Суд: Південно-західний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №916/2006/25
Суддя: Ярош А.І.
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2006/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Таран С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”
на рішення Господарського суду Одеської області від 18.08.2026 року, суддя в І інстанції О.В. Цісельський, повний текст якого складено 18.08.2026, в м. Одесі
у справі №916/2006/25
за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”
до відповідача: Білозерської селищної ради
про стягнення 81 921,49 грн
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Білозерської селищної ради про стягнення 81921,49 грн, у тому числі: основний борг у сумі 36407,21 грн, пеня в сумі 24237,74 грн, 3% річних у сумі 4272,55 грн, інфляційні втрати в сумі 17003,99 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Білозерською селищною радою зобов`язань за договором №20-1218/21-БО-Т постачання природного газу від 26.11.2021 щодо повної та своєчасної оплати природного газу, поставленого у грудні 2021 року, січні–березні та грудні 2022 року.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.08.2026 у справі №916/2006/25 позов задоволено частково; стягнуто з Білозерської селищної ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” суму основної заборгованості в розмірі 5 045,48 грн, пеню в розмірі 4 031,01 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 529,90 грн, 3% річних в розмірі 501,16 грн та судовий збір в розмірі 328,45 грн; у задоволенні решти позову – відмовлено.
Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” на виконання договору №20-1218/21-БО-Т від 26.11.2021 поставило Білозерській селищній раді природний газ у грудні 2021 року, січні–березні та грудні 2022 року на загальну суму 192 554,41 грн. Обсяги поставленого газу підтверджуються актами приймання-передачі та відомостями інформаційної платформи Оператора ГТС щодо остаточної алокації відборів. Відповідач не заперечував обсяги спожитого газу та не надав доказів, які б спростовували наведені позивачем відомості.
Разом із тим суд установив, що позивач неправильно визначив розмір заборгованості. Так, відповідно до інформації ПАТ АБ «Укргазбанк», відповідач сплатив за поставлений газ 187508,93грн, тоді як позивач у розрахунку врахував лише 156147,20 грн. Різницю між цими сумами - 31361,73 грн - позивач пояснював поверненням відповідачу переплати 06.04.2022. Однак на підтвердження такого повернення надав лише внутрішню бухгалтерську довідку. Банківські документи або інші первинні докази фактичного перерахування коштів відповідачу відсутні. За таких обставин суд не визнав доведеним факт повернення переплати та врахував усі підтверджені платежі відповідача.
Оскільки загальна вартість поставленого газу становить 192 554,41 грн, а оплата підтверджена в сумі 187 508,93 грн, суд визначив основний борг у розмірі 5 045,48 грн. Отже, вимога про стягнення основного боргу підлягала задоволенню лише в цій сумі, а в решті - відмові.
Вирішуючи питання щодо пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції врахував, що Білозерська селищна територіальна громада перебувала під тимчасовою окупацією з 10.03.2022 по 11.11.2022. З огляду на спеціальний правовий режим тимчасово окупованої території та висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 та від 23.10.2025 у справі №916/1650/23, суд дійшов висновку про заборону постачання природного газу на тимчасово окуповану територію у відповідний період. У зв`язку з цим суд не вбачав підстав для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат за зобов`язаннями, що стосувалися березня 2022 року.
Щодо газу, поставленого у грудні 2022 року, після деокупації громади, суд зазначив, що нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення його оплати загалом є можливим. Водночас позивач не довів правильність заявленого розрахунку, оскільки визначав суму боргу з урахуванням повернення відповідачу 31 361,73 грн, факт якого не підтверджено належними доказами.
Здійснивши власний перерахунок, суд установив, що заборгованість у сумі 36 444,05 грн підлягала врахуванню за період з 16.02.2023 по 21.04.2023, а з 22.04.2023 розмір непогашеного боргу становив 5 045,48 грн. Виходячи з установлених сум заборгованості та періодів прострочення, суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення пені в сумі 4 031,01 грн, 3 % річних у сумі 501,16 грн та інфляційних втрат у сумі 1 529,90 грн.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову: стягнення основного боргу в сумі 5 045,48 грн, пені в сумі 4 031,01 грн, 3 % річних у сумі 501,16 грн та інфляційних втрат у сумі 1 529,90 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”, в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 18.08.2026 у справі №916/2006/25 у частині, якою відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”; прийняти нове судове рішення в оскаржуваній частині, яким позовні вимоги ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг” щодо стягнення: 31361,73 грн - основного боргу; 20206,73 грн – пені; 3771,39 грн – 3% річних; 15474,09 грн інфляційних втрат, у стягненні яких було відмовлено, – задовольнити.
Зокрема, скаржник не погоджується з висновком суду про відсутність підстав для стягнення заборгованості та нарахованих на неї платежів за газ, поставлений у лютому–березні 2022 року, до 07.05.2022, у зв`язку з тимчасовою окупацією території Білозерської громади.
На обґрунтування своєї позиції апелянт зазначає, що суд не врахував редакції статей 3 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», які діяли у відповідний період. Так, до 20.03.2022 законодавство відносило до тимчасово окупованих територій виключно Автономну Республіку Крим та місто Севастополь. Із 20.03.2022, після набрання чинності Законом України №2138-IX, правовий режим тимчасово окупованої території міг поширюватися на інші території України за умови прийняття відповідного рішення РНБО, введеного в дію указом Президента України. Водночас лише з 07.05.2022, після набрання чинності Законом України №2217-IX, законодавець прямо поширив визначення тимчасово окупованої території на інші сухопутні території України, окуповані Російською Федерацією.
З огляду на це скаржник вважає, що до правовідносин з постачання газу у лютому–березні 2022 року суд мав застосувати законодавство в редакції, чинній на момент їх виникнення. На його думку, поширення на ці правовідносини законодавчих змін, які набрали чинності пізніше, суперечить статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України, які закріплюють принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі.
Апелянт також заперечує можливість застосування до спірних правовідносин висновків Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23. За його твердженням, у цій справі Верховний Суд аналізував законодавство в редакції, чинній із 07.05.2022, та вирішував питання постачання газу на територію, яка вже охоплювалася оновленим законодавчим визначенням тимчасово окупованої території. Натомість спірні правовідносини виникли раніше, за іншого правового регулювання. Тому, на думку скаржника, наведений правовий висновок не є універсальним і не може застосовуватися без урахування редакції закону, чинної на час поставки газу.
Окремо скаржник не погоджується з висновком суду про недоведеність повернення відповідачу переплати в сумі 31 361,73 грн. Він зазначає, що суд установив наявність у матеріалах справи довідки позивача, у якій відображено повернення цієї суми 06.04.2022, однак не врахував, що відповідач не заперечував факту її повернення та не надав власного контррозрахунку заборгованості. Крім того, відповідач сам звертався до позивача з листом від 11.02.2022 №02-26/390 щодо повернення зазначеної переплати.
На думку апелянта, за таких обставин суд мав оцінити докази в їх сукупності та застосувати стандарт вірогідності доказів, передбачений статтею 79 ГПК України, а не відхиляти відомості про повернення коштів лише через відсутність у матеріалах справи банківського підтвердження. Скаржник також зазначає, що лист АТ «Ощадбанк», який підтверджує повернення передоплати, був отриманий позивачем 25.08.2026, у зв`язку з чим його копію з додатками подано разом з апеляційною скаргою.
Таким чином, апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні заборгованості за газ, поставлений у лютому–березні 2022 року, неправильно визначив розмір основного боргу та, як наслідок, неправильно здійснив розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
У відзиві на апеляційну скаргу Білозерська селищна рада заперечує проти доводів апеляційної скарги та вважає, що суд першої інстанції правильно застосував положення Закону України №1207-VII до спірних правовідносин. Зазначає, що позивач не заперечував факт постачання природного газу в період з 10.03.2022 по 31.03.2022 під час тимчасової окупації громади, а спір стосується саме правових наслідків такого постачання.
На підтвердження правомірності висновків суду рада посилається на постанову Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №910/9680/23, відступу від правової позиції якої Об`єднана палата КГС ВС не знайшла підстав у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23. Крім того, у постанові від 23.10.2025 у справі №916/1650/23 Верховний Суд застосував цей підхід до правовідносин щодо постачання енергії на територію Херсонської області, починаючи з березня 2022 року. Оскільки Білозерська громада перебувала під тимчасовою окупацією з 10.03.2022 по 11.11.2022, рада вважає, що суд обґрунтовано пов`язав застосування відповідних обмежень із фактичним початком окупації. Посилання апелянта на загальний висновок щодо дії нормативно-правових актів у часі, викладений у постанові Верховного Суду від 31.03.2026 у справі №908/780/23, на її думку, не спростовує спеціальних правових висновків щодо застосування Закону №1207-VII до господарських правовідносин на тимчасово окупованих територіях.
Також рада заперечує проти доводів апелянта щодо повернення переплати в сумі 31 361,73 грн. Вказує, що відсутність заперечень відповідача сама по собі не свідчить про визнання факту повернення коштів, а заява ради від 11.02.2022 №02-26/390 підтверджує лише звернення з проханням повернути переплату, але не фактичне перерахування коштів. Суд першої інстанції обґрунтовано визнав недостатнім наданий позивачем внутрішній бухгалтерський документ, який не підтверджений банківськими чи іншими первинними документами.
Щодо листа АТ «Ощадбанк», поданого позивачем разом з апеляційною скаргою, рада зазначає, що відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України нові докази приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках за умови доведення об`єктивної неможливості їх подання до суду першої інстанції. Сам факт отримання банківського листа після ухвалення рішення не підтверджує такої неможливості, оскільки документ стосується банківської операції, здійсненої ще 06.04.2022.
За відсутності належного підтвердження повернення переплати суд першої інстанції правильно визначив основний борг у сумі 5 045,48 грн та відповідно перерахував пеню, 3 % річних й інфляційні втрати. Оскільки ці нарахування залежать від розміру основного зобов`язання та періоду прострочення, рада вважає відсутніми підстави для їх стягнення в розмірах, заявлених позивачем.
З огляду на викладене Білозерська селищна рада просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.
Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 81 921,49 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; її розгляд вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Щодо долученого до апеляційної скарги нового доказу - листа АТ «Ощадбанк» від 25.08.2026, суд зазначає таке.
Насамперед суд зазначає, що позивач не порушує питання щодо приєднання вказаного доказу до матеріалів справи, не просить поновити строк на подання нових доказів на стадії апеляційного перегляду.
Відповідно до частин першої-третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Положення ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Недоведеність таких обставин виключає процесуальні підстави для дослідження апеляційним судом таких додаткових доказів. Положення статті 269 ГПК України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.
Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Однак, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання сторонами таких доказів.
Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19.
Як вбачається з матеріалів справи, лист АТ «Ощадбанк» від 25.08.2026, який позивач просить долучити до матеріалів справи, складено вже після ухвалення Господарським судом оскаржуваного рішення від 18.08.2026, що самим позивачем не заперечується.
За таких обставин зазначений лист об`єктивно не існував на момент розгляду спору судом першої інстанції та не міг бути предметом його дослідження й оцінки під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Водночас сама по собі обставина створення доказу після прийняття рішення суду першої інстанції виключає можливість його прийняття судом апеляційної інстанції у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин його неподання стороною раніше, оскільки інше суперечило б природі апеляційного перегляду та фактично перетворювало б апеляційний розгляд на новий розгляд справи із дослідженням обставин, які не існували на момент вирішення спору судом першої інстанції.
Отже, отримання такого доказу є наслідком процесуальної поведінки самого позивача, а не результатом існування об`єктивних та непереборних обставин, що унеможливлювали його подання під час розгляду справи судом першої інстанції.
Колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.03.2018 у справі №910/24486/16, відповідно до якої неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку щодо доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, не може бути компенсоване на наступних стадіях судового розгляду, оскільки такий підхід призводив би до безпідставного перегляду законного та обґрунтованого судового рішення.
Крім того, позивачем не наведено та не доведено існування виняткових обставин у розумінні частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, які б об`єктивно унеможливлювали подання відповідного доказу під час розгляду справи судом першої інстанції. При цьому сам факт отримання нового доказу після ухвалення рішення не є такою винятковою обставиною.
Суд також бере до уваги, що відповідно до частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням процесуальних дій. Допущення можливості долучення до матеріалів справи доказів, які були створені вже після ухвалення рішення суду першої інстанції, за відсутності передбачених законом підстав, порушувало б принцип правової визначеності та нівелювало б встановлені процесуальним законом межі апеляційного перегляду.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для прийняття та дослідження листа від 25.08.2026.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 26.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (постачальник, позивач, ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг”) та Білозерською селищною радою (споживач, відповідач) укладено договір постачання природного газу № 20-1218/21-БО-Т, за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 2.1. договору, постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з грудня 2021 року по грудень 2022 року (включно), в кількості 19,7 тис.куб.метрів, в тому числі по місяцях (далі також - розрахункові періоди): у грудні 2021 року – 3,9 тис.куб.м.; у січні 2022 року – 3,9 тис.куб.м.; у лютому 2022 року – 3,6 тис.куб.м.; у березні 2022 року – 2,1 тис.куб.м.; у листопаді 2022 року – 2,3 тис.куб.м.; у грудні 2022 року – 3,9 тис.куб.м.
Загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору (підп. 2.1.3. п. 2.1. договору).
Пунктом 2.3. договору передбачено, що підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника (надалі - Реєстр або Реєстр споживачів), розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.
За умовами п. 2.4 договору перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися шляхом підписання сторонами додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду. Споживач зобов`язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим договором. В будь-якому випадку, обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до пункту 3.5 цього договору, вважається фактично використаним за цим договором обсягом природного газу.
За змістом п. 3.5. договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ (підп. 3.5.1.). На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником постачальника (підп. 3.5.2.). Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (підп. 3.5.3.). У випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи оператора ГГС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору (підп. 3.5.4.).
Відповідно до п. 3.6 договору звірка фактично використаного обсягу газу за цим договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу обсяг газу згідно з даними Інформаційної платформи оператора ГТС.
Відповідно до п. 4.1. договору, ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна природного газу за 1000 куб.м. газу без ПДВ - 13 658,42 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб.м. Всього ціна газу за 1000 куб.м. з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 16 554,00 грн.
За умовами п. 4.3. договору, загальна вартість цього договору на дату укладання становить 271761,50 грн, крім того ПДВ – 54352,30 грн, разом з ПДВ – 326113,80 грн.
Оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду (п. 5.1. договору).
Згідно із п. 5.3. договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору. Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати споживачем 100% вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100% оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові періоди.
Підпунктами 4 пунктів 6.2., 6.3. договору передбачено, що споживач зобов`язаний прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором, а постачальник, у свою чергу, має право отримати оплату за переданий за цим договором природний газ в розмірі та в строки, визначені цим договором.
За умовами п. 7.2. договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Даний договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2022 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (п. 13.1. договору).
Даний договір підписано представниками сторін та скріплено печатками обох сторін.
На підтвердження постачання природного газу позивач надав акти приймання-передачі за січень, лютий, березень та грудень 2022 року на загальну суму 159 355,55 грн, а саме: за січень - 56 120,69 грн (3,39016 тис. куб. м), за лютий - 25 901,04 грн (1,56464 тис. куб. м), за березень - 40 926,61 грн (2,47231 тис. куб. м), за грудень - 36 444,05 грн (2,20154 тис. куб. м).
Водночас коригуючим актом від 25.04.2022 вартість газу, поставленого у березні 2022 року, зменшено на 36,84 грн, у зв`язку з чим вона становить 40 889,77 грн.
Зазначені акти підписані лише постачальником та скріплені його печаткою. При цьому позивач надав роздруківки електронного листування, які підтверджують направлення актів за березень 2022 року на електронну адресу відповідача, зазначену в договорі постачання природного газу №20-1218/21-БО-Т від 26.11.2021.
Разом із тим листом від 28.10.2024 №ТOВВИХ-24-16347 ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» повідомило про остаточну алокацію обсягів газу, спожитого Білозерською селищною радою. Згідно з цією інформацією, позивач поставив, а відповідач спожив: у грудні 2021 року - 2 005,49 куб. м, у січні 2022 року - 3 390,16 куб. м, у лютому - 1 564,64 куб. м, у березні - 2 472,31 куб. м, у грудні - 2 201,54 куб. м природного газу.
Крім того, відповідно до листа ПАТ АБ «Укргазбанк» від 24.09.2024 №11512/28830/2024, за період з 26.11.2021 до 19.09.2024 на рахунок позивача від відповідача надійшло загалом 187 508,93 грн. Зокрема, відповідач сплатив 30.12.2021 - 64 560,59 грн, 18.02.2022 - 45 416,00 грн, 25.02.2022 - 10 704,69 грн, 22.04.2023 - 40 926,61 грн та 25 901,04 грн. Водночас банк повідомив про відсутність у зазначений період перерахувань коштів із рахунку позивача на користь відповідача.
Позивач стверджує, що виконав свої зобов`язання з постачання природного газу, тоді як відповідач оплатив газ, поставлений у грудні 2021 року - березні 2022 року, на суму 156 147,20 грн. Несплаченим, за розрахунком позивача, залишився газ, поставлений у грудні 2022 року, вартістю 36 407,21 грн.
У зв`язку з несвоєчасною та неповною оплатою природного газу позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 24 237,74 грн, 3 % річних - 4 272,55 грн та інфляційні втрати - 17 003,99 грн.
Отже, предметом розгляду справи є вимоги про стягнення 81 921,49 грн, з яких: 36 407,21 грн основного боргу, 24 237,74 грн пені, 4 272,55 грн 3 % річних та 17 003,99 грн інфляційних втрат.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", з огляду на наступне.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Апеляційний господарський суд зауважує, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначаються Законом України “Про ринок природного газу” №329-VIII від 09.04.2015.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України “Про ринок природного газу” постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами.
Судом встановлено, що ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» поставило відповідачу у грудні 2021 року, січні–березні та грудні 2022 року природний газ загальною вартістю 192 554,41 грн.
Обсяги спожитого газу підтверджуються актами приймання-передачі та інформацією Оператора ГТС щодо остаточної алокації відборів.
Відповідач не заперечував факту споживання газу.
Разом із тим суд першої інстанції правильно встановив, що позивачем невірно визначено розмір заборгованості.
Так, згідно з інформацією ПАТ АБ «Укргазбанк», за договором відповідач перерахував на рахунок позивача загалом 187 508,93 грн п`ятьма платежами: 30.12.2021 - 64 560,59 грн, 18.02.2022 - 45 416,00 грн, 25.02.2022 - 10 704,69 грн, 22.04.2023 - 40 926,61 грн та 25 901,04 грн.
Загальний розмір здійснених ним платежів становить 187 508,93 грн
При цьому платіж від 30.12.2021 у сумі 64 560,59 грн позивач зарахував у рахунок оплати газу за грудень 2021 року в сумі 33 198,86 грн, а решту коштів - 31 361,73 грн - у рахунок оплати газу за січень 2022 року.
Однак у власному розрахунку позивач надалі зазначив, що цю суму переплати було повернуто відповідачу 06.04.2022, у зв`язку з чим позивач не врахував її як оплату поставленого газу.
На підтвердження повернення коштів позивач надав лише внутрішню бухгалтерську довідку, складену його фінансовим директором.
Водночас згідно з інформацією ПАТ АБ «Укргазбанк» за період з 26.11.2021 по 19.09.2024 перерахування коштів із рахунку позивача на користь відповідача не здійснювалися.
Інших первинних документів, які б підтверджували фактичне повернення 31 361,73 грн, матеріали справи не містять.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано не врахував зазначену суму як повернуту відповідачу та виходив із загального розміру здійснених ним платежів - 187 508,93 грн. Відтак, за загальної вартості поставленого газу 192 554,41 грн залишок основної заборгованості становить 5 045,48 грн.
Судова колегія відхиляє доводи апелянта про те, що відповідач не заперечував факту повернення переплати, не спростовують цього висновку, оскільки ненадання відповідачем окремих заперечень не свідчить про визнання ним відповідної обставини. Матеріали справи не містять заяви відповідача про визнання факту отримання 31 361,73 грн. Так само лист відповідача від 11.02.2022 №02-26/390 підтверджує лише звернення з проханням повернути переплату, але не факт її фактичного перерахування.
Не є переконливим і посилання апелянта на те, що суд першої інстанції мав оцінити наявні докази в їх сукупності та застосувати стандарт вірогідності доказів, адже суд першої інстанції саме таку оцінку і здійснив та дійшов обґрунтованого висновку, що внутрішня бухгалтерська довідка за відсутності банківських або інших первинних документів не підтверджує фактичного повернення коштів.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про те, що відповідачем оплачено поставлений природний газ на суму 187 508,93 грн, а непогашена заборгованість становить 5 045,48 грн. Підстав для зміни визначеного судом розміру основного боргу немає.
Щодо нарахованих позивачем пені, 3 % річних та інфляційних втрат судова колегія зазначає таке.
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, установлений договором чи законом.
За змістом статті 625 ЦК України у разі прострочення виконання грошового зобов`язання боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з розрахунків позивача, пеню, 3 % річних та інфляційні втрати нараховано у зв`язку з несвоєчасною оплатою природного газу, поставленого, зокрема, у березні та грудні 2022 року.
Місцезнаходженням Білозерської селищної ради є селище Білозерка Херсонського району Херсонської області, яке перебувало під тимчасовою окупацією з 10.03.2022 до 11.11.2022. Така обставина підтверджується відповідним переліком територій, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, а також наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376.
За змістом статей 1-1, 2, частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII установлено особливий правовий режим тимчасово окупованих територій, зокрема заборону переміщення товарів, робіт і послуг з іншої території України на тимчасово окуповану територію всіма видами транспорту, у тому числі трубопровідним.
Застосовуючи наведені положення, суд першої інстанції обґрунтовано врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23, а також висновки Об`єднаної палати КГС ВС у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.
Зокрема, Об`єднана палата дійшла висновку, що для територій, визначених пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII, рішення уповноважених органів державної влади про встановлення дат початку та завершення окупації має інформаційне, а не конститутивне значення. Відтак, правовий статус таких територій не залежить від дати прийняття відповідного рішення державним органом, якщо факт їх фактичної окупації є встановленим.
Зазначений підхід застосовано Верховним Судом і в постанові від 23.10.2025 у справі №916/1650/23, у якій розглядалися вимоги про стягнення заборгованості за електричну енергію, передану відповідачу на територію Херсонської області у період з березня до червня 2022 року. Крім того, у постановах від 04.11.2025 у справах № 911/1353/23 та № 922/5404/23 Верховний Суд зазначив, що для вирішення спору в таких правовідносинах визначальним є встановлення дії законодавчої заборони, а не доведення фактичного переміщення товару на тимчасово окуповану територію чи здійснення оплати за нього.
Така правова позиція Верховного Суду відображена також у постанові від 11.05.2026 у справі №916/4397/23, в межах якої також розглядався спір про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" заборгованості за природний газ, поставлений споживачеві на територію Херсонської області у період тимчасової окупації останньої.
Отже, суд першої інстанції правильно виходив із того, що положення Закону № 1207-VII підлягають застосуванню до спірних правовідносин з дати фактичного початку тимчасової окупації селища Білозерка, тобто з 10.03.2022, а не лише з дати прийняття відповідних рішень чи затвердження переліків окупованих територій, про що помилково стверджує апелянт.
За таких обставин нарахування позивачем пені, 3 % річних та інфляційних втрат за зобов`язаннями, строк виконання яких припав на період тимчасової окупації, не має належного правового обґрунтування.
Відтак суд першої інстанції правомірно виключив із розрахунку нарахування, пов`язані з оплатою природного газу, поставленого у березні 2022 року, зокрема пеню за період з 17.05.2022 до 16.11.2022, 3 % річних за період з 17.05.2022 до 21.04.2023 та інфляційні втрати за період з 01.06.2022 до 31.03.2023.
Водночас поставка природного газу у грудні 2022 року відбулася після деокупації відповідної території, а тому законодавчі обмеження, встановлені на період тимчасової окупації, на ці правовідносини не поширювалися. З огляду на встановлене судом прострочення оплати вартості такого газу вимоги про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат у цій частині є правомірними.
Перевіряючи розрахунок відповідних нарахувань, суд першої інстанції правильно врахував, що вартість природного газу, поставленого у грудні 2021 року, січні, лютому та березні 2022 року, була оплачена, а загальна сума коштів, фактично перерахованих відповідачем позивачу, становить 187 508,93 грн. Водночас належних доказів повернення позивачем відповідачу 06.04.2022 переплати в розмірі 31 361,73 грн матеріали справи не містять. Тому відсутні підстави враховувати таке повернення під час визначення розміру заборгованості за грудень 2022 року.
З урахуванням цього суд першої інстанції обґрунтовано визначив, що за період з 16.02.2023 до 21.04.2023 заборгованість за поставлений у грудні 2022 року природний газ становила 36 444,05 грн, а з 22.04.2023, після здійснення відповідачем платежу, її залишок становив 5 045,48 грн.
Відповідно, пеня підлягала нарахуванню за період з 16.02.2023 до 21.04.2023 на суму 36444,05 грн та за період з 22.04.2023 до 15.08.2023 на суму 5 045,48 грн. За результатами перерахунку суд першої інстанції визначив належний до стягнення розмір пені у сумі 4 031,01 грн.
З тих самих підстав судом правильно перераховано 3 % річних та інфляційні втрати: за період з 16.02.2023 до 21.04.2023 - на суму боргу 36 444,05 грн, а починаючи з 22.04.2023 - на суму 5 045,48 грн. Унаслідок такого перерахунку розмір 3 % річних становить 501,16 грн, а інфляційних втрат за період з березня 2023 року до березня 2025 року - 1 529,90 грн.
Таким чином, суд першої інстанції правильно визначив періоди прострочення та суми заборгованості, на які могли бути нараховані пеня, 3 % річних та інфляційні втрати, у зв`язку з чим обґрунтовано задовольнив відповідні позовні вимоги частково.
Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного у справі судового рішення, оскільки їм вже було надано належну оцінку судом першої інстанції, вони не спростовують зроблених судом висновків.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 18.08.2026 у справі №916/2006/25.
За таких обставин, апеляційна скарга на рішення Господарського суду Одеської області від 18.08.2026 у справі №916/2006/25 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” на рішення Господарського суду Одеської області від 18.08.2026 у справі №916/2006/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 18.08.2026 у справі №916/2006/25 - залишити без змін.
Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Г.І. Діброва
С.В. Таран
Оригінал: reyestr.court.gov.ua