Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №183/13203/25 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Суд: Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: визнання права власності

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №183/13203/25

Суддя: Майна Г. Є.

Єдиний унікальний номер справи 183/13203/25

Провадження № 2/183/4484/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 року м. Самар Дніпропетровської області

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Майної Г. Є.,

з участю: секретаря судового засідання Федорової Є. П.,

представника позивача адвоката Довгаля С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Довгаля С. М. звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 16 квітня 1993 року, посвідченого державним нотаріусом Сєвєродонецької державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 2807, придбав незавершений будівництвом житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

На час укладення договору готовність об`єкта незавершеного будівництва становила 17,5 відсотка. У подальшому будівництво зазначеного житлового будинку продовжувалося, у зв`язку із чим ступінь його готовності збільшився до 53 відсотків, що, за твердженням позивача, підтверджується документами технічної інвентаризації.

Позивач зазначав, що у зв`язку із початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну в лютому 2022 року він був змушений залишити місце свого проживання та переміститися до більш безпечного регіону України. Територія Сіверськодонецької міської територіальної громади Луганської області перебуває під тимчасовою окупацією, що унеможливлює отримання документів із архівів місцевого бюро технічної інвентаризації.

Маючи намір здійснити державну реєстрацію права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна, позивач звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно. Однак здійснити відповідну реєстрацію не вдалося у зв`язку з відсутністю в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно необхідних відомостей про раніше набуте право власності та неможливістю отримання відповідної інформації з архівів підприємства технічної інвентаризації, яке розташоване на тимчасово окупованій території.

Позивач уважав, що належний йому об`єкт незавершеного будівництва є самостійним об`єктом цивільних прав, який було придбано ним на законних підставах, однак відсутність державної реєстрації права власності на такий об`єкт перешкоджає реалізації правомочностей власника.

Посилаючись на положення статей 16, 181, 328, 331, 392 ЦК України, позивач просив визнати за ним право власності на незавершений будівництвом житловий будинок, ступінь готовності якого становить 53 відсотки, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді від 07 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі з її розглядом у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви, а також зобов`язано позивача надати для огляду в судовому засіданні оригінали договору купівлі-продажу від 16 квітня 1993 року та зведеного акта вартості будівель і споруд або їх нотаріально засвідчені копії.

25 березня 2026 року представник відповідача Курганов В. С. подав клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника, в якому вирішення позовних вимог залишив на розсуд суду.

Ухвалою суду від 11 травня 2026 року частково задоволено клопотання представника позивача - адвоката Довгаля С. М. про його участь у підготовчому судовому засіданні 13 травня 2026 року в режимі відеоконференції.

13 травня 2026 року від представника відповідача надійшло повторне клопотання про розгляд справи за його відсутності. При цьому представник відповідача зазначив, що процесуальна позиція щодо заявлених позовних вимог залишається на розсуд суду.

Ухвалою суду від 13 травня 2026 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2026 року задоволено клопотання представника позивача про проведення судового засідання, призначеного на 03 листопада 2026 року, в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просив позов задовольнити. Надав для огляду судом в судовому засіданні оригінали документів, долучених до позовної заяви.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав клопотання, у яких просив розглядати справу за його відсутності.

Суд, заслухавши вступне слово та пояснення представника позивача, дослідивши наявні письмові докази та оцінивши їх у сукупності, виходить із такого.

Фактичні обставини справи, установлені судом

Із наданої копії договору купівлі-продажу від 16 квітня 1993 року вбачається, що між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з умовами договору продавець продав, а покупець придбав незавершений будівництвом житловий будинок зі ступенем готовності 17,5 %. У договорі зазначено, що відчужуваний об`єкт належав продавцю на підставі договору № 10, посвідченого 04 квітня 1993 року Сєвєродонецькою державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2412. Вартість об`єкта за домовленістю сторін становила 20 000 карбованців, які, відповідно до змісту договору, передано продавцю до його підписання. Також у договорі зазначено оцінку об`єкта в розмірі 16 538 карбованців. Договір посвідчено 16 квітня 1993 року державним нотаріусом Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Н. Н. Сердик та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за № 2807.

З наданої копії зведеного акта вартості будівель і споруд, складеного Сєвєродонецьким бюро технічної інвентаризації 08 травня 2002 року, вбачається, що проводився технічний облік об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Документ містить відомості про будівлю, її найменування, технічні характеристики, а також визначення відновної та дійсної вартості. У відповідних графах акта наведено розрахункові показники вартості об`єкта. На документі наявні підписи відповідальних осіб та відбиток печатки бюро технічної інвентаризації. Зазначений акт відображає результати технічної інвентаризації об`єкта.

Наданий план земельної ділянки з технічної документації Сєвєродонецького бюро технічної інвентаризації від 08 травня 2002 року містить графічне зображення розташування будівлі в межах ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , із зазначенням суміжних територій, зокрема АДРЕСА_1 та сусідніх земельних ділянок. У плані зазначено прізвище, ім`я та по батькові ОСОБА_1 . На схемі відображено контури земельної ділянки, розміщення будівлі, її конфігурацію та окремі лінійні розміри, наведено таблицю технічних характеристик об`єкта. План містить відбиток печатки бюро технічної інвентаризації та підписи відповідальних осіб.

Відповідно до довідки, виданої Сєвєродонецьким бюро технічної інвентаризації 14 чкрвня 2002 року на ім`я ОСОБА_1 , готовність об`єкта незавершеного будівництва нерухомого майна, розташованого в АДРЕСА_1 , становить 53 %. У довідці також наведено відомості про вартість цього об`єкта з урахуванням чинної на час її складання індексації. Зі змісту довідки вбачається, що її видано для подання до Сєвєродонецької державної нотаріальної контори. Документ містить відбиток печатки бюро технічної інвентаризації, зазначення посадових осіб, відповідальних за його оформлення, та підписи.

Оригінали цих письмових доказів досліджені судом в судовому засіданні 07 липня 2026 року.

З наданої копії державного акта на право власності на земельну ділянку вбачається, що його видано ОСОБА_1 на підставі рішення Сєвєродонецької міської ради № 2406 від 21 серпня 2008 року. Відповідно до змісту акта ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; 16. У державному акті зазначено цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Також документ містить відомості про його реєстрацію в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, підписи посадових осіб Сєвєродонецької міської ради та Управління земельних ресурсів у м. Сєвєродонецьку Луганської області, а також відбитки відповідних печаток.

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованим 25 квітня 2024 року о 09:22:27, індексний номер витягу 375875504, у Реєстрі наявні відомості про земельну ділянку з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 2924281444129, кадастровим номером 4412900000:06:048:0078, площею 0,02 га. Зазначений витяг сформовано державним реєстратором Калініченко Тетяною Володимирівною Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради на підставі заяви ОСОБА_1 , зареєстрованої 19 квітня 2024 року за № 60579734.

Відповідно до відомостей зазначеного витягу право власності на земельну ділянку зареєстровано 19 квітня 2024 року о 08:20:45 за ОСОБА_1 . Номер відомостей про речове право - 54734809, розмір частки у праві власності - 1. Підставою внесення запису зазначено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 72796911 від 25 квітня 2024 року. Як документ, поданий для державної реєстрації права власності, у витягу вказано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 870029, виданий 23 вересня 2008 року Управлінням земельних ресурсів у м. Сєвєродонецьку Луганської області.

Таким чином, надані письмові докази містять відомості про укладення у 1993 році договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку зі ступенем готовності 17,5 %, подальше проведення технічної інвентаризації об`єкта та зазначення в документації бюро технічної інвентаризації ступеня його готовності 53 %. Відомостей про самочинне будівництво ці письмові докази не містять і судом не установлені. Окремо надані державний акт на право власності на земельну ділянку 2008 року та витяг із Державного реєстру речових прав 2024 року містять відомості про оформлення та державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, на якій розташований спірний об`єкт.

При цьому наявність технічної документації щодо незавершеного будівництва не свідчить про завершення будівельних робіт, прийняття об`єкта в експлуатацію або державну реєстрацію права власності на завершений житловий будинок.

19 вересня 2025 року позивач звернувся до державного реєстратора з метою внесення відомостей про належне йому спірне майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрацію права власності не було здійснено у зв`язку з неможливістю отримати необхідні відомості щодо зареєстрованих раніше прав та документи, які зберігаються в архівах бюро технічної інвентаризації на тимчасово окупованій території.

Рішенням державного реєстратора про відмову в проведенні реєстраційних дій № 81668578 від 04 листопада 2025 року позивачеві відмовлено у проведенні реєстраційних дій за його заявою.

Таким чином, наявний спір стосується можливості судового захисту права позивача на об`єкт незавершеного будівництва, який був предметом договору купівлі-продажу, укладеного до набрання чинності ЦК України 2003 року, у ситуації, коли державна реєстрація відповідного права в установленому законом порядку не проведена.

Мотиви суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених частиною другою зазначеної статті, є визнання права.

За змістом статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Звернення до суду з позовом про визнання права власності спрямоване на усунення правової невизначеності щодо належності майна певній особі. При цьому такий спосіб захисту не може підміняти встановлений законом порядок первинного набуття права власності, якщо відповідне право раніше не виникло.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з частиною другою цієї статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Разом із тим, вирішуючи спір, суд ураховує, що договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва було укладено 16 квітня 1993 року, тобто в період дії ЦК Української РСР 1963 року.

Відповідно до статті 128 ЦК Української РСР право власності у набувача майна за договором виникало з моменту передання речі, якщо інше не було передбачено законом або договором.

За змістом статті 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язувався передати майно у власність покупцеві, а покупець - прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, питання виникнення у позивача прав на придбаний об`єкт необхідно оцінювати з урахуванням правового регулювання, чинного на момент укладення договору, а не виключно на підставі законодавчих вимог щодо державної реєстрації, установлених після його укладення.

Водночас правовий режим об`єкта незавершеного будівництва, можливість здійснення щодо нього цивільних прав та способи їх захисту підлягають оцінці з урахуванням чинного цивільного законодавства.

Відповідно до статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Статтею 181 ЦК України передбачено, що до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення.

Згідно із частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, а якщо законом передбачено прийняття його в експлуатацію - з моменту такого прийняття. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, воно виникає з моменту державної реєстрації.

Частина третя статті 331 ЦК України встановлює особливості правового режиму об`єкта незавершеного будівництва до завершення будівництва та передбачає можливість державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на такий об`єкт відповідно до закону.

Отже, законодавство розмежовує правовий режим завершеного та прийнятого в експлуатацію об`єкта нерухомого майна і правовий режим об`єкта незавершеного будівництва.

Для вирішення цього спору істотне значення мають правові висновки Верховного Суду щодо можливості існування цивільних прав на незареєстрований об`єкт незавершеного будівництва.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22, провадження № 14-121цс24, здійснила правовий аналіз положень статті 331 ЦК України щодо об`єктів незавершеного будівництва.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що об`єкт незавершеного будівництва є новоствореною річчю, фізичне створення якої розпочато, проте не завершено, тобто не виконано всіх передбачених проєктом робіт.

При цьому незавершеність будівництва в розумінні закону може полягати не лише у фізичній незавершеності відповідного об`єкта, а й у невчиненні юридично необхідних дій, спрямованих на завершення будівництва, зокрема введення об`єкта в експлуатацію та здійснення державної реєстрації права власності.

У пунктах 68-90 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду проаналізувала правову природу об`єкта незавершеного будівництва та дійшла висновку про те, що такий об`єкт, право власності на який не зареєстровано в установленому порядку, є річчю особливого роду - sui generis.

За своєю фізичною природою цей об`єкт має властивості нерухомого майна, оскільки пов`язаний із земельною ділянкою та його переміщення неможливе без зміни призначення або знецінення. Водночас за відсутності встановлених законом юридичних передумов він не набуває статусу повноцінного об`єкта нерухомості.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що об`єкт незавершеного будівництва може бути самостійним об`єктом цивільних прав та обов`язків, зокрема речових, навіть у разі відсутності державної реєстрації права власності на нього як на об`єкт нерухомості.

При цьому після фізичного включення будівельних матеріалів, виробів та конструкцій до складу об`єкта будівництва вони втрачають свою самостійну ідентичність як окремі рухомі речі.

У зв`язку із цим визначення правового режиму об`єкта незавершеного будівництва виключно як сукупності будівельних матеріалів не відповідає його правовій природі.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що економічна цінність такого об`єкта не обмежується вартістю використаних будівельних матеріалів, а охоплює результати проєктування, будівельних робіт, оформлення прав на земельну ділянку та інші складові, пов`язані зі створенням об`єкта.

Отже, незавершений будівництвом об`єкт не можна ототожнювати ні з окремими будівельними матеріалами, ні із завершеним об`єктом нерухомості, право власності на який зареєстровано у встановленому законом порядку.

У пунктах 181-186 постанови від 08 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки щодо застосування статті 331 ЦК України до правовідносин, пов`язаних із поділом майна подружжя, предметом якого є об`єкт незавершеного будівництва без ознак самочинного спорудження.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду визнала можливість судового захисту прав на такий об`єкт і зазначила, що ступінь його готовності сам по собі не є визначальною ознакою оборотоздатності об`єкта незавершеного будівництва.

Також Велика Палата Верховного Суду наголосила, що судове рішення про визнання права на частку в об`єкті незавершеного будівництва не замінює процедури прийняття об`єкта в експлуатацію, а спрямоване на визначення та захист існуючих цивільних прав щодо відповідного майна.

Хоча правовідносини у справі № 607/10858/22 виникли з приводу поділу спільного майна подружжя, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду висновки щодо правової природи об`єкта незавершеного будівництва мають значення і для цієї справи.

Зокрема, для вирішення питання, чи може незавершений будівництвом житловий будинок, право на який не зареєстровано у сучасному державному реєстрі, бути самостійним об`єктом цивільних прав, належність якого певній особі підлягає судовому захисту.

Подібний підхід до правової природи об`єктів незавершеного будівництва застосовано Верховним Судом у постанові від 06 травня 2026 року у справі № 359/659/16, провадження № 61-6117св24.

У зазначеній постанові Верховний Суд, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 607/10858/22, виходив із того, що незавершений будівництвом об`єкт може бути предметом цивільних прав і не втрачає такого статусу лише через відсутність введення його в експлуатацію.

Разом із тим під час вирішення спору про права на незавершене будівництво необхідно встановити правомірність створення відповідного об`єкта, його індивідуальні характеристики, правовий зв`язок особи з майном та відсутність перешкод для застосування обраного способу захисту.

Саме по собі невведення об`єкта незавершеного будівництва в експлуатацію не може ототожнюватися із самочинністю його будівництва.

Зазначені обставини підлягають окремій оцінці судом на підставі наданих доказів та відповідно до положень статті 376 ЦК України.

Системний аналіз наведених положень законодавства та правових висновків Верховного Суду дає підстави для висновку, що відсутність державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва не може сама по собі виключати можливість існування та судового захисту цивільних прав щодо такого об`єкта.

Водночас відповідне право має ґрунтуватися на належній правовій підставі, а обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру порушення, невизнання або оспорювання права.

У цій справі позивач обґрунтовує належність йому об`єкта незавершеного будівництва нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 16 квітня 1993 року.

Зазначений правочин укладено задовго до набрання чинності ЦК України 2003 року та запровадження сучасної системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Вирішуючи питання щодо правомірності набуття позивачем прав на спірне майно, суд ураховує необхідність застосування законодавства, чинного на момент укладення відповідного договору.

Сама по собі відсутність відомостей про право власності позивача у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який функціонує за законодавством, прийнятим після укладення договору, не свідчить про незаконність набуття позивачем прав за таким договором.

При цьому відсутність запису в сучасному реєстрі не може автоматично свідчити і про те, що право на майно було набуте правомірно.

Суд бере до уваги, що предметом договору купівлі-продажу від 16 квітня 1993 року був саме незавершений будівництвом об`єкт.

Тому заявлення позивачем вимоги щодо визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, а не на завершений житловий будинок, відповідає правовій природі майна, яке було предметом відповідного договору.

Факт зміни ступеня готовності об`єкта з часу його придбання також не може сам по собі бути підставою для висновку про виникнення нового об`єкта нерухомого майна, не пов`язаного з предметом первинного договору.

У такому разі визначальним є встановлення тотожності об`єкта, придбаного за договором, та об`єкта, право на який просить визнати позивач.

Із цією метою суд оцінює договір купівлі-продажу, зведений акт вартості будівель і споруд, технічну документацію та інші подані докази у взаємному зв`язку.

Водночас визнання права на об`єкт незавершеного будівництва не повинно призводити до фактичного визнання завершеним будівництва, яке не було завершене та не пройшло передбачених законом процедур прийняття в експлуатацію.

Суд також ураховує, що територія, на якій розташований спірний об`єкт, перебуває під тимчасовою окупацією.

Унаслідок цього отримання необхідних документів із місцевих архівів та установ технічної інвентаризації є істотно ускладненим.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна з яких повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням викладеного суд уважає, що при вирішенні цієї справи необхідно виходити не лише з факту відсутності державної реєстрації права власності позивача, а насамперед із правомірності підстав набуття ним прав на спірний об`єкт.

Наявний нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 16 квітня 1993 року є письмовим доказом правочину, спрямованого на відчуження відповідного майна.

Матеріали технічної інвентаризації, надані суду в копії, оригінали яких досліджені судом в судовому засіданні, своєю чергою, підтверджують існування та технічні характеристики об`єкта незавершеного будівництва і не підтверджують наявність самочинного будівництва.

Відсутність належної державної реєстрації права на цей об`єкт не змінює правової природи первинного договору та не може сама по собі нівелювати наслідки правочину, укладеного відповідно до законодавства, чинного на час його вчинення.

За таких обставин суд уважає обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва таким, що може відповідати змісту заявленого права та характеру його невизнання, з урахуванням підтвердження належними доказами всіх обставин його набуття.

При цьому судове рішення про визнання права власності саме на об`єкт незавершеного будівництва не може вважатися документом про прийняття завершеного будівництвом житлового будинку в експлуатацію.

Таке рішення не змінює ступеня готовності відповідного об`єкта, не підтверджує завершення будівельних робіт та не звільняє власника від обов`язку дотримання вимог містобудівного законодавства і законодавства у сфері державної реєстрації речових прав.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що за умови підтвердження належності позивачеві прав на спірний об`єкт на підставі договору купівлі-продажу від 16 квітня 1993 року, тотожності об`єкта, зазначеного в договорі, об`єкту, описаному в матеріалах технічної інвентаризації, та відсутності обставин, які виключають судовий захист заявленого права, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва житлового будинку зі ступенем готовності 53 відсотки.

З урахуванням звільнення позивача від сплати судового збору під час звернення з позовом до суду, судові витрати слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на об`єкт незавершеного будівництва житлового будинку зі ступенем готовності 53 відсотки, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , придбаний на підставі договору купівлі-продажу від 16 квітня 1993 року, посвідченого державним нотаріусом Сєвєродонецької державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 2807.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач - Сіверськодонецька міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області, код ЄДРПОУ 44083662, адреса: 93400, Луганська область, м. Сіверськодонецьк, бульв. Незалежності України, буд. 32.

Рішення суду складено та підписано 09 листопада 2026 року.

Суддя Г.Є. Майна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua