Суд: Північно-західний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №902/1524/25
Суддя: Романюк Ю.Г.
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 року Справа № 902/1524/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Романюк Ю.Г., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.
секретар судового засідання Тангиян О.О.
за участю представників:
позивача: Чайка А.О. (в режимі відеоконференції)
відповідача-1: Сніцаренко А.А. (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Павленко Т.М." на рішення Господарського суду Вінницької області, ухвалене 19.08.2026 суддею Виноградським О.Є. у м. Вінниця (повний текст рішення складено 26.08.2026)
у справі № 902/1524/25
за позовом Фермерського господарства "Павленко Т.М."
до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтанік"
до відповідача-2 Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Акціонерного товариства "ОТП БАНК"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд"
про витребовування майна вартістю 731 050 грн
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, рішення суду першої інстанції та вимог апеляційної скарги; процесуальні дії у справі.
Фермерське господарство "Павленко Т.М." звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтанік" та Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерного товариства "ОТП БАНК", на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд", про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування реєстрації.
З урахуванням заяви про зміну предмета позову, позивач просив суд витребувати з незаконного володіння ТзОВ "Алтанік" на користь ФГ "Павленко Т.М." перевантажувальний бункер-накопичувач ПБН-20 (S/N 40162), а також скасувати реєстрацію машини на підставі свідоцтва серії НОМЕР_1 від 05.02.2024 щодо бункера-накопичувача перевантажувального, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2023 року випуску, заводський номер НОМЕР_3 , власником якого зазначено ТзОВ "Алтанік".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ФГ "Павленко Т.М." на підставі договору поставки сільськогосподарських машин від 10.06.2019 № В1-0001391 набуло право власності на перевантажувальний бункер-накопичувач ПБН-20 (S/N 40162), який, за твердженням позивача, незаконно вибув із його володіння та надалі був зареєстрований за ТзОВ "Алтанік" із зазначенням іншого заводського номера та року випуску.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 19.08.2026 у справі № 902/1524/25 у задоволенні позову ФГ "Павленко Т.М." відмовлено. Судові витрати покладено на позивача.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема того, що належний йому перевантажувальний бункер-накопичувач ПБН-20 (S/N 40162) є тим самим майном, яке перебуває у володінні ТзОВ "Алтанік" та зареєстроване за останнім із заводським номером 040345.
При цьому місцевий господарський суд визнав копії матеріалів досудового розслідування недопустимими доказами у зв`язку з відсутністю письмового дозволу слідчого або прокурора на розголошення відповідних відомостей, врахував відсутність обвинувального вироку у кримінальному провадженні та критично оцінив показання свідка ОСОБА_1 , зазначивши, що вони не дозволяють переконливо встановити тотожність спірного майна.
Не погодившись зі вказаним рішенням суду першої інстанції позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю; витребувати із незаконного володіння ТзОВ "Алтанік" на користь ФГ "Павленко Т.М." Перевантажувальний бункер накопичувач ПБН-20 [S/N 401 62]; скасувати реєстрацію машини Серії ОМ № 271886 від 05.02.2024 Бункеранакопичувача перевантажувального р.н. НОМЕР_2 , 2023 р.в., заводський № НОМЕР_3 , власником якого є ТзОВ "Алтанік".
Апеляційну скаргу сформовано системі "Електронний суд" 15.09.2026.
Листом від 16.09.2026 справу витребувано у Господарського суду Вінницької області.
29.09.2026 матеріали справи № 902/1524/25 надійшли до апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ "Павленко Т.М." на рішення Господарського суду Вінницької області від 19.08.2026 у справі № 902/1524/25 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 03.11.2026 о 14:45 год.
16.10.2026 від ТзОВ "Алтанік" надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги та заперечень учасників справи.
В обґрунтування апеляційної скарги ФГ "Павленко Т.М." посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам, а також порушення норм матеріального та процесуального права.
Скаржник зазначає, що на підставі договору поставки сільськогосподарських машин від 10.06.2019 № В1-0001391, укладеного з ТзОВ "Украгрозапчастина", ФГ "Павленко Т.М." набуло право власності на перевантажувальний бункер-накопичувач ПБН-20 (S/N 40162) загальною вартістю 731 050,00 грн. На підтвердження набуття права власності позивачем надано договір поставки, акти приймання-передачі від 15.07.2019, видаткову накладну та платіжні доручення, які, на переконання апелянта, підтверджують фактичне отримання майна та проведення розрахунків за нього в повному обсязі.
Крім того, апелянт покликається на договір застави від 30.06.2023 № PL 23-403/28-2, укладений між ФГ "Павленко Т.М." та АТ "ОТП БАНК", відповідно до якого зазначений бункер передано в заставу банку як забезпечення виконання зобов`язань ТзОВ "Вінницяагропроектбуд". У договорі визначено місцезнаходження майна за адресою: Вінницька область, м. Немирів, вул. Соборна, 231.
За твердженням скаржника, у подальшому бункер було незаконно переміщено за іншою адресою та приховано на території Немирівського МТБОВ "Будівельник", керівником якого, як і ТзОВ "Вінницяагропроектбуд", є ОСОБА_2 . Зазначені обставини, на думку апелянта, підтверджуються, зокрема, показаннями головного агронома ФГ " ОСОБА_3 " ОСОБА_1 , який 24.09.2023 був свідком переміщення бункера до складського приміщення.
Також скаржник зазначає, що 16.02.2024 працівниками поліції в с. Кароліна Вінницького району було зафіксовано спробу переміщення перевантажувального бункера-накопичувача ПБН-20 ОСОБА_4 , який цього ж дня надав розписку про зобов`язання забезпечити збереження відповідного майна на території ПП "Каролінське". За вказаними обставинами здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024025070000023 від 17.02.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України.
Апелянт наголошує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки висновку судової трасологічної експертизи від 07.10.2024 № СЕ-19/102-24/15187-КДТЗ, проведеної в межах зазначеного кримінального провадження. За твердженням скаржника, цим висновком установлено ознаки втручання в ідентифікаційне маркування бункера, зокрема заміну заклепок кріплення маркувальної таблички, її демонтаж та зміну місця розташування. Скаржник зазначає, що наведені обставини свідчать про знищення первинного ідентифікаційного номера техніки.
Окремо апелянт звертає увагу на встановлені експертом відомості про те, що переважна більшість комплектуючих дослідженого бункера виготовлена у 2018 році, що, на його думку, спростовує зазначений у документах ТзОВ "Алтанік" 2023 рік випуску відповідної техніки та підтверджує належність цього майна позивачу, який придбав бункер у 2019 році.
При цьому скаржник посилається на встановлені експертом відмінності у розташуванні маркувальної таблички та конструктивних елементах рами на фотографіях від 16.02.2024 і 07.08.2024, а також на висновок про можливе зображення на цих фотографіях різних шасі та напівпричепів. На переконання апелянта, наведені обставини свідчать про втручання в конструкцію та ідентифікаційні позначення техніки під час перебування її на відповідальному зберіганні у ОСОБА_4 .
Крім того, скаржник ставить під сумнів реальність господарської операції з придбання ТзОВ "Алтанік" у ТзОВ "Завод Кобзаренка" перевантажувального бункера-накопичувача ПБН-20 за договором купівлі-продажу від 18.12.2023 № 620 вартістю 950 000,00 грн.
Зокрема, апелянт зазначає, що, незважаючи на передбачену пунктом 3.2 зазначеного договору умову про 100% попередню оплату товару, ТзОВ "Алтанік" та ТзОВ "Завод Кобзаренка" не надали платіжних документів на підтвердження проведення розрахунків за придбану техніку. Відсутність таких документів, на думку скаржника, свідчить про можливу нереальність відповідної господарської операції та оформлення договору виключно з метою створення видимості правомірного набуття бункера.
На підтвердження зазначених доводів апелянт також посилається на лист Державної податкової служби України, наданий на виконання ухвали суду від 17.02.2026 у справі № 902/5/26, відповідно до якого, за твердженням скаржника, ТзОВ "Завод Кобзаренка" не зареєструвало в Єдиному реєстрі податкових накладних жодної податкової накладної щодо реалізації ТзОВ "Алтанік" бункера за договором від 18.12.2023 № 620. Скаржник наголошує, що копію зазначеного листа було долучено до матеріалів цієї справи, однак суд першої інстанції не надав йому належної оцінки.
Також апелянт покликається на пояснення ОСОБА_5 , наявні у матеріалах кримінального провадження, відповідно до яких перевантажувальний бункер з`явився на підприємстві у 2019 році, використовувався протягом тривалого часу, щодо нього проводилися ремонтні роботи, а іншої аналогічної техніки, за твердженням скаржника, на підприємстві не було. У зв`язку з цим апелянт вважає, що зазначені відомості суперечать документам ТзОВ "Алтанік" про придбання нового бункера у грудні 2023 року.
Окремо скаржник не погоджується з оцінкою судом першої інстанції показань свідка ОСОБА_1 , який був безпосередньо допитаний у судовому засіданні. На переконання апелянта, зазначений свідок у зв`язку з виконанням своїх трудових обов`язків був обізнаний із технічними та експлуатаційними характеристиками бункера, підтвердив обставини його використання, переміщення та приховування, а також ототожнив майно, оглянуте в межах кримінального провадження, із бункером, що належить ФГ "Павленко Т.М.", за зовнішніми конструктивними особливостями, ступенем зносу та комплектуючими.
Апелянт стверджує, що показання зазначеного свідка у сукупності з висновком експерта та іншими письмовими доказами підтверджують тотожність перевантажувального бункера-накопичувача ПБН-20 (S/N 40162), придбаного позивачем, та бункера із заводським номером 040345, зареєстрованого за ТзОВ "Алтанік".
Крім того, скаржник вважає помилковим посилання місцевого господарського суду на відсутність обвинувального вироку в кримінальному провадженні як на обставину, що перешкоджає встановленню факту незаконного заволодіння майном.
Також апелянт заперечує висновок суду першої інстанції про недопустимість копій матеріалів досудового розслідування через відсутність письмового дозволу слідчого або прокурора на їх розголошення. Скаржник зазначає, що голова ФГ "Павленко Т.М." не була попереджена в порядку частини другої статті 222 КПК України про обов`язок нерозголошення відомостей досудового розслідування, а відповідна розписка в матеріалах кримінального провадження відсутня.
Крім того, за твердженням апелянта, на момент звернення з позовом до господарського суду кримінальне провадження вже було закрите, що, на його думку, унеможливлювало отримання відповідного дозволу слідчого або прокурора. У зв`язку з цим скаржник вважає безпідставним визнання зазначених матеріалів недопустимими доказами та наголошує на необхідності їх дослідження й оцінки відповідно до статей 76, 77, 91 ГПК України.
З огляду на наведене ФГ "Павленко Т.М." вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог, у зв`язку з чим просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу ТзОВ "Алтанік" заперечує проти доводів скаржника, вважає рішення Господарського суду Вінницької області від 19.08.2026 законним та обґрунтованим, ухваленим із дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідач-1 зазначає, що позивачем не доведено тотожності перевантажувального бункера-накопичувача ПБН-20 (S/N 40162), який він придбав у ТзОВ "Украгрозапчастина" у 2019 році, та бункера-накопичувача ПБН-20 із заводським номером 040345, 2023 року випуску, який перебуває у власності ТзОВ "Алтанік".
Обґрунтовуючи свої заперечення, ТзОВ "Алтанік" посилається на договір купівлі-продажу від 18.12.2023 № 620, укладений із ТзОВ "Завод Кобзаренка", відповідно до якого відповідач придбав перевантажувальний бункер-накопичувач ПБН-20 вартістю 950 000,00 грн. На виконання зазначеного договору 19.12.2023 сторонами підписано видаткову накладну № 5545 та акт прийняття-передачі машини серії АА № 001051, якими, за твердженням відповідача, підтверджується передання йому бункера із серійним номером 040345, 2023 року випуску.
Відповідач наголошує, що надалі зазначену техніку було зареєстровано за ТзОВ "Алтанік" Головним управлінням Держпродспоживслужби у Вінницькій області з видачею свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_1 від 05.02.2024. При цьому під час проведення передбаченого законодавством обстеження машини ознак фальсифікації ідентифікаційних номерів та супровідних документів виявлено не було.
Крім того, ТзОВ "Алтанік" посилається на висновок судово-технічної експертизи документів Вінницького НДЕКЦ від 29.02.2024 № СЕ-19/102-24/3791-ДД, проведеної в межах кримінального провадження № 12024025070000023, яким, за твердженням відповідача, підтверджено справжність свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_1 .
Також відповідач зазначає, що перевантажувальний бункер-накопичувач ПБН-20 належить до сільськогосподарської техніки, яка підлягає державній реєстрації відповідно до Порядку відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2009 № 694. Водночас позивачем не надано доказів державної реєстрації придбаного ним бункера ПБН-20 (S/N 40162) в органах Держпродспоживслужби.
Щодо посилання скаржника на договір застави від 30.06.2023 № PL 23-403/28-2 відповідач зазначає, що вказана у ньому адреса визначена як місцезнаходження майна станом на момент укладення договору, а не як адреса його зберігання. Крім того, на переконання ТзОВ "Алтанік", матеріали справи не містять доказів передання придбаного позивачем бункера будь-якій іншій особі чи його вибуття з володіння позивача у зв`язку з укладенням договору застави або з інших правових підстав.
Заперечуючи проти використання матеріалів кримінального провадження № 12024025070000023, відповідач посилається на положення частини першої статті 222 КПК України та зазначає, що відомості досудового розслідування можуть розголошуватися лише з письмового дозволу слідчого або прокурора. За твердженням ТзОВ "Алтанік", питання наявності такого дозволу з`ясовувалося судом першої інстанції, проте позивач його не надав.
Крім того, відповідач наголошує, що заявником у відповідному кримінальному провадженні була фізична особа ОСОБА_3 , а не ФГ "Павленко Т.М.", яке, за твердженням відповідача,
не є учасником зазначеного кримінального провадження.
Відповідач-1 також звертає увагу, що відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, тоді як доказів ухвалення обвинувального вироку, який набрав законної сили, позивачем не надано. У зв`язку з цим ТзОВ "Алтанік" підтримує висновок місцевого господарського суду про недопустимість копій матеріалів досудового розслідування як доказів у цій справі.
Щодо висновку судової трасологічної експертизи від 07.10.2024 відповідач зазначає, що його зміст не підтверджує належності дослідженого бункера саме ФГ "Павленко Т.М.". Зокрема, ТзОВ "Алтанік" посилається на висновок експерта про неможливість установлення первинного ідентифікаційного номера перевантажувального бункера-накопичувача ПБН-20 зеленого кольору на шасі сірого кольору із закріпленим номерним знаком НОМЕР_2 . На переконання відповідача, зазначений висновок не підтверджує тотожності дослідженого об`єкта бункеру, придбаному позивачем у 2019 році.
Заперечуючи проти посилань апелянта на пояснення ОСОБА_5 , відповідач зазначає, що останній працює у ТзОВ "Вінницяагропроектбуд", а не в ТзОВ "Алтанік", тому повідомлені ним обставини стосуються діяльності саме ТзОВ "Вінницяагропроектбуд". Крім того, відповідач заперечує твердження скаржника про те, що ОСОБА_5 підтвердив відсутність на підприємстві інших бункерів протягом усього періоду з 2019 року до 16.02.2024.
Стосовно показань свідка ОСОБА_1 відповідач погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність їх критичної оцінки. На переконання ТзОВ "Алтанік", установлення тотожності двох бункерів із різними ідентифікаційними номерами потребує спеціальних знань та не може ґрунтуватися лише на показаннях свідка.
Крім того, відповідач посилається на особисті відносини ОСОБА_1 із ОСОБА_3 , зазначаючи, що відповідні обставини були предметом оцінки судів під час розгляду інших справ. Зокрема, ТзОВ "Алтанік" покликається на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 20.06.2025 у справі № 902/25/24, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 та постанову Верховного Суду від 18.12.2025.
Також у відзиві відповідач звертає увагу на наявність інших судових спорів, ініційованих ФГ "Павленко Т.М." щодо відповідного майна.
Зокрема, ТзОВ "Алтанік" посилається на справу № 902/25/24(902/1531/23) за позовом ФГ "Павленко Т.М." до ТзОВ "Вінницяагропроектбуд" про витребування перевантажувального бункера-накопичувача ПБН-20 (S/N 40162) та стягнення 14 437,50 грн упущеної вигоди. Відповідач зазначає, що рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.11.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 та постановою Верховного Суду від 15.07.2025, у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з недоведеністю перебування спірного майна у фактичному володінні відповідача.
Крім того, відповідач посилається на справу № 902/5/26 за позовом ФГ "Павленко Т.М." до ТзОВ "Алтанік" та ТзОВ "Завод Кобзаренка" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.12.2023 № 620. За твердженням відповідача, рішенням Господарського суду Вінницької області від 04.06.2026, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2026, у задоволенні зазначеного позову відмовлено.
З урахуванням наведеного ТзОВ "Алтанік" вважає, що ФГ "Павленко Т.М." не довело належними та допустимими доказами того, що перевантажувальний бункер-накопичувач ПБН-20 із заводським номером 040345, придбаний відповідачем у ТзОВ "Завод Кобзаренка", є тим самим майном, яке позивач придбав у ТзОВ "Украгрозапчастина" у 2019 році.
Відтак ТзОВ "Алтанік" просить апеляційну скаргу ФГ "Павленко Т.М." залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 19.08.2026 у справі № 902/1524/25 - без змін.
Інші учасники справи правом на подання відзиву не скористались.
У судовому засіданні 03.11.2026 представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.
Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві, та просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
За приписами частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи наведене, а також те, що явка представників обов`язковою не визнавалася, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідачку, присутніх у судовому засіданні представників, обговоривши доводи апеляційної скарги та доводи/заперечення учасників провадження, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Обставини справи, встановлені судами та визначені відповідно до них правовідносини.
Як встановлено з матеріалів справи, 10.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгрозапчастина" та Фермерським господарством "Павленко Т.М." укладено договір поставки сільськогосподарських машин № В1-0001391 (далі - Договір № В1-0001391).
За умовами пункту 1.1 Договору № В1-0001391 Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця сільськогосподарські машини, а Покупець зобов`язується прийняти сільськогосподарські машини і оплатити їх на умовах розстрочення платежу в кількості, за ціною, порядком, строками та розмірами платежів, передбачених Специфікацією, яка оформлюється у вигляді Додатку до цього Договору та є його невід`ємною частиною.
Пунктом 2.2 Договору № В1-0001391 передбачено, що сторони розуміють і погоджуються, що вживання в цьому Договорі терміну "сільськогосподарських машин" у різних відмінках і числах означає виключно таку кількість одиниць сільськогосподарських машин, яка визначена в Специфікації (Додатку) до цього Договору, яка є невід`ємною частиною цього Договору.
Відповідно до пункту 2.3 Договору № В1-0001391 на підставі діючих цін Постачальника визначається ціна сільськогосподарських машин на дату підписання Специфікації (Додатку) до цього Договору.
Порядок передачі сільськогосподарських машин визначено пунктом 3.1 Договору № В1-0001391, згідно з яким передача Покупцю сільськогосподарських машин здійснюється за актом приймання-передачі після зарахування передплати на поточний рахунок Постачальника в розмірі частини ціни сільськогосподарських машин, передбаченому Специфікацією (Додатком) до цього Договору.
У пункті 3.2 Договору № В1-0001391 сторони визначили, що після оплати Покупцем 100% загальної ціни сільськогосподарських машин Постачальник виписує на користь Покупця видаткову накладну, в результаті чого втрачає право власності на сільськогосподарські машини в розумінні статей 316-319 Цивільного кодексу України, а Покупець приймає сільськогосподарські машини у власність та без законодавчих обмежень користується та розпоряджається сільськогосподарськими машинами на власний розсуд.
Підпунктом 4.2.4 Договору № В1-0001391 встановлено обов`язок Покупця після отримання від Постачальника всіх необхідних документів згідно з умовами цього Договору провести державну реєстрацію сільськогосподарських машин в уповноважених державних органах у порядку та строки, визначені чинним законодавством.
Строк дії Договору № В1-0001391 визначено пунктом 11.1, відповідно до якого цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до повного виконання ними своїх зобов`язань.
Як вбачається зі Специфікації від 10.06.2019, що є Додатком № 1 до Договору № В1-0001391, сторони визначили найменування сільськогосподарських машин - перевантажувальний бункер-накопичувач ПБН-20 та його вартість - 731 050,00 грн з ПДВ (а.с. 43 т. 1).
На виконання умов Договору № В1-0001391 15.07.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгрозапчастина" та Фермерське господарство "Павленко Т.М." склали акт приймання-передачі № УА-00007083 (а.с. 39 т. 1).
Відповідно до зазначеного акта Постачальник передав, а Покупець прийняв перевантажувальний бункер-накопичувач ПБН-20 (S/N 40162) вартістю 606 000,00 грн з ПДВ.
Окрім того, 15.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгрозапчастина" та Фермерським господарством "Павленко Т.М." складено акт приймання-передачі № УА-00007083 до Договору № В1-0001391 (а.с. 40 т. 1).
Згідно вказаного акту Постачальник передав, а Покупець прийняв:
- Тентову систему (сума з ПДВ 12 900,00 грн);
- Гідравлічно-регульований козирок шнека (сума з ПДВ 7 750,00 грн);
- Вагову систему з принтером (сума з ПДВ 104 400,00 грн).
Таким чином, загальна вартість обладнання, переданого за актами приймання-передачі, становить 731 050,00 грн з ПДВ.
Як встановлено судами, оплату обладнання за Договором № В1-0001391 здійснено позивачем на підставі платіжного доручення від 11.06.2019 № 83 на суму 219 315,00 грн (а.с. 38 т. 1), платіжного доручення від 01.11.2019 № 110 на суму 365 525,00 грн (а.с. 38 т. 1) та платіжного доручення від 18.07.2019 № 87 на суму 146 210,00 грн (а.с. 38 т. 1).
У подальшому, 30.06.2023 між Акціонерним товариством "ОТП БАНК" та Фермерським господарством "Павленко Т.М." укладено договір застави № PL 23-403/28-2 (а.с. 45-55 т. 1).
Предметом зазначеного договору застави є перевантажувальний бункер-накопичувач ПБН-20 (S/N 40162).
Поряд із цим, матеріалами справи підтверджується, 18.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Кобзаренка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алтанік" укладено договір купівлі-продажу № 620 (далі - Договір № 620) (а.с. 19, 20 т. 2).
Відповідно до підпункту 1.1 Договору № 620 Продавець зобов`язується продати та передати техніку виробництва ТОВ "Завод Кобзаренка" згідно зі Специфікацією, яка є невід`ємною частиною Договору (далі - Товар), а Покупець зобов`язується купити та оплатити Товар відповідно до умов цього Договору.
Пунктом 1.2 Договору № 620 передбачено, що Продавець гарантує, що Товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим способом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним в Україні законодавством.
За умовами пункту 2.1 Договору № 620 Продавець продає, а Покупець купує перевантажувальний бункер-накопичувач ПБН-20.
Згідно з пунктом 2.2 Договору № 620 загальна вартість Товару становить 950 000,00 грн, у тому числі ПДВ.
У пункті 4.5 Договору № 620 сторони погодили, що перехід права власності на Товар від Продавця до Покупця відбувається в момент одержання Покупцем товару та підписання Покупцем товарної накладної та акта приймання-передачі.
Строк дії Договору № 620 визначено пунктом 10.1, відповідно до якого цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.
На виконання умов Договору № 620 Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Кобзаренка" передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Алтанік" перевантажувальний бункер-накопичувач ПБН-20, серійний номер 040345, 2023 року випуску, що підтверджується актом приймання-передачі від 19.12.2023 № 5545 (а.с. 21 т. 2).
Крім того, 19.12.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Кобзаренка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алтанік" складено видаткову накладну № 5545, відповідно до я кої відповідач-1 отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Кобзаренка" перевантажувальний бункер-накопичувач ПБН-20, серійний номер 040345, 2023 року випуску (а.с. 21 т. 2).
На підтвердження обставин, якими обґрунтовано заявлені позовні вимоги, позивач також посилається на матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024025070000023 та показання свідка ОСОБА_1 .
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, надавши правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору з урахуванням положень чинного законодавства, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Аналогічний за змістом припис закріплено у статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, а особа може бути позбавлена цього права або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Одним із речово-правових способів захисту права власності є витребування майна з чужого незаконного володіння.
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача, зокрема у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За своєю правовою природою позов про витребування майна з чужого незаконного володіння є віндикаційним і спрямований на відновлення володіння індивідуально визначеним майном особою, яка є власником, іншим титульним володільцем або правонаступником особи, право чи охоронюваний законом інтерес якої порушено незаконним вибуттям такого майна.
Віндикаційний позов застосовується у випадку, коли власник або інший уповноважений суб`єкт позбавлений володіння майном, а це майно перебуває у володінні іншої особи без належної правової підстави. Предметом такого позову є не визнання права власності як такого і не оспорення всього ланцюга правочинів щодо майна, а повернення індивідуально визначеної речі у володіння особи, яка довела наявність у неї відповідного речового права або права на його судовий захист.
У спорах щодо нерухомого майна володіння нерухомістю пов`язується не лише з фактичним фізичним контролем над об`єктом, а й з державною реєстрацією речового права на таке майно за відповідною особою. Тому у випадку державної реєстрації права власності на спірний об`єкт за останнім набувачем саме він є належним відповідачем за вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Отже, для вирішення віндикаційної вимоги суд має встановити: правовий статус спірного майна; наявність у позивача права власності, іншого речового права або права на судовий захист щодо такого майна; індивідуальну визначеність майна; факт його вибуття з володіння власника або особи, якій майно було передане у володіння; наявність майна в натурі; перебування майна у володінні відповідача; а також наявність чи відсутність у відповідача належної правової підстави для володіння ним.
У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 910/13536/19 зазначено, що для застосування передбаченого статтею 387 Цивільного кодексу України механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення у сукупності таких обставин: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подання позову та ухвалення рішення; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; неможливість власника чи титульного володільця здійснювати володіння цим майном у зв`язку з тим, що відповідач фактично утримує його у себе; відсутність між сторонами договірних відносин щодо спірного майна, оскільки у протилежному випадку підлягають застосуванню зобов`язально-правові способи захисту.
Отже, для задоволення вимоги про витребування майна необхідним є встановлення не лише належності відповідного майна позивачу, а й факту перебування саме цього індивідуально визначеного майна у фактичному володінні відповідача та наявності передбачених законом підстав для його витребування.
З огляду на предмет заявлених позовних вимог визначальним для правильного вирішення цього спору є встановлення обставини, чи є перевантажувальний бункер-накопичувач ПБН-20 (S/N 40162), придбаний ФГ "Павленко Т.М." у 2019 році, тим самим майном, яке зареєстроване за ТзОВ "Алтанік" із заводським номером 040345, 2023 року випуску.
Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування доказів належності позивачу спірного майна та неправильне встановлення судом першої інстанції обставин щодо його тотожності.
Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не врахував сукупності наданих позивачем доказів, які, на його переконання, підтверджують, що перевантажувальний бункер-накопичувач ПБН-20 із заводським номером 040345, зареєстрований за ТзОВ "Алтанік", фактично є бункером ПБН-20 (S/N 40162), який належить ФГ "Павленко Т.М.".
На підтвердження зазначеного скаржник посилається на документи щодо придбання бункера у 2019 році, договір застави від 30.06.2023, показання свідків, матеріали кримінального провадження та висновок судової трасологічної експертизи від 07.10.2024 № СЕ-19/102-24/15187-КДТЗ.
Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів враховує, що матеріалами справи підтверджується факт придбання ФГ "Павленко Т.М." на підставі договору поставки від 10.06.2019 № В1-0001391 перевантажувального бункера-накопичувача ПБН-20 (S/N 40162), передання якого оформлено актами приймання-передачі від 15.07.2019, а оплату підтверджено відповідними платіжними документами.
Крім того, зазначений бункер визначено предметом договору застави від 30.06.2023 № PL 23-403/28-2, укладеного між позивачем та АТ "ОТП БАНК".
Водночас наведені документи підтверджують обставини набуття позивачем права власності на конкретне майно із серійним номером 40162, проте останні безпосередньо не встановлюють факту перебування саме цього майна у володінні ТзОВ "Алтанік".
Як вбачається з матеріалів справи, ТзОВ "Алтанік" на підтвердження придбання перевантажувального бункера-накопичувача ПБН-20 надало договір купівлі-продажу від 18.12.2023 № 620, акт приймання-передачі від 19.12.2023 № 5545 та видаткову накладну від 19.12.2023 № 5545, відповідно до яких предметом передання був бункер із серійним номером 040345, 2023 року випуску.
Отже, документи сторін містять різні індивідуалізуючі характеристики відповідного обладнання. При цьому однакові найменування та модель сільськогосподарської техніки не є достатніми для висновку про тотожність відповідних об`єктів.
Разом із тим колегія суддів зазначає, що сама по собі відмінність серійних номерів не виключає можливості встановлення тотожності відповідних об`єктів на підставі інших доказів. Однак, за наявності таких розбіжностей, саме на позивача, який стверджує про зміну ідентифікаційного маркування належного йому майна, покладається обов`язок довести, що бункер із заводським номером 040345 фактично є тим самим бункером із серійним номером 40162, право власності на який він набув у 2019 році.
При цьому встановлення зазначеної обставини не може ґрунтуватися виключно на припущеннях щодо можливого походження майна, а має підтверджуватися сукупністю належних, допустимих та більш вірогідних доказів, які дозволяють ототожнити відповідні об`єкти.
У зв`язку з наведеним суд апеляційної інстанції окремо надає оцінку доводам апеляційної скарги щодо неналежного врахування судом першої інстанції показань свідка ОСОБА_1 , викладених у заяві від 03.10.2025 та наданих під час судового засідання.
Як слідує зі змісту зазначеної заяви, ОСОБА_1 повідомив, що з вересня 2019 року працює головним агрономом ФГ "Павленко Т.М.", у зв`язку з чим йому відомі обставини придбання та використання господарством перевантажувального бункера-накопичувача ПБН-20.
Зокрема, свідок зазначив, що у вересні 2023 року особисто спостерігав переміщення бункера на територію Немирівського МБОВ "Будівельник", а 16.02.2024 йому стало відомо про зупинення працівниками поліції перевезення відповідної техніки в с. Кароліна.
При цьому ОСОБА_1 стверджував, що впізнав бункер за характерними слідами тривалої експлуатації та проведених ремонтних робіт, зокрема зварюванням драбини й ланцюга, пошкодженням заднього бампера в місці кріплення ліхтаря та проявами корозії. За його словами, зазначені пошкодження виникли під час експлуатації техніки з 2019 року, а окремі ремонтні роботи проводилися за його присутності. На підставі цих ознак свідок ототожнив відповідне майно з бункером ПБН-20 (S/N 40162), придбаним позивачем.
Відповідно до статті 87 ГПК України показання свідка є повідомленням про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Водночас згідно зі статтею 86 ГПК України такі показання підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами та не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Оцінюючи наведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності критичного оцінювання показань свідка ОСОБА_1 , оскільки повідомлені ним відомості, хоча й містять опис конкретних зовнішніх та експлуатаційних особливостей техніки, не дозволяють переконливо встановити тотожність бункера із заводським номером 040345, зареєстрованого за ТзОВ "Алтанік", та бункера із серійним номером 40162, придбаного позивачем у 2019 році.
Водночас, повідомлені свідком обставини щодо переміщення та місцезнаходження відповідної техніки самі собою не підтверджують її належності позивачу та не усувають розбіжностей між індивідуалізуючими характеристиками майна, зазначеними у документах сторін.
Колегія суддів також зазначає, що саме по собі перебування майна на території підприємств, які мають спільного керівника, не свідчить про фактичне володіння таким майном конкретною юридичною особою та не є достатньою підставою для встановлення його належності позивачу. Відповідні обставини підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, які дозволяють ідентифікувати спірне майно та встановити особу, у фактичному володінні якої воно перебуває.
Отже, оцінюючи зазначені докази в їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, що вони підтверджують окремі обставини придбання позивачем майна, його використання, переміщення та можливого втручання в ідентифікаційне маркування дослідженої техніки, проте не доводять визначальної для вирішення цього спору обставини - тотожності бункера із серійним номером 40162 бункеру із заводським номером 040345, зареєстрованому за ТзОВ "Алтанік".
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність належності позивачу саме того майна, яке перебуває у володінні відповідача, а наведені апелянтом доводи не спростовують зазначеного висновку.
Щодо доводів апеляційної скарги про нереальність придбання ТзОВ "Алтанік" перевантажувального бункера-накопичувача за договором купівлі-продажу від 18.12.2023 № 620.
Серед іншого, істотним доводом апеляційної скарги є твердження про те, що договір купівлі-продажу від 18.12.2023 № 620, укладений між ТзОВ "Завод Кобзаренка" та ТзОВ "Алтанік", фактично не виконувався, а його укладення було спрямоване на створення документального підтвердження набуття відповідачем права власності на бункер, який належить позивачу.
На обґрунтування відповідних доводів скаржник посилається на відсутність платіжних документів, які б підтверджували проведення розрахунків за договором на суму 950 000,00 грн, незважаючи на передбачену його умовами попередню оплату товару.
Крім того, апелянт зазначає про відсутність зареєстрованої податкової накладної за відповідною господарською операцією, посилаючись на інформацію Державної податкової служби України, отриману в межах розгляду справи № 902/5/26.
Колегія суддів, оцінюючи наведені доводи, зазначає, що необхідно розмежовувати обставини виконання сторонами договору купівлі-продажу своїх договірних зобов`язань та обставини належності позивачу конкретного майна, яке він просить витребувати.
Як встановлено судом першої інстанції, 18.12.2023 між ТзОВ "Завод Кобзаренка" та ТзОВ "Алтанік" укладено договір купівлі-продажу № 620, предметом якого визначено перевантажувальний бункер-накопичувач ПБН-20 вартістю 950 000,00 грн.
Відповідно до пункту 4.5 зазначеного договору перехід права власності на товар від продавця до покупця відбувається в момент одержання покупцем товару та підписання товарної накладної й акта приймання-передачі.
На виконання договору сторонами складено акт приймання-передачі від 19.12.2023 № 5545 та видаткову накладну від 19.12.2023 № 5545, відповідно до яких ТзОВ "Завод Кобзаренка" передало ТзОВ "Алтанік" перевантажувальний бункер-накопичувач ПБН-20 із заводським номером 040345, 2023 року випуску. Отже, у матеріалах справи наявні документи, якими сторони відповідного договору оформили передання визначеного в них майна.
Водночас відсутність доказів проведення розрахунків за таким договором не є безумовним підтвердженням його фіктивності.
Невиконання або неналежне виконання покупцем грошового зобов`язання за договором не свідчить про відсутність фактичного передання майна чи недійсність відповідного правочину. Так само й відсутність відомостей про реєстрацію податкової накладної за господарською операцією не є самостійною підставою для висновку про те, що відповідна операція фактично не відбулася, оскільки обставини належного виконання продавцем вимог податкового законодавства та обставини фактичного передання товару є різними за своїм правовим змістом і підлягають оцінці з урахуванням усіх наявних доказів.
Колегія суддів наголошує, що предметом цього спору є витребування позивачем конкретного індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння, а не вирішення питання про належне виконання всіх договірних зобов`язань між ТзОВ "Завод Кобзаренка" та ТзОВ "Алтанік". Тому доводи скаржника щодо відсутності доказів проведення розрахунків та реєстрації податкової накладної не звільняють його від необхідності доведення того, що майно, зареєстроване за відповідачем із заводським номером 040345, є тим самим майном, на яке позивач набув право власності у 2019 році.
Отже, наведені апелянтом доводи щодо сумнівів у реальності господарської операції з придбання відповідачем бункера не є достатніми для висновку про незаконне володіння ТзОВ "Алтанік" саме належним позивачу майном та не спростовують результату вирішення спору судом першої інстанції.
Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне неврахування судом першої інстанції матеріалів кримінального провадження.
Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про недопустимість копій матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024025070000023, посилаючись на відсутність попередження про нерозголошення відповідних відомостей та закриття кримінального провадження на момент звернення з позовом.
Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
Отже, використання відомостей досудового розслідування в межах іншого судового провадження має здійснюватися з дотриманням установленого кримінальним процесуальним законом порядку їх розголошення.
Як встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано письмового дозволу слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024025070000023, копії матеріалів якого долучено до позовної заяви.
При цьому посилання скаржника на те, що його не було попереджено про обов`язок нерозголошення відповідних відомостей у порядку частини другої статті 222 КПК України, не спростовує встановленого частиною першою цієї статті порядку їх розголошення. Зазначені положення регулюють різні питання, а відсутність відповідного попередження безпосередньо не замінює передбаченого законом дозволу слідчого або прокурора.
Також доводи апелянта про закриття кримінального провадження на момент звернення з позовом не підтверджують дотримання встановленого законом порядку одержання та розголошення відомостей досудового розслідування.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неврахування поданих позивачем матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024025070000023, оскільки позивачем не підтверджено дотримання встановленого статтею 222 КПК України порядку розголошення відповідних відомостей.
Водночас суд апеляційної інстанції зауважує, що висновок судової експертизи, складений у межах кримінального провадження, є самостійним засобом доказування, який може використовуватися в господарській справі за умови дотримання встановлених процесуальним законодавством вимог щодо його подання та оформлення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем разом із позовною заявою через підсистему "Електронний суд" подано фотозображення сторінок матеріалів кримінального провадження, серед яких міститься висновок судової трасологічної експертизи від 07.10.2024 № СЕ-19/102-24/15187-КДТЗ. При цьому, незважаючи на підписання відповідних електронних додатків кваліфікованим електронним підписом, позивачем не зазначено, у кого перебуває оригінал відповідного висновку, як того вимагає частина п`ята статті 91 ГПК України.
Разом із тим, відповідно до статей 86, 104 ГПК України висновок експерта не має для суду заздалегідь встановленої сили та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами справи. Сам по собі факт проведення експертного дослідження не звільняє позивача від обов`язку доведення обставин, на які він посилається як на підставу заявлених вимог.
Отже, наведені скаржником доводи щодо матеріалів кримінального провадження не спростовують висновку суду першої інстанції про недоведеність обставин, необхідних для задоволення заявленого віндикаційного позову.
Серед іншого, колегія суддів також зазначає, що відсутність обвинувального вироку не перешкоджає господарському суду самостійно встановлювати обставини, які мають значення для вирішення спору. Водночас здійснення кримінального провадження та проведення в його межах процесуальних дій самі по собі не підтверджують факту незаконного заволодіння відповідачем належним позивачу майном.
Визначальним у цій справі є встановлення обставин, необхідних для застосування статті 387 ЦК України, зокрема належності позивачу саме того індивідуально визначеного майна, яке перебуває у володінні відповідача.
Відтак, наведені апелянтом доводи щодо допустимості матеріалів кримінального провадження та відсутності необхідності в обвинувальному вироку не спростовують визначального для вирішення цього спору висновку про недоведеність тотожності майна.
За таких обставин колегія суддів виснує, що наведені скаржником процесуальні заперечення не підтверджують наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення та задоволення заявлених позовних вимог.
Узагальнюючи наведене, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами, відповідно до частини другої наведеної норми.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Говорячи про стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслюється необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Законодавством покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
У цій справі сукупність наданих позивачем доказів підтверджує факт придбання останнім перевантажувального бункера-накопичувача ПБН-20 (S/N 40162), однак не дозволяє встановити з більшою вірогідністю, що цей об`єкт є тим самим бункером із заводським номером 040345, зареєстрованим за ТзОВ "Алтанік".
При цьому сумніви щодо законності придбання відповідачем відповідної техніки, відомості про можливе втручання в її маркування та обставини переміщення бункера самі собою не замінюють доказування належності позивачу саме того індивідуально визначеного майна, яке він просить витребувати.
Отже, визначальна обставина, необхідна для задоволення віндикаційного позову, не підтверджена сукупністю належних та більш вірогідних доказів.
З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Відповідно, відсутні підстави й для задоволення пов`язаної із зазначеною вимогою позовної вимоги про скасування реєстрації бункера-накопичувача за ТзОВ "Алтанік", оскільки позивачем не доведено, що відповідна реєстрація здійснена щодо належного йому майна.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Як встановлено ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
На підставі ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у цій справі рішення суду першої інстанції - відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі вищезазначеного судова колегія виснує, що рішення Господарського суду Вінницької області від 19.08.2026 у справі № 902/1524/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Фермерського господарства "Павленко Т.М." без задоволення.
Розподіл судових витрат.
У зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Павленко Т.М." залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 19.08.2026 у справі №902/1524/25 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
4. Справу № 902/1524/25 повернути до Господарського суду Вінницької області.
Повний текст постанови складено "09" листопада 2026 р.
Головуюча суддя Романюк Ю.Г.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Саврій В.А.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua