Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №541/3903/25 — Полтавський апеляційний суд

Суд: Полтавський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про повернення безпідставно набутого майна (коштів)

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №541/3903/25

Суддя: Пікуль В. П.

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/3903/25 Номер провадження 22-ц/814/3423/26Головуючий у 1-й інстанції Вірченко О. М. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Карпушина Г.Л., Панченка О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного центру зайнятості на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 квітня 2026 року (повний текст рішення складено 04 травня 2026 року) у справі за позовом Полтавського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2025 року позивач звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, мотивуючи вимоги тим, що 13 вересня 2005 року ОСОБА_1 звернулася до Миргородського міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітної та призначення виплати допомоги по безробіттю, на підставі якої їй було надано статус безробітної та призначено допомогу по безробіттю. 24 жовтня 2005 року ОСОБА_1 припинено виплату допомоги по безробіттю та знято з обліку.

За період з 13 вересня 2005 року по 24 жовтня 2005 року ОСОБА_1 призначено та виплачено 317,99 грн.

01 листопада 2022 року відповідачка знову звернулася до Миргородського міськрайонного центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітної та призначення виплати допомоги по безробіттю. 01 листопада 2022 року їй було надано статус безробітної, 10 лютого 2023 року виплату допомоги по безробіттю було припинено та відповідачку знято з обліку.

За період з 13 листопада 2022 року по 10 лютого 2023 року ОСОБА_1 було призначено та виплачено 19 492,88 грн допомоги по безробіттю.

За результатами верифікації було виявлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець (далі – ФОП) з 27 лютого 1995 року та, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, має статус ФОП: «зареєстровано, свідоцтво про державну реєстрацію не дійсне».

Відповідачка отримала допомогу по безробіттю за періоди з 13 вересня 2005 року по 24 жовтня 2005 року, з 13 листопада 2022 року по 10 лютого 2023 року в загальному розмірі 19 810,87 грн неправомірно.

У добровільному порядку безпідставно отримані кошти ОСОБА_1 не повернула, тому позивач просив стягнути з неї 19 810,87 грн.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 квітня 2026 року в задоволенні позову Полтавського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено у діях відповідачки умислу на зловживання своїми обов`язками чи свідомого надання неправдивих відомостей при поданні у 2005, 2022 роках до центру зайнятості заяв про надання статусу безробітної.

Також вказано, що інформація про реєстрацію відповідачки як ФОП діяльності не належить до конфіденційної, а тому позивач не був позбавлений права перевірити її під час прийняття рішення про надання відповідачці статусу безробітної і призначення допомоги по безробіттю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

З рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 квітня 2026 року не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, просила суд рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 квітня 2026 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а також стягнути з відповідачки судові витрати.

Позиції учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Позивач вказує, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також неповним з`ясуванням обставин справи.

Акцентує увагу, що суд першої інстанції безпідставно послався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у справі № 545/163/17 від 06 лютого 2019 року, та не врахував, що відповідно закону відповідачка є зайнятою особою.

Зауважує, що відповідачка, звертаючись за отриманням допомоги, свідомо подала неправдиві відомості, будучи суб`єктом підприємницької діяльності.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу з дотриманням вимог ЦПК України до Полтавського апеляційного суду не надходив.

Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла такого висновку.

Щодо розгляду справи без повідомлення учасників справи

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що ціна позову становить 19 810,87 грн, що є меншим за тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 7 та частини першої статті 369 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Миргородського міськрайонного центру зайнятості із заявами про надання статусу безробітної та призначення допомоги по безробіттю. 08 листопада 2022 року розроблено індивідуальний план працевлаштування безробітного (а.с. 7, 8, 11).

Відповідно до персональної картки відповідачки № 165322110100003 від 01 листопада 2022 року їй надано статус безробітної з 01 листопада 2022 року.

12 квітня 2023 року, на підставі наказу № 230412, припинено реєстраційний облік відповідачки. У розділі 5 «Інформація про попередню реєстрацію» зазначено, що з 13 вересня 2005 року по 25 жовтня 2005 року відповідачка перебувала на обліку як безробітна та отримувала допомогу (а.с. 9-10).

Згідно з розрахунком допомоги по безробіттю за період з 13 листопада 2022 року по 10 лютого 2023 року відповідачка отримала 19 492,88 грн, з 13 вересня 2005 року по 24 жовтня 2005 року - 317,99 грн (а.с. 14).

Відповідно до повідомлення відділу реєстрації виконавчого комітету Миргородської міської ради від 28 березня 2023 року № 82/05.4-04, актів розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним № 43, 44 від 12 квітня 2023 року, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявна інформація щодо ФОП ОСОБА_1 зі статусом «зареєстровано, свідоцтво про державну реєстрацію не дійсне». Документи, які б підтверджували припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , відсутні (а.с. 13, 15-18).

Наказами Миргородської філії Полтавського обласного центру зайнятості від 13 квітня 2023 року № 24, 25 відповідачку зобов`язано повернути безпідставно отримані нею кошти, 14 квітня 2023 року на її адресу направлено відповідне повідомлення (а.с. 19-25).

У повідомленні Господарського суду Полтавської області від 20 березня 2025 року № 01-19/294/2025 зазначено, що, відповідно до акта № 2 від 06 жовтня 2011 року про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду, справу № 7/390 за позовом Миргородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС Полтавської області до ПП ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації було знищено. У зв`язку із цим відсутня можливість надати копію рішення (а.с. 76).

Головне управління ДПС у Полтавській області зазначило, що відповідно до ІКС «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку в Миргородській ДПІ з 28 лютого 1995 року, стан платника 6 - «включений до ЄДР з відміткою, що свідоцтво не дійсне». Документи були знищені у зв`язку із закінченням строків зберігання (а.с. 50).

Як вбачається із довідки форми ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» за період з 13 листопада 2022 року по 10 лютого 2023 року, з 13 вересня 2005 року по 24 жовтня 2005 року доходів від підприємницької діяльності ОСОБА_1 не отримувала (а.с. 52-57).

Позиція апеляційного суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнодержавного соціального страхування на випадок безробіття визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Пунктом 1 частини першої статті 1 вказаного Закону передбачено, що загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 5067-VI) визначено, що безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Статтею 43 Закону № 5067-VI визначено, що статусу зареєстрованого безробітного може набути: 1) особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема за віком, на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи; 2) особа з інвалідністю, яка не досягла встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю; 3) особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників; 4) одинока мати (батько), яка (який) здійснює догляд за дитиною з інвалідністю та один з батьків, прийомних батьків, батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, усиновитель, опікун, піклувальник дитини з інвалідністю підгрупи А, які відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» мають право на призначення надбавки на догляд за дитиною.

Відповідно до статті 4 Закону № 5067-VI до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної, фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою; непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства; батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, патронатні вихователі, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства; особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за нею відповідно до законодавства; одинока мати (батько), яка (який) здійснює догляд за дитиною з інвалідністю, та один із батьків, прийомних батьків, батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, усиновитель, опікун, піклувальник дитини з інвалідністю підгрупи А, які відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» мають право на призначення надбавки на догляд за дитиною.

Особи, зазначені в абзаці шостому цієї частини, мають право на отримання статусу зареєстрованого безробітного та одночасно отримання допомоги по безробіттю відповідно до законодавства.

До зайнятого населення не належать іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні і зайнятість яких пов`язана із забезпеченням діяльності іноземних посольств і місій або виконанням своїх професійних чи трудових обов`язків перед роботодавцем - нерезидентом.

Аналогічні норми містились і у Законі України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року № 803-XII (далі - Закон № 803-XII), який втратив чинність із набранням чинності Законом № 5067-VI.

Отже, підставою для набуття особою статусу безробітного та одержання відповідного соціального захисту з боку держави є відсутність у неї заробітку або інших передбачених законодавством доходів, що можуть забезпечити її існування.

Відповідальність за достовірність поданих даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного (частина третя статті 44 Закону № 5067-VI).

Разом з тим, відповідно до абзацу 6 частини першої статті 19 Закону № 803-XII, пункту 18 частини другої статті 22 Закону № 5067-VI, у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, на державну службу зайнятості покладено обов`язок здійснювати перевірку достовірності поданих особою даних, які є підставою для надання статусу безробітного, виплати матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг.

Перевірка достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної, проводиться центрами зайнятості згідно з Порядком розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації від 13 лютого 2009 року № 60/62 та постановою правління Пенсійного фонду України від 13 лютого 2009 року № 7-1, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 березня 2009 року № 232/16248, шляхом звіряння наданої особою інформації з відомостями, наявними в Державній податковій адміністрації України, Пенсійному фонді України, у державних реєстраторів; використання даних зазначених вище органів, Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, контрольно-ревізійних органів цільового використання коштів Фонду; проведення центром зайнятості перевірки достовірності зазначених у довідках про середню заробітну плату даних та записів у трудових книжках безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у порядку, встановленому законодавством.

За результатами звірки або перевірки оформлюється акт, який підписується посадовими особами, що її проводили.

У разі встановлення недостовірності даних, на підставі яких особі надано статус безробітної та право на виплату матеріального забезпечення, особа ознайомлюється з актом, про що засвідчує власним підписом. У разі відмови особи підписати акт про це робиться відповідна відмітка спеціалістом центру зайнятості.

У разі встановлення центром зайнятості, відповідно до цього Порядку, належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Якщо відомості про доходи особи, на підставі яких призначено матеріальне забезпечення, є недостовірними з вини роботодавця, центри зайнятості проводять перерахунок страхових виплат з дня їх призначення. Суми незаконно виплачених коштів повертаються роботодавцем. Виплата коштів, недоотриманих особою внаслідок зниження суми страхових виплат, здійснюється за рахунок коштів Фонду.

Якщо відомості про доходи є недостовірними з вини особи, центри зайнятості припиняють відповідні виплати, а суми здійснених виплат з дня їх призначення повертаються особою відповідно до пункту 7 цього Порядку.

Рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм, саме встановлення факту одержання особою доходу на час набуття статусу безробітного та призначення страхових виплат по безробіттю є підставою для повернення цією особою здійснених їй виплат матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Тлумачення вказаної статті свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача виплати.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-91цс14, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18) та підтриманий сталою судовою практикою (постанова Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 382/1728/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 вказала, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

З положень закону випливає, що обов`язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб`єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 677/876/21.

З урахуванням зазначених вище норм закону та встановлених судом обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що саме на центр зайнятості покладено обов`язок перевіряти достовірність даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та призначення їй матеріального забезпечення на випадок безробіття, а також доводити недобросовісність набувача таких коштів.

Позивач мав для цього всі можливості шляхом відповідної звірки первинних документів особи з інформацією за даними ПФУ та ЄДР.

Колегія суддів бере до уваги, що в матеріалах справи міститься інформація про реєстрацію відповідачки як ФОП та відсутність документів, які підтверджували б припинення її реєстрації. Разом із тим наявні в матеріалах справи відомості не підтверджують отримання нею доходу від підприємницької діяльності у спірні періоди, а позивач не довів, що відповідачка фактично провадила таку діяльність або свідомо надала центру зайнятості недостовірні відомості.

За таких обставин довід апелянта про формальну наявність у відповідачки статусу фізичної особи - підприємця не спростовує висновку місцевого суду про недоведеність підстав для стягнення коштів за обставин, на які посилався позивач.

Суд першої інстанції дослідив надані сторонами докази, зокрема відомості державних реєстрів, матеріали розслідування страхових випадків, розрахунок виплаченої допомоги, інформацію податкового органу та довідку форми ОК-5. За результатами їх оцінки суд дійшов висновку, що позивач не довів фактичного здійснення відповідачкою підприємницької діяльності у спірні періоди, отримання нею відповідних доходів або умисного надання недостовірних відомостей під час звернення за допомогою по безробіттю, із цим висновком погоджується і суд апеляційної інстанції.

Підписання відповідачкою заяви про надання (поновлення) статусу безробітної за формою, затвердженою Міністерством соціальної політики України, саме по собі не свідчить про умисне приховування нею інформації, яка має значення для вирішення питання щодо надання їй статусу безробітної та призначення допомоги по безробіттю.

Форма вказаної заяви не передбачає зазначення в ній відомостей, відсутність яких позивачем тлумачиться як зловживання з боку відповідачки, і всі вказані відповідачкою відомості є достовірними.

У рішенні у справі «CAKAREVIC v. CROATIA» (заява № 48921/13) від 26 квітня 2018 року Європейський суд з прав людини звертав увагу, що у випадку, коли компетентний орган приймає рішення на користь заявника та продовжує здійснювати відповідні платежі, заявник має законні підстави припускати, що отримані платежі є юридично правильними. Також ЄСПЛ підкреслював, що з урахуванням того, що сума, яку отримувала заявниця, була достатньо скромною і витрачена на задоволення основних життєвих потреб, вимога до заявниці про відшкодування суми допомоги, виплаченої помилково компетентним органом, становить надмірний індивідуальний тягар для неї і свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Колегія суддів також бере до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 761/38813/21, у якій проаналізовано, зокрема, правові висновки, викладені у справах № 545/163/17 та № 757/17820/17-ц.

Зазначена постанова не містить висновку про відступ від правової позиції, сформульованої у справі № 545/163/17. Натомість Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на необхідність розмежування правовідносин з огляду на їх фактичні обставини та правове регулювання.

Отже, саме по собі ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 761/38813/21 не дає підстав вважати, що правовий висновок у справі № 545/163/17 втратив актуальність у частині застосування статті 1215 ЦК України. Водночас його застосування має здійснюватися з урахуванням характеру спірних правовідносин і спеціальних норм законодавства, які регулюють набуття статусу безробітного та повернення виплаченого матеріального забезпечення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на вищевикладене, оскільки позивач не довів наявності передбачених законом підстав для повернення відповідачкою отриманої допомоги по безробіттю, а порушення його права відповідачкою не встановлено.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Отже, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення, як такого, що ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи і є безпідставними.

Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наявних у справі доказів колегія суддів дійшла до переконання, що доводи апеляційної скарги Полтавського обласного центру зайнятості не спростовують висновку суду першої інстанції, а тому рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 квітня 2026 року слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, зокрема витрат, пов`язаних із розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Полтавського обласного центру зайнятості – залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 жовтня 2026 року.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді Г.Л. Карпушин

О.О. Панченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua