Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №187/1316/26 — Дніпровський районний суд міста Кам’янського

Суд: Дніпровський районний суд міста Кам’янського

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №187/1316/26

Суддя: Ковальова-Писарева А. Б.

Справа № 187/1316/26

Провадження № 2/209/3218/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

28 жовтня 2026 року м.Кам`янське

Дніпровський районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючого судді - Ковальової-Писаревої А.Б.,

за участю секретаря - Лушпай І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кам`янське Дніпропетровської області в порядку спрощеного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом представника Військової частини НОМЕР_1 Шаповалова Олексія Юрійовича до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

07 серпня 2026 року до Дніпровського районного суду міста Кам`янського з Петриківського районного суду Дніпропетровської області за підсудністю надійшла позовна заява представника Військової частини НОМЕР_1 Шаповалова О.Ю. до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди. Просить суд стягнути з відповідача на користь Військової частини НОМЕР_1 майнову (матеріальну) шкоду в сумі 81363,52 грн. та судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає наступне.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який продовжено встановленим порядком на відповідний період. Особовий склад ВЧ НОМЕР_1 безпосередньо бере участь у бойових діях та забезпечує проведення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи в районах бойових дій.

Відповідно до спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22 травня 2025 року № Д-321/65/ дск “Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2025 році” та директиви командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 22 травня 2025 року № Д-22/ДСК “Про проведення додаткових організаційних заходів у Командуванні Сил територіальної оборони Збройних Сил України в 2025 році” військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини НОМЕР_2 у зв`язку із переформуванням. Умовне найменування та ідентифікаційний код військової частини НОМЕР_2 анульовано з 31.07.2025.

Актом службового розслідування, яке затверджено командиром військової частини НОМЕР_1 07.05.2026 року №484 визнано, що шкоду Державі в результаті переплати грошового забезпечення за період з 08 травня 2025 року по 31 серпня 2025 року в сумі 81363,52 грн. завдана з вини колишнього кулеметника 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 .

Факт переплати грошового забезпечення підтверджується відповідною довідкою, яка міститься в матеріалах службового розслідування від 07 травня 2026 року №484. Військовою частиною НОМЕР_1 направлено претензію 20 червня 2026 року за №1553/14352 щодо відшкодування завданою державі шкоду в розмірі 81363,52 грн.

Відповідач відповіді на претензію не надав та кошти не повернув. Кошти на розрахунковий рахунок військової частини не надійшли, відповідь на претензію відповідачем не надано.

Як підтверджено матеріалами службового розслідування військової частини НОМЕР_1 від 07 травня 2026 року №484, наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08 травня 2026 року №1554/нагд, відповідач за самовільне залишення військової частини був притягнений повної матеріальної відповідальності у сумі 81 363,52грн., за завдання шкоди внаслідок вчинення діяння, що має ознаки кримінального правопорушення.

Під час проведення службового розслідування позивачем встановлено, що відповідачу було нараховане грошове забезпечення в період його відсутності на військовій службі в сумі 81 363,52грн., дані кошти він отримав та не повернув.

У зв`язку з чим, просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 майнову шкоду в сумі 81 363,52грн. та судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 10 серпня 2026 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 12 серпня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 21 вересня 2026 року у зв`язку з неявкою сторін, розгляд справи було відкладено.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Представник позивача ОСОБА_2 судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Суд вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутністю представника позивача згідно вимог ч.3 ст.211 ЦПК України.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином згідно з вимогами ст.128, 131 ЦПК України, заяву про розгляд справи без його участі та відзив на позовну заяву не надав, є достатньо матеріалів про права та відносини сторін, потрібність дачі особистих пояснень відповідачем відсутня, суд вважає за можливе розглядати справу у його відсутності.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України - суд, зважаючи на наявність законних підстав, приходить до висновку про можливість у відповідності до вимог ст.223 ЦПК України ухвалити рішення про задоволення позову на підставі наданих сторонами доказів, без вислуховування особистих пояснень відповідача по справі.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази в порядку спрощеного провадження, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31 липня 2025 року №248, у зв`язку з перебуванням на довготривалому лікуванні солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16 лютого 2026 року №58 солдата ОСОБА_1 , колишнього кулеметника стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_3 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини № НОМЕР_4 вважати таким, шо самовільно залишив військову частину.

Відповідно до рапорту від 01 квітня 2026 року №9480, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03 квітня 2026 року №767 продовжено строки проведення службового розслідування.

Відповідно до довідки шодо розміру переплати солдату ОСОБА_1 , сума переплати за період з 08 травня 2025 року по 31 серпня 2025 року (період встановлення самовільного залишення частини) в ході проведеного службового розслідування згідно наказу №459/нагд від 21 лютого 2026 року колишньому кулеметнику стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_1 складає 81 363,52 грн.

До матеріалів справи додано копію матеріалів службового розслідування, за результатами якого було встановлено факт СЗЧ та направлено повідомлення до ДБР м.Краматорськ про вчинення солдатом ОСОБА_1 кримінального правопорушення передбаченого ст.407 КК України.

Актом службового розслідування, затвердженим командиром військової частини НОМЕР_1 07 травня 2026 року №484, визнано, що шкоду Державі в результаті переплати грошового забезпечення за період з 08 травня 2025 року по 31 серпня 2025 в сумі 81 363,52 грн. завдана з вини колишнього кулеметника 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 .

Факт переплати грошового забезпечення підтверджується відповідною довідкою, яка міститься в матеріалах службового розслідування від 07 травня 2026 року №484.

Військовою частиною НОМЕР_1 направлено Претензію 20 червня 2026 року за №1553/14352 щодо відшкодування завданою державі шкоду в розмірі 81363,52 грн.

Відповідачем відповіді на претензію не надано та кошти не повернено. Кошти на розрахунковий рахунок військової частини не надійшли.

Як підтверджено матеріалами службового розслідування військової частини НОМЕР_1 від 07 травня 2026 року №484, наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08 травня 2026 року №1554/нагд, відповідач за самовільне залишення військової частини був притягнений до повної матеріальної відповідальності у сумі 81 363,52 грн.,за завдання шкоди внаслідок вчинення діяння, що має ознаки кримінального правопорушення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та 4 ст.2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абз.1 ст.3 Закону України від 06 грудня 1991 року №1934-ХІІ «Про Збройні Сили України», ст.ст.1, 10 Закону України від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ «Про оборону України», Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року №548-ХІV «Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі - Статут), надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України.

Статут визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Згідно з ст.ст.26, 27 Статуту, військовослужбовці, залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначає Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон 2011-XII).

Відповідно до ст.1 Закону № 2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з абз.1 ч.1 ст.9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Ч.2 ст.9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абз.1 ч.4 ст.9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абз.2 ч.4 ст.9 Закону № 2011-XII).

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі Порядок №260).

Відповідно до п.15 розд.І «Загальні положення» Порядку №260, грошове забезпечення не виплачується (окрім іншого) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Таким чином, з дня самовільного залишення відповідачем військової частини, останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл.83 Цивільного кодексу України.

Ст.1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Так, ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

За змістом ч.1 ст.1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно з п.1 ч.1 ст.1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у ст.1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Судом встановлено, що в даному випадку, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09 березня 2026 року №578/нагд було призначено службове розслідування з метою встановлення винних осіб, чиї дії або бездіяльність призвели до переплати коштів солдату ОСОБА_1 , а також встановлення ступеня вини військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

В ході проведення службового розслідування було виявлено, що шкоду Державі в результаті переплати грошового забезпечення за період з 08 травня 2025 року по 31 серпня 2025 року в сумі 81 363,52 грн. завдана з вини колишнього кулеметника 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 у зв`язку із виявленням факту самовільного залишення військової частини в умовах правового режиму воєнного стану.

Факт переплати грошового забезпечення підтверджується відповідною довідкою, яка міститься в матеріалах службового розслідування від 07 травня 2026 року №484.

За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв`язку з чим позов слід задовольнити повністю.

Згідно із ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доводи позивача знайшли своє підтвердження матеріалами справи, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_1 , на користь позивача суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

Керуючись ст. ст. 6-13, 81, 133, 258, 259, 263- 265,279 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов представника Військової частини НОМЕР_1 Шаповалова Олексія Юрійовича до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ), р/р НОМЕР_7 , Державна казначейська служба, кошти у сумі 81 363 (вісімдесят одна тисяча триста шістдесят три) гривні 52 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь військової частини НОМЕР_1 (ЄДОРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ), судовий збір в розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в загальному апеляційному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 28 жовтня 2026 року.

Суддя А.Б.Ковальова-Писарева

Оригінал: reyestr.court.gov.ua