Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №296/2012/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №296/2012/23

Суддя: Сердюк Валентин Васильович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 296/2012/23

провадження № 61-15882св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна служба України з питань праці,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної служби України з питань праці на рішення Корольовського районного суду

м. Житомира від 02 квітня 2024 року у складі судді Анциборенко Н. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року у складі колегії суддів Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з питань праці (далі - Держпраці України), у якому просив суд визнати припиненими трудові відносини, які виникли на підставі контракту № 1 від 05 березня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та Державною службою України з питань праці, згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, з 06 березня 2018 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору, про що видати відповідний наказ (розпорядження).

Позов мотивовано тим, що 05 березня 2013 року між ОСОБА_1 та Державною службою гірничого нагляду та промислової безпеки України укладено контракт № 1 про призначення позивача на посаду начальника

ДП «Житомирський ЕТЦ Держгірпромнагляду України», строк дії контракту визначено сторонами до 05 березня 2018 року включно.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2015 року

№ 347 «Про віднесення цілісних майнових комплексів державних підприємств та установ до сфери управління Державної служби з питань праці» наказом Держпраці України від 27 квітня 2015 року № 3 ДП «Житомирський ЕТЦ Держгірпромнагляду України» віднесено до сфери управління Держпраці України. Наказом Держпраці України від 27 квітня 2015 року № 4 ДП «Житомирський експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України» перейменовано в ДП «Житомирський експертно-технічний центр Держпраці».

Наказом Держгірпромнагляду України від 05 червня 2015 року № 170-к під час тимчасової непрацездатності позивача звільнено з посади начальника

ДП «Житомирський експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України» з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Цим же наказом контракт, укладений з позивачем від 05 березня 2013 року № 1, вважається достроково розірваним.

Наказом Держгірпромнагляду України від 08 червня 2015 року № 174-к «Про внесення змін до наказу від 05 червня 2015 року № 170-к» позивача звільнено вдруге, але в перший робочий день після відновлення працездатності. Цим же наказом контракт, укладений з ОСОБА_1 від 05 березня 2013 року № 1, вважається розірваним.

Наказом ДП «Житомирський експертно-технічний центр Держпраці»

від 17 серпня 2015 року № 150-к позивача звільнено із займаної посади із 17 серпня 2015 року.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 31 травня 2019 року визнано незаконним та скасовано наказ Держгірпромнагляду України

від 05 червня 2015 року № 170-к «Про звільнення»; визнано незаконним та скасовано наказ Держгірпромнагляду України від 08 червня 2015 року № 174-к «Про внесення змін до наказу від 05 червня 2015 року № 170-к»; визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Житомирський ЕТЦ» від 17 серпня

2015 року № 105-к «Про звільнення». Поновлено позивача на посаді начальника ДП «Житомирський ЕТЦ», незалежно від назви посади, на дату ухвалення судового рішення як керівника та першої посадової особи відповідно до контракту. Стягнуто з ДП «Житомирський ЕТЦ» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, з Державної служби з питань праці України та ДП «Житомирський ЕТЦ» на користь ОСОБА_1 стягнуто відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 травня 2019 року в частині задоволення позовної вимоги про поновлення на роботі (посаді) скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 296/6246/17-ц касаційні скарги Держпраці України та ДП «Житомирський експертно-технічний центр Держпраці» залишені без задоволення. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 травня 2019 року в нескасованій частині та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року залишено без змін.

Відповідно до судового рішення, яке набрало законної сили, накази Держгірпромнагляду України від 05 червня 2015 року № 170-к «Про звільнення», Держгірпромнагляду України від 08 червня 2015 року № 174-к «Про внесення змін до наказу від 05 червня 2015 року № 170-к» та ДП «Житомирський ЕТЦ» від 17 серпня 2015 року № 105-к «Про звільнення», визнано незаконними та були скасовані.

Строк дії визначеного сторонами контракту № 1 про призначення позивача на посаду начальника ДП «Житомирський ЕТЦ Держгірпромнагляду України» закінчився 05 березня 2018 року до прийняття рішення судом про поновлення на посаді. Однак з урахуванням викладеного будь-яких наказів (розпоряджень) роботодавця на виконання згаданих вище рішень судів про скасування відомостей щодо підстав звільнення ОСОБА_1 чи про припинення трудових відносин, що виникли на підставі контракту № 1 від 05 березня 2013 року між позивачем та Держпраці України, згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору дотепер відповідачем не приймалось.

У зв`язку із цим у трудовій книжці, виданій на ім`я позивача, серії НОМЕР_1 відомості про накази (розпорядження) щодо скасування відомостей щодо підстав звільнення чи про припинення трудових відносин з ОСОБА_1 також не вносилися.

Враховуючи, що строк контракту сплив 05 березня 2018 року, а в трудовій книжці позивача відсутні записи про його звільнення із займаної посади, позивач вимушений звернутися до суду з позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Корольовський районний суд м. Житомира рішенням від 02 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду

від 17 вересня 2024 року, позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав припиненими трудові відносини, які виникли на підставі контракту

від 05 березня 2013 року № 1, укладеного між ОСОБА_1 та Держпраці України, згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України з 06 березня 2018 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору, про що ухвалено видати відповідний наказ (розпорядження).

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту сприятиме відновленню його трудових прав, гарантованих Конституцією України. При цьому суд розцінив бездіяльність відповідача щодо припинення трудових правовідносин із ОСОБА_1

у зв`язку із закінченням строку дії контракту як таку, що порушує його трудові права, зазначивши, що відповідач не виконав свій обов`язок щодо розірвання трудового договору з підстав, які зазначені у судових рішеннях.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

29 листопада 2024 року Державна служба України з питань праці, через підсистему «Електронний суд», звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 02 квітня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року у цій справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості зобов`язання вчинити певні дії (визнання припиненими трудових відносин) іншого органу управління, який перейняв права суб`єкта призначення (укладання контракту), відносно керівника юридичної особи, державного підприємства, яке передано зі сфери управління одного державного органу до іншого. Заявник зазначає, що Держпраці України є неналежним відповідачем у цій справі.

У судових рішеннях про скасування наказів про звільнення не вказано про поновлення позивача на посаді, тому і в Держпраці України немає підстав вносити відповідний запис. Держпраці України порушена процедура звільнення позивача, а саме строки звільнення, але сама підстава для звільнення залишається чинною і позивач знаходився в Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Відповідно до наказу Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) від 20 грудня 2019 року № 1432 «Про прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу ДП «Житомирський експертно-технічний центр Держпраці» та наказу Держпраці України від 21 грудня 2019 року № 136 «Про передачу функцій з управління майном ДП «Житомирський експертно-технічний центр Держпраці», наказом ФДМУ від 24 січня 2020 року № 113 передано із сфери управління Держпраці України до сфери управління ФДМУ єдиний майновий комплекс ДП «Житомирський експертно-технічний центр Держпраці».

ДП «Житомирський ЕТЦ» 04 лютого 2022 року реорганізоване в ТОВ «Житомирський експертно-технічний центр Держпраці», яке наразі не відноситься до державної власності та до Держпраці. Натепер ТОВ «Житомирський ЕТЦ Держпраці» не перебуває в стані припинення та здійснює свої повноваження відповідно до статуту, а тому, відповідно до пункту 2.8 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму, тобто Державна служба України з питань праці не є належним відповідачем у даній справі.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 18 лютого 2025 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребував справу із суду першої інстанції та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 червня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє

ОСОБА_2 , вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 березня 2013 року між Державною службою гірничого нагляду та промислової безпеки України та ОСОБА_1 укладено контакт про призначення ОСОБА_1 на посаду начальника ДП «Житомирський експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України», строком до 05 березня 2018 року включно.

Наказом Держгірпромнагляду України від 05 червня 2015 року № 170-к під час тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 звільнено з посади начальника ДП «Житомирський експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України» з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Наказом Держгірпромнагляду України від 08 червня 2015 року №174-к «Про внесення змін до наказу від 05 червня 2015 року №170-к» позивача було звільнено вдруге, в перший робочий день після відновлення працездатності.

Наказом ДП «Житомирський експертно-технічний центр Держпраці» від 17 серпня 2015 року № 150-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 17 серпня 2015 року з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, про що внесено відповідний запис до трудової книжки позивача.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від Житомира

від 31 травня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано наказ Держгірпромнагляду України № 170-к від 05 червня 2015 року про звільнення позивача, наказ Держгірпромнагляду України № 174-к від 8 червня 2015 року «Про внесення змін до наказу

від 05 червня 2015 року», а також наказ ДП «Житомирський ЕТЦ» від 17 серпня 2015 року №105-к про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено позивача на посаді начальника ДП «Житомирський ЕТЦ», (незалежно від назви посади, яка існує на дату винесення судового рішення) як керівника та першої посадової особи відповідно до контракту.

Стягнуто з ДП «Житомирський ЕТЦ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 158 812,70 грн. Стягнуто з Державної служби з питань праці України та ДП «Житомирський ЕТЦ» на користь позивача по 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року апеляційні скарги Держпраці України та ДП «Житомирський ЕТЦ» задоволено частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 травня 2019 року в частині задоволення позовних вимог про поновлення на роботі скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині. В решті рішення суду першої інстанції залишене без змін. При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду про те, що перевірка, передбачена вимогами Закону України «Про очищення влади», щодо позивача не була проведена, і дії відповідача при його звільненні не відповідали вимогам законодавства. Відмовляючи у задоволенні позову про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника ДП «Житомирський експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України», суд апеляційної інстанції виходив з того, що на день ухвалення рішення, а саме 31 травня 2019 року, дія укладеного із позивачем контракту закінчилася й виконання рішення суду у цій частині є неможливим.

Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року касаційні скарги Держпраці України та ДП «Житомирський ЕТЦ Держпраці» залишено без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 травня 2019 року в нескасованій частині та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року залишено без змін.

24 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до

ДП «Житомирський ЕТЦ Держпраці» ОСОБА_3 про внесення зміни до його трудової книжки щодо підстав та дати звільнення у зв`язку із скасуванням наказів про звільнення. Крім того, просив надати детальний розрахунок виплачених сум при проведенні остаточного розрахунку при звільненні. Відповідно до листа ДП «Житомирський експертно-технічний центр Держпраці» вищевказане звернення розглянуто та надано детальний розрахунок. У листі вказано, що ДП «Житомирський експертно-технічний центр Держпраці» не наділено повноваженнями щодо внесення записів про закінчення строку дії контракту до трудової книжки ОСОБА_1 , оскільки не є стороною контракту № 1 від 05 березня 2013 року.

Позивач 20 жовтня 2021 року звертався до в.о. голови Держпраці України з проханням внести запис до трудової книжки про звільнення з посади у зв`язку із закінченням строку дії контракту. Держпраці України повідомила, що у зв`язку із скасуванням наказу № 170-к від 05 червня 2015 року, наказу № 174-к від 08 червня 2015 року, наказу № 105-к від 17 серпня 2015 року у судовому порядку, видання органом окремих наказів є недоцільним. Також повідомлено про неможливість внесення змін до трудової книжки у зв`язку із змінами у сфері управління майном ДП «Житомирський ЕТЦ».

11 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернувся до голови Держпраці України з проханням видати наказ, яким поновити його на посаді начальника ДП «Житомирського експертно-технічного центру Держгірпромнагляду України» із 17 серпня 2015 року до 05 березня 2018 року; видати наказ, яким звільнити його із цієї посади з 05 березня 2018 року у зв`язку із закінченням дії контракту та внести відповідні відомості до його трудової книжки. Підставою звернення були постанова Житомирського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року та постанова Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 296/6246/17-ц.

У відповідь Держпраці України повідомила позивача, що підстави для видання наказів про його поновлення та звільнення з посади, а також внесення відповідних записів до трудової книжки у Держпраці України відсутні.

Відповідно до копії листа Міністерства юстиції України від 21 листопада 2022 року № 109824/139965-33-22/13 щодо вилучення відомостей з Єдиного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади»,

ОСОБА_1 повідомлено, що за результатами розгляду наданих матеріалів відомості про нього 21 листопада 2022 року вилучені з Єдиного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України).

До трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України).

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 51 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист

від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП).

У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі

№ 6-254цс17 зазначено, що «при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події».

У постанові Верховного Суду від 31 липня 2020 року у справі № 757/34139/18-ц (провадження № 61-6954св19) вказано, що припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України. Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту. Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. За такого волевиявлення однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Такий висновок є усталеним в судовій практиці суду касаційної інстанції (постанови Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року у справі № 607/3393/18, від 02 вересня 2024 року у справі № 752/23317/21).

Суди встановили, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 31 травня 2019 року у справі № 296/6246/17-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано наказ Держгірпромнагляду України № 170-к від 05 червня 2015 року про звільнення позивача, наказ Держгірпромнагляду України № 174-к від 8 червня 2015 року «Про внесення змін до наказу від 05 червня 2015 року», а також наказ

ДП «Житомирський ЕТЦ» від 17 серпня 2015 року №105-к про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено позивача на посаді начальника ДП «Житомирський ЕТЦ», (незалежно від назви посади, яка існує на дату винесення судового рішення) як керівника та першої посадової особи відповідно до контракту. Стягнуто з ДП «Житомирський ЕТЦ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 158 812,70 грн. Стягнуто з Держпраці України та ДП «Житомирський ЕТЦ» на користь позивача по 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року апеляційні скарги Держпраці України та ДП «Житомирський ЕТЦ» задоволено частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 травня 2019 року в частині задоволення позовних вимог про поновлення на роботі скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині. В решті рішення суду першої інстанції залишене без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що перевірка, передбачена вимогами Закону України «Про очищення влади», щодо позивача не була проведена, й дії відповідача при його звільненні не відповідали вимогам законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позову про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника ДП «Житомирський експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України», суд апеляційної інстанції виходив з того, що на день ухвалення рішення, а саме 31 травня 2019 року, дія укладеного із позивачем контракту закінчилася й виконання рішення суду у цій частині є неможливим.

Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року (провадження № 61-17878св19) касаційні скарги Держпраці України та ДП «Житомирський ЕТЦ Держпраці» залишено без задоволення, рішення Корольовського районного суду

м. Житомира від 31 травня 2019 року в нескасованій частині та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року залишено без змін.

24 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до директора

ДП «Житомирський ЕТЦ Держпраці» ОСОБА_3 про внесення зміни до його трудової книжки щодо підстав та дати звільнення у зв`язку із скасуванням наказів про звільнення. Крім того, просив надати детальний розрахунок виплачених сум при проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

ДП «Житомирський експертно-технічний центр Держпраці» листом від 19 жовтня 2021 року № 159/07-05/21 повідомило позивача, що підприємство щодо внесення до його трудової книжки запису про звільнення у зв`язку із закінчення строку контракту не наділено повноваженнями щодо внесення записів про закінчення строку дії контракту до трудової книжки ОСОБА_1 , оскільки не є стороною контракту № 1 від 05 березня 2013 року.

20 жовтня 2021 року позивач звернувся до в.о. голови Держпраці України з проханням внести запис до трудової книжки про звільнення з вказаної посади у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

Держпраці України повідомила позивача, що у зв`язку із скасуванням наказу № 170-к від 05 червня 2015 року, наказу № 174-к від 08 червня 2015 року, наказу № 105-к від 17 серпня 2015 року у судовому порядку, видання органом окремих наказів є недоцільним. Також повідомлено про неможливість внесення змін до трудової книжки у зв`язку із змінами у сфері управління майном ДП «Житомирський ЕТЦ».

Аналіз записів у трудовій книжці ОСОБА_1 свідчить, що 12 жовтня

2021 року в порядку виконання пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58) запис про звільнення позивача скасовано. Однак запис про звільнення позивача у зв`язку з закінченням строку трудового договору не внесено.

Заперечуючи проти внесення запису про звільнення позивача у зв`язку

з закінченням строку трудового договору, Держпраці України вказала, що у справі № 296/6246/17-ц суди встановили порушення строків звільнення, але сама підстава для звільнення залишається і інформація щодо позивача була наявна в Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Водночас у постанові від 20 лютого 2020 року у справі № 296/6246/17-ц (провадження № 61-17878св19) Верховний Суд зазначив, що перевірка, передбачена вимогами Закону України «Про очищення влади», щодо позивача фактично проведена не була, тобто відповідачем порушено процедуру і строки перевірки відомостей щодо особи позивача, викладених у його заяві, у зв`язку з чим Верховний Суд погодився з висновками судів про невідповідність таких дій відповідача вимогам спеціального закону, а отже і незаконність звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Також Верховний Суд зазначив, що посилання в касаційних скаргах на те, що позивач 20 квітня 2015 року подав заяву, в якій повідомив про те, що до нього застосовується заборона, зазначена у статті 1 Закону України «Про очищення влади», що було самостійною підставою для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади не пізніш як на третій день після подання такої заяви,

є безпідставними, оскільки позивача було звільнено в червні 2015 року, тобто роботодавцем не дотримано строків, визначених в абзаці 2 частини третьої статті 4 Закону України «Про очищення влади». Після подання заяви позивач продовжував працювати на займаній посаді протягом місяця, мав правомірні очікування та проведення перевірки відомостей, викладених в його заяві, мав право на ознайомлення з результатами цієї перевірки, а тому звільнення позивача без дотримання процедури звільнення, визначеної спеціальним законом є порушенням з боку роботодавця презумпції невинуватості, принципу індивідуалізації відповідальності та гарантування права на захист позивача.

Також Верховний Суд наголосив на тому, що подання посадовою особою заяви про те, що до неї застосовується заборона, зазначена у статті 1 Закону України «Про очищення влади», не є безумовною підставою для її звільнення з раніше займаної посади. Роботодавець спочатку має детально перевірити факти, наведені у заяві, і лише за результатами такої перевірки вирішувати питання про звільнення особи. Водночас Держпраці України під час розгляду даної справи не надала детальної перевірки фактів які викладені ОСОБА_1 в заяві від 20 квітня 2015 року, в якій він повідомив про те, що до нього застосовується заборона, зазначена у статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Крім того, як встановили суди, відповідно до копії листа Міністерства юстиції України від 21 листопада 2022 року № 109824/139965-33-22/13 щодо вилучення відомостей з Єдиного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», ОСОБА_1 повідомлено, що за результатами розгляду наданих матеріалів відомості про нього 21 листопада 2022 року вилучені з Єдиного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Відповідно до абзацу 3 пункту 2.2 Інструкції № 58 до трудової книжки вносяться відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Пунктом 2.3 Інструкції № 58 передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з

формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Пунктом 2.10. Інструкції № 58 передбачено, що у розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний». Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.

У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, встановленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі». При зміні формулювання причини звільнення пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним» звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.

Отже, оскільки звільнення позивача було здійснене з порушенням вимог законодавства і на час вирішення судом спору про поновлення його на роботі трудові правовідносини припинилися в силу положень пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, проте рішення про таке припинення відповідачем не прийнято, і наказ про звільнення позивача у зв`язку із закінченням строку дії контракту не видавався, суди обґрунтовано визнали припиненими трудові правовідносини у зв`язку із закінченням строку трудового контракту.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що Держпраці України є неналежним відповідачем у цій справі, колегія суддів звертає увагу на таке.

За частиною першою статті 30 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач та відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу, його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість, саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права. Тобто відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, залучена позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі, належному відповідачеві.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі

№ 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) зазначила, що належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом спірного матеріального правовідношення та за рахунок якої можливе задоволення позовних вимог. Водночас неналежним відповідачем є особа, притягнута до участі у справі як відповідач, щодо якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звертався з позовом до ДП «Житомирський експертно-технічний центр Держпраці» та Держпраці України. Зважаючи на те, що ДП «Житомирський ЕТЦ Держпраці» на час ухвалення судового рішення про скасування наказу про звільнення позивача перебувало в управлінні Держпраці України, з урахуванням того що відповідач не виконав свого обов`язку щодо прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку дії контракту, як це передбачено пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, тому саме Держпраці України є належним відповідачем у даній справі, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Доводи заявника про те, що відповідно до пункту 2.8 Інструкції № 58, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму, тобто Держпраці не є належним відповідачем у цій справі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказаний пункт регулює порядок внесення виправлення у трудову книжку, запис в якій зроблено неправильно або з помилкою.

Іншим доводам касаційної скарги апеляційний суд надав належної оцінки, висновків суду апеляційної інстанції такі доводи не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли

під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованого і правильного висновку судів попередніх інстанцій.

За таких обставин касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

За правилами частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної служби України з питань праці залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 02 квітня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

Оригінал: reyestr.court.gov.ua