Постанова від 05 листопада 2026 р. у справі №380/14630/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2026 рокуЛьвівСправа № 380/14630/26 пров. № А/857/42198/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіМатковської З. М.

суддів -Гінди О. М.

Заверухи О. Б.

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року про відмову у відкритті провадження у справі № 380/14630/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними дій, -

(головуючий суддя першої інстанції – Мричко Н.І., місце ухвалення – м. Львів, дата складання повного тексту- 17.07.2026),-

В С Т А Н О В И В :

15.07.2026 до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якій позивач просив суд:

- «визнати незаконними дії та рішення інспекторів СРПП Відділення поліції № 1 ЛРУП № 1 ГУНП у Львівській області Козакевича Віктора Богдановича та Липи Володимира Васильовича з метою зупинки автомобіля АУДІ А6, д.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 02 червня 2026 року орієнтовно о 17 год 14 хвилин».

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга. Апелянт вважає ухвалу суду незаконною, необґрунтованою, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник звертає увагу суду на те, що саме момент зупинки та відсутність обґрунтованих пояснень щодо підстав та причин зупинки автомобіля позивача є ключовою обставиною для визначення цього спору як такого, що підлягає до розгляду адміністративним судом, оскільки саме рішення та дії інспекторів поліції щодо зупинки транспортного засобу під керуванням позивача і є об`єктом цього спору.

Суд першої інстанції не врахував, що Верховний Суд неодноразово вказував на те, що дії працівників поліції щодо зупинки ТЗ, які вчинені в рамках адміністративно-деліктних або превентивних процедур, можуть бути самостійним предметом оскарження в суді, якщо вони порушують права громадян (зокрема, право на свободу та особисту недоторканність, ст. 29 Конституції України).

Так, зокрема, вимога поліцейських про пред`явлення та перевірку документів, висунення будь-яких інших вимог може відбуватися виключно після пред`явлення водієві, який був зупинений працівником поліції, доказів того, що водій порушив Правила дорожнього руху під час керування транспортним засобом.

Тобто, працівникові поліції слід у відповідності до вимог ст. 35 ЗУ “Про Національну поліцію” довести водієві законність його зупинки під час руху.

Саме такої позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15 березня 2019 року у справі № 686/11314/17 та від 22.10.2019 року по справі №161/7068/16-а, які є обов`язковими для застосування іншими судами в Україні силу вимог ст. 13 ЗУ “Про судоустрій та статус суддів”.

Таким чином, дії та рішення поліції щодо застосування превентивних заходів можуть бути оскаржені до суду окремо. Відмова у відкритті провадження позбавляє скаржника права на справедливий судовий розгляд та доступ до правосуддя, що гарантовано ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням наведеного просить увалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження у справі тих підстав, що вчиняючи дії, які оскаржуються позивачем, поліцейські здійснювали не публічно-владні управлінські функції, а процесуальні дії, які підлягають оцінці на відповідність їх закону лише в контексті вирішення питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності під час провадження у справах про адміністративні правопорушення, в ході якого перевіряється законність та обґрунтованість вжитих заходів, дотримання порядку їх проведення.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Аналіз зазначених положень дозволяє дійти висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим спором в адміністративному судочинстві є не будь-який спір, у якому однією із сторін є орган публічної адміністрації, а лише той, що випливає із здійснення таким суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій щодо скаржника. Тобто, для наявності такого спору є обов`язковим наявність зв`язку між здійсненням органом влади покладених на нього владних управлінських функцій та порушення прав, свобод чи інтересів фізичної або юридичної особи внаслідок такої реалізації своїх функцій владним органом.

Під час визначення предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги зводиться до такого:

« 02 червня 2026 року близько 17.10 год позивач керував автомобілем АУДІ А6, д.н. НОМЕР_1 , рухався по вулицях м. Кам`янка-Бузька Львівської області з роботи додому. В цей час запримітив у дзеркалі заднього виду автомобіль патрульної поліції. Продовжував рух вулицями міста. Орієнтовно через 3-4 хвилини у патрульному автомобілі заблимали проблискові маячки і позивач відразу ж зупинився. Коли інспектор патрульної поліції Відділення поліції № 1 ЛРУП № 1 ГУНП у Львівській області Козакевич Віктор Богданович підійшов до нього та представився, запитав куди він іде і чи документи в порядку, поставив вимогу пред`явити документи для перевірки. Його колегою був ОСОБА_2 . Далі інспектор запитував чи не вживав позивач чого небудь забороненого. Позивач відповів, що не вживав. Далі, інспектор запитав де і ким працює позивач, на що позивач відповів, що виготовляє ворота, котли, є зварювальником. Після цих слів інспектор сказав, що у позивача зіниці звужені. Позивач з цим погодився та вказав, що робота електрозварювальником призводить до почервоніння очей та звуження зіниць, що це нормальна реакція очей на таку шкідливу для очей роботу. Далі, інспектор поставив вимогу пройти тест на наркотичне сп`яніння у зв`язку з ознакою такого стану - завужені зіниці очей. Зазначена поліцейським ознака стану наркотичного сп`яніння не є коректною та підтвердженою у спосіб, передбачений вимогами наказів МОЗ/МВС України №1452/735 від 11 листопада 2025 року «Про затвердження Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», а також постанови КМУ №1103 від 17 грудня 2008 року «Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», які передбачають ознакою стану наркотичного сп`яніння «зіниці очей, які не реагують на світло». В подальшій розмові позивач вимагав повідомити йому причину зупинки, на що інспектор Козакевич В. відповів, що керується п. 3 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію», та вирішив зупинити його автомобіля за підозрою у вчиненні адміністративного правопорушення. При цьому, інспектор Козакевич В. не вказав, які саме дані свідчать про причетність позивача чи його автомобіля до будь-якого вчиненого адміністративного правопорушення. Крім того, інспектор не надав жодних підтверджуючих даних наявності таких підозр. Більше того, інспектор не вказав, що позивач сам вчинив адміністративне правопорушення, за яке його слід притягнути до відповідальності. В час слідування за автомобілем позивача до моменту його зупинки інспектором поліції за ним не були помічені будь-які правопорушення, які позивач міг вчинити під час керування автомобілем. Отже, з цього можливо прийти до висновку про те, що зупинка автомобіля під керуванням позивача відбулась без дотримання вимог ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію», тобто незаконно. В подальшому інспектор поліції склав стосовно позивача протокол за ст. 130 КУпАП, яка передана до суду».

У зв`язку з чим, позивач просить визнати незаконними дії та рішення інспекторів СРПП Відділення поліції № 1 ЛРУП № 1 ГУНП у Львівській області Козакевича Віктора Богдановича та Липи Володимира Васильовича з метою зупинки автомобіля АУДІ А6, д.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 02 червня 2026 року орієнтовно о 17 год 14 хвилин».

Апелянт вважає, що дії працівників поліції щодо зупинки ТЗ, які вчинені в рамках адміністративно-деліктних або превентивних процедур, можуть бути самостійним предметом оскарження в суді, якщо вони порушують права громадян (зокрема, право на свободу та особисту недоторканність, ст. 29 Конституції України).

Колегія суддів апеляційного суду вважає такі доводи апелянта необґрунтованими з огляду на наступне.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регламентовані Законом України «Про Національну поліцію».

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень

Відповідно до частини першої статті 29 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень.

Поліція для виконання покладених на неї завдань вживає заходів реагування на правопорушення, визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним процесуальним кодексом України, на підставі та в порядку, визначених законом ( частина перша статті 30 Закону України «Про Національну поліцію»).

Статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція може застосовувати такі превентивні заходи: перевірка документів особи; опитування особи; поверхнева перевірка і огляд; зупинення транспортного засобу; вимога залишити місце і обмеження доступу до визначеної території; обмеження пересування особи, транспортного засобу або фактичного володіння річчю; проникнення до житла чи іншого володіння особи; перевірка дотримання вимог дозвільної системи органів внутрішніх справ; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису; перевірка дотримання обмежень, установлених законом стосовно осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, та інших категорій осіб; поліцейське піклування.

Під час проведення превентивних поліцейських заходів поліція зобов`язана повідомити особі про причини застосування до неї превентивних заходів, а також довести до її відома нормативно-правові акти, на підставі яких застосовуються такі заходи.

Положеннями статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: якщо водій порушив Правила дорожнього руху; якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.

Поліцейський зобов`язаний зупиняти транспортні засоби у разі: якщо є інформація, що свідчить про порушення власником транспортного засобу митних правил, виявлені митними органами відповідно до Митного кодексу України, а саме: порушення строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту іншого транспортного засобу особистого користування, використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, розкомплектування чи передачу у володіння, користування або розпорядження такого транспортного засобу особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб, який зареєстрований в іншій країні, не зареєстрований в Україні у встановлені законодавством строки чи перебуває на території України з порушенням строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту, чи використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, чи переданий у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.

Поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Крім цього, положеннями КУпАП передбачений порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення та встановлено право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності на сповіщення про місце і час розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання: чи належить до його компетенції розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі за текстом КУпАП), адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.

Статтею 251 КУпАП регламентовано, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно зі статтею 259 КУпАП, з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, порушника може бути доставлено до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Доставлення порушника має бути проведено в можливо короткий строк.

Підставою для затримання та доставлення правопорушника є звернення до органів Національної поліції про доставлення громадян, які вчинили правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП. При виявленні таких осіб через реєстр Оберіг при наявності позначки розшук працівники поліції відповідно здійснюють затримання та доставлення порушника до ТЦК та СП.

Суд першої інстанції вірно виснував, що позивач фактично оскаржує дії суб`єкта владних повноважень у справі про адміністративне правопорушення, що виразилися у зупинці транспортного засобу. Проте, дії щодо зупинки транспортного засобу є процесуальними діями суб`єкта владних повноважень спрямовані на фіксацію та розгляд справи про адміністративне правопорушення та в силу приписів статей 251, 252 КУпАП є предметом оцінки при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності та правильність вчинення таких дій перевіряється при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Тобто, вчиняючи дії, які оскаржуються позивачем, поліцейські здійснювали не публічно-владні управлінські функції, а процесуальні дії, які підлягають оцінці на відповідність їх закону лише в контексті вирішення питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності під час провадження у справах про адміністративні правопорушення, в ході якого перевіряється законність та обґрунтованість вжитих заходів, дотримання порядку їх проведення.

В сукупності оцінка таких дій є одним з критеріїв законності притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Апеляційний суд також зауважує, що розгляд питання правомірності дій поліцейських щодо зупинення транспортного засобу в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів справи про адміністративне правопорушення, зокрема протоколу про адміністративне правопорушення, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до відповідальності, що не відповідає завданням адміністративного судочинства.

Оцінку діям поліцейських, які також є доказами у справі, повинен дати місцевий суд загальної юрисдикції під час розгляду самої справи про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП.

Відповідно до пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, зокрема, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на наведене, суд першої інстанції вірно виснував відсутність підстав для відкриття провадження у цій справі та на підставі частини першої статті 170 КАС України.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає зазначені в апеляційній скарзі доводи позивача безпідставними, а висновки суду першої обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали відсутні.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування ухвали суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року про відмову у відкритті провадження у справі № 380/14630/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддяЗ. М. Матковська

суддіО. М. Гінда

О. Б. Заверуха