Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про відшкодування шкоди, з них
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №686/24106/23
Суддя: Коротун Вадим Михайлович
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 686/24106/23
провадження № 61-14095св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Міністерство внутрішніх справ України, Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Полтавській області, Управління Міністерства внутрішніх справ у Полтавській області
в особі ліквідаційної комісії,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Управління Міністерства внутрішніх справ в Полтавській області в особі ліквідаційної комісії про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями.
Позов з урахуванням нової редакції мотивований тим, що у період з 04 травня 1984 року до 04 липня 1986 року позивач проходив службу у Збройних Силах,
а з 30 вересня 1986 року до 25 березня 2002 року - на різних посадах
в органах внутрішніх справ.
У період із квітня до липня 2022 року позивач брав безпосередню участь
у захисті України від збройних сил російської федерації.
25 березня 2002 року ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ за статтею 64 пункт «ж», за власним бажанням. Відповідно до інформації, зазначеної в наказі від 25 березня 2002 року № 23 о/с (в редакції до 11 травня 2022 року), його вислуга років станом на 25 березня 2002 року становила
17 років 07 місяців 24 дні, а в пільговому обчисленні - 19 років 01 місяць
25 днів.
У період з 2002 до 2007 року позивач неодноразово звертався з приводу перерахунку вислуги років у МВС Полтавської області, оскільки до 2007 року пенсійний фонд був у системі МВС, проте жодних письмових відповідей не отримував, а лише усні відмови стосовно того, що його вислуга років для пенсії недостатня.
У подальшому член ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області надав позивачу довідку про періоди проходження служби в органах внутрішніх справ від 05 жовтня 2018 року № 35115120203-2018, у якій зазначено періоди проходження служби, сукупність яких у пільговому обчисленні становить 19 років 01 місяць 25 днів, що, на думку позивача, не відповідає дійсності.
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до ДУ «ТМО МВС України по Хмельницькій області» з проханням здійснити перерахунок вислуги років,
у відповідь на що отримав повідомлення, що, за базами даних, його вислуга років становить 19 років 01 місяць 25 днів. Проте після повторного звернення ДУ «ТМО МВС України по Хмельницькій області» здійснило запит до ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області та встановило, що станом на 25 березня 2002 року вислуга років у пільговому обчисленні становить 20 років 00 місяців 04 дні.
11 травня 2022 року прийнято наказ № 732 о/с, яким унесено зміни до наказу від 25 березня 2002 року № 23 о/с та зазначено, що слід вважати вислугу років станом на 25 березня 2002 року у пільговому
обчисленні - 20 років 00 місяців 04 дні.
У травні 2022 року позивачу стало відомо, що обрахунок його вислуги років було здійснено з порушенням законодавства, оскільки посадові особи УМВС України в Полтавській області не врахували період його служби у Збройних Силах з 04 травня 1984 року до 04 липня 1986 року.
Наведене, на думку позивача, свідчить про те, що державні службовці УМВС України в Полтавській області, а також члени ліквідаційної комісії МВС України в Полтавській області при обчисленні вислуги років протиправно зменшили йому вислугу в пільговому обчисленні, а згодом відмовилися здійснити перерахунок. Наслідком таких протиправних дій стало те, що позивач упродовж 20 років не міг отримувати пенсію в порядку, передбаченому статтями 12, 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Посилаючись на наведене, з урахуванням збільшених позовних вимог ОСОБА_2 просив стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області в особі ліквідаційної комісії на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 845 734,50 грн та моральну шкоду
в розмірі 32 350,00 грн; стягнути з ГУ НП в Полтавській області на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 1 843 900,70 грн та моральну шкоду
в розмірі 67 650,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Октябрського (зараз - Шевченківський) районного суду м. Полтави від 27 січня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнено з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 845 734,5 грн та моральну шкоду в розмірі 6 470,00 грн.
Стягнено з ГУ НП в Полтавській області на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 1 843 900,70 грн та моральну шкоду в розмірі
13 530,00 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що посадові особи УМВС України
в Полтавській області, члени ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області незаконно та протиправно зменшили ОСОБА_1 вислугу років
у пільговому обчисленні через невключення до обрахунку періоду служби
в Збройних Силах. Суд уважав, що єдиним законним та належним способом захисту порушеного права буде стягнення матеріальної шкоди в розмірі
2 651 572,60 грн та моральної шкоди в сумі 20 000,00 грн.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від
08 травня 2025 року стягнено з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області в особі ліквідаційної комісії та з ГУ НП
в Полтавській області на користь держави судовий збір в сумі 13 420,00 грн
з кожного.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України
в Полтавській області і апеляційну скаргу ГУ НП в Полтавській області задоволено.
Рішення Октябрського (зараз - Шевченківський) районного суду м. Полтави від 27 січня 2025 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 08 травня 2025 року визнано таким, що втратило чинність.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки недоотримана пенсія не може вважатися майновою шкодою в розумінні статті 1175 ЦК України. Належним способом захисту порушеного права
є відшкодування недоотриманої пенсії та стягнення моральної шкоди, як похідної вимоги. При цьому суд роз`яснив, що спір про стягнення недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
08 листопада 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року, а рішення Октябрського (зараз - Шевченківський) районного суду м. Полтави від 27 січня 2025 року залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційні скарги не містять інформації, передбаченої пунктом 8 частини другої статті 356 ЦПК України, - дати отримання копії судового рішення та доказів отримання такого рішення.
А тому апеляційний суд мав залишити апеляційні скарги без руху. Заявник вказує, що апеляційні скарги подані з пропуском строку на апеляційне оскарження, і питання про його поновлення заявники в апеляційних скаргах не порушували. А тому апеляційний суд помилково відкрив апеляційне провадження у справі, не врахувавши, що строк на апеляційне оскарження пропущено, оскільки апеляційні скарги подані 05 березня 2025 року. Заявник указує, що в судовому засідання брав участь представник ГУ НП України
в Полтавській області, повноваження у якого закінчилися. Заявник також зазначає, що обраний ним спосіб захисту є ефективним та єдиним, що призведе до реального відновлення порушеного права, оскільки дії/бездіяльність саме відповідачів призвели до порушення права позивача.
Аргументи інших учасників справи
04 грудня 2025 року МВС України подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що у касаційній скарзі немає аргументів,
а в матеріалах справи немає доказів порушення прав позивача з боку МВС України. Звертає увагу на те, що фактично позивач просить стягнути недоотриману суму пенсії внаслідок неправильного розрахунку вислуги років, що належить до юрисдикції адміністративного судочинства. Також звертає увагу, що МВС України є неналежним відповідачем у цій справі.
05 грудня 2025 року ГУ НП в Полтавській області подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,
а постанову Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що апеляційна скарга подана у строки, встановлені законом. ГУ НП в Полтавській області є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки позивач не перебував у правовідносинах з ним. Звертає увагу на те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки сума пенсії, яка, на думку позивача йому протиправно не виплачена, не може вважатися майновою шкодою чи збитками у розумінні ЦК України, а є соціальною виплатою. Належним способом є звернення до адміністративного суду
з вимогами про зобов`язання виплатити суми пенсії.
05 грудня 2025 року УМВС України в Полтавській області подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня
2025 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що апеляційна скарга подана у строки, встановлені законом. Позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки сума пенсії, яка, на думку позивача, йому протиправно не виплачена, не може вважатися майновою шкодою чи збитками у розумінні ЦК України, а є соціальною виплатою. Доказів того, що позивач звертався із заявою про призначення йому пенсії та жодних доказів того, що йому було відмовлено у призначені такої пенсії, в матеріалах справи немає. Заявлений розмір матеріальної шкоди не підтверджений жодними доказами.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Полтави.
02 березня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
25 березня 2002 року наказом УМВС України в Полтавській області
№ 23о/с майора міліції ОСОБА_1 - начальника відділу ДСБЕЗ Кременчуцького міського управління 25 березня 2002 року звільнено
з органів внутрішніх справ за пунктом «ж» статті 64 (за власним бажанням); зазначено, що вислуга років станом на 25 березня 2002 року становить
в календарному обчисленні 17 років 07 місяців 24 днів, в пільговому обчисленні 19 років 01 місяць 25 днів. Безперервний стаж служби в ОВС становить 17 років 07 місяців 24 дні.
Голова ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області склав розрахунок вислуги років для призначення пенсії майору міліції
ОСОБА_1 , за змістом якого вислуга років, що дає право на призначення пенсії, станом на 25 березня 2002 року
становить 20 років 00 місяців 04 дні, у тому числі: час служби в календарному обчисленні - 17 років 07 місяців 24 дні, час роботи відповідно до пункту
15 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію»; час служби в пільговому обчисленні (без урахування вислуги років в календарному обчисленні) - 2 роки 04 місяці 10 днів. Вислуга років станом на 25 березня 2002 року для обчислення пенсії становить
20 років 00 місяців 04 дні.
11 травня 2022 року наказом МВС України в Полтавській області № 732-о/с змінено пункт наказу УМВС України в Полтавській області від 25 березня
2002 року № 23 о/с в частині звільнення зі служби за пунктом «ж» статті 64, за власним бажанням, майора міліції ОСОБА_1 в частині оголошення пільгової вислуги. Вказано вважати вислугу станом на 25 березня 2002 року
у пільговому обчисленні - 20 років 00 місяців 04 дні.
19 серпня 2022 року ГУ ПФУ в Хмельницькій області склало довідку № 5800 про те, що ОСОБА_1 з 11 травня 2022 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Хмельницькій області та отримує пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
23 вересня 2022 року Департамент персоналу МВС України листом
№ М-11524/22 повідомив ОСОБА_1 про те, що відповідно до наказу начальника УМВС України в Полтавській області від 25 березня 2002 року
№ 23 о/с його звільнено з органів внутрішніх справ з посади начальника відділу ДСБЕЗ Кременчуцького міського управління на підставі пункту «ж» статті 64 (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та встановлено вислугу років у календарному обчисленні 17 років 07 місяців 24 дні, також зазначено, що у пільговому обрахуванні вислуга років становить 19 років
01 місяць 25 днів.
17 жовтня 2022 року Департамент пенсійного забезпечення, надання житлових субсидій та пільг листом № 26233-27229/М-03/8-2800/22 повідомив
ОСОБА_1 , що на підставі документів Департаменту з пенсійних питань та соціального захисту МВС України, зокрема витягу з наказу про внесення змін від 11 травня 2022 року № 732 о/с, йому призначено пенсію за вислугою років.
17 лютого 2023 року УМВС України в Полтавській області листом
№ 144ах л.к.31а.з. надало інформацію про розмір та складові грошового забезпечення за період служби в Кременчуцькому МУ УМВС України
в Полтавській області з 03 вересня 2001 року до 24 березня 2002 року.
31 травня 2023 року голова ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області листом № М-4394л.к. повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для відшкодування йому ліквідаційною комісією суми недоотриманої пенсії за період з 25 березня 2002 року до 11 травня 2022 року. До того
ж питання нарахування і виплати одноразової грошової допомоги при звільненні не належить до повноважень ліквідаційної комісії УМВС.
04 липня 2023 року Кременчуцьке РУ поліції ГУ НП в Полтавській області листом № 107/М-781 повідомило ОСОБА_1 , що на момент проходження ним служби у Кременчуцькому міському УМВС України
в Полтавській області саме ця юридична особа здійснювала усі розрахунки та виплати грошового забезпечення за рахунок коштів, що були у розпорядженні Кременчуцького МУ.
З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що:
- у грудні 2022 року ОСОБА_3 звертався до суду з позовом до МВС України, Державної казначейської служби України, у якому просив стягнути
з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка Державної казначейської служби України на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 1 377 467,72 грн та моральну шкоду
в розмірі 100 000,00 грн (справа № 560/13094/22);
- ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 грудня
2022 року відмовлено у відкритті провадження у справі № 560/13094/22;
- постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 березня
2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення,
а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 грудня
2022 року - без змін.
Судові рішення у справі № 560/13094/22 мотивовані тим, що зі змісту поданої ОСОБА_1 позовної заяви випливає, що він заявив одну позовну вимогу щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди, яка не пов`язана з вимогою вирішити публічно-правовий спір. А тому, зважаючи на суб`єктний склад учасників спірних правовідносин та характер таких відносин, розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту
і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення
(чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку
з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту
(див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі
№ 487/10132/14ц (провадження № 14-364цс19), від 16 червня 2020 року
у справі № 145/2047/16ц (провадження № 14-499цс19), від 15 вересня
2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19)).
Таким чином, під час розгляду справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19), від
15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21)).
З позовних вимог у цій справі випливає, що позивач по суті просить стягнути недонараховану різницю пенсії.
У постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі
№ 757/9012/21-ц (провадження № 61-2625св22) зроблено висновок, що «обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди та обґрунтування позовних вимог
у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі та підстав їх виникнення, а отже, не дає підстав вважати, що цей спір виник із приватноправових відносин».
Таким чином, слід дійти висновку, що недовиплачена (або невиплачена) пенсія не є майновою шкодою в розумінні ЦК України.
Отже, за встановлених фактичних обставин у цій справі факт недоотримання позивачем пенсії не може вважатися майновою шкодою в розумінні ЦК України, а тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди та обґрунтування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди,
з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі та підстав їх виникнення. Тому належним способом захисту порушеного права позивача
є відшкодування шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, на що обґрунтовано звернув увагу суд апеляційної інстанції, а тому правильно відмовив
в задоволенні позову в частині вимог про відшкодування майнової шкоди.
Разом із цим, вирішуючи спір в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд належним чином свій висновок не обґрунтував.
Зазначення апеляційним судом про те, що вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимоги про відшкодування майнової шкоди,
є неправильним, оскільки згідно з ЦК України відшкодування моральної шкоди є самостійною вимогою.
За таких обставин постанову Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року в частині вимоги про відшкодування моральної шкоди слід скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
З матеріалів справи відомо, що рішення суду першої інстанції ухвалено
27 січня 2025 року (т. 2, а. с. 121-124).
Згідно з довідкою фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося у зв`язку з неявкою всіх учасників справи (т. 2, а. с. 120).
Згідно з довідками про доставку електронного документа документ
в електронному вигляді - рішення від 27 січня 2025 року у справі
№ 686/24106/23 - надіслано і доставлено до електронного кабінету МВС України і ГУ НП в Полтавській області 28 січня 2025 року (т. 2, а. с 125, 127).
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Таким чином, останнім днем для подання апеляційних скарг у цій справі
є 26 лютого 2025 року.
Як відомо з матеріалів справи, апеляційна скарга Управління МВС України
в Полтавській області і апеляційна скарга ГУ НП в Полтавській області подані
26 лютого 2025 року (т. 1, а. с. 129-141, 144-155).
Оскільки апеляційні скарги Управління МВС України в Полтавській області
і ГУ НП в Полтавській області подані з дотриманням строків, установлених ЦПК України, аргументи заявника про те, що апеляційний суд помилково відкрив апеляційне провадження у справі, не знайшли свого підтвердження.
Проставлення штампа вхідної кореспонденції на апеляційних скаргах із зазначенням дати їх надходження до суду - 05 березня 2025 року не є датою подання апеляційних скарг заявниками, як помилково вважає
ОСОБА_1 , а є датою реєстрації вхідної кореспонденції.
Аргументи заявника про те, що апеляційні скарги не містять інформації, передбаченої пунктом 8 частини другої статті 356 ЦПК України, а саме дати отримання копії судового рішення, та доказів отримання такого рішення,
у зв`язку із чим апеляційний суд мав залишити апеляційні скарги без руху, не
є підставою для скасування судового рішення, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
У статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частин третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
У зв`язку із наведеним, з метою виконання завдання цивільного судочинства, а саме щодо забезпечення справедливого розгляду справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди - скасуванню
з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди слід залишити без змін, оскільки підстав для її скасування в цій частині немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 рокув частині позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Управління Міністерства внутрішніх справ в Полтавській області в особі ліквідаційної комісії про відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині постанову Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня
2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: І. О. Дундар
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
Оригінал: reyestr.court.gov.ua