Рішення від 09 листопада 2026 р. у справі №278/3528/26 — Романівський районний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Романівський районний суд Житомирської області

278/3528/26

2/290/879/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 листопада 2026 рокуселище Романів

Романівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді – Шакалова А.В.,

за участю секретаря судового засідання – Кліменчук С.В.,

представника позивача – адвоката Паламарчука С.В.,

представника відповідача – Чишман Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Житомирської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, –

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Паламарчука С.В. звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 1 585 859,80 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Позов обґрунтовано тим, що постановою старшого слідчого прокуратури м. Бердичева від 29.11.2010 позивача, на той час оперуповноваженого сектору карного розшуку Бердичівського МВ УМВС України в Житомирській області, притягнуто як обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень, що супроводжувалося насильством щодо потерпілого ОСОБА_2 16.07.2008). Вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16.09.2024 у справі № 0603/1-199/11 його визнано невинним у пред`явленому обвинуваченні та виправдано у зв`язку з недоведеністю участі у вчиненні злочину. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 12.03.2026 апеляцію прокурора залишено без задоволення, а вирок – без змін.

Позивач зазначає, що під слідством і судом він перебував з 29.11.2010 до 12.03.2026, тобто 183 місяці 12 днів. Упродовж цього часу він зазнавав постійного психологічного тиску, тривоги, невизначеності та страху за своє майбутнє, був змушений регулярно брати участь у слідчих діях і судових засіданнях, що позбавило його можливості вести звичайний спосіб життя, спричинило зниження довіри з боку друзів, колег і родичів та суспільний осуд.

Розмір відшкодування позивач визначив за ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» як мінімальний: 8 647 грн (мінімальна заробітна плата з 01.01.2026) за кожен із 183 місяців і 12 днів, що разом становить 1 585 859,80 грн.

Належним відповідачем позивач вважає Державу Україна в особі Житомирської обласної прокуратури, оскільки обвинувачення йому пред`явив слідчий прокуратури м. Бердичева, а державне обвинувачення до ухвалення остаточного рішення підтримувала Бердичівська окружна прокуратура – відокремлений підрозділ Житомирської обласної прокуратури без статусу юридичної особи.

Позивач також просив вирішити питання про судові витрати. Він зазначив, що поніс 5 000 грн витрат на правничу допомогу за складання позовної заяви, орієнтовний розмір усіх витрат оцінив у 30 000 грн, а докази цих витрат зобов`язався подати до ухвалення рішення.

Позиція відповідача

29.09.2026 представник Житомирської обласної прокуратури Гичко О.Р. подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову. Відповідач не заперечував обставин кримінального переслідування позивача, його виправдання та набрання вироком законної сили, однак вважав позовні вимоги необґрунтованими з таких підстав: до спірних правовідносин не застосовується презумпція моральної шкоди; позивач має довести не лише факт реабілітації, а й наявність моральної шкоди, причинний зв`язок і її розмір (ст.ст. 76, 81 ЦПК України, п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4); твердження позивача про шкоду діловій репутації, втрату кар`єрних перспектив, зниження довіри оточення та погіршення здоров`я є припущеннями і не підтверджені доказами; медичних документів позивач не надав; участь у процесуальних діях є звичайним наслідком кримінального провадження і сама по собі не свідчить про моральну шкоду; розмір відшкодування має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її збагачення; наведений позивачем розрахунок (8 647 грн ? 183 місяці + 8 647 грн : 30 ? 12 днів = 1 585 859,80 грн) сам по собі не є підставою для стягнення і не звільняє позивача від доведення розміру шкоди та правильності визначення періоду; витрати на правничу допомогу не підтверджені доказами їх фактичного понесення, обсягу та вартості послуг.

Водночас у відзиві відповідач погодився, що відповідно до постанови Верховного Суду від 09.04.2025 у справі № 757/1549/21 та інших наведених ним постанов розмір відшкодування обчислюється виходячи з мінімальної заробітної плати, чинної на час розгляду справи, яка у 2026 році становить 8 647 грн.

Процесуальні дії у справі

Позовна заява надійшла до Житомирського районного суду Житомирської області 20.07.2026. У серпні 2026 року справа надійшла до Романівського районного суду Житомирської області.

Ухвалою судді від 13.08.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та запропоновано відповідачу подати відзив. Копію ухвали відповідач отримав 23.09.2026, відзив подано в установлений судом строк.

Ухвалою суду від 07.10.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та просив його задовольнити. Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Фактичні обставини, встановлені судом

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

26.11.2008 порушено кримінальну справу за фактом перевищення службових повноважень працівниками Бердичівського МВ УМВС України в Житомирській області, що супроводжувалося насильством щодо ОСОБА_2 , за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.

Постановою старшого слідчого прокуратури м. Бердичева від 29.11.2010 ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого у кримінальній справі № 035089/08 та пред`явлено йому обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України. Позивача обвинувачували в тому, що 16.07.2008 він, будучи оперуповноваженим сектору карного розшуку Бердичівського МВ УМВС, разом з іншими працівниками міліції у службовому кабінеті застосував до потерпілого фізичне насильство.

31.12.2010 прокурор м. Бердичева затвердив обвинувальний висновок, і справу направлено до суду.

Вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16.09.2024 у справі № 0603/1-199/11 ОСОБА_1 визнано невинним у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 365 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину. У задоволенні цивільного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, обраний щодо ОСОБА_1 , скасовано. Зі вступної частини вироку вбачається, що за час судового розгляду державне обвинувачення підтримували дванадцять прокурорів.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 12.03.2026 апеляцію прокурора Бердичівської окружної прокуратури залишено без задоволення, а вирок від 16.09.2024 – без змін. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що обвинувачення поза розумним сумнівом не знайшло підтвердження, а об`єктивні дані спростовують версію обвинувачення щодо часу, місця і способу вчинення інкримінованих дій.

Ухвала апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржувалася. Отже, виправдувальний вирок щодо позивача набрав законної сили 12.03.2026.

Ці обставини підтверджуються копіями постанови від 29.11.2010, вироку від 16.09.2024 та ухвали від 12.03.2026. Відповідач визнав їх у відзиві, тому відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України вони не підлягають доказуванню.

Мотиви суду та застосовані норми права

Право позивача на відшкодування шкоди

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Моральна шкода в такому разі також відшкодовується незалежно від вини (п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України). Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (ч. 7 ст. 1176 ЦК України).

Таким законом є Закон України від 01.12.1994 № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі – Закон № 266/94-ВР). За ст. 1 цього Закону відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження та незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. Право на відшкодування шкоди виникає, зокрема, у разі постановлення виправдувального вироку суду (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону). До шкоди, що підлягає відшкодуванню, належить і моральна шкода (п. 5 ст. 3 Закону).

Щодо позивача постановлено виправдувальний вирок, який набрав законної сили. Закон пов`язує право на відшкодування саме з цим фактом. Виправдувальний вирок сам підтверджує, що притягнення позивача до кримінальної відповідальності було незаконним, тому окремо встановлювати незаконність дій слідчого чи прокурора не потрібно. Вина посадових осіб значення не має.

З цих самих підстав суд відхиляє посилання відповідача на п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 про необхідність з`ясовувати вину заподіювача. Це роз`яснення стосується загальних правил відшкодування моральної шкоди, а в цій категорії справ закон прямо встановлює відповідальність держави незалежно від вини.

Доводи відповідача про недоведеність моральної шкоди

Частинами другою і третьою ст. 13 Закону № 266/94-ВР встановлено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.02.2022 у справі № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21) зазначила, що ця норма містить гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який суди повинні визначити в будь-якому випадку. Доводити факт і розмір моральної шкоди в позовному провадженні особа повинна тоді, коли просить відшкодування в розмірі, більшому за цей мінімум. Такий мінімальний розмір не може бути зменшений (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц, постанова Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 303/3973/17).

Отже, закон виходить з того, що саме перебування невинуватої особи під слідством і судом завдає їй моральної шкоди, і гарантує мінімальне відшкодування за кожен місяць такого перебування. Тому довід відповідача про те, що позивач не довів характеру і глибини своїх страждань, не може бути підставою для відмови в позові або для присудження суми, меншої за гарантований мінімум.

Цей висновок узгоджується з практикою Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо тривалих проваджень. У постанові від 17.09.2025 у справі № 461/6351/23 Верховний Суд вказав, що надмірна тривалість кримінального провадження, завершеного з реабілітуючих підстав, сама по собі здатна завдати особі моральних страждань через тривалу невизначеність, необхідність з`являтися до органів розслідування і суду, обмеження звичайної діяльності та шкоду репутації. У таких справах діє презумпція завдання позивачу моральної шкоди, а спростувати її має відповідач. Європейський суд з прав людини також визнає сильну, хоча й спростовну, презумпцію того, що надмірна тривалість провадження завдає особі моральної шкоди (рішення Великої палати від 29.03.2006 у справі «Скордіно проти Італії (№ 1)», заява № 36813/97, § 204). Суд застосовує цю практику як джерело права на підставі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Крім того, моральна шкода позивача підтверджується обставинами, які суд встановив. Понад п`ятнадцять років позивач мав статус обвинуваченого у тяжкому насильницькому службовому злочині, який йому інкримінували як працівникові міліції. Щодо нього діяв запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, який обмежував свободу пересування і був скасований лише вироком від 16.09.2024. Позивач мусив брати участь у досудовому слідстві, у судовому розгляді, що тривав з 2011 до 2024 року, а після виправдання – ще й у перегляді справи за апеляцією прокурора. Остаточної визначеності у своєму правовому становищі він набув лише 12.03.2026.

Довід відповідача про те, що участь у процесуальних діях є звичайним наслідком кримінального провадження, суд відхиляє. Під час провадження особа справді зобов`язана терпіти такі обтяження. Проте якщо обвинувачення не підтвердилося, виявляється, що вона зазнала їх безпідставно, і закон покладає на державу обов`язок це відшкодувати. Саме такі наслідки ст. 4 Закону № 266/94-ВР визнає моральною шкодою: порушення нормальних життєвих зв`язків і необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідач не надав жодного доказу, який би спростовував завдання позивачу моральної шкоди (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Водночас суд погоджується з відповідачем у тому, що твердження позивача про погіршення стану здоров`я, втрату кар`єрних перспектив і шкоду діловій репутації не підтверджені медичними чи іншими доказами. Суд не кладе ці твердження в основу рішення. На результат вирішення спору це не впливає, оскільки присуджена сума ґрунтується на гарантованому законом мінімумі та на обставинах, які суд встановив, а не на цих твердженнях.

Період перебування позивача під слідством і судом

Конституційний Суд України в Рішенні від 27.10.1999 № 9-рп/99 зазначив, що притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. У справах, які розслідувалися за Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року, таким моментом є винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого і пред`явлення їй обвинувачення. Кінцевою датою періоду є день набрання законної сили виправдувальним вироком (постанови Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 607/10144/18 та від 04.09.2024 у справі № 205/4113/21).

Обвинувачення позивачу пред`явлено 29.11.2010, виправдувальний вирок набрав законної сили 12.03.2026. З 29.11.2010 до 28.02.2026 включно минуло 183 повні місяці, а з 01.03.2026 до 12.03.2026 включно – ще 12 днів. Отже, позивач перебував під слідством і судом 183 місяці 12 днів.

Відповідач у відзиві навів той самий період і конкретних заперечень щодо його початку, закінчення чи тривалості не висловив. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог (ч. 1 ст. 13 ЦПК України), тому обчислює період з дати, яку вказав позивач.

Розмір відшкодування

Коли закон визначає межі відшкодування моральної шкоди у співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, суд виходить з її розміру, чинного на час розгляду справи судом першої інстанції (постанова Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 6-2203цс15, постанови Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 303/3973/17, від 09.04.2025 у справі № 757/1549/21, від 18.02.2026 у справі № 554/2052/22). З цим погодився і відповідач.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01.01.2026 становить 8 647 грн.

Частина друга ст. 8 цього Закону встановлює окремий, значно менший розмір мінімальної заробітної плати як розрахункову величину для обчислення виплат за рішеннями суду. Суд цю розрахункову величину не застосовує. Стаття 13 Закону № 266/94-ВР пов`язує гарантований мінімум відшкодування з мінімальним розміром заробітної плати і не передбачає для цього іншої, спеціальної величини; зміни до цієї статті не вносилися. Закон про Державний бюджет не може змінювати регулювання, встановлене іншими законами, чи звужувати гарантії, які вони надають (рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 № 10-рп/2008). Верховний Суд у постановах від 29.07.2026 у справі № 757/20448/22-ц та від 18.02.2026 у справі № 554/2052/22 дійшов висновку, що до відшкодування моральної шкоди за Законом № 266/94-ВР застосовується мінімальна заробітна плата у місячному розмірі, а не розрахункова величина для виплат за рішеннями суду. Відповідач на застосуванні цієї величини не наполягав.

За 183 повні місяці гарантований мінімум становить 8 647 грн ? 183 = 1 582 401,00 грн.

Закон не визначає, як обчислювати відшкодування за неповний місяць. Позивач і відповідач обчислили його однаково: 8 647 грн : 30 ? 12 днів = 3 458,80 грн, що разом дає 1 585 859,80 грн. Якщо ж виходити з фактичної кількості днів у березні 2026 року (31 день), відшкодування за 12 днів становить 8 647 грн : 31 ? 12 = 3 347,23 грн, а гарантований мінімум загалом – 1 585 748,23 грн. Різниця між двома способами обчислення становить 111,57 грн.

Ця різниця не впливає на висновок суду. Частина третя ст. 13 Закону № 266/94-ВР визначає лише нижню межу відшкодування, а його розмір суд встановлює з урахуванням обставин справи, характеру правопорушення, глибини душевних страждань, вимог розумності і справедливості (ч. 2 ст. 13 цього Закону, ч. 3 ст. 23 ЦК України). Кримінальне переслідування позивача тривало понад п`ятнадцять років, обвинувачення стосувалося тяжкого злочину, а свобода пересування позивача була обмежена підпискою про невиїзд. За таких обставин відшкодування в сумі 1 585 859,80 грн є обґрунтованим за будь-якого з наведених способів обчислення.

Довід відповідача про те, що відшкодування має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілого, і не повинно призводити до його збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц), суд відхиляє. Цей критерій обмежує відшкодування, яке істотно перевищує гарантований мінімум. Заявлена позивачем сума практично збігається з цим мінімумом, а присудити менше за мінімум суд не має права.

Належний відповідач і порядок стягнення

Відповідно до ст.ст. 2, 167, 170 ЦК України держава є учасником цивільних відносин і набуває та здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції. У справах про відшкодування шкоди держава бере участь як відповідач через орган, діями якого завдано шкоду. Залучення чи незалучення Державної казначейської служби України не впливає на правильність визначення відповідача, оскільки відповідачем є держава (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц та від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц).

Обвинувачення позивачу пред`явив слідчий прокуратури м. Бердичева, а державне обвинувачення в суді підтримували прокурори Бердичівської окружної прокуратури – відокремленого підрозділу Житомирської обласної прокуратури без статусу юридичної особи. Тому позов правильно пред`явлено до Держави Україна в особі Житомирської обласної прокуратури. Відповідач цього не заперечував.

Шкода, завдана незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету (ст. 4 Закону № 266/94-ВР). Кошти стягуються з Державного бюджету України, а орган, через який вони перераховуються, і рахунок у резолютивній частині рішення не зазначаються, оскільки це стосується порядку виконання рішення (п. 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, постанова Верховного Суду від 08.04.2026 у справі № 758/6242/24).

Висновок суду

Позивача незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності, що підтверджено виправдувальним вироком, який набрав законної сили. Унаслідок цього він 183 місяці 12 днів перебував під слідством і судом і зазнав моральної шкоди, яку держава зобов`язана відшкодувати незалежно від вини посадових осіб. Заявлений розмір відшкодування є обґрунтованим і практично збігається з гарантованим законом мінімумом. Доводи відзиву цих висновків не спростовують. Тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Ухвалюючи рішення, суд відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України врахував наведені вище висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.

Розподіл судових витрат

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», тому судовий збір розподілу не підлягає.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу суд встановлює на підставі доказів, які сторона подає до закінчення судових дебатів (ч. 8 ст. 141 ЦПК України). Позивач таких доказів не подав, тому підстав для стягнення цих витрат немає.

Керуючись ст. 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1176 ЦК України, ст.ст. 1–4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.ст. 12, 13, 76–82, 89, 141, 258, 259, 263–265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Житомирської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 585 859 (один мільйон п`ятсот вісімдесят п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят дев`ять) грн 80 коп. на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, цей строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

представник позивача – адвокат Паламарчук Сергій Володимирович, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ;

відповідач – Держава Україна в особі Житомирської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 02909950, місцезнаходження: вул. Святослава Ріхтера, 11, м. Житомир, 10008.

Повне судове рішення складено 10 листопада 2026 року.

СуддяАндрій ШАКАЛОВ