Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №911/236/26 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №911/236/26

Суддя: Мальченко А.О.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2026 р. Справа№ 911/236/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС»

на рішення Господарського суду Київської області від 04.06.2026

у справі № 911/236/26 (суддя В.М. Бабкіна)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС»

про стягнення 101 763,01 грн заборгованості за договором поставки № 7982 від 20.08.2025,

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» про стягнення 101 763,01 грн заборгованості за договором поставки товару № 7982 від 20.08.2025, з яких - 89 842,48 грн основної заборгованості, 9385,46 грн пені, 908,27 грн 3% річних та 1 626,80 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки товару № 7982 від 20.08.2025 в частині сплати вартості поставленого позивачем товару, внаслідок чого у ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» утворилась заборгованість.

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.06.2026 у справі №911/236/26 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ» 89 842,48 грн заборгованості, 9 385,46 грн пені, 1 626,80 грн інфляційних втрат, 908,27 грн 3% річних, 2 662,40 грн судового збору, 4 500,00 грн витрат на правничу допомогу.

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» про розстрочення виконання рішення суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ» основної заборгованості в розмірі 89 842,48 грн строком на дев`ять місяців рівними частинами з дати набрання рішенням законної сили - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статей 11, 509, 525, 526, 530, 610-612, 549, 617, 625, 626, 628, 629, 655, 692, 712 ЦК України та статей 123, 126, 129, 331 ГПК України, а також встановленими судом обставинами наявності між сторонами договірних зобов`язань, належним виконанням позивачем поставки товару на загальну суму 89842,48 грн, та відсутністю доказів оплати відповідачем поставленого товару. Суд відхилив доводи відповідача про те, що невиконання них зобов`язань за договором є наслідком дії форс-мажорних обставин.

Відмовляючи у задоволенні поданого відповідачем клопотання про розстрочення рішення суду, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів відсутності коштів та наявності інших обставин, що унеможливлюють виконання рішення суду.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 9 385,46 грн пені, 1 626,80 грн інфляційних втрат, 908,27 грн 3% річних, 4 500,00 грн витрат на правничу допомогу та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у цій частині.

За доводами апелянта, заборгованість, що є предметом спору, виникла не внаслідок свідомого порушення відповідачем умов договору, а внаслідок об`єктивних обставин непереборної сили, які виникли поза його контролем. До таких обставин відповідач відносить: аварійні відключення світла, офіційне працевлаштування працівників, сплата податків, чистий дохід підприємства лише на рівні 9,4 % від сукупного доходу.

Відповідно, за доводами відповідача, є усі законодавчо встановлені підстави для звільнення його від сплати пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Крім цього, під час розгляду спору судом першої інстанції неправильно застосовано норми статей 551, 917, 625 ЦК України.

Також, скаржник просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду про стягнення з ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» на користь ТОВ «МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ» основної заборгованості в розмірі 89 842,48 грн строком на дев`ять місяців рівними частинами з дати набрання рішення законної сили, та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким клопотання відповідача задовольнити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції неправильно застосовано приписи ст. 331 ГПК України.

Апелянт також не погоджується з розміром витрат на професійну правничу допомогу, наголошуючи на неспівмірності заявлених витрат з ціною позову та значенням справи для сторони. Вважає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тій обставині, що у наданому адвокатом платіжному дорученні №121904 від 19.01.2026 зазначено призначення платежу «Оплата за надання правничої допомоги щодо підготовки, складання та подання позовної заяви, зг. р/ф № 23 вiд 19.01.2026р. без ПДВ». Проте, копія цього рахунку не надана разом з позовом. При цьому, з наданого договору про надання правничої допомоги від 02.02.2025 №02/02/25 не випливає ані справи, на участь у якій уповноважений адвокат, ані розміру витрат. Договір є загальним, тому позивачем не підтверджено, що кошти сплачені на представництво адвокатом інтересів саме у цій справі.

За доводами відповідача, адвокатом не надано детального розрахунку стосовно того з чого складається сума витрат у розмірі 4 500,00 грн на правничу допомогу - це фіксована оплата, чи погодинна та за яку саме роботу. Також не надано акта приймання-передачі наданих послуг між адвокатом та клієнтом, що не підтверджує сам факт надання правничої допомоги.

07.10.2026 через підсистему «Електронний Суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив, у якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, - без змін. Позивач наголошує, що доводи скарги зводяться переважно до повторення заперечень, наведених у суді першої інстанції. Вони не спростовують установлених судом обставин прострочення, не містять контррозрахунку нарахувань та не підтверджують обставин, які б унеможливили оплату поставленого товару або виконання судового рішення.

У судове засідання, призначене на 05.11.2026, з`явився представник відповідача. Представник позивача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Вирішуючи питання про можливість розгляду спору за відсутності представника позивача, колегія суддів керується таким.

За змістом ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 202 ГПК України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Колегія суддів також зауважує на тому, що відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Отже, зі змісту наведених норм убачається, що відкладення розгляду спору є правом, а не обов`язком суду. А оскільки позивача було належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення судового засідання, однак сторона не скористалась своїм правом на участь у судовому засіданні, враховуючи, що позиція позивача щодо спору чітко висловлена ним у поданому відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду спору за відсутності представника позивача.

У судовому засіданні 05.11.2026 представник відповідача підтримав вимоги і доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, а також задовольнити заяву відповідача про розстрочення виконання судового рішення.

У цьому ж судовому засіданні колегією суддів було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як убачається з апеляційної скарги, відповідачем оскаржується рішення суду лише в частині стягнення пені, 3 % річних, інфляційних втрат та покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу, а також в частині відмови у розстроченні виконання судового рішення.

Керуючись ч. 1 ст. 269 ГПК України, колегія суддів здійснює апеляційний перегляд оскаржуваного рішення в частині доводів та вимог апеляційної скарги.

Обговоривши доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС», відзиву Товариства з обмеженою відповідальністю «МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ» на апеляційну скаргу, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами позову, крім суми основної заборгованості, позивач також просив стягнути з відповідача пеню у сумі 9 385,46 грн, нараховану на суму заборгованості 89 842,48 грн за період з 12.09.2025 до 12.01.2026 за прострочення зобов`язання за договором поставки товару № 7982 від 20.08.2025.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з п. 5.3 договору, у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу.

За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку пені у розмірі 9 385,46 грн, нарахованої на суму заборгованості 89 842,48 грн за період з 12.09.2025 до 12.01.2026, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що він є арифметично правильним та обґрунтованим, відтак, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також позивач просив стягнути з відповідача 908,27 грн 3% річних, нарахованих на суму 89 842,48 грн за період з 12.09.2025 до 12.01.2026, та 1 626,80 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму 89 842,48 грн за період з 12.09.2025 до 12.01.2026.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок 3 % річних у розмірі 908,27 грн та інфляційний втрат у розмірі 1 626,80 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок є арифметично правильним та обґрунтованим, відтак, позовні вимоги і у цій частині підлягають задоволенню.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів зауважує, що відповідачем ні у суді першої інстанції, ні у апеляційному суді не спростовано правильність проведеного позивачем розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Разом з цим, відповідач наголошує на наявності підстав для звільнення його від сплати пені, 3 % річних та інфляційних втрат з посиланням на воєнний стан, атаки на енергетичну інфраструктуру, відключення електроенергії та інтернету, зменшення потоку покупців і додаткові витрати на господарську діяльність, тобто існування форс-мажорних обставин. При цьому, до матеріалів справи відповідачем додано лише лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, який має загальний характер, стосується воєнної агресії та введення воєнного стану в цілому, тобто адресований невизначеному колу осіб.

Надаючи оцінку доводам відповідача про наявність форс-мажорних обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив їх з посиланням на таке.

Так, за загальним правилом неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша статті 617 Цивільного кодексу України).

Згідно з нормами статті 218 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 р. у справі № 912/3323/20).

Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

У постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 Верховний Суд зазначив, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що: - ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності; форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом; наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 14 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Отже, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.

Поряд з цим, у постанові від 23.03.2023 у справі № 920/505/22 Верховний Суд зазначив, що судам необхідно встановити, зокрема, чи дотримався відповідач порядку повідомлення позивача про існування форс-мажорних обставин, а також встановити наслідки такого повідомлення/неповідомлення; у випадку встановлення несвоєчасного повідомлення/неповідомлення з`ясувати чи існували об`єктивні перешкоди щодо здійснення такого повідомлення та чи були вони безпосереднім наслідком дії форс-мажорних обставин.

Окрім того, як зазначалося вище, ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Тобто, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою лише для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (у даному випадку - пені), а не від сплати 3% річних та інфляційних втрат, які є частиною самого зобов`язання.

Враховуючи, що відповідачем не надано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України, який би засвідчив форс-мажорні обставини саме з приводу спірних правовідносин, та не доведено іншими доказами неможливості відповідачем зобов`язання зі сплати вартості отриманого від позивача товару внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання у даному випадку відсутні.

Колегія суддів також наголошує на тому, що і відповідач і позивач є суб`єктами підприємництва, які здійснюють свою діяльність в Україні під час дії воєнного стану. Тобто воєнний стан, атаки на енергетичну інфраструктуру, відключення електроенергії та інтернету, зменшення потоку покупців і додаткові витрати на господарську діяльність існують і для позивача, а не тільки для відповідача. Водночас, позивач у повному обсязі та вчасно виконав зобов`язання за укладеним між сторонами договором, натомість, відповідач, допустивши прострочення виконання свого зобов`язання намагається уникнути і відповідальності за таке прострочення.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем слушно підкреслено, що для застосування частини першої статті 617 Цивільного кодексу України необхідно довести не лише наявність форс-мажорних обставин, а й те, що саме вони безпосередньо спричинили неможливість виконати конкретне зобов`язання у встановлений строк.

Цей підхід викладено, зокрема, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2026 у справі № 910/881/24: саме по собі запровадження воєнного стану не доводить форс-мажору у конкретних правовідносинах; сторона має підтвердити прямий причинний зв`язок між конкретною обставиною та неможливістю виконання відповідного зобов`язання.

Відповідач посилається на лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, який має загальний характер і стосується воєнної агресії та введення воєнного стану. Він сам по собі не підтверджує, що у визначений договором строк відповідач не міг оплатити саме поставку від 21.08.2025. В апеляційній скарзі не конкретизовано дати та тривалість відключень у місці діяльності відповідача, їх збіг зі строком оплати, несправність конкретного платіжного обладнання чи неможливість здійснити безготівковий переказ коштів постачальнику.

Наведені відповідачем фінансові показники за період з 01.04.2025 до 31.12.2025 описують співвідношення сукупних доходів і витрат підприємства. Позивач у відзиві правильно зауважує, що самі по собі такі дані не встановлюють залишку коштів на рахунках у строк оплати, неможливості переказу коштів або причинного зв`язку між конкретними відключеннями та несплатою саме цього боргу.

Відсутність умислу порушити договір, витрати на заробітну плату, оренду, комунальні послуги або інші господарські потреби самі по собі не підтверджують непереборної сили. Вони не спростовують установленого прострочення та не замінюють доказів того, що конкретна надзвичайна й невідворотна обставина об`єктивно унеможливила платіж.

Отже, доводи відповідача про те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норму ст. 617 ЦК України та не враховано те, що невиконання відповідачем зобов`язання має місце виключно внаслідок дії непереборних обставин - не підтверджуються матеріалами справи, відтак, були обґрунтовано відхилені судом першої інстанції.

Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення.

Розглядаючи подану відповідачем заяву суд відмовив у її задоволенні, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Так, за приписами ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Питання про задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення. Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому господарський суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника і для стягувача.

Розстрочення означає виконання рішення частками у розмірі, встановленому господарським судом, з певним інтервалом у часі; строки виконання кожної частки визначаються господарським судом.

В обґрунтування підстав для розстрочення виконання рішення суду відповідач зазначає, що, внаслідок повномасштабної агресії Російської Федерації проти України та постійні відключення світла у останнього сформувався незадовільний фінансовий стан, отже, введення воєнного стану спричинило негативний вплив на відповідача.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів враховує, що 24.02.2022 Російською Федерацією було розпочато повномасштабні військові дії проти України, у зв`язку з чим Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який у подальшому Указами Президента України було продовжено.

Зі змісту приписів ст. 331 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що розстрочення виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується у виняткових випадках та за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.

Розстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача.

Як убачається з матеріалів справи, позивач заперечує проти задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду, у зв`язку з тим, що відповідачем не надано доказів, які б доводили неможливість чи утруднення виконання рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Отже, законодавець у будь-якому випадку пов`язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінювати докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 цього кодексу.

Відповідно до вказаної норми господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 р. у справі № 910/8153/17.

Оскільки виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, згідно з пунктом 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом, як це визначено у пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012.

Право особи на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 р., п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II ).

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії», № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V ).

ЄСПЛ у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 зазначив, що, ураховуючи що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи зумовлена затримка у виконанні рішення особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексація присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як «потерпілої сторони»; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Враховуючи викладене, для розстрочення виконання рішення недостатнім є лише факт відсутності у боржника коштів, суди обов`язково повинні враховувати інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Отже, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції остаточні судові рішення не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції»).

Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи, що відповідачем не надано доказів відсутності коштів або ж наявності інших обставин, що унеможливлюють виконання рішення суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» про розстрочення виконання рішення суду у даній справі не підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.

Як встановлено під час апеляційного перегляду спору, позивач просив стягнути з відповідача 4 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у зв`язку із розглядом справи.

Розглядаючи заяву, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення у повному обсязі.

Заперечуючи проти задоволення цієї заяви, апелянт наголошує на неспівмірності заявлених витрат з ціною позову та значенням справи для сторони. Вважає, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки тій обставині, що у наданому адвокатом платіжному дорученні №121904 від 19.01.2026 зазначено призначення платежу «Оплата за надання правничої допомоги щодо підготовки, складання та подання позовної заяви, зг. р/ф № 23 вiд 19.01.2026 без ПДВ». Проте, копія цього рахунку не надана разом з позовом. При цьому, з наданого договору про надання правничої допомоги від 02.02.2025 №02/02/25 не випливає ані справи, на участь у якій уповноважений адвокат, ані розміру витрат. Договір є загальним, тому позивачем не підтверджено, що кошти сплачені на представництво адвокатом інтересів саме у цій справі.

Також, адвокатом не надано детального розрахунку стосовно того, з чого складається сума витрат у розмірі 4 500,00 грн на правничу допомогу - це фіксована оплата, чи погодинна та за яку саме роботу, як і акту приймання-передачі наданих послуг між адвокатом та клієнтом, що не підтверджує сам факт надання правничої допомоги.

Переглядаючи оскаржуване рішення суду у цій частині, колегія суддів керується таким.

Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За приписами ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з приписами ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, судові витрати у розмірі 4500,00 грн на оплату послуг адвоката заявлені позивачем до стягнення з відповідача, оскільки для захисту своїх порушених прав та майнових інтересів позивач звернувся за послугами до Адвокатського бюро «Богдана Зонова», про що свідчить наявний в матеріалах справи договір про надання правової допомоги № 02/02/25 від 02.02.2025 (далі - договір про надання правової допомоги), відповідно до п. 1.1 якого виконавець за дорученнями замовника бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

Згідно з п. 4.1 договору про надання правової допомоги юридичні послуги, що надаються виконавцем, оплачуються замовником у залежності від обсягу часу, що його витрачено виконавцем на надання юридичних послуг за договором, з розрахунку вартості 1 год./1500 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 4.3.1 договору про надання правової допомоги виконавець надає замовнику рахунок, детальний опис робіт та акт виконаних робіт з розрахунком суми оплати, виходячи з обсягу часу, що його було витрачено на надання юридичних послуг за договором, ставок, зазначених в п. 4.1 договору, фактичних витрат виконавця, зазначених в п. 4.2 договору.

Згідно звіту (детальний опис виконаних робіт) від 12.01.2026 адвокатом Зоновим Богданом Станіславовичем за договором про надання правової допомоги № 02/02/25 від 02.02.2025 надані ТОВ «МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ» наступні послуги: консультація замовника щодо порядку та строків надання правничої допомоги адвокатом по стягненню грошових коштів у розмірі 89 842,48 грн з ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» (КОД ЄДРПОУ 45235194) - 1 500,00 грн. (1 год.); з`ясування чи мали місце обставини (факти), про які вказує замовник та якими доказами вони підтверджуються, з`ясування чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази їх підтвердження, визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, дослідження та правовий аналіз отриманих документів, збір необхідних доказів для підтвердження позовних вимог, визначення правової норми, яка підлягає застосуванню до спірних відносин з урахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, аналіз судової практики, перевірка контрагента - 1 500,00 грн. (1 год.); визначення підсудності розгляду позовної заяви, визначення складу учасників судового процесу, розрахунок ціни позову та складання обґрунтованого розрахунку сум, що підлягають стягненню, складання попереднього розрахунку судових витрат, написання позовної заяви з обґрунтуванням позовних вимог та доказів, що їх підтверджують - 1 500,00 грн. (1 год.).

Відповідно до платіжної інструкції № 121904 від 19.01.2026 позивачем перераховано на рахунок Адвокатського бюро «Богдана Зонова» грошові кошти у розмірі 4 500,00 грн за надання правничої допомоги.

Надаючи оцінку встановленим під час розгляду заяви обставинам, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У той же час, при визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Поряд з цим, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правова позиція щодо розумності та співмірності розміру витрат на правову допомогу також відображена у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18 та інших.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що адвокат та клієнт, керуючись принципом вільного волевиявлення щодо укладення договору про надання правової допомоги, вправі погодити між собою розмір та вартість такої допомоги. Клієнт має право погодитись або не погодитись із запропонованими тарифами (вартістю послуг), зважаючи на свої фінансові можливості. У разі ж погодження та підписання відповідного договору, клієнт оплачує вартість послуг адвоката за результатами їх надання та підтвердження.

Проте, інший учасник у справі, на якого просить клієнт покласти понесені ним витрати на правову допомогу, не зобов`язаний повністю за свій рахунок відшкодовувати всю суму заявлених витрат на правову допомогу. Як вказано вище, при визначенні суми до відшкодування, суд має виходити з критерію розумності розміру цих витрат, з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З урахуванням предмета спору у даній справі, ціни позову, обсягу фактично поданих представником позивача до справи документів, дійсно необхідного та підтвердженого доказами фактичного обсягу правничої допомоги, яка надавалася у справі, а також заперечення відповідача щодо розміру заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу вміщені ним до апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що витрати на правничу допомогу, які позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача, є співмірними із ціною позову та фактично наданим обсягом послуг, і їх розмір відповідає критерію розумної необхідності.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що розмір заявлених для відшкодування витрат не є співмірним з ціною позову та значенням справи для сторони. Справа є незначної складності, обсяг документів опрацьованих адвокатом не є значним, тому оплата послуг адвоката на рівні 1 500,00 грн за годину з витраченими адвокатом трьома годинами часу на підготовку позову є співмірним.

Те, що у наданому адвокатом платіжному дорученні №121904 від 19.01.2026 зазначено призначення платежу «Оплата за надання правничої допомоги щодо підготовки, складання та подання позовної заяви, зг. р/ф № 23 вiд 19.01.2026 без ПДВ», і копія цього рахунку не надана разом з позовом не впливає на правильність висновку суду першої інстанції про наявність підстав для покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу, оскільки відшкодуванню підлягають не тільки ті витрати, які були фактично сплачені, а й ті, що мають бути сплачені.

При цьому, вартість наданих послуг підтверджується умовами укладеного між сторонами договору, якими визначено вартість 1 години роботи адвоката, а також звітом (детальний опис виконаних робіт) від 12.01.2026, у якому зафіксовано, що адвокатом витрачено 3 години часу для надання адвокатських послуг.

Отже, під час апеляційного перегляду спору не підтвердились доводи відповідача про недоведеність розміру витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що така допомога не надавалась позивачу адвокатом Зоновим Богданом Станіславовичем на підставі договору про надання правової допомоги № 02/02/25 від 02.02.2025.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 04.06.2026 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Колегія суддів також враховує доводи відзиву на апеляційну скаргу у тій мірі, у якій вони узгоджуються з висновками колегії, зробленими за наслідками апеляційного перегляду спору.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотримуватися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС».

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» на рішення Господарського суду Київської області від 04.06.2026 у справі № 911/236/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 04.06.2026 у справі №911/236/26 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/236/26 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.11.2026.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua