Суд: Шевченківський районний суд м. Запоріжжя
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 05 листопада 2026 р.
Справа: №332/6837/25
Суддя: Савеленко О. А.
ЄУН: 332/6837/25
Провадження №: 2/336/3411/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2026 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Савеленко О.А., за участю секретаря судового засідання Соколової А.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача ТОВ «Українські фінансові операції» Дідух Є.О. звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 09.12.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладений договір № 4205613 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. За умовами договору відповідачка отримала кредитні кошти в сумі 3200,00 грн., строком на 360 днів: з 09.12.2023 по 03.12.2024, які зобов`язалась повернути та сплатити відсотки кожні 30 днів. На пільговий строк 30 днів з позичальником погоджено умови пільгового кредитування (пониженої відсоткової ставки) на умовах 2 відсотків у день, проте позичальником не виконано зазначених у договорі умов і до нього застосовано повну ставку кредитування у розмірі 2 % у день. ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредит в сумі 3200,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку НОМЕР_1 , емітовану Банком АТ КБ «Приват Банк». Відповідачка умови договору не виконала у зв`язку з чим виникла заборгованість в сумі 26220,00 грн., яка складається з наступного: 3200,00 грн. – за тілом кредиту, 14764,00 грн. – за відсотками, нарахованими первісним кредитором, 8256,00 грн. – відсотки, нараховані ТОВ «Українські фінансові операції». 26.07.2024 ТОВ «Лінеура Україна» на підставі договору факторингу № 26/07/2024 за плату відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло права грошової вимоги до відповідача.
Посилаючись на викладені вище обставини, просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 26220,00 грн.; в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції»; роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.
Ухвалою судді Заводського районного суду м. Запоріжжя від 30.12.2025 позовну заяву ТОВ «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором направлено за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12.02.2026 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, витребувано з АТ КБ «Приват Банк» докази у справі.
Заочним рішенням суду від 23.03.2026 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за договором №4205613 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 09.12.2023 в сумі 20960,00 гривень, яка складається з наступного: 3200,00 гривень – за основною сумою боргу, 17760,00 гривень– заборгованість за відсотками. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», судовий збір в сумі 1937,92 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
20.04.2026 від представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Курилкіна С.І. до суду надійшла заява про перегляд заочного рішення. У вказаній заяві відповідач зазначила, що не була належним чином повідомлена про розгляд справи. Вважає, що кредитор спонукав позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних умовах, які відповідач не міг належно оцінити. Вказує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є завищені не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправдних додаткових прибутків кредитором. Посилаючись на викладені обставини просить заочне рішення суду скасувати.
Ухвалою суду від 04.05.2026 заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Курилкін С.І. про перегляд заочного рішення суду задоволено, заочне рішення суду скасоване, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання у справі.
24.08.2026 від представника відповідача – адвоката Курилкіна С.І. надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив, просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначив, що позивачем не надано доказів укладення кредитного договору в електронній формі та факту реального надання коштів позичальнику. Відсутні докази ідентифікації клієнта та верифікації банківської картки. Відповідач не визнає дійсність кредитного договору, вважає його неукладеним. Вважає, що факт перерахування відповідачу грошових коштів матеріалами справи не підтверджений, оскільки в матеріалах справи відсутня платіжна інструкція з транзитного рахунку первісного кредитора. Зазначає, що не надано виписку по рахунку, а сам по собі розрахунок заборгованості не відноситься до первинних банківських документів і відображає методику нарахування позивачем заборгованості, але не відображає операції з надходження кредитних коштів на рахунки клієнта та їх повернення. Посилається на незаконне та безпідставне нарахування відсотків поза межами строку дії кредитного договору. Строк дії договору закінчився 03.12.2024, після цієї дати припинилось право кредитодавця нараховувати договірні проценти. Позивач просить стягнути з відповідача відсотки у розмірі, який в 5 разів більше ніж тіло кредиту, що є неспівмірним та несправедливим, на думку відповідача. Зазначає, що відповідач є мешканкою прифронтового м.Гуляйполе, яке тривалий час перебуває під обстрілами (що призвело до страти майна та стабільного доходу), стягнення відсотків у такій сумі вважає несправедливим. Вважає недоведеним факт переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача, тому ТОВ «Українські Фінансові Операції» є неналежним позивачем у справі. Також, вважає заявлені позивачем витрати на правничу допомогу необґрунтованими та неспівмірними із предметом спору. Текст позовної заяви є типовим, шаблонним, підготовка такого позову не потребує значних інтелектуальних чи часових витрат адвоката. Крім того, сума у 10000,00 грн. є неспівмірною з ціною позову.
24.08.2026 від представника позивача ТОВ «Українські фінансові операції» Лисенка Д.В. до суду надійшло клопотання про зупинення розгляду справи.
Ухвалою суду від 25.08.2026 провадження у справі зупинено до ухвалення рішення Верховним судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №552/672/23.
Ухвалою суду від 29.09.2026 провадження у справі відновлено, призначено судове засідання.
26.10.2026 від представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Курилкіна С.І. до суду скеровані додаткові пояснення у справі, які є аналогічними до викладених у відзиві на позовну заяву. Додатково, відповідачка стверджує, що кошти за кредитним договором йому не надходили, а тому позовні вимоги про стягнення тіла кредиту та будь-яких нарахованих на нього відсотків є безпідставними та задоволенню не підлягають.
26.10.2026 від представника позивача – Лисенка Д.В. надійшло клопотання про залишення без розгляду письмових пояснень відповідача від 26.10.2026, оскільки вони подані з порушенням процесуального строку.
Представник позивача в судове засідання не з`явився, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, справу розглядати без його участі, про що зазначив у прохальній частині клопотання від 26.10.2026.
Відповідачка ОСОБА_1 та її представник Курилкін С.І. до суду не з`явились.
В силу ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Всебічно вивчивши обставини справи, дослідивши надані письмові докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позов заявлений обґрунтовано і підлягає задоволенню частково на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.
Судом встановлено, що 09.12.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладений договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4205613, за умовами якого, Товариство зобов`язалось надати клієнту грошові кошти у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Тип кредиту – кредит. Сума кредиту складає 3200,00 гривень (п.1.2. договору). Строк кредиту, відповідно до п.1.3. Договору – 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 30 днів.
Сторони погодили розмір відсоткової ставки за користування кредитним коштами, яка згідно із п.1.4.1 договору становить 2,0 відсотка в день за застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3. Договору. У пункті 1.6.1 договору вказана вирахована орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору, а саме за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом – 26240,00 грн.
У пункті 2.1. договору сторони погодили, що товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_2 .
Договір укладений в електронній формі та підписаний з боку відповідача ОСОБА_1 електронним підписом шляхом введення 09.12.2023 о 19:03:43 одноразового ідентифікатора 82857. Додатком № 1 до договору є Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, Додатком № 2 є інформаційне повідомлення.
Відповідачка була ознайомлена з Паспортом споживчого кредиту, в якому зазначені істотні умови кредитного договору, так як його сума, кількість і розмір платежів, тощо. Паспорт споживчого кредиту також підписаний електронним підписом з боку ОСОБА_1 .
Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що вважає договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4205613 від 09.12.2023 недійсним, але доказів на підтвердження, зокрема рішення суду з цього приводу, не надає.
Судом досліджені Правила надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «Лінеура Україна» затверджені наказом директора ТОВ «Лінеура Україна» №101-ОД від 20.11.2023.
12.03.2019 між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ Лінеура Україна» укладений договір № ФК-П-19/03-01 про переказ коштів.
Факт отримання відповідачкою грошових коштів за кредитним договором у розмірі 3200,00 грн. підтверджується наступними доказами:
-листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення», яким підтверджено здійснення переказу кредитних коштів 09.12.2023 в сумі 3200 грн. на карту № НОМЕР_1 ;
-інформацією, наданою АТ КБ «Приват Банк» на виконання ухвали суду, згідно з якою встановлено, що карту № НОМЕР_3 було емітовано на ім`я ОСОБА_1 та 09.12.2023 на вказану картку зараховано грошові кошти в сумі 3200,00 грн.
Таким чином, дослідженими матеріалами справи повністю спростовуються заперечення ОСОБА_1 , щодо неотримання грошових коштів за договором.
Згідно з дослідженим розрахунком заборгованості за договором № 4205613 від 09.12.2023 станом на 09.12.2023 сума заборгованості становить 17964 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості за 129 календарних днів з 27.07.2024 по 02.12.2024, здійсненого ТОВ «Українські фінансові операції» сума заборгованості становить 8256 грн. – за відсотками, нарахованими за відсотковою ставкою 2%.
Відповідач заперечує проти наданих позивачем розрахунків, зазначаючи, що в них не відображені періоди нарахувань. Суд зауважує, що це не відповідає дійсності, періоди нарахувань у розрахунках зазначені.
Також, відповідач не погоджується з порядком зарахування сплачених відповідачкою коштів за договором. При цьому з розрахунків видно, що ОСОБА_1 взагалі, жодного разу, не вносила грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Таких доказів не надано й самою відповідачкою, як і не надано альтернативного розрахунку заборгованості.
26.07.2024 між ТОВ «Українські фінансові операції» (Фактор) та ТОВ «Лінеура Україна» (Клієнт) укладений договір факторингу № 26/07/2024. За умовами договору Фактор зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу), а клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – боржників, включаючи суму основного зобов`язання (позику), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Згідно з Реєстром боржників до договору факторингу, ТОВ «Українські фінансові операції» отримало право вимоги до відповідачки за кредитним договором № 4205613.
Згідно з інформацією ТОВ «Лінеура Україна» від 29.07.2024, боржників повідомлено про відступлення прав вимоги в особистих кабінетах.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч.1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.
З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку про укладеність вищевказаного кредитного договору між відповідачем та ТОВ «Лінеура Україна» та невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в кредит коштів та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договором факторингу.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стороною відповідача не надано будь-яких доказів в розумінні положень ст.ст.76-81 ЦПК України на спростування даних обставин як на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Дослідженими судом матеріалами справи підтверджується, що відповідачка ОСОБА_1 в електронній формі уклала кредитний договір з ТОВ «Лінеура Україна», за умовами якого у безготівковій формі отримала у кредит грошові кошти в сумі 3200,00 грн.
Зобов`язання щодо повернення отриманих у кредит грошових коштів відповідачка не виконала, тому виникла заборгованість за тілом кредиту в сумі 3200,00 грн., яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, який отримав право грошової вимоги до ОСОБА_1 на підставі договору факторингу.
Згідно з умовами кредитного договору, сторони узгодили, що відповідач сплачує відсотки за користування кредитом за відсотковою ставкою – 2%.
22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (далі по тексту Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (п.п.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).
Відповідно до ч.5 ст.8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
При цьому, згідно п.17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: з 24.12.2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, з 22.04.2024 - денна ставка не більше 1,5%, з 20.08.2024 - денна ставка не більше 1%.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Кредитний договір укладений 09.12.2023, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Таким чином за кредитним договором № 4205613 є правомірним нарахування відсотків за відсотковою ставкою 2% у період 09.12.2023 по 21.04.2024 в сумі 8640,00 грн.
З 22.04.2024 по 19.08.2024 відсотки відповідно до норм чинного законодавства нараховуються за відсотковою ставкою 1,5% в день – 5760,00 грн.
З 20.08.2024 по 02.12.2024 за відсотковою ставкою – 1% в сумі 3360,00 грн.
Всього в межах строку кредитування з урахуванням положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню відсотки в сумі 17760,00 грн.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню частково.
Щодо тверджень відповідача, що розмір нарахованих за кредитним договором відсотків є несправедливим з огляду на розмір тіла кредиту, суд зазначає, що договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4205613 від 09.12.2023 містить прозорі, чіткі та зрозумілі умови щодо розміру та періоду нарахування відсотків, а також щодо загальної вартості кредиту. Підписуючи кредитний договір, ОСОБА_1 мала всю необхідну інформацію, щодо його загальної вартості.
Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07.09.2026 (справа №552/672/23, провадження №61-4595сво25) вказав, що оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умов чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.
Таким чином, оскільки відповідачем не були пред`явлені відповідні позовні вимоги щодо оспорення умов договору в частині розміру та порядку нарахування відсотків за користування кредитними коштами, при цьому умови договору є чіткими та недвозначними, судом не встановлено підстав для зменшення розміру нарахованих відсотків як несправедливих чи неспівмірних.
Що стосується позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ст.625 ЦПК України, суд зазначає наступне.
Позивачем також було заявлено вимогу в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за відповідною формулою. Роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.
Відповідно до ч.10 та ч.11 ст.265 ЦПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.
Таким чином, норма ч.10 та ч.11ст. 265 ЦПК України передбачає, що суд може зазначити в рішенні про нарахування саме відсотків або пені, натомість позивач просить нарахувати інфляційні витрати та 3 % річних, відповідно до статті 625 ЦК України, що в розумінні Цивільного кодексу України є різним.
Однак, відповідно до п.18 Перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Враховуючи наведене та те, що вказані кредитні правовідносини у даній справі виникли 09.12.2023, тобто у період дії в Україні воєнного стану, який діє і на даний час, суд вважає, що у задоволенні вимоги позивача про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, слід відмовити.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до наступного.
Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною третьої вказаної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правової допомоги представником позивача суду надано договір № 01/08/2024-А від 01.08.2024 про надання юридичних послуг, згідно з яким правова допомога ТОВ «Українські фінансові операції» надавалась адвокатом Дідухом Є.О., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, акт № 4205613 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору № 01/08/2024-А від 01.08.2024, детальний опис робіт, заявку на виконання доручення до договору, інформацію про види робіт.
Згідно з актом № 4205613 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору № 01/08/2024-А від 01.08.2024, детальним описом робіт, адвокатом надано послуги з правової допомоги в сумі 10 000 грн.
Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із ч.5 ст. 137 ЦПК України, в разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява N 19336/04, п. 268).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Сторони погодили вартість правничої допомоги, загальний розмір становить 10000,00 грн.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
Враховуючи вище наведене, зважаючи на доводи, викладені представником відповідача у клопотанні про зменшення витрат на правничу допомогу, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, те що розгляд даної справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, справа є типовою та шаблонною, представник позивача жодного разу не брав участі в судовому засіданні, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, суд вважає, що вимога представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції підлягає задоволенню частково на суму 4500,00 грн. Такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково (на 80 %) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1937,92 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 3600,00 грн.
Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76, 81, 141, 223, 247, 265, 273, 354 ЦПК України суд, –
УХВАЛИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за договором №4205613 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 09.12.2023 в сумі 20 960 (двадцять тисяч дев`ятсот шістдесят) гривень, яка складається з наступного: 3200 гривень 00 копійок – за основною сумою боргу, 17760 гривень 00 копійок – заборгованість за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», судовий збір в сумі 1937 (одна тисяча дев`ятсот тридцять сім) гривень 92 копійки та витрати на правничу допомогу в сумі 3600 (три тисячі шістсот) гривень 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», ЄДРПОУ: 40966896, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 40, прим.19 літ Н,П.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.А. Савеленко
06.11.26
Оригінал: reyestr.court.gov.ua