Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №136/150/26 — Вінницький апеляційний суд

Суд: Вінницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №136/150/26

Суддя: Ковальчук О. В.

Справа № 136/150/26

Провадження № 22-ц/801/2050/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Іванець О. Д.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 рокуСправа № 136/150/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,

розглянувши цивільну справу, без повідомлення її учасників, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником - адвокатом Підодвірним Тарасом Івановичем, на рішення Липовецького районного суду Вінницької області, ухвалене 21 травня 2026 року суддею Іванцем О. Д. у м. Липовець, дата складення повного рішення невідома,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2026 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі – ТОВ «ФК «Ейс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивувавши позовні вимоги тим, що 18.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка фінансова допомога» (далі – ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога», первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №814898804, відповідно до якого відповідачу надано кредит у сумі 7 700,00 грн, який надалі збільшено відповідачем ОСОБА_1 до 11 400,00 грн. Договір підписаний відповідачем ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора MNV59D5H.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» (далі - ТОВ «Таліон плюс») укладено договір факторингу №28/1118-01, згідно з яким до останнього перейшло право грошової вимоги до боржників ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога»

05.08.2020 між ТОВ «Таліон плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» (далі – ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») укладено договір факторингу №05/0820-01, згідно з яким до останнього перейшло право грошової вимоги до боржників ТОВ «Таліон плюс».

10.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладений договір факторингу №10/07/25-Е, згідно з яким до останнього перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №814898804.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 належним чином умови кредитного договору не виконував та не сплачував кошти утворилась заборгованість у розмірі 29 388,54 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 11 399,26 грн, заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом 17 989,28 грн, заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи) - 0,00 грн.

Відтак, ТОВ «ФК «Ейс» просило суд стягнути вказану суму заборгованості з ОСОБА_1 та понесені судові витрати.

21 травня 2026 року рішенням Липовецького районного суду Вінницької області вказаний вище позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Підодвірного Т. І. подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову та стягнути понесені судові витрати.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним укладення відповідачем електронного кредитного договору.

Звертає увагу на відсутність доказів отримання відповідачем кредитних коштів.

Вважає, що позивач не міг набути право вимоги до відповідача за кредитним договором від 18.11.2021 на підставі договору факторингу, укладеного 28.11.2018, тобто за три роки до виникнення самого кредитного зобов`язання.

Заперечує щодо розміру заборгованості за відсотками, вказуючи про несправедливість умов кредитного договору.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЕЙС», посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги відповідача, просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін як законне і обґрунтоване.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам відповідає в повному обсязі.

Судом установлено, що 18.11.2021 ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали договір кредитної лінії №814898804 (далі – Договір), відповідно до умов якого позичальнику надається кредит у сумі 7 700 грн, строком на 30 днів, а саме до 18.12.2021. В договорі сторони погодили розмір відсотків за користування кредитом, та порядок їх нарахування. Крім цього, в п.1.2, 1.3 сторони погодили порядок пролонгації строку кредитування (а.с. 11 на звороті -15).

Відповідно до п. 1.4 Договору, позичальник в будь-який час протягом дисконтного періоду дії Договору може збільшити суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. Повернення кредиту в повному обсязі позбавляє права Позичальника отримати нові транші, а Договір вважається припиненим шляхом його повного виконання.

Відповідно до п. 1.9. Договору, за користування кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом, які нараховуються в наступному порядку:

1.9.1. виключно на період строку, визначеного в п. 1.7 Договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 215,35 (двісті п`ятнадцять цілих тридцять п`ять) процентів річних, що становить 0.59 процентів від суми кредиту в кожний день користування ним;

1.9.2. за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. Договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 722,70 (сімсот двадцять дві цілих сімдесят) процентів річних, що становить 1.98 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець за своїм вибором може надавати Позичальнику знижки на розмір індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в Особистому кабінеті.

Відповідно до п. 1.10 Договору, позичальник зобов`язаний не пізніше останнього дня дисконтного періоду (в термін платежу), з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду на умовах п. 1.8. цього Договору, оплатити всі фактично нараховані на термін платежу проценти за користування кредитом протягом Дисконтного періоду.

Згідно з п. 1.11 Договору, основна сума кредиту має бути повернена не пізніше дати закінчення дисконтного періоду, а у разі, якщо Позичальник продовжує користуватися грошовими коштами після закінчення дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду, та у разі продовження строку дії Договору на умовах п. 1.12. Договору, основна сума кредиту має бути повернена не пізніше дати, визначеної за правилами п.1.12.1. Договору, але в будь-якому разі не пізніше граничного строку дії Договору (закінчення строку його дії чи дати його дострокового розірвання). Також Позичальник має право достроково повернути основну суму кредиту повністю або частково та сплатити всі фактично нараховані проценти в будь-який час.

Відповідно до п. 1.12 Договору сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду блокує можливість отримання Позичальником нових траншів за Договором та є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії (продовження загального строку дії Договору) на наступних умовах: 1.12.1. зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання Позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.

Факт отримання відповідачем ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 7 700 грн підтверджується заявкою на отримання грошових коштів в кредит від 18.11.2021 (а.с. 23), копіями платіжних доручень (а.с. 34-36).

28.11.2018 між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога» (клієнт) укладений договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до п.2.1 якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта на умовах, визначених цим договором (а.с. 46-49).

Додатковою угодою № 19 від 28 листопада 2019 року було продовжено строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до 31 грудня 2020 року (а.с. 51 на звороті).

Додатковою угодою № 26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року текст договору факторингу було викладено у новій редакції, в пункті п. 2.1 розділу 2 Договору факторингу вказано, що клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до п.8.2 строк дії вищевказаного договору факторингу закінчується 31 грудня 2021 року (а.с. 52-55).

Додатковою угодою № 27 від 31 грудня 2021 року було продовжено строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до 31 грудня 2022 року (а.с. 57).

Додатковою угодою № 31 від 31 грудня 2022 року було продовжено строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до 31 грудня 2023 року (а.с. 57 на звороті).

Додатковою угодою № 32 від 31 грудня 2023 року було продовжено строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до 31 грудня 2024 року (а.с. 58).

Факт оплати ТОВ "Таліон Плюс" за вказаним договором підтверджується копією акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2022 зі сплати суми фінансування за реєстром прав вимоги №173 від 15.02.2022 за договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 (а.с. 61).

У витязі з реєстру прав вимоги №173 від 15.02.2022, згідно з договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2021, зазначено право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №814898804 (а.с. 59).

05.08.2020 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладений договір факторингу №05/0820-01. Згідно п. 2.1. договору факторингу за умовами договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 62-64).

У витязі з реєстру прав вимоги №10 від 31.07.2023, згідно з договором факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, зазначено право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №814898804 (а.с. 67-68).

Факт сплати за вказаним договором підтверджується копією платіжної інструкції (а.с. 70 на звороті).

10.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладений договір факторингу №10/07/25-Е, згідно з яким до останнього перейшло право грошової вимоги за кредитними договорами, вказаними в реєстрі боржників (а.с. 71-74).

Факт сплати за даним договором підтверджується копіями платіжних доручень (а.с. 80).

У витязі з реєстру боржників до договору факторингу №10/07/25-Е від 10.07.2025 зазначено право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором №814898804 (а.с. 77-78).

Відповідно до розрахунку заборгованості (а.с. 81-82, 83) відповідач ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 29 388,54 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту 11 399,26 грн., заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом 17 989,28 грн. Вказане також підтверджується випискою з особового рахунку за кредитним договором (а.с. 84).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено як факт надання ОСОБА_1 первісним кредитором кредитних коштів, так і неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору №814898804 від 18.11.2021, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість. Крім цього, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції.

Згідно з положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, ст. 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Ураховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що відповідач ОСОБА_1 , як позичальник, отримав кошти за кредитним договором та не повернув їх у визначені строки, тому має заборгованість, права вимоги щодо стягнення якої наявні у позивача за укладеними договорами факторингу.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем не було доведено укладення кредитного договору в електронній формі з відповідачем та фактичного отримання ним кредитних коштів.

Надаючи оцінку таким доводам, апеляційний суд ураховує таке.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У справі, яка переглядається, судом установлено, що кредитний договір від 18.11.2021 укладено шляхом прийняття (акцепту) позичальником пропозиції (оферти) кредитодавця, яка розміщена в його інформаційно-телекомунікаційній системі.

Кредитний договір підписано ОСОБА_1 з використанням одноразового ідентифікатора MNV59D5H, надісланого йому 18.11.2021 о 21:19:39 год. на номер мобільного телефону, вказаного останнім у Заявці на отримання грошових коштів – НОМЕР_1 , одноразовий персональний ідентифікатор введено відповідачем у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора 18.11.2021 о 21:19:57.

У кредитному договорі також зазначено дані відповідача ОСОБА_1 щодо податкового номеру 2535612457, зареєстрованого місця проживання, номеру телефону.

Ураховуючи дійсність ідентифікуючих даних позичальника, які відповідають особі відповідача ОСОБА_1 у справі, а також самостійне введення позичальником одноразового ідентифікатора, відправленого на його номер телефону, вказаний при укладенні договору, як погодження з його умовами та фактичне підписання такого правочину як спосіб волевиявлення щодо його укладення, апеляційним судом відхиляються аргументи про те, що кредитний договір між сторонами справи не укладався.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем ОСОБА_1 таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

У матеріалах справи відсутні докази того, що надання персональних даних здійснено не ОСОБА_1 , а іншою особою, доказів звернення до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення стосовно нього протиправних дій ОСОБА_1 також не надав.

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 погодився з тим, що без введення особою логіна і паролю в інтернет-банкінгу (де він обслуговується), які відомі виключно останньому, здійснення його верифікації, передання ним та отримання відповідачами персональних даних від позивача з метою укладення договору, є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, як і незаконності заволодінням його персональними даними.

Посилання в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23, не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у цій справі відрізняються від тих, що встановлені судом у справі, яка переглядається.

Так, висновки, викладені у постанові Верховного Суду, стосуються ситуацій, коли відповідач ставить під сумнів цілісність та незмінюваність електронного документа, а матеріали справи не містять достатніх доказів для встановлення факту укладення електронного договору. При цьому, відповідач заявляв клопотання, які були проігноровані судами першої та апеляційної інстанції, про огляд інформаційно-комунікаційної системи кредитодавця.

При розгляді справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про судовий розгляд, не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, та не заперечував факт укладення кредитного договору, чим фактично визнав факт його укладення.

Апеляційний суд також відхиляє доводи про відсутність доказів отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, оскільки їх отримання підтверджується платіжними дорученнями від 18.11.2021 на суму 7700 грн, від 19.11.2021 на суму 1000 грн, від 20.11.2021 на суму 1000 грн, від 20.11.2021 на суму 1000 грн, від 20.11.2021 на суму 700 грн,

При цьому такі кошти зараховувалися на банківську картку позичальника, вказану останнім. Доказів того, що картковий рахунок, на який було здійснено переказ грошових коштів, не належить ОСОБА_1 , сторона відповідача також не надала. Крім того, ОСОБА_1 не обмежений банківською таємницею щодо власних рахунків та має право звернутися до АТ КБ «ПриватБанк» за інформацією про наявність або відсутність у нього карток цієї банківської установи. Відповідач ОСОБА_1 мав змогу власноруч отримати виписки по картковому рахунку для спростування факту перерахування або отримання кредитних коштів, однак не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог позивача.

Відсутність первинних бухгалтерських документів, які підтверджують отримання відповідачем кредиту, відповідно до укладеного договору на умовах, які вказані у позовній заяві, не є підставою для скасування судового рішення.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг.

Фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом (ч. 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги»).

Оскільки позивач та первісний кредитор не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак надані суду документи, зокрема розрахунки позивача та платіжні інструкції, для підтвердження позовних вимог, колегія суддів вважає належним та допустимими доказами у справі.

Позивач у справі надав докази і довів факт виконання кредитодавцем ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога» своїх зобов`язань перед ОСОБА_1 , які виникли на підставі договору від 18.11.2021.

Натомість відповідач ОСОБА_1 усупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надав належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у нього заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин, висновок про надання первісним кредитором ОСОБА_1 11 400 грн кредитних коштів є значно більш вірогідним, ніж доводи апеляційної скарги про протилежне.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що позивач не міг набути право вимоги до відповідача за кредитним договором від 18.11.2021 на підставі договору факторингу, укладеного 28.11.2018, тобто за три роки до виникнення самого кредитного зобов`язання.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25, яка стосувалася договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», дійшов висновку, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії.

Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги; наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Судом установлено, що 28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу № 28/1118-01 відповідно до якого, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах, визначених цим договором.

Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов`язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять інші права та обов`язки клієнт за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більше ніж одного Реєстру прав вимоги, кожен наступний Реєстр прав вимог є самостійним додатком, та не змінює його (п. 2.2).

Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром прав вимоги (п. 4.1).

Відповідно пункту 1.3 договору, правом вимоги є всі права клієнта за кредитним договором, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Згідно з п. 8.1 цього договору, договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками (за наявності її у сторони).

Строк дії вказаного договору згідно п. 8.2 було встановлено до 28 листопада 2019 року.

У подальшому додатковими угодами вносились зміни до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до яких, зокрема, строк його дії було продовжено до 31 грудня 2024 року включно.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладений договір факторингу №05/0820-01. Згідно з п. 2.1. договору факторингу за умовами договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором

10.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладений договір факторингу №10/07/25-Е, згідно з яким до останнього перейшло право грошової вимоги за кредитними договорами, вказаними в реєстрі боржників (а.с. 71-74).

Зі змісту договорів факторингу від 28 листопада 2018 року, від 05 серпня 2020 року та від 10 липня 2025 року слідує, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог.

Разом із вказаними договорами факторингу позивачем надано і відповідні реєстри (витяги) прав вимоги.

Так, у витязі з реєстру прав вимоги №10 від 31.07.2023 за договором факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020,зазначено право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №814898804.

У витязі з реєстру боржників до договору факторингу №10/07/25-Е від 10.07.2025 також зазначено право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором №814898804.

Умовами укладених договорів факторингу між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс», між ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», передбачено право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі, відступати право вимоги на користь третіх осіб.

Вказані договори факторингу та витяги з реєстру права вимоги підтверджують належний перехід прав вимоги до відповідача від первісного кредитора ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до позивача ТОВ «ФК «ЕЙС». Крім того, аналіз матеріалів справи свідчить, що позивач надав докази сплати ціни продажу факторами відповідним клієнтам за договорами факторингу від 28 листопада 2018 року, 05 серпня 2020 року та від 10 липня 2025 року, зокрема, платіжну інструкцію від 01 серпня 2023 року № 4484 за договором факторингу від 05 серпня 2020 року (а. с. 70 зворот), платіжні інструкції від 15 вересня 2025 року № 346 та від 24 вересня 2025 року за договором факторингу від 10 липня 2025 року (а.с.80 зворот).

Доводи про несправедливість умов договору не підкріплені встановленням обставин, які давали б підстави не застосовувати конкретну погоджену умову про процентну ставку. Сам по собі значний розмір процентів є наслідком непогашення основної суми протягом погодженого строку та не змінює змісту укладеного договору.

Нарахування процентів здійснювалося на підставі положень договору, відповідач до укладення вищезазначеного договору, був належним чином ознайомлений з усіма його істотними умовами, включаючи порядок та розмір нарахування відсотків.

Факт ознайомлення та згоди з умовами договору ОСОБА_1 підтвердив шляхом підписання останнього електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Заперечуючи проти розміру заборгованості за відсотками, відповідач ОСОБА_1 власного розрахунку ні в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не подавав.

Таким чином, основні доводи апеляційної скарги щодо неукладення кредитного договору, неотримання кредитних коштів, відсутності переходу права вимоги та неправомірності нарахування процентів не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 заборгованості та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати, понесені скаржником, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за його рахунок.

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Підодвірним Тарасом Івановичем, залишити без задоволення, а рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 21 травня 2026 року залишити без змін.

Понесені скаржником, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, судові витрати залишити за ним.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. Б. Сало

О. С. Панасюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua