Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №904/2878/26 — Центральний апеляційний господарський суд

Суд: Центральний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: енергоносіїв

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №904/2878/26

Суддя: Кощеєв Ігор Михайлович

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2026 року м.Дніпро Справа № 904/2878/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів: Чередка А.Є., Мороза В.Ф.

секретар судового засідання: Скородумова Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

в режимі відеоконференції апеляційну скаргу

Комунального підприємства “ДАР”

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2026 р.

( суддя Васильєв О.Ю., м. Дніпро, повний текст рішення складено 07.09.2026 р.)

у справі

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю

“Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”,

м. Київ

до

Комунального підприємства “ДАР”,

с. Гречані Поди

про стягнення 908 658,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг” звернулось з позовом до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до КП “ДАР”, про стягнення заборгованості за постачання природного газу в розмірі 908 658,44 грн. ( в т. ч. : 583 371,58 грн. - боргу, 217 125,64 грн. – пені , 34 843,36 грн. - 3% річних та 73 317,86грн. - інфляційних втрат ) за договором № 9736-ТКЕ(24)-03 від 24.10.2024 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач на виконання договору передав Відповідачу природний газ на загальну суму 1 651 889,98 грн, що підтверджується актами приймання-передачі. Відповідач оплатив поставлений газ лише частково, на суму 1 068 518,40 грн. Внаслідок цього утворилася заборгованість у розмірі 583 371,58 грн. За прострочення оплати Позивач нарахував пеню, 3 % річних та інфляційні втрати відповідно до п. 7.2 договору та ст. 625 ЦК України.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2026 р. у справі № 904/2878/26 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Комунального підприємства “ДАР” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” 154 151,10 грн. - боргу, 217 125,64 грн. - пені, 34 843,36грн. - 3% річних , 73 317,86 грн. - інфляційних витрат та 5 753,25 грн. - витрат по сплаті судового збору. Закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 429 220,48 грн. боргу.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, через систему "Електронний суд", до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Комунальне підприємство “ДАР”, в якій просить: Скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2026 р. у справі № 904/2878/26 в частині стягнення з КП “ДАР”: 154 151,10 грн основного боргу; 217 125,64 грн пені; 34 843,36 грн 3 % річних; 73 317,86 грн інфляційних втрат; 5 753,25 грн судового збору та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні 154 151,10 грн основного боргу як такого, що не доведений Позивачем у належному та достатньому обсязі. Альтернативно, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про наявність у КП “ДАР” основного боргу, здійснити його перерахунок після дослідження повного руху коштів за договорами № 9736-ТКЕ(24)-03 та № 2351-ТКЕ(25)-03, з урахуванням усіх здійснених платежів та їх призначення. Зменшити розмір пені 217 125,64 грн відповідно до частини 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням: значного ступеня виконання зобов`язання; добровільної сплати значної частини боргу; співвідношення пені із залишком основного боргу; тривалості прострочення; фактичних наслідків порушення; статусу КП “ДАР” як комунального підприємства; обставин воєнного стану; необхідності збереження балансу інтересів сторін. Просити визначити пеню у справедливому та співмірному розмірі. Здійснити перевірку розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат з урахуванням правильного розміру основної заборгованості, дат та сум фактичних платежів. Змінити розподіл судових витрат пропорційно до фактично задоволених позовних вимог. У разі якщо апеляційний суд дійде висновку про неможливість ухвалення нового рішення через необхідність встановлення додаткових фактичних обставин, скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та направити справу в цій частині на новий розгляд.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обгрутовуючи апеляційну скаргу, Скаржник вважає, що рішення в оскаржуваній частині ухвалене за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, та без належної оцінки всіх доказів у їх сукупності.

Апелянт зазначає, що після відкриття провадження він здійснив три платежі: за платіжною інструкцією № 174 від 26.05.2026 р. на суму 211 463,99 грн; за платіжною інструкцією № 180 від 03.06.2026 р. на суму 171 907,58 грн; за платіжною інструкцією № 191 від 17.06.2026 на суму 200 000,01 грн. Загальна сума цих платежів становить 583 371,58 грн, тобто дорівнює первісно заявленому основному боргу. Усі три платіжні інструкції містять конкретне призначення платежу із зазначенням періоду постачання, акту приймання-передачі та номеру договору № 9736-ТКЕ(24)-03. Отже, на думку Скаржника, платежі не були безпідставними або невизначеними.

Напереконання Скаржника суд першої інстанції неправильно застосував договір про зарахування коштів № ДЗК-2351-03 від 02.12.2025 р., оскільки цей договір встановлює двоступеневий механізм: на першому етапі погашаються зобов`язання за договором № 2351-ТКЕ(25)-03, а на другому, після їх повного погашення, - заборгованість за попередніми договорами відповідно до призначення платежу. Тому для правомірного віднесення частини платежу № 174 на договір № 2351-ТКЕ(25)-03 суд мав встановити стан розрахунків саме за цим договором на дату 26.05.2026 р.

Апелянт стверджує, що з мотивувальної частини рішення не вбачається належного встановлення таких обставин: розміру заборгованості за договором № 2351-ТКЕ(25)-03 станом на 26.05.2026 р.; актів, з яких ця заборгованість складалася; складу цієї заборгованості (основний борг, пеня, 3 % річних, інфляційні втрати); первинних бухгалтерських документів, які підтверджують саме суму 154 151,10 грн; причин зарахування залишку 57 312,89 грн саме за договором № 9736-ТКЕ(24)-03.

Посилаючись на ст. 74 ГПК України, Скаржник зазначає, що Позивач повинен був довести не лише наявність договору № ДЗК-2351-03, а й фактичну наявність та розмір зобов`язань, на погашення яких було спрямовано кошти.

На думку Апелянта, пункт 1 договору № ДЗК-2351-03 слід тлумачити у взаємозв`язку з пунктом 1.2. Тому призначення платежу прямо передбачене договором як юридично значущий реквізит при зарахуванні коштів за попередніми договорами. У платіжній інструкції № 174 платник чітко зазначив: «Природний газ за листопад 2024 р.; Акт №б/н від 30.11.2024 р. Дог. № 9736-ТКЕ(24)-03 від 24.10.2024 р.». Скаржник посилається на практику Верховного Суду щодо юридичного значення реквізиту «Призначення платежу», не наводячи її реквізитів. За цією практикою, якщо платіж має чітке призначення щодо конкретного зобов`язання, суд має враховувати таке призначення та відповідні умови договору.

Скаржник наголошує, що платежі № 180 від 03.06.2026 р. та № 191 від 17.06.2026 р. також мали чітке призначення за договором № 9736-ТКЕ(24)-03. Тому, на його думку, виникає необхідність встановити, чому 03.06.2026 р. та 17.06.2026 р. платежі з аналогічним конкретним призначенням були зараховані Позивачем саме за договором № 9736-ТКЕ(24)-03, якщо станом на 26.05.2026 р., за твердженням Позивача, кошти повинні були частково спрямовуватися за договором № 2351-ТКЕ(25)-03.

Апелянт вважає, що неповне дослідження руху коштів є порушенням ст. 86 ГПК України. На його думку, суд не оцінив у сукупності такі докази: договори № 9736-ТКЕ(24)-03, № 2351-ТКЕ(25)-03 та № ДЗК-2351-03; платіжні інструкції № 174, № 180, № 191; акти приймання-передачі; розрахунки Позивача за кожним договором; дані про залишок заборгованості за договором № 2351-ТКЕ(25)-03; банківські виписки та оборотно-сальдові відомості.

Скаржник зазначає, що вимоги про пеню, 3 % річних та інфляційні втрати мають похідний характер. Тому їх розрахунки слід перевіряти після встановлення правильного розміру та періоду існування основної заборгованості.

Щодо пені Апелянт вказує, що вона становить приблизно 141 % від суми залишку основного боргу. Після відкриття провадження Відповідач сплатив 429 220,48 грн, що свідчить про реальне та послідовне погашення заборгованості. Посилаючись на ч. 3 ст. 551 ЦК України, Скаржник вважає, що суд першої інстанції не надав належної ваги обсягу добровільних платежів. На думку Апелянта, посилання суду на відсутність доказів виняткових обставин не може замінювати аналіз усієї сукупності фактичних обставин справи. Підставами для зменшення пені Скаржник також називає свій статус комунального підприємства, обставини воєнного стану та необхідність збереження балансу інтересів сторін.

Підсумовуючи, Апелянт зазначає, що не заперечує права Позивача визначати порядок зарахування коштів за договором № ДЗК-2351-03. Однак, на його думку, Позивач повинен був довести фактичні передумови та правильність застосування пунктів 1.1-1.2 договору № ДЗК-2351-03 до кожного конкретного платежу. Без цього висновок про наявність 154 151,10 грн основного боргу Скаржник вважає недостатньо обґрунтованим.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг” подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги КП “ДАР”, вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а рішення - без змін. На його думку, апеляційна скарга зводиться до незгоди з погодженим договором № ДЗК-2351-03 порядком зарахування коштів і до намагання надати односторонньо визначеному реквізиту “призначення платежу” перевагу над обов`язковими умовами договору. Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 01.04.2026 р. у справі № 904/426/25. За цією постановою Відповідач як Боржник не вправі в односторонньому порядку через платіжну інструкцію із зазначенням чіткого “призначення платежу” змінювати цей алгоритм, платіжна інструкція не може підміняти собою умови договору, а Кредитор зобов`язаний діяти саме відповідно до погодженого сторонами порядку.

Позивач наголошує, що Скаржник не спростовує факту поставки газу, прострочення оплати, укладення та чинності договору № ДЗК-2351-03. Розрахунок суду є арифметично точним: 583 371,58 грн – 429 220,48 грн = 154 151,10 грн. Твердження Апелянта про погашення всього боргу, на думку Позивача, веде до подвійного зарахування 154 151,10 грн.

Позивач зазначає, що посилання Скаржника на п. 1.2 договору № ДЗК-2351-03 є вибірковим. Призначення платежу на другому етапі не скасовує першого, пріоритетного етапу. Достатньою передумовою для застосування першого етапу є наявність непогашених зобов`язань за договором № 2351-ТКЕ(25)-03.

Позивач стверджує, що разом із відповіддю на відзив, поданою 15.06.2026 р., він долучив розрахунок суми основного боргу за договором № 2351-ТКЕ(25)-03 станом на 09.06.2026 р. У цьому розрахунку за березень 2026 року відображено: вартість переданого газу — 230 133,72 грн; попередню оплату — 75 982,62 грн; залишок — 154 151,10 грн та його погашення 26.05.2026 р. Тому, на думку Позивача, довід Апелянта про недоведеність підстав зарахування спростовується доказами, своєчасно поданими та наявними у матеріалах справи.

Посилаючись на статті 13, 74, 76– 79 ГПК України, Позивач зазначає, що саме Апелянт мав надати контррозрахунок за обома договорами. Натомість формулювання “не вбачається”, “не встановлено” та “необхідно витребувати” не є доказами неправильності чи помилковості рішення.

Позивач вказує, що всі платіжні інструкції ( № 174, № 180, № 191, № 217, № 219) та договір № ДЗК-2351-03 були подані до суду першої інстанції і не є новими доказами. Після зарахування частини платежу № 174 за договором № 2351-ТКЕ(25)-03 стан заборгованості змінився, тому платежі № 180 та № 191 могли бути зараховані за другим етапом алгоритму. На думку Позивача, різний розподіл платежів, здійснених у різні дати, не є суперечністю. Платіжні інструкції № 217 і № 219 самим Відповідачем призначені для оплати газу за лютий–березень 2026 року за договором № 2351-ТКЕ(25)-03, тому їх зарахування за спірним договором означало б подвійне врахування коштів.

Щодо пені Позивач вважає порівняння її розміру із залишком основного боргу методологічно хибним, оскільки пеня нараховується на суми, прострочені у відповідні періоди. Позивач посилається на пункти 7.26, 7.27 та 7.9 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 р. у справі № 911/2269/22, а також на ч. 1 ст. 550 ЦК України. На цій підставі він зазначає, що статус комунального підприємства, воєнний стан, часткова оплата після звернення до суду та відсутність доведених збитків не створюють автоматичної підстави для зменшення пені. Позивач також вказує, що Скаржник не довів об`єктивної неможливості своєчасної оплати та не розкрив свого майнового стану. Суд першої інстанції перевірив розрахунки за кожним актом окремо.

Щодо 3 % річних та інфляційних втрат позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 р. у справі № 903/602/24. За цією постановою 3 % річних є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, який не підлягає зменшенню, а нарахування за ч. 2 ст. 625 ЦК України не є неустойкою. Апелянт, на думку Позивача, не навів альтернативного розрахунку.

Позивач вважає, що підстав для направлення справи на новий розгляд немає з огляду на ст. 269 ГПК України. Альтернативна вимога апелянта, на його думку, фактично спрямована на надання ще однієї можливості сформувати доказову позицію, що суперечить принципам правової визначеності, процесуальної економії та концентрації доказів. Позивач просить покласти судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом, на Апелянта.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2026 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді – Чередко А.Є., Мороз В.Ф..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2026 р. відкрито апеляційне провадження у справі. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 09.11.2026 р.. Витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/2878/26.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” до суду надійшла заява про участь його представника у судовому засіданні 09.11.2026 р. та в усіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів та підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2026 р. судове засідання у справі № 904/2878/26 призначене на 09.11.2026 р. та всі наступні судові засідання у цій справі вирішено провести з представником Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”, в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 415-а ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистеми ЄСІТС.

Відповідач не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 09.11.2026 р., проведеному в режимі відеоконференції, була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

24.10.2024 р. між ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг” ( Постачальник ) та КП “ДАР” ( Споживач ) укладено договір постачання природного газу № 9736-ТКЕ(24)-03, відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити Споживачу, який є виробником теплової енергії в розумінні підпункту 1 пункту 4 Положення, природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Споживач підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього договору у Споживача є в наявності укладений договір на розподіл природного газу між споживачем та оператором газорозподільної системи ( надалі – оператор ГРМ ) та присвоєний оператором ГРМ персональний EIC-код та/або укладений договір транспортування природного газу між Споживачем та оператором газотранспортної системи ( надалі – оператор ГТС ) та присвоєний оператором ГТС персональний EIC-код ( якщо об`єкти Споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної системи). Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в цьому пункті, несе споживач ( п. 1.2. )

У разі якщо об`єкти споживача підключені до газорозподільної системи, розподіл природного газу, який постачається за цим Договором, здійснює(ють) оператор(и) ГРМ, а саме: ГрМУ Дніпропетровська філія, з яким (якими) Споживач уклав відповідний договір (договори). У разі, якщо об`єкти споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної системи, транспортування природного газу, який постачається, здійснює оператор ГТС, з яким споживач уклав відповідний договір ( п. 1.3 .)

Відповідно до п. 2.1. Постачальник передає Споживачу замовлений Споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з жовтня 2024 року по 30.04.2025 р. ( включно ), в кількості 96,08190 тис. куб. метрів , в тому числі по місяцях.

Зобов`язання постачальника щодо постачання природного газу відповідно до цього пункту договору та реєстрації споживача в Реєстрі споживачів постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС ( надалі – Реєстр або Реєстр споживачів ) для споживачів, які включені до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості згідно із Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих підприємств централізованого водопостачання і водовідведення” наступають після настання відкладальних обставин, а саме – після надання такими споживачами постачальнику довідки (у довільній формі) про відкриття небюджетного рахунка в органах Казначейства та оригіналу або копії укладеного договору/додаткової угоди ( додаткового договору ) про договірне перерахування грошових коштів з поточних банківських рахунків, що відповідає вимогам, зазначеним у п. 3.3 цього договору.

Постачання природного газу відповідно до цього пункту договору та реєстрація споживача в Реєстрі споживачів здійснюється до 30.04.2025 р., відповідно до пункту 3.3 цього договору.

Постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи.

Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача в момент передачі природного газу.

Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ ( п. 3.1. ).

Постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів (п. 3.2.). Згідно з п. 3.5. приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 7 (сьомого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, по два примірники актів приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником споживача, а саме: акт на Обсяг І (фіксований), акт на Обсяг ІІІ (фіксований) та акт на Обсяг ІІ.

В актах зазначаються фактичні обсяги використання природного газу, які визначаються з урахуванням вимог пункту 2.1, підпунктів 2.2.3 та 3.5.2 цього договору, їх ціна (визначається відповідно до розділу 4 цього договору) та вартість ( п.п. 3.5.1.).

Відповідно до п. 4.1. ціна на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна обсягів газу, визначених в п. 2.1 цього договору як Обсяг І (фіксований) за 1000 куб. м газу без ПДВ – 6 183,33 грн., крім того ПДВ за ставкою 20%, всього з ПДВ – 7 420,00 грн.; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи – 124,16 грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом – 136,576 грн., крім того ПДВ 20% – 27,315 грн., всього з ПДВ – 163,89 грн. за 1000 куб. м. Всього ціна газу для Обсягу І (фіксований) за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 7 583,89 грн. (п.п. 4.1.1.).

Відповідно до п. 5.1. Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акта/актів приймання-передачі природного газу – до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу; остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта/актів приймання - передачі природного газу – до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

У разі відсутності акта/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3. пункту 3.5. цього договору.

Оплата за природний газ здійснюється Споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору.

Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 5.1 цього договору.

Кошти, які надійшли від Споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим договором ( п. 5.4. ).

У разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги Постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного Споживачем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати Постачальника, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу погашається основна сума заборгованості за використаний природний газ; 4) у четверту чергу – компенсація вартості робіт, пов`язаних з припиненням (обмеженням) газопостачання Споживачу ( п. 5.5 .).

Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності) або з дати накладення уповноваженим представником однієї зі сторін останнього у часі кваліфікованого електронного підпису/удосконаленого електронного підпису (надалі – КЕП/УЕП), та діє до 30.04.2025 р. включно, а в частині розрахунків – до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (п. 13.1.).

Позивач зазначає, що на виконання умов договору передавав у власність відповідача природний газ на загальну суму 1 651 889,98грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2024 р., обсяг переданого газу - 12,77428 тис. куб. м, вартістю 211 463,99 грн. (обсяг ІІІ); акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2024 р. , обсяг переданого газу - 22,46648 тис. куб. м, вартістю 371 907,58 грн. (Обсяг ІІІ); акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2025 р., обсяг переданого газу - 21,80399 тис. куб. м, вартістю 371 814,64 грн. (обсяг ІІІ); акт приймання-передачі природного газу від 28 лютого 2025 р., обсяг переданого газу - 23,54747 тис. куб. м, вартістю 401 545,51 грн. (обсяг ІІІ); акт приймання-передачі природного газу від 31.08.2025 р., обсяг переданого газу - 1,32363 тис. куб. м, вартістю 31019,00 грн. (обсяг ІІІ); акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2025 р., обсяг переданого газу - 15,48968 тис. куб. м, вартістю 264 139,26 грн. (обсяг ІІІ). Вказані акти підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

В свою чергу, оплату за поставлений природний газ відповідач здійснив частково, що підтверджується копіями платіжних інструкцій на загальну суму 1 068 518,40 грн, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість перед позивачем за поставлений газ у розмірі 583 371,58 грн., що і стало причиною звернення до суду.

Крім цього, у зв`язку із неналежним виконання відповідачем умов договору, позивачем заявлено до стягнення 217 125,64 грн. - пені, 34 843,36 грн. - 3% річних, 73 317,86 грн. - інфляційних втрат, нарахованих відповідно до п. 7.2 договору.

У подальшому, після відкриття провадження у справі, відповідачем частково сплачено вартість переданого йому природного газу, зокрема на суму 429 220,48 грн.

Позивач доводить, що сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача за договором постачання природного газу №9736-ТКЕ(24)-03 від 24.10.2024 р. із урахуванням часткової оплати та зменшенням розміру позовних вимог складає 154 151,10 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань позивач також просив суд стягнути з відповідача 217 125,64 грн. - пені, 73 317,86 грн. - інфляційних втрат та 34 43,36 грн. – 3% річних, нарахованих за загальний період прострочення з 16.01.2025 р. року по 31.03.2026 р. на відповідні суми основної заборгованості за кожним актом приймання-передачі природного газу окремо згідно наданого позивачем розрахунком.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що 24.10.2024 р. між ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг” ( Постачальник ) та КП “ДАР” ( Споживач ) укладено договір постачання природного газу № 9736-ТКЕ(24)-03. За цим договором Постачальник зобов`язався поставити Споживачу природний газ у період з жовтня 2024 року по 30 квітня 2025 року, а Споживач — прийняти та оплатити його. Розрахунки сторони погодили в п. 5.1 договору: 70 % вартості сплачується до останнього числа місяця, наступного за місяцем поставки, а остаточний розрахунок здійснюється до 15-го числа (включно) наступного місяця. Пунктом 5.5 договору визначено черговість погашення вимог постачальника незалежно від призначення платежу. Пунктом 7.2 договору передбачено обов`язок Споживача у разі прострочення сплатити 3 % річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Суд зазначив, що відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, а доказів визнання договору недійсним матеріали справи не містять.

Суд установив, що Позивач передав Відповідачу природний газ на загальну суму 1 651 889,98 грн за шістьма актами приймання-передачі, датованими від 30.11.2024 р. до 31.03.2025 р. Ці акти підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками. Відповідач оплатив газ частково, на суму 1 068 518,40 грн, внаслідок чого утворився борг у розмірі 583 371,58 грн. Після відкриття провадження Відповідач частково сплатив вартість газу на суму 429 220,48 грн.

Керуючись статтями 525, 526, 530, 599, 629, 662 - 663, 689, 691- 692, ч. 2 ст. 714 ЦК України та ч. 2 ст. 12 Закону України “Про ринок природного газу”, суд дійшов висновку, що Відповідач був зобов`язаний оплатити повну вартість отриманого газу у встановлений договором строк. З урахуванням часткових оплат заборгованість становить 154 151,10 грн. Оскільки суму боргу 429 220,48 грн сплачено після звернення Позивача до суду, провадження в цій частині закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Відхиляючи доводи Відповідача про сплату всієї суми боргу, суд послався на договір про зарахування коштів від 02.12.2025 р. № ДЗК-2351-03. За цим договором сторони погодили, що всі кошти, які надходять від Споживача, незалежно від призначення платежу зараховуються в такій черговості: спочатку — в рахунок зобов`язань за договором постачання природного газу № 2351-ТКЕ(25)-03 від 11.11.2025 р. до їх повного погашення (п. 1.1); з дня, наступного після повного погашення цих зобов`язань, — на погашення заборгованості за попередні періоди за договорами, за якими постачання вже не здійснюється, відповідно до призначення платежу (п. 1.2).

Суд визнав, що порядок черговості списання коштів має універсальний характер. Тому частину платежу від 26.05.2026 р. у розмірі 154 151,10 грн правомірно зараховано за договором № 2351-ТКЕ(25)-03, який не є предметом цього спору. Суд також відмовив у задоволенні клопотання Відповідача від 14.07.2026 р. про долучення доказів, оскільки відповідні платежі враховані Позивачем як оплата саме за договором № 2351-ТКЕ(25)-03 від 11.11.2025 р.

Щодо похідних вимог суд, керуючись ч. 2 ст. 625, ст. 546, 549, 550, 552 ЦК України та п. 7.2 договору, зазначив таке. Пеню, інфляційні втрати та 3 % річних нараховано за період прострочення з 16.01.2025 р. по 31.03.2026 р. на суми боргу за кожним актом окремо. Суд послався на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 25.02.2020 р. у справі № 910/2615/18, про невключення дня фактичної оплати до періоду нарахування. Перевіривши розрахунки Позивача, суд визнав їх правильними.

Відмовляючи у зменшенні пені, суд виходив з ч. 3 ст. 551 ЦК України та правової позиції Верховного Суду в постанові від 24.10.2019 р. у справі № 909/1078/18. За цією позицією при вирішенні питання про зменшення неустойки враховується майновий стан обох сторін, ступінь виконання зобов`язання, причини та наслідки порушення, а також поведінка винної сторони. Суд констатував, що Відповідач посилався на відсутність своєї вини, однак належних доказів на підтвердження цих обставин не надав. Докази оплати 154 151,10 грн подано не було. Оскільки Відповідач не довів наявності виняткових обставин, з урахуванням інтересів обох сторін підстав для зменшення пені суд не знайшов.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Зважаючи на те, що Комунальне підприємство “ДАР” оскаржує рішення місцевого господарського суду виключно у частині стягнення: 154 151,10 грн основного боргу; 217 125,64 грн пені; 34 843,36 грн 3 % річних; 73 317,86 грн інфляційних втрат, колегія суддів здійснює апеляційний перегляд судових рішень лише у межах зазначених позовних вимог.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За змістом ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати виконання відповідного обов`язку.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Як встановлено матеріалами справи, між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» ( Постачальник ) та КП «ДАР» ( Споживач ) укладено договір постачання природного газу № 9736-ТКЕ(24)-03 від 24.10.2024 р.

На виконання умов договору Постачальник поставив Споживачу природний газ загальною вартістю 1 651 889,98 грн, зокрема: у листопаді 2024 року — 211 463,99 грн; у грудні 2024 року — 371 907,58 грн; у січні 2025 року — 371 814,64 грн; у лютому 2025 року — 401 545,51 грн; у березні 2025 року — 295 158,26 грн.

До звернення Позивача з позовом Відповідач сплатив 1 068 518,40 грн.

Таким чином, на момент пред`явлення позову основна заборгованість Відповідача за договором № 9736-ТКЕ(24)-03 становила 583 371,58 грн.

За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу споживач зобов`язаний оплачувати вартість прийнятих ресурсів.

Пунктом 5.1 договору № 9736-ТКЕ(24)-03 визначено порядок розрахунків, відповідно до якого споживач зобов`язаний сплатити 70 % вартості фактично переданого природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем постачання, а остаточний розрахунок здійснити до 15 числа включно місяця, наступного за місяцем, у якому споживач повинен був сплатити зазначені 70 відсотків.

Матеріалами справи підтверджується, що Відповідач порушив установлені договором строки оплати природного газу.

Щодо доводів апеляційної скарги про повне погашення основної заборгованості, слід зазначити наступне.

Після відкриття провадження у справі Відповідач здійснив такі платежі: 26.05.2026 р. за платіжною інструкцією № 174 - 211 463,99 грн; 03.06.2026 р. за платіжною інструкцією № 180 - 171 907,58 грн; 17.06.2026 р. за платіжною інструкцією № 191 - 200 000,01 грн. Загальна сума зазначених платежів становить 583 371,58 грн.

У призначенні платежів Відповідач зазначив договір № 9736-ТКЕ(24)-03 від 24.10.2024 р.

Факт отримання Позивачем відповідних коштів сторонами не заперечується.

Разом із тим Позивач зарахував 154 151,10 грн із платежу від 26.05.2026 р. за договором № 2351-ТКЕ(25)-03 від 11.11.2025 р., а решту отриманих коштів у загальному розмірі 429 220,48 грн - у рахунок погашення основного боргу за договором № 9736-ТКЕ(24)-03.

Правовою підставою такого зарахування Позивач визначив укладений сторонами договір про зарахування коштів № ДЗК-2351-03 від 02.12.2025 р.

За змістом пунктів 1.1 та 1.2 зазначеного договору сторони погодили спеціальну черговість зарахування коштів, відповідно до якої кошти, що надходять постачальнику від споживача, спрямовуються насамперед на погашення зобов`язань за договором № 2351-ТКЕ(25)-03 відповідно до актів приймання-передачі природного газу за відповідні місяці постачання.

Лише після повного погашення таких зобов`язань кошти спрямовуються на погашення заборгованості за попередніми договорами постачання природного газу відповідно до призначення платежу.

При цьому сторони прямо погодили, що зазначена черговість застосовується незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем.

Відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, визначенні його умов та врегулюванні своїх відносин, якщо це не суперечить вимогам законодавства.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів недійсності договору № ДЗК-2351-03 або припинення його дії на момент надходження спірного платежу матеріали справи не містять.

Отже, погоджена сторонами спеціальна черговість зарахування коштів є обов`язковою для них відповідно до ст. 629 ЦК України.

За таких обставин зазначення Відповідачем у платіжних інструкціях договору № 9736-ТКЕ(24)-03 саме по собі не виключає можливості зарахування відповідних коштів за іншим договором, якщо для цього існували передбачені сторонами підстави.

Щодо доказів наявності заборгованості за договором № 2351-ТКЕ(25)-03 у розмірі 154 151,10 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач разом із відповіддю на відзив, надав розрахунок суми основного боргу за договором постачання природного газу № 2351-ТКЕ(25)-03 від 11.11.2025 р. станом на 09.06.2026 р.

Зазначений розрахунок містить відомості про нарахування та фактичну оплату природного газу за кожний місяць постачання з листопада 2025 року по березень 2026 року.

Зокрема, у розрахунку відображено: за листопад 2025 року - нарахування та оплату 229 636,92 грн; за грудень 2025 року - нарахування та оплату 381 944,74 грн; за січень 2026 року - нарахування та оплату 500 014,54 грн; за лютий 2026 року - нарахування та оплату 419 650,58 грн; за березень 2026 року - нарахування 230 133,72 грн.

Щодо березня 2026 року розрахунок містить окремі відомості про оплату: 14.04.2026 р. - 75 982,62 грн; 26.05.2026 р. - 154 151,10 грн.

Отже, відповідно до наведеного Позивачем розрахунку після врахування платежу від 14.04.2026 р. непогашена заборгованість за березень 2026 року становила: 230 133,72 грн - 75 982,62 грн = 154 151,10 грн.

Саме зазначену суму Позивач зарахував із платежу від 26.05.2026 р. у рахунок погашення зобов`язань за договором № 2351-ТКЕ(25)-03.

Загальна вартість природного газу, відображена в розрахунку за листопад 2025 року - березень 2026 року, становить 1 761 380,50 грн.

На дату складання розрахунку Позивач відобразив оплату в такому самому розмірі та відсутність непогашеного залишку.

Таким чином, наданий Позивачем розрахунок містить не лише підсумкову суму 154 151,10 грн, а й послідовні відомості про виникнення зобов`язань, надходження коштів та їх зарахування за відповідними періодами.

Колегія суддів враховує доводи Апелянта щодо необхідності підтвердження зазначених відомостей належними доказами.

У наданих матеріалах справи відсутня копія акту приймання-передачі природного газу за березень 2026 року за договором № 2351-ТКЕ(25)-03.

При цьому, наявні у справі акти приймання-передачі природного газу за березень 2025 року стосуються іншого договору - № 9736-ТКЕ(24)-03 - і не можуть підтверджувати обсяг та вартість поставки за березень 2026 року.

Водночас, відсутність у матеріалах справи копії акту за березень 2026 року не означає, що інші докази, які стосуються відповідних господарських операцій, не підлягають оцінці.

Зокрема, платіжна інструкція № 219 від 14.07.2026 р. на суму 54 154,10 грн містить посилання на договір № 2351-ТКЕ(25)-03 та акт від 31.03.2026 р.

Крім того, платіжною інструкцією № 217 від 13.07.2026 р. на суму 100 000,01 грн Відповідач здійснював розрахунки за лютий — березень 2026 року за цим самим договором.

Наведені обставини свідчать про те, що Відповідач здійснював розрахунки за договором № 2351-ТКЕ(25)-03 та у призначенні одного з платежів сам посилався на акт від 31.03.2026 р.

Разом із тим, колегія суддів зазначає, що такі платіжні інструкції самі по собі не встановлюють загальну вартість поставки за березень 2026 року та не замінюють відповідного акту приймання-передачі.

Їх доказове значення полягає у підтвердженні існування між сторонами розрахункових відносин за договором 2025 року, які мають оцінюватися разом з іншими матеріалами справи.

Відповідно до ст. 13 ГПК України господарське судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтями 76– 79 ГПК України докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили.

При цьому, суд оцінює як кожний доказ окремо, так і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів зазначає, що розрахунок за договором № 2351-ТКЕ(25)-03 є складеним Позивачем документом, який відображає його облік господарських операцій, а тому не може беззастережно ототожнюватися з первинними документами, на підставі яких відповідні операції виникли.

Разом із тим, цей розрахунок є доказом, що підлягає оцінці.

Відповідач, заперечуючи проти зарахування 154 151,10 грн за договором 2025 року, не навів конкретних відомостей про інший розмір нарахувань чи оплат за березень 2026 року, які спростовували б зазначену в розрахунку суму.

Також Відповідач не надав узгодженого розрахунку, з якого вбачалося б, що станом на 26.05.2026 р. відповідне зобов`язання за договором № 2351-ТКЕ(25)-03 було погашено раніше або існувало в іншому розмірі.

Водночас відсутність такого контррозрахунку сама по собі не звільняє Позивача від обов`язку доведення обставин, на які він посилається.

Оцінивши наданий Позивачем розрахунок у сукупності з договором № ДЗК-2351-03, платіжними інструкціями та іншими матеріалами справи, колегія суддів доходить висновку, що наведені Позивачем відомості про існування станом на 26.05.2026 р. заборгованості за договором № 2351-ТКЕ(25)-03 у розмірі 154 151,10 грн є більш вірогідними, ніж твердження Відповідача про відсутність підстав для відповідного зарахування.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність зарахування 154 151,10 грн із платежу від 26.05.2026 р. у рахунок погашення зобов`язань за договором № 2351-ТКЕ(25)-03.

Щодо застосування пункту 5.5 договору № 9736-ТКЕ(24)-03.

Колегія суддів також враховує, що пунктом 5.5 договору № 9736-ТКЕ(24)-03 сторони погодили черговість погашення грошових вимог Постачальника.

Зокрема, у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, процентів річних та судового збору кошти, що надходять від споживача, незалежно від визначеного ним призначення платежу спрямовуються на погашення вимог постачальника в установленій договором послідовності.

Відповідно до зазначеного пункту договору першочергово погашаються витрати Постачальника, пов`язані з одержанням виконання, у другу чергу — інфляційні нарахування, проценти річних, пеня та штрафи, у третю — основна заборгованість за природний газ.

Таким чином, пункт 5.5 договору встановлює погоджену сторонами черговість погашення різних видів грошових вимог у межах договору № 9736-ТКЕ(24)-03.

Зазначена умова узгоджується із загальними положеннями ст. 534 ЦК України, відповідно до якої в разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання в повному обсязі вимоги кредитора погашаються у встановленій законом черговості, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас, договір № ДЗК-2351-03 від 02.12.2025 р. регулює інше питання - черговість спрямування коштів між зобов`язаннями за різними договорами постачання природного газу.

Отже, пункт 5.5 договору № 9736-ТКЕ(24)-03 та положення договору № ДЗК-2351-03 мають різний предмет правового регулювання.

Перший визначає послідовність погашення вимог за договором 2024 року, тоді як другий установлює пріоритет виконання зобов`язань за договором 2025 року перед зобов`язаннями за попередніми договорами.

За таких обставин, положення пункту 5.5 договору № 9736-ТКЕ(24)-03 не виключають застосування погодженої сторонами спеціальної черговості зарахування коштів за договором № ДЗК-2351-03.

При цьому, колегія суддів не розглядає пункт 5.5 договору як умову, застосування якої залежить виключно від розсуду Постачальника, оскільки його зміст передбачає погоджену сторонами черговість виконання грошових зобов`язань.

Разом із тим, у межах цього спору Позивач обґрунтовує залишок основного боргу в розмірі 154 151,10 грн не спрямуванням відповідної частини коштів на погашення пені, процентів річних чи інфляційних втрат за пунктом 5.5 договору № 9736-ТКЕ(24)-03, а застосуванням договору № ДЗК-2351-03.

Крім того, Позивач визнав погашення 429 220,48 грн саме основної заборгованості за договором 2024 року, у зв`язку з чим провадження у справі в цій частині було закрито.

Отже, наявність пункту 5.5 договору не спростовує встановленого судом факту зарахування 154 151,10 грн за договором 2025 року та не свідчить про неправомірність застосування договору № ДЗК-2351-03.

При цьому, питання про можливе інше розподілення всіх платежів у межах договору 2024 року відповідно до пункту 5.5 не може вирішуватися шляхом припущення про фактичне здійснення такого розподілення, без встановлення конкретних сум відповідних вимог та обставин їх погашення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду про те, що після врахування здійснених Відповідачем платежів непогашена основна заборгованість за договором № 9736-ТКЕ(24)-03 становить 154 151,10 грн.

Щодо необхідності перерахунку основної заборгованості колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено під час апеляційного перегляду, за договором № 9736-ТКЕ(24)-03 Позивач поставив Відповідачу природний газ загальною вартістю 1 651 889,98 грн, з яких до звернення з позовом було сплачено 1 068 518,40 грн.

Таким чином, на момент пред`явлення позову основна заборгованість становила 583 371,58 грн.

Після відкриття провадження у справі Відповідач здійснив платежі від 26.05.2026 р., 03.06.2026 р. та 17.06.2026 р. на загальну суму 583 371,58 грн.

Із зазначених коштів Позивач зарахував 429 220,48 грн у рахунок погашення основного боргу за договором № 9736-ТКЕ(24)-03, а 154 151,10 грн — за договором № 2351-ТКЕ(25)-03 відповідно до погодженої сторонами черговості, визначеної договором № ДЗК-2351-03 від 02.12.2025 р.

При цьому, наданий Позивачем розрахунок за договором № 2351-ТКЕ(25)-03 станом на 09.06.2026 р. містить відомості про нарахування та оплату природного газу за листопад 2025 року — березень 2026 року, зокрема про виникнення за березень 2026 року заборгованості в розмірі 154 151,10 грн та її погашення 26.05.2026 р.

Колегія суддів враховує, що в матеріалах справи відсутня копія акту приймання-передачі природного газу за березень 2026 року за договором № 2351-ТКЕ(25)-03. Водночас доказове значення зазначеного розрахунку та інших документів оцінено судом у їх сукупності, про що наведено мотиви у відповідному розділі цієї постанови.

Стосовно платіжних інструкцій від 13.07.2026 р. № 217 на суму 100 000,01 грн та від 14.07.2026 р. № 219 на суму 54 154,10 грн колегія суддів зазначає, що ці платежі здійснено після дати складання розрахунку станом на 09.06.2026 р., а тому вони не могли бути в ньому відображені.

Водночас, сам факт здійснення таких платежів не підтверджує, що станом на 26.05.2026 р. зобов`язання за договором № 2351-ТКЕ(25)-03 були відсутні або що кошти в розмірі , 154 151,10 грн зараховано повторно.

Отже, доводи Апелянта про необхідність додаткового перерахунку основної заборгованості не спростовують установлених судом обставин щодо розміру зобов`язань та застосованої сторонами черговості зарахування коштів.

При цьому, колегія суддів наголошує, що зазначений висновок ґрунтується не на самому лише існуванні договору № ДЗК-2351-03, а на оцінці його умов у сукупності з розрахунком позивача та наявними платіжними документами.

Щодо вимоги Апелянта про направлення справи на новий розгляд колегія.

Відповідно до частини 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 2 частини 1ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції має повноваження скасувати судове рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Водночас пунктами 5 і 6 частини 1 ст. 275 ГПК України передбачено можливість направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю або направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду в разі скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Підстави для направлення справи за встановленою підсудністю визначені ст. 279 ГПК України, а підстави для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі статтею 280 цього Кодексу.

Отже, необхідність додаткового з`ясування фактичних обставин сама по собі не є передбаченою ГПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції, ухваленого за результатами розгляду спору по суті, та направлення справи на новий розгляд до цього самого суду.

У разі встановлення передбачених ст. 277 ГПК України підстав для скасування або зміни рішення суд апеляційної інстанції реалізує відповідні повноваження, зокрема шляхом ухвалення нового рішення в оскаржуваній частині.

У цій справі Апелянт не посилається на порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності), а предметом апеляційного перегляду є рішення місцевого господарського суду, ухвалене за результатами вирішення спору по суті.

За таких обставин передбачені процесуальним законом підстави для направлення справи на новий розгляд відсутні.

Отже, альтернативні вимоги апеляційної скарги про здійснення додаткового перерахунку основної заборгованості та направлення справи на новий розгляд задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення пені.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За змістом ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Згідно зі статтями 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, а боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав зобов`язання у встановлений строк.

Пунктом 7.2 договору № 9736-ТКЕ(24)-03 передбачено відповідальність споживача за порушення строків остаточного розрахунку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення пеню в загальному розмірі 217 125,64 грн.

Відповідно до поданого розрахунку пеня становить: за листопад 2024 року - 9 918,84 грн; за грудень 2024 року - 40 566,23 грн; за січень 2025 року - 58 104,95 грн; за лютий 2025 року - 62 410,07 грн; за березень 2025 року - 46 125,55 грн. Загальна сума становить 217 125,64 грн.

Підставою для нарахування пені є встановлений факт порушення відповідачем строків виконання грошових зобов`язань.

При цьому, здійснення Відповідачем платежів після звернення Позивача до суду не усуває факту прострочення, яке мало місце раніше.

Колегія суддів також враховує положення законодавства щодо строків нарахування штрафних санкцій.

На момент виникнення спірних зобов`язань діяла частина шоста ст. 232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припинялося через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому,умова договору про нарахування пені за кожний день прострочення визначає спосіб її обчислення та сама по собі не означає встановлення іншого строку нарахування штрафних санкцій.

Колегія суддів враховує, що Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025 р. відповідно до Закону України № 4196-IX, однак спірні грошові зобов`язання та порушення строків їх виконання виникли раніше.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, та не мають зворотної дії в часі, крім випадків, установлених законом.

З огляду на наведене, правомірність відповідних нарахувань оцінюється з урахуванням правового регулювання, чинного у відповідні періоди виникнення та порушення зобов`язань.

Доводи апеляційної скарги не містять конкретного альтернативного розрахунку пені із зазначенням інших дат початку прострочення, сум боргу чи ставок, який спростовував би встановлені місцевим господарським судом обставини.

За таких обставин колегія суддів не встановила підстав для скасування рішення в частині стягнення пені в розмірі 217 125,64 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги про зменшення пені.

Відповідно до частини 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, наведена норма передбачає право суду зменшити розмір неустойки за наявності відповідних підстав, проте не встановлює обов`язку здійснювати таке зменшення в кожному випадку, коли боржник посилається на складне фінансове становище, часткове або повне виконання зобов`язання чи інші несприятливі для нього обставини.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 р. у справі № 911/2269/22 (пункти 7.31, 7.42– 7.45) викладено правовий підхід, відповідно до якого вирішення питання про зменшення неустойки належить до дискреційних повноважень суду, що реалізуються з урахуванням установлених у кожній конкретній справі обставин.

При цьому, підстави для зменшення неустойки мають індивідуальний характер, а законодавство не встановлює універсального алгоритму визначення розміру, на який вона може бути зменшена. Суд повинен оцінити обґрунтованість відповідних підстав, надані сторонами докази та забезпечити дотримання принципів розумності, справедливості й пропорційності.

Таким чином, наведений правовий висновок не передбачає обов`язкового зменшення неустойки за наявності окремих обставин, на які посилається Боржник, а вимагає їх оцінки в сукупності з іншими встановленими обставинами справи.

Застосовуючи зазначений правовий підхід до спірних правовідносин, колегія суддів враховує, що за договором № 9736-ТКЕ(24)-03 Позивач поставив Відповідачу природний газ загальною вартістю 1 651 889,98 грн, тоді як Відповідач допустив порушення строків його оплати за декілька розрахункових періодів — з листопада 2024 року по березень 2025 року.

Отже, порушення строків виконання грошових зобов`язань не мало характеру одиничного або суто технічного прострочення.

Колегія суддів також враховує, що після звернення Позивача до суду Відповідач здійснив платежі від 26.05.2026 р., 03.06.2026 р. та 17.06.2026 р. на загальну суму 583 371,58 грн.

Зазначені дії свідчать про вжиття Відповідачем заходів до виконання грошових зобов`язань та підлягають урахуванню під час вирішення питання про зменшення неустойки.

Водночас, відповідні платежі здійснено після виникнення прострочення та звернення Кредитора за судовим захистом, а тому вони не усувають самого факту порушення строків оплати природного газу.

Крім того, за результатами розгляду справи встановлено, що частина зазначених платежів у розмірі 154 151,10 грн була зарахована відповідно до погодженої сторонами черговості за договором № 2351-ТКЕ(25)-03, у зв`язку з чим основна заборгованість за договором 2024 року залишилася непогашеною в зазначеному розмірі.

Оцінюючи співвідношення розміру пені та основного зобов`язання, колегія суддів виходить із того, що пеню в розмірі 217 125,64 грн нараховано за порушення строків оплати природного газу, загальна вартість якого становила 1 651 889,98 грн.

Тому оцінка співмірності пені виключно шляхом її порівняння із залишком основного боргу 154 151,10 грн станом на дату ухвалення рішення не відображала б фактичного обсягу порушених Відповідачем грошових зобов`язань та тривалості прострочення.

Щодо посилань Відповідача на комунальний статус підприємства та суспільно важливий характер його діяльності колегія суддів зазначає, що такі обставини підлягають урахуванню, проте самі по собі не звільняють Відповідача від належного виконання договірних зобов`язань та не зумовлюють обов`язкового зменшення погодженої сторонами відповідальності.

Так само загальне посилання на дію воєнного стану без установлення його конкретного впливу на можливість своєчасного виконання спірного грошового зобов`язання не є достатньою підставою для зменшення пені.

При цьому, суд не заперечує можливості врахування фінансового стану боржника, наслідків воєнних дій та характеру його діяльності як обставин, що мають істотне значення. Однак такі обставини повинні оцінюватися з урахуванням їх конкретного впливу на виконання зобов`язання та майнових інтересів іншої сторони.

Позивач, зі свого боку, належним чином виконав зобов`язання з поставки природного газу та мав обґрунтоване очікування отримати його оплату у встановлені договором строки.

Неналежне виконання Відповідачем грошового зобов`язання призвело до несвоєчасного надходження коштів Кредитору, який не повинен нести негативні наслідки господарської діяльності контрагента лише з огляду на його організаційно-правовий статус.

Колегія суддів також ураховує, що Позивачем поряд із пенею заявлено до стягнення три проценти річних та інфляційні втрати за ст. 625 ЦК України.

Однак, одночасне застосування передбачених договором і законом наслідків прострочення саме по собі не свідчить про необхідність зменшення пені. Вирішальним є встановлення обставин, які підтверджують її неспівмірність наслідкам порушення та необхідність відновлення балансу інтересів сторін.

Окремо оцінюючи доводи Апелянта щодо фактичних наслідків порушення зобов`язання та необхідності визначення пені у справедливому й співмірному розмірі, колегія суддів зазначає, що відсутність установленого конкретного розміру збитків кредитора сама по собі не свідчить про відсутність негативних наслідків несвоєчасного виконання грошового зобов`язання.

Водночас, вирішуючи питання про можливість зменшення неустойки, суд повинен забезпечити баланс майнових інтересів обох сторін, не допускаючи як покладення на боржника надмірного тягаря відповідальності, так і необґрунтованого звільнення його від наслідків допущеного порушення.

Врахувавши значний ступінь виконання Відповідачем зобов`язання, здійснення платежів після звернення Позивача до суду, співвідношення розміру пені із залишком основного боргу, тривалість прострочення, фактичні наслідки порушення, комунальний статус Відповідача, обставини воєнного стану та майнові інтереси сторін, колегія суддів не встановила достатніх підстав вважати стягнення пені в розмірі 217 125,64 грн несправедливим або непропорційним наслідкам порушення зобов`язання.

Оцінивши характер порушення, обсяг і тривалість прострочення, здійснені Відповідачем платежі, наведені ним причини несвоєчасного виконання зобов`язання, а також інтереси позивача, колегія суддів не встановила сукупності обставин, які б обґрунтовували необхідність зменшення пені в розмірі 217 125,64 грн.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для застосування частини 3 ст. 551 ЦК України та зменшення заявленої до стягнення пені.

Відповідні доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню.

Щодо трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені зазначеною нормою нарахування мають компенсаційний характер та спрямовані на захист майнового інтересу кредитора внаслідок несвоєчасного виконання грошового зобов`язання.

Позивачем заявлено до стягнення 34 843,36 грн трьох процентів річних та 73 317,86 грн інфляційних втрат.

Відповідно до поданого розрахунку три проценти річних становлять: за листопад 2024 року - 1 013,70 грн; за грудень 2024 року - 5 099,59 грн; за січень 2025 року -9 732,41 грн; за лютий 2025 року - 11 234,60 грн; за березень 2025 року - 7 763,06 грн. Загальна сума - 34 843,36 грн.

Інфляційні втрати визначено в таких розмірах: за листопад 2024 року - 2 560,13 грн; за грудень 2024 року - 11 683,63 грн; за січень 2025 року - 16 732,31 грн; за лютий 2025 року - 25 437,33 грн; за березень 2025 року - 16 904,46 грн. Загальна сума - 73 317,86 грн.

Зазначені нарахування здійснено у зв`язку з порушенням Відповідачем строків оплати природного газу, поставленого за договором № 9736-ТКЕ(24)-03.

Колегія суддів звертає увагу, що подальше погашення основного боргу не припиняє обов`язку Боржника сплатити передбачені ст. 625 ЦК України нарахування за періоди прострочення, які передували такому погашенню.

Отже, доводи Апелянта про здійснення платежів у травні - червні 2026 року самі по собі не спростовують правомірності нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат за попередні періоди.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не встановила обставин, які свідчили б про неправильне визначення місцевим господарським судом правових підстав для стягнення зазначених сум.

Таким чином, підстави для скасування рішення в частині стягнення 34 843,36 грн трьох процентів річних та 73 317,86 грн інфляційних втрат відсутні.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства “ДАР” - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2026 р. у справі№ 904/2878/26 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.11.2026 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Оригінал: reyestr.court.gov.ua