Суд: Радомишльський районний суд Житомирської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: за законом.
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №289/1776/26
Суддя: Сіренко Н. С.
Справа № 289/1776/26
Номер провадження 2/289/1614/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.11.2026 м. Радомишль
Радомишльський районний суд Житомирської області у складі:
головуючого судді Сіренко Н.С.,
за участю: секретаря судового засідання Василенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Радомишльської міської ради Житомирської області про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час смерті і визначення додаткового строку для прийняття спадщини,
ВСТАНОВИВ:
Позивач 25.08.2026 звернулася до суду із позовною заявою, в якій просить встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 з батьком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з жовтня 1998 року і на час смерті, а також просить визначити їй додатковий строк для прийняття спадщини строком два місяці, вказуючи на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивача ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить також земельна ділянка, належна спадкодавеві згідно Державного акту на право приватної власності серії ЯБ №233772 та майновий пай згідно сертифікату серії ЖИ-6 №233240. Постановою нотаріуса відмовлено позивачу у проведенні нотаріальних дій по причині пропуску строків звернення із заявою до нотаріальної контори. Водночас позивач зазначає, що вона фактично прийняла спадщину, так як вона здійснювала догляд за своїм батьком до його смерті.
Ухвалою від 21.09.2026 відкрито загальне позовне провадження у даній справі та призначено підготовче засідання на 13.10.2026 (а.с.48), а ухвалою від 13.10.2026 було закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.11.2026 (а.с.54).
У судове засідання позивач не з`явився, в позовній заяві просить суд розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги просить задовольнити (а.с.60).
Відповідач у судове засідання свого представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, 19.10.2026 направив до суду заяву про проведення засідання за відсутності представника відповідача, позовні вимоги визнає повністю (а.с.57-58).
У відповідності до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи суд прийшов до наступного висновку.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 4 ЦПК України.
Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на садах змагальності сторін.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Котівка Радомишльського району Житомирської області (а.с.10), в свідоцтві про її народження серії НОМЕР_1 батьками записані : батько ОСОБА_2 , мати ОСОБА_3 (а.с.11).
Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 підтверджується, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 73 років, в с. Котівка Радомишльського району Житомирської області (а.с.12).
Згідно Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі, виданого 14.06.2022 Дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою, після смерті ОСОБА_2 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована спадкова справа 14.06.2022 (а.с.13), із Довідки про коло спадкоємців від 14.06.2022 вбачається, що з заявою про прийняття спадщини звернулася дочка померлого ОСОБА_1 , інші особи станом на 14.06.2022 з заявами про прийняття спадщини не зверталися (а.с.14), також нотаріусом 14.06.2022 винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки ОСОБА_1 пропустила передбачений законодавством шестимісячний строк, встановлений для прийняття спадщини (а.с.15).
Із Довідок Котівського старостинського округу Радомишльської міської ради Житомирської області, виданих в 2025 році, вбачається, що ОСОБА_1 здійснювала догляд за своїм батьком ОСОБА_2 та провела поховання за свій рахунок (а.с.16), а також за матір`ю ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.17), про те, що ОСОБА_1 являється донькою ОСОБА_2 (а.с.18).
Згідно виписки з по господарських книг Котівського старостинського округу Радомишльської міської ради від 11.07.2025 в Погосподарській книзі №1 за 1986-1990 р.р. за адресою АДРЕСА_1 , рахувалися ОСОБА_2 – голова домогосподарства, ОСОБА_3 – дружина; а з 1991 р. по 2005 р. рахувалася ОСОБА_3 – голова домогосподарства, померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.19).
Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 19.09.2025 встановлено факт того, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється рідним батьком ОСОБА_1 , а також визнано за ОСОБА_1 право власності на 35/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , як спадкоємицею за законом після смерті її батька ОСОБА_2 , рішення набрало законної сили 20.10.2025 (а.с.20-21).
Після смерті спадкодавця ОСОБА_2 залишилося спадкове майно, а саме земельна ділянка з кадастровим номером 1825084600:01:000:0262 (а.с.28), а також майновий пай (а.с.31).
Щодо вимоги встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 з батьком ОСОБА_2 з жовтня 1998 року і на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 суд вбачає наявність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Враховуючи досліджені в судовому засіданні докази, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою : АДРЕСА_2 , є донькою померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , та тривалий час мешкала з останнім до дня його смерті, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідками Котівського старостинського округу.
Встановлення факту постійного проживання з померлим ОСОБА_2 на час відкриття спадщини необхідне позивачу для оформлення спадкових прав.
Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 (далі по тексту ЦК України), Книгою шостої ЦК України, зокрема главою 86 та главою 87.
Так, положеннями статті 1216 ЦК України регламентовано, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
При цьому, спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Положеннями статті 1261 ЦК України імперативно визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.
За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Приписами частин 1 3 вищевказаної статті ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частинами 1 та 2 статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).
Отже, для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 3 статті 1268 ЦК України необхідним є встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною 1 статті 29 Цивільного кодексу України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Наведені положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Отже, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, яка обумовлює, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
За змістом статтей 2 та 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в України, гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Верховний Суд у постанові від 10.01.2019 у справі № 484/747/17 дійшов висновку, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.
Аналогічні правові викладені й у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 404/2163/16, від 01.07.2020 у справі № 222/1109/17, від 07.06.2022 у справі № 175/4514/20.
В ухвалі Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.09.2020 у справі № 569/15147/17 зазначено, що тлумачення статті 29 ЦК України у поєднанні зі статтями 2 і 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», у відповідній редакції та Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, дає підстави для висновку, що постійне місце проживання громадян України може бути підтверджено як відміткою у паспорті, так і іншими документами згідно із статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 у справі № 569/15147/17 вказав, що ч. 3 ст. 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 12.01.2022 у справі № 446/53/16-ц, отже судова практика з цього питання є усталеною.
Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною 3 статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.
Верховний Суд у постанові від 22.09.2021 у справі № 227/3750/19 вказав, що статтями 1268 та 1269 ЦК України презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (постанова Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 205/2102/19-ц).
Згідно із статтями12 та 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Приписами частини 6 та 7статті 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
При цьому у відповідності до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В даному випадку обставини, встановлені частиною 3 статті 1268 ЦК України, тобто наявність фактичного проживання спадкоємця ОСОБА_1 , разом із спадкодавцем батьком ОСОБА_4 , на час відкриття спадщини підтверджуються Актами, складеними депутатом Радомишльської міської ради Житомирської області Літвін В.П., складеним в присутності та на підставі пояснень сусідів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , засвідчених їх підписами (а.с.29,30), а також довідками Котівської сільської ради від 29.05.2015 (а.с.17) та Котівського старостинського округу від 04.07.2025 (а.с.16).
При цьому, жодних доказів того, що інформація зазначена в актах та відповідних довідках органу місцевого самоврядування, не відповідає дійсності суду не надано та ніким не спростована, відповідач проти вказаних обставин не заперечує та позовні вимоги визнав (а.с.57).
Отже є підстави стверджувати, що на час відкриття спадщини позивач, яка є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, постійно проживала разом із спадкодавцем у домоволодінні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , опікувалась станом здоров'я свого батька та доглядала за ним, вела із останнім спільне господарство, заяву про відмову від спадщини не подавала.
Підпунктом 3.20 пункту 3 глави 10 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 передбачено, що факт постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини підтверджується: витягом з реєстру територіальної громади; довідкою про реєстрацію місця проживання; іншим документом, що може підтверджувати відповідний факт (паспортом громадянина України, виготовленим у формі книжечки, з відміткою про реєстрацію постійного місця проживання громадянина, якщо спадщина відкрилась до 01 грудня 2021 року, рішенням суду тощо).
У пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом з спадкодавцем ОСОБА_2 на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 необхідно позивачу для реалізації своїх спадкових прав, зокрема отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті свого батька.
Беручи до уваги те, що ОСОБА_1 , звернулась до суду з вимогою про встановлення факту спільного проживання з батьком, ОСОБА_2 , на момент його смерті для підтвердження фактичного прийняття спадщини та в подальшому отримання свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, що не виключає у наступному виникнення спору про право, розгляд справи проводився в порядку позовного провадження.
Враховуючи наведені вище норми права, проаналізувавши всі наявні і досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та можливість задоволення позову в частині встановлення факту проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини, оскільки позивач іншим шляхом, окрім судового, довести цей факт не може, а встановлення даного факту породжує певні юридичні наслідки пов'язані із реалізацією спадкових прав.
Щодо вимоги про визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини строком на дві місяці суд зазначає наступне.
За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23.08.2017 № 6-1320цс17.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Враховуючи відсутність у справі будь-яких належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності доводили наявність в даному випадку зазначених в позовній заяві обставин щодо поважності причин пропуску строку на подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини, а також беручи до уваги встановлений судом у даному рішенні факт проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_2 , що надає позивачу можливість реалізувати свої спадкові права, суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині, тому в частині визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини строком на 2 місяці позов задоволенню не підлягає, відтак, заявлений позов задовольнити підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. 1221, 1223, 1270, 1272 ЦК України, суд
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Радомишльської міської ради Житомирської області (місцезнаходження: 12201, Житомирська область, м. Радомишль, вул. Майдан Соборний, 12, код ЄДРПОУ 25923935) про визначення додаткового строку для прийняття спадщини – задовольнити частково.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с. Котівка Радомишльського району Житомирської області, РНОКПП НОМЕР_3 , разом із спадкодавцем – батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з жовтня 1998 року на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині заявлених позовних вимог – відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Наталія СІРЕНКО
Оригінал: reyestr.court.gov.ua