Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №910/6552/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2026 р. Справа№ 910/6552/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання: Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Україно-Європейська фірма «Діамант»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2026

у справі №910/6552/26 (суддя - Блажівська О.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідалальністю «Ресурс-Буд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україно-Європейська фірма «Діамант»

про стягнення 1 191 342, 13 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Буд» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україно-Європейська фірма «Діамант» про стягнення 1 191 342,13 грн, що складається з: суми основного боргу у розмірі 1 050 000,00 грн; суми штрафу у розмірі 52 500,00 грн; суми інфляційних збитків у розмірі 67 870,90 грн; суми 3% річних у розмірі 20 971, 23 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.08.2026 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Буд» задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україно-Європейська фірма «Діамант» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Буд» суму основного боргу у розмірі 1 050 000, 00 грн, 3% річних у розмірі 20 971, 23 грн, суму інфляційних збитків у розмірі 67 870, 90 грн , суму штрафу у розмірі 31 500, 00 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 17 555, 13 грн та 8 750, 00 грн витрат на правничу допомогу. У задоволені решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Україно-Європейська фірма «Діамант» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2026 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україно-Європейська фірма «Діамант» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Буд» штрафу у розмірі 31 500, 00 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір штрафу до 10 500, 00 грн, у решті вимог про стягнення штрафу - відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, зменшивши розмір штрафу з 52 500, 00 грн до 31 500,00 грн, не навів належного обґрунтування визначеного розміру відповідальності та не врахував повною мірою принципи справедливості, розумності й пропорційності.

Апелянт наголошує на відсутності доказів понесення позивачем збитків, присудженні на його користь інфляційних втрат і 3 % річних, а також на характері діяльності відповідача, який виконує суспільно значущі роботи з відновлення житлових будинків, пошкоджених унаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Крім того, скаржник вказує на внутрішню суперечність мотивувальної частини рішення в частині висновку про виконання основного зобов`язання відповідачем, незважаючи на стягнення з нього основної заборгованості.

Посилаючись на положення частини третьої статті 551 ЦК України та правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, відповідач просить змінити рішення суду першої інстанції в частині розміру штрафу, зменшивши його до 10 500,00 грн, що, на його переконання, забезпечить справедливий баланс інтересів сторін.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляцйною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Україно-Європейська фірма «Діамант» та призначено до розгляду на 04.11.2026.

15.09.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Буд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано зменшив розмір штрафу до 31 500,00 грн, врахувавши інтереси обох сторін, відсутність доказів понесення збитків, незначний строк прострочення та характер правопорушення.

Позивач вважає безпідставними доводи відповідача щодо необхідності подальшого зменшення штрафу до 10 500,00 грн, оскільки відповідач не довів наявності виняткових обставин, які б виправдовували таке зменшення, а виконання ним робіт із відновлення житла не пов`язане з поставкою продукції за спірним договором.

Крім того, позивач наголошує, що сторони добровільно погодили в договорі штраф у розмірі 5% від вартості неоплаченої продукції, а відсутність законодавчо визначеного розміру зменшення неустойки надає суду право визначати його з урахуванням обставин конкретної справи.

Сторони у судове засідання 04.11.2026 не з`явилися, однак подали клопотання про розгляд справи за відсутності їх представників.

Враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін у судовому засіданні 04.11.2026.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 09.04.2025 року між Приватним підприємством «Ресурс-Буд» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Україно-Європейська фірма «Діамант» (покупець) було укладено договір поставки №РББ-250042.

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов?язався передати у власність покупця продукцію, а покупець прийняти поставки продукції.

Загальна сума договору складається з сумарної вартості усіх видаткових накладних та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), що оформляються сторонами під час дії цього договору (пункт 1.4. договору).

Згідно із пунктом 3.1. договору, оплата продукції та послуг здійснюються покупцем на умовах 100% попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що у разі продажу та поставки продукції на умовах відстрочення платежу, оплата продукції та послуги здійснюється покупцем протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту складання видаткової та акту здачі-приймання робіт (надання послуг) Постачальником.

Відповідно до пунктів 3.3, та 3.4. договору, оплата продукції та послуг здійснюється покупцем на підставі цього договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. В призначенні платежу покупець зобов?язаний вказати: «оплата продукції та послуг згідно договору поставки №РББ-250042 від 09 квітня 2025 року». Якщо покупець в призначенні платежу замість узгодженого запису зазначить рахунок-фактуру, що виписувався по цьому договору, оплачені грошові кошти зараховуються постачальником в оплату продукції та послуг, які є не оплаченими в порядку черговості виконання зобов?язань.

Відповідно до пунктів 4.4., 4.6., 4.7. договору по факту відвантаження продукції постачальник складає видаткову накладну та надає її на підпис покупцю. Покупець зобов?язаний підписати видаткову накладну протягом 3 (трьох) робочих днів з дати надання (надіслання) постачальником.

В разі надання послуг з поставки замовленої продукції, постачальник складає акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) та надає його на підпис покупцю. Покупець зобов?язаний підписати акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) протягом 3 (трьох) робочих днів з дати надання (надіслання) постачальником. Перехід права власності на продукцію від постачальника до покупця відбувається після передачі продукції, про що сторони підписують видаткову накладну та/або по товарно-транспортну накладну.

Відповідно до п. 4.9. договору, сторони дійшли згоди про те, що одностороння відмова від підписання видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та акту звірки взаємних розрахунків не допускається. У разі не повернення покупцем підписаних видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту надіслання, сторони погоджуються, що продукція була отримана покупцем, а послуги щодо поставки були прийняті.

На підтвердження здійснення господарських операцій між сторонами, до суду подано видаткові накладні та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (підписані сторонами) на загальну суму 3 822 373, 90 грн.

Позивач зазначає, що відповідачем було частково сплачено за продукцію та послуги з поставки продукції 2 645 835,91 грн.

Так, відповідно до матеріалів справи, заборгованість відповідача перед позивачем становить 1 050 000,00 грн по договору.

Позивачем також нараховано штраф, інфляційні втрати та 3% річних, відповідно до умов договору та чинного законодавства України.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.08.2026 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Буд» задоволено частково, зокрема стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україно-Європейська фірма «Діамант» основну заборгованість у розмірі 1 050 000,00 грн, штраф у розмірі 31 500,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 67 870,90 грн та 3 % річних у розмірі 20 971,23 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить змінити рішення суду першої інстанції виключно в частині визначеного до стягнення розміру штрафу, зменшивши його з 31 500,00 грн до 10 500,00 грн.

На обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на відсутність доказів понесення позивачем збитків унаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, стягнення на користь позивача інфляційних втрат і 3 % річних, характер господарської діяльності відповідача, пов`язаної з виконанням суспільно значущих робіт із відновлення житлових будинків, пошкоджених внаслідок збройної агресії Російської Федерації, а також на недостатнє, на його думку, обґрунтування судом першої інстанції визначеного розміру штрафу.

Отже, рішення суду першої інстанції оскаржується виключно в частині стягнення штрафу в розмірі 31 500,00 грн. Висновки суду щодо стягнення основної заборгованості, інфляційних втрат та 3 % річних сторонами в апеляційному порядку не оскаржуються.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, з огляду на визначені апелянтом межі апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції переглядає рішення Господарського суду міста Києва виключно в частині визначення розміру штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, та не здійснює перегляду рішення в частині стягнення основної заборгованості, інфляційних втрат і 3 % річних, які не є предметом апеляційного перегляду.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги в межах зазначеного предмета перегляду, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частини першої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Частиною другою цієї статті визначено, що штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За змістом статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як встановлено судом першої інстанції, сторони у договорі від 09.04.2025 погодили відповідальність за порушення грошових зобов`язань у вигляді штрафу в розмірі 5 % від суми неоплаченої продукції. У зв`язку з наявністю непогашеної заборгованості у розмірі 1 050 000,00 грн позивач нарахував штраф у розмірі 52 500,00 грн.

Водночас суд першої інстанції, врахувавши обставини справи, характер порушення зобов`язання, відсутність доказів понесення позивачем збитків та необхідність забезпечення справедливого балансу інтересів сторін, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення штрафу до 31 500,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналіз наведеної норми свідчить, що право суду на зменшення розміру неустойки спрямоване на недопущення застосування надмірних санкцій, які не відповідають характеру правопорушення та його наслідкам. Водночас таке право не означає можливості довільного визначення розміру відповідальності або звільнення боржника від установлених договором наслідків порушення зобов`язання.

Вирішуючи питання про зменшення неустойки, суд повинен забезпечити баланс між інтересами кредитора, який має право на належне виконання договірного зобов`язання та застосування передбачених договором заходів відповідальності, і боржника, для якого застосування таких заходів не повинно мати явно надмірного характеру з огляду на обставини конкретної справи.

При цьому зменшення неустойки є правом суду, а не його обов`язком, та потребує оцінки сукупності обставин справи, зокрема ступеня виконання зобов`язання, причин і тривалості його порушення, поведінки боржника, наслідків правопорушення, співвідношення розміру санкцій із можливими негативними наслідками для кредитора, а також інших обставин, які заслуговують на увагу.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, відповідно до яких законодавство не встановлює універсального розміру чи відсотка, до якого має бути зменшена неустойка. Визначення конкретного розміру санкцій після їх зменшення належить до повноважень суду та здійснюється з урахуванням встановлених обставин конкретної справи, засад справедливості, добросовісності й розумності, а також необхідності забезпечення балансу інтересів сторін.

Отже, саме по собі встановлення обставин, які дають підстави для зменшення штрафу, не свідчить про необхідність його зменшення до розміру, запропонованого боржником. Вирішальне значення має те, чи забезпечує визначений судом розмір відповідальності справедливий баланс інтересів сторін з урахуванням усіх істотних обставин справи.

Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів враховує, що штраф, заявлений позивачем до стягнення, становив 52 500,00 грн, тоді як суд першої інстанції зменшив його до 31 500,00 грн, тобто на 40 % від заявленої суми.

Таким чином, суд першої інстанції не обмежився формальним застосуванням договірної санкції, а реалізував надане йому законом право на зменшення неустойки, врахувавши обставини, які, на його переконання, свідчили про необхідність пом`якшення відповідальності відповідача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки визначений судом розмір штрафу є результатом оцінки обставин справи та водночас зберігає правове значення погодженої сторонами договірної відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Доводи апелянта про те, що позивач не довів понесення збитків внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, самі по собі не є достатньою підставою для подальшого зменшення штрафу до 10 500,00 грн.

Відсутність доказів збитків кредитора є обставиною, яка підлягає врахуванню під час вирішення питання про зменшення неустойки, проте не означає відсутності правових підстав для застосування договірної відповідальності. Сплата неустойки має самостійне правове призначення, пов`язане, зокрема, із забезпеченням виконання зобов`язання та настанням передбачених договором наслідків його порушення.

При цьому право кредитора вимагати сплати штрафу не поставлено в залежність від обов`язкового доведення фактичного розміру збитків, якщо обов`язок зі сплати такої санкції виник відповідно до умов договору та вимог закону.

Отже, відсутність доказів понесення позивачем збитків не нівелює факту порушення відповідачем грошового зобов`язання та не зумовлює автоматичного зменшення штрафу до мінімального розміру, визначеного самим відповідачем.

Так само не є достатньою підставою для задоволення апеляційної скарги посилання на те, що на користь позивача стягнуто інфляційні втрати в розмірі 67 870,90 грн та 3 % річних у розмірі 20 971,23 грн.

Правова природа зазначених платежів відрізняється від правової природи штрафу. Стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за статтею 625 Цивільного кодексу України спрямоване на захист майнового інтересу кредитора в умовах прострочення грошового зобов`язання, тоді як штраф є договірною санкцією за порушення зобов`язання.

Отже, нарахування та стягнення зазначених сум не виключає одночасного застосування штрафу, якщо це передбачено законом і договором. Сам факт стягнення з відповідача інфляційних втрат і 3 % річних не свідчить про надмірність визначеного судом штрафу та не створює безумовних підстав для його подальшого зменшення.

Колегія суддів також бере до уваги доводи апелянта про здійснення ним господарської діяльності, пов`язаної з виконанням робіт із відновлення житлових будинків, пошкоджених унаслідок збройної агресії Російської Федерації, зокрема на замовлення Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Чернігівській області.

Безумовно, характер діяльності суб`єкта господарювання та суспільна значущість робіт, які він виконує, можуть враховуватися судом під час вирішення питання про зменшення неустойки, якщо відповідні обставини мають істотне значення для конкретних правовідносин.

Водночас здійснення відповідачем суспільно значущої діяльності саме по собі не звільняє його від обов`язку належно виконувати договірні зобов`язання перед іншими суб`єктами господарювання. Така діяльність не створює автоматичних переваг у питанні застосування господарських санкцій та не може безумовно покладати на контрагента негативні майнові наслідки порушення договору.

Посилання відповідача на необхідність фінансування заробітної плати працівників, придбання будівельних матеріалів, залучення техніки та забезпечення виконання інших договорів характеризують особливості його господарської діяльності, однак самі по собі не доводять неспівмірності штрафу у розмірі 31 500,00 грн наслідкам допущеного порушення.

Так само обставини щодо затримки фінансування робіт замовником відповідача, навіть якщо вони мали місце, не припиняють і не змінюють автоматично його грошового зобов`язання перед позивачем. Відносини відповідача з іншими контрагентами не можуть самі по собі бути підставою для перекладення на позивача ризиків господарської діяльності відповідача.

За таких обставин колегія суддів вважає, що зазначені апелянтом особливості господарської діяльності заслуговують на увагу, проте не є достатніми для висновку про необхідність зменшення штрафу саме до 10 500,00 грн.

Не приймає колегія суддів і доводів апелянта про відсутність належного обґрунтування визначеного судом першої інстанції розміру штрафу.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що, визначаючи розмір штрафу, суд першої інстанції врахував інтереси обох сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших негативних наслідків порушення зобов`язання, характер правопорушення, а також необхідність забезпечення балансу інтересів сторін.

Отже, висновок суду про зменшення штрафу ґрунтується на оцінці обставин справи в їх сукупності та застосуванні положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

При цьому законодавство не вимагає визначення судом математично обумовленого або універсального відсотка зменшення неустойки. Визначення конкретної суми штрафу в межах наданих суду дискреційних повноважень має індивідуально-оціночний характер та залежить від встановлених обставин справи.

Щодо доводів апеляційної скарги про внутрішню суперечність мотивувальної частини рішення в частині врахування виконання відповідачем основного зобов`язання колегія суддів зазначає таке.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що апелянт пов`язує зазначену обставину з визначенням судом конкретного розміру штрафу, вказуючи на одночасне стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 1 050 000,00 грн.

Однак наведений довід сам по собі не спростовує правильності висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення штрафу до 31 500,00 грн.

При цьому стягнення основної заборгованості підтверджує наявність невиконаного грошового зобов`язання, тоді як питання про розмір штрафу вирішується окремо з урахуванням положень статті 551 Цивільного кодексу України.

Таким чином, навіть за наявності неточності у формулюванні окремого мотиву рішення така обставина не зумовлює автоматичного висновку про необхідність подальшого зменшення штрафу, якщо сукупність встановлених обставин дає підстави вважати визначений судом розмір відповідальності обґрунтованим.

Апелянтом не наведено переконливих аргументів і не доведено таких обставин, які б свідчили, що визначений судом першої інстанції штраф у розмірі 31 500,00 грн є явно надмірним порівняно з обставинами порушення зобов`язання або що його стягнення призведе до порушення справедливого балансу інтересів сторін.

Колегія суддів наголошує, що застосування положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України не має на меті повного усунення негативних наслідків порушення зобов`язання для боржника. Зменшення неустойки покликане забезпечити співмірність відповідальності, не позбавляючи її забезпечувальної та стимулюючої функцій.

У даній справі суд першої інстанції вже зменшив штраф із 52 500,00 грн до 31 500,00 грн, урахувавши обставини, на які посилався відповідач. Натомість апелянт фактично просить надати тим самим обставинам іншу оцінку та визначити ще менший розмір санкції, не довівши, що встановлений судом розмір виходить за межі розумного судового розсуду.

За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно застосував положення статей 549, 551, 610, 611 Цивільного кодексу України, належним чином врахував обставини, які мають значення для вирішення питання про зменшення штрафу, та визначив його розмір у межах наданих суду повноважень.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведених висновків, не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що підстави для зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнення штрафу та його зменшення до 10 500,00 грн відсутні.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що Господарський суд міста Києва повно встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, надав належну правову оцінку доказам та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність підстав, передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, для зміни оскаржуваного рішення.

За таких обставин рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2026 року у справі № 910/6552/26 є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Україно-Європейська фірма «Діамант» задоволенню не підлягає.

Судовий збір, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Україно-Європейська фірма «Діамант» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2026 у справі № 910/6552/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2026 у справі № 910/6552/26 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/6552/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич

Дата підписання 09.11.2026