Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №761/11943/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №761/11943/24

Суддя: Дундар Ірина Олександрівна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 761/11943/24

провадження № 61-14137св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Воробйової І. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Київська міська рада, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_3 ,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру м. Києва та Київської області

розглянув у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_4 , на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 березня 2025 року у складі судді Митрофанової А. О., та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись з позовом до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент), ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління держгеокадастру м. Києва та Київської області (далі - ГУ Держгеокадастру м. Києва та Київської області), про визнання недійсним та скасування рішення, визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельної ділянки та визнання припиненим права власності на неї.

Позов мотивований тим , що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 80000000000:90:048:0036, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку, а ОСОБА_2 є користувачем земельної ділянки на АДРЕСА_1 , частина якої входила до складу домоволодіння сім`ї позивачів з 2001 року.

У червні 2021 року ОСОБА_2 вкотре звернувся до відповідача - Київської міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та отримав дозвіл на розроблення відповідного проекту. Однак, при виготовленні проекту землеустрою йому стало відомо, що земельна ділянка, на яку подано клопотання, входить в межі сформованої та зареєстрованої в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046.

Як стало відомо у подальшому, рішенням Київської міської ради від 07 жовтня 2021 року за № 2771/2812 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046. 11 лютого 2022 року Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було прийнято рішення за № 63397676 про державну реєстрацію прав на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046 за відповідачем ОСОБА_3 .

Указане рішення міської ради позивачі вважають протиправним, оскільки воно прямо порушує права ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки з кадастровим номером 80000000000:90:048:0036, а також права ОСОБА_2 , як користувача земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Відтак, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046, а також оспорюване рішення Київської міської ради від 07 жовтня 2021 року підлягають скасуванню.

В обґрунтування незаконності вказаного вище рішення позивачі зазначали, що ОСОБА_2 разом зі своєю багатодітною родиною більше 20 років проживають за адресою: АДРЕСА_1 , а домоволодіння з житловим будинком, господарськими і побутовими спорудами за вказаною адресою були набуті ще у лютому 2001 року у власність його тещі - ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 02 лютого 2001 року, укладеного з ОСОБА_6 , де було зазначено про розміщення на вказаній ділянці господарських споруд. У подальшому, ОСОБА_5 подарувала вказаний вище житловий будинок дружині позивача - ОСОБА_7 згідно з договором дарування від 02 листопада 2004 року, де також значиться інформація про розташування на цій земельній ділянці господарських споруд. Окрім того, з абрису земельної ділянки інвентаризаційної справи № 29692 убачається, що площа ділянки на АДРЕСА_1 складає 0,3518 га, в тому числі під будівлями 0,025 га та під городом 0,3268 га. Також, на абрисі конкретно визначені межі, будівлі, споруди відповідно до переліку зазначеному в договорах купівлі-продажу від 02 лютого 2001 року та дарування від 02 листопада 2004 року.

Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046 була відведена з угідь (городу) земельної ділянки домоволодіння ОСОБА_2 , а право користування нею підтверджується записом в земельно-шнуровій книзі під № 81, про що видана відповідна довідка про факт користування ділянкою ОСОБА_5 після укладення договору купівлі-продажу житлового будинку з ОСОБА_6 , якому остання надавалася як працівнику радгоспу «Хотівський» та зареєстрована в земельно-шнуровій книзі № 81 в розмірі 0,37 га.

Починаючи з 2006 року по 2021 рік, позивач ОСОБА_2 вчиняв всі можливі дії щодо приватизації земельної ділянки на АДРЕСА_1 , яка була частиною домоволодіння на АДРЕСА_1 . 02 лютого 2006 року на ім`я Київського міського голови була складена нотаріально посвідчена заява від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_7 про надання згоди на відведення земельної ділянки у власність позивача під забудову з залишків земельної ділянки, яка знаходилася за адресою: АДРЕСА_1 , з виходом на АДРЕСА_2 . У 2006 році позивач ОСОБА_2 звернувся до відповідача з клопотанням про надання у власність вказаної земельної ділянки, на підставі чого був розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, отримані всі відповідні висновки. Відповідна документація з землеустрою була передана в 2010 році до ГУ земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, а у 2014-2016 роках ОСОБА_2 вдруге розробив проект землеустрою та передав до Управління. Втім, комісією не було надано висновків щодо погодження проекту або відмови у його погодженні.

Вказаній вище земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 8000000000:90:048:0043, визначені точки координат, встановлені межові знаки. При цьому, як указував ОСОБА_2 , він, як користувач спірної земельної ділянки, з 2009 року по 2022 рік сплачував податок на землю, адже відомості щодо платника такого податку по спірній ділянці було подано до податкових органів безпосередньо департаментом земельних ресурсів Київської міської ради. Зазначене є доказом того, що протягом тривалого часу (з 2009 року) та по теперішній час, ОСОБА_2 добросовісно, відкрито володіє своєю земельною ділянкою та сплачує відповідний податок на землю.

На переконання позивачів, відкрите користування земельною ділянкою передбачає, що інформація про такого користувача була відома уповноваженим органам, а факт того, що відносно користування спірною земельною ділянкою не порушували питання про її самовільне використання, ще раз підтверджує, що користування ОСОБА_2 земельною ділянкою по АДРЕСА_1 є законним.

Доказом того, що відповідачі - Київська міська рада та Департамент знали про те, що земельна ділянка не є вільною, а перебуває у користування сім`ї ОСОБА_7 , а до цього ОСОБА_6 , є державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:048:0036, яка належить ОСОБА_1 та межує з земельною ділянкою ОСОБА_2 . У цьому державному акті станом на 2006 рік було зазначено, що земельна ділянка ОСОБА_1 по межі від Д до Г межує з земельною ділянкою ОСОБА_6 , який був попереднім власником домоволодіння з земельною ділянкою площею 0,37 га до її продажу ОСОБА_5 (яка у 2006 році надала згоду на відведення ділянки у власність із залишків ділянки по АДРЕСА_1 позивачам). Наведене підтверджує, що ділянка попереднього власника ОСОБА_6 , яка потім перейшла у власність ОСОБА_5 , а зараз перебуває у власності ОСОБА_9 , обліковувалася в ГУ земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

Отже, проект відведення земельної ділянки на користь відповідача ОСОБА_3 був розроблений та затверджений з порушенням законодавства, що призвело до порушення прав не тільки позивача, а й інших власників домоволодінь. Зокрема, земельна ділянка ОСОБА_3 з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046 повністю обмежує доступ до ділянки ОСОБА_1 з кадастровим номером 8000000000:90:048:0036; повністю накладається на будівлю і земельну ділянку суміжного власника ОСОБА_10 з кадастровим номером 8000000000:90:048:0041; накладається на проїзд (дорогу). Відтак, при зверненні до органів місцевого самоврядування з клопотанням про передачу у власність земельної ділянки, ОСОБА_3 не могла не бачити, що обрана ділянка огороджена парканом, на ній розташовані споруди та особисті речі, а сама ділянка обробляється та доглядається.

Окрім того, під час розроблення проекту землеустрою, при закріпленні межовими знаками меж спірної земельної ділянки в натурі, жоден з власників та користувачів суміжних ділянок взагалі не повідомлялися про проведені роботи та відповідно не підписували акт погодження зовнішніх меж.

Таким чином, посилаючись на вище перелічені факти, позивачі вважають незаконним рішення Київської міської ради від 07 жовтня 2021 року за № 2771/2812 «Про передачу громадянці ОСОБА_3 земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 », яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу ОСОБА_3 . Адже, таке рішення суперечить вимогам статті 19 Конституції України, статтям 185, 198 ЗК України, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним та скасуванню судом у порядку, передбаченому статтями 152, 155 ЗК України, оскільки порушують майнові права та інтереси позивачів.

У зв`язку з тим, що проведення державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046 відбулось на підставі документів, які не відповідають вимогам закону, то й дії відповідачів, вчинені при прийнятті рішення про передачу у власність та затвердження документації з землеустрою слід вважати такими, що здійснені з порушенням вимог закону, що є підставою для скасування державної реєстрації самої земельної ділянки.

Враховуючи викладене позивачі просили:

визнати недійсним та скасувати рішення Київської міської ради

від 07 жовтня 2021 року за № 2771/2812;

визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046 площею 0,10 га, що розташована по АДРЕСА_1 ;

визнати припиненим право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 05 березня 2025 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року,у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що надана позивачем копія заяви від 12 січня 2006 року про передачу земельної ділянки площею 0,1 га у приватну власність із залишків земельної діяльності, яка була отримана Київською міською державною адміністрацією 03 лютого 2006 року, а також копія реєстраційного листа документації з землеустрою від 23 березня 2010 року не підтверджують реалізації ОСОБА_2 визначених статтями 22, 116, 118 ЗК України процедур щодо безоплатної передачі земельної ділянки державної та комунальної власності у власність.

Окрім того, у матеріалах справи відсутні докази виготовлення та передання ОСОБА_2 на затвердження до Київської міської ради проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 . В матеріалах справа наявна саме копія технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 . У той же час, зазначені у земельному законодавстві поняття «проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок» та «технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» не є тотожними, однаковими за своїм змістом та відповідно за процедурою виконання цієї документації. Докази набуття позивачем ОСОБА_2 права користування спірною земельною ділянкою у матеріалах справи відсутні, а викладені у позовній заяві посилання щодо її відведення ОСОБА_3 зі складу угідь земельної ділянки позивача ОСОБА_2 взагалі нічим не підтверджуються, оскільки доказів на підтвердження факту перебування її у власності останнього суду взагалі не надано. Відтак, у даному провадженні, без надання відповідних первинних документів за якими до первісного користувача земельної ділянки на АДРЕСА_1 , перейшло право користування земельною ділянкою, на якому розташоване придбане ОСОБА_5 домоволодіння, неможливо достеменно встановити у якому саме розмірі до останньої перейшло право користування земельною ділянкою, та за рахунок залишків якої, на переконання позивачів, відповідачу ОСОБА_9 фактично було передано у власність спірну земельну ділянку за оспорюваним рішенням Київської міської ради від 07 жовтня 2021 року.

Посилаючись на факт користування ОСОБА_5 , як попереднім власником домоволодіння за вищевказаною адресою, земельною ділянкою у заявленому розміру, в обґрунтування вимог позову у цій частині в матеріали справи не було надано доказів в яких саме межах була сформована така ділянка та чи на неї взагалі накладається спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046. Отже, в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують межі набутої в користування ОСОБА_5 земельної ділянки в натурі як станом на день придбання вказаного вище домоволодіння, так і станом на момент звернення до суду з позовом. Тобто метричні дані земельної ділянки, зокрема місцеположення поворотних точок її меж, не встановлені на місцевості та не закріплені межовими знаками.

Таким чином, доводи позивачів про затвердження проекту землеустрою щодо відведення відповідачу ОСОБА_3 спірної земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046 та передача її у власність останній за рахунок земельної ділянки, яка була набута у користування ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 01 лютого 2001 року, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Зважаючи на подані сторонами в ході судового розгляду докази, а також ураховуючи той факт, що формування земельної ділянки з конкретно визначеними межами здійснено саме на підставі проекту землеустрою ОСОБА_3 (стаття 79-1 ЗК України, стаття 50 Закону України «Про землеустрій»), Київська міська рада у відповідності до наданих їй повноважень ухвалила рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

Таким чином, у позивача ОСОБА_2 відсутнє право на захист його законних очікувань щодо оформлення права власності саме на спірну земельну ділянку, оскільки ОСОБА_3 раніше за позивача ОСОБА_2 вчинила юридично значущі дії щодо вирішення питання про отримання у майбутньому права власності на це майно: раніше закінчила розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки, за її заявою сформовано земельну ділянку та, як наслідок, ухвалено рішення про затвердження проекту землеустрою за нею. Посилання позивача про те, що ОСОБА_2 з 2006 року виявив інтерес до приватизації спірної земельної ділянки та відповідно звертався до виконавчого органу Київської міської ради задля реалізації цього права, не підтверджуються відповідними доказами.

Що стосується обґрунтування позовних вимог тим, що спірною земельною ділянкою позивач ОСОБА_2 та його родина користуються тривалий час, на ній знаходиться нерухоме майно та паркан, то суд звернув увагу, що вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що: з 1 січня 2002 року відповідно до статті 125 ЗК України право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 2 травня 2009 року у відповідності із Законом України від 5 березня 2009 року №1066-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об`єднання земельних ділянок» право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Зважаючи на те, що позивачами в ході розгляду справи не було доведено факту входження спірної земельної ділянки до складу ділянки на АДРЕСА_1 , право користування якої набула теща ОСОБА_2 - ОСОБА_5 після придбання домоволодіння за цією адресою у 2001 році (яка надалі дала згоду на відведення позивачу земельної ділянки із залишків набутої ділянки), суд також вбачав суперечливими твердження позивачів щодо невідповідності розробленого на замовлення ОСОБА_9 проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у частині зазначення в ньому відомостей про відсутність на ній нерухомого майна.

Так, за наданої відповідачем копії проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_11 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , убачається, що під час його виготовлення у 2018 році, за отриманими схемами, викопіюваннями, витягами фрагментів схема чинної містобудівної документації та ортофото плану не прослідковувалося розміщення на спірній земельній ділянці будь-якої забудови.

Водночас, у виготовленій у 2021 році ОСОБА_2 технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 , наявний витяг з Державного реєстру речових право на нерухоме майно від 25 серпня 2021 року за № 271699031.

З указаного витягу убачається, що 19 серпня 2021 року позивачем ОСОБА_2 було здійснено державну реєстрацію права власності на житловий будинок загальною площею 25,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто, така реєстрація була проведена ОСОБА_2 в час, коли ОСОБА_3 вже було подано на затвердження до Київської міської ради проект землеустрою щодо відведення їй спірної земельної ділянки, та проект такого рішення з 11 травня 2021 року знаходився на розгляді ради, про що не міг не знати позивач, так як указана інформація містилася у пояснювальній записці до проекту рішення Київської міської ради про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за спірною адресою.

Окрім того, підставою для проведення державної реєстрації у витязі вказаний технічний паспорт від 15 липня 2021 року, виданий ФОП ОСОБА_12 , та довідка про показники об`єкта нерухомості майна № 150721/1 від 15 липня 2021 року, також видана ФОП ОСОБА_12 .

Втім, за змістом долученої до проекту копії згаданого вище технічного паспорту значиться, що вказаний житловий будинок був зведений у 1990 році, в той час коли за твердженнями ОСОБА_2 він з родиною користується спірною ділянкою з 2001 року.

Будь-які відомості щодо наявності у ОСОБА_2 права користування спірною ділянкою разом із можливо зведеним на ній житловим будинком у 1990 році та до придбання його тещею домоволодіння позовна заява та матеріали справи взагалі не містять.

Водночас, за твердженнями позивачів, спірна земельна ділянка була виділена відповідачу за рахунок частини земельної ділянки (городу) з угідь домоволодіння ОСОБА_2 , тобто домоволодіння, придбаного тещею позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_13 .

Але, з окремо наданих сторінок технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , який був виготовлений 23 липня 2004 року, взагалі відсутнє зображення вказаного житлового будинку, що заявлений як збудований у 1990 році.

З наданих позивачем ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог позову доказів, а також, зважаючи на наявну в матеріалах справи копію проекту землеустрою ОСОБА_3 , де міститься фрагмент генерального плану м. Києва на період до 2020 року та його приміської зони, суд позбавлений можливості перевірити та встановити той факт, що виділена частина земельної ділянки відповідачу ОСОБА_3 порушує його право власності, створюються перешкоди щодо проходу, проїзду чи іншим чином порушуються права чи законні інтереси безпосередньо позивача ОСОБА_1 .

Тому, з урахуванням викладеного вище, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами того, що оскаржуване рішення Київської міської ради порушує його право власності, хоча це є його процесуальним обов`язком у спірних правовідносинах.

Крім того, на думку місцевого суду, аргументи позивача ОСОБА_1 про відсутність проїзду до його земельної ділянки не можуть бути підставою для визнання недійсним оспореного рішення органу місцевого самоврядування, внаслідок чого відповідач ОСОБА_3 втратить право власності на всю земельну ділянку, однак позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю або про встановлення відповідного земельного сервітуту.

Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком суду першої інстанції та зазначив, що з огляду на обставини цієї справи, підстави та мотиви позову ОСОБА_1 , позовні вимоги про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради, визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельної ділянки та визнання припиненим права власності не призведе до поновлення порушеного права ОСОБА_1 . Належним способом захисту порушених прав останнього на вільне користування належним нерухомим майном у такому випадку є пред`явлення негаторного позову - про усунення перешкод у здійсненні прав користування та розпорядження цим майном, або ж у позасудовому порядку шляхом укладення договору земельного сервітуту у встановленому законом порядку.

За відсутності доказів набуття ОСОБА_2 права користування спірною земельною ділянкою, доводи щодо її відведення ОСОБА_3 зі складу угідь земельної ділянки позивача ОСОБА_2 є безпідставними та не заслуговують на увагу. Висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11 листопада 2025 року через підсистему «Електронний Суд» подали до Верховного Суду касаційну скаргу, через представника ОСОБА_4 , у якій просили скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 березня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції винесено рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд обґрунтовував відмову статтями 22,116, 118 ЗК України, оскільки надана позивачем копія заяви від 12 січня 2006 року про передачу земельної ділянки площею 0,1 га у приватну власність із лишків земельної діяльності, яка була отримана Київською міською державною адміністрацією 03 лютого 2006 року, а також копія реєстраційного листа документації з землеустрою від 23 березня 2010 року не підтверджують реалізації ОСОБА_2 визначених статтями 22,116,118 ЗК України процедур щодо безоплатної передачі земельної ділянки державної та комунальної власності у власність. З вказаними висновками суду не погоджується, оскільки матеріали справи містять докази, що підтверджують, що спірна земельна ділянка перебувала в користуванні ОСОБА_2 .

Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, був повністю обізнаний, що спірна земельна ділянка в визначених межах перебуває в фактичному, довготривалому користуванні ОСОБА_2 і не могла бути відведена іншій особі.

Позиція апеляційного суду, що сплата земельного податку, не може вважатися доказом правомірного користування земельною ділянкою або свідчити про виникнення права користування на землю є неправомірною.

Документами, які підтверджують право землекористування, є записи про розміри земельної ділянки у земельно-шнуровій та погосподарських книгах сільських рад.

Також, суд першої та апеляційної інстанції не взяв до уваги вимоги частини першої статті 29 ЗК України 1990 року та частин третьої, четвертої статті 142 ЗК України 2001 року, що припинення права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача проводиться за його заявою на підставі рішення відповідної ради. Примусове припинення права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки могло відбуватись у судовому порядку, передбаченому частиною четвертою статті 29, частиною шостою статті 31 ЗК УРСР 1990 року та статті 143, частини десятої статті 149 ЗК України 2001 року. Відповідачі не надали доказів, що ОСОБА_5 відмовилася від частини земельної ділянки (0,10 га) із загальної площі 0,32 га на користь Київської міської ради. Поряд з тим, ОСОБА_5 надала свою згоду на відведення частини земельної ділянки із лишків свої земельної ділянки на користь ОСОБА_2 . Зазначені обставини та докази судом не взяті до уваги.

Скаржник не погоджується з висновками суду, що в матеріалах справи відсутні докази, підтверджуючі межі набутої в користування ОСОБА_5 земельної ділянки в натурі, як станом на день придбання вказаного вище домоволодіння, так і станом на момент звернення до суду з позовом. Судом не взято до уваги, що правовідносини щодо користування земельною ділянкою виникли до набрання чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року N 2768-ІП, тому до таких правовідносин підлягає застосуванню положення чинних на той час ЗК Української РСР 1970 року та норм ЗК України. Виділення попередньому власнику ОСОБА_6 в користування земельної ділянки у зазначеному розмірі, як працюючого в радгоспі «Хотівський» відповідало на той час чинному земельному законодавству. Згідно частини першої статті 78 ЗК Української РСР (1970 року) постійним робітникам, спеціалістам та службовцям радгоспів і лісових господарств було надано право користуватися присадибними земельними ділянками, включаючи площу, зайняту будівлями не більше 0,40 гектара, про що зроблено запис у земельно-шнуровій книзі Хотівської сільської ради. Зазначений доказ долучений до матеріалів справи, однак, при дослідженні доказів суд встановив, що з копії зазначеного документу відповідно до його якості не убачається можливим установити, яким саме органом або установою вона видана, видимою міститься лише інформація підписантів - голови РГТО Куріненко Г.І. та секретаря Баула В. Г. Суди не врахували й не звернули уваги на те, що ОСОБА_5 відповідно до записів в земельно-шнуровій книзі під № 81 Хотівської сільської ради мала в користуванні земельну ділянку, площею 0,37 га, розташованою на

АДРЕСА_1 .

Судом першої та апеляційної інстанції винесено рішення з порушенням норм матеріального права, зокрема всупереч статті 123 ЗК України. Суди першої та апеляційної інстанції не звернули увагу, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 було розроблено без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, за принципом «мовчазної згоди». ОСОБА_3 , перед тим як виявила зацікавленість в одержані безоплатно у власність земельної ділянки, спочатку мала би фактично знайти саму земельну ділянку, яка мала би бути вільною від парканів, забудов, розміщених на ній споруд тощо. В той же час, спірна земельна ділянка, яка була відведена ОСОБА_3 за принципом «мовчазної згоди», огороджена парканом з воротами, на ділянці розміщені будівлі, споруди, особисте побутово-господарське майно Позивачів, ростуть плодові дерева.

Суди безпідставно відмовили ОСОБА_1 у задоволенні позову у зв`язку з обранням неналежного способу захисту.

З метою з`ясування обставин, що мають значення для справи, та зважаючи на необхідність застосувати спеціальні знання у сфері землеустрою разом з апеляційною скаргою подано клопотання про проведення експертизи, яке не було навіть розглянуто судом апеляційної інстанції.

Також суд фактично позбавив представника позивачів приймати участь у судовому засіданні. У зв`язку з технічними збоями в роботі системи «Електронний суд» представником позивача, керуючись статтею 223 ЦПК подано клопотання про перенесення розгляду справи, однак судом проігноровано вказані факти.

Суди не взяли до уваги висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У лютому 2026 року ГУ Держгеокадастру м. Києва та Київської області, через представника Шевчук-Мельниченко О. П., подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просило прийняти законне та обґрунтоване рішення у справі.

Відзив мотивований тим, що державна реєстрація спірної земельної ділянки здійснена у спосіб, межах та у відповідності до вимог чинного законодавства України, оскільки на момент державної реєстрації спірної земельної ділянки інші зареєстровані та оформлені у власність земельні ділянки, розташовані в межах спірної земельної ділянки, у відповідності до вимог чинного законодавства, у Державному земельному кадастрі були відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 01 грудня 2025 року указані недоліки було усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/11943/24 та витребувано справу із суду першої інстанції.

У липні 2025 року матеріали справи № 761/11943/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 21 січня 2026 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України у постановах від 27 жовтня 2020 року у справі № 2а-0870/7093/11, від 29 червня 2022 року у справі № 702/1026/18, від 29 червня 2022 року у справі № 369/5587/15-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 718/567/15-ц, від 24 листопада 2020 року у справі № 308/6368/15-а, від 17 березня 2023 року у справі № 710/417/21, від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22, від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 , від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 та у постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-127цс15 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку, укладеним 02 лютого 2001 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 , та посвідченим приватним нотаріусом київського міського нотаріального округу Плохутою Б. П., ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 придбала належний продавцю на праві власності житловий будинок з відповідними господарським і побутовими будовами та спорудами, який знаходиться на земельній ділянці в АДРЕСА_1 . На вказаній земельній ділянці, розміщений житловий будинок дерев`яний, обкладений цеглою, позначений на плані літерою «А», житловою площею 52,80 кв. м, а також наступні службові будови: гараж позначений на плані літерою «Б», сарай - позначений на плані літерою «В», вбиральня - позначена на плані літерою «Є», льох - позначений на плані літерою «Ж», лазня - позначена на плані літерою «К», а також спорудження позначені на плані №1-4.1.

У відповідності до пункту 2 указаного договору, відчужуване домоволодіння належало продавцю на праві власності на підставі: свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 07 вересня 1999 року Першою Київською державною нотаріальною конторою, реєстровий номер №23-1995, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 24 вересня 1999 року під №41376 - 1/3 частина; свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 03 грудня 1999 року Шістнадцятою Київською державною нотаріальною конторою, реєстровий номер №2-5010, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 16 грудня 1999 року під №41376 - 2/3 частини.

Розмір земельної ділянки, на якій розташоване домоволодіння, яке продавалось ОСОБА_5 , у вказаному договорі не зазначено, копія технічної документації за якою відчужувалось вказане нерухоме майно відсутня.

02 листопада 2004 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_7 житловий будинок АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 1.2 житловий будинок, що відчужується, має наступні характеристики: нежитлова площа 57,3 кв. м, житлова площа 52,8 кв. м, рік побудови 1966, позначений у плані літерою А. Зазначений житловий будинок дерев`яний обкладений цеглою, розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га. На цій же земельній ділянці розташовані наступні будівлі та споруди: гараж, позначений у плані літерою Б; сарай, позначений у плані літерою В; вбиральня, позначена у плані літерою Е; льох, позначений у плані літерою Ж; лазня, позначена у плані літерою К; спорудження №1-4.1.

Також, вказано, що житловий будинок належить дарувальнику на праві власності: 65/100 - на підставі договору купівлі продажу житлового будинку, посвідченого 02 лютого 2001 року приватним нотаріусом київського міського нотаріального округу Плохутою Б. П.; 35/100 - на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12 грудня 2001 року приватним нотаріусом київського міського нотаріального округу Шепелюк О. Г. (пункт 1.3 договору).

Відповідно до реєстраційного посвідчення №014812, виданого 28 квітня 2005 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, вказаний будинок було зареєстровано за ОСОБА_7 на праві приватної власності.

В матеріалах справи наявна копія нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_5 та ОСОБА_7 від 02 лютого 2006 року про надання ними своєї згоди на відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , під забудову із залишків земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з виходом на АДРЕСА_2 .

Зазначення розмірів таких залишків земельної ділянки по АДРЕСА_1 , вказана заява не містить.

На підтвердження факту користування ОСОБА_5 земельною ділянкою саме у розмірі 0,37 га, із залишків якої позивачу ОСОБА_2 планувалось відведення земельної ділянки із виходом на АДРЕСА_1 , останній надав суду довідку за № 80 від 31 липня 2003 року.

За змістом указаної довідки, вона видана ОСОБА_5 як мешканці АДРЕСА_1 , у тому, що вона користується земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , після купівлі-продажу житлового будинку в ОСОБА_6 . Земельна ділянка наділена радгоспом «Хотівський» і зареєстрована в земельно-шнуровій книзі під № 81 в розмірі 0,37 га.

02 червня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Київською міською радою надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення відповідного проекту, на підтвердження чого надано копію рішення Київської міської ради «Про надання громадянину ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » від 07 липня 2021 року за № 08/231-2349/ПР.

З наданої Київською міською радою копії технічної документації із землеустрою щодо встановлення відновлення (меж) земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , убачається, що вона була розроблена ФОП ОСОБА_15 за заявою ОСОБА_2 і укладеним з ним договором від 03 вересня 2021 року, та відповідно подавалася позивачем для затвердження відповідачем.

У зазначеному проекті, окрім, матеріалів перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), також наявні копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 серпня 2021 року, копія технічного паспорта на будинок садибного типу від 15 липня 2021 року, а також витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046, державна реєстрація якої була здійснена 26 лютого 2019 року на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, виготовленої ФОП ОСОБА_16 .

Згідно з листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30 листопада 2021 року за №05716-31933 позивача ОСОБА_2 за результатами розгляду технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) було повідомлено про те, що відповідно до рішення Київської міської ради від 07 жовтня 2021 року №2771/2812 земельна ділянка на АДРЕСА_1 площею 0,1000 га (кадастровий номер 8000000000:90:048:0046) передана у власність гр. ОСОБА_3 . У зв`язку із зазначеним ОСОБА_2 повідомлено про можливість повернення документації із землеустрою засобами поштового зв`язку за окремим зверненням на вказану у ньому адресу.

Також судом першої інстанції встановлено, що 09 лютого 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Київської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 , орієнтовним розміром 0,1 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. До вказаного клопотання додала графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування і розміру земельної ділянки.

У заяві від 13 березня 2018 року до Київської міської ради ОСОБА_3 повідомила, оскільки у місячний строк з дня реєстрації клопотання рада не надала ані дозволу на розроблення документації із землеустрою, ані вмотивованої відмови у його надання, ОСОБА_3 відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку замовила розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що повідомила Київську міську раду. До вказаного листа ОСОБА_3 було додано копію договору від 12 березня 2018 року, укладеного із ФОП ОСОБА_16 , про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовної площі 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до наявної в матеріалах проекту довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 12 червня 2018 року за №97-26-0.5-1663/35-18, виданої ГУ Держгеокадастру у м. Києві, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,1000 га, відноситься до земель, не наданих у власність або постійне користування в межах населених пунктів.

Згідно з наявним планом встановлених меж земельної ділянки та опису її меж, вона межує: від точки А до точки Б з земельною ділянкою ОСОБА_10 (кадастровий номер 8000000000:90:048:0041); від точки Б до В - з землями у користуванні ОСОБА_17 ; від точки В до Г - з земельною ділянкою ОСОБА_1 (кадастровий номер 8000000000:90:048:0036); від точки Г до Д - з земельною ділянкою у власності ОСОБА_7 (кадастровий номер 8000000000:90:048:0012); від точки Д до А - з міськими землями загального користування (проїзд).

У складі проекту землеустрою також наявний акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 24 липня 2018 року, відповідно до якого межі земельної ділянки, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га, закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка у кількості 3 шт. Межові знаки пред`явлені та передані на зберігання ОСОБА_3 , власники/користувачі суміжних ділянок: ОСОБА_10 , ОСОБА_17 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , на закріплення на місцевості меж спірної земельної ділянки не з`явилися, хоча попередньо повідомлялися про це шляхом розміщення виконавцем робіт оголошення в газеті.

З наданого в матеріали справи витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26 лютого 2019 року №НВ-8000914912019 установлено, що земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:90:048:0046, яка розташована на АДРЕСА_1 , була сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі ГУ Держгеокадастру у м. Києві 26 лютого 2019 року на підставі розробленого відповідачем ОСОБА_11 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Даний проект землеустрою ОСОБА_3 погоджений відповідним висновком Департаменту за №18-0335-В, де замовника було зобов`язано виконати вимоги, викладені в листі Департаменту від 16 лютого 2018 року. Також, проект погоджений висновком експерта державної експертизи (ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 31 січня 2019 року №576/82-19) та листом-висновком Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29 жовтня 2019 року № 05716-20099.

14 квітня 2021 року Департаментом земельних ресурсів Київської міської ради зареєстровано заяву ОСОБА_3 про надання земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046. Відповідно, до вказаної заяви ОСОБА_3 подавався відповідачу оригінал проекту землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки разом із доданими висновками щодо його погодження.

Рішенням Київської міської ради від 07 жовтня 2021 року за № 2771/2812 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗ - 02.01), заява ДЦ від 14 квітня 2021 року № 72049-005704061-031-03, справа № 553439065. Передано гр. ОСОБА_3 , за умови виконання пункту 3 цього рішення, у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 8000000000:90:048:0046) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (код КВЦПЗ - 02.01) на АДРЕСА_1 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.

З пояснювальної записки № ПЗН-21288 від 16 квітня 2021 року до проекту вищевказаного рішення убачається, що за особливими характеристиками спірної земельної ділянки, вона вільна від капітальної забудови, належить до території житлової садибної забудови та земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, не входить до зеленої зони. За даними Міського земельного кадастру земельна ділянка обліковується як землі не надані у власність чи користування.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 02 листопада 2023 року за №352893791, 07 лютого 2022 року за ОСОБА_3 було проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:048:0046, площею 0,1 га.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про визнання припиненим права власності на земельну ділянку

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі№ 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).

Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Згідно з частинами першою, другою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Статтею 182 цього кодексу визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2024 року у справі № 914/1785/22 зазначила, що: «якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18).

При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції, відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення (див. висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

У справі, що переглядається:

звертаючись до суду позивачі просили: визнати недійсним та скасувати рішення Київської міської ради від 07 жовтня 2021 року за № 2771/2812; визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки; визнати припиненим право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку;

відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що надана позивачем копія заяви від 12 січня 2006 року про передачу земельної ділянки площею 0,1 га у приватну власність із залишків земельної діяльності, яка була отримана Київською міською державною адміністрацією 03 лютого 2006 року, а також копія реєстраційного листа документації з землеустрою від 23 березня 2010 року не підтверджують реалізації ОСОБА_2 визначених статтями 22, 116, 118 ЗК України процедур щодо безоплатної передачі земельної ділянки державної та комунальної власності у власність. Окрім того, у матеріалах справи відсутні докази виготовлення та передання ОСОБА_2 на затвердження до Київської міської ради проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Докази набуття позивачем ОСОБА_2 права користування спірною земельною ділянкою у матеріалах справи відсутні, а викладені у позовній заяві посилання щодо її відведення ОСОБА_3 зі складу угідь земельної ділянки позивача ОСОБА_2 взагалі нічим не підтверджуються, оскільки доказів на підтвердження факту перебування її у власності останнього суду взагалі не надано;

проте, суди не звернули уваги, що вимога про визнання припиненим права власності на спірну земельну ділянку є неналежним способом захисту порушеного права та інтересу, оскільки припинення відповідного права є наслідком вирішення судом питання щодо державної реєстрації земельної ділянки та не потребує окремої позовної вимоги та помилково розглянули позовну вимогу по суті.

Враховуючи викладене оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання припиненим права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку слід змінити, виклавши їх мотивувальні частині в редакції цієї постанови.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради та визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельної ділянки

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша-третя статті 13 ЦПК України).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина перша статті 263 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)».

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, призначення експертизи (частини перша та друга статті 116 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного у постанові від 15 березня 2024 року у справі № 575/675/19 (провадження № 61-4350св23) зазначив:

«Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 , розробивши технічну документацію із землеустрою не визначила межі своїх земельних ділянок по відношенню із суміжними землевласниками, а тому дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Проте колегія суддів вважає такі висновки передчасними з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 11 вересня 2019 року ОСОБА_1 зверталась до місцевого суду із клопотанням про призначення у справі земельно-технічної експертизи (а. с. 170-172, том 1).

Великописарівський районний суд Сумської області ухвалою від 23 вересня 2019 року означене клопотання задовольнив, призначив у справі судову земельно-технічну експертизу на вирішення якої постановив питання зазначені у клопотанні ОСОБА_1 від 11 вересня 2019 року.

На виконання цієї ухвали 18 грудня 2020 року було складено висновок експерта

№ 1790/1836-1838. 11 лютого 2021 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції клопотання про призначення у справі повторної земельно-технічної експертизи.

23 лютого 2021 року місцевий суд оголосив у справі перерву до 18 березня 2021 року до 13 год 00 хв у зв`язку із надходженням до суду клопотання представника відповідачів ОСОБА_11 про надання часу для ознайомлення із клопотанням позивача від 11 лютого 2021 року.

18 березня 2021 року представник відповідачів ОСОБА_11 подав до суду першої інстанції відзив на клопотання про призначення у справі повторної судової земельно-технічної експертизи.

18 березня 2021 року у підготовчому судовому засіданні суд оголосив перерву до 15 квітня 2021 року до 09 год 30 хв у зв`язку із задоволенням клопотання ОСОБА_12 про надання додаткового часу для ознайомленням із відзивом.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді місцевого суду підготовче судове засідання, призначене на 15 квітня 2021 року, не відбулось.

Відомостей про те, що у підготовчих судових засіданнях, які відбулись 04 червня 2021 року, 16 червня 2021 року, 10 серпня 2021 року, 27 серпня 2021 року відбувся розгляд клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі повторної земельно-технічної експертизи матеріали справи не містять.

15 вересня 2021 року місцевий суд постановив ухвалу, якою підготовче провадження закрив, справу призначив до судового розгляду.

Відомості про те, що після призначення справи до судового розгляду, клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі повторної земельно-технічної експертизи було вирішене місцевим судом у матеріалах справи відсутні також.

З наведеного вбачається, що місцевий суд клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі повторної земельно-технічної експертизи не розглянув, про його прийняття чи відхилення не зазначено ні в рішенні, ні в жодній з постановлених місцевим судом ухвал.

За таких обставин, місцевий суд, з висновками якого помилково погодився суд апеляційної інстанції, зробив передчасний висновок про відмову у задоволенні позову.»

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_3 , третя особа - ГУ Держгеокадастру м. Києва та Київської області, про визнання недійсним та скасування рішення, визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельної ділянки та визнання припиненим права власності на неї;

суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, у задоволенні вказаного позову відмовив, мотивувавши таке рішення тим, що позивач ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами того, що оскаржуване рішення Київської міської ради порушує його право власності, хоча це є його процесуальним обов`язком у спірних правовідносинах. У позивача ОСОБА_2 відсутнє право на захист його законних очікувань щодо оформлення права власності саме на спірну земельну ділянку, оскільки ОСОБА_3 раніше за позивача ОСОБА_2 вчинила юридично значущі дії щодо вирішення питання про отримання у майбутньому права власності на це майно: раніше закінчила розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки, за її заявою сформовано земельну ділянку та, як наслідок, ухвалено рішення про затвердження проекту землеустрою за нею. Позовні вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами;

разом з тим аналіз матеріалів справи свідчить, що разом з апеляційною скаргою, позивачі подали суду апеляційної інстанції клопотання про призначення експертизи у вказаній справі (т. 2, а. с. 186-187), у якій вони просять призначити по цивільній справі № 761/11943/24 судову земельно-технічну експертизу проекту відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_3 . На вирішення експертизи поставити питання:

чи земельна ділянка ОСОБА_3 (кадастровий номер 8000000000:90:048:0046) обмежує доступ до ділянки Позича-1 ОСОБА_1 (кадастровий номер 8000000000:90:048:0036)?;

чи земельна ділянка ОСОБА_3 (кадастровий номер 8000000000:90:048:0046) накладається на проїзд (дорогу), що зазначений на викопіюванні з детального плану території, генерального плану міста (є складовою проекту відведення)?;

чи земельна ділянка ОСОБА_3 (кадастровий номер 8000000000:90:048:0046) повністю накладається га будівлі і земельну ділянку суміжного власника ОСОБА_10 (кадастровий номер 8000000000:90:048:00410?;

проте, суд апеляційної інстанції вказане клопотання не розглянув, про його прийняття чи відхилення не зазначено ні в постанові, ні в жодній з постановлених судом апеляційної інстанції ухвал.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції;

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання припиненим права власності на земельну ділянку необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Київської міської ради, Департамента земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_3 про визнання припиненим права власності на земельну ділянку змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 березня 2025 року у зміненій частині тапостанова Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. А. Воробйова

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua