Вирок від 01 листопада 2026 р. у справі №712/2736/25 — Соснівський районний суд м. Черкаси

Суд: Соснівський районний суд м. Черкаси

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Непокора

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №712/2736/25

Суддя: Рябуха Ю. В.

Вирок

Іменем України

Справа № 712/2736/25

Провадження № 1кп/712/347/26

02 листопада 2026 м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1

секретар ОСОБА_2

за участю:

прокурора ОСОБА_3

захисник ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси кримінальне провадження №620251001400000027 від 10.01.2025 по обвинуваченню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працює Черкаська обласна лікарня, молодший медичний брат, уродженець м. Черкаси, громадянин України, українець, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , -

,у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 402 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 , проходячи військову службу за призовом під час мобілізації, у військовому званні «солдат», діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в порушення вимог ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 6, 11, 16, 28 – 32, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 10.01.2025, близько 13 год. 30 хв., перебуваючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, після того як офіцер мобілізаційного відділення вказаного територіального центру комплектування та соціальної підтримки капітан ОСОБА_6 , який у розумінні положень ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, є начальником за військовим званням для військовослужбовців рядового складу, в тому числі по відношенню до солдата ОСОБА_5 , усно довів наказ тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 майора ОСОБА_7 № 13 від 10.01.2025, який у розумінні положень ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, є начальником за військовим званням для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу, в тому числі по відношенню до солдата ОСОБА_5 , відповідно до якого, солдат ОСОБА_5 повинен вибути для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , незважаючи не те, що зазначений наказ не суперечив чинному законодавству, не був пов`язаним з порушенням прав та свобод солдата ОСОБА_5 , не носив в собі подвійного тлумачення та явно злочинного змісту, у зв`язку з чим підлягав беззастережному та неухильному виконанню з боку останнього, та був доведений до нього уповноваженою на те особою, встановленим порядком, за надуманими підставами, відкрито, усно відмовився виконувати вказаний наказ, що призвело до підриву дисципліни підрозділу та зниження рівня бойової готовності військової частини НОМЕР_1 . Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого 4 ст. 402 КК України не визнав повністю. Пояснив, що був затриманий працівниками ТЦК на вулиці, бо він не з`явився по повістці, працівниками поліції був доставлений в ТЦК, там склали адміністративний протокол. Ніч він переночував в приміщенні ТЦК. А потім його привезли в ДБР, було порушено проти нього кримінальне провадження. Працівниками в ТЦК в приміщенні був доведений до відома наказ, про те, що він повинен їхати у військову частину, все записувалося на бодікамеру По повісткам він не з`являвся в ТЦК у зв`язку з релігійними переконаннями. Він як людина віруюча, християнин не може навчатися військовій службі. Він є ОСОБА_8 , похрещенцем з 2012року. В основі його переконань є віра. Він звертався до начальника ТЦК, в Черкаську ОДА стосовно альтернативної служби, яка носить цивільний характер. На даний час не хоче служити, бо в нього міцні релігійні накази. Наказ зачитував капітан ОСОБА_9 . В його розуміння нести службу це виконувати накази, віддавати шану, носити зброю, отримувати винагороду. Відмова від проходження була спрямована лише релігійними переконаннями, і він не заперечує проти проходження альтернативної служби.

Вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. ч.4 ст. 402 КК України, повністю доведена зібраними в ході досудового слідства доказами, що були предметом аналізу під час судового розгляду.

Зокрема, показаннями допитаних в судовому засіданні свідків, а саме:

-свідок ОСОБА_6 суду показав, що 10.01.2025 в приміщенні Черкаського ОМ ТЦК ОСОБА_5 було повідомлено, що він вибуває на навчального центру до м. Чернігова, він відмовився, мотивуючи релігійними переконаннями. Йому було роз`яснено, що на даний час не має альтернативної служби. Не всі військові тримають автомат у руках, кожен займається тим, що вміє, але він все ж таки відмовився. Наказ був підписаний в.о. начальника Черкаському ОМ ТЦК, зачитував наказ він, при цьому були ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Наслідки відмови від мобілізації обвинуваченому були роз`яснені. На його думку на даний час у військах потрібні профільовані кухарі, зварювальники, можливо було підібрати йому будь-яку справу, так як він відмовився, порушив боєздатність війська. На той час у нього були обов`язки пов`язані з мобілізацією. В наказі звучав статус військовослужбовця, зачитувався у приміщенні 216 в ІНФОРМАЦІЯ_3 . Підставою відмови ОСОБА_5 від мобілізації була належність до свідків Ієгови. Після зачитування наказу обвинувачений очікував в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 . Потім його повезли до ДБР. Статус військовослужбовця набувається з моменту зарахування до навчального центру або частини, чи видання наказу про мобілізацію до частини. Черкаський ОМ ТЦК є також військовою частиною, де військовослужбовці проходять службу. ОСОБА_5 був зарахований до складу команди на вибуття. ОСОБА_5 був направлений, а зарахований до ВЧ не був. Поіменні списки хто формував не пам`ятає. Він не може коментувати поіменний список, він був стандартного зразку, ніколи ніяких питань не виникало. Коли зачитував наказ він мав звання капітан, а ОСОБА_5 солдат. Офіцер може давати наказ не тільки сержанту, а й солдату. Він підпорядковувався в.о. начальника Черкаському ОМ ТЦК ОСОБА_12 . Останній передав йому наказ в руки. При зачитуванні наказу велася відеофіксація;

-свідок ОСОБА_13 суду показав, що ОСОБА_5 було доставлено в ІНФОРМАЦІЯ_5 для проходження ВЛК, а потім військової служби. Він пройшов ВЛК і був направлений на частину, коли ОСОБА_5 відмовлявся від служби він був присутній, ще ОСОБА_6 , велась відео зйомка. Наказ оголошував ОСОБА_6 стосовно проходження базової підготовки. Причина відмови були релігійні переконання. На час оголошення наказу він був діловодом обліку та бронювання. Його запросили свідком. Є збірний пункт в ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 там перебував у статусі військовозобов`язаного. Військовослужбовець це той хто прикомандирований вже до частини. Всі проходять ВЛК. В його присутності поіменні списки не складалися. ОСОБА_14 був у чині капітана;

-свідок ОСОБА_15 суду показав, що ОСОБА_5 , є свідком ОСОБА_16 . Коли йому вручили повістку він просив про альтернативну службу. Обвинуваченого знає більше 30років, свідком ОСОБА_16 він є з 2012року. Він сам священнослужитель релігійної громади в м. Черкаси. ОСОБА_5 займається проповідницькою діяльністю, допомогає духовно іншим віруючим, є глибоко віруючою людиною, дотримується Біблійських принципів. Свідки Ієгови щодо військової служби керуються Біблійними принципами, не навчаються воювати, не беруть зброю у руки. Тому ОСОБА_5 просив замінити військову службу не невійськову, залишитися в статусі цивільного. Для свідків ОСОБА_16 є неприйнятним носіння зброї, виконання наказів, складати присягу. Ісус говорив апостолам, щоб вони не брали зброю в руки. Незважаючи на визнання фактичних обставин справи стосовно обвинувачення за ч. 4 ст. 402 КК України, його вина у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю підтверджується також і письмовими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, а саме:

- витягом з ЄРДР від 10.01.2025, згідно якого військовослужбовець призваний за мобілізацією ОСОБА_5 відкрито відмовився виконувати наказ начальника в умовах воєнного стану (т.1 а.м.к.п.1);

- витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 від 10.01.2025, згідно якого ОСОБА_5 призваний за мобілізацією до ВЧ НОМЕР_1 (т.1 а.м.к.п. 7);

- довідкою ВЛК № 5229, згідно якої ОСОБА_5 визнаний придатним до військової служби ( т.1 а.м.к.п.8);

-карткою № 678 з обстеження та медичного огляду ОСОБА_5 згідно з якою останній визнаний придатним до військової служби ( т.1 а.м.к.п. 9);

- військовим квитком ОСОБА_5 ( т.1 а.м.к.п 10-150;

- поіменним списком військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_8 та СЦ і відправлення у складі команди « НОМЕР_1 » зокрема де вказано прізвище ОСОБА_5 (т.1 а.м.к.п. 16-17).

Розгляд провадження провадився відносно обвинуваченого в межах пред`явленого йому обвинувачення.

При встановлених обставинах, оцінюючи зібрані докази, суд вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення в судовому засіданні доведена повністю і зібраних доказів достатньо для визнання його винним.

Невизнання вини обвинуваченим ОСОБА_5 в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України суд оцінює критично та вважає їх такими, що спрямовані на уникнення відповідальності, виходячи з наступного.

Показаннями свідка ОСОБА_6 , який показав, що особисто довів до відома ОСОБА_5 наказ про вибуття для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , роз`яснив його зміст, порядок виконання та відповідальність за невиконання. Проте обвинувачений у присутності інших військовослужбовців заявив про категоричну відмову виконувати наказ.

Аналізуючи позицію обвинуваченого ОСОБА_5 , суд зазначає, що право на захист включає в себе свободу вибору лінії поведінки в суді. Проте обраний обвинуваченим спосіб захисту у вигляді невизнання вини повністю спростовується вищевказаними об`єктивними, узгодженими між собою та логічними доказами. Суд розцінює невизнання вини як форму реалізації права на захист, що спрямована виключно на применшення ступеня своєї відповідальності або на повне уникнення кримінального покарання за вчинене суспільно небезпечне діяння в умовах воєнного стану.

Верховний Суд констатує, що гарантоване статтею 35 Конституції України право на свободу совісті та релігії в умовах збройної агресії проти України та правового режиму воєнного стану може бути пропорційно обмежене державою задля досягнення легітимної мети - захисту суверенітету, територіальної цілісності та забезпечення громадської безпеки. Конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни (ст. 65 Конституції України) є абсолютним і стосується всіх громадян, незалежно від їхнього віросповідання. Суд звертає увагу, що військове командування, в особі капітана ОСОБА_6 діловодно та фактично врахувало релігійні переконання ОСОБА_5 шляхом роз`ясненя, що не всі військові тримають автомат у руках, кожен займається тим, що вміє, без обов`язку безпосереднього ведення вогню зі зброї.

Відтак, оголошений обвинуваченому законний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 від 10.01.2025№ не передбачав носіння чи застосування зброї всупереч його релігійним поглядам, а стосувався загальновійськових або допоміжних завдань в умовах воєнного стану.

Посилання на релігію в даному випадку є нічим іншим, як спробою ухилитися від виконання обов`язків військової служби. Навіть у разі якщо наказ передбачав залучення до бойових дій, чинне законодавство України під час мобілізації та воєнного стану не передбачає механізму заміни військової служби за призовом на альтернативну (невійськову) службу для осіб, які вже перебувають у статусі військовослужбовців. Відкрита відмова від виконання наказу начальника (непокора) руйнує порядок підлеглості та єдиноначальності у Збройних Силах України, що безпосередньо підриває боєготовність військ.

Відповідно до сталої та актуальної правової позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (зокрема, сформованої у постанові ККС ВС від 23 травня 2024 року у справі № 185/4595/22), непокора військовослужбовця (ст. 402 КК України) є злочином із формальним складом. Йому притаманна суспільна небезпека не залежить від настання конкретних тяжких наслідків. Таке діяння заподіює істотну шкоду суспільним відносинам у сфері встановленого порядку несення військової служби, оскільки грубо порушує порядок керування військами та перешкоджає нормальному виконанню військовими частинами покладених на них завдань. Релігійні переконання особи не звільняють її від кримінальної відповідальності за скоєння військового кримінального правопорушення Таким чином, скоєна обвинуваченим в умовах воєнного стану непокора, навіть за відсутності фактичних наслідків у вигляді зриву бойового завдання підрозділу, повністю охоплюється складом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.

Аналізуючи позицію обвинуваченого, суд розцінює невизнання вини та апелювання до релігійних поглядів як обраний спосіб захисту, спрямований на уникнення кримінального покарання.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_5 наявна об`єктивна та суб`єктивна сторона інкримінуємого кримінального правопорушення. Всі вищеперелічені докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження. Всі ці докази в своїй сукупності та взаємозв`язку не містять суперечностей, доповнюють один одного і дають можливість суду прийти до однозначного висновку про винність ОСОБА_5 .

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що своїми діями, які виразились у: у непокорі, тобто, відкритій відмові виконати наказ начальника, вчиненій в умовах воєнного стану, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України.

Призначаючи покарання обвинуваченому у відповідності зі ст.65 КК України, суд керується положеннями ст.ст. 65-67 КК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», а також виходить з принципів законності, справедливості, обгрунтовності та індивідуалізації покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного та обставину, що пом`якшує покарання. Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені

держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеження прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_5 , згідно ст.66 КК України, визнання фактичних обставин справи. Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_5 , згідно ст.67 КК України, судом не встановлено. Окрім цього, вирішуючи питання щодо можливості застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням) або ст. 69 КК України (призначення більш м`якого покарання), суд керується висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №573/838/24, постанові від 27.10.2025, а також постановою колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 20.05.2026 у справі № 459/2030/24 (провадження № 51-2079км25) суспільна небезпека непокори в умовах воєнного стану, а також фактичного визнання вини, на думку суду наявна можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства. Для застосування зазначених інститутів пом`якшення необхідна наявність щонайменше двох обставин, що пом`якшують покарання, та обґрунтування, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, чого у даному кримінальному провадженні судом встановлено.

На підставі викладеного, з урахуванням відношення ОСОБА_5 до вчиненого, особи обвинуваченого, який раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за місцем проживання та місцем роботи, останні не став переховуватися, усвідомлюючи суть покарання, яке може бути застосовано до нього, у разі визнання його винним, має бронювання (т.1, а.м.с.180), позицію органу пробації про можливість застосування до ОСОБА_5 ст. 75 КК при визнання його винуватим, суд дійшов висновку, що перевиховання та виправлення обвинуваченого можливі з призначенням покарання без ізоляції від суспільства із застосування ст. 75 КК України.

Цивільний позов по кримінальному провадженню відсутній.

Судові витрати відсутні.

Питання про долю речових доказів вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст.370,374,377 КПК України, суд,-

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України та призначити покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 , звільнити від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 2 (двох) років не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі ч. 1 п. 1, 2, ч. 3 п. 2 ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_5 , не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації (кримінально-виконавчої інспекції); періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації (кримінально-виконавчої інспекції); повідомляти уповноважений орган з питань пробації (кримінально-виконавчої інспекції) про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Речові докази відсутні:

Вирок може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду через Соснівський районний суд м. Черкаси протягом тридцяти діб з моменту його проголошення, а особам які знаходяться під вартою, з моменту отримання повного тесту вироку.

Головуючий: ОСОБА_1

Оригінал: reyestr.court.gov.ua