Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №569/8071/23
Суддя: Пархоменко Павло Іванович
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 569/8071/23
провадження № 61-3919св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): головуючого - Крата В. І., суддів: Воробйової І. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач)
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павлюк Микола Григорович,
на постанову Волинського апеляційного суду від 10 березня 2026 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.
у справі
за позовом ОСОБА_2 (далі - позивачка)
до
відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (далі - відповідачі)
про визнання недійсними договорів позики,
ухвалив постанову про таке:
I. Вступ
1. У травні 2023 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсними договорів позики.
2. Відповідач ОСОБА_1 заперечував проти позову.
3. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив.
4. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове судове рішення про задоволення позову.
5. ОСОБА_1 оскаржив постанову апеляційного суду в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказав те, що апеляційний суд не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких наведений у касаційній скарзі.
6. Оскаржуване судове рішення переглядається в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
II. Короткий зміст позовних вимог
7. Позов обґрунтований так:
- 20 червня 2008 року між позивачкою та ОСОБА_3 був укладений шлюб;
- 20 квітня 2023 року ОСОБА_3 отримав ухвалу Острозького районного суду Рівненської області від 03 квітня 2023 року про відкриття провадження у справі № 567/459/23 та позовну заяву ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів;
- зі змісту цих документів позивачці стало відомо про те, що 10 листопада 2020 року, 11 листопада 2020 року, 11 грудня 2020 року, 24 лютого 2021 року та 19 березня 2021 року її чоловік - ОСОБА_3 уклав договори позики, оформлені розпискою, за якими останній отримав у ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 300 000,00 доларів США зі сплатою 15 % річних;
- ці договори позики є недійсними, оскільки позивачка як дружина не давала своєї згоди на їх укладення, а для вчинення правочину, який є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та виходить за межі дрібного побутового правочину, необхідна згода іншого із подружжя.
8. Тому позивачка просила суд визнати недійсними договори позики, укладені між відповідачами у формі боргових розписок від 10 листопада 2020 року на суму 50 000,00 доларів США, від 11 грудня 2020 року на суму 50 000,00 доларів США, від 24 лютого 2021 року на суму 50 000,00 доларів США та від 19 березня 2021 року на суму 150 000,00 доларів США.
III. Короткий зміст судових рішень
9. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
10. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з такого:
- під час розгляду справи позивачка не спростувала у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК)), не виконала передбаченого процесуальним законом обов`язку доведення обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, зокрема, не довела належними і допустимими доказами наявність будь-яких обставин, які відповідно до статей 203, 215 ЦК є підставами для визнання оспорюваного правочину недійсним;
- твердження позивачки про те, що сума позики є значною, та ОСОБА_3 уклав оспорювані договори без її відома і письмової згоди, не заслуговують на увагу, оскільки для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібно;
- позовні вимоги є необґрунтованими, а обставини, покладені в основу позову, не підтверджуються долученими до нього доказами.
11. Постановою Верховного Суду від 01 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Маковій В. В., задоволено, постанову Рівненського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
12. Скасовуючи постанову апеляційного суду, суд касаційної інстанції виходив з такого:
- не з`ясувавши причини неприбуття адвоката Маковія В. В. в судове засідання в режимі відеоконференції та можливості його участі за наявності оголошеного сигналу «Повітряна тривога», апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_3 та його представника;
- у ОСОБА_3 та його представника були об`єктивні та поважні причин, за яких вони не змогли з`явитися до суду, так само, як і подати клопотання про відкладення судового розгляду;
- сам факт розгляду справи у період дії сигналу «Повітряна тривога» накладає на суд тягар додаткових негативних наслідків у разі неявки учасників справи та відсутності їх беззаперечної і чіткої позиції про можливість розгляду справи без їх участі;
- після оголошення сигналу «Повітряна тривога» порушується як інтернет з`єднання, так і мобільний зв`язок, тому застосування частини п`ятої статті 212 ЦПК було б надмірним тягарем для учасника справи;
- розглядаючи справу під час повітряної тривоги, апеляційний суд мав вирішити питання про відкладення розгляду справи, застосувавши відповідні процесуальні норми з урахуванням загальних засад цивільного судочинства, дотримання гарантій прав особи на участь у розгляді її справи, а також обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав;
- доводи касаційної скарги про те, що розгляд справи було проведено під час сигналу «Повітряна тривога» знайшли підтвердження під час касаційного перегляду справи;
- крім того, з матеріалів справи не вбачається, чи вирішувалось апеляційним судом питання щодо прийняття письмових пояснень та додаткових доказів, поданих адвокатом Маковієм В. В. 23 вересня 2024 року разом із клопотанням про поновлення процесуального строку для їх прийняття, з відповідним мотивуванням свого рішення, як цього вимагає стаття 127, пункт 5 частини першої статті 365, частина третя статті 367 ЦПК.
ІV. Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
13. Постановою Волинського апеляційного суду від 10 березня 2026 року апеляційну скаргу позивачки задоволено.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 березня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.
Визнано недійсними договори позики, укладені між відповідачами у формі боргових розписок від 10 листопада 2020 року на суму 50 000,00 доларів США, від 11 грудня 2020 року на суму 50 000,00 доларів США, від 24 лютого 2021 року на суму 50 000,00 доларів США, від 19 березня 2021 року на суму 150 000,00 доларів США.
14. Постанова апеляційного суду мотивована так:
- оспорювані договори позики були укладені між відповідачами, проте позикодавець ОСОБА_1 позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості за договорами позики пред?явив як до ОСОБА_3 , так і до його дружини - ОСОБА_2 ;
- рішенням суду, що набрало законної сили, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та позивачки заборгованість за договорами позики;
- з урахуванням цих обставин висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивачки про визнання недійсними договорів позики є необґрунтованими, не відповідають встановленим обставинам справи.
V. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
15. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Павлюк М. Г. просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
16. Касаційна скарга обґрунтована таким:
- суд апеляційної інстанції застосував норму права (статтю 65 Сімейного кодексу України (далі - СК)) без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, від 18 листопада 2019 року у справі № 569/7631/15-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3928/14-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 521/20211/16-ц, від 09 червня 2020 року у справі № 522/20907/16-ц, від 01 жовтня 2025 року у справі № 473/4406/24, згідно з якими для укладання договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібно, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя;
- враховуючи встановлений судами у справі № 567/459/23 факт укладення ОСОБА_3 договорів позики, отримання ним коштів, порушення зобов`язань за договорами позики, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні вимог позивачки, які фактично спрямовані на ухилення від виконання боржником боргових зобов`язань за договорами позики;
- позивачка оспорила договори позики, на підставі яких її чоловік отримав у позику грошові кошти, а не розпоряджався спільним майном подружжя;
- апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що факт пред`явлення позикодавцем вимоги про солідарне стягнення боргу до обох з подружжя та наявність судового рішення про таке стягнення змінює правову природу договору позики та робить його таким, що потребує згоди іншого з подружжя;
- суд апеляційної інстанції не взяв до уваги того, що однією із засад цивільного законодавства є добросовісність, тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними та відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення;
- визнання відповідачем ОСОБА_3 позовних вимог у цій справі є нічим іншим, як одним із способів ухилення від виконання судового рішення у справі № 567/459/23, де останній визнав позовні вимоги до нього;
- посилання позивачки на те, що договори позики є недійсними, оскільки вона як дружина не давала свою згоду на їх укладення, не є тими правовими підставами, з якими закон пов`язує визнання укладеного правочину недійсним відповідно до статті 65 СК;
- суд першої інстанції надав відповіді на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних правовідносин;
- апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не навів жодної передбаченої законом підстави для визнання реальних договорів позики недійсними, крім посилання на відсутність згоди дружини, що не вимагається законом для такого виду правочинів.
VІ. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
17. 01 травня 2026 року представник позивачки - адвокат Гуль Н. В. подала відзив на касаційну скаргу та навела такі мотиви для відмови у задоволенні цієї скарги:
- правові висновки Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_1 , стосуються виключно питання порядку укладення договору позики, а саме відсутності обов`язку отримання згоди другого з подружжя, оскільки такий договір не є розпорядженням спільним майном у розумінні статті 65 СК. Водночас ці висновки не стосуються питання способів захисту прав іншого з подружжя у випадку, коли укладений договір створює для нього юридичні наслідки;
- відсутність обов`язку отримання згоди другого з подружжя при укладенні договору позики не означає відсутності у нього права на судовий захист у разі порушення його майнових прав;
- на підставі оспорюваних договорів позики на позивачку покладено обов`язок солідарного боржника. Така обставина свідчить про безпосереднє втручання у її майнову сферу, оскільки особа, яка не брала участі у правочині та не надавала згоди на його укладення, фактично притягується до виконання боргових зобов`язань;
- ОСОБА_1 не надає жодної відповіді на ключове питання: яким чином особа, яка не є стороною договору, може ефективно захистити свої права у такій ситуації;
- визнання договорів недійсними у цьому випадку є належним способом захисту, оскільки саме ці договори є підставою виникнення обов`язку позивачки як солідарного боржника. За відсутності можливості їх оскарження особа була б позбавлена реального механізму захисту своїх прав;
- попри наявність у судовій практиці висновків щодо відсутності необхідності отримання згоди другого з подружжя при укладенні договору позики, відсутній правовий висновок щодо застосування частини четвертої статті 65 СК у взаємозв`язку із способами захисту прав іншого з подружжя у випадку, коли такий договір укладений без його участі, без його волевиявлення та водночас створює для нього обов`язок солідарного боржника;
- таким чином, відсутній правовий висновок щодо ключового питання: чи має інший з подружжя право на оскарження договору позики як способу захисту своїх прав у випадку покладення на нього боргових зобов`язань без його волі;
- наявна правова невизначеність призводить до ситуації, за якої особа, яка не є стороною правочину, не надає згоди на його укладення, однак може бути притягнута до виконання зобов`язань за таким правочином. Такий стан речей порушує принцип правової визначеності та справедливого балансу інтересів;
- відсутність можливості ефективно оскаржити правочин, який є підставою виникнення таких зобов`язань, позбавляє особу реального засобу захисту від втручання у її майнові права;
- покладення боргових зобов`язань на особу без її згоди та без доведення того, що такі зобов`язання виникли в її інтересах, порушує справедливий баланс між інтересами кредитора та правами іншого з подружжя, а також становить надмірний тягар;
- позбавлення особи можливості оскаржити договір, який є підставою виникнення для неї боргових зобов`язань, не переслідує жодної легітимної мети та є непропорційним;
- визнання оспорюваних договорів недійсними є необхідним та пропорційним способом захисту, спрямованим на відновлення порушеного балансу та забезпечення ефективного захисту майнових прав позивачки;
- апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для захисту прав позивачки шляхом визнання оспорюваних договорів недійсними.
VIІ. Рух справи
18. 24 березня 2026 року представник ОСОБА_1 подав касаційну скаргу.
19. Ухвалою від 14 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження.
20. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 29 квітня 2026 року.
21. Ухвалою від 02 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
22. Ухвалою від 19 жовтня 2026 року відмовлено у передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та у проведенні розгляду справи у судовому засіданні з викликом учасників справи.
VIIІ. Встановлені судами обставини
23. З 20 червня 2008 року позивачка перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .
24. Між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були укладені договори позики: 10 листопада 2020 року на суму 50 000,00 доларів США; 11 грудня 2020 року на суму 50 000,00 доларів США; 24 лютого 2021 року на суму 50 000,00 доларів США; 19 березня 2021 року на суму 150 000,00 доларів США.
25. За умовами цих договорів ОСОБА_3 отримав у ОСОБА_1 грошові кошти у загальному розмірі 300 000,00 доларів США під 15 % річних, про що склав розписки.
26. Факт укладення договорів позики ОСОБА_3 не оспорює. Обставин невизнання ним договорів позики не встановлено.
ІХ. Позиція Верховного Суду
27. Переглянувши оскаржувану постанову апеляційного суду в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 6), Верховний Суд зазначає таке.
Характер правовідносин
28. Позивачка порушила питання про визнання договорів позики недійсними. Послалась на те, що вони укладені з порушенням статті 65 СК, а саме виходять за межі дрібного побутового правочину і вона не надавала своєї згоди на їх укладення (див. пункт 7).
29. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, оскільки позивачка не довела наявність будь-яких обставин, які є підставами для визнання договорів позики недійсними. Виснував, що для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібно (див. пункти 9-10).
30. Апеляційний суд вважав наявними підстави для задоволення позовних вимог, оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, заборгованість за цими договорами позики стягується солідарно як з ОСОБА_3 , так і з позивачки (див. пункти 13-14).
Особливості правового регулювання спірних правовідносин
31. Верховний Суд наголошує, що частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
32. Досліджуючи проблематику визнання правочинів недійсними суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог має зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
33. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
34. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
35. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК).
36. За змістом статті 11 ЦК договір є основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.
37. Згідно зі статтею 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
38. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК).
39. У статті 629 ЦК закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
40. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19).
41. Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19).
42. При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 02 листопада 2022 року в справі № 146/1094/21).
43. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).
Застосування вказаних норм до спірних правовідносин
44. У цій справі судами встановлено, що 10 листопада 2020 року, 11 грудня 2020 року, 24 лютого 2021 року та 19 березня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були укладені договори позики, за умовами яких ОСОБА_3 отримав у ОСОБА_1 грошові кошти у загальному розмірі 300 000,00 доларів США під 15 % річних, про що склав відповідні розписки (див. пункти 24-25).
45. Цей суд повторює, що згідно з частиною першою статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
46. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК).
47. Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17).
48. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19).
49. Звертаючись до суду з позовом, позивачка посилалася на те, що договори позики були укладені відповідачами з порушенням приписів статті 65 СК.
50. Так, належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
51. Норма частини третьої статті 61 СК кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
52. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
53. Відповідно до частин першої-третьої статті 65 СК дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
54. Приписи статті 65 СК регулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя (наприклад, передачу спільних коштів у позику), на чому, зокрема, наголошувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19.
55. Практика Верховного Суду по застосуванню статті 65 СК до правовідносин щодо отримання коштів у позику є послідовною.
Цей суд висновував, що для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин (див. постанови Верховного Суду, зокрема на які є посилання у касаційній скарзі (див. пункт 16), від 26 вересня від 2018 року у справі № 713/285/2012, від 18 листопада 2019 року в справі № 569/7631/15-ц, від 27 листопада 2019 року в справі № 133/3928/14-ц)
56. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2025 року у справі № 473/4406/24 вказано, що позивачка оспорила договір позики, на підставі якого її чоловік отримав у позику грошові кошті. Верховний Суд погодився з висновками судів проте, що чоловік не розпоряджався спільним майном подружжя, отже посилання судів на висновки, висловлені Верховним Судом у вказаних вище постановах (див. пункт 55) є правильними.
57. У цій справі позивачка просить визнати недійсними договори позики, на підставі яких її чоловік отримав у позику грошові кошті, а не розпоряджався спільним майном подружжя, тому суд першої інстанції правильно виходив з того, що отримання її згоди не потрібно.
58. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
59. Встановивши, що під час розгляду справи позивачка не спростувала у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину, а також не довела належними і допустимими доказами наявність обставин, які відповідно до статей 203, 215 ЦК є підставами для визнання договорів позики недійсними, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
60. Апеляційний суд неправильно визначився із характером спірних правовідносин. Не врахував особливості застосування статті 65 СК до правовідносин щодо отримання коштів у позику та висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права. У зв`язку із чим помилково скасував рішення суду першої інстанції та безпідставно задовольнив позов.
Х. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
61. Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права.
62. Вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК забезпечив повний та всебічний розгляд справи, дійшовши обґрунтованого висновку про відмову в позові.
63. Відповідно до статті 413 ЦПК суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
64. За результатами розгляду касаційної скарги постанову апеляційного суду необхідно скасувати повністю, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, оскільки суд апеляційної інстанції скасував судове рішення, яке відповідає закону.
65. Відповідно до статті 141, підпункту «в» частини першої статті 416 ЦПК, з позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6 871,04 грн, який понесений ОСОБА_1 у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
66. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу ОСОБА_1 , що надміру сплачений судовий збір підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила.
Із цих підстав,
керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павлюк Микола Григорович, задовольнити.
2. Постанову Волинського апеляційного суду від 10 березня 2026 року скасувати.
3. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 березня 2024 року залишити в силі.
4. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 871,04 грн.
5. З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції постанова Волинського апеляційного суду від 10 березня 2026 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В. І. Крат І. А. Воробйова І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua