Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №333/11293/23
Суддя: Коломієць Ганна Василівна
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 333/11293/23
провадження № 61-8126св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
треті особи: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Космічному району, Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргупредставника ОСОБА_2 - адвоката Череп Марії Олександрівни на постанову Запорізького апеляційного суду від 29 квітня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Трофимової Д. А., Гончар М. С., Онищенка Е. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відібрання дитини та визначення місця проживання дитини з батьком.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є батьком малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати дитини ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з 04 травня 2022 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (за місцем проживання та реєстрації батька).
Відповідач ОСОБА_2 є його тещею та, відповідно, бабою малолітнього ОСОБА_3 .
Вказував на те, що 25 травня 2022 року ОСОБА_2 самовільно, свавільно та протиправно визначила місце проживання малолітнього ОСОБА_3 за адресою її проживання: АДРЕСА_2 .
Зазначав, що ОСОБА_2 протиправно перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною, намагалася позбавити його батьківських прав щодо дитини, проте ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2023 року позовна заява ОСОБА_2 залишена без розгляду за заявою останньої (справа № 333/3306/23).
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд відібрати у ОСОБА_2 малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначити місце проживання малолітньої дитини з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини з бабою дитини.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2019 року у справі № 333/5896/18 шлюб між ОСОБА_1 та її дочкою ОСОБА_4 розірвано. Дитина ОСОБА_5 після розірвання шлюбу продовжував проживати разом з матір`ю ОСОБА_4 , бабою ОСОБА_2 та дідом ОСОБА_6 . Малолітній ОСОБА_3 зареєстрований за адресою проживання баби і діда.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Після смерті матері дитина продовжувала проживати разом із бабою та дідом.
25 березня 2021 року ОСОБА_1 склав нотаріальну заяву, зареєстровану у реєстрі за № 175, в якій зазначив, що він не заперечує проти того, щоб у період його відсутності з 25 березня 2021 року до 25 березня 2022 року його син ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_2 , з відомими йому особами: бабою та дідом, які вправі вирішувати всі питання щодо малолітньої дитини, які можуть виникнути за час його відсутності, що пов`язані з навчанням, перебуванням у дошкільних навчальних закладах, лікуванням, проживанням та щодо побутових питань.
Вказувала на те, що протягом всього періоду після смерті дочки вона та дід дитини займалися його вихованням та утриманням, повністю забезпечували гармонійний розвиток дитини та належний рівень її життя, здоров`я, займались навчанням дитини.
Зазначала, що вона та її чоловік (дід дитини) отримують пенсії, крім того, ОСОБА_6 працює та отримує заробітну плату. Вони всі мешкають в належній ОСОБА_6 квартирі, в якій створені всі належні умови для проживання та виховання онука.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просила суд позбавити ОСОБА_1 батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із нею (бабою дитини).
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2025 року, ухваленим у складі судді Наумової І. Й., у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його бабою ОСОБА_2 .
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після розлучення у 2019 році ОСОБА_1 з колишньою дружиною ОСОБА_7 їхній малолітній син ОСОБА_8 , 2016 року народження, почав мешкати з мамою та бабою і дідом у м. Запоріжжі. Батько дитини, який мешкає в Київській області, рідко спілкувався та навідував сина. Під час тяжкої онкологічної хвороби матері дитини ОСОБА_1 не намагався налагодити відносини з малолітнім сином та відновити емоційний зв`язок між ними та прив`язаність, з огляду на можливу смерть матері та необхідність подальшого проживання батька з сином, тобто не вживав заходів щодо адаптації дитини щодо проживання з батьком. Після смерті матері дитини ОСОБА_1 протягом року знов фактично обірвав спілкування з малолітнім сином та поїхав за кордон на заробітки, залишивши дитину під опікою баби та діда. У 2022 році ОСОБА_1 почав формально цікавитися життям дитини та проявляти інтерес до неї, при цьому не навідував дитину систематично, не брав належної участі в її вихованні та утриманні, не телефонував та не спілкувався із сином. Виділену державою соціальну допомогу по втраті годувальника ОСОБА_1 не витрачав на дитину, посилаючись на формальну підставу, що він не довіряє ОСОБА_2 щодо цілей витрат цих коштів. Протягом судового процесу ОСОБА_1 не зміг налагодити відносини з малолітнім сином задля відновлення між ними сімейної емоційної прив`язаності, не вживав належних заходів щодо виконання своїх батьківських обов`язків, хоча органом опіки та піклування вже наголошувалося ОСОБА_1 про необхідність зміни ставлення до дитини під час попередньої судової справи про позбавлення його батьківських прав, але останній проігнорував ці попередження. ОСОБА_2 не перешкоджала у спілкуванні між батьком ОСОБА_1 та його малолітнім сином ОСОБА_9 . Малолітній ОСОБА_8 емоційно прив`язаний до баби та діда, саме їх сприймає як свою родину, з ними він почуває себе комфортно, у них налагоджений побут для дитини, до якого ОСОБА_8 вже звик. ОСОБА_3 батька не сприймає та не бажає з ним спілкуватися.
Враховуючи вказане, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відібрання дитини від його баби та діда, з урахуванням віку дитини, їх спільного сталого тривалого проживання, буде суперечити інтересам дитини. Батько дитини ОСОБА_1 фактично ухилявся протягом тривалого часу від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно сина, свого ставлення до цих обов`язків не змінив, що є підставою для позбавлення його батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 . Позбавлення батьківських прав не перешкоджає подальшій участі батька в житті дитини. Крім того, законодавством передбачено право батьків поновити свої батьківські права у разі зміни свого ставлення до виконання батьківських обов`язків.
Враховуючи, що мати дитини ОСОБА_3 померла, батько дитини судовим рішенням позбавляється батьківських прав, з урахуванням наявного волевиявлення баби на визначення місця проживання її онука з нею, з якою він тривалий час мешкає, суд першої інстанції вважав за можливе задовольнити її зустрічний позов.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2025 року у цій справі в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав та визначення місця проживання дитини відмовлено.
В іншій частині рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2025 року у цій справі залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , апеляційний суд виходив із того, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батьку щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків із виховання дитини. ОСОБА_1 не втратив інтерес до участі у вихованні дитини, має намір на відновлення відносин з сином, а ОСОБА_2 не довела необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого ані ОСОБА_2 , ані орган опіки та піклування належно не аргументували.
Водночас апеляційний суд визнав висновок органу опіки та піклуваннящодо доцільності позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав необґрунтованим, оскільки висновок не містить обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо ОСОБА_1 такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Апеляційний суд врахував також і об`єктивні причини неможливості наразі активної участі ОСОБА_1 у житті дитини, зокрема, проживання в іншому місті, що негативно впливає на якість спілкування батька та сина. Однак ОСОБА_1 не втратив інтересу до дитини та має намір налагодити з ним відносини.
Крім цього, апеляційний суд зазначив, що не можуть бути беззаперечними доказами для позбавлення батьківських прав довідки з навчального закладу та медичних установ, які містять загальні фрази щодо неучасті батька у вихованні дитини і не розкривають усіх аспектів та змісту такої складної категорії, як участь у вихованні дитини, вони в сукупності з іншими доказами не є достатніми для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що у цій справі не встановлено, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідатиме інтересам дитини, оскільки обставини умисного ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов`язків або створення ним особливо непридатного чи неблагополучного середовища для дитини не знайшли свого підтвердження.
Враховуючи те, що апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо малолітнього сина, то, апеляційний суд відмовив у визначенні місця проживання дитини з бабою ОСОБА_2 .
Водночас апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відібрання у ОСОБА_2 малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначення місця проживання дитини з батьком. Апеляційний суд зазначив, що в інтересах дитини в ситуації, що склалася в цій справі, доцільно спочатку вжити відповідних підготовчих заходів, спрямованих на адаптацію дитини, відновлення стосунків батька з сином, а також підготовки для проживання дитини разом із батьком, створення відповідних умов для проживання, після чого протягом перехідного періоду потрібно вирішити питання про безпосереднє проживання дитини з батьком. Отже, в цьому випадку відібрання малолітньої дитини та передання її батькові суперечать інтересам самої дитини та негативно вплине на її життя. Батькові насамперед необхідно налагодити стосунки з сином, повернути довіру та любов, а після цього порушувати питання про її відібрання, адже проживати в сім`ї ОСОБА_2 є бажанням та волею самої дитини. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що найкращим інтересам дитини буде відповідати залишення її у середовищі, в якому вона тривалий час проживала разом із бабою та дідом, враховуючи її прихильність до баби.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У червні 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Череп М. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд допустив методологічну помилку, застосувавши принцип вибіркового правосуддя до офіційного акта державного органу - висновку органу опіки та піклування. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , апеляційний суд зазначив про необґрунтованість висновку органу опіки та піклування в частині позбавлення батька батьківських прав. Водночас, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд повністю погодився з висновками органу опіки та піклування, визнавши, що відібрання малолітньої дитини у ОСОБА_2 та визначення місця її проживання з батьком прямо суперечить найкращим інтересам дитини.
Погодившись із тим, що відібрання дитини у ОСОБА_2 , з якою дитина проживає з шестимісячного віку, завдасть дитині шкоди та суперечитиме її найкращим інтересам, апеляційний суд діяв всупереч власній логіці, відмовивши ОСОБА_2 у визначенні місця проживання дитини з нею. Суд фактично залишив малолітню дитину у стані повної правової невизначеності.
Апеляційний суд не врахував, що обставини цієї справи вказують на свідоме ухилення відповідача від свого батьківського обов`язку з виховання та піклування про свого сина, що призвело до втрати батьком та дитиною психоемоційного зв`язку.
Апеляційний суд не надав правової оцінки та залишив поза увагою докази, які підтверджують, що малолітня дитина безперервно мешкає в безпечному та сприятливому середовищі разом із ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ще з 2016 року (тобто протягом десяти років, починаючи з шестимісячного віку), усіма питаннями повсякденного виховання, навчання, розвитку, а головне - лікування та медичного догляду дитини, протягом усього цього часу займаються виключно ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , а батько дитини усунувся від виконання цих обов`язків.
Апеляційний суд проігнорував наявні у матеріалах справи докази агресивної поведінки ОСОБА_1 , зокрема, безпосередньо після одного із судових засідань ОСОБА_1 застосував перцевий балончик щодо ОСОБА_6 та малолітнього ОСОБА_3 .
Скасувавши рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову та одночасно відмовивши ОСОБА_1 у задоволенні первісного позову, апеляційний суд залишив питання місця проживання дитини повністю відкритим та невирішеним.
Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15 (провадження № 61-12305св18), від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15 (провадження № 61-36905св18), від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 (провадження № 61-592св19), від 23 січня 2020 року у справі № 755/3644/19 (провадження № 61-22284св19), від 01 квітня 2020 року у справі № 234/19213/17 (провадження № 61-16113св19), від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21), від 29 січня 2024 року справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23), від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24 (провадження № 61-17253св24), від 02 липня 2025 року у справі № 490/3580/21 (провадження № 61-4197св25); суд не дослідив зібрані у справі докази.
Постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2026 року залишено касаційну скаргу без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У липні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2026 року справу призначено до розгляду колегією у складі п`яти суддів.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2026 рокуклопотання заступника Генерального прокурора Логачова Віктора задоволено частково. Залучено прокурора до участі у справі № 333/11293/23. У задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін відмовлено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23 січня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2019 року у справі № 333/5896/18.
ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 померла.
25 березня 2021 року ОСОБА_1 склав нотаріальну заяву, зареєстровану у реєстрі за № 175, в якій зазначив, що він не заперечує проти того, щоб у період його відсутності з 25 березня 2021 року до 25 березня 2022 року його син ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_2 , з відомими йому особами: бабою ОСОБА_2 та дідом ОСОБА_6 , які вправі вирішувати всі питання щодо малолітньої дитини, які можуть виникнути за час відсутності ОСОБА_1 , що пов`язані з навчанням, перебуванням у дошкільних навчальних закладах, лікуванням, проживанням та щодо побутових питань.
22 травня 2022 року та 27 травня 2022 року ОСОБА_1 звертався до Відділу поліції № 4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області із заявою про вжиття заходів, оскільки ОСОБА_2 не віддає йому його сина ОСОБА_3 . Відповідно до відповідей ВП № 4 ЗРУП в Запорізькій області за результатами звернень встановлена відсутність адміністративного чи кримінального правопорушення, рекомендовано звернутися до суду в порядку цивільного судочинства для вирішення цивільно-правових питань, які виникли.
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади, з 04 травня 2022 року місце проживання малолітнього ОСОБА_3 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . До цього часу, з 09 січня 2020 року малолітній ОСОБА_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з актами № 19, 56 обстеження умов проживання, складеними 15 лютого 2023 року, 29 травня 2025 року працівниками Вишгородської міської ради Київської області, як органом опіки та піклування, за результатом обстеження житлового приміщення 4-кімнатної квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що в одній кімнаті проводиться ремонт, в коридорі зроблено косметичний ремонт. Ванна кімната та санвузол обладнані необхідною сантехнікою. У квартирі наявне електро- та водопостачання і водовідведення, централізоване опалення. У квартирі створені необхідні для проживання умови. Квартира зі зручностями, відповідно умебльована та облаштована необхідною сантехнікою. Для дитини відведено окрему кімнату, де наявне спальне місце, куточок для занять, шафа для одягу, простір для проведення дозвілля. За цією адресою зареєстровані та проживають: батько - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (зареєстрований та проживає); мати заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (зареєстрована та проживає), брат - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (зареєстрований, наразі не проживає - мобілізований); сестра - ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (зареєстрована, не проживає); брат - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (зареєстрований, не проживає); донька сестри - ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (зареєстрована, не проживає); син заявника - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований, наразі не проживає). Стосунки, традиції сім`ї: зі слів ОСОБА_1 : малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з бабою у м. Запоріжжі. Сім`я святкує державні та сімейні свята. Родичі не заперечують щодо проживання малолітньої дитини разом із батьком за вказаною адресою.
ОСОБА_1 має освітньо-кваліфікаційного рівень молодшого спеціаліста вищої освіти за спеціальністю «Будівництво тунелів та метрополітенів», що підтверджується копією відповідного диплома.
Згідно з довідкоюТОВ «ВЕЛ-ТРАНС» від 12 грудня 2023 року, ОСОБА_1 працює водієм міжнародних перевезень вантажів на цьому підприємстві з 01 серпня 2022 року та на час видачи цієї довідки. За місцем роботи отримує заробітну платню в середньому 7 000,00 грн в місяць. За місцем роботи характеризується позитивно, що підтверджується відповідною характеристикою.
Відповідно до довідки про доходи, виданої ТОВ «ІНТ МУВ» 04 червня 2025 року, ОСОБА_1 з 04 вересня 2024 року та на час надання довідки працює водієм автотранспортних засобів, отримує заробітну платню з урахуванням інших нарахувань в середньому близько 29 140,92 грн щомісяця. Відомості про місце роботи підтверджується довідкою Пенсійного Фонду форми ОК-7. За місцем роботи характеризується позитивно, що підтверджується відповідною характеристикою.
ОСОБА_2 є бабою по материнській лінії малолітнього ОСОБА_3 , а ОСОБА_6 - дідом. ОСОБА_2 та ОСОБА_6 є подружжям.
Згідно з копією паспорта та витягом з реєстру територіальної громади м. Запоріжжя вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрована та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . Ця квартира належить ОСОБА_6 , що підтверджується довідками ЖБК № 330 «Комунаровець-22», ЗМБТІ, копією ордера на житлове приміщення.
ОСОБА_2 та ОСОБА_6 є пенсіонерами та отримують пенсію в середньому по 2 600,00 грн у місяць, останній також працює та отримує заробітну плату у розмірі 6 725,00 грн у місяць.
Згідно з листом Запорізької гімназії № 103 Запорізької міської ради від 28 грудня 2023 року № 01-22/314, ОСОБА_5 навчається у Запорізькій гімназії № 103 Запорізької міської ради в 1 класі з 01 вересня 2023 року. ОСОБА_3 зарекомендував себе як хороший учень. Має добрий загальний розвиток. ОСОБА_2 приділяє належну увагу навчанню та вихованню ОСОБА_3 . Відповідально відноситься до всебічного інтелектуального та психологічного розвитку ОСОБА_3 . Постійно цікавиться справами дитини. Всі рекомендації щодо навчання та виховання виконує. Батьківські збори відвідує. Дитина забезпечена всім необхідним для навчання, одягнена по сезону.
Відповідно до листа медичного центру «My Doctor» від 28 грудня 2023 року № 8, лікарем, який спостерігає за ОСОБА_3 , є ОСОБА_17 . Хронічних захворювань дитина не має, щеплений за віком. Після смерті матері декларація укладена на ім`я баби ОСОБА_2 . На прийомах у лікаря та під час викликів з дитиною знаходиться баба.
На підставі висновку оцінки потреб сім`ї від 31 травня 2022 року, складеного працівниками соціальної служби по Комунарському району м. Запоріжжя, встановлено, що на момент обстеження бабуся ОСОБА_2 та онук ОСОБА_5 перебували вдома. Умови проживання добрі. Для дитини є необхідні умови для виховання та розвитку. Батько ОСОБА_1 за вказаною адресою ( АДРЕСА_2 ) не проживає. Зі слів баби, вихованням, розвитком та забезпеченням основних потреб дитини займається вона та її чоловік.
Листом Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району від 14 червня 2022 року на звернення ОСОБА_18 повідомлено, що спеціалістами відділу по Комунарському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради був здійснений вихід за адресою: АДРЕСА_2 , де встановлено, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , забезпечений всім необхідним для виховання, відпочинку, розвитку. Під час виходу за вказаною адресою загрози для дитини виявлено не було, хлопчик був спокійний, почував себе комфортно.
Відповідно до акта обстеження умов проживання дитини, складеного працівниками відділу по Комунарському району служби у справах дітей Запорізької міської ради від 11 березня 2024 року, за результатами обстеження умов проживання дитини ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що в трикімнатній квартирі мешкають дитина ОСОБА_5 , його баба - ОСОБА_19 , дід - ОСОБА_6 . У дитини є окрема кімната для відпочинку, розвитку та навчання. Умови проживання задовільні. Квартира умебльована, в неї надаються необхідні комунальній послуги. Дитина забезпечена сезонним одягом та взуттям. ОСОБА_19 постійно займається вихованням та розвитком онука. Дитина протягом тривалого часу мешкає з бабою та дідом, мама дитини до смерті мешкала з сином також за цією адресою. Під час спілкування з родиною ОСОБА_20 та малолітнім ОСОБА_3 , вони повідомили працівникам служби у справах дітей, що батько дитини з літа 2023 року не навідував дитину, декілька разів телефонував у період, коли дитина перебувала на шкільних уроках. Одного разу надіслав конструктор та цукерки. ОСОБА_8 сказав у розмові, що він не бажає жити та спілкуватися з батьком і отримувати від нього подарунки.
У судовому засіданні суду першої інстанції малолітній ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснив, що він мешкає з бабусею ОСОБА_22 та дідусем ОСОБА_23 за адресою: АДРЕСА_2 . Коли бачив тата та спілкувався з ним, не пам`ятає. Декілька разів тато присилав йому подарунки у 2023 році - брудний конструктор Лего та солодощі. Пам`ятає, що одного разу їздив з батьком до Києва в зоопарк. Вдома у батька не був. Останній йому не дзвонить. Він не хоче бачитися з батьком.
Допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції як свідок ОСОБА_6 пояснив, що є дідусем по материнській лінії малолітнього ОСОБА_3 . Зазначив, що з 2017 року він з колишнім зятем ОСОБА_1 не спілкується. Його дочка розлучилась з ОСОБА_1 і переїхала мешкати з дитиною до них. З того часу онук ОСОБА_8 мешкає у них вдома. З 2019 року ОСОБА_1 один раз приїздив навідати сина, і вони його ненадовго відпускали в гості до батька в Київську область. Після смерті дочки онук продовжив мешкати з ними. Вони займалися виховання онука, утримували його. Це влаштовувало ОСОБА_1 , який не цікавився життям дитини, доки не почалась війна, з цього часу він постійно намагається забрати дитину, навіть викликав до них поліцію. Батько дитини не забезпечує онука, його життям не цікавиться, дитячі гроші забирає собі, оскільки він оформив дитині пенсію по втраті годувальника, пенсійна картка дитини залишилась у нього, але він відмовлявся її віддавати. Коли нарешті передав їм картку, він змінив код входу до рахунку, тому вони не користувалися цими коштами. Він забрав медичну картку дитини, не попередивши їх. Коли ОСОБА_1 приїздив в судове засідання у цій справі, вони приходили з ОСОБА_3 до суду, і при спілкуванні з дитиною ОСОБА_1 наговорював на них. ОСОБА_8 не хоче спілкуватися з батьком.
Допитаний в судовому засідання суду першої інстанції свідок ОСОБА_25 пояснив, що він є кумом ОСОБА_1 та хресним батьком ОСОБА_3 . Останній майже з народження мешкає в м. Запоріжжі у бабусі та дідуся, які після смерті матері дитини повністю ним опікуються та виховують. Один раз ОСОБА_1 приїздив до сина, щоб взяти його до себе в Київську область в гості, а так він не цікавився життям та розвитком свого сина, не утримує його, навіть картку з пенсією дитини по втраті годувальника забрав собі і використовував гроші на власні потреби. ОСОБА_1 мешкає в орендованій квартирі, працює далекобійником. Від спільних знайомих свідку відомо, що ОСОБА_1 інколи вживає наркотичні та психотропні засоби. Дитина не хоче спілкуватися з батьком та жити з ним.
Допитана як свідок у судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_26 пояснила, що вона є сусідкою подружжя ОСОБА_20 , тому знала їх дочку ще з дитинства. Їй відомо, що їх малолітній онук ОСОБА_8 живе в родині ОСОБА_20 майже з народження. Батька дитини майже не бачила, він не займається вихованням, утриманням сина ОСОБА_3 , яким опікуються бабуся та дідусь. Батько ОСОБА_3 приїздив до дитини один раз близько трьох років тому. Коли батько декілька разів дзвонив, дитина ховалась під ліжко та не бажала спілкуватися з батьком. При спілкуванні з ОСОБА_3 дитина ніколи про батька не згадувала.
Відповідно до талона-повідомлення № 18805 про прийняття ВП № 4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області та реєстрації заяви про правопорушення, 30 червня 2025 року о 17:48 год. надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 30 червня 2025 року о 17:47 год. за адресою: АДРЕСА_2 , колишній зять ОСОБА_6 - ОСОБА_1 бризнув з балончика в очі ОСОБА_6 та дитині 9 років.
Згідно з записом від 04 липня 2025 року в КНП «Міська лікарня № 7» ЗМР, ОСОБА_6 звернувся 04 липня 2025 року за консультацією до лікаря-офтальмолога зі скаргами на виділення з очей, свербіж, сльозотечу в обох очах, за результатами огляду встановлений діагноз - інший кон`юнктивіт.
Відповідно до повідомлення ГУНП в Запорізькій області на адресу ОСОБА_27 , в ході перевірки за вказаним зверненням порушень чинного адміністративного чи кримінального законодавства не виявлено.
Згідно з висновком Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району щодо розв`язання спору від 03 грудня 2024 року, орган опіки та піклування, враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини, в інтересах малолітнього, на підставі статей 19, 150, 155, 164 СК України, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання дитини, визначення місця проживання дитини вважає недоцільним відібрання малолітнього ОСОБА_3 , 2016 року народження, у ОСОБА_2 та визначення місця проживання дитини з ОСОБА_1 , та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення його батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначення місця проживання дитини з ОСОБА_2 , вважає доцільним позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині визначення місця проживання дитини з ОСОБА_2 відмовити.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Череп М. О. підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає не у повній мірі.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 27 Конвенції держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном.
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка як підставу для позбавлення батьківських прав зазначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення батька дитини від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.
Так, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.
Верховний Суд підкреслює, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її/його батьківських прав, покладено на позивачку.
Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним.При цьому суд діяв у межах своєї дискреції.
Апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батьку щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Встановивши відсутність доведення факту свідомого нехтування ОСОБА_1 своїми батьківськими обов`язками, суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав стосовно дитини.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у цій справі позбавлення батьківських прав відповідача стосовно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відповідає інтересам дитини.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, оскільки докази, подані позивачкою, не свідчать про свідоме ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.
Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти батька права на контакт з дитиною та її виховання. Позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Колегія суддів погоджується, що наразі позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.
З огляду на зазначене, висновок апеляційного суду про недоцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо дитини, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати обґрунтованим та таким, що не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Посилання у касаційній скарзі на те, що судбезпідставно не врахував висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав стосовно сина, колегія суддів відхиляє, оскільки суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Водночас встановлені судами обставини вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Верховний Суд звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків у подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21).
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з бабою
Апеляційний суд відмовив у визначенні місця проживання дитини з бабою ОСОБА_2 , врахувавши те, що батько дитини не позбавлений батьківських прав.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.
У цій справі спір між бабою та батьком дитини виник з приводу місця проживанняОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати дитини померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . За згодою батька визначено, що дитина тимчасово буде проживати у баби та діда у період з 25 березня 2021 року до 25 березня 2022 року. Між бабою і батьком дитини є спір, в якому кожен з них вважає, що дитина має проживати саме з ним.
Колегія суддів зазначає, що ця справа стосується інтересів дитини, тому результат судового розгляду має бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Відповідно до статті 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
Отже, закон закріплює переважне право батьків на проживання разом з малолітньою дитиною, визначення місця проживання дитини та відібрання дитини без позбавлення батьківських прав є відмінними один від одного, самостійними способами захисту прав та інтересів особи.
Таке переважне право надає батькові можливість пріоритетно перед іншими особами набути інше або здійснити існуюче суб`єктивне сімейне право.
Визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, потребує урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
Апеляційний суд мав з`ясувати, чи визначення у цій справі місця проживання дитини з бабою, за встановлених судом обставин, становить втручання у приватне життя відповідача відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина сьома статті 7 СК України).
Обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини визначений статтею 150 СК України.
Місце проживання неповнолітніх дітей визначає ЦК України та СК України.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.
Питання вирішення спору між матір`ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини визначено статтею 161 СК України.
Згідно з частиною першою статті 170 ЦК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.
Системний аналіз положень статті 29 ЦК України, статей 163, 170 СК України дає підстави стверджувати, що саме батько має переважне право на визначення з ним місця проживання малолітньої дитини.
Проте ЄСПЛ звертає увагу, що при вирішенні спорів щодо дітей забезпечення найкращих їх інтересів виступає пріоритетним принципом.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09, остаточне рішення від 16 жовтня 2015 року) ЄСПЛ зазначив, що інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини. У цьому контексті недостатньо встановити, що дитину може бути поміщено у краще середовище для її виховання. Не може також бути виправданим захід, що роз`єднує сімейні зв`язки, самим лише посиланням на ненадійний стан батьків, що може бути вирішено за допомогою менш радикальних засобів, таких як цільова матеріальна допомога та соціальна підтримка, а не шляхом розлучення сім`ї (пункт 136).
У справі «Т. А. and Others v.Republic of Moldova», в якій батько бажав встановити опіку над дитиною, яка після смерті матері залишилася проживати з бабусею та дідусем, батьками матері дитини. ЄСПЛ встановив, що між бабусями і дідусями і внуками може існувати «сімейне життя» за смислом статті 8 Конвенції, якщо між ними існують достатньо тісні сімейні зв`язки. ЄСПЛ зазначив про те, що спеціалізований орган, психолог, сімейний лікар рекомендували залишити дитину з бабусею і дідусем, попереджували про можливі серйозні наслідки для її здоров`я. Суди відхили вказані висновки. ЄСПЛ зазначив, що ця справа не була звичайною, суди мали вирішити не тільки те, яка сторона надала переконливі докази, а особливо важливо, яке рішення відображало найкращі інтереси дитини.
З урахуванням викладеного, необхідності врахування найкращих інтересів дитини, колегія суддів вважає, що системний аналіз статей 29 ЦК України, 161, 163, 170 СК України не дає підстави стверджувати, що законодавство забороняє визначити місце проживання дитини з бабою у разі спору, якщо це відповідає інтересам дитини.
Згідно зі статтею 258 ЦПК України баба і дід мають право на самозахист внуків. Баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.
Відповідно до частини другої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд врахував думку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який чітко висловив своє бажання проживати у баби та діда.
Апеляційний суд зазначив, що проживання малолітньої дитини разом з бабою і дідом становить для неї звичне стабільне сімейне середовище. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує місцевий заклад загальної середньої освіти, має друзів за місцем проживання.
Водночас апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з бабою, залишивши спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання дитини невирішеним.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Частиною четвертою статті 412 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав змінити та попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до своїх обов`язків щодо виховання дитини, а в іншій частині - залишити без змін.
Оскільки зміна судового рішення не призвела до збільшення або зменшення обсягу вирішення позовних вимог, справа в частині вимог направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Череп Марії Олександрівни задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 29 квітня 2026 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 29 квітня 2026 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав змінити.
Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і покласти на орган опіки та піклування в особі Районної адміністрації Запорізької міської ради по Космічному районуконтроль за виконанням ОСОБА_1 батьківських обов`язків стосовно дитини.
В іншій частині постанову Запорізького апеляційного суду від 29 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua