Постанова від 05 листопада 2026 р. у справі №755/11462/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 755/11462/24

провадження № 61-16265св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Буринського районного суду Сумської області від 12 червня 2025 року у складі судді Гука Т. Р. та постанову Сумського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Криворотенка В. І., Рунова В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивований тим, що 02 лютого 2020 року між ОСОБА_1

і ОСОБА_2 укладено договір позики № 02/02/2020, відповідно до якого позивач передав відповідачу кошти у сумі 66 560,00 дол. США, а відповідач зобов`язався повернути позику до 31 серпня 2020 року. Відповідно до пункту 5 договору його підписанням позичальник підтверджує факт отримання від позикодавця позики. Факт отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1 також підтверджується розпискою про отримання позики від 02 лютого

2020 року № 02/02/2020.

28 лютого 2020 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір позики № 28/02/2020, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу кошти у сумі 100 000 дол. США, а відповідач зобов`язався повернути позику до 15 квітня 2020 року. Факт отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1

у розмірі 100 000 дол. США підтверджується розпискою про отримання позики від 28 лютого 2020 року № 28/02/2020.

Позивач указував, що станом на день звернення до суду заборгованість за обома договорами відповідач не погасив і вона становить 166 560,00 дол. США, а тому підлягає стягненню з відповідача з нарахуванням на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних на суму боргу.

За договором № 02/02/2020 сума заборгованості становить 66 560, дол. США,

а 3 % річних за період з 01 вересня 2020 року до 19 червня 2024 року становить 7 588,93 дол. США.

За договором № 28/02/2020 сума заборгованості становить

100 000,00 дол. США, а 3 % річних за період з 16 квітня 2020 року до 19 червня 2024 року становить 12 532,79 дол. США.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість: за договором позики від 02 лютого 2020 року

№ 02/02/2020 у розмірі 74 148,93 дол. США, що складається

з 66 500,00 дол. США - суми основного боргу і 7 588,93 дол. США - штрафних санкцій; за договором позики від 28 лютого 2020 року № 28/02/2020 у розмірі 112 532,79 дол. США, що складається з 100 000,00 дол. США - суми основного боргу і 12 532,79 дол. США - штрафних санкцій.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Буринського районного суду Сумської області від 12 червня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 02 лютого 2020 року № 02/02/2020 у розмірі 66 560,00 дол. США і 3 % річних

в розмірі 2 957,82 дол. США.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 28 лютого 2020 року № 28/02/2020 у розмірі 100 000,00 дол. США і 3 % річних в розмірі 5 574,98 дол. США

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що підписання вказаних договорів позики та розписок особисто ОСОБА_2 , а також отримання ним сум позики, його представник в судовому засіданні не заперечував. Надані представником відповідача копія та оригінал розписки про повернення коштів від 16 жовтня 2021 року суд визнав недопустимими доказами у справі.

Взявши до уваги наявність у позивача оригіналів боргових розписок, суд дійшов висновку, що належних та допустимих доказів, які свідчили б про повернення відповідачем коштів за вказаними договорами позики в сумі

100 000,00 дол. США і 66 560,00 дол. США, в матеріалах справи немає,

а тому вони підлягають стягненню з нього на користь позивача. Також неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами

є підставою для стягнення на користь позивача 3 % річних.

Постановою Сумського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником

ОСОБА_4 , залишено без задоволення.

Рішення Буринського районного суду Сумської області від 12 червня 2025 року

в оскаржуваній частині залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

При цьому апеляційний суд вказав, що рішення Буринського районного суду Сумської області від 12 червня 2025 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 3 % річних за період з 27 лютого 2022 року до 19 червня 2024 року сторони не оскаржують, а тому

в апеляційному порядку воно не переглядається.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

19 грудня 2025 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Буринського районного суду Сумської області від 12 червня 2025 року та постанову Сумського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року

й ухвалити у справі нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо оцінки доказів, суд не надав належної оцінки сукупності доказів щодо повернення коштів. Заявник вважав, що позика була повернена, доказом чого є відповідна розписка, яку необґрунтовано суд не прийняв у зв`язку з її пошкодженням. Заявник вказує, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про розгляд справи, та за відсутності представника відповідача, який подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Аргументи інших учасників справи

13 лютого 2026 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Буринського районного суду Сумської області від

12 червня 2025 року та постанову Сумського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що суди правильно встановили, що підписання відповідачем договорів позики та розписок підтверджує укладення договорів позики. Вказує, що розписку від 16 жовтня 2021 року ОСОБА_1 ніколи не складав та не підписував. У суду першої інстанції не було об`єктивної можливості встановити зміст цієї розписки внаслідок її пошкодження.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Буринського районного суду Сумської області.

Зупинено виконання рішення Буринського районного суду Сумської області

від 12 червня 2025 року, яке залишене без змін постановою Сумського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року, до закінчення його перегляду

в касаційному порядку.

11 лютого 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

02 лютого 2020 року між ОСОБА_1 в ОСОБА_2 укладено договір позики № 02/02/2020, за умовами якого в позикодавець передає позичальнику

у власність кошти в сумі 66 560,00 дол. США, а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк. Позика передається позикодавцем позичальнику безпосередньо при підписанні сторонами цього договору готівкою. Позика за цим договором є безпроцентною. Позичальник зобов`язаний повернути позику до 31 серпня 2020 року. Підписанням договору позичальник підтверджує факт одержання ним від позикодавця позики. Належним чином підписаний договір є доказом передання грошей від позикодавця до позичальника. Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання позики позичальникові. Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним законодавством України, зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору. Цей договір вважається розірваним

з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному законодавстві України. Додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані сторонами. Цей договір складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології українською мовою у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу.

02 лютого 2020 року ОСОБА_2 підписав розписку про отримання позики

№ 02/02/2020, якою підтвердив, що він отримав від ОСОБА_1 кошти як позику в сумі 66 560,00 дол. США. Також зобов`язався повернути кошти в сумі 66 560,00 дол. США до 31 серпня 2020 року.

28 лютого 2020 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підписано договір позики № 28/02/2020, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав

ОСОБА_2 у власність кошти в сумі сто тисяч доларів США (54 000 доларів США), а ОСОБА_2 зобов`язався повернути позику у строк до 15 квітня

2020 року. Позика за цим договором надавалася без процентів.

28 лютого 2020 року ОСОБА_2 підписав розписку про отримання позики

№ 28/02/2020, якою підтвердив, що він отримав від ОСОБА_1 кошти як позику в сумі 100 000,00 дол. США та зобов`язався повернути кошти до

15 квітня 2020 року.

Сторона відповідача укладення вказаних правочинів не заперечувала.

У матеріалах справи є копія розписки від 16 жовтня 2021 року, згідно з якою ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 кошти в розмірі 400 000,00 дол. США. Підтвердив, що всі надані йому раніше розписки від ОСОБА_2 відсьогодні втрачають юридичну силу. Претензій до ОСОБА_2 не має. (т. 1, а. с. 155).

В матеріалах справи є ще одна копія вказаної розписки, яка зроблена

з пошкодженого оригіналу (т. 2, а. с. 158).

Представник відповідача надав суду оригінал розписки від 16 жовтня 2021 року, яка за змістом відповідає раніше наданій нею копії, однак містить значні плями та забруднення невідомого походження, якими пошкоджено підпис, що не дає можливості достовірно встановити, кому він належить.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Частинами першою та другою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином.

Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру

є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику (постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 686/18121/21 (провадження № 61-14050св23), від 19 травня 2021 року

у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21)).

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16 (провадження № 61-7418св18), від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Спір у цій справі стосується стягнення грошових коштів за договорами позики.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та

в порядку, які встановлені договором.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яку переглядає Верховний Суд, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач передав відповідачу в позику кошти урозмірі 66 560,00 дол. США

і 100 000,00 дол. США, про що зазначено у відповідних договорах позики. При цьому сторони погодили строк повернення коштів. Однак у визначений сторонами строк відповідач коштів не повернув.

Отже, установивши, що факт укладення договорів позики та отримання відповідачем у борг від позивача коштів підтверджується належними доказами, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про виникнення між вказаними особами позикових правовідносин, зобов`язання за якими позичальник не виконав, та у зв`язку з цим про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за договорами позики.

При цьому відповідач не заперечує факт отримання коштів, а стверджує, що кошти він повернув, що підтверджується розпискою про повернення коштів від 16 жовтня 2021 року. Проте суди попередніх інстанцій надали детальну правову оцінку відповідним доводам відповідача, з якою погоджується і Верховний Суд.

Із матеріалів справи відомо, що після заявлення представником позивача клопотання про витребування оригіналу розписки від 16 жовтня 2021 року, яке

в судовому засіданні сторона обґрунтовувала, в тому числі, необхідністю вирішення питання про можливість призначення судової почеркознавчої експертизи, представник відповідача надав оригінал розписки від 16 жовтня 2021 року, яка відрізняється не лише за зовнішнім виглядом від раніше поданої її копії, а й містить пошкодження підпису особи, яка її підписала.

Крім того, у тексті розписки від 16 жовтня 2021 року, яка, за твердженням відповідача, складена позивачем, не зазначено причин неповернення відповідачем боргових розписок, при нібито прийнятті позивачем від відповідача коштів в сумі 400 000,00 дол. США, та за якими борговими зобов`язаннями ці кошти поверталися.

Безпідставними є аргументи касаційної скарги про те, що справу було розглянуто за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи оскільки за процесуальним законодавством України (частина п`ята статті 130 ЦПК України) вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Із матеріалів справи відомо, що згідно з довідкою Сумського апеляційного суду документ в електронному вигляді - судова повістка про виклик до суду - було надіслано ОСОБА_4 та доставлено до електронного кабінету 23 жовтня 2025 року (т. 2, а. с. 103).

За таких обставин ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи відповідно до частини п`ятої статті 130 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2026 року у справі

№ 757/52615/21-ц (провадження № 14-64цс25) зроблено висновок, що «наслідки невирішення судом апеляційної інстанції клопотання належним чином повідомленого учасника справи про відкладення розгляду справи повинні бути оцінені судом касаційної інстанції на предмет того, якою мірою це процесуальне порушення вплинуло на реалізацію права особи на доступ до правосуддя. Таке процесуальне порушення може бути підставою для скасування судового рішення відповідно до положень частини третьої статті 411 ЦПК України, якщо за обставинами справи воно позбавило відсутнього учасника справи розумної можливості ефективно представляти свою позицію в суді, поставило його

у суттєво невигідне становище порівняно з опонентом, унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи».

Оцінюючи доводи відповідача щодо перешкоджання доступу до суду внаслідок невирішення апеляційним судом його клопотання про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що це процесуальне порушення не позбавило його можливості ефективно представляти свою позицію, не поставило відповідача

у суттєво невигідне становище порівняно з позивачем, не перешкодило суду встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та не позбавило його гарантій права на справедливий суд, встановлених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому, як вже було встановлено, сторона відповідача про день, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, а доказів поважності причин неявки в судове засідання до клопотання про відкладення розгляду справи

у зв`язку з хворобою представник відповідача своєчасно не надала. Такі докази були надані після закінчення розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (стаття 372 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду,

є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили

з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Буринського районного суду Сумської області від

12 червня 2025 року та постанови Сумського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Буринського районного суду Сумської області від 12 червня 2025 року та постанову Сумського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Буринського районного суду Сумської області

від 12 червня 2025 року, яке залишене без змін постановою Сумського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

А. Ю. Зайцев

М. Є. Червинська