Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №537/3026/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №537/3026/25

Суддя: Черняк Юлія Валеріївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 537/3026/25

провадження № 61-6610св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів:Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційнуОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Заярний Олександр Сергійович, на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 10 листопада 2025 року, ухвалене у складі суддіХіневича В. І., додаткове рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 06 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Хіневича В. І., та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини і дружини.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 08 квітня 2022 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований Кременчуцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кременчуцькому районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).

У шлюбі народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 серпня 2023 року шлюб між ними розірвано (справа № 537/3262/23).

Дочка проживає разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 .

Вона не працює, оскільки перебуває у відпустці по догляду за дитиною. Крім допомоги при народженні дитини, інших доходів вона не має, на обліку в Кременчуцькому міськрайонному центрі зайнятості як безробітна не перебуває.

Дитина має незадовільний стан здоров`я, що зумовлює потребу у додаткових витратах, зокрема на її належне спорядження та харчування, курси лікувальної фізичної культури (ЛФК), масажу, періодичні курси медикаментозної терапії, а також на оздоровлення в літній період.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі статей 75, 180-183, 191 Сімейного кодексу України (далі - СК України) просила суд:

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви та до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- стягнути з ОСОБА_2 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку щомісячно з дня пред`явлення позову до досягнення дитиною трьох років;

- допустити негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 10 листопада 2025 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 13 травня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її - ОСОБА_1 , утримання в розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку, щомісячно, починаючи з 13 травня 2025 року і до досягнення дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць.

Вирішуючи питання про розмір аліментів, які підлягають до стягнення з відповідача, і задовольняючи позовні вимоги частково, суд дійшов висновку, що правильним

та справедливим буде стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини

у розмірі 1/4 частики доходу та на утримання позивачки до досягнення дитиною

3-х років - у розмірі 1/6 частки доходу, що в даному випадку забезпечить рівномірне утримання відповідачем вказаних осіб, які мають право на утримання та самого себе.

При цьому суд відхилив доводи ОСОБА_2 щодо повного утримання ним своєї матері ОСОБА_4 , зазначивши, що остання отримує державну пенсію, а інший її син - ОСОБА_5 , є працездатною особою і також несе обов`язок з утримання матері відповідно до закону.

Також суд критично оцінив посилання відповідача на нетривалість шлюбних відносин (близько 5 місяців) як на підставу для відмови у позові та його твердження про виникнення права на аліменти лише у разі тривалого шлюбу (більше 10 років).

Додатковим рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 06 лютого 2026 рокузаяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цій справі задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення від 06 лютого 2026 року про часткове задоволення заяви та зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з 24 000,00 грн до 10 000,00 грн, Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області керувався принципами співмірності, розумності та реальності витрат на правничу допомогу, закріпленими у статтях 137, 141 ЦПК України. При цьому судом першої інстанції були враховані заперечення представника відповідача Заярного О. С. , що стало підставою для зменшення заявленої суми гонорару представника ОСОБА_1 - адвоката Ялисоветського А. А., через її завищеність та неспівмірність зі складністю справи і обсягом наданих послуг.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2026 рокуапеляційні скарги ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 10 листопада 2025 року та додаткове рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 06 лютого 2026 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції щодо вирішення спору по суті та про стягнення витрат на правничу допомогу зроблені на підставі повного та об`єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що за змістом статей 84, 141, 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а колишня дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від батька дитини до досягнення нею трьох років незалежно від її матеріального становища.

Апеляційний суд визнав безпідставними доводи ОСОБА_2 про те, що позивачка повинна була доводити його платоспроможність, та зазначив, що факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині утримання відповідного розміру не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів, і ця обставина не звільняє батьків від обов`язку щодо утримання дитини.

Посилання на те, що до моменту подання позову відповідач добровільно сплачував аліменти на утримання дочки та на утримання колишньої дружини, і про те, що дочка фактично знаходиться на утриманні обох батьків, не впливають на визначення розміру аліментів, натомість здійснені відповідачем перекази можуть бути враховані під час виконання судового рішення про стягнення аліментів.

Крім того, апеляційний суд визнав безпідставними доводи відповідача щодо неправильного розрахунку судового збору та витрат на правничу допомогу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

15 травня 2026 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Заярний О. С., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з двома касаційними скаргами на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 10 листопада 2025 року, додаткове рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 06 лютого 2026 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року.

Оскільки дві касаційні скарги подані однією особою на одні й ті самі судові рішення, Верховний Суд розглядає їх як одну касаційну скаргу.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними є справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).

Касаційна скарга ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Заярний О. С., містить посилання на наявність випадків, які передбачені пунктами а), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2026року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Вимоги ухвали Верховного Суду від 02 червня 2026 року виконано.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 537/3026/25.

06 липня 2026 року матеріали цивільної справи № 537/3026/25 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Заярний О. С., просить скасувати рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 10 листопада 2025 року, додаткове рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 06 лютого 2026 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявникзазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 910/42010/01, від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19, від 19 квітня 2023 року у справі № 369/9386/17, від 10 квітня 2024 року у справі №761/43598/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме: системного застосування пункту 1 частини першої статті 83 СК України та статей 75 і 84 СК України щодо визначення можливості позбавлення судом особи права на утримання, якщо таке утримання раніше не було встановлено судовим рішенням; у випадку, коли особа (колишня дружина), з якою проживає дитина, вимагає стягнення коштів на утримання, хоча подружжя перебувало у шлюбних відносинах нетривалий час; визначення часу перебування у шлюбі, який можна вважати нетривалим, щодо можливості застосування аналогії закону за частиною першою статті 76 СК України.

Крім того, вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що сторони вже мали попередню домовленість про добровільне утримання дитини та позивачки, і відповідач здійснював відповідні платежі.

Суди попередніх інстанцій помилково не врахували факт наявності у нього непрацездатної матері похилого віку, яка отримує незначну пенсію та потребує матеріальної допомоги.

ОСОБА_1 була зобов`язана довести наявність у нього заробітку, стабільність і розмір його виплат, а також підтвердити свій статус дружини та наявність у нього можливості надавати матеріальну допомогу за статтею 84 СК України.

Висновки судів про наявність у позивачки права на утримання суперечать вимогам закону та обставинам справи, оскільки за статтею 84 СК України право на утримання належить виключно жінці, яка має статус дружини у шлюбі. Натомість офіційний шлюб між сторонами було розірвано задовго до подання позову, він тривав не більше 5 місяців, фактичних сімейних відносин та спільного побуту між ними ніколи не існувало, і позивачка не надала доказів своєї непрацездатності чи матеріальної скрути.

Застосовуючи аналогію закону (частина третя статті 76 СК України), право на утримання виникає лише за умови перебування сторін у шлюбі не менше 10 років, у зв`язку з чим позивачка взагалі не набула такого права.

Ухвалення судового рішення в частині стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) є необґрунтованим та немотивованим, оскільки суду не було відомо про реальний розмір його заробітку (доходу) та наявність у нього матеріальних можливостей сплачувати аліменти саме у такому розмірі, і позивачка не надала суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вказаних обставин.

Зазначає про безпідставність стягнення з нього 10 000 грн витрат на правничу допомогу, понесених позивачкою.

Доводи інших учасників справи

13 липня 2026 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргуОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Заярний О. С., в якому заперечує проти доводів заявника.

Вважає, що рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 10 листопада 2025 року, додаткове рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від

06 лютого 2026 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року ухвалені з повним, всебічним та об`єктивним дослідженням усіх обставин справи, є законними, обґрунтованими та повністю відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Інші процесуальні звернення

07 липня 2026 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Заярний О. С., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду клопотання про зупинення виконання рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 10 листопада 2025 року, додаткового рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 06 лютого 2026 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року до закінчення касаційного провадження у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 4 листопада 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Заярний О. С., про зупинення виконання рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 10 листопада 2025 року, додаткового рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 06 лютого 2026 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року до закінчення касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 квітня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровано Кременчуцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кременчуцькому районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), про що складено відповідний актовий запис № 66, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 08 квітня 2022 року (т. 1, а. с. 12).

У шлюбі в сторін народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 16 серпня 2022 року (т. 1, а. с. 5).

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 серпня 2023 року, яке набрало законної сили 03 жовтня 2023 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (т. 1, а. с. 4).

З довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 1631-5001950916 від 02 серпня 2022 року та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 1631-5002081719 від 02 вересня 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є внутрішньо переміщеними особами (т. 1, а. с. 7-8).

Відповідно до наказу № 18/10 від 18 жовтня 2022 року ОСОБА_1 перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 18 жовтня 2022 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1, а. с. 14).

Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалося сторонами, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наразі проживає з ОСОБА_1 .

Відповідно до квитанцій, наданих ОСОБА_2 , у період з липня 2023 року до квітня 2025 року він перераховував кошти та зазначав у призначенні платежу: «на утримання дитини» «на утримання доньки»; «на утримання доньки ОСОБА_3 »; «на утримання колишньої дружини» (т. 1, а. с. 30-43).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Заярний О. С., не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Предметом позову у цій справі є стягнення двох видів аліментів: аліментів на утримання дитини до досягнення нею повноліття (статті 180 - 197 СК України) та аліментів на утримання (колишньої) дружини, з якою проживає дитина, до досягнення нею трьох років (статті 84 - 85 СК України).

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини до досягнення нею повноліття

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 цієї Конвенції держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частиною другою, третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я та безпеку, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Норми національного та міжнародного права вказують на те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, їхні найкращі інтереси повинні стояти понад усе, дитині має забезпечується такий захист, який є необхідним для її благополуччя.

Відповідно до положень статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За приписами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За змістом цієї статті обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.

Частинами першою та другою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина перша статті 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частиною другою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

У цій справі суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд, про задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення аліментів на утримання дитини і стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 13 травня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття

Звернення позивачки до суду з позовом про стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) за наявності фактів попередніх добровільних переказів коштів відповідачем не свідчить про відсутність предмета спору або про відсутність підстав для присудження аліментів у судовому порядку.

За змістом частин першої та другої статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Водночас за відсутності укладеного між батьками нотаріально посвідченого договору про сплату аліментів на дитину (стаття 189 СК України), добровільне надання батьком коштів на утримання дитини є його процесуальним правом і формою добросовісного виконання обов`язку, проте воно не позбавляє того з батьків, з ким проживає дитина, права на присудження аліментів за рішенням суду в порядку частини третьої статті 181 СК України. При цьому докази фактично здійснених платежів можуть бути підставою для їх врахування під час виконання судового рішення у порядку, передбаченому чинним законодавством про виконавче провадження.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не мали підстав для стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки через недоведеність позивачкою розміру заробітку відповідача. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів, і ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. При цьому обов`язок доказування своїх доходів та майнового стану у спорах цієї категорії покладається на платника аліментів, який володіє відповідною інформацією (див.: постанову Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 (провадження № 61-22317св19)).

Посилання заявника на те, що дитина фактично утримується за рахунок державних виплат та його добровільних внесків, є необґрунтованими. Сам факт проживання малолітньої дитини разом з матір`ю беззаперечно свідчить про її щоденну участь у вихованні, догляді та створенні належних побутових умов, що повністю узгоджується з принципом рівності прав та обов`язків батьків (стаття 141 СК України).

Доводи заявника про необхідність врахування його витрат на утримання непрацездатної матері не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 182 СК України наявність у платника аліментів непрацездатних батьків є лише однією з обставин, які враховуються судом, проте вона не має переважного чи абсолютного характеру перед законодавчо закріпленим обов`язком батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей, найкращі інтереси яких за своєю природою мають пріоритетне значення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що визначений судами першої та апеляційної інстанцій розмір аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідає вимогам статті 182 СК України щодо необхідності та достатності коштів для гармонійного розвитку дитини, ґрунтується на всебічному та повному з`ясуванні всіх обставин справи і не підлягає скасуванню з підстав, наведених у касаційній скарзі.

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання (колишньої) дружини, з якою проживає дитина, до досягнення нею трьох років

Сімейне законодавство України закріплює спеціальні правила, які визначають право на утримання: а) дружини під час вагітності та у разі проживання з нею дитини (стаття 84 СК України) і б) чоловіка у разі проживання з ним дитини (стаття 86 СК України).

Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознакою статі (частина п'ята статті 7 СК України).

Жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї (стаття 51 Конституції України, частина шоста статті 7 СК України).

Незважаючи на юридично закріплений принцип гендерної рівності, у переважній більшості випадків, особливо у перші роки життя дитини, її вихованням займається насамперед мати. Тому дружина потребує особливої підтримки від чоловіка.

Стаття 84 СК України визначає три випадки, коли у дружини є право на утримання від чоловіка, і для кожного з цих випадків є характерним свій юридичний склад.

Норма статті 84 СК України є спеціальною гарантією держави для матері, яка доглядає за малолітньою дитиною, і через це обмежена у можливості повноцінно реалізовувати своє право на працю.

Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років (частина друга статті 84 СК України).

Частина четверта статті 84 СК України вказує на те, що дружина, з якою проживає дитина, право на утримання має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Частина шоста статті 84 СК України конкретизує, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання в разі розірвання шлюбу.

Виходячи зі змісту вищевказаних норм статті 84 СК України, дружина має право на утримання від чоловіка за наявності таких умов: а) походження дитини від чоловіка (кровне родство) або наявність між ними іншого юридичного зв`язку (усиновлення); б) проживання дитини, яка не досягла трьох років, з матір`ю; в) спроможність чоловіка надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до положень частини шостої статті 84 СК України розірвання шлюбу не припиняє цього обов`язку, якщо дотримано визначені законом вікові межі дитини та за умови, що колишній чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання у (колишньої) дружини - матері дитини існує паралельно із правом дитини на утримання і не залежить від нього. Отже, з чоловіка - батька дитини аліменти можуть стягуватися одночасно за двома правовими підставами: на дитину - як з батька, і на (колишню) дружину - як з чоловіка.

Для задоволення позовної вимоги про стягнення аліментів в порядку статті 84 СК України надання суду доказів того, що (колишня) дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить (колишній) дружині - матері незалежно від цієї обставини. Водночас питання про ступінь матеріальної нужденності дружини - матері може мати значення для суду при визначенні розміру аліментів на її користь. Крім того, право на утримання від (колишнього) чоловіка виникає у (колишньої) дружини - матері дитини лише у разі можливості (колишнього) чоловіка надавати матеріальну допомогу.

Посилання відповідача ОСОБА_2 на пункт 1 частини першої статті 83 СК України щодо можливості позбавлення судом колишньої дружини права на утримання у разі проживання з нею дитини (стаття 84 СК України) у зв`язку з нетривалістю шлюбу колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке.

Стаття 83 СК України визначає загальні засади припинення або обмеження права на утримання одного з подружжя. Натомість, стаття 84 СК України, яка гарантує право (колишньої) дружини - матері дитини, з якою проживає дитина, на утримання, є спеціальною нормою сімейного права. Ця спеціальна норма права не пов`язує виникнення та існування такого права із календарною тривалістю перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Крім того, сімейне законодавство України містить ще одну спеціальну норму, яка стосується цього виду аліментних зобов`язань, а саме: статтю 85 СК України, яка визначає підстави припинення права на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини.

Так, відповідно до частини першої статті 85 СК України право дружини на утримання, передбачене статтею 84 цього Кодексу, припиняється у разі припинення вагітності, народження дитини мертвою або якщо дитина передана на виховання іншій особі, а також у разі смерті дитини.

Відповідно до частини другої статті 85 СК України право дружини на утримання припиняється, якщо за рішенням суду виключено відомості про чоловіка як батька з актового запису про народження дитини.

З огляду на це, безпідставними є й доводи ОСОБА_2 про необхідність застосування до спірних правовідносин аналогії закону на підставі частини третьої статті 76 СК України (вимога про 10-річний строк шлюбу), оскільки зазначена норма сімейного законодавства України стосується інших підстав утримання.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_2 є працездатною особою та має можливість надавати матеріальну допомогу, тоді як ОСОБА_1 , яка здійснює догляд за малолітньою дитиною, обмежена у реалізації свого права на працю. Зменшивши розмір аліментів на утримання колишньої дружини із заявленої позивачкою 1/4 частини до 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися принципів справедливості, розумності та співмірності, чим забезпечили належний баланс інтересів дитини та обох її батьків.

Щодо судових витрат на правничу допомогу

У частині першій статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої цієї статті).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України випливає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16 (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження

№ 61-3157св21).

Указана судова практика є незмінною.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 надано договір про надання правничої допомоги № 021-Я від 01 травня 2025 року, укладений з адвокатом

Ялисоветським А. А., ордер, детальний розрахунок гонорару та акт приймання-передачі наданих послуг із описом виконаних робіт, а також підтвердження їх фактичної оплати.

Колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що вказаний договір про надання правничої допомоги є неукладеним через відсутність окремо підписаного додатку щодо ціни або через умови його набрання чинності, оскільки суди встановили факт реального надання правової допомоги, її обсяг, а матеріали справи містять належні докази на підтвердження реальності та здійснення таких витрат.

Доводи про самостійне складання процесуальних документів ОСОБА_1 спростовуються матеріалами справи, які підтверджують участь адвоката в наданні професійної правничої допомоги та представництві її інтересів у суді.

Зменшуючи розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до

10 000,00 грн та розподіляючи вказані витрати між сторонами в додатковому рішенні Крюківського районного суду м. Кременчука від 06 лютого 2026 року, з висновками якого погодився апеляційний суд, суди виходили з того, що заявлені позивачкою витрати в розмірі 24 000,00 грн є завищеними та неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг і витраченим адвокатом часом. Також судами були належним чином враховані заперечення та клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про зменшення розміру витрат.

Оскільки стягнута сума у розмірі 10 000 грн повністю відповідає критеріям реальності, співмірності та розумності, підстави для її зміни чи скасування за доводами касаційної скарги відсутні.

Таким чином, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи суди аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

З огляду на це, безпідставними є посилання у касаційній скарзі на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при оцінці доказів.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції, додаткове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційної скарги по суті спору та їх відображення в судових рішеннях (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованих висновків про часткове задоволення позовних вимог.

Посилання заявника на неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, що зазначені у касаційній скарзі, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки судів, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, узгоджуються з нормативно-правовим обґрунтуванням та правовими висновками, викладеними у наведених у касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах колегія суддів відхиляє, оскільки положення Сімейного кодексу України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, є чіткими та зрозумілими, не містять двозначності чи колізій, а суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, то відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Заярний Олександр Сергійович, залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 10 листопада 2025 року, додаткове рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 06 лютого 2026 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua