Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №727/13560/26 — Чернівецький апеляційний суд

Суд: Чернівецький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №727/13560/26

Суддя: Лисак І. Н.

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 року м. Чернівці Справа № 727/13560/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,

заявник: ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Чернівецької міської ради, військова частина НОМЕР_1 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 вересня 2026 року, постановлену під головуванням судді Танасійчук Н.М.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, самостійного виховання дітей батьком (а.с.1-8).

В обґрунтування заяви покликався на те, що дружина (мати дітей) через тяжке психіатричне захворювання - шизофренію, що підтверджується висновком експертизи, не має можливості здійснювати свої батьківські обов`язки, здійснювати догляд та виховання дітей. У зв`язку з цим заявник самостійно забезпечує утримання дітей, їхній розвиток, навчання та побут. Встановлення цього факту необхідно заявнику для підтвердження статусу єдиного опікуна та вихователя дітей і врегулювання його правового становища.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 вересня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дітей батьком.

Не погоджуючись із ухвалою суду заявник через представника оскаржив її, подавши апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування скарги зазначає обставини, викладені в заяві, а також вважає, що суд має можливість у справах окремого провадження самостійно закрити провадження у справі, якщо буде з`ясовано наявність спору про право, а «спір про право» не може бути довільним, гіпотетичним або базуватися виключно на факті фізичного існування іншого з батьків.

Провадження №22-ц/822/2347/26

Стверджує про порушення норм процесуального права, а саме ч.4 ст.315 ЦПК України та абсолютну передчасність висновків суду першої інстанції.

Вказує й на те, що матір дітей не «ухиляється» від виховання, вона фізично і психологічно не може його здійснювати через об`єктивні, непереборні медичні обставини.

Посилається й на те, що судом не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі №127/3622/24.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступних висновків.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Мотивація ухвали побудована на тому, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки мати дітей юридично не позбавлена батьківських прав, не обмежена в них судовим рішенням та не визнана у встановленому законом порядку недієздатною, з поданої заяви вбачається спір про право на виховання дітей та обсяг батьківських прав матері, який підлягає розгляду в порядку позовного або іншого спеціального провадження.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження з огляду на наступне.

Відповідно до прохальної частини заяви заявник просив встановити юридичний факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.1-8).

ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 з 19.08.2006 року (а.с.13).

Згідно довідки ДОЗ І.-Франківської ОВА КНП «Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров`я І.-Франківської обласної ради» від 26.06.2026 року №56/2.1 вбачається, що ОСОБА_5 знаходиться на стаціонарному лікування з 11 березня 2026 року у зазначеному закладі (а.с.15).

За приписами ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

За частиною 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини 2 статті 293 ЦПК України).

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним.

Частинами 1, 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Такі висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі №335/4669/23, від 17 червня 2024 року в справі №753/21178/21 та інших.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18 виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам виснує, що в цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такими ж критеріями керувалася Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18, від 18 січня 2024 року в справі №560/17953/21.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року в справі №201/5972/22, в якій розглядалася заява батька про встановлення факту самостійного виховання дитини, необхідного заявнику для оформлення документів для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації, зробила такий висновок:

«Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, зокрема на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Факт, про встановлення якого просить заявник не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

За установлених обставин факт самостійного виховання дитини батьком (матір`ю) не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим така заява має бути залишена без розгляду».

У справі, яка є предметом перегляду, заявник просив встановити факт самостійного виховання дітей.

ОСОБА_1 в своїй заяві посилався на те, що між ним та матір`ю дітей відсутній спір, оскільки ОСОБА_5 перебуває на примусовому лікуванні, так як страждає на тяжке, прогресуюче та незворотне психічне захворювання – шизофренію (параноїдна форма, прогредієнтний перебіг, виражений змішаний тип дефекту).

Звертаючись до суду в порядку окремого провадження заявник зазначив, що встановити факт самостійного виховання та утримання дітей необхідно для того, щоб останній звільнився з військової служби, оскільки малолітні діти залишилися без нагляду дітей.

Проте встановлення такого факту матиме негативні наслідки для матері дітей, а також потребує дослідження й врахування інтересів дітей.

У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З огляду на зазначене, вбачається, що ця справа пов`язана з вирішенням спору про право - зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні та утриманні дітей, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дитини.

Доведення факту самостійного виховання та утримання дитини пов`язане із встановленням обставин щодо невиконання матір`ю дитини материнських обов`язків, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Сам по собі факт перебування матері на примусовому лікуванні не свідчить про припинення її батьківських прав/обов`язків стосовно дітей.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом, як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, оскільки у даній справі наявний спір про право - зокрема, суд вірно врахував, що мати дітей юридично не позбавлена батьківських прав, не обмежена в них судовим рішенням та не визнана у встановленому законом порядку недієздатною, з поданої заяви вбачається спір про право на виховання дітей та обсяг батьківських прав матері, який підлягає розгляду в порядку позовного або іншого спеціального провадження.

Наведене вище узгоджується з висновками Верховного Суду, викладених у постановах від 27 березня 2025 року у справі №353/886/24, від 20 лютого 2025 року у справі №128/3616/24.

Посилання заявника на практику Верховного Суду, висловлену у постанові від 02 квітня 2025 року у справі №127/3622/24, є помилковим, оскільки правовідносини у вказаній справі не є подібними до правовідносин у даній справі. У цій справі суд розглядав питання про звільнення з військової служби одинокої матері, яка самостійно виховувала дитину та проходила військову службу за контрактом (ст. 26 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

У справі що переглядається, предметом поданої заяви є встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком з метою отримати звільнення з військової служби.

Крім того, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові №127/3622/24 від 02 квітня 2025 року, апелянт не звернув уваги, що вказані висновки викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

При цьому, у разі не відповідності висновків викладених в постанові Верховного суду (Касаційного суду у складі Верховного Суду) правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що Велика Палата Верховного Суду не відступала від правових висновків, викладених у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22, а колегією суддів при розгляді цієї справи не встановлено правових підстав відступу від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22.

Відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

За встановлених у цій справі обставин факт самостійного виховання та утримання дітей батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження з підстав, передбачених частиною 4 статті 315 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, та свідчать про неправильне тлумачення заявником норм процесуального права.

Саме по собі покликання в апеляційній скарзі на те, що спір між батьками відсутній, не свідчить про те, що факт одноосібного (самостійного) виховання та утримання дітей може встановлюватись у безспірному порядку, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів малолітніх дітей.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 вересня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: І.М. Литвинюк

І.Б. Перепелюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua