Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №916/921/21 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: надання послуг

Дата: 06 жовтня 2026 р.

Справа: №916/921/21

Суддя: Алданова С.О.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2026 р. Справа № 916/921/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СВС-К" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ханбер"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026

у справі № 916/921/21 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ханбер"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВС-К"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Приватного підприємства "Сат-Тек"

про стягнення коштів та розірвання договору

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВС-К"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ханбер"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ханбер" (далі - позивач; ТОВ "Ханбер"; апелянт-2; скаржник-2) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВС-К" (надалі - відповідач; ТОВ "СВС-К"; апелянт-1; скаржник-1) про стягнення 471 933,00 грн та розірвання договору поставки від 17 жовтня 2019 року № СД17102019 на підставі частини 2 статті 651, частини 2 статті 678 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Позовні вимоги обґрунтовувались неналежним виконанням ТОВ "СВС-К" покладеного на нього обов`язку за вказаним правочином у частині поставки ТОВ "Ханбер" якісного товару (обладнання).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 8 квітня 2021 року, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31 травня 2021 року, матеріали позовної заяви ТОВ "Ханбер" передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 серпня 2021 року відкрито провадження у справі № 916/921/21. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Приватне підприємство "Сат-Тек" (в подальшому - третя особа; ПП "Сат-Тек"; Підприємство).

Від ТОВ "СВС-К" до місцевого господарського суду надійшла зустрічна позовна заява до ТОВ "Ханбер" про стягнення 87 272,21 грн, з яких: 52 437,00 грн - основна заборгованість, 9 837,60 грн - інфляційні втрати, 22 375,76 грн - пеня та 2 621,85 грн - штраф.

Зустрічні позовні вимоги мотивувались неналежним виконанням ТОВ "Ханбер" покладеного на нього обов`язку за оспорюваним правочином у частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27 вересня 2021 року прийнято зустрічний позов ТОВ "СВС-К", вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у задоволенні позову ТОВ "Ханбер" до ТОВ "СВС-К", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ПП "Сат-Тек" про стягнення 471 933,00 грн та розірвання договору відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ТОВ "СВС-К" до ТОВ "Ханбер" про стягнення 87 272,21 грн відмовлено.

За висновками місцевого господарського суду, правові підстави для застосування приписів частини 2 статті 678 ЦК України до спірних правовідносин відсутні, а обставини, на які ТОВ "Ханбер" посилалось на обґрунтування свого позову, не були доведені останнім у встановленому законом порядку й не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи судом. У зв`язку з цим, позовні вимоги останнього про розірвання договору є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають. Крім того, суд першої інстанції вказав, що враховуючи відмову в задоволенні позовної вимоги ТОВ "Ханбер" про розірвання укладеного з ТОВ "СВС-К" договору поставки від 17 жовтня 2019 року № СД17102019 на підставі частини 2 статті 651 ЦК України, а також недоведеністю ТОВ "Ханбер" правових підстав для застосування положень частини 2 статті 678 ЦК України до спірних правовідносин, не підлягають задоволенню й похідні вимоги про стягнення з ТОВ "СВС-К" 471 933,00 грн коштів, сплачених на користь останнього за відповідним правочином.

В частині зустрічного позову суд І-ої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які підтверджують факт виконання ТОВ "СВС-К" його обов`язку з поставки ТОВ "Ханбер" передбаченого договором та додатками до нього ліфтового обладнання у встановленому порядку та строки. А тому, враховуючи недоведеність ТОВ "СВС-К" правових підстав для стягнення з ТОВ "Ханбер" основної заборгованості, відсутні підстави для задоволення решти похідних вимог щодо стягнення з останнього сум пені, штрафу та інфляційних втрат, нарахованих на спірний за зустрічним позовом борг.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "СВС-К" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ТОВ "СВС-К" та ухвалити нове, яким задовольнити зустрічний позов ТОВ "СВС-К".

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення у частині відмови в задоволенні зустрічного позову є незаконним та необґрунтованим.

Апелянт-1 зазначає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про неможливість встановлення факту поставки, що суперечить матеріалам справи та позиції самого ТОВ «Ханбер». Акцентує, що відсутність підпису на видатковій накладній № РН-0000006 від 28.04.2020 є наслідком власних вольових дій ТОВ «Ханбер», а не ознакою відсутності поставки, як такої, з боку ТОВ "СВС-К".

Скаржником-1 також наголошується, що сукупність наявних у матеріалах справи доказів беззаперечно підтверджує факт поставки ліфта на користь ТОВ «Ханбер». А тому, з огляду на встановлений факт поставки обладнання та прострочення оплати ТОВ «СВС-К» правомірно нарахувало: основну заборгованість - 52 437,00 грн, інфляційні втрати - 9 837,60 грн, пеню - 22 375,76 грн та штраф - 2 621,85 грн.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2026, апеляційна скарга ТОВ «СВС-К» у справі № 916/921/21 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СВС-К" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі № 916/921/21. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СВС-К" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі № 916/921/21 призначено на 26.08.2026.

Судовою колегією зазначається, що відзиву на апеляційну скаргу ТОВ "СВС-К" від ТОВ «Ханбер» на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення першої інстанції в апеляційному порядку.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось й ТОВ "Ханбер", в якій просить скасувати частково рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі № 916/921/21 в частині відмови у задоволенні первісного позову ТОВ "Ханбер" до ТОВ "СВС-К" про розірвання договору та стягнення коштів та ухвалити нове про задоволення первісного позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення у відповідній частині є необґрунтованим та незаконним.

Скаржником-2 зазначається, що в процесі проведення монтажу представниками ПП "Сат-Тек" виявлено невідповідність обладнання (ліфта) технічним характеристикам за договором поставки № СД17102019 від 17.10.2019. Вказане стало підставою для припинення робіт з монтажу цього обладнання та початку досудової спроби «врегулювання даної ситуації. Водночас, будь-яких дій з боку ТОВ "СВС-К" щодо усунення недоліків обладнання (його заміни) або повернення коштів, отриманих за договором поставки № СД 17102019 від 17.10.2019, здійснено не було. ТОВ «Ханбер» вважає, що поставкою неналежної якості обладнання ТОВ «СВС-К» допустило істотне порушення умов договору поставки, позбавивши товариство того, на що воно розраховувало при укладанні договору (отримати належної якості обладнання та в подальшому його використовувати). З огляду на це, ТОВ «Ханбер» заявлено вимогу про розірвання договору поставки № СД 17102019 від 17.10.2019 на підставі та у порядку ч. 2 ст. 651 ЦК України. Водночас, похідною від вимоги про розірвання договору є вимога про стягнення коштів, сплачених на виконання договору поставки № СД 17102019 від 17.10.2019. Відповідно, обґрунтованість вимоги про розірвання договору, як первісної позовної вимоги, зумовлює й необхідність задоволення вимоги про стягнення коштів у загальному розмірі 471 933 грн.

Окремо апелянт-2 вказав, що ним до суду першої інстанції подавалось клопотання про призначення судової експертизи, яке було підтримано представником відповідача в судовому засіданні, та яке протокольною ухвалою суду від 02.04.2026 залишено без задоволення. Проте, не задоволення цього клопотання місцевим господарським судом, на думку ТОВ «Ханбер», порушено вимоги норм процесуального права, та як наслідок призвело до порушення прав позивача в отриманні доказів та надання їх до суду для доведеності перед судом своїх позовних вимог та призвело до неповного, невсебічного та необ`єктивного розгляду даної справи, так як не надано позивачу можливості забезпечення доказів, які б підтвердили обґрунтованість доводів позивача. Для вищевказаної мети необхідні спеціальні знання у сфері іншій ніж право, в зв`язку з чим виникала необхідність у призначенні судової експертизи, з метою: встановлення якості обладнання поставленого відповідачем за вищевказаним договором поставки; відповідності характеристик обладнання зазначених у додатках до договору фактичним характеристикам поставленого відповідачем обладнання.

За вказаного саржник-2 заявив клопотання про призначення в справі № 916/921/21 судової експертизи на вирішення якої поставлено наступні запитання: чи відповідає ліфтове обладнання, а саме: ліфт пасажирський без машинного відділення 320 кг, 2 зупинки, MRL CEO-1500 CEO Asansor Muhendislik Elektronik San. Ve Tic. Ltd. Sti Turkiye (реєстраційний номер ліфта 2020531) встановленим державним стандартам та іншим нормативно-технічним вимогам, що діють в Україні для даного виду обладнання? Чи відповідає ліфтове обладнання, а саме: ліфт пасажирський без машинного відділення 320 кг, 2 зупинки, MRL CEO-1500 CEO Asansor Muhendislik Elektronik San. Ve Tic. Ltd. Sti Turkiye (реєстраційний номер ліфта 2020531), поставлене товариством з обмеженою відповідальністю "СВС-К" товариству з обмеженою відповідальністю "Ханбер" за договором поставки від 17 жовтня 2019 року № СД17102019, технічним характеристикам, зазначеним у технічній, дозвільній документації та документах про відповідність цього обладнання? Чи відповідає ліфтове обладнання, а саме: ліфт пасажирський без машинного відділення 320 кг, 2 зупинки, MRL CEO-1500 CEO Asansor Muhendislik Elektronik San. Ve Tic. Ltd. Sti Turkiye (реєстраційний номер ліфта 2020531), поставлене товариством з обмеженою відповідальністю "СВС-К" товариству з обмеженою відповідальністю "Ханбер", умовам договору поставки від 17 жовтня 2019 року № СД17102019, креслень, специфікацій та інших додатків до цього договору? Проведення вищевказаної експертизи доручено експертам Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» місце знаходження: м. Харків вул. Золочівська, 8а.

Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді від 26.05.2026, апеляційна скарга ТОВ "Ханбер" у справі № 916/921/21 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ханбер" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі № 916/921/21. Об`єднано апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ханбер" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі № 916/921/21 та Товариства з обмеженою відповідальністю "СВС-К" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №916/921/21 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Ханбер" та Товариства з обмеженою відповідальністю "СВС-К" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі № 916/921/21 призначено на 26.08.2026.

На адресу апеляційного господарського суду від ТОВ «СВС-К» надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому товариство просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ханбер» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СВС-К» про стягнення 471 933,00 грн та розірвання договору без змін. За твердженнями ТОВ «СВС-К», доводи апеляційної скарги ТОВ "Ханбер" про порушення судом першої інстанції ст.ст. 13, 74, 86, 236 ГПК України зводяться до незгоди апелянта-2 з результатом оцінки доказів судом, що саме по собі не є підставою для скасування судового рішення. Згідно позиції відповідача, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно дослідив наявні у справі докази, надав оцінку висновку судового експерта № 1726 у сукупності з іншими доказами відповідно до вимог ст.ст. 86, 104 ГПК України, врахував розподіл договірних обов`язків сторін щодо монтажу та введення обладнання в експлуатацію, а також відсутність передбачених договором документів (дефектного акта, рекламації, повідомлення про відмову від договору). Відтак, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає вимогам ст. 236 ГПК України щодо законності та обґрунтованості.

У судовому засіданні оголошувалась перерва.

Представники апелянтів в судовому засіданні 07.10.2026 подані ними апеляційні скарги підтримали та просили їх задовольнити. В свою чергу, представники скаржників заперечували проти задоволення скарги, поданої протилежною стороною.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився. Про час та місце розгляду справи третя особа повідомлена належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням № R068163232514 про вручення останньому ухвали Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2026 про призначення судового засідання на 07.10.2026.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилась особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою. У разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представника третьої особи обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність від третьої особи обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи, беручи до уваги, що третя особа в попереднє судове засідання - 26.08.2026 також не з`явилась, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності ПП "Сат-Тек", якого належним чином повідомлено про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.

Також судова колегія зазначає, що відзиву/письмових пояснень на апеляційні скарги сторін від третьої особи на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 17 жовтня 2019 року між ТОВ "Ханбер" (Покупець) і ТОВ "СВС-К" (Постачальник) було укладено договір поставки № СД17102019 (скорочено - договір), за умовами якого останнє зобов`язалось у встановлений строк передати товар (обладнання) у власність покупця, а ТОВ "Ханбер" - оплатити й прийняти зазначене обладнання в асортименті, у кількості та за ціною, що вказані в специфікації № 1, яка є невід?ємною частиною даної угоди.

Відповідно до пункту 1.2. договору поставка обладнання здійснюється на умовах DDP згідно з правилами "Інкотермс 2010". Місце поставки: місто Одеса, вулиця Морська, будинок 8А.

За умовами пунктів 2.1. - 2.7. договору ціни на товар є договірними та вказуються з урахуванням ПДВ у специфікаціях і в рахунках на оплату. Загальна сума договору складає суму, рівну вартості товару, поставленого згідно додатків (специфікацій), підписаних сторонами. Покупець здійснює оплату на підставі рахунків-фактур. Сторони погодились, що загальна сума договору на дату його підписання складає 524 370,00 грн з ПДВ відповідно до загальної вартості обладнання, зазначеної у специфікації. Оплата ціни договору здійснюється в безготівковому порядку на підставі виставлених постачальником рахунків шляхом перерахування грошових коштів у національній грошовій одиниці України на поточний рахунок постачальника, зазначений у цьому договорі, з урахуванням ПДВ. Днем оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець здійснює повну оплату ціни договору в такому порядку: авансовий платіж у розмірі 30% (157 311,00 з ПДВ) - протягом 2-х робочих днів з дати підписання цього правочину; авансовий платіж у розмірі 60% (314 622,00 грн з ПДВ) - протягом 2-х робочих днів з дати повідомлення про готовність обладнання до відвантаження з заводу; платіж у розмірі 10% (52 437,00 грн з ПДВ) - протягом двох робочих днів з дати закінчення монтажу ліфта, але не пізніше 12 грудня 2019 року.

Передача обладнання у власність покупця здійснюється у погоджену сторонами дату поставки за адресою за вищевказаним місцем поставки. Прийняття-передача обладнання оформлюється шляхом підписання покупцем накладної на відвантаження з зазначенням: асортименту, кількості, одиниці виміру, ціни та загальної суми обладнання, переданого у власність покупця, а також прізвище особи, уповноваженої покупцем прийняти обладнання. Право власності на обладнання переходить до покупця в момент підписання ним накладної на відвантаження. У день поставки обладнання покупець зобов`язаний його прийняти та забезпечити: належне оформлення товаросупровідних документів у порядку та в строки, передбачені договором і вимогами законодавства України, у тому числі: своєчасне надання (передача) документів на право отримання обладнання від імені покупця; здійснення відтиску відповідних печаток та штампів покупця на товаросупровідних документах про приймання обладнання); безперешкодний проїзд транспортного засобу з товаром до місця поставки (пункту розвантаження); розвантаження обладнання та його складування (зберігання) (пункти 3.1., 3.4. - 3.7. договору).

Пунктами 3.12. - 3.14. договору передбачено, що приймання-передача обладнання за кількістю та якістю здійснюється відповідно до фактичної кількості вантажних місць, зазначених у товаросупровідних документах на обладнання. Відмова покупця від приймання обладнання (його частини) не допускається. У випадку, якщо покупець вчасно не прийняв обладнання в строк, передбачений пунктом 3.7. договору, або постачальник не мав можливості передати обладнання з причини неповної/несвоєчасної оплати обладнання в строки й в порядку, передбачених пунктом 2.7. договору, або через невиконання покупцем підпунктів 3.7.1.-3.7.2. договору, покупець зобов?язаний відшкодувати постачальнику всі витрати й збитки, понесені останнім на підставі відповідного рахунку протягом 5-ти банківських днів від дати його виставлення постачальником. У цьому випадку сторони повинні погоджувати нові строки поставки обладнання.

Відповідно до пунктів 4.1. - 4.2. договору якість обладнання має відповідати вимогам, встановленим державними стандартами та технічними умовами, що діють в Україні для даного виду обладнання. Покупець приймає обладнання за якістю та комплектністю згідно з специфікацією № 1 і технічною документацією на обладнання. У разі виявлення при прийомці дефектів якості або некомплектності обладнання, сторони складають дефектний акт, згідно якого постачальник у визначені в такому акті строки та за власний кошт повинен поставити відсутні комплектуючі частини та/або усунути виявлені дефекти.

За умовами пунктів 4.4., 4.5. договору постачальник надає безкоштовну гарантію протягом 12-ти місяців з дати отримання обладнання покупцем і гарантує нормальну роботу обладнання впродовж цього строку, за умов експлуатації обладнання за призначенням згідно його технічних характеристик та вчасного проведення регламентного технічного обслуговування. У випадку невиконання покупцем умов цього правочину щодо оплати товару, експлуатації обладнання за призначенням згідно його технічних характеристик та вчасного проведення регламентного технічного обслуговування обладнання, гарантія на таке обладнання не надається та/або гарантійні зобов`язання постачальника припиняються. Якщо експлуатоване належним чином обладнання прийде в несправність протягом гарантійного строку або виявиться таким, що не відповідає умовам цього договору через приховані дефекти з вини виробника, покупець письмово сповіщає постачальника належним чином заповненою рекламацією, якою повідомляє останнього про відповідні несправності. До цієї рекламації покупець додає копію видаткової накладної, за якої отримано обладнання, сертифікат якості (відповідності), за яким отримано обладнання та інші супровідні документи на обладнання. Постачальник протягом 30-ти календарних днів з дати одержання цього повідомлення, якщо відповідна рекламація підлягає задоволенню, зобов`язаний за власний рахунок організувати ремонт комплектуючих для повного усунення дефектів обладнання. Будь-які претензії щодо несправностей (дефектів, браку, некомплекту) придбаного за цим правочином обладнання направляються постачальнику лише в письмовій формі.

Відповідно до пунктів 4.9., 4.10. та 4.12. договору постачальник не відповідає за дефекти (недоліки) поставленого обладнання та його окремих деталей, які виникли внаслідок: порушення правил експлуатації обладнання; порушення вимог зберігання обладнання; ремонту, модифікації або налагодження обладнання, у тому числі його окремих деталей, які проведені покупцем/власником/балансоутримувачем або будь-якою іншою особою без попередньої письмової згоди постачальника. Постачальник не несе гарантійних зобов`язань щодо обладнання у випадку: порушення або недотримання покупцем вимог пункту 5.2. цієї угоди.

Постачальник зобов`язаний: за умови своєчасного здійснення оплат покупцем і погодження сторонами технічного завдання до договору, передати обладнання покупцеві впродовж 47-ми календарних днів від дати здійснення останнім авансового платежу та отримання постачальником технічного завдання (додаток № 2 до договору); протягом 2-х робочих днів направити технічне завдання на адресу заводу-виготовлювача обладнання для погодження (пункт 5.1. договору).

За пунктом 5.2. договору покупець зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі здійснити оплату ціни договору відповідно до його умов; прийняти в установленому порядку поставлене обладнання; у випадку неможливості (відмови) прийняти обладнання протягом 5-ти робочих днів, надіслати на адресу постачальника письмове повідомлення з обґрунтуванням відмови та зазначенням дати приймання обладнання (покупець у будь-якому випадку зобов`язується прийняти обладнання в додатково погоджені сторонами нові строки); у порядку й строки, передбачені вимогами чинного законодавства, за власний рахунок: отримати сертифікат щодо прийняття в експлуатацію обладнання відповідної форми; зареєструвати декларацію про готовність обладнання до експлуатації в органі Держпраці України; здійснити реєстрацію обладнання в органі Держпраці України; отримати дозвіл на експлуатацію обладнання в органі Держпраці України; допускати до монтажу, сервісного, технічного обслуговування та ремонту обладнання виключно осіб, що мають необхідні документи дозвільного характеру, які надають право здійснювати відповідну господарську діяльність щодо обладнання.

У випадку неналежного виконання чи невиконання покупцем зобов`язань щодо порядку проведення розрахунків, постачальник має право вимагати від покупця сплатити пеню за кожен день прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості. Пеня нараховується за весь період прострочення. Сплата пені не звільняє покупця від виконання грошових зобов`язань, передбачених цим правочином. У разі порушення покупцем строків оплати ціни договору більше ніж на 5 календарних днів, постачальник має право вимагати від покупця сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 5% від суми заборгованості (пункти 6.2., 6.3. договору).

Відповідно до пункту 6.7. договору в разі відмови покупця від прийняття обладнання (або його частини), авансові платежі за обладнання підлягають безпосередньому зарахуванню постачальнику в якості відшкодування витрат по зберіганню обладнання, його утилізації, транспортування до місця поставки й інших витрат постачальника, пов`язаних з виконанням зобов`язань з поставки обладнання.

За умовами пунктів 9.2., 9.3. договору його одностороннє дострокове розірвання будь-якою стороною без письмового мотивованого повідомлення іншої сторони, що відправляється не пізніше, ніж за 20 календарних днів до передбачуваної дати розірвання, - не допускається, крім випадків, прямо передбачених цим правочином. Одностороннє дострокове розірвання договору може мати місце лише у випадку: припинення однієї із сторін як юридичної особи або тривалої (понад 1 календарний місяць) дії обставин форс-мажору, що перешкоджають виконанню цього договору, у випадках, передбачених чинним законодавством України. У випадку дострокового розірвання договору сторони в двотижневий строк (якщо не погоджений інший строк) складають і підписують акт звірки взаєморозрахунків, здійснюють розгляд претензій, укладають додаткову угоду про дострокове розірвання (припинення) договору, відповідно до якої здійснюються остаточні взаєморозрахунки сторін. У випадку дострокового розірвання цього договору, сторони зобов`язані здійснити повні взаєморозрахунки протягом 5-ти банківських днів з дня підписання додаткової угоди. У будь-якому випадку дострокового припинення даного договору вартість обладнання підлягає повній оплаті з боку покупця.

Відповідно до пункту 10.4. договору повідомлення, запити, пропозиції, листи й претензії мають силу за умови здійснення їх доставки кур?єром або відправлення рекомендованого листа з повідомленням про підтвердження його одержання (вручення).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками й діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 9.1. договору).

Відповідно до пункту 10.3. договору його невід`ємними додатками є: специфікація, технічна специфікація та технічне завдання (установчі креслення обладнання, виконані заводом-виробником).

У специфікації № 1 (додаток № 1 до договору поставки) сторони погодили найменування, модель, кількість і вартість обладнання, а саме: ліфт з електричним керуванням, пасажирський без машинного відділення 320 кг, 2 зупинки, MRL CEO-1500 CEO Asansor Muhendislik Elektronik San. Ve Tic. Ltd. Sti Turkiye, загальною вартістю 524 370,00 грн з ПДВ.

В технічній специфікації ліфтів L1 (додаток № 2 до договору) сторони погодили основні дані ліфта, його окремих частин і деталей.

У матеріалах справи також наявні установчі креслення обладнання, виконані заводом-виробником, які були долучені ТОВ "СВС-К" до його зустрічного позову.

На виконання умов договору ТОВ "Ханбер" перерахувало на рахунок ТОВ "СВС-К" обумовлені авансові платежі на загальну суму 471 933,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень: від 31 жовтня 2019 року № 1289 на суму 157 311,00 грн, від 6 квітня 2020 року № 2352 на суму 314 622,00 грн.

Як зазначало ТОВ "Ханбер" у своєму позові, спірне обладнання було поставлене ТОВ "СВС-К" у квітні 2020 року. При первісному огляді повноважними представниками ТОВ "Ханбер" було здійснено перевірку товару щодо його кількості, а видаткові накладні та/або інші документи щодо приймання обладнання не підписувались. Крім того, ТОВ "СВС-К" не надало будь-якої документації на поставлене обладнання з метою його ідентифікації, що унеможливило перевірку його відповідності умовам договору. Представниками сторін було узгоджено, що оформлення документації та розрахунки за договором будуть здійснені після завершення монтажу та запуску обладнання в роботу.

ТОВ "СВС-К" у зустрічному позові підтвердило факт поставки спірного обладнання.

З матеріалів справи також вбачається, що 1 квітня 2020 року між ТОВ "Ханбер" і Підприємством було укладено договір № 01/04/20, за умовами якого останнє зобов`язалось за завданням і фінансуванням замовника виконати роботи з монтажу та пусконалагодження ліфтового обладнання, поставленого за договором поставки від 17 жовтня 2019 року № СД17102019, на об`єкті монтажу замовника за адресою: місто Одеса, вулиця Морська, 8а.

Вказаний правочин підписаний повноважними представниками зазначених юридичних осіб і скріплений їх печатками.

Відповідно до пунктів 1.3., 1.4. договору № 01/04/20 ліфтове обладнання являє собою один пасажирський ліфт з характеристиками, зазначеними в договорі поставки № CД17102019. Роботи за договором складаються з монтажних робіт, пусконалагоджувальних робіт, робіт з організації вимірів опору, робіт з організації первинного технічного огляду. Реєстрація/постанова на облік і отримання дозволу на експлуатацію ліфта виконується у межах компетенції виконавця.

За умовами пунктів 3.2., 3.3. договору № 01/04/20 не пізніше ніж за 3 дні до початку робіт замовник зобов`язаний запросити представника виконавця на об`єкт монтажу для перевірки готовності будівельної частини під монтаж ліфтів згідно ДСТУ 36.1-001-97 та ДИСТ 7310:2013. За наявності зауважень, після перевірки готовності об`єкта до монтажу, сторони складають акт обстеження будівельної частини згідно до ДСТУ 36.1-001-97, у якому наводиться перелік робіт, які необхідно виконати замовнику до початку монтажу. Після виконання всіх робіт, вказаних в акті обстеження, представники сторін підписують акт готовності будівельної частини до виконання робіт з монтажу.

Обов`язки Підприємства за цим договором є виконаними після підписання сторонами акта виконаних робіт. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2021 року або до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункти 3.11. та 8.1. договору № 01/04/20).

В обґрунтування свого позову ТОВ "Ханбер" посилалось на те, що під час монтажу спірного ліфтового обладнання Підприємством було виявлено невідповідність такого обладнання технічним характеристикам укладеного між сторонами договору, що стало підставою для припинення робіт з його монтажу.

З наявної у матеріалах справи копії претензії ТОВ "Ханбер" від 23 липня 2020 року вих. № 2020/07-1 (яка була долучена ТОВ "СВС-К" до його зустрічного позову) вбачається, що покупець звернувся до постачальника з повідомленням про порушення умов договору № СД17102019, оскільки поставлене обладнання не відповідає характеристикам, обумовленим специфікацією № 1 до цього договору. У цій претензії ТОВ "Ханбер" вимагало впродовж 2-х днів з моменту її отримання направити повноважного представника ТОВ "СВС-К" для фіксації порушень і складання акта невідповідності поставленого обладнання. Також ТОВ "Ханбер" зазначило, що в разі ігнорування зазначеної претензії ним буде залучено представників відповідної галузевої інспекції за якістю продукції, а також застосовано штрафні санкції.

Згідно з наказами ТОВ "СВС-К": від 19 лютого 2020 року № 19/02-к "Про призначення на посаду (по особовому складу)", від 27 липня 2020 року № 2707/2 (копії яких містяться в матеріалах справи), - вбачається, що менеджера (управителя) зі збуту ТОВ "СВС-К" ОСОБА_1 було направлено в службове відрядження строком на три дні з 27 липня 2020 року по 30 липня 2020 року до ТОВ "Ханбер" за адресою: місто Одеса, Приморський район, вулиця Морська, 8-А, з метою його участі в складанні дефектного акта поставленого товару за договором.

У службовій записці ОСОБА_1 (копія наявна в матеріалах справи), адресованій директору ТОВ "СВС-К", зазначено, що вказана особа перебувала в службовому відрядженні в місті Одеса у період з 28 липня 2019 року по 29 липня 2019 року та брала участь в огляді поставленого за договором поставки № СД17102019 ліфта. При здійсненні обмірів шахти ліфта та самого обладнання були виявлені відхилення в межах технічних параметрів, що не впливають на можливість експлуатації самого обладнання. Ліфт встановлено та здійснено тестовий запуск.

Разом із цим, у своєму позові ТОВ "Ханбер" зазначило, що ТОВ "СВС-К" будь-яких дій щодо усунення недоліків обладнання (його заміни) або повернення коштів, отриманих за договором, не здійснило, що й стало підставою для звернення з відповідним позовом до господарського суду про розірвання спірного договору та стягнення сплачених коштів.

Поряд із цим, в обґрунтування зустрічних позовних вимог ТОВ "СВС-К" посилалось на те, що в порушення умов укладеного між сторонами правочину ТОВ "Ханбер" не здійснило повного розрахунку за поставлений товар у розмірі 10% вартості спірного обладнання (52 437,00 грн) у передбаченому пунктом 2.7.3. договору порядку та строк. У зв`язку з цим ТОВ "СВС-К" разом з вимогами щодо стягнення основного боргу (52 437,00 грн) також просило стягнути з ТОВ "Ханбер": 22 375,76 грн пені, нарахованої на підставі пункту 6.2. договору на вказану суму основної заборгованості за період з 13 грудня 2019 року по 2 вересня 2022 року; 2 621,85 грн штрафу на підставі пункту 6.3. договору за порушення строків оплати товару понад 5 календарних днів; 9 837,60 грн інфляційних втрат, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України на відповідну суму основної заборгованості за період з 13 грудня 2019 року по 2 вересня 2022 року.

З огляду на вказані фактичні обставини цієї справи, колегією суддів, у частині первісного позову, зазначається, що частинами 1, 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 ГК України (норми якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність на підставі Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» № 4196-IX від 09.01.2025, який 28.08.2025 введено в дію) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За частинами 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (частина 1 статті 652 ЦК України).

Відповідно до положень частин 2, 3 статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною 4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (частина 2 статті 652 ЦК України).

ТОВ "Ханбер" у своєму позові наполягало на розірванні договору в судовому порядку в зв`язку з істотним порушенням умов спірного правочину ТОВ "СВС-К", яке полягало в поставці товару неналежної якості.

Оцінка істотності порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Поняття істотності порушення договору розкривається за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Відтак, істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 30 січня 2018 року в справі № 908/491/17.

Порушення умов укладеного між сторонами договору саме по собі не є безумовною підставою для його розірвання. Таке порушення має бути істотним. До критеріїв істотності порушення договору законом віднесено розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 13 лютого 2018 року в справі № 924/522/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року № 910/2861/18.

За загальним правилом не допускається розірвання договору в односторонньому порядку. Проте сторони в договорі можуть встановити як умову про його одностороннє розірвання, так і процедуру її реалізації. Отже, законодавець допускає розірвання договору в односторонньому порядку у випадку, якщо це передбачено умовами укладеного сторонами договору. Розірвання договору в односторонньому порядку з підстав, не передбачених його умовами, допускається виключно в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 16 квітня 2024 року № 906/397/23.

У пунктах 9.2. - 9.3. договору сторони передбачили механізм розірвання договору: за взаємною згодою сторін - шляхом укладання додаткової угоди про дострокове розірвання договору; у разі односторонньої відмови у визначених договором випадках - шляхом направлення іншій стороні письмового мотивованого повідомлення ініціюючою стороною не пізніше ніж за 20 календарних днів до дати такого розірвання.

Колегія суддів враховує, що в матеріалах справи відсутня підписана обома сторонами додаткова угода про розірвання договору, як і докази звернення ТОВ "Ханбер" до ТОВ "СВС-К" з письмовим мотивованим повідомленням у встановлені вищевказаним договором порядку і строки про його розірвання або пропозицією про укладання передбаченої пунктом 9.3. договору додаткової угоди про дострокове розірвання цього правочину.

Разом із цим, сторони під час укладання договору прямо передбачили в його умовах ймовірність порушення ТОВ "СВС-К" приписів зазначеного правочину в частині поставки обладнання неналежної якості, зокрема, у пункті 4.5. договору встановили порядок виявлення та усунення недоліків поставленого обладнання.

У той же час, передбачений пунктом 4.2. договору дефектний акт, складений сторонами на підтвердження виявлених недоліків поставленого товару, у матеріалах справи відсутній і сторонами до матеріалів справи поданий не був.

Більш того, у матеріалах справи відсутні належні докази, з яких можливо встановити характер та істотність недоліків поставленого ТОВ "СВС-К" обладнання.

Зокрема, у своєму позові ТОВ "Ханбер" посилалось лише на факт виявлення Підприємством невідповідності обладнання технічним характеристикам за договором, що стало підставою для припинення третьою особою робіт з монтажу цього обладнання. Однак, будь-які докази на підтвердження такої обставини, у тому числі складений між повноваженими представниками ТОВ "Ханбер" і Підприємства в порядку пунктів 3.3. - 3.4. договору від 1 квітня № 01/04/20 акт обстеження, у матеріалах справи відсутні. Докази на підтвердження відмови Підприємства від виконання обумовлених договором № 01/04/20 робіт у матеріалах справи також не містяться.

Крім того, в своєму позові ТОВ "Ханбер" взагалі не зазначало, які саме недоліки спірного обладнання були виявлені ним і Підприємством, та яким чином ці недоліки могли вплинути на можливість подальшої експлуатації поставленого товару.

На це, як вважає судова колегія, слушно звернув увагу й суд 1-ої інстанції.

У межах вказаного судовою колегією зазначається, що основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, які передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

За ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд також наголошує, що в ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження й обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, у свою чергу, визначається предметом позову.

Належність як змістовна характеристика та допустимість як характеристика форми є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить про те, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).

За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарт доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Судова колегія вказує й те, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 104 ГПК України).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України (постанова Верховного Суду від 27 січня 2026 року в cправі № 902/198/25).

Згідно з положеннями статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів (з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності) - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів та оцінки доказів відповідно до статей 73-79 ГПК України залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші (постанова Верховного Суду від 17 березня 2026 року в cправі № 904/4337/24).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 4 листопада 2021 року в справі № 916/921/21 призначено судову експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса".

З наявного в матеріалах справи висновку експерта від 26 листопада 2025 року № 1726, складеного за результатами проведеної судової експертизи в даній справі, вбачається, що: факт невідповідності поставленого ліфтового обладнання умовам укладеного між сторонами договору та його додаткам; факт невідповідності поставленого ліфтового обладнання шахті ліфта, що розташована за адресою: місто Одеса, вулиця Морська, будинок 8-А; ознаки проведення робіт з монтажу та експлуатації ліфта; факт неможливості подальшої експлуатації спірного ліфтового обладнання, а також причинно-наслідковий зв`язок щодо дій осіб у досліджуваній події, - судовим експертом встановлені не були у зв`язку з відсутністю вихідних даних про фактичний стан досліджуваного ліфта. У цьому ж висновку зазначено, що огляд ліфтового обладнання експертом не проводився у зв`язку з незабезпеченням сторонами справи доступу експерта до об`єкта дослідження. Відтак, надати відповіді на вищевказані питання неможливо.

Разом із цим, з висновку судового експерта вбачається, що невідповідність спірного ліфтового обладнання обґрунтована виключно відсутністю в наданих для дослідження матеріалах: відомостей про акти прихованих робіт, відомостей про державну реєстрацію ліфта, протоколів електричних вимірювань (проведення випробувань електричного обладнання ліфта).

Отже, невідповідність поставленого ліфтового обладнання встановленим державним стандартам та іншим нормативно-технічним вимогам, що діють в Україні для даного виду обладнання, судовий експерт у вищевказаному висновку пов`язує саме з відсутністю в наданих для дослідження матеріалах документів, які підтверджують відповідність ліфта технічним характеристикам після монтажу (вимірювання, протоколи, акти) (сторінки 24, 25, 29 висновку).

У той же час, у пункті 5.2. укладеного між сторонами договору прямо передбачено, що саме на ТОВ "Ханбер" покладається обов`язок з забезпечення проведення монтажних робіт обладнання, а також отримання у визначеному чинним законодавством порядку необхідних дозвільних документів на спірне ліфтове обладнання та його подальшу експлуатацію.

Відтак, встановлена у висновку експерта невідповідність поставленого ліфтового обладнання нормативно-технічним вимогам України зумовлена саме невиконанням ТОВ "Ханбер" покладених на нього зобов`язань за договором у частині монтажу та введення/прийняття в експлуатацію такого ліфтового обладнання у встановленому законом порядку.

Відтак, за висновками судової колегії прийняття місцевим господарським судом при розгляді цієї справи до уваги вказаного висновку судового експерта в сукупності з іншими залученими до справи доказами, а також здійснення оцінки висновку за загальним правилом статті 86 ГПК України, - корелюється з приписами 104 ГПК України.

При цьому, ТОВ "Ханбер" у визначеному ГПК України порядку не подавало жодних заяв і клопотань про зміну предмета та підстав його позову, зокрема, щодо порушення ТОВ "СВС-К" умов договору саме у зв`язку з невідповідністю поставленого обладнання вимогам чинного законодавства.

Також колегією суддів звертається увага, що в порушення пунктів 4.9., 4.10. договору відсутнє погодження ТОВ "СВС-К" проведення робіт з монтажу спірного ліфтового обладнання третьою особою.

Відтак, судова колегія вважає вмотивованим висновок суд першої інстанції про те, що ТОВ "Ханбер" у визначеному законом порядку не довело існування сукупності обставин, передбачених частиною 2 статті 652 ЦК України, та з якими чинне законодавство пов`язує можливість розірвання договору в судовому порядку.

Разом із цим, відповідно до частини 3 статті 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частин 2, 4 статті 678 ЦК України у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення), покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару. Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом.

Отже, з системного тлумачення статей 651 та 678 ЦК України чітко вбачається, що право покупця на одностороннє розірвання договору в разі поставки товару неналежної якості прямо передбачено чинним законодавством та підлягає реалізації саме в порядку, передбаченому нормою 678 ЦК України, яка є спеціальною у спірних правовідносинах.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду, викладеною в постанові від 17 грудня 2020 року в справі № 904/1598/18 та відповідно до якої розірвання договору є безумовним правовим наслідком обґрунтованої відмови покупця від договору в порядку статті 678 ЦК України. Цей наслідок настає одразу після здійснення такої відмови.

Для застосування частини 2 статті 678 ЦК України важливим є встановлення чи має місце істотне порушення вимог щодо якості товару, зокрема: чи були наявні у товарі недоліки, які виявилися неодноразово або з`явилися знову після їх усунення, чи були недоліки, які неможливо усунути. Покупець має право відмовитися від договору та вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми лише у випадку, якщо недоліки товару є істотними.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 26 січня 2022 року в справі № 921/765/20, від 11 липня 2024 року в справі № 910/10585/23.

Втім, як вже зазначалось, докази на підтвердження факту наявності недоліків ліфтового обладнання, а також їх характеру, внаслідок чого монтаж та експлуатація ліфта, як зазначало ТОВ "Ханбер" у своєму позові, були неможливі, - у матеріалах справи відсутні. Як наслідок, унеможливленим є визначення рівня недоліків поставного ліфтового обладнання як істотного.

У свою чергу, непередання продавцем документів, що стосуються товару, про що зазначало ТОВ "Ханбер" у своєму позові, згідно зі статтею 666 ЦК України є підставою для звернення покупця з відповідною вимогою до продавця та встановлення йому розумного строку для їх передання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 липня 2025 року в справі № 910/5113/24.

Крім того, ТОВ "Ханбер" також не виконало покладеного на нього обов`язку з належного оформлення товаросупровідних документів відповідно до пункту 3.7. договору.

Протилежного до матеріалів справи не надано.

Разом із цим, можливість реалізації права на відмову від договору у випадку його істотного порушення продавцем у порядку частини 2 статті 678 ЦК України пов`язується з дотриманням форми повідомлення про відмову, а отже пов`язано з вимогами частини 3 статті 214 ЦК України, відповідно до якої відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, у якій було вчинено правочин.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 10 травня 2020 року в справі № 910/22541/16.

Проте, ТОВ "Ханбер" не скористалось своїм правом на односторонню відмову від договору у визначеному законом порядку. Докази повідомлення ТОВ "Ханбер", адресоване ТОВ "СВС-К" у порядку статті 678 ЦК України, про відмову від договору та про необхідність повернення останнім сплачених коштів за товар неналежної якості, у матеріалах справи відсутні.

Пред`явлення позову про розірвання договору не є тотожним реалізації права позивача на відмову від договору в порядку статті 678 ЦК України та не є вираженням волевиявлення останнього на припинення дії такого правочину.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 17 грудня 2020 року в справі № 904/1598/18.

Разом із цим, передбачені статтею 678 ЦК України наслідки підлягають застосуванню, насамперед, у силу наявності безпосередньо факту передачі товару за договором.

Колегією суддів акцентується, що в матеріалах справи відсутні належні докази поставки обумовленого ліфтового обладнання за договором і факт його прийняття ТОВ "Ханбер" у передбаченому договором та законом порядку, у тому числі передбачені пунктами 3.4, 3.6, 3.8 договору підписана покупцем накладна на відвантаження та довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей. Будь-які інші товарно-супровідні документи, з яких можливо встановити, яке саме обладнання було поставлене за спірним правочином, його кількісні і якісні характеристики, фактичні обставини поставки спірного обладнання, зокрема дату та місце його отримання, а також повноважних осіб, які проводили його первинний огляд з боку покупця, - у матеріалах справи не містяться й сторонами подані не були.

При цьому, за умовами пункту 5.1. договору та пункту 4 специфікації № 1 вбачається, що ТОВ "СВС-К" зобов`язалося поставити обумовлене ліфтове обладнання протягом 47-ми календарних днів з моменту отримання першого авансового платежу від покупця. З урахуванням здійснення ТОВ "Ханбер" такого платежу 31 жовтня 2019 року, постачальник зобов`язаний був поставити обумовлений товар до 17 грудня 2019 року.

Натомість з наявної в матеріалах справи копії підписаної в односторонньому порядку постачальником видаткової накладної № РН-0000006, доданої самим позивачем за зустрічним позовом, вбачається, що остання датована 28 квітня 2020 року.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії договору-заявки № 11 на надання транспортно-експедиційних послуг, підписаної між уповноваженими представниками ТОВ "СВС-К" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Оксія Капітал Транс Груп", а також скріпленими їх печатками, вантаж (3 ліфти), загальною вагою 18 тонн, повинен бути доставлений від вантажовідправника Alemdag Mah Sair Mehmet Akif Ersoy (Туреччина) до вантажоодержувача ТОВ "СВС-К" (Україна) у період з 27 по 28 квітня 2020 року. При цьому, вказана копія договору-заявки взагалі не містить жодних ідентифікуючих даних про вантаж, що унеможливлює встановлення факту поставки до ТОВ "СВС-К" саме обумовленого договором поставки № СД17102019 ліфтового обладнання.

У той же час, у службовій записці ОСОБА_1 , адресованій директору ТОВ "СВС-К", зазначено, що вказана особа перебувала у службовому відрядженні в місті Одеса та брала участь в огляді поставленого за договором поставки № СД17102019 ліфта саме в період з 28 липня 2019 року по 29 липня 2019 року.

Отже, з наявних у матеріалах справи суперечливих документів неможливо встановити ні конкретну дату поставки спірного ліфтового обладнання, ні умови його поставки й передачі до ТОВ "Ханбер", ні якісні та кількісні характеристики зазначеного товару.

На це, за висновками судової колегії, вірно вказав місцевий господарський суд.

Таким чином, беручи до уваги наявні в справі докази в цілому, здійснивши оцінку останніх як окремо, так і у їх взаємному зв`язку з урахуванням правил їх належності та допустимості доказів, визначених ст.ст. 76, 77 ГПК України, за висновками судової колегії обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що правові підстави для застосування приписів частини 2 статті 678 ЦК України до спірних правовідносин відсутні, а обставини, на які ТОВ "Ханбер" посилалось на обґрунтування свого позову, не були доведені останнім у встановленому законом порядку й не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи судом.

Тим самим, правильними, на переконання судової колегії, є висновки суду попередньої інстанції про відмову в задоволенні вимог про розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України.

Крім того, беручи до уваги, що заявивши позовні вимоги про розірвання спірного правочину та повернення сплачених коштів за товар, ТОВ "Ханбер" не вчинило жодних дій для повернення неякісного, на його думку, ліфтового обладнання, докази чого в матеріалах справи відсутні, зважаючи, що ТОВ "Ханбер" у позові не зазначалось інших підстав для стягнення з ТОВ "СВС-К" спірної суми грошових коштів, - відсутніми, за висновками колегії суддів, є підстави для задоволення похідної вимоги ТОВ "Ханбер" про стягнення з ТОВ "СВС-К" 471 933,00 грн коштів, сплачених на користь Постачальника за договором.

Аналогічних правомірних, на переконання колегії суддів, висновків дійшов й суд першої інстанції.

Щодо зустрічного позову.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами частини 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Зі змісту пункту 2.7.2. договору та пункту 2.6. специфікації № 1 вбачається, що строк оплати остаточного платежу за обумовлене ліфтове обладнання сторони пов`язували саме з настання конкретної події - закінчення монтажних робіт із встановлення такого обладнання, термін виконання яких не пізніше 19 грудня 2019 року.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 613 ЦК України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

За статтею 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

В силу вказаних приписів чинного законодавства та положень договору вбачається, що обов`язку ТОВ "Ханбер" щодо своєчасного завершення монтажних робіт з встановлення такого ліфтового обладнання та, відповідно, здійснення остаточного розрахунку за нього передує саме обов`язок ТОВ "СВС-К" з поставки обумовленого (чітко передбаченого за всіма характеристиками) ліфтового обладнання.

У той же час, у матеріалах справи відсутні належні докази, що підтверджують факт виконання ТОВ "СВС-К" його обов`язку з поставки ТОВ "Ханбер" передбаченого договором та додатками до нього ліфтового обладнання у встановленому порядку та строки.

Також у матеріалах справи відсутні будь-які належним чином оформлені первинні документи, з яких було б можливо встановити дату такої поставки, у зв`язку з чим унеможливленим є перевірка обґрунтованості наданих ТОВ "СВС-К" розрахунків заявлених до стягнення з ТОВ "Ханбер" сум штрафних санкцій та інфляційних втрат.

При цьому, колегією суддів звертається увага, що за відсутності належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів сторони не позбавлені права та можливості доведення обставин, на які вони посилаються як на підстави своїх вимог, іншими засобами доказування, у тому числі документами податкової звітності.

Відповідно до пункту 201.7 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.

За приписами пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Однак, належним чином оформлені та зареєстровані контролюючим органом податкові накладні на підтвердження вчинення ТОВ "СВС-К" відповідних господарських операцій за договором до матеріалів справи подані не були.

При цьому, варто звернути увагу сторін договору, що за приписами чинного законодавства обов`язок з остаточної оплати товару виникає у покупця з моменту приймання товару належної якості або прийняття товаросупровідних документів. Проте під час розгляду цієї справи було встановлено факт відсутності в матеріалах справи належних документів, які підтверджують факт поставки саме того товару за якістю і кількістю, який був обумовлений спірним правочином.

З урахуванням наведеного, на переконання судової колегії, такими, що узгоджуються з фактичними обставинами цієї справи, є висновки суду 1-ої інстанції про те, що ТОВ "СВС-К" не довело належними та допустимими доказами наявності спірної заборгованості в ТОВ "Ханбер" за укладеним між сторонами договором. А тому вимога ТОВ "СВС-К" про стягнення заявленої суми основного боргу (52 437,00 грн) є необґрунтованою, а відтак не підлягає задоволенню. Відповідно, з огляду на недоведеність ТОВ "СВС-К" правових підстав для стягнення з ТОВ "Ханбер" основної заборгованості, наявні підстави для відмови в задоволенні решти похідних вимог щодо стягнення з останнього сум пені, штрафу та інфляційних втрат, нарахованих на спірний за зустрічним позовом борг.

Про це, як вважає колегія суддів, правильно висновувався й суд першої інстанції.

У свою чергу, з огляду на вказані висновки щодо суті спору, судовою колегією критично оцінюються доводи апелянтів про неправильне/неповне здійснення судом першої інстанції оцінки наявних у справі доказів у межах дослідження питань особливостей поставки товару за договором у правовідносинах, що склались між сторонами.

Стосовно аргументів апелянта-2 про те, що не задовольняючи клопотання останнього про призначення повторної судової експертизи місцевим господарським судом порушено вимоги норм процесуального права, що призвело до порушення прав позивача в отриманні доказів та надання їх до суду для доведеності перед судом своїх позовних вимог, а також в частині заявленого скаржником-2 клопотання про призначення на стадії апеляційного розгляду судової експертизи, колегія суддів зазначає наступне.

За ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів (ч. 1).

Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення (ч. 1 ст. 101 ГПК України).

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Системний аналіз зазначених статей ГПК України дає підстави дійти висновку, що суд призначає експертизу у випадку коли для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо та якщо жодною стороною не наданий висновок експерта з питань, вирішення яких має значення для справи. При цьому за змістом ч. 2 ст. 99 ГПК України, питання про задоволення клопотання про призначення експертизи не залежить від обґрунтованості підстав для проведення експертизи, якщо сторона не обґрунтовує та не доводить обставини, які перешкоджали самостійному наданню висновків експерта.

Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 25.02.2021 у справі № 910/1668/19.

Як вже зазначалось, у справі наявний висновок судового експерта від 26 листопада 2025 року № 1726, складеного за наслідками проведення судової експертизи у цій справі.

За ст. 107 ГПК України, якщо висновок експерта є неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). За наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам.

Як вбачається з доводів апелянта-2, які викладені у відповідному клопотанні до апеляційного господарського суду, такі направлені на переоцінку наявних у справі доказів з урахуванням, при цьому, специфіки умов договору, що укладався між сторонами. Тоді як на підставі дослідження у сукупності наявних у справі доказів судом першої інстанції й здійснювалась оцінка таких при всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Окрім того, заявником не обґрунтовано, що наявний у справі висновок судового експерта викликає обґрунтовані сумніви щодо його правильності.

За вказаного, колегія суддів не вбачає підстав для призначення у цій справі судової експертизи на стадії апеляційного розгляду.

Також з цих підстав судова колегія відхиляє аргументи скаржника-2 щодо безпідставного відхилення місцевим господарським судом клопотання про призначення повторної судової експертизи.

Отже, на переконання колегії суддів, аргументи апелянтів не знайшли свого підтвердження в межах заявлених вимог, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції через необґрунтованість у розумінні ст.ст. 74, 76, 80, 86, 269 ГПК України. Інші доводи скаржників, прийняті до уваги, однак вони не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційних скарг. Водночас, підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційних скарг - суд апеляційної інстанції в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України не встановив.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникли при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За висновками колегії суддів, доводи апеляційних скарг про те, що оскаржуване рішення у частині відмови в задоволенні зустрічного та первісного позову є незаконним та необґрунтованим, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі № 916/921/21 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.

В свою чергу, апелянтами не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

При цьому, викладені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу позивача знайшли своє підтвердження щодо заперечень на доводи, зазначені скаржником-2 в апеляційній скарзі.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянтів (ТОВ "СВС-К" та ТОВ "Ханбер").

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СВС-К" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ханбер" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі № 916/921/21 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі № 916/921/21 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "СВС-К" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Ханбер".

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.11.2026.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак

Оригінал: reyestr.court.gov.ua