Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №920/599/26 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: оренди

Дата: 25 жовтня 2026 р.

Справа: №920/599/26

Суддя: Сітайло Л.Г.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2026 р. Справа №920/599/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

секретар судового засідання - Ярітенко О.В.

представники сторін у судове засідання не з`вились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Захарченка Романа Миколайовича

на рішення Господарського суду Сумської області від 09.07.2026

у справі №920/599/26 (суддя Резніченко О.Ю.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Захарченка Романа Миколайовича

до Фізичної особи-підприємця Ульянинської Світлани Анатоліївни

про стягнення 307 490,82 грн та зобов`язання звільнити нежитлові приміщення

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець Захарченко Роман Миколайович звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Ульянинської Світлани Анатоліївни заборгованості у розмірі 307 490,82 грн, з яких: 237 991,00 грн - заборгованість з орендної плати та компенсації комунальних послуг, 18 441,14 грн - інфляційні втрати, 4 489,15 грн - три проценти річних, 46 569,53 грн - пеня, а також зобов`язання відповідачки звільнити нежитлові приміщення №№3, 4, 8, 9, загальною площею 89,1 кв.м, за адресою: м. Суми, пров. Монастирський (Терезова), 2, 1-й поверх, та повернути їх позивачу за актом передачі- приймання.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди нежитлових приміщень від 01.01.2022 №2 щодо сплати оренди та комунальних платежів, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 237 991,00 грн. При цьому, позивачем нарахована пеня, три проценти річних та інфляційні втрати, відповідно до умов договору оренди. Крім того, систематичне та тривале (понад 15 місяців поспіль) невнесення орендної плати є істотним порушенням договору, у розумінні частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пункту 11.2 договору, що є підставою для звернення до суду з вимогою про зобов`язання відповідачки звільнити приміщення.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Сумської області від 09.07.2026 у справі №920/599/26 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту передачі в оренду майна та користування відповідачкою майном за договором оренди в період, за який стягуються орендні платежі (січень 2025 року - квітень 2026 року), у зв`язку з чим позов не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ФОП Захарченко Р.М. звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 09.07.2026 у справі №920/599/26 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги ФОП Захарченко Р.М. посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалено з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду встановленим обставинам та з порушенням норм процесуального прав.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до того, що:

- суд першої інстанції застосував стандарт доказування, якого в господарському процесі не існує - не може установити;

- мотивувальна частина рішення не містить обов`язкових елементів, передбачених пунктами 3, 4 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);

- суд першої інстанції не оцінив рішення у справі №920/1402/25, як письмовий доказ;

- суд першої інстанції підмінив питання, яке підлягало встановленню - факт передачі приміщень відповідачу та факт користування ними;

- суд першої інстанції не дослідив доказ, який прямо підтверджує користування приміщенням.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2026 апеляційну скаргу ФОП Захарченка Р.М. у справі №920/599/26 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Крижний О.М., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Захарченка Р.М. на рішення Господарського суду Сумської області від 09.07.2026 у справі №920/599/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 10.09.2026. Витребувано з Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/599/26. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 07.08.2026.

31.07.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №920/599/26.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2026 розгляд апеляційної скарги ФОП Захарченка Р.М. на рішення Господарського суду Сумської області від 09.07.2026 у справі №920/599/26 відкладено до 24.09.2026.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2026, у зв`язку з перебуванням судді Крижного О.М. який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 21.09.2026 до 25.09.2026, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2026, для розгляду справи №920/599/26 визначено новий склад колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Коротун О.М., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2026 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ФОП Захарченка Р.М. на рішення Господарського суду Сумської області від 09.07.2026 у справі №920/599/26 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Коротун О.М., Шапран В.В.

Розгляд справи призначений на 24.09.2026 не відбувся, у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги у місті Києві.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2026 розгляд апеляційної скарги ФОП Захарченка Р.М. на рішення Господарського суду Сумської області від 09.07.2026 у справі №920/599/26 призначено на 22.10.2026.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2026, у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відрядженні з 22.10.2026 до 25.10.2026, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.10.2026, для розгляду справи №920/599/26 визначено новий склад колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2026 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ФОП Захарченка Р.М. на рішення Господарського суду Сумської області від 09.07.2026 у справі №920/599/26 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

У судовому засіданні 22.10.2026 оголошено перерву до 26.10.2026.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Відповідачка, у порядку статті 263 ГПК України своїм правом не скористалася, до Північного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу не подала.

Заяви та клопотання учасників справи з процесуальних питань, результати їх вирішення

23.10.2026, через систему "Електронний суд", представник позивача подав до апеляційного суду заяву про розгляд справи без його участі.

Враховуючи положення частини 12 статті 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, з огляду на те, що явка в судове засідання сторін або інших учасників справи обов`язковою не визнавалась, зважаючи на викладення сторонами своїх доводів і вимог у письмових заявах по суті, а також враховуючи обмежений статтею 273 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача, за наявними у справі матеріалами.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

Відповідачка свого представника в судове засідання не направила, про причини неявки суд не повідомила, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином у встановленому чинним законодавством порядку.

Згідно з частинами 3, 8 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.

Таким чином, відповідачка повідомлена судом апеляційної інстанції про дату, час та місце проведення судового засідання апеляційним господарським судом. При цьому, явка обов`язковою не визнавалась, а тому справа №920/599/26 розглядається за її відсутності.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

01.01.2022 між ФОП Захарченком Р.М. (орендодавець) та ФОП Ульянинською С.А. (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень №2, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого орендодавець надає в оренду орендарю приміщення, загальною площею 89,1 кв.м, що включає в себе приміщення №3, №4, №8, №9, розміщені за адресою: м Суми, пров. Терезова, 2, 1-й поверх з обладнанням. Перелік обладнання та його технічний стан вказаний в акті прийому-передачі приміщення. Приміщення призначені для розміщення магазину "Любава".

Згідно з пунктом 2.2 договору оренди термін оренди складає 12 місяців з 01.01.2022 та закінчується 01.01.2023. Початковою датою оренди вважається дата, коли сторони підпишуть відповідний акт прийому-передачі приміщень в оренду.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що орендар вступає в термінове платне користування орендованим приміщеннями у термін, зазначений у договорі (пункт 2.2), після підписання сторонами акта прийому-передачі орендованих приміщень.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору протягом терміну оренди орендар зобов`язується щомісячно та своєчасно сплачувати орендну плату орендодавцеві, незалежно від результатів своєї господарської діяльності. Розмір щомісячної орендної плати на момент укладення договору, становить 16 000,00 грн. Орендар сплачує орендодавцю орендну плату щомісячно не пізніше 10 числа кожного місяця за попередній використаний місяць оренди без будь-яких відрахувань або зарахувань шляхом готівкового або безготівкового перерахування коштів.

Крім цього, пунктом 11.1 договору встановлено, що останній припиняє свою дію після закінчення терміну оренди (за умови проведення повних взаєморозрахунків між сторонами) або за письмовою згодою сторін щодо дострокового припинення дії цього договору, або іншим чином, як це визначено у цьому договорі.

Позивач не надає суду акта прийому-передачі приміщень в оренду, не зазначає, чи був взагалі складений такий акт.

На думку позивача факт користування приміщенням за договором оренди підтверджується власним визнанням відповідачки у справі №920/1402/25, що перебувала на розгляді Господарського суду Сумської області (рішення від 20.11.2025, що набрало законної сили). У відзиві та заявах по суті у справі №920/1402/25 відповідачка підтвердила, що орендує приміщення і сплачує оренду саме за договором від 01.01.2022 №2, а останній платіж здійснено орендарем за січень 2025 року. Відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України ці обставини не потребують повторного доказування.

Також позивач зазначив, що відповідачка здійснила останній платіж за спірним договором у січні 2025 року, а саме частково оплатила комунальні послуги та орендну плату за січень 2025 року. З 01.02.2025 відповідачка не здійснювала оплату за договором.

Тому, за розрахунком позивача, заборгованість за договором складає 237 991,00 грн, у тому числі: 9 991,00 грн - комунальні послуги за січень-лютий 2025 року, 228 000,00 грн - орендна плата за січень 2025 року - квітень 2026 року.

Крім цього, на думку позивача, не зважаючи на те, що договором передбачено строк оренди з 01.01.2022 до 01.01.2023, договір оренди поновлювався щорічно, відповідно до статті 764 ЦК України, та є чинним до 01.01.2027. Тому, позивач просить суд зобов`язати ФОП Ульянинську С.А. звільнити приміщення за договором та повернути їх позивачу за актом приймання-передачі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 756 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За приписами статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.

Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №127/14633/16-ц.

Так, сторони у пунктах 2.2, 4.1 договору оренди визначили, що початковою датою оренди вважається дата підписання акта прийому-передачі орендованих приміщень та саме після підписання акта відповідач вступає в користування майном.

Разом із тим, позивач не надав суду акт приймання-передачі майна за договором оренди та вважає, що факт користування майном був установлений у рішенні Господарського суду Сумської області від 20.11.2025 у справі №920/1402/25.

Водночас, в мотивувальній частині рішення Господарського суду Сумської області від 20.11.2025 у справі №920/1402/25 зазначено таке: "Також у заявах по суті відповідач не заперечував факт користування майном, яке є предметом договору оренди №4 від 01.12.2023, але за іншим договором оренди - №2 від 01.01.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ураховуючи той факт, що позивач самостійно сформував та заявив вимоги про стягнення заборгованості за договором оренди №4 від 01.12.2023, суд розглядає позов та досліджує докази саме у межах, визначених позивачем.

Тому, суд критично оцінює викладене у відповіді на відзив пояснення позивача щодо факту визнання відповідачем користування нежитловим приміщенням за адресою: м. Суми, пров. Терезова, 2, 1й поверх, у грудні 2024 - серпні 2025 (період, за який позивач просить стягнути орендну плату), так як відповідач зазначає, що мало місце користування та оплата за іншим договором оренди №2 від 01.01.2022.

Згідно з ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Тому суд не має можливості досліджувати обставини укладення та виконання договору оренди №2 від 01.01.2022.".

За приписами частин 4, 7 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 02.11.2021 у справі №917/1338/18, від 03.07.2018 у справі №917/1345/17).

У постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №910/11761/21 викладено висновок про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/11287/16, від 19.12.2019 у справі №520/11429/17.

Таким чином, преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанови Верховного Суду від 17.08.2023 у справі №910/4316/22, від 16.05.2023 у справі №910/17367/20, від 29.06.2021 у справі №910/11287/16).

Крім того, звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиціальних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиціальних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм (постанови Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №921/186/23, від 13.02.2024 у справі №910/14138/22, від 31.10.2023 у справі №902/670/22).

Таким чином, місцевий господарський суд критично оцінив позицію позивача щодо того, що визнання відповідачем факту користування майном за договором оренди в іншій справі може бути преюдицією для справи, що розглядається, так як преюдиціальними можуть бути лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися та оцінювалися судом в іншій справі, з чим також погоджується судова колегія.

Однак, у мотивувальній частині рішення у справі №920/1402/25 зазначено, що суд не має можливості досліджувати обставини укладання та виконання договору оренди від 01.01.2022 №2.

Доказами користування майном за договором оренди можуть бути також інші обставини, які підтверджують факт знаходження майна у орендаря, наприклад, факт оплати оренди (комунальних платежів), листи орендаря щодо орендованого майна та інше.

Так, позивачем до позову долучено довідку банку про рух коштів по рахунку позивача за 2025 рік.

При дослідження зазначеного доказу судом першої інстанції встановлено, що 23.01.2025 та 31.01.2025 ФОП Ульянинською С.А. здійснено платежі на суму 3 415,00 грн (призначення: оплата комунальних послуг січень 2025) та 14 000,00 грн (призначення: оплата оренди січень 2025).

Однак, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського судом про відсутність можливості встановити, що зазначені платежі здійснювалися саме за спірним договором оренди.

З огляду на наведене, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено факту передачі в оренду майна та користування відповідачем майном за договором оренди в період, за який стягуються орендні платежі (січень 2025 року - квітень 2026 року, у зв`язку з чим позов не підлягає задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Сумської області від 09.07.2026 у справі №920/599/26 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга ФОП Захарченка Р.М. задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Захарченка Романа Миколайовича на рішення Господарського суду Сумської області від 09.07.2026 у справі №920/599/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 09.07.2026 у справі №920/599/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Захарченка Романа Миколайовича.

4. Матеріали справи №920/599/26 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 22.08.2026, у зв`язку з перебуванням у відрядженні суддів Буравльова С.І. (з 30.10.2026 до 09.11.2026) та Шапрана В.В. (з 30.10.2026 до 09.11.2026).

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран

Оригінал: reyestr.court.gov.ua