Вирок від 08 листопада 2026 р. у справі №601/1410/25 — Тернопільський апеляційний суд

Суд: Тернопільський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №601/1410/25

Суддя: Ваврів І. З.

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 601/1410/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/817/185/26Доповідач - ОСОБА_2

Категорія -

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:

Головуючого - ОСОБА_2

Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю - секретаря ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7

прокурорів ОСОБА_8 , ОСОБА_9

обвинуваченого ОСОБА_10

захисників ОСОБА_11 , ОСОБА_12

потерпілої ОСОБА_13

представника потерпілої адвоката ОСОБА_14

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі в режимі відеоконференцзв`язку, апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні - начальника Шумського відділу Кременецької окружної прокуратури ОСОБА_8 та представника потерпілої ОСОБА_13 адвоката ОСОБА_14 на вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 березня 2026 року за обвинуваченням ОСОБА_10 за ч.1 ст. 122, ч.2 ст.125 КК України, у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024216010000034 від 12.05.2025 року,

в с т а н о в и л а :

Цим вироком

ОСОБА_10 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. петропавлівськ- камчатський, російська федерація, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого у АДРЕСА_2 , громадянина України, з вищою освітою, неодруженого, раніше не судимого,

визнано невинуватим у пред`явлених йому обвинуваченнях за ч. 1 ст. 122 КК України та ч.2 ст. 125 КК України та виправдано за недоведеністю у його діяннях складу кримінальних правопорушень.

Процесуальні витрати віднесено на рахунок держави.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно вироку суду, після зміни обвинувачення, ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні проступку, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України за наступних обставин.

ОСОБА_10 спільно проживав без реєстрації шлюбу з ОСОБА_13 , у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_10 спільно з ОСОБА_13 виховували їхніх спільних неповнолітніх дітей - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У зв`язку з цим, ОСОБА_10 є кривдником в розумінні ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» як такий, що вчинив домашнє насильство шляхом спричинення тілесних ушкоджень своїй співжительці.

22.01.2024 близько 18 години у житловому будинку, розташованому по АДРЕСА_2 , між ОСОБА_10 та ОСОБА_13 виникла сварка, в ході якої у ОСОБА_10 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, виник злочинний умисел, направлений на умисне нанесення ОСОБА_13 тілесних ушкоджень.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне нанесення тілесних ушкоджень, ОСОБА_10 22.01.2024 близько 18 години, за місцем спільного проживання у будинку, що знаходиться по АДРЕСА_2 , у момент, коли ОСОБА_13 сиділа на підлозі на першому поверсі будинку, діючи з прямим умислом, цілеспрямовано і рішуче, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, знаючи про те, що здоров`я та життя будь-якої людини рівною мірою охороняється законом, і протиправне посягання на нього є кримінально карним, проте нехтуючи цим, наніс один удар рукою ОСОБА_13 в область лівого вуха.

Такими своїми умисними діями ОСОБА_10 спричинив ОСОБА_13 тілесні ушкодження у вигляді травматичного розриву (перфорації) барабанної перетинки лівого вуха, що на час спричинення належить до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розгляд здоров`я.

Таким чином ОСОБА_10 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК України, а саме спричинив Осієвській умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розгляд здоров`я.

Після зміни прокурором обвинувачення, потерпіла скористалась своїм правом та підтримала обвинувачення у раніше пред`явленому обсязі за ч. 1 ст.122 КК України. За змістом вказаного обвинувачення, ОСОБА_10 спільно проживав без реєстрації шлюбу з ОСОБА_13 , у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_10 спільно з ОСОБА_13 виховували їхніх спільних неповнолітніх дітей - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У зв`язку з цим, ОСОБА_10 є кривдником в розумінні ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» як такий, що вчинив домашнє насильство шляхом спричинення тілесних ушкоджень своїй співжительці.

22 січня 2024 року близько 18 години у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , між ОСОБА_10 та ОСОБА_13 виникла сварка, в ході якої у ОСОБА_10 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, виник злочинний умисел, направлений на умисне нанесення ОСОБА_13 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне нанесення середньої тяжкості тілесних ушкоджень, ОСОБА_10 22.01.2024 близько 18 години за місцем спільного проживання у будинку, що знаходиться по АДРЕСА_2 , у момент, коли ОСОБА_13 сиділа на підлозі на першому поверсі будинку, діючи з прямим умислом, цілеспрямовано і рішуче, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень, знаючи про те, що здоров`я та життя будь-якої людини рівною мірою охороняється законом, і протиправне посягання на нього є кримінально карним, проте нехтуючи цим, наніс ОСОБА_13 один удар рукою в область лівого вуха.

Такими своїми умисними діями ОСОБА_10 спричинив ОСОБА_13 тілесні ушкодження у вигляді травматичного розриву ( перфорації) барабанної перетинки лівого вуха, що призвело до хірургічного порушення функції слуху, що належить до тілесного ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого (більше 21 дня) розладу здоров`я - п.п. 2.2.1 а/, в/, та 2.2.2. «Правил судово- медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (МОЗ України, Київ, 1995).

Такі дії ОСОБА_10 стороною обвинувачення було кваліфіковано за ч. 1 ст. 122 КК України, як спричинення ОСОБА_13 умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження.

В апеляційній скарзі прокурор, вважає, що вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 05.03.2026 р. підлягає скасуванню у зв`язку із неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону ( статті 410, 411, 412 КПК України).

Вказує, що суд першої інстанції порушив принцип змагальності сторін і у доведенні перед судом їх переконливості, який закріплено у ст.22 КПК України та обґрунтовуючи своє рішення, не надав відповіді на усі докази сторони обвинувачення.

Зазначає, що ухвалюючи рішення про недоведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому стороною обвинувачення кримінального правопорушення, суд не наводить аналіз доказів, наданих стороною обвинувачення, а лише констатує факт недоведеності його вини такими доказами.

Звертає увагу, що відповідно до статті 87 КПК України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких доказ може бути визнаний недопустимим унаслідок істотного порушення прав і свобод людини.

Посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховний Суд від 29.09.2020 у справі № 601/1143/16, згідно з якою правила оцінки доказів мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів. У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, звертаю увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.

У зв`язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: 1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи 2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.

Крім того, апелянт вказує, що подібного висновку також дійшов Верховний Суд у постанові від 17.10.2023 у справі № 455/844/16-к, зазначивши, що вирішуючи на підставі ч. 1 ст. 87 КПК питання щодо допустимості доказу, який отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав чи свобод людини, суд має обґрунтувати, яке саме фундаментальне право чи свобода особи були порушені, в чому саме полягає істотність такого порушення в тій мірі, що обумовлює недопустимість доказу, та за відповідності ситуації переліку критеріїв, наведених в ч. 2 ст. 87 КПК, послатись на конкретний пункт цієї норми.

На думку апелянта, Кременецький районний суд не дотримався наведених вимог, оскільки у своєму рішенні не зазначив, які саме істотні права обвинуваченого були порушені під час проведення слідчого експерименту за участю потерпілої із застосуванням відеофіксації.

Апелянт вважає висновок суду першої інстанції про недопустимість протоколу слідчого експерименту необґрунтованим. Зокрема, зазначає, що з протоколу слідчого експерименту від 08.02.2024 за участю потерпілої ОСОБА_13 вбачається, що відповідна слідча дія проводилася з метою перевірки та уточнення відомостей, викладених у протоколі її допиту, а також інших даних, здобутих у процесі дізнання. Також вказує, що слідчий експеримент проведено за участю статиста та із застосуванням відеофіксації.

Також вказує, що відеозапис підтверджує, що потерпіла відтворювала обставини події та демонструвала механізм спричинення тілесних ушкоджень. У зв`язку з цим апелянт доходить висновку, що слідчий експеримент відповідає вимогам ч.1 ст.240 КПК України, а його результати є належним і допустимим доказом.

Також в апеляційній скарзі прокурор висловлює незгоду з висновками суду першої інстанції щодо визнання недопустимими відповідно до ч.5 ст. 95 КПК України показань свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , малолітньої ОСОБА_16 та неповнолітнього ОСОБА_15 , допитаних в ході судового розгляду, як таких, які отримані з чужих слів.

На думку апелянта, такий висновок суду є безпідставним і необґрунтованим, оскільки кожен із зазначених свідків повідомляв суду інформацію, яку особисто сприймав і свідком якої був, у тому числі і щодо висловлювання ОСОБА_13 про спричинення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_10 .

Прокурор звертає увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07 жовтня 2021 року у справі № 166/362/19, відповідно до яких показання, які містять висловлювання іншої особи, надані з метою доведення того, що інша особа висловилася саме так за певних обставин, не можуть вважатися показаннями із чужих слів відповідно до ст. 97 КПК, оскільки у такому разі вони є повідомленням про факт висловлювання, який свідок безпосередньо спостерігав. Аналогічна правова позиція, за твердженням апелянта, викладена також у постановах Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 441/845/17, від 10 грудня 2020 року у справі № 331/609/17 та від 25 лютого 2021 року у справі № 662/330/20.

З огляду на викладене, прокурор вважає, що визнання судом першої інстанції недопустимими показань допитаних в ході судового розгляду свідків є безпідставним.

Поряд з цим, прокурор вказує, що судом першої інстанції не надано оцінку показам малолітнього свідка ОСОБА_16 та неповнолітнього ОСОБА_15 , які безпосередньо у судовому засіданні не допитувалися у зв`язку з дослідженням відеозаписів іх допитів, проведених на підставі ст.226 ч.11 ст.615 КПК України

На переконання прокурора з допитів вказаних свідків вбачається, що показання цих свідків є послідовними, взаємоузгоджуються між собою та з показами, наданими потерпілою ОСОБА_13 .

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що суд першої інстанції визнав неналежним доказом відеозапис проведений 23.01.2024, як такий, що не містить інформації про наявність в діях ОСОБА_10 ознак інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Водночас, вказане відео надано для оцінки судом у сукупності з іншими доказами, зокрема щодо перевірки достовірності показань свідка ОСОБА_22 , яка повідомила суду про цей інцидент та зазначила наявність в ОСОБА_13 проблем зі слухом станом на 23.01.2024.

За таких обставин досліджений відеозапис є належним доказом у справі.

Вважає необґрунтованим висновок суду, що прослуховувальний засіб та пристрій були надані потерпілою ОСОБА_13 в порушення порядку надання та огляду доказів, передбаченого ч.1 ст.220 КПК України та ст.237 КПК України, а також не погоджується, що суд оцінив це як втручання в приватне життя особи та порушення порядку проведення негласних слідчих розшукових дій. Як наслідок, визнана неналежним доказом інформація, яка міститься на вказаних пристроях як така, що не підтверджує існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Водночас прокурор вважає, що цей висновок є помилковим, оскільки запис був здійснений потерпілою самостійно з особистих мотивів, а не в межах оперативно-розшукової діяльності, і добровільно переданий слідству. Потерпіла також ідентифікувала голос обвинуваченого, тому проведення фоноскопічної експертизи не є обов`язковим.

Крім того, звертає увагу суду, що розмова записувалась на прослуховуючий пристрій без підключення до телефона ОСОБА_10 , що спростовує твердження сторони захисту та суду про порушення порядку проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Також зазначає, що Верховний Суд та Європейський суд з прав людини сформували позицію, що втручання в приватне життя може бути виправданим, якщо воно слугує захисту більш важливого інтересу.

Вказує, що суд може прийняти запис у випадку фіксування саме протиправних дій, а не просто приватної бесіди, а також зізнання у вчиненні протиправних дій.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 28.08.2023 (справа№725/4683/20) звернув увагу на те, що домашнє насильство може доводитися будь-якими доказами, допустимими у кримінальному провадженні, і закон не містить вимоги про доведення його спеціально визначеними засобами доказування.

Прокурор вказує, що в ході досудового розслідування потерпілою ОСОБА_13 під час допиту заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи звукозаписувальних пристроїв та диск як електронний носій інформації. Вказаний факт не оспорюється стороною захисту та визнається судом.

Зокрема, органом досудового розслідування зазначені докази долучено до матеріалів справи. Відмови у долученні таких матеріалів не було, у зв`язку в цим постанова не виносилась. На виконання вимог ст.ст.220, 237 КПК України слідчим складено протокол огляду аудіофайлу.

Також зазначає, що судом у вироку описано досліджені в ході судового розгляду письмові докази, у тому числі експертизи. Водночас, на думку апелянта, суд не надав належної оцінки зазначеним доказам, обмежившись лише загальним висновком про те, що недоведеність вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується дослідженими в ході судового розгляду письмовими доказами. Не погоджуючись із таким висновком, прокурор вважає, що наведені письмові докази, навпаки, підтверджують факт вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.

Крім того, прокурор вказує, що судом у вироку описано покази допитаних в судовому засіданні експертів, однак їм також не надано належної правової оцінки.

Водночас, покази допитаних в ході судового розгляду експертів у сукупності з іншими доказами підтверджують факт спричинення ОСОБА_13 тілесних ушкоджень.

Наведені вище мотиви, на переконання сторони обвинувачення, свідчать про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження т істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Просить вирок Кременецького районного суду від 05.03.2026, яким ОСОБА_10 визнано невинуватим за ч. 2 ст. 125 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення ним даного кримінального правопорушення, скасувати у зв`язку із неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону і ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_10 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком 1 рік.

Також просить відповідно до ч.3 ст.404 КПК України під час апеляційного розгляду дослідити такі докази:

- висновок експерта №69 від 28.01.2025;

- висновок експерта №72 від 22.04.2024;

- висновок експерта №20 від 28.08.2024;

- висновок експерта №04 від 27.02.2025;

- висновок експертизи №31-54-2025;

- протокол проведення слідчого експерименту від 08.02.2024 3 відеофайлами;

- відеозапис допиту малолітнього свідка ОСОБА_16 ;

- відеозапис допиту неповнолітнього ОСОБА_15 ;

- допитати потерпілу ОСОБА_13 ;

- допитати свідка ОСОБА_17 .

В апеляційній скарзі представник потерпілої адвокат ОСОБА_14 вважає, що вина ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого йому злочину повністю доведена зібраними в ході досудового розслідування та дослідженими під час судового розгляду доказами.

Наводячи доводи, аналогічні тим, що викладені в апеляційній скарзі прокурора вважає зазначений вирок суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим та упередженим, оскільки висновки суду першої інстанції істотно суперечать основоположним засадам об`єктивної оцінки доказів - як кожного доказу окремо, так і їх сукупності, з урахуванням критеріїв належності, допустимості та достовірності.

Стверджує, що послідовні показання потерпілої щодо обставин заподіяння їй тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , повністю узгоджуються з показаннями свідків, письмовими доказами дослідженими судом (висновками експертів, протоколом слідчого експерименту та іншими), що створює сукупність ознак і неспростовних презумпцій, достатньо вагомих і чітких, які узгоджені між собою.

Зазначає, що ухвалюючи виправдувальний вирок щодо обвинуваченого суд не надав належної оцінки вищевказаним доказам, не навів у вироку об`єктивних, неупереджених обґрунтувань чому вказані докази не можуть бути прийняті судом на підтвердження доведеності вини ОСОБА_10 , а обмежився лише констатацією згоди із захисником обвинуваченого, який у своїх письмових поясненнях до судових дебатів просив визнати їх недопустимими, хоча жодних об`єктивних обґрунтувань їх недопустимості захисник не навів. Суд в свою чергу не піддав об`єктивному, неупередженому аналізу, через призму вимог кримінального процесуального закону, щодо оцінки доказів, такі твердження сторони захисту, а безпідставно погодився з ними.

Вказує, що поза увагою суду першої інстанції залишилися показання допитаної неповнолітньої ОСОБА_16 , свідка ОСОБА_22 та потерпілої щодо поведінки обвинуваченого після вчинення злочину. Зокрема, його спроби вплинути на потерпілу через інших осіб свідчать, на думку апелянта, про усвідомлення вини та намагання уникнути відповідальності, при цьому захист не надав альтернативного пояснення такої поведінки.

Зазначає про недопустимість як доказу висновку експерта № 31-54-2025 від 23.05.2025 р. (повторної комісійної експертизи) проведеної експертами ДСУ “Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України”, оскільки під час його призначення та проведення були істотно порушені вимоги п. 6 ч. 1 ст. 102 КПК України та Інструкції «Про призначення та проведення судових експертиз», на що зверталася увага суду першої інстанції, а також зазначений експертний висновок не був відкритий потерпілій у порядку ст. 290 КПК України.

Представник потерпілої не погоджується із висновками суду, щодо визнання недопустимим доказами протоколу слідчого експерименту проведеного з потерпілою ОСОБА_13 та протоколів огляду дисків відео та аудіо записів наданих нею.

Вважає, що стороною обвинувачення дотримано стандарту доведення поза розумним сумнівом, а версія події сторони обвинувачення, що саме ОСОБА_10 22 січня 2024 року близько 18 годин за місцем свого проживання умисне заподіяв ОСОБА_13 середненької тяжкості тілесне ушкодження, не спростована фактами, встановлених на підставі допустимих доказів і є єдиною версією події, як дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Просить вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 березня 2026 року, яким ОСОБА_10 визнано не винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 125 КК України, ч.1 ст. 122 КК України скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_10 визнати винним y вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України та призначити йому покарання в межах санкції даної частини статті, без прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_10 адвокат ОСОБА_23 подав заперечення на апеляційні скарги прокурора та представника потерпілої ОСОБА_24 адвоката ОСОБА_14 , за змістом яких стверджує, що у поданих апеляційних скаргах не вказано жодної обґрунтованої підстави для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції.

Аналізуючи доводи апелянтів, наведені в апеляційних скаргах, сторона захисту стверджує, що судом першої інстанції повно здійснено судовий розгляд, висновки, викладені у судовому рішенні відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та відсутні істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Просить апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні та представника потерпілої ОСОБА_24 адвоката ОСОБА_14 . Залишити без задоволення, а вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 березня 2026 року відносно ОСОБА_10 - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача; прокурорів, які підтримали подану стороною обвинувачення апеляційну скаргу і, з наведених у ній мотивів, просять скасувати вирок суду першої інстанції та постановити новий, яким визнати ОСОБА_10 винним за ч.2 ст.125 КК України і призначивши покарання, вид, строк та форма відбування якого зазначені в апеляційній скарзі; потерпілу ОСОБА_13 та її представника адвоката ОСОБА_14 , які підтримали подану ними апеляційну скаргу і просять суд вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 05.03.20206 р. та постановити новий, яким визнати ОСОБА_10 винним за ч.1 ст.122 КК України і призначивши покарання в межах санкції статті обвинувачення, без застосування ст.75 КК України; обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисників ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , які вирок суду вважають законним і обґрунтованим, а тому просять залишити його без зміни та відмовити у задоволенні апеляційних скарг прокурора і представника потерпілого; дослідивши матеріали кримінального провадження; частково провівши судове слідство в порядку ст.404 ч.3 КПК України; обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зазначених вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанцій не було дотримано.

Відповідно до ст.409 КПК України одними з підстав для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно ст.411 КПК України судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо, зокрема, суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки і якщо висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, згідно приписів ст.413 КПК України, в тому числі, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню;

Так, виправдовуючи обвинуваченого ОСОБА_25 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд виходив з того, що зібрані органом досудового розслідування докази не доводять винуватості ОСОБА_10 поза розумним сумнівом і сторона обвинувачення не представила суду належних та допустимих доказів наявності в діях ОСОБА_25 об`єктивної сторони кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.125 КК України чи ч.1 ст.122 КК України.

Провівши судове слідство, в порядку ч.3 ст.404 КПК України, колегія суддів прийшла до переконання, що висновки суду першої інстанції, які покладено в основу ухвалення виправдувального вироку, не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, та містять істотні суперечності.

Досліджені судом апеляційної інстанції докази дають колегії суддів підстави для висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, яка стверджується наступним.

Показаннями потерпілої ОСОБА_13 , яка в суді першої інстанцій, засвідчила, що 22.01.2024 р. близько 18 години за місцем їх спільного проживання з обвинуваченим ОСОБА_10 , в будинку АДРЕСА_2 виник конфлікт, під час якого ОСОБА_10 штовхав її по сходах з другого поверху, тримаючи руками за волосся та зап`ястя її правої руки. Вона кричала від болі. На першому поверсі вона сиділа на підлозі, а обвинувачений наносив їй удари по голові долонями обох рук, а також кулаком в ліве вухо та по потилиці. Оскільки ОСОБА_10 вигнав її з дому, то вона зателефонувала до своєї куми ОСОБА_17 , яка її забрала і завезла в готель. Наступного дня вона звернулася до лікаря і тривалий час проходила лікування з приводу травми вуха.

Аналогічні свідчення потерпіла ОСОБА_13 надала в суді апеляційної інстанції.

Зокрема, потерпіла повідомила, що як конфлікти, так і заподіяння їй тілесних ушкоджень зі сторони ОСОБА_10 були неодноразового. У той день 22.01.2024 р. близько 18 год. у них знову виник конфлікт, під час якого, перебуваючи на другому поверсі, ОСОБА_10 однією рукою схопив її за руку, а другою намотав її волосся на руку і волік її з по сходах на перший поверх, наносячи при цьому їй удари по тілу. На першому поверсі, коли вона сиділа на підлозі, наніс їй дуже сильні удари в потилицю та у вухо, після чого викинув її на вулицю. Там вона пробула близько 10 хв. Було дуже холодно, вона кричала та плакала. Через деякий час вхідні двері відкрив її син ОСОБА_26 і вона швидко забрала свою сумку і чоботи та автомобілем поїхала на зупинку біля Лаври, де подзвонила своїй кумі ОСОБА_17 . Після цього вони поїхали до ОСОБА_17 до дому, але оскільки ОСОБА_10 дзвонив і до них та погрожував, вона вирішила поїхати в готель. Надалі, пробувши декілька годин в готелі, вона повернулася до дому до ОСОБА_17 , де прожила біля 10 днів.

Наступного дня, вона прийшла на до себе на роботу (працює приватним нотаріусом), де її помічниця ОСОБА_22 повідомила їй, що дзвонив ОСОБА_10 та просив сказати йому, коли ОСОБА_13 прийде на роботу. Пізніше ОСОБА_10 прийшов до неї на роботу, поводив себе агресивно, скинув зі столу речі та документи, погрожував та навіть намагався вдарити, але йому завадила ОСОБА_22 . Надалі, з приводу болі у вусі вона звернулася до лікаря, який встановив пошкодження барабанної перетинки.

Також потерпіла засвідчила, що окрім своєї куми ОСОБА_17 , її чоловіка ОСОБА_27 та своєї помічниці ОСОБА_22 про обставини заподіяння їй тілесних ушкоджень ОСОБА_10 вона на наступний день чи через невеликий проміжок часу спілкувалась ще із своїми сусідами ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_28 , які неодноразово чули крики з їх помешкання під час сімейних конфліктів, а також з ОСОБА_29 , яка працює у ОСОБА_17 .

Надані потерпілою ОСОБА_13 показання в судових засіданнях щодо обставин заподіяння їй тілесного ушкодження об`єктивно стверджуються протоколом проведення слідчого експерименту від 08.02.2024 р., який був предметом дослідження апеляційного суду.

Під час проведення вказаної слідчої дії потерпіла ОСОБА_13 детально розповіла та відтворила за допомогою статиста, за яких обставин, де і яким чином обвинувачений ОСОБА_10 , наносячи їй удари руками по голові, завдав їй удару у вухо. (т.1 а. п.129-130, т.2 а. п. 20 (відеозапис))

Визнаючи вказаний протокол проведення слідчого експерименту недопустимим доказом, суд першої інстанції обґрунтовував своє рішення тим, що відтворення жодних дій або обстановки та обставин події не проводилось, будь-яких дослідів або випробувань не проводилось, а дізнавачем проведено опитування потерпілої із дублюванням показань, викладених у протоколах допиту останньої.

Апеляційний суд констатує, що наведені місцевим судом мотиви не відповідають дійсності, оскільки переглянутий під час апеляційного розгляду відеозапис слідчого експерименту за участі потерпілої ОСОБА_13 , дає підстави стверджувати, що потерпіла не лише розповіла, а й детально показала яким чином та як саме ОСОБА_10 під час конфлікту за місцем їх проживання завдав їй удару, наслідком якого стало травмування лівого вуха.

Тобто, розповідь ОСОБА_13 про обставини події супроводжувались безпосереднім відтворенням тих дій, які вчинялися відносно неї обвинуваченим ОСОБА_10 .

Протокол проведення слідчого експерименту від 08.02.2024 р. складений згідно зі ст. 104 КПК України, містить повну й достовірну інформацію про хід, умови і результати цієї слідчої дії та відповідає вимогам ст.240 КПК України.

Тому, колегія суддів враховує протокол проведення слідчого експерименту від 08.02.2024 р. як один з доказів, яким підтверджуються доводи сторони обвинувачення щодо заподіяння ОСОБА_10 умисного тілесного ушкодження потерпілій ОСОБА_13 , а висновок суду першої інстанції про визнання вказаного протоколу недопустимим доказом вважає безпідставним.

Допитана судом апеляційної інстанції свідок ОСОБА_17 повідомила, що 22.01.2024 р. близько 19 години до неї подзвонила потерпіла ОСОБА_13 та попросила її забрати, оскільки її чоловік побив та вигнав з дому. Приблизно через 10 хв. вона приїхала і забрала її до себе до дому, де остання жила 10-12 днів. Як тільки вона приїхала за ОСОБА_13 , то бачила на її руках синяки і кров біля вуха. ОСОБА_13 розповіла їй всі обставини конфлікту, під час якого її побив ОСОБА_10 . Через декілька днів до неї приїхала дочка ОСОБА_13 і також жила у неї дома, а також дзвонив ОСОБА_10 і просив вигнати ОСОБА_13 з її дому. Також свідку відомо, що ОСОБА_13 зверталася до лора з приводу травми вуха.

Також під час апеляційного розгляду допитані свідки ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_19 , ОСОБА_28 , ОСОБА_22 .

Так, свідок ОСОБА_29 повідомила, що працює в магазині, власником якого є кума ОСОБА_13 - ОСОБА_17 . В один з днів у січні (точно не пригадує якого року) вона чула як ОСОБА_13 розповідала ОСОБА_17 як побив її чоловік. В цей день вона бачила у неї синці на руках, шиї і щоці. Пізніше вона сама запиталася ОСОБА_13 , що сталося і остання їй все розповіла, що напередоднгі її чоловік ОСОБА_10 побив її, заподіявши тілесні ушкодження.

Свідок ОСОБА_20 , яка проживає по сусідству, де раніше мешкала ОСОБА_13 , ствердила, що неодноразово чула крики у них дома. Також, в 20-тих числах січня 2024 р. вона чула крики з їх двору, а пізніше, спілкуючись з ОСОБА_13 бачила сліди побоїв у неї на лиці і остання скаржилась на травму вуха. Ще через деякий час ОСОБА_13 сама розповіла їй, що сталося.

Свідок ОСОБА_19 , яка також проживає по сусідству з будинком, де раніше проживала ОСОБА_13 , повідомила суду, що в один з днів зимою 2024 р. у вечірній час, до неї прибігла дочка ОСОБА_13 і сказала, що тато побив маму і запитала, чи немає мами у неї. На наступний день вона бачила ОСОБА_13 і вона розповіла їй, що її побив ОСОБА_10 . Вона бачила на обличчі ОСОБА_13 синяк і остання також говорила, що її болить вухо.

Свідок ОСОБА_31 , яка також була сусідкою ОСОБА_13 , повідомила, що зимою у січні (точну дату та рік не пригадує) чула з їх будинку крик ОСОБА_13 про допомогу. Наступного дня вона розмовляла з ОСОБА_13 яка розповіла їй, що напередодні її побив чоловік ОСОБА_10 . Свідок бачила тілесні ушкодження на тілі ОСОБА_13 і також остання їй жалілася, що дуже болить вухо. Крім того, через декілька днів вона розмовляла з ОСОБА_10 , який сказав їй, що дійсно побив ОСОБА_13 .

Свідок ОСОБА_22 , яка працює помічником нотаріуса ОСОБА_13 , засвідчила, що 23 січня 2024 р. їй на телефон у “вайбер” прийшло повідомлення від ОСОБА_10 , щоб вона повідомила його, коли прийде на роботу ОСОБА_13 . Близько 11 години на роботу прийшла ОСОБА_13 , в якої вона бачила синяки на руках і засохшу кров біля вуха. ОСОБА_13 розповіла їй, що її побив ОСОБА_10 .. Також вона чула, як ОСОБА_32 неодноразово розповідала іншим обставини її побиття ОСОБА_10 . Пізніше до них на роботу прийшов ОСОБА_33 , зайшов у кабінет ОСОБА_13 , де поводив себе дуже агресивно, і навіть хотів вдарити ОСОБА_13 , проте вона встала між ними і завадила це зробити.

Аналогічні свідчення вказані свідки надали також у суді першої інстанції.

Оцінюючи показання зазначених свідків, суд першої інстанції погодився з доводами сторони захисту про те, що такі показання отримані зі слів третіх осіб; допитані особи особисто свідками подій, що мали місце 22.01.202 р. не були; інформацію, що надали суду дізналися від інших людей, а відтак дійшов висновку, що такі показання не можуть визнаватися допустимими доказами в силу ч.5 ст.95 КПК України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого суду і вважає його непереконливим з огляду на наступне.

Дійсно, допитані судом першої та апеляційної інстанції свідки ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_19 , ОСОБА_28 , ОСОБА_22 не були безпосередніми очевидцями події, яка їм відома зі слів потерпілої ОСОБА_13 . Разом з тим, допитана судом апеляційної інстанції потерпіла ОСОБА_13 підтвердила, що вона розповідала кожному з них обставини її побиття ОСОБА_10 .. Тобто, потерпіла є першоджерелом цих свідчень, які вона підтвердила у судовому засідання (як щодо заподіяння їй тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , так і щодо повідомлення нею цих обставин іншим особам).

На переконання колегії суддів, показання близьких, друзів, сусідів, яким потерпіла розповіла про побиття одразу або невдовзі після події, що має місце за обставин даного кримінального провадження, є допустимими доказами, оскільки вони підтверджують психоемоційний стан потерпілої безпосередньо після вчинення відносно неї кримінального правопорушення та правдивість і послідовність її подальших показань.

Апеляційний суд звертає увагу, що кожен із зазначених свідків, надаючи показання в суді першої та апеляційної інстанції, повідомив про власні спостереження щодо потерпілої ОСОБА_13 , зокрема, що кожен з них бачив її через невеликий проміжок часу після інциденту, описував її психоемоційний стан, вказував на наявність синців на тілі, кров біля вуха, скарги на біль у вусі.

Окрім того, такі показання свідків, які підтверджені безпосередньо потерпілою, також об`єктивно синхронізуються з результатами проведених у справі судово-медичних експертиз.

Таким чином, показання вказаних вище свідків у даному випадку доводять не сам факт нанесення ОСОБА_10 ударів ОСОБА_13 , оскільки вони цього не бачили, а інші обставини, які дають можливість об`єктивно оцінити докази: послідовність показань потерпілої, яка безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення вказала на особу, яка його вчинила, а також психоемоційний та фізичний стан потерпілої безпосередньо після заподіяння їй тілесних ушкоджень, який в подальшому підтверджений іншими доказами (висновками судово-медичних експертиз).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає показання допитаних судом свідків ОСОБА_29 , ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_28 , ОСОБА_22 належними та допустимими доказами, які засвідчують фізичний та психоемоційний стан потерпілої ОСОБА_13 безпосередньо або через невеликий проміжок часу після вчиненого відносно неї кримінального правопорушення, підтверджують правдивість і послідовність показань самої потерпілої і об`єктивно підтверджуються іншими доказами, дослідженими судом апеляційної інстанції.

Відповідно до висновку комплексної судової психолого-психіатричної експерта № 69 від 28.01.2025 р., який досліджено під час апеляційного розгляду, за наслідком події, яка мала місце 22.01.2024 р., в результаті нанесення ОСОБА_13 тілесних ушкоджень, їй було спричинені негативні психологічні переживання, відбулися негативні зміни психоемоційного стану, які проявилися емоційною напруженістю, лабільністю, тривожністю, відчуттям образи, приниження, що відобразились на продуктивності її роботи та на соматичному здоров`ї. (т.1 а. п.144-146)

Суд звертає увагу, що інформація, повідомлена потерпілою ОСОБА_13 експертам під час проведення вказаної експертизи, узгоджується як з її показаннями в суді першої та апеляційної інстанції, так і з відомостями, які вона повідомила свідкам безпосередньо після заподіяння їй тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , що також свідчить про послідовність та правдивість її показань.

Судом апеляційної інстанції досліджено також технічні записи фіксації слідчих дії — допиту неповнолітнього свідка ОСОБА_16 та допиту неповнолітнього свідка ОСОБА_15 (дітей ОСОБА_13 та ОСОБА_10 ), проведених в “Зеленій кімнаті” СГІД № 1 м. Почаїв Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області та висновок експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи № 806-Е від 29.04.2025 р. (т.1 а. п.156-170, 195)

Колегія суддів не погоджується з висновком місцевого суду про те, що показання вказаних свідків а ні спростовують, а ні доводять винуватість обвинуваченого ОСОБА_10 .

Колегія суддів звертає увагу, що неповнолітній свідок ОСОБА_16 розповіла про відносини, які склалися між її батьками, повідомивши, що батько часто безпричинно ображав маму і неодноразово після конфліктів виганяв їх з дому. Також свідок повідомила, що приблизно 22.01.2024 р. близько 19 год., коли вона повернулася до дому, то мами дома не було. Вона зателефонувала до мами і та їй розповіла, що батько її побив і вона більше не повернеться до нього. Наступного дня ОСОБА_16 пішла до мами на роботу і побачила її там заплаканою, на ногах і тілі були синці і мама скаржилась, що не чує, оскільки батько вдарив її у вухо.

Таким чином, вказаний свідок, описавши характер відносин між обвинуваченим та потерпілою, повідомила про фізичний та емоційний стан ОСОБА_13 безпосередньо після конфлікту з ОСОБА_10 , зазначила про наявність синців на тілі і скарги на біль у вусі, а також засвідчила, що потерпіла розповіла про обставини, за яких їй було заподіяне тілесне ушкодження обвинуваченим ОСОБА_10 .

Тому, суд приймає до уваги такий доказ як належний та допустимий, враховуючи також те, що він об`єктивно підтверджується іншими доказами (показання інших свідків, висновки судово-медичних експертиз, свідчення потерпілої та інші), які досліджувались апеляційним судом.

З показань неповнолітнього свідка ОСОБА_15 вбачається, що 22.01.2024 р., повернувшись зі шкоди він знаходився на першому поверсі їх будинку, був у навушниках, бачив як тато тримав маму за руку і зводив її поперед себе по сходах з другого поверху будинку. При цьому, тато сказав мамі залишити їх будинок, а мама просила його вдарити тата, після чого останній сказав йому піднятися у свою кімнату. Також свідок підтвердив, що мама більше до них не повернулася.

Фактично, свідком ОСОБА_15 описано, хоч і не деталізовано, період часу та обставини, за яких потерпіла ОСОБА_13 залишила місце їх спільного проживання з обвинуваченим ОСОБА_10 . Такі показання неповнолітнього свідка у зазначених деталях узгоджуються з показаннями потерпілої, яка в судовому засіданні та під час проведення слідчого експерименту деталізувала події, свідком яких був її син.

Дослідженим апеляційним судом протоколом огляду відеозапису від 20.01.2025 р. підтверджуються показання потерпілої ОСОБА_13 та свідка ОСОБА_22 про те, що 23.01.2024 р., на наступний день після заподіяння потерпілій тілесного ушкодження, обвинувачений ОСОБА_10 прийшов до приміщення офісу, де працює нотаріусом ОСОБА_13 в АДРЕСА_2 , де поводив себе досить агресивно, скинув зі столу, за яким сиділа ОСОБА_13 , речі на підлогу, після чого підійшла свідок ОСОБА_22 та намагалась відвести його подалі від столу і надалі ОСОБА_10 вийшов з приміщення. (т.1 а. п.147)

Постановою слідчого від 21.01.2025 р. DVD-R диск з відеозаписом з камери спостереження з приміщення офісу, в якому працює ОСОБА_13 , що розташований в АДРЕСА_2 , визнаний речовим доказом та приєднаний до матеріалів кримінального провадження (т.1 а. п.148)

Суд першої інстанції констатував, що на вказаному відео зафіксовано лише розмову між ОСОБА_10 та ОСОБА_13 в приміщенні офісу останньої, що ніяким чином не доводить факт вчинення будь-якого злочинного діяння.

Проте, апеляційний суд звертає увагу, що цей доказ підтверджує послідовність показань потерпілої ОСОБА_13 та показання свідка ОСОБА_22 , яка в судовому засіданні детально розповіла про агресивну поведінку ОСОБА_10 по відношенню до ОСОБА_13 після того як остання прийшла на роботу із слідами тілесних ушкоджень на тілі та розповіла свідку про побиття її обвинуваченим.

Таким чином, наведені вище докази, що були досліджені під час апеляційного розгляду, у своїй сукупності та взаємозв`язку, на переконання колегії суддів підтверджують факт заподіяння обвинуваченим ОСОБА_34 потерпілій ОСОБА_13 удару рукою в область лівого вуха, що спричинило їй тілесне ушкодження.

В порядку ст. 404 ч.3 КПК України апеляційним судом досліджено протокол проведення стенографування від 26.04.2024 р. та протокол огляду відеозапису від 2012.2024 р.

Так, відповідно до протоколу проведення стенографування від 26.04.2024 р. дізнавачем оглянуто оптичний диск з інформацією із записом події, що мала місце 22.01.202 р., який ОСОБА_13 , відповідно до поданої нею заяви, просила долучити до матеріалів кримінального провадження. Під час прослуховування аудіофайлу дізнавачем встановлено, що звукозаписом зафіксовано розмову між ОСОБА_13 та ОСОБА_10 російською мовою та викладено зміст розмови. (т.1 а. п.132)

Колегія суддів звертає увагу, що характер розмови між ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , яка є досить агресивною зі сторони обвинуваченого, підтверджує показання потерпілої як щодо самого конфлікту, який мав місце між ними, так і щодо ймовірності заподіяння їй тілесного ушкодження ОСОБА_10 під час цього конфлікту.

Обвинувачений ОСОБА_10 в судовому засіданні апеляційної інстанції, стосовно дослідженого доказу, не заперечував як щодо факту сварки між ним та ОСОБА_13 , так і самого запису, зробленого потерпілою.

Суд зазначає, що вказаний аудіозапис безпосередньо фіксує обставини конфлікту, словесні погрози, звуки насильства та ймовірно момент заподіяння тілесних ушкоджень. Тобто він у даному випадку підтверджує обставини, що підлягають доказуванню, відповідно до ст. 85 КПК України, у цьому кримінальному провадженні.

Також слід врахувати, що пристрій, на який записано розмову, встановлено потерпілою за місцем свого проживання. Оскільки пристрої встановлено потерпілою у власному домі, тому це охоплюється її правом на самозахист.

В подальшому потерпіла ОСОБА_13 видала слідчому компакт-диск із зафіксованим нею аудіозаписом, який постановою слідчого визнано речовим доказом у справі.

В даному випадку апеляційний суд не вбачає ознак негласних слідчих розшукових дій - проведення аудіо- та відеоконтролю особи без ухвали суду (ст. 260 КПК) зі сторони потерпілої ОСОБА_13 , оскільки такий запис є ситуативним і здійснювався з метою захисту життя, здоров`я та безпеки від протиправних посягань.

Таким чином, колегія суддів визнає зазначений аудіозапис допустимим доказом, який об`єктивно узгоджується з іншими дослідженими судом доказами, та підтверджує факт заподіяння обвинуваченим ОСОБА_10 потерпілій ОСОБА_13 тілесного ушкодження.

Згідно протокол огляду відеозапису від 20.12.2024 р. слідчим оглянуто звукозаписувальний пристрій з вбудованим флешнакопичувачем та кабелем перехідником до нього, який добровільно видала ОСОБА_13 для долучення до матеріалів кримінального провадження. При відкритті даного звукозаписувального пристрою встановлено, що на ньому наявний файл під назвою «audio_2024-12-20_11-12-39», при відкритті якого слідчий встановив, що відбувається розмова по телефону ОСОБА_10 російською мовою з невідомим абонентом, голосу якого не чути. Розмова стосується, в тому числі, обставин події заподіяння ОСОБА_13 тілесного ушкодження. (т.1 а. п.149-151)

Оцінюючи вказаний доказ на предмет його допустимості, апеляційний суд виходить з того, що відповідно до статті 86 Кримінального процесуального кодексу України (КПК), доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Суд враховує, що стаття 31 Конституції України гарантує кожному таємницю телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Збирання інформації про приватне життя особи без її згоди не допускається (ст. 32 Конституції України).

Фіксація розмови особи за допомогою прихованого звукозаписувального пристрою є формою негласної слідчої (розшукової) дії (НСРД), а саме — зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж або аудіо-, відеоконтролю особи (ст. 260, 263 КПК). Право на проведення таких дій мають виключно уповноважені оперативні підрозділи або слідчі на підставі ухвали слідчого судді.

При цьому, в даному випадку, на відміну від попередньо дослідженого звукозапису розмови, запис зроблено через певний час після події злочину і цей запис фіксує приватну розмову чоловіка потерпілої ОСОБА_13 з третьою особою.

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що цей доказ не відповідає критеріям статті 86 КК України і тому є недопустимим через порушення конституційних прав особи та встановленого порядку збирання доказів.

Разом з тим, з огляду на сукупний аналіз досліджених у даному кримінальному провадженні доказів, колегія суддів вважає, що недопустимість наведеного вище доказу (протокол огляду відеозапису від 20.12.2024 р.) жодним чином не впливає на загальний висновок суду щодо винуватості обвинуваченого ОСОБА_10 у заподіянні тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_13 за обставин кримінального провадження, наведених стороною обвинувачення в обвивальному акті.

При цьому, апеляційний суд також враховує, що обвинувачений ОСОБА_10 під час апеляційного розгляду відмовився надати свідчення щодо обставин, інкримінованого йому кримінального правопорушення, стверджуючи лише про неправдивість показань потерпілої і фіктивність доказів у справі, проте, не надавши жодних аргументованих доводів щодо висловлених ним тверджень.

Вирішуючи питання щодо ступня тяжкості заподіяного потерпілій ОСОБА_13 тілесного ушкодження апеляційним судом досліджено судово-медичні експертні висновки, за результатами експертиз, проведених у даному кримінальному провадженні.

Так, висновком судово-медичної експертизи № 72 від 22.04.2024 р., встановлено, що при судово-медичній експертизі у ОСОБА_13 із зовнішніх ушкоджень виявлені синець правого плеча, синець лівої гомілки, садно ділянки лівого колінного суглоба, які за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень.

Одночасно, піддати експертній оцінці відмічені у записі ЛОР-лікарем в медичній карті - “округла перфорація барабанної перетинки” лівого вуха та у консультативному висновку спеціаліста КНП “Тернопільська обласна клінічна лікарня” ТОР від 04.03.2024 р. діагноз - “Хронічний лівобічний післятравматичний рубцевий отит. Хронічна, лівобічна післятравматична змішана приглухуватість першого ст.” з приводу можливого травматичного походження, терміну утворення і ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, без описання стану барабанної перетинки і слухового ходу, не видається можливим. (т.1 а. п.118-121)

Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 20 від 28.08.2024 р. при клініко-інструментальних обстеженнях ОСОБА_13 , проведених 04 березня та 12 червня 2024 р. в умовах спеціалізованого (сурдологічного) кабінету Тернопільської обласної клінічної лікарні, встановлені післятравматичні хронічні (тривалі у клінічному перебігу) порушення функції служу лівим вухом - рубцевий отит та приглухуватість першого ступеня. Отже, спричинена ОСОБА_13 травма лівого вуха (розрив барабанної перетинки), що призвела до хронічного порушення функції служу, належить до тілесного ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого (більше 21 дня) розладу здоров`я. (т.1 а. п.124-128)

Допитай судом апеляційної інстанції інстанції член комісії - лікар отоларинголог ОСОБА_35 , пояснив, що він двічі оглядав потерпілу ОСОБА_13 приблизно на початку березня 2024 року та у червні 2024 року. За результатом обстеження ОСОБА_13 було встановлено діагноз хронічний лівобічний післятравматичний рубцевий отит. В подальшому він приймав участь у проведенні експертизи і комісія прийшла до висновку, що таке тілесне ушкодження слід кваліфікувати як “середньо тяжкості” за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Висновком додаткової судово-медичної експертизи № 04 від 27.02.2025 р. підтверджено, що показання ОСОБА_13 при проведенні слідчого експерименту (протокол від 08.02.2024 р.) щодо обставин виникнення у неї травми лівого вуха, цілком узгоджуються з механізмом утворення розриву барабанної перетинки у певній анатомо-топографічній ділянці, про що вказано у висновку експерта № 20. (т1 а. п.136-141)

Натомість, згідно висновку повторної комісійної судово-медичної експертизи № 31-54-2025 від 23.05.2025 р., проведеної ДСУ “Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України”, експертами констатовано, що відновлення анатомічної цілісності розриву барабанної перетинки та функції саме барабанної перетинки, відбувається в строк до 21 дня, але понад 6 днів, тобто: травма лівого вуха у вигляді розриву барабанної перетинки відноситься до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я (за критерієм тривалості розладу здоров`я). (т.1 а. п.218-228)

Допитаний судом апеляційної інстанції голова експертної комісії, якою проведено повторну комісійну судово-медичну експертизу, ОСОБА_36 ствердив, що основним критерієм судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень є “тривалість розладу здоров`я”, тобто — строк порушення анатомічної цілості тканин і органів та їх функцій, який обумовлений саме власне ушкодженням та який загально прийнятий для певного ушкодження. Тому, за цим критерієм комісією встановлено тяжкість тілесного ушкодження у ОСОБА_13 як “легке”.

Також, експерт підтвердив, що у зв`язку з відмовою ОСОБА_13 від проходження саме об`єктивного методу обстеження (реєстрації коротко-латентних слухових викликаних потенціалів) в межах цієї експертизи, експертним шляхом підтвердити наявність у неї розладу функції органу слуху, неможливо.

Потерпіла ОСОБА_13 в суді апеляційної інстанції підтвердила факт відмови нею від проходження об`єктивного методу обстеження, на необхідності якого наголошувалось експертом ОСОБА_37 , пояснивши це територіальною відділеністю від можливого місця проведення такого обстеження.

Оцінюючи висновки судово-медичних експертиз, проведених у даному кримінальному провадження та свідчення експертів в суді апеляційної інстанції, колегія суддів враховує, що під час судового розгляду не отримано беззаперечних, об`єктивно підтверджених доказів наявності у потерпілої стійкого або тривалого порушення функції органу слуху, зокрема і у зв`язку з відмовою ОСОБА_13 від проходження об`єктивного інструментального дослідження слуху, що безпосередньо зазначено у висновку повторної комісійної судово-медичної експертизи, а також те, що експертами не виключається, що зниження слуху та запальні захворювання середнього вуха можуть бути зумовлені також іншими, нетравматичними чинниками.

Тому, узагальнюючи аналіз доказів, які стосуються ступеня тяжкості заподіяного потерпілій ОСОБА_13 тілесного ушкодження, колегія суддів приходить до переконання, що травма, отримана потерпілою внаслідок вчиненого відносно неї кримінального правопорушення обвинуваченим, відноситься до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, а тому дії ОСОБА_10 слід кваліфікувати за ч.2 ст.125 КК України.

Що стосується доводів представника потерпілої про те, що стороною захисту їм не відкривався, в порядку ст.290 КПК України, висновок повторної комісійної судово-медичної експертизи № 31-54-2025 від 23.05.2025 р., то колегія суддів зауважує, що стаття 290 КПК України регулює порядок відкриття матеріалів виключно між стороною обвинувачення та стороною захисту. При цьому, законодавець не покладає на обвинуваченого чи його адвоката жодних обов`язків щодо комунікації чи прямого надання доступу до своїх доказів потерпілому чи його представнику.

Разом з тим, відповідно до матеріалів кримінального провадження, вказаний вище експертний висновок було надано прокурором для ознайомлення потерпілій та її представнику до початку його дослідження в суді першої інстанції, про що свідчить відео та звукозапис судових засідань суду першої інстанції.

Відтак, підстав для визнання зазначеного доказу недопустимим, як про це ставить питання представник потерпілої, колегія суддів не вбачає.

Таким чином, апеляційний суд вважає доведеним факт вчинення ОСОБА_10 інкримінованого йому кримінального правопорушення за наступних обставин.

ОСОБА_10 спільно проживав без реєстрації шлюбу з ОСОБА_13 , у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_10 спільно з ОСОБА_13 виховували їхніх спільних неповнолітніх дітей - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У зв`язку з цим, ОСОБА_10 є кривдником в розумінні ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» як такий, що вчинив домашнє насильство шляхом спричинення тілесних ушкоджень своїй співжительці.

22.01.2024 близько 18 години у житловому будинку, розташованому по АДРЕСА_2 , між ОСОБА_10 та ОСОБА_13 виникла сварка, в ході якої у ОСОБА_10 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, виник злочинний умисел, направлений на умисне нанесення ОСОБА_13 тілесних ушкоджень.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне нанесення тілесних ушкоджень, ОСОБА_10 22.01.2024 близько 18 години, за місцем спільного проживання у будинку, що знаходиться по АДРЕСА_2 , у момент, коли ОСОБА_13 сиділа на підлозі на першому поверсі будинку, діючи з прямим умислом, цілеспрямовано і рішуче, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, знаючи про те, що здоров`я та життя будь-якої людини рівною мірою охороняється законом, і протиправне посягання на нього є кримінально карним, проте нехтуючи цим, наніс один удар рукою ОСОБА_13 в область лівого вуха.

Такими своїми умисними діями ОСОБА_10 спричинив ОСОБА_13 тілесні ушкодження у вигляді травматичного розриву (перфорації) барабанної перетинки лівого вуха, що на час спричинення належить до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розгляд здоров`я.

За наведених вище обставин, апеляційним судом встановлено невідповідність висновків суду першої інстанції, викладених у судовому рішення, фактичним обставинам кримінального провадження, що потягло за собою ухвалення місцевим судом необґрунтованого виправдувального вироку та, відповідно до п.2 ч.1 ст.409, п.1 ч.1, ч.2 ст. 411 КПК України, є підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.420 КПК України, у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ухвалює свій вирок.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_10 , обставини якого відображені в обвинувальному акті про зміну обвинувачення у кримінальному провадженні № 12024216010000034 від 01.02.2024р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, відповідно до якого прокурором змінено обвинувачення та кваліфіковано дії ОСОБА_10 за ч.2 ст.125 КК України, знаходить своє підтвердження і тому його дії слід кваліфікувати за ч.2 ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_10 , апеляційний суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного та виходить з того, що згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.

Суд враховує ступінь тяжкості, вчиненого ОСОБА_10 кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є кримінальним проступком; особу обвинуваченого, який вважається несудимим в силу ст.89 КК України; не перебуває на обліку у лікаря нарколога та психіатра та вважає, що йому слід призначити покарання у виді обмеження волі, терміном наближеним до мінімального

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 411, 420 КПК України, колегія суддів, —

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - начальника Шумського відділу Кременецької окружної прокуратури ОСОБА_8 — задовольнити.

Апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_13 адвоката ОСОБА_14 — задовольнити частково.

Вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 березня 2026 року відносно ОСОБА_10 — скасувати.

Постановити новий вирок, яким ОСОБА_10 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України і призначити йому покарання у виді 1(одного) року обмеження волі.

Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_10 рахувати з моменту звернення вироку до виконання.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні за проведення судової психологічної експертизи № 806-Е від 29.04.2025 р., вартістю 40 286 (сорок тисяч двісті вісімдесят шість) грн. 60 коп. стягнути з ОСОБА_10 на користь Київського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, код ЄДРПОУ 23272864.

Речові докази: 1) DVD-R диск із відеозаписом із камери відеоспостереження із приміщення офісу, де працює ОСОБА_13 , що розташований за адресою м. Почаїв, площа Т. Шевченка, 5 ж, Кременецького Райну Тернопільської області, із подією 23.01.2024 р.; 2) звукозаписувальний пристрій з вбудованим флеш-накопичувачем та кабелем-перехідником до нього, на якому наявні розмова з невідомим абонентом, який добровільно видала ОСОБА_13 ; 3) DVD-R диск із аудіозаписом від 22.01.2024 р., який добровільно видала ОСОБА_13 — залишити при матеріалах кримінального провадження

На вирок може бути подана касаційна скарга до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий

Судді

Оригінал: reyestr.court.gov.ua