Суд: Північно-західний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №902/488/26
Суддя: Коломис В.В.
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2026 року Справа № 902/488/26
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Крейбух О.Г.
секретар судового засідання Єфімчук А.І.
за участю представників сторін:
позивача - Круцик Р.В.;
відповідача - Могир О.Ю. (в режимі відеоконференції);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" на рішення Господарського суду Вінницької області від 22 липня 2026 року (повний текст складено 30.07.2026) у справі №902/488/26 (суддя Матвійчук В.В.)
за позовом Військової частини НОМЕР_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод"
про визнання недійсним пункту 4.1 Договору від 13.10.2022 № 168 в частині включення до ціни Договору суми податку на додану вартість у розмірі 200 000,00 грн та стягнення 200 000,00 грн
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 22.07.2026 у справі №902/488/26 позов Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" про визнання недійсним пункту 4.1 Договору від 13.10.2022 № 168 в частині включення до ціни Договору суми податку на додану вартість у розмірі 200 000,00 грн та стягнення 200 000,00 грн, задоволено.
Визнано недійсним пункт 4.1 Договору на закупівлю товару № 168 від 13.10.2022, укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Державним підприємством "45 експериментальний механічний завод" у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в розмірі 200 000,00 грн.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" на користь Військової частини НОМЕР_1 200 000,00 грн – безпідставно сплаченого ПДВ та 5 324,80 грн – витрат зі сплати судового збору.
Присуджено до стягнення з Військової частини НОМЕР_1 в дохід Державного бюджету України 1 996 грн 80 коп. недоплаченого судового збору за подання позовної заяви.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи свої вимоги, апелянт посилається на порушення Господарським судом Вінницької області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.
Крім того, разом із поданням апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" подало клопотання про долучення додаткових доказів, у якому просить долучити до матеріалів справи електронні квитанції Державної податкової служби України від 31.07.2026 про відмову в реєстрації розрахунків коригування та квитанції про реєстрацію податкових накладних, витяги із системи електронного адміністрування ПДВ № 1279576 та № 2078971, а також звернення до Державної податкової служби України № 1079 від 03.08.2026 про надання індивідуальної податкової консультації.
Мотивуючи зазначене клопотання, апелянт посилається на те, що відповідні докази виникли після прийняття оскаржуваного рішення та об`єктивно не могли бути подані до суду першої інстанції, оскільки після його прийняття відповідач вжив заходів щодо коригування податкових зобов`язань, однак 31.07.2026 отримав відмову в реєстрації розрахунків коригування у зв`язку зі спливом 1095 календарних днів із дати складення податкових накладних, що, на думку апелянта, підтверджує неможливість здійснення відповідного коригування та спростовує висновок місцевого господарського суду про наявність у відповідача можливості повернення спірної суми податку на додану вартість шляхом податкового коригування.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" на рішення Господарського суду Вінницької області від 22.07.2026 у справі № 902/488/26. Призначено справу № 902/488/26 до розгляду на 09.11.2026 об 11:30 год.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" про долучення додаткових доказів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, а учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.
За приписами частин третьої та четвертої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з пунктами 2, 4 частини другої статті 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а також подавати всі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи, при цьому кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 ГПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частинами першою та третьою статті 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду, а відповідач повинен подати докази разом із поданням відзиву на позовну заяву.
Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен письмово повідомити про це суд із зазначенням доказу, який не може бути подано, причин його неподання та доказів, які підтверджують здійснення особою всіх залежних від неї дій, спрямованих на отримання відповідного доказу, а суд за умови визнання причин неподання доказів поважними може встановити додатковий строк для їх подання.
Згідно із частиною восьмою статті 80 ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
За приписами частин першої-третьої статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, а докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймає лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Отже, процесуальним законодавством встановлено загальне правило, відповідно до якого докази мають подаватися учасниками справи під час її розгляду судом першої інстанції, тоді як їх прийняття на стадії апеляційного перегляду допускається лише як виняток за умови доведення об`єктивних причин, які унеможливлювали своєчасне подання відповідних доказів.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, відповідно до якого критеріями прийняття додаткових доказів судом апеляційної інстанції є винятковість випадку та наявність причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка звертається з відповідним клопотанням, а обов`язок доведення таких обставин покладається на заявника.
При цьому саме по собі посилання учасника справи на важливість додатково поданих доказів для вирішення спору не звільняє його від обов`язку доведення передбачених частиною третьою статті 269 ГПК України умов їх прийняття, оскільки належність доказу до предмета доказування та можливість його прийняття на стадії апеляційного перегляду є різними процесуальними питаннями.
Верховний Суд у постанові від 27.01.2025 у справі № 910/14503/23 виснував, що відсутність доказу на момент ухвалення рішення судом першої інстанції виключає можливість прийняття такого доказу судом апеляційної інстанції в порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин його неподання.
Таким чином, положення частини третьої статті 269 ГПК України не передбачають можливості прийняття судом апеляційної інстанції доказів, які виникли після ухвалення оскаржуваного рішення, оскільки такі докази об`єктивно не могли бути предметом дослідження та оцінки суду першої інстанції під час вирішення спору.
Як вбачається зі змісту поданого клопотання, Товариство з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" просить долучити до матеріалів справи електронні квитанції Державної податкової служби України від 31.07.2026 про відмову в реєстрації розрахунків коригування, квитанції про реєстрацію податкових накладних, витяги із системи електронного адміністрування ПДВ № 1279576 та № 2078971, а також звернення до Державної податкової служби України № 1079 від 03.08.2026 про надання індивідуальної податкової консультації.
Обґрунтовуючи неможливість подання зазначених доказів до суду першої інстанції, апелянт посилається на те, що після прийняття рішення Господарського суду Вінницької області від 22.07.2026 ним було вжито заходів щодо коригування податкових зобов`язань за договором № 168 від 13.10.2022, однак 31.07.2026 отримано відмову в реєстрації відповідних розрахунків коригування у зв`язку зі спливом 1095 календарних днів із дати складення податкових накладних, а 03.08.2026 направлено звернення до контролюючого органу щодо надання індивідуальної податкової консультації.
Отже, за твердженням самого апелянта, квитанції про відмову в реєстрації розрахунків коригування від 31.07.2026 та звернення про надання індивідуальної податкової консультації від 03.08.2026 виникли після ухвалення оскаржуваного рішення, а тому на момент розгляду справи місцевим господарським судом не існували та не могли бути предметом його дослідження.
Водночас сама лише обставина виникнення відповідних документів після ухвалення судового рішення не свідчить про наявність виняткового випадку в розумінні частини третьої статті 269 ГПК України, оскільки зазначена норма передбачає можливість прийняття доказів, які не були своєчасно подані з об`єктивних причин, а не доказів, створених внаслідок вчинення учасником справи нових дій після завершення її розгляду судом першої інстанції.
Допущення протилежного фактично надавало б стороні можливість після ухвалення несприятливого для неї судового рішення формувати нову доказову базу та на цій підставі вимагати повторного дослідження обставин спору, що не узгоджується з принципами правової визначеності, процесуальної рівності сторін та встановленими законом межами апеляційного перегляду.
При цьому посилання апелянта на те, що відповідні документи не могли бути подані раніше через їх фактичну відсутність, не спростовує наведеного, оскільки об`єктивна неможливість подання доказу, який існував на момент розгляду справи, не є тотожною відсутності самого доказу внаслідок того, що обставини, які ним підтверджуються, виникли вже після прийняття судового рішення.
Щодо квитанцій про реєстрацію податкових накладних та витягів із системи електронного адміністрування ПДВ № 1279576 та № 2078971, то колегія суддів зазначає, що апелянтом не наведено належного обґрунтування причин, які об`єктивно перешкоджали поданню наявних у нього документів податкового обліку під час розгляду справи судом першої інстанції, та не доведено вчинення всіх залежних від нього дій для їх своєчасного отримання і подання.
Зокрема, саме по собі посилання на здійснення відповідних податкових операцій та отримання документів після ухвалення оскаржуваного рішення не підтверджує наявності об`єктивних перешкод для подання доказів щодо декларування, реєстрації податкових накладних та відображення спірних сум податку на додану вартість у податковому обліку за операціями, здійсненими ще у грудні 2022 року.
Крім того, колегія суддів враховує, що предметом розгляду у цій справі є вимоги Військової частини НОМЕР_1 про визнання недійсним пункту 4.1 договору № 168 від 13.10.2022 в частині включення до його ціни податку на додану вартість у розмірі 200 000,00 грн та стягнення зазначеної суми як безпідставно набутих коштів.
Відтак вирішення спору насамперед потребує встановлення правомірності включення податку на додану вартість до договірної ціни на момент виникнення спірних правовідносин з врахуванням положень Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178, а також наявності передбачених цивільним законодавством підстав для визнання відповідної умови Договору недійсною та повернення сплачених коштів.
Натомість подані апелянтом квитанції про відмову в реєстрації розрахунків коригування та звернення про надання індивідуальної податкової консультації стосуються дій відповідача, вчинених після прийняття оскаржуваного рішення, і спрямовані на підтвердження обставин, пов`язаних із можливістю подальшого коригування податкових зобов`язань, а не з визначенням правового режиму оподаткування спірної операції на момент її здійснення.
При цьому питання можливості коригування податкових зобов`язань у зв`язку з поверненням коштів покупцю не є тотожним питанню наявності або відсутності правових підстав для їх первісного отримання у складі договірної ціни, а тому саме по собі виникнення у відповідача труднощів із реєстрацією розрахунків коригування після ухвалення судового рішення не визначає правомірності застосування ставки податку на додану вартість під час виконання Договору у 2022 році.
Водночас наведене не означає попереднього вирішення питання щодо правових наслідків сплати відповідачем податку на додану вартість до бюджету, оскільки відповідні доводи апеляційної скарги підлягають оцінці колегією суддів під час перегляду оскаржуваного рішення за наявними у справі доказами та з врахуванням характеру спірних правовідносин.
За змістом статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, при цьому жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Разом із тим передбачені зазначеною нормою правила оцінки доказів не усувають встановлених статтями 80 та 269 ГПК України процесуальних обмежень щодо строків і порядку їх подання, а тому оцінка належності, допустимості та вірогідності додаткових доказів можлива лише після вирішення питання про наявність правових підстав для їх прийняття судом апеляційної інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апелянтом не доведено наявності передбаченого частиною третьою статті 269 ГПК України виняткового випадку та об`єктивних причин, які унеможливлювали своєчасне подання відповідних доказів до суду першої інстанції, тоді як частина поданих документів виникла вже після прийняття оскаржуваного рішення та не могла бути предметом дослідження місцевого господарського суду.
За наведеного правові підстави для прийняття до розгляду додаткових доказів, доданих до клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод", відсутні, у зв`язку з чим зазначене клопотання задоволенню не підлягає.
Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення місцевого господарського суду - скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 13.10.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 (Покупець) та Державним підприємством "45 експериментальний механічний завод" (Продавець) укладено договір на закупівлю товару №168 (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 Договору, Продавець зобов`язався поставити Покупцю йоржі для автоцистерн (ДК 021:2015 – 34330000-9 "Запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів"), зазначені у Специфікації, яка є невід`ємною частиною Договору (Додаток 1), а Покупець – прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених Договором.
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що номенклатура, асортимент та кількість товару, який Продавець зобов`язується передати Покупцю, визначаються у Специфікації (Додаток 1 до Договору).
Згідно з пунктами 1.3, 2.1 та 2.2 Договору, місцем поставки товару визначено адресу: АДРЕСА_1 , строк поставки встановлено до 20.11.2022, а одержувачем товару визначено Військову частину НОМЕР_1 , яка знаходиться за вказаною адресою.
Відповідно до пункту 3.2 Договору, приймання товару оформлюється видатковою накладною, яка підписується представниками Покупця та Продавця під час його приймання.
Пунктом 4.1 Договору сторони погодили, що загальна вартість товару (сума Договору) за цінами, визначеними у Специфікації (Додаток 1 до Договору), становить 1 200 000,00 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 200 000,00 грн.
За умовами пункту 4.4 Договору, розрахунки за товар здійснюються шляхом оплати поставленого та належним чином прийнятого товару протягом 30 календарних днів після надання Продавцем Покупцю в установленому порядку видаткової накладної в одному примірнику.
Відповідно до пункту 9.1 Договору, останній діє з дати набрання ним чинності до завершення воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та продовженого Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", а в частині оплати за поставлений товар – до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. При цьому сторони передбачили можливість продовження строку дії Договору за взаємною згодою у разі продовження воєнного стану в Україні понад період, визначений Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022, але не довше ніж до 31.12.2022.
Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено їхніми печатками.
Згідно зі Специфікацією (Додаток № 1 до Договору), яка є його невід`ємною частиною, сторони погодили найменування, кількість, ціну за одиницю та загальну вартість товару, визначивши предметом поставки товар "Йорж 20.00.670" у кількості 2 000 штук за ціною 600,00 грн за одиницю з врахуванням податку на додану вартість.
Загальна вартість товару відповідно до Специфікації становить 1 200 000,00 грн, у тому числі податок на додану вартість за ставкою 20 відсотків у розмірі 200 000,00 грн.
На виконання умов Договору, Державне підприємство "45 експериментальний механічний завод" здійснило поставку Військовій частині НОМЕР_1 товару "Йорж 20.00.670", що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.
Так, за видатковою накладною № РН-0000005 від 14.12.2022 поставлено 500 одиниць товару на загальну суму 300 000,00 грн, з яких 250 000,00 грн становить вартість товару без ПДВ, а 50 000,00 грн - податок на додану вартість.
Відповідно до видаткової накладної № РН-0000029 від 20.12.2022 поставлено 350 одиниць товару на загальну суму 210 000,00 грн, у тому числі 175 000,00 грн вартості товару без ПДВ та 35 000,00 грн податку на додану вартість.
Згідно з видатковою накладною № РН-0000030 від 23.12.2022 поставлено 1 150 одиниць товару на загальну суму 690 000,00 грн, з яких 575 000,00 грн становить вартість товару без ПДВ, а 115 000,00 грн - податок на додану вартість.
Отже, на виконання умов Договору за зазначеними видатковими накладними Державне підприємство "45 експериментальний механічний завод" поставило Військовій частині НОМЕР_1 загалом 2 000 одиниць товару на суму 1 200 000,00 грн, у тому числі 1 000 000,00 грн вартості товару без податку на додану вартість та 200 000,00 грн податку на додану вартість.
У свою чергу, Військова частина НОМЕР_1 здійснила оплату поставленого товару в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 796 (внутрішній номер 244929060) від 14.12.2022 на суму 300 000,00 грн, № 827 (внутрішній номер 247005253) від 21.12.2022 на суму 210 000,00 грн та № 829 (внутрішній номер 248435008) від 26.12.2022 на суму 690 000,00 грн.
31.10.2025 Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод" із листом № 5973, у якому повідомила про виявлене під час проведення моніторингу закупівель за 2022-2023 роки порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", яке, на думку позивача, полягало у неправомірному включенні до ціни Договору № 168 від 13.10.2022 податку на додану вартість у розмірі 200 000,00 грн за поставлені йоржі для автоцистерн.
Посилаючись на положення Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України № 178, Військова частина НОМЕР_1 зазначила, що операції з постачання відповідного товару підлягали оподаткуванню податком на додану вартість за нульовою ставкою, у зв`язку з чим запропонувала Державному підприємству "45 експериментальний механічний завод" у позасудовому порядку повернути сплачену суму податку на додану вартість у розмірі 200 000,00 грн, попередивши, що в разі невиконання зазначеної вимоги спір вирішуватиметься в судовому порядку.
У подальшому Військова частина НОМЕР_1 повторно звернулася до Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод" із листом № 746 від 29.01.2026 аналогічного змісту, у якому наполягала на поверненні суми податку на додану вартість у розмірі 200 000,00 грн.
У відповідь на зазначені звернення Товариство з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" листом № 194 від 04.02.2026 повідомило Військову частину НОМЕР_1 про відсутність підстав для повернення податку на додану вартість у розмірі 200 000,00 грн.
Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач послався на експертний висновок Вінницької торгово-промислової палати № В-466 від 26.11.2025, відповідно до якого виріб "Йорж 20.00.670" за своїми характеристиками та функціональним призначенням використовується для забезпечення герметичного і надійного з`єднання рукава Ду-75, переважно у спеціалізованому промисловому або пожежному устаткуванні, та класифікується за кодом УКТ ЗЕД 7307 99 80 00 як фітинг для труб і трубок із чорних металів (зокрема, муфти, коліна, втулки), що належить до групи 73 "Вироби з чорних металів".
Крім того, відповідач зазначив, що на підставі вказаного експертного висновку звернувся до Державної податкової служби України щодо застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".
Згідно з індивідуальною податковою консультацією Державної податкової служби України від 21.01.2026 № 465/ІПК/99-00-21-03-02-06/ІПК, на яку послався відповідач, операції з постачання товарів, які не визначені нормативними та технічними документами як призначені для транспортних засобів, що використовуються для потреб забезпечення національної безпеки та оборони, або використовуються лише опосередковано, підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за основною ставкою 20 відсотків.
З огляду на наведені висновки Вінницької торгово-промислової палати, роз`яснення Державної податкової служби України та умови пункту 1.1 Договору № 168 від 13.10.2022, яким предмет поставки визначено як йоржі для автоцистерн (ДК 021:2015 – 34330000-9 "Запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів"), відповідач вважав правомірним застосування до спірної операції ставки податку на додану вартість у розмірі 20 відсотків, у зв`язку з чим відхилив вимогу Військової частини НОМЕР_1 про повернення 200 000,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що включення до пункту 4.1 договору на закупівлю товару № 168 від 13.10.2022 податку на додану вартість у розмірі 200 000,00 грн здійснено всупереч підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України та постанові Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178, оскільки операції з постачання йоржів для автоцистерн Військовій частині НОМЕР_1 для забезпечення її транспорту в період дії воєнного стану підлягали оподаткуванню за нульовою ставкою податку на додану вартість, у зв`язку з чим позивач просить визнати недійсним пункт 4.1 зазначеного Договору в частині включення до його ціни податку на додану вартість та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" 200 000,00 грн безпідставно отриманих коштів.
Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що предметом договору № 168 від 13.10.2022 є товар "Йорж 20.00.670", призначений для використання в автоцистернах Військової частини НОМЕР_1 , який за своїм функціональним призначенням забезпечує належну експлуатацію спеціалізованого транспорту Збройних Сил України, зокрема, шляхом герметичного та надійного з`єднання рукава Ду-75, а тому операції з його постачання відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 підлягали оподаткуванню податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Водночас місцевий господарський суд зазначив, що визначальним для застосування нульової ставки податку на додану вартість є функціональне призначення товару та його безпосередній зв`язок із забезпеченням транспорту військового формування, а не найменування чи класифікація за кодом УКТ ЗЕД, у зв`язку з чим експертний висновок Вінницької торгово-промислової палати № В-466 від 26.11.2025 щодо віднесення виробу "Йорж 20.00.670" до фітингів для труб і трубок із чорних металів не спростовує встановленого судом факту його призначення та використання у складі спеціалізованого транспортного засобу Збройних Сил України.
З огляду на те, що податок на додану вартість не є умовою про ціну в розумінні цивільного законодавства та не може встановлюватися сторонами за домовленістю, суд першої інстанції дійшов висновку, що включення до пункту 4.1 Договору податку на додану вартість за ставкою 20 відсотків у сумі 200 000,00 грн суперечить вимогам податкового законодавства, а тому відповідна умова Договору підлягає визнанню недійсною на підставі статей 203, 215 та 217 ЦК України без визнання недійсним Договору в цілому.
Встановивши, що Товариство з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" отримало від Військової частини НОМЕР_1 оплату за поставлений товар у загальному розмірі 1 200 000,00 грн, до складу якої включено 200 000,00 грн податку на додану вартість за операцією, що підлягала оподаткуванню за нульовою ставкою, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для утримання відповідачем зазначеної суми та наявність підстав для її стягнення як безпідставно набутих коштів відповідно до статті 1212 ЦК України.
Натомість, з такими доводами та власне висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За приписами частини другої статті 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
Згідно зі статтею 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частин першої та другої статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договорами).
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частинами першою та другою статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни, які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Частиною третьою статті 632 ЦК України встановлено, що зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом першої інстанції, укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Державним підприємством "45 експериментальний механічний завод" договір № 168 від 13.10.2022 за своєю правовою природою є договором поставки, за умовами якого Продавець зобов`язався поставити Покупцю товар "Йорж 20.00.670" у кількості 2 000 одиниць, а Покупець – прийняти та оплатити його на погоджених сторонами умовах.
Відповідно до частин першої та другої статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податок на додану вартість є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 30.1 та 30.2 статті 30 ПК України, податковою пільгою є передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку і збору або сплата ним податку і збору в меншому розмірі, а підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
За змістом пункту 30.9 статті 30 ПК України, податкова пільга може надаватися, зокрема, шляхом встановлення зниженої ставки податку і збору або звільнення від їх сплати.
Згідно з підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.
За приписами пункту 188.1 статті 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів або послуг визначається з огляду на їх договірну вартість з врахуванням загальнодержавних податків і зборів, крім прямо передбачених цим Кодексом випадків.
Відповідно до пункту 193.1 статті 193 ПК України, ставки податку на додану вартість встановлюються від бази оподаткування, зокрема, у розмірі 20 відсотків та 0 відсотків.
Згідно з пунктом 194.1 статті 194 ПК України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування та операцій, до яких застосовуються інші встановлені законом ставки, оподатковуються за основною ставкою податку на додану вартість у розмірі 20 відсотків.
Водночас підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України передбачено оподаткування за нульовою ставкою операцій з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
На виконання зазначених положень ПК України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - Постанова № 178).
Постановою № 178 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Зазначена Постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Отже, застосування нульової ставки податку на додану вартість відповідно до Постанови № 178 пов`язане із сукупністю визначених нею умов щодо суб`єкта, якому здійснюється постачання, призначення відповідного товару для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту та мети такого постачання, пов`язаної із забезпеченням оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України "Про Збройні Сили України", Збройні Сили України є військовим формуванням, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також забезпечення стримування збройної агресії проти України та відсічі їй.
За змістом статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України", до структури Збройних Сил України належать, зокрема, військові частини, установи та організації.
Частиною першою статті 15 зазначеного Закону передбачено, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
З огляду на наведене, належність покупця до визначеного Постановою № 178 кола суб`єктів є однією з умов застосування нульової ставки податку на додану вартість, водночас правомірність застосування такої ставки до конкретної операції залежить також від відповідності предмета постачання та його призначення умовам зазначеного нормативно-правового акта.
За своєю правовою природою податок на додану вартість є непрямим податком, який включається до ціни товарів та економічний тягар сплати якого покладається на покупця, тоді як обов`язки щодо його нарахування, декларування та сплати до бюджету визначаються податковим законодавством для відповідного платника податку.
Відповідно до пунктів 200-1.5 та 200-1.6 статті 200-1 ПК України, перерахування коштів із рахунків платників податку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість до державного бюджету здійснюється в межах визначеного цим Кодексом механізму виконання податкових зобов`язань.
Таким чином, включення податку на додану вартість до складу договірної ціни не змінює його публічно-правової природи, а порядок нарахування, обліку, сплати та коригування відповідних податкових зобов`язань регулюється нормами ПК України.
Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства та його моральним засадам.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною або сторонами вимог, встановлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин другої та третьої статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом, а якщо недійсність правочину прямо законом не встановлена, проте одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на передбачених законом підставах, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину загалом, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Отже, вирішуючи спір про визнання окремої умови договору недійсною, суд повинен встановити наявність передбачених законом підстав недійсності саме на момент вчинення правочину та визначити, у чому полягає невідповідність оспорюваної умови вимогам законодавства.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а в разі його недійсності кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все одержане на виконання цього правочину, а за неможливості такого повернення - відшкодувати вартість одержаного за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно, а також зобов`язана повернути майно тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частиною другою статті 1212 ЦК України встановлено, що положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб або наслідком події.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Таким чином, для виникнення зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна необхідна сукупність двох умов: набуття чи збереження майна однією особою за рахунок іншої особи та відсутність для цього достатньої правової підстави або подальше відпадіння такої підстави.
За змістом статей 13 та 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а тому особа, яка заявляє вимогу про повернення коштів на підставі статті 1212 ЦК України, має довести обставини їх набуття або збереження відповідачем за її рахунок та відсутність достатньої правової підстави для такого набуття або збереження.
Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Отже, вирішення спору про визнання недійсним пункту 4.1 договору № 168 від 13.10.2022 в частині включення до його ціни податку на додану вартість та стягнення 200 000,00 грн потребує встановлення відповідності спірної операції умовам застосування нульової ставки податку на додану вартість, передбаченим Постановою № 178, а також наявності визначених статтями 203, 215, 217 та 1212 ЦК України правових підстав для задоволення заявлених вимог.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, предметом укладеного 13.10.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 та Державним підприємством "45 експериментальний механічний завод", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод", договору №168 була поставка 2 000 одиниць товару "Йорж 20.00.670" (йоржі для автоцистерн) загальною вартістю 1 200 000,00 грн, у тому числі 200 000,00 грн податку на додану вартість.
На виконання вказаного договору постачальник передав передбачений ним товар, який прийнятий Військовою частиною НОМЕР_1 за видатковими накладними №РН-0000005 від 14.12.2022, №РН-0000029 від 20.12.2022 та №РН-0000030 від 23.12.2022, після чого позивач здійснив оплату його вартості в повному обсязі, включно з 200 000,00 грн податку на додану вартість.
Встановивши, що поставка товару здійснювалася для потреб Військової частини НОМЕР_1 , місцевий господарський суд дійшов висновку про поширення на відповідну господарську операцію нульової ставки податку на додану вартість, передбаченої підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України та постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178, а відтак визнав безпідставним включення до пункту 4.1 договору №168 від 13.10.2022 податку на додану вартість у розмірі 200 000,00 грн.
Разом із тим, колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, оскільки встановлення неправомірності включення податку на додану вартість до договірної ціни саме по собі не свідчить про порушення майнових прав або охоронюваних законом інтересів позивача та не зумовлює автоматичного виникнення у відповідача обов`язку з повернення відповідних коштів.
Водночас податок на додану вартість за своєю правовою природою є непрямим податком, який сплачується покупцем у складі ціни товару, проте підлягає обліку та перерахуванню постачальником до державного бюджету відповідно до встановленого податковим законодавством механізму його адміністрування, у зв`язку із чим отримання відповідної суми у складі договірної ціни не може безумовно ототожнюватися з її безпідставним набуттям або збереженням постачальником.
Отже, вирішення спору про визнання недійсною умови договору в частині включення податку на додану вартість та повернення відповідних коштів потребує встановлення не лише правомірності застосованої ставки оподаткування, а й наявності порушеного цивільного права або охоронюваного законом інтересу позивача та передбачених статтею 1212 ЦК України підстав для виникнення обов`язку щодо повернення спірної суми.
Відповідно до статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Згідно із частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідної норми права, викладені у постановах Верховного Суду.
Забезпечення єдності судової практики є складовою принципу правової визначеності як одного з фундаментальних аспектів верховенства права та спрямоване на однакове застосування судами відповідних норм права у подібних правовідносинах.
З огляду на наведене, під час апеляційного перегляду цієї справи колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.07.2026 у справі № 910/6530/24 та постанові Верховного Суду від 20.08.2026 у справі № 914/2177/24, які стосуються застосування нульової ставки податку на додану вартість до операцій із постачання товарів для потреб оборони та правових наслідків включення такого податку до договірної ціни.
Так, у постанові від 17.07.2026 у справі №910/6530/24 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, проаналізувавши положення підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178, виходила з того, що встановлена законодавством нульова ставка податку на додану вартість є обов`язковою для відповідних господарських операцій та не може змінюватися за домовленістю сторін договору.
Водночас Об`єднана палата розмежувала неправомірність включення податку на додану вартість до договірної ціни та наявність підстав для застосування цивільно-правових способів захисту, наголосивши, що сама по собі невідповідність умови договору вимогам податкового законодавства не свідчить про безумовне порушення майнових прав або охоронюваних законом інтересів позивача.
При цьому Верховний Суд виходив із правової природи податку на додану вартість як непрямого податку, що сплачується покупцем у складі ціни товару, однак підлягає обліку та перерахуванню постачальником до державного бюджету, у зв`язку із чим отримання відповідної суми у складі договірної ціни не може автоматично ототожнюватися з її безпідставним набуттям або збереженням постачальником.
За результатами розгляду справи № 910/6530/24 Об`єднана палата дійшла висновку про відсутність порушеного майнового інтересу держави та, відповідно, правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, зауваживши, що встановлення такого порушення є необхідною передумовою застосування передбачених статтями 15 та 16 ЦК України способів судового захисту.
Наведений правовий підхід отримав подальше застосування у постанові Верховного Суду від 20.08.2026 у справі № 914/2177/24, у якій касаційний суд наголосив, що вирішення спорів про повернення сум податку на додану вартість, включених до договірної ціни всупереч вимогам законодавства щодо застосування нульової ставки, потребує розмежування податкових наслідків відповідної господарської операції та передбачених цивільним законодавством підстав для виникнення кондикційного зобов`язання.
Аналогічний підхід щодо необхідності встановлення порушеного майнового права або охоронюваного законом інтересу та наявності передбачених статтею 1212 ЦК України умов для повернення коштів застосований у постановах Верховного Суду від 13.08.2026 у справі №911/1553/25 та від 09.09.2026 у справі № 911/3375/25.
Крім того, Верховний Суд у пунктах 8.36–8.38 постанови від 13.08.2026 у справі №911/1553/25 виснував, що під час вирішення господарського спору суд повинен встановити наявність у позивача права або охоронюваного законом інтересу, факт його порушення, невизнання чи оспорювання, а також з`ясувати, чи забезпечує обраний позивачем спосіб захисту відновлення відповідного права або інтересу. При цьому обов`язок доведення обставин порушення права або охоронюваного законом інтересу покладається на позивача.
Отже, наведені правові висновки Верховного Суду свідчать про те, що встановлення неправомірності включення податку на додану вартість до договірної ціни не є самостійною та достатньою підставою для визнання відповідної умови договору недійсною і стягнення спірної суми на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки застосування таких способів захисту передбачає наявність порушеного права або охоронюваного законом інтересу та відповідних матеріально-правових підстав.
Натомість місцевий господарський суд, визнаючи недійсним пункт 4.1 договору №168 від 13.10.2022 у частині включення податку на додану вартість та стягуючи з Товариства з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" 200 000,00 грн, фактично ототожнив порушення порядку оподаткування господарської операції з порушенням майнових прав Військової частини НОМЕР_1 та виникненням у відповідача кондикційного обов`язку, не врахувавши самостійного характеру передбачених цивільним законодавством підстав для застосування кожного із заявлених способів захисту.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог зроблені внаслідок неправильного застосування положень статей 203, 215, 217 та 1212 ЦК України, оскільки сама по собі неправомірність включення податку на додану вартість до договірної ціни не може підміняти встановлення порушеного цивільного права або охоронюваного законом інтересу позивача та передбачених законом умов для повернення відповідних коштів.
Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, встановивши поширення на операцію з постачання товару за договором №168 від 13.10.2022 нульової ставки податку на додану вартість, дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним пункту 4.1 зазначеного договору в частині включення податку на додану вартість та стягнення з відповідача 200 000,00 грн як безпідставно набутих коштів.
При цьому, вирішуючи вимогу про визнання недійсним пункту 4.1 договору №168 від 13.10.2022, місцевий господарський суд обмежився встановленням неправомірності включення податку на додану вартість до договірної ціни, не розмежувавши порушення вимог податкового законодавства та наявність порушеного цивільного права або охоронюваного законом інтересу Військової частини НОМЕР_1 , захист якого забезпечувався б шляхом визнання відповідної умови договору недійсною.
Саме по собі встановлення невідповідності окремої умови договору вимогам податкового законодавства не усуває необхідності з`ясування того, чи забезпечує її визнання недійсною захист конкретного порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, оскільки судовий захист має бути спрямований на усунення відповідного порушення, а не виключно на констатацію неправомірності договірної умови.
При цьому задовольняючи вимогу про стягнення 200 000,00 грн на підставі статті 1212 ЦК України, місцевий господарський суд виходив із того, що зазначена сума була сплачена позивачем у складі договірної ціни за відсутності передбаченого законодавством обов`язку щодо її сплати, фактично визнавши цю обставину достатньою для виникнення кондикційного зобов`язання.
Однак такий підхід не враховує, що застосування положень статті 1212 ЦК України передбачає встановлення сукупності визначених цією нормою умов, а неправомірність включення податку на додану вартість до ціни товару не може автоматично ототожнюватися з безпідставним набуттям або збереженням відповідачем відповідних коштів.
Спірна сума податку на додану вартість була сплачена позивачем у складі погодженої сторонами договірної ціни за фактично поставлений та прийнятий товар, тоді як отримання постачальником відповідних коштів саме по собі не підтверджує їх безпідставного збереження ним як власного майнового активу з огляду на встановлений податковим законодавством механізм адміністрування податку на додану вартість.
Матеріали справи не містять доказів встановлення уповноваженим контролюючим органом порушень Товариством з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" вимог податкового законодавства під час декларування, обліку та сплати податку на додану вартість за господарськими операціями, здійсненими на виконання договору №168 від 13.10.2022.
Таким чином, місцевий господарський суд, правильно визначивши нормативне регулювання оподаткування спірної господарської операції, водночас неправильно застосував положення цивільного законодавства щодо наслідків включення податку на додану вартість до договірної ціни, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Водночас не заслуговують на увагу доводи апелянта про правомірність застосування до спірної операції ставки податку на додану вартість у розмірі 20 відсотків, оскільки предметом договору №168 від 13.10.2022 є постачання йоржів для автоцистерн Військової частини НОМЕР_1 , а наведена у висновку Вінницької торгово-промислової палати класифікація товару за кодом УКТ ЗЕД та положення індивідуальної податкової консультації Державної податкової служби України не спростовують встановленого призначення товару для забезпечення транспорту військового формування, операції з постачання якого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 підлягали оподаткуванню за нульовою ставкою.
Таким чином, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження та є достатніми для спростування висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Отже, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та не узгоджується з характером і змістом спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно з приписами пункту 4 частини першої статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" слід задоволити, рішення Господарського суду Вінницької області від 22.07.2026 у справі № 902/488/26 - скасувати, прийнявши нове рішення, яким у позові відмовити.
При цьому судові витрати, передбачені статтею 123 ГПК України, у відповідності до вимог статті 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 129, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" задоволити.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 22 липня 2026 року у справі №902/488/26 скасувати.
Прийняти нове рішення.
"В позові відмовити".
3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "45 експериментальний механічний завод" (21100, Вінницька обл., м.Вінниця, вул. Стрілецька, буд. 57, код ЄДРПОУ 08341806) 7 987,20 грн (сім тисяч дев`ятсот вісімдесят сім гривень 20 копійок) судового збору за розгляд апеляційної скарги.
4. Господарському суду Вінницької області видати відповідний наказ.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складений "10" листопада 2026 р.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Крейбух О.Г.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua