Суд: Миколаївський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №484/2266/16-ц
Суддя: Коломієць В. В.
09.11.26
22-ц/812/2321/26
Провадження № 22-ц/812/2321/26
ПОСТАНОВА
Іменем України
09 листопада 2026 року м. Миколаїв
справа № 484/2266/16-ц
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Круглікової А.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання Повертайленко Ю.В.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, за апеляційною скаргою Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, постановлену 03 березня 2026 року під головуванням судді Коваленко Н.А., повне судове рішення складено цього ж дня,
У С Т А Н О В И В:
У лютому 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шалару О.І. - звернувся до суду зі скаргою на постанову державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі – Перший ВДВС).
Заявник зазначав, що рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 серпня 2016 року у цивільній справі 484/2266/16-ц з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку. На виконання вказаного рішення видано виконавчий лист та Першим ВДВС відкрито виконавче провадження ВП № 57081713 з виконання вказаного виконавчого листа. 22 липня 2025 року в рамках виконавчого провадження № 57081713 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на користь стягувача у розмірі 20% суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 40813 грн. 15 коп. Як вказав заявник, про дану постанову ОСОБА_1 дізнався 30 грудня 2025 року. До цього часу він жодного разу не був повідомлений державним виконавцем про наявність заборгованості зі сплати аліментів, яка станом на 31 травня 2024 рік була визначена виконавцем в розмірі 204 065 грн 75 коп., та не міг повідомити останнього, що він проходить службу в Збройних Силах України, оскільки виконував бойові завдання безпосередньо на лінії зіткнення. ОСОБА_1 вважає, що заборгованість утворилася не з його вини. Як зазначив представник ОСОБА_1 , збільшення заборгованості відбулось в зв`язку з отриманням ним бойових виплат, але він думав, що з них проводять відповідні аліментні відрахування. Вказує, що санкція абз. 3 ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає відповідальність саме за несвоєчасну сплату аліментів, а не за несвоєчасне отримання державним виконавцем інформації про сплату аліментів. Відтак, вважає, що оспорювана постанова винесена державним виконавцем безпідставно.
Посилаючись на викладене представник ОСОБА_1 просив суд поновити пропущений процесуальний строк на звернення зі скаргою та скасувати постанову державного виконавця Першого ВДВС від 22 липня 2025 року.
Державний виконавець Першого ВДВС Ізбаш Д.С. надала відзив на скаргу, посилаючись на те, що вона діяла правомірно в межах ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження». Зазначила, що 28.08.2018 державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі № 2/484/1827/16, якою повідомлено боржника про наявність виконавчого провадження та зобов`язання подати декларацію про доходи, майно та попередити боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. 17.01.2019 року ОСОБА_1 було подано декларацію про доходи, але після цього на адресу відділу декларацій більш не надходило. Також державний виконавець вказує, що зі слів ОСОБА_1 , він з 08.03.2023 року був прийнятий добровольцем до лав в Збройних сил України, але інформація щодо початку служби та місця служби з 2023 року по 14 лютого 2025 року та відповідна декларація (заява) від боржника не надходила. Таким чином, на думку державного виконавця, ОСОБА_1 порушив п.4 ч.5, ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» щодо обов`язку боржника повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини. Державним виконавцем здійснювалися щомісячно розрахунки з наявних матеріалів виконавчого провадження відповідно до наданих звітів від Пенсійного фонду України (оскільки боржник є інвалідом другої групи), але не було підстав визначених ст. 71 Законом України «Про виконавче провадження» для направлення цих розрахунків сторонам.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 березня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання скарги до суду. Скаргу ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову державного виконавця Першого ВДВС від 22 липня 2025 року про накладення штрафу за виконавчим провадженням №57081713.
Суд вважав поважними причини пропуску строку подання скарги боржником ОСОБА_1 , оскільки він є діючим військовослужбовцем та через бойові дії мав труднощі оскаржити постанову у передбачений законом строк. Також суд встановив, що матеріали справи не містять доказів невиконання боржником судового рішення без поважних причин, а тому накладення штрафу державним виконавцем було неправомірним.
В апеляційній скарзі Перший ВДВС просить скасувати ухвалу суду та визнати дії державного виконавця законними і обґрунтованими.
Апеляційна скарга мотивована тим, що державним виконавцем здійснено перерахунок у зв`язку з надходженням матеріалів виконавчого провадження на адресу відділу та встановлено заборгованість понад 12 місяців у зв`язку з приховуванням боржником додаткових доходів від військової частини, на підставі чого в порядку, передбаченому ч. 14 ст. 71 Закону України Про виконавче провадження» 22 липня 2025 року було винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. Також, 28 серпня 2018 року боржнику було належним чином направлено постанову про відкриття виконавчого провадження, чим його офіційно повідомлено про наявність відкритого виконавчого провадження та покладені на нього обов`язки, передбачені чинним законодавством. Боржник отримував доходи від військових частин, при цьому достеменно знаючи, що утримання аліментів із вказаних доходів не здійснюється, однак про факт отримання додаткового доходу державного виконавця не повідомив. Таким чином, апелянт вказує, що боржник свідомо не виконав покладений на нього законом обов`язок щодо належного інформування виконавця, чим фактично створив перешкоди для повного та своєчасного виконання рішення суду про стягнення аліментів та сприяв накопиченню заборгованості. Зауважує, що нехтування боржником обов`язками визначеними ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» спричинило виникнення заборгованості зі сплати аліментів майже в два роки та порушило право дітей на отримання визначених рішенням суду коштів та належного матеріального забезпечення. Вказує, що положення статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», на відміну від статті 75 цього ж Закону, передбачає відповідальність у вигляді штрафу залежно від наявності та тривалості заборгованості. Даний штраф не є покаранням, а є заходом майнової відповідальності компенсаційного характеру, оскільки спрямований на відшкодування втрат за період, протягом якого стягувач був позбавлений можливості отримувати кошти для належного утримання дитини. Крім того апелянт вказує, що оскаржувана ухвала зачіпає права та інтереси стягувача у виконавчому провадженні, однак вона не була залучена до участі у справі, що свідчить про порушення її прав та необхідність скасування ухвали суду відповідно до ст. 376 ЦПК України.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористався.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року апеляційну скаргу Першого ВДВС задоволено частково. Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 березня 2026 року скасовано. Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Першого ВДВС закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення із позовною заявою до адміністративного суду, якщо він вважає, що діями або рішеннями державного виконавця порушено його права чи інтереси.
Постановою Верховного Суду від 19 серпня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року скасовано та направлено справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Задовольняючи касаційну скаргу ОСОБА_1 , Верховний Суд виходив з того, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що розгляд скарги ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку із заборгованістю зі сплати аліментів віднесено до адміністративної юрисдикції.
В судове засідання до суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені. Від представника ОСОБА_1 – адвоката Шалару О.І. надійшла заява про розгляд справи без його участі та ОСОБА_1 .
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено і таке вбачається з матеріалів справи, що заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 серпня 2016 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 липня 2016 року та до її повноліття ( а.с.22).
На виконання вказаного рішення 25 серпня 2016 року судом видано виконавчий лист №2/484/1827/16, який було прийнято до виконання Первомайським відділом ДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області та 28 серпня 2018 року державним виконавцем Пєстовою К. відкрито виконавче провадження № 57081713 за цим виконавчим листом.
22 липня 2025 року державним виконавцем Першого відділу ДВС у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ізбаш Д.С. у зв`язку з наявною станом на 31 травня 2024 року заборгованістю ОСОБА_1 по аліментам у розмірі 204065 грн 75 коп., сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, винесено постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 40813 грн 15 коп. (20% суми заборгованості).
Задовольняючи подану ОСОБА_1 скаргу на вказану постанову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів невиконання боржником судового рішення без поважних причин, а тому у державного виконавця були відсутні підстави для накладення штрафу в порядку ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Розглядаючи апеляційну скаргу колегія суддів погоджується з її доводами, що ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції не звернув увагу на суб`єктний склад сторін спору про оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця.
Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 447-1 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Положеннями частин першої, другої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь, чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 ЦПК України, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 488/89/18 (провадження № 61-10144св21) вказано, що «переглядаючи в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про задоволення скарги, суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, обґрунтовано виходив із наявності підстав для скасування зазначеного судового рішення, оскільки рішення стосується прав та інтересів ОСОБА_2 як стягувача у виконавчому провадженні, який не був залучений до участі у справі, чим порушено його право як стягувача, оскільки предметом вимог скарги є питання, вирішення яких безпосередньо впливає на права, обов`язки та інтереси останнього. Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає вимогам закону, підстави для його скасування відсутні. Інші доводи касаційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки встановлене апеляційним судом порушення норм процесуального права судом першої інстанції під час розгляду скарги є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухваленням нового відповідно до положень статті 376 ЦПК України. Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися із відповідною скаргою до суду в порядку розділу VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», із врахуванням суб`єктного складу учасників, визначеного статтею 450 ЦПК України».
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2021 року у справі № 344/5950/18 (провадження № 61-340св210), в ухвалі Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 712/3945/24 (провадження № 61-10723ск24).
З матеріалів справи слідує, що звертаючись зі скаргою про скасування постанови про накладення штрафу ОСОБА_1 заінтересовану особу – стягувача ОСОБА_2 - не зазначив, клопотань про залучення до участі її у справі як іншого учасника виконавчого провадження не подавав. Суд першої інстанції розглянув справу без участі стягувача, тому фактично прийняв рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі.
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що суми штрафів за невиконання судових рішень про стягнення аліментів, передбачені частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», перераховуються на користь стягувача аліментів.
За такого апеляційний суд вважає, що згідно пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України зазначене порушення є обов`язковою та самостійною підставою для скасування рішення суду, з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні скарги.
Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися із відповідною скаргою до суду в порядку розділу VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», із врахуванням суб`єктного складу учасників, визначеного статтею 450 ЦПК України.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України задовольнити.
Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 березня 2026 року скасувати.
Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку і випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий В.В. Коломієць
Судді: А.В. Круглікова
Т.В. Серебрякова
Повна постанова складена 10 листопада 2026 року
Оригінал: reyestr.court.gov.ua