Суд: Західний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: банкрутство юридичної особи
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №5010/1133/2012-Б-26/30
Суддя: Матущак Олег Іванович
ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 5010/1133/2012-Б-26/30
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого – судді МАТУЩАКА О.І.
суддів КРАВЧУК Н.М.
СКРИПЧУК О.С.
За участю секретаря судового засідання Телинько Я.П.
За участю представників учасників справи:
від ПАТ «Імексбанк»: Мізунський А.І. (адвокат);
арбітражний керуючий Оберемко Р.А. (особисто);
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк", м.Київ (вх.ЗАГС 01-05/2678/26 від 11.08.2026)
на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 04.08.2026 (повна ухвала – 05.08.2026, суддя Шкіндер П.А.)
у справі №5010/1133/2012-Б-26/30
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус", с. Угринів, Тисменицький район, Івано- Франківська область
В С Т А Н О В И В:
В провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебувала справа про банкрутство ТОВ "Бонус".
Ухвалою Господарського суду Івано – Франківської області від 10.11.2025 затверджено звіт ліквідатора ТОВ "Бонус" арбітражного керуючого Оберемка Р.А. за підсумками ліквідаційної процедури ТОВ "Бонус" та ліквідаційний баланс банкрута - ТОВ "Бонус". Ліквідовано ТОВ "Бонус", закрито провадження у справі №5010/1133/2012-Б-26/30 про банкрутство. Затверджено звіт про нарахування основної грошової винагороди арбітражному керуючому Оберемку Р.А. за виконання функцій ліквідатора боржника за період з 06.06.2023 по 06.11.2023 на загальну суму 120 600, 00 грн.
13.11.2025 від арбітражного керуючого Оберемка Р. А. до суду надійшло клопотання про стягнення винагороди за виконання функцій ліквідатора у цій справі, в якому просив суд стягнути суму винагороди за виконання функцій ліквідатора у цій справі на його користь з ГУ Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області у сумі 1 809, 00 грн та з ПАТ "Імексбанк" у сумі 118 791, 00 грн.
03.12.2025 ухвалою Господарського суду Івано-Франківськоі? області у справі №5010/1133/2012-Б-26/30 про банкрутство ТОВ "Бонус", задоволено клопотання ліквідатора арбітражного керуючого Оберемко Романа Анатоліи?овича; стягнуто, зокрема, з ПАТ „Імексбанк“ на користь арбітражного керуючого Оберемка Р.А. 118 791, 00 грн основноі? грошовоі? винагороди у справі про банкрутство ТОВ "Бонус" за період виконання повноважень ліквідатора.
05.12.2025 Господарським судом Івано-Франківськоі? області видано виконавчии? документ - наказ №5010/1133/2012-Б-26/30, на підставі якого відкрито виконавче провадження №80744989.
16.07.2026 до суду від арбітражного керуючого Оберемка Р.А. надійшла скарга на дії (бездіяльність) державного виконавця, в якій просить визнати бездіяльність державного виконавця Загорського Юрія Юрійовича протиправною; зобов`язати державного виконавця вжити заходів з метою виконання рішення суду відповідно до вимог чинного законодавства та винести постанову про розшук майна; вжити заходів щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ..
Заява обгрунтована тим, що скаржник вважає неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо невжиття ним заходів по притягненню керівника боржника ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі – КУпАП) за подання недостовірних відомостей у декларації про майно; невинесення державним виконавцем постанови про розшук автотранспортних засобів боржника за клопотанням стягувача від 14.07.2026. При цьому, зазначає, що 23.06.2026 арбітражним керуючим Оберемко Р.А. зроблено запит до ГСЦ МВС в м. Києві про надання інформації щодо зареєстрованих транспортних засобів за ПАТ «Імексбанк», за результатами якого отримано відповідь №31/26/1864222026 від 27.06.2026 про те, що за останнім числиться 30 транспортних засобів.
Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 04.08.2026 скаргу арбітражного керуючого Оберемка Романа Анатолійовича від 16.07.2026 на дії (бездіяльність) державного виконавця у справі про банкрутство ТОВ "Бонус" задовольнив частково. Визнав бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Загорського Ю.Ю. неправомірною. Зобов`язав державного виконавця Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Загорського Ю.Ю. вжити заходів з метою виконання рішення суду відповідно до вимог чинного законодавства. В решті скарги – відмовив.
Вказана ухвала суду в частині задоволення скарги арбітражного керуючого мотивована тим, що державним виконавцем не вжито належних заходів щодо розшуку майна боржника та забезпечення виконання судового рішення, незважаючи на наявність відомостей про зареєстровані за ПАТ «Імексбанк» 30 транспортних засобів, що підтверджується відповіддю РСЦ ГСЦ МВС у м. Києві від 27.06.2026. При цьому, ПАТ «Імексбанк» не надало доказів відчуження зазначених транспортних засобів та переходу права власності на них до третіх осіб, а державним виконавцем не вжито відповідних заходів за результатами звернення стягувача із клопотанням про розшук майна боржника.
Відтак суд дійшов висновку, що отримання інформації про зареєстровані транспортні засоби без вжиття заходів щодо встановлення їх місцезнаходження не забезпечує реального виконання судового рішення та свідчить про неправомірну бездіяльність державного виконавця.
ПАТ “Імексбанк” подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 04.08.2026 в частині задоволених вимог скарги і в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні такої скарги.
Апелянт покликається на те, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив факт державної реєстрації транспортних засобів із правом власності на них, не врахувавши положень ст. 334 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), відповідно до яких право власності на рухоме майно за загальним правилом виникає з моменту його передання, а не державної реєстрації. Зазначає, що рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.05.2022 №341 затверджено ліквідаційний баланс ПАТ «Імексбанк», усі активи банку реалізовано, а накопичувальний рахунок закрито. Відтак наявність у реєстрах МВС відомостей про 30 транспортних засобів не підтверджує перебування їх у власності банку, оскільки нові власники не здійснили відповідної перереєстрації.
Вважає помилковим висновок суду про необхідність надання банком доказів відчуження кожного транспортного засобу, оскільки дослідження первинних договорів купівлі-продажу всіх реалізованих активів виходить за межі розгляду скарги на бездіяльність державного виконавця.
Вказує, що декларація про доходи та майно боржника, подана ПАТ «Імексбанк» 11.05.2026, містить достовірні відомості про відсутність активів банку, а тому підстави вважати її недостовірною чи стверджувати про умисне приховування майна відсутні.
Крім того, зазначає, що суд першої інстанції не врахував спеціального правового статусу ПАТ «Імексбанк», щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію. На переконання апелянта, відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ підлягав поверненню стягувачу без прийняття до виконання, а тому державний виконавець не мав правових підстав для здійснення виконавчих дій, зокрема оголошення розшуку майна банку. Вважає, що такі дії суперечили б спеціальному порядку ліквідації банку та порушували цільове призначення ліквідаційної маси.
Арбітражний керуючий Оберемко Р.А. у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення та вважає ухвалу суду першої інстанції законною й обґрунтованою. Зазначає, що доводи ПАТ «Імексбанк» про відсутність майна спростовуються інформацією РСЦ ГСЦ МВС у м. Києві, відповідно до якої за банком зареєстровано 30 транспортних засобів, доказів відчуження яких апелянтом не надано. Вважає, що невжиття державним виконавцем заходів щодо розшуку зазначеного майна свідчить про неправомірну бездіяльність та порушує право стягувача на виконання судового рішення.
Також покликається на те, що ПАТ «Імексбанк» не припинено як юридичну особу, а вимоги щодо виплати винагороди арбітражного керуючого є поточними та не підпадають під конкурсний порядок задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного банку.
Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, учасники справи не подали.
10.09.2026 в судовому засіданні взяли участь апелянт та представник кредитора – ПАТ «Імексбанк», які навели доводи та заперечення по суті апеляційної скарги.
Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги. Зазначене підтверджується довідками про доставку електронного листа до електронних кабінетів учасників справи.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги зазначене, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників справи, які не з`явилися.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки апелянт оскаржує ухвалу суду лише в частині задоволення судом скарги арбітражного керуючого на дії / бездіяльність державного виконавця, то суд апеляційної інстанції перевіряє дотримання судом першої інстанції процесуальних норм та правильне застосування норм матеріального права лише в цій частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (КУзпБ), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 ст. 18 ГПК України унормовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Також відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження» (надалі – Закон).
Згідно із ст. 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1 ст. 74 Закону).
Судом першої інстанції встановлено, що 14.04.2026 старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коваленком Євгенієм Івановичем винесено постанову у виконавчому провадженні ВП № 80744989 про примусове виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області у справі №5010/1133/2012-Б-26/30 про стягнення з ПАТ „Імексбанк" (надалі - боржник) на користь арбітражного керуючого Оберемка Р.А. – 118 791, 00 грн основної грошової винагороди у справі про банкрутство ТОВ "Бонус" за період виконання ним повноважень ліквідатора.
Постановою про відкриття виконавчого провадження зобов`язано боржника протягом 5 робочих днів подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
14.05.2025 керівником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Білай Ольгою Сергіївною подано декларацію про майновий стан боржника, у якій зазначено про відсутність майна у боржника.
Разом з тим, 21.05.2026 скаржник звертався до державного виконавця Загорського Ю.Ю. з клопотанням про винесення постанови про розшук автотранспортних засобів, які належать боржнику.
23.06.2026 арбітражним керуючим Оберемком Р.А. здійснено запит до РСЦ МВС в м. Києві щодо реєстрації транспортних засобів за ПАТ «Імексбанк».
Листом-відповіддю РСЦ МВС в м. Києві № 31/26/1864222026 від 27.06.2026 повідомлено про наявність зареєстрованих за ПАТ «Імексбанк» 30 транспортних засобів та додано відповідний перелік транспортних засобів.
13.07.2026 арбітражний керуючий Оберемко Р.А. повторно звернувся до державного виконавця Відділу ДВС Шевченківського районного управління юстиції Загорського Ю.Ю. із клопотанням про розшук майна боржника. До вказаного клопотання долучив копію відповіді РСЦ ГЦС МВС в м. Києві № 31/26/1864222026 від 27.06.2026 з відповідним додатком.
Проте вказане вище клопотання арбітражного керуючого залишено державним виконавцем без реагування, що стало причиною звернення арбітражного керуючого із скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця, в якій просить визнати бездіяльність державного виконавця Загорського Ю.Ю. протиправною; зобов`язати державного виконавця вжити заходів з метою виконання рішення суду відповідно до вимог чинного законодавства та винести постанову про розшук майна; вжити заходів щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ..
Так, згідно із ст. 10 Закону заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
За змістом ч. 1 ст. 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ст. 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, розпоряджень, постановлень ухвал, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання подань, повідомлень, інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 5-7 ст. 26 цього ж Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону.
Частиною 2 ст. 48 Закону передбачено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Як визначено ч. 5, 8 ст. 48 Закону у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.
Згідно із ч. 3 ст. 36 Закону у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов`язковою для виконання поліцією.
Тимчасове затримання та зберігання поліцією на спеціальних майданчиках чи стоянці виявленого за результатами розшуку транспортного засобу боржника здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Розшук транспортного засобу боржника припиняється в разі його виявлення, про що виконавцем не пізніше наступного робочого дня виноситься постанова про зняття майна з розшуку.
З отриманої відповіді РСЦ ГЦС МВС в м. Києві № 31/26/1864222026 від 27.06.2026 судом першої інстанції встановлено, що за ПАТ «Імексбанк» зареєстровані транспортні засоби в кількості 30 штук, більшість з яких знаходяться на реєстрації в Одеській області та м. Києві. Вказане спростовує твердження ПАТ «Імексбанк» про відсутність майна у нього та продаж таких транспортних засобів у зв`язку із ліквідацією банку.
В апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив факт державної реєстрації транспортних засобів із правом власності на них, не врахувавши положень ст. 334 ЦК України.
Так, відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, у постанові від 10.05.2023 у справі № 761/22937/18, Верховний Суд вказав, що критерієм віднесення речей до рухомих визначається можливість їх вільного переміщення у просторі. Автомобіль є рухомою річчю. За загальним правилом, право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна. Винятком із загального правила про те, що право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна є вказівка в нормі закону чи в положеннях договору. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть в договорі самі визначити момент виникнення права власності на рухому річ.
При цьому апелянт, стверджуючи про відчуження всіх транспортних засобів у межах ліквідаційної процедури банку, не надав належних доказів на підтвердження переходу права власності на зазначене майно до третіх осіб. Посилання скаржника на затвердження ліквідаційного балансу банку та невиконання покупцями обов`язку щодо перереєстрації транспортних засобів не підтверджує фактичного відчуження кожного із зареєстрованих за банком транспортних засобів.
Колегія суддів також звертає увагу, що зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що підставою для часткового задоволення скарги арбітражного керуючого Оберемка Р.А. стала не сама лише наявність відомостей про державну реєстрацію транспортних засобів за боржником, а невжиття державним виконавцем належних заходів щодо перевірки зазначеної інформації, встановлення місцезнаходження відповідного майна та з`ясування можливості звернення на нього стягнення.
Водночас перевірка обставин відчуження майна, зокрема шляхом встановлення наявності відповідних правочинів та їх виконання, не означає вирішення судом спору про право власності на таке майно. Зазначені обставини мають значення для оцінки обґрунтованості доводів боржника про відсутність майна, на яке може бути звернено стягнення, та правомірності невжиття державним виконавцем заходів щодо його розшуку.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Отже, доводи апелянта про те, що дослідження обставин відчуження транспортних засобів виходить за межі розгляду скарги на бездіяльність державного виконавця, є необґрунтованими, оскільки саме наявністю таких обставин ПАТ «Імексбанк» обґрунтовує відсутність підстав для вчинення відповідних виконавчих дій.
Оскільки транспортний засіб є рухомим майном, яке здатне швидко змінювати своє місцезнаходження, а тому відсутність винесення постанови про його розшук є неефективним заходом.
Отже, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» після отримання відомостей про наявність транспортного засобу виконавець зобов`язаний: - винести постанову про арешт майна (транспортного засобу) боржника та оголосити заборону на його відчуження (ст.48 Закону); - винести постанову про розшук транспортного засобу боржника та направити її до підрозділів Національної поліції для затримання майна й поміщення його на спеціальний майданчик (ст.36 Закону); - у разі виявлення транспортного засобу - здійснити його опис, вилучення та передачу на реалізацію в порядку, передбаченому ст. 57, 61 Закону.
У разі зволікання виконавця боржник отримує можливість приховати, пошкодити або перереєструвати (знищити) рухоме майно. Тому отримання інформації про наявність транспортного засобу є безпосередньою підставою для негайного винесення постанови про його розшук.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що формальне вчинення виконавцем окремих дій (отримання відповіді МВС) без вжиття всіх передбачених законом заходів для реального виконання рішення (включаючи розшук майна) свідчить про невиконання обов`язків, покладених на нього ст. 18 Закону. Аналіз судової практики Касаційного господарського суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду свідчить про те, що формальне направлення запитів без вчинення подальших дій щодо фактичного розшуку та вилучення майна оцінюється судами як неправомірна бездіяльність виконавця.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що невжиття державним виконавцем передбачених законом заходів за наявності інформації про можливе перебування майна у власності боржника не відповідає вимогам ефективності та своєчасності виконавчого провадження.
Водночас колегія суддів наголошує, що встановлення факту державної реєстрації транспортних засобів за боржником не означає безумовної можливості звернення на них стягнення. Питання належності відповідного майна боржнику, наявності законодавчих обмежень щодо звернення на нього стягнення та необхідності застосування конкретних заходів примусового виконання підлягають вирішенню державним виконавцем з урахуванням встановлених обставин і вимог чинного законодавства.
Крім цього, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта щодо достовірності поданої декларації про доходи та майно боржника, оскільки предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції в частині визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця щодо невжиття заходів для виконання судового рішення.
Подання боржником декларації про відсутність майна не звільняє державного виконавця від обов`язку перевіряти майновий стан боржника та вживати передбачених законом заходів щодо виконання судового рішення, особливо за наявності відомостей, які можуть свідчити про існування майна, не відображеного у відповідній декларації.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши факт невжиття державним виконавцем належних заходів щодо перевірки інформації про зареєстровані за боржником транспортні засоби та забезпечення виконання судового рішення, обґрунтовано визнав таку бездіяльність неправомірною.
В силу приписів ч. 3 ст. 343 ГПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин, не підтверджують належного виконання державним виконавцем обов`язків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відтак ухвала суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.
Керуючись ст. ст. 74, 269, 270, 275 - 276, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Івано - Франківської області від 04.08.2026 у справі №5010/1133/2012-Б-26/30 в оскаржуваній частині - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Івано - Франківської області.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК
Оригінал: reyestr.court.gov.ua