Постанова від 09 листопада 2026 р. у справі №910/6163/26 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №910/6163/26

Суддя: Алданова С.О.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2026 р. Справа № 910/6163/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Корсака В.А.

Шапрана В.В.

без виклику сторін,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошини - Прозоро"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2026

у справі № 910/6163/26 (суддя Алєєва І.В.)

за позовом Акціонерне товариство "Укртранснафта"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошини - Прозоро"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Укртранснафта" (далі - позивач; АТ "Укртранснафта") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю компанія "Хасспа" (яке в подальшому змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Автошини - Прозоро" (надалі - відповідач; ТОВ "Автошини - Прозоро"; Товариство; апелянт; скаржник) про стягнення 68 240,47 грн, з яких: пеня - 28 506,29 грн та штраф - 39 734,18 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невчасну поставку відповідачем товару згідно договору від 23.05.2025 № 23-02/130-25.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Автошини - Прозоро" на користь АТ "Укртранснафта" пеню - 28 366 (двадцять вісім тисяч триста шістдесят шість) грн 31 коп., штраф - 39 606 (тридцять дев`ять тисяч шістсот шість) грн 92 коп. та витрати зі сплати судового збору - 2 651 (дві тисячі шістсот п`ятдесят одна) грн 97 коп. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

За висновками місцевого господарського суду, обґрунтованою сумою до стягнення з відповідача на користь позивача за порушення строків поставки за договором буде пеня - 28 366,31 грн та штраф - 39 606,92 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Автошини - Прозоро" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 в частині стягнення з ТОВ "Автошини-Прозоро" на користь АТ "Укртранснафта" пені - 28 366,31 грн та штрафу - 39 606,92 грн. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог АТ "Укртранснафта" в частині стягнення пені, нарахованої за прострочення поставки товару за видатковою накладною № 479 від 01.09.2025, за видатковими накладними: № 711 від 23.10.2025 та № 945 від 02.12.2025, а також штрафу, нарахованого за вказаними видатковими накладними, у зв`язку з відсутністю прострочення поставки товару, найменування (асортимент) якого погоджено сторонами додатковими угодами № 1 від 21.08.2025 та № 2 від 01.10.2025, за відсутності нової заявки покупця на поставку такого товару. У випадку, якщо суд дійде іншого висновку, застосувати частину третю статті 551 Цивільного кодексу України та зменшити розмір штрафних санкцій, нарахованих за прострочення поставки товару за видатковими накладними № 946 від 02.12.2025 та № 6 від 08.01.2026, на 90%, стягнувши з ТОВ "Автошини-Прозоро" на користь АТ "Укртранснафта" 383,20 грн, з яких пеня - 221,13 грн, штраф - 162,07 грн. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі № 910/6163/26 залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене за: неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апелянт зазначає, що у відзиві на позовну заяву від 13.06.2026 та у запереченнях на додаткові пояснення позивача від 22.07.2026 відповідач послідовно наводив доводи про те, що товар, поставлений за видатковими накладними № 479 від 01.09.2025, № 711 від 23.10.2025 та № 945 від 02.12.2025, з`явився у Специфікації до договору поставки № 23-02/130-25 від 23.05.2025 (скорочено - Договір) лише внаслідок укладення додаткової угоди № 1 від 21.08.2025 та додаткової угоди № 2 від 01.10.2025. Відповідно до пункту 5.2 Договору постачальник розпочинає відвантаження товару на підставі отриманої від покупця письмової заявки про готовність до виконання Договору, в тому числі на кожну частину/партію товару, а згідно зі Специфікацією строк поставки обчислюється протягом 60 календарних днів саме з дати отримання постачальником такої заявки. Заявка № 1 від 04.06.2025 та Заявка № 2 від 17.07.2025, на які посилається позивач як на підставу нарахування пені та штрафу, об`єктивно не могли і не містили вимоги щодо поставки товару, найменування (асортимент) якого узгоджено сторонами лише 21.08.2025 та 01.10.2025, тобто вже після направлення обох заявок. Після укладення Додаткових угод № 1 та № 2 позивач нової письмової заявки на поставку зміненого товару відповідачу не направляв, що ним не спростовано і що підтверджується матеріалами справи. Втім, жодного аналізу змісту пункту 5.2 договору, змісту додаткових угод № 1 та № 2, а також правозастосування статті 653 ЦК України до спірних правовідносин оскаржуване рішення не містить.

Окремо скаржник вказав, що заявляв клопотання про зменшення заявленої до стягнення суми на 90% на підставі частини третьої статті 551 ЦК України і статті 233 Господарського кодексу України, наводячи такі обставини: відсутність попередньої оплати за Договором, а отже відсутність будь-яких доведених майнових втрат позивача; відсутність з боку позивача доказів понесення додаткових витрат чи упущеної вигоди; об`єктивний характер обставин, що спричинили прострочення (стан ринку шин та логістики в умовах воєнного стану); повне та якісне виконання відповідачем договірних зобов`язань у повному обсязі; відсутність умислу або грубої необережності з боку відповідача. Зазначає, що оскаржуване рішення не містить жодної оцінки поданих відповідачем доказів і доводів.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2026, апеляційна скарга відповідача в справі № 910/6163/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошини - Прозоро" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі № 910/6163/26. Призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Про перегляд справи в апеляційному порядку учасники справи повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується довідками від 21.08.2026 про доставку ухвали Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 до електронних кабінетів сторін.

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

На адресу апеляційного господарського суду від АТ "Укртранснафта" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Згідно тверджень позивача, всупереч вимогам Договору постачальник порушив строки поставки товару за заявками №№ 1, 2.

Додатково позивач підкреслює, що Додаткові угоди № 1 та № 2 були укладені сторонами в межах існуючого Договору поставки та спрямовані на врегулювання питання щодо заміни окремих позицій товару, які відповідач не мав можливості поставити, а не на припинення існуючого зобов`язання та виникнення нового. Тому, на думку позивача, відсутні будь-які підстави для висновку про те, що укладення Додаткових угод автоматично припинило дію раніше поданих заявок або започаткувало новий строк поставки. Укладення додаткових угод не призвело до виникнення нового зобов`язання, а лише змінило предмет виконання вже існуючого зобов`язання в частині поставки окремих позицій. Заміна окремих марок шин була запропонована відповідачем виключно як спосіб виконання вже існуючого зобов`язання.

Також АТ "Укртранснафта" зазначило, що розмір заявленої позивачем суми штрафних санкцій становить 68 240,47 грн., що складає лише 2,37 % від загальної суми Договору (2 884 884,00 грн). Таким чином, розмір заявленої неустойки є незначним порівняно із загальною сумою Договору і співмірним допущеному порушенню та не свідчить про надмірний чи неспіврозмірний характер відповідальності відповідача. Більше того, зазначений розмір відповідальності був безпосередньо погоджений сторонами при укладенні Договору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2026 заяву про самовідвід судді Євсікова О.О. від розгляду апеляційної скарги ТОВ "Автошини - Прозоро" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі № 910/6163/26 задоволено. Відведено суддю Північного апеляційного господарського суду Євсікова О.О. від розгляду справи №910/6163/26. Матеріали справи № 910/6163/26 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 ГПК України.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2875/26 від 22.10.2026 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6163/26.

Витягом з протоколу передачі судової справи передано справу № 910/6163/26 на розгляд колегії суддів: головуючий суддя: Алданова С.О., судді: Корсак В.А., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2026 справу № 910/6163/26 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошини - Прозоро" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 прийнято до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Шапран В.В.

Відповідно до статті 269 частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 23.05.2025 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено договір поставки № 23-02/130-25, за яким на умовах цього Договору та за результатами проведеної процедури закупівлі (згідно з протоколом щодо прийняття рішення Уповноваженою особою з проведення публічних закупівель АТ «Укртранснафта» у місті Києві від 08.05.2025 № 145УОВ/5) постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки шини для транспортних засобів великої та малої тоннажності (код 34350000-5 за ДК 021:2015) (UA-2025-04-10-003679-a) (шини для транспортних засобів, камери та обідні стрічки (фліпери) (4 лоти: Лот 2. Шини для легкових автомобілів виробничих підрозділів АТ «Укртранснафта» у Львівській області; Лот 3. Шини для легкових автомобілів головного управління АТ «Укртранснафта» у м. Києві) (надалі за текстом - «товар»), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар (п. 1.1 Договору).

Загальна сума Договору відповідно до п. 3.2 становить: без ПДВ - 2 404 070, 00 грн, ПДВ - 480 814, 00 грн. разом з ПДВ - 2 884 884, 00 грн.

Відповідно до Специфікації, що є додатком № 1 до Договору, строк поставки товару протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати отримання постачальником письмової заяви від покупця.

Сторонами укладались додаткові угоди №№ 1 та 2, якими вносились зміни до додатків №№ 1 і 2.

04.06.2025 позивач направив на електронну пошту відповідача (tov.avtoshini.prozoro@gmail.com) заявку про готовність до виконання договору на суму 1 184 077, 20 грн (далі - Заявка № 1), яку останній отримав у день відправки, а тому з урахуванням вказаної вище специфікації строк для поставки товару за Заявкою № 1 до 03.08.2025, а оскільки 03.08.2025 припадає на вихідний день неділю, останнім днем поставки є 04.08.2025 (понеділок).

17.07.2025 позивач направив на електронну пошту відповідача (tov.avtoshini.prozoro@gmail.com) заявку про готовність до виконання договору на суму 1 700 806,80 грн (далі - Заявка № 2), яку останній отримав у цей же день, а тому останнім днем поставки товару за Заявкою № 2 є 15.09.2025.

Відповідно до п. 5.5 Договору приймання товару покупцем (в тому числі кожної частини/партії товару) підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками сторін електронного (-их) первинного (-их) документа (-ів) (видаткової (-их) накладної (-их)).

Згідно п. 5.12 Договору датою поставки товару (в тому числі кожної частини/партії товару) та моментом отримання покупцем товару (в тому числі кожної частини/партії товару) від постачальника вважається дата підписання електронного (-их) первинного (-их) документа (-ів) (видаткової (-их) накладної (-их)) представником покупця.

За Заявкою № 1: 12.06.2025 покупцем підписано видаткову накладну № 203 від 05.06.2025 на суму 874 765,20 грн, 12.06.2025 покупцем підписано видаткову накладну № 206 від 06.06.2025 на суму 273 192,00 грн та 01.09.2025 покупцем підписано видаткову накладну № 479 від 01.09.2025 на суму 36 120,00 грн.

За Заявкою № 2: 04.09.2025 покупцем підписано видаткову накладну № 494 від 04.09.2025 на суму 1 133 175,60 грн, 31.10.2025 покупцем підписано видаткову накладну № 711 від 23.10.2025 на суму 518 904,00 грн, 02.12.2025 покупцем підписано видаткову накладну № 945 від 02.12.2025 на суму 23 754,00 грн, 02.12.2025 покупцем підписано видаткову накладну № 946 від 02.12.2025 на суму 11 577,60 грн та 08.01.2026 покупцем підписано видаткову накладну № 6 від 08.01.2026 на суму 11 577,60 грн.

З урахуванням викладеного позивач вказував, що всупереч вимогам Договору постачальник порушив строки поставки товару за Заявками №№ 1, 2, а п. 7.1. Договору передбачено, що при недотриманні постачальником строків поставки, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого товару, за кожний день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом всього строку порушення зобов`язання.

Якщо прострочення виконання зобов`язань перевищує 30 днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого товару.

Враховуючи прострочення відповідачем строків поставки товару за договором, позивач направив відповідачу претензію від 05.03.2026 № 01-03/11/1499-26 про сплату пені та штрафу за порушення строків поставки товару у загальному розмірі 68 240, 47 грн, яка задоволена не була, що і стало підставою для звернення до господарського суду з відповідним позовом.

Від відповідача до суду І-ої інстанції надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив позовні вимоги задовольнити частково. Зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій на 90%, стягнувши із відповідача штрафні санкції за прострочення поставки за видатковими накладними № 946 від 02.12.2025 та № 6 від 08.01.2026 в загальній сумі 383,20 грн, із яких: пеня - 221,13 грн, штраф - 162,07 грн. Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій за прострочення поставки товару за видатковими накладними № 479 від 01.09.2025, № 711 від 23.10.2025 та № 945 від 02.12.2025, а саме пені, нарахованої за прострочення поставки за видатковою накладною № 479 від 01.09.2025 в сумі 975,24 грн; штрафних санкцій, нарахованих за прострочення поставки за видатковими накладними № 711 від 23.10.2025 та № 945 від 02.12.2025, а саме пені в загальній сумі 25 319,72 грн та штрафу в сумі 38 113,32 грн.

Від позивача до місцевого господарського суду надійшли додаткові пояснення у справі, в яких позивач заперечував проти доводів викладених у відзиві на позовну заяву та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідачем подано до суду першої інстанції заперечення на додаткові пояснення позивача, в яких відповідач просив позовні вимоги задовольнити частково - в межах та на умовах, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву від 13.06.2026, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача штрафні санкції за прострочення поставки товару за видатковими накладними № 946 від 02.12.2025 та № 6 від 08.01.2026 у загальній сумі 383,20 грн, відмовивши в задоволенні решти позовних вимог.

Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, колегія зазначає, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною другою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України (норми якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність на підставі Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» № 4196-IX від 09.01.2025, який 28.08.2025 введено в дію) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Основні процесуальні норми про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, які передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

За ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд також наголошує, що в ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження й обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, у свою чергу, визначається предметом позову.

Належність як змістовна характеристика та допустимість як характеристика форми є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).

За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарт доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Згідно з положеннями статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів (з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності) - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів та оцінки доказів відповідно до статей 73-79 ГПК України залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші (постанова Верховного Суду від 17 березня 2026 року в cправі № 904/4337/24).

Як вже зазначалось, 04.06.2025 позивач направив на електронну пошту відповідача (tov.avtoshini.prozoro@gmail.com) заявку про готовність до виконання договору на суму 1 184 077, 20 грн, яку останній отримав у день відправки, а тому з урахуванням вказаної вище специфікації строк для поставки товару за Заявкою № 1 до 03.08.2025, а оскільки 03.08.2025 припадає на вихідний день неділю, останнім днем поставки є 04.08.2025 (понеділок).

17.07.2025 позивач направив на електронну пошту відповідача (tov.avtoshini.prozoro@gmail.com) заявку про готовність до виконання договору на суму 1 700 806,80 грн (далі - Заявка № 2), яку останній отримав у цей же день, а тому останнім днем поставки товару за Заявкою № 2 є 15.09.2025.

У листі № 4/06 від 04.06.2025 відповідач проінформував позивача про готовність поставки товару.

Відповідно до п. 5.5 Договору приймання товару покупцем (в тому числі кожної частини/партії товару) підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками сторін електронного (-их) первинного (-их) документа (-ів) (видаткової (-их) накладної (-их)).

Згідно п. 5.12 Договору датою поставки товару (в тому числі кожної частини/партії товару) та моментом отримання покупцем товару (в тому числі кожної частини/партії товару) від постачальника вважається дата підписання електронного (-их) первинного (-их) документа (-ів) (видаткової (-их) накладної (-их)) представником покупця.

За Заявкою № 1: 12.06.2025 покупцем підписано видаткову накладну № 203 від 05.06.2025 на суму 874 765,20 грн, 12.06.2025 покупцем підписано видаткову накладну № 206 від 06.06.2025 на суму 273 192,00 грн та 01.09.2025 покупцем підписано видаткову накладну № 479 від 01.09.2025 на суму 36 120,00 грн.

За Заявкою № 2: 04.09.2025 покупцем підписано видаткову накладну № 494 від 04.09.2025 на суму 1 133 175,60 грн, 31.10.2025 покупцем підписано видаткову накладну № 711 від 23.10.2025 на суму 518 904,00 грн, 02.12.2025 покупцем підписано видаткову накладну № 945 від 02.12.2025 на суму 23 754,00 грн, 02.12.2025 покупцем підписано видаткову накладну № 946 від 02.12.2025 на суму 11 577,60 грн та 08.01.2026 покупцем підписано видаткову накладну № 6 від 08.01.2026 на суму 11 577,60 грн.

Відповідачем (постачальником) не дотримано в повному обсязі умов Договору щодо строків поставки товару за Заявками №№ 1, 2.

Згідно з статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.1. Договору при недотриманні постачальником строків поставки, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого товару, за кожний день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом всього строку порушення зобов`язання.

Якщо прострочення виконання зобов`язань перевищує 30 днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого товару.

За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/12876/19 зробила висновки про можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань, що передбачено частиною другою статті 231 ГК України. Звернула увагу також й на те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України -видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Гарантована статтею 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. - non bis in idem - «двічі за одне і те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання за одне й те саме правопорушення двічі.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунки пені та штрафу, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при їх обчисленні позивачем допущено арифметичну помилку.

Так, судова колегія вважає вмотивованими висновки суду попередньої інстанції, що відповідна частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню згідно арифметично правильних розрахунків пені та штрафу, проведених та визначених місцевим господарським судом, що за період з 05.08.2025 по 07.01.2026 (в межах періоду нарахування, визначеного позивачем) становить: 28 366,31 грн пені та 39 606,92 грн штрафу.

У свою чергу, з огляду на зазначені у цій постанові висновки щодо суті спору, доводи апелянта про відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій у зв`язку з відсутністю прострочення поставки товару, - критично оцінюються колегією суддів, зокрема як такі, що є недоведеними.

В частині тверджень скаржника про те, що після укладення Додаткових угод № 1 та № 2 позивач нової письмової заявки на поставку зміненого товару відповідачу не направляв, що змінювало обчислення строку поставки товару, то такі колегією суддів відхиляються, оскільки додатковими угодами №№ 1 та 2 вносились зміни до додатків №№ 1 і 2 в частині, зокрема, заміни окремих позицій товарів. При цьому, положень про припинення первісного зобов`язання, встановлення нового строку поставки чи звільнення постачальника від відповідальності за вже допущене порушення строків виконання зобов`язання, додаткові угоди не містять.

Щодо тверджень апелянта про наявність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу на 90%, колегією суддів зазначається таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вже акцентувалось, за п. 7.1. Договору при недотриманні постачальником строків поставки, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого товару, за кожний день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом всього строку порушення зобов`язання.

Якщо прострочення виконання зобов`язань перевищує 30 днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого товару.

За приписами статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно, зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

У той же час, нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 922/3613/18, від 08.05.2018 у справі № 924/709/17, від 15.01.2026 у справі № 910/9629/23, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

За наведеного, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов Договору щодо поставки товару у строк, визначений Договором, з урахуванням того, що питання наявності або відсутності у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, вирішується судом на власний розсуд, беручи до уваги визначену та погоджену сторонами договором відповідальність постачальника, - судовою колегією критично оцінюються доводи скаржника про наявність підстав для зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення суми штрафних санкцій до 90%.

Окремо судовою колегією зазначається, що інші доводи апелянта щодо допущених, на його думку, судом першої інстанції під час здійснення останнім судового розгляду справи процесуальних порушень, взяті до уваги апеляційним господарським судом однак вони, по-перше, не є підставою для скасування або зміни рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України, а по-друге, не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення ухвалене за: неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі № 910/6163/26 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.

В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених скаржником в апеляційній скарзі доводів у цілому.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (ТОВ "Автошини - Прозоро").

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошини - Прозоро" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі № 910/6163/26 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі № 910/6163/26 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Автошини - Прозоро".

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.А. Корсак

В.В. Шапран

Оригінал: reyestr.court.gov.ua