Постанова від 05 листопада 2026 р. у справі №300/9348/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: осіб, звільнених з публічної служби

Дата: 05 листопада 2026 р.

Справа: №300/9348/25

Суддя: Боршовський Тарас Іванович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2026 року м. ЛьвівСправа № 300/9348/25 пров. № А/857/19260/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого-судді Боршовського Т.І.,

суддів Кухтея Р. В.,

Шевчук С.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року у справі № 300/9348/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,

суддя в 1-й інстанції – О. Б. Григорук,

час ухвалення рішення – 05 березня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Івано-Франківськ,

дата складення повного тексту рішення – не зазначено.

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА.

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі також відповідач) в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо обмеження з 01.03.2025 розміру пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 максимальним розміром пенсії; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 01.03.2025 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням проведених виплат.

Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлені статтею 46 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не обмежені на час воєнного стану. Суд першої інстанції також виснував, що до Закону № 2262-ХІІ, який є спеціальним, не передбачає обмеження розміру пенсійної виплати, що перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Отже, відповідач протиправно з 01.03.2025 знизив розмір пенсії позивача, застосувавши постанови уряду, які не відповідають згаданому Закону.

Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що пенсія перерахована та виплачується відповідно до вимог чинного законодавства. Крім того, вказує про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовною заявою.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

1. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

З 1 березня 2025 р. на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 р. № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" позивачу проведено індексацію основного розміру пенсії, шляхом збільшення на коефіцієнт 1,115.

Виплата пенсії позивача з урахуванням індексації у спірний період з 1 березня 2025 р. проводилася з обмеженням максимального розміру пенсії.

Позивач не погоджуючись із застосованим обмеження максимального розміру пенсії, з урахуванням індексації нарахованої пенсії, вважаючи вказані дії відповідача протиправними, звернувся до суду з метою захисту порушеного права позивача.

2. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ. ВИСНОВКИ.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються в т.ч. вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (далі - Указ № 64/2022), у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану. Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024, № 740/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025, № 478/2025 від 15.07.2025, № 793/2025 від 20.10.2025, № 40/2026 від 12.01.2026 та іншими строк дії режиму воєнного стану продовжувався.

Статтею 1-1 Закону № 2262-ХІІ передбачено таке:

- законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів;

- зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У цій справі суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов висновку, що відповідач протиправно обмежив розмір нарахованої пенсії «максимальним» розміром на підставі частини сьомої статті 43 Закону № 2262, оскільки це суперечить усталеним висновкам Конституційного Суду України та Верховного суду щодо неконституційності та протиправності обмеження розміру пенсій, призначених на підставі Закону № 2262.

Аргументи апелянта зводяться до того, що відповідач правомірно обмежив розмір пенсії позивача максимальним розміром після проведення її індексації з 01.03.2025 відповідно до Постанови № 209, оскільки розмір нарахованої пенсії перевищив встановлену законом граничну величину пенсійної виплати. На думку апелянта, за таких обставин відсутні правові підстави для виплати позивачу пенсії без застосування відповідного обмеження.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів правильно, сторонами визнаються.

Отже, спірним у цій справі є застосування до спірних правовідносин положень законодавства щодо обмеження максимального розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, зокрема можливості застосування такого обмеження під час виплати проіндексованої пенсії позивача, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та усталену практику Верховного Суду щодо застосування частини сьомої статті 43 Закону № 2262.

Апеляційний суд, перевіряючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обгрунтованість рішення, дійшов таких висновків.

Так, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо тлумачення та застосування частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII у спорах, що стосуються обмеження максимального розміру пенсій, призначених на підставі цього закону. Зокрема, у постановах від 16 грудня 2021 року (справа №400/2085/19), 20 липня 2022 року (справа № 340/2476/21), 25 липня 2022 року (справа №580/3451/21), 30 серпня 2022 року (справа № 440/994/20), 17 березня 2023 року (справа №340/3144/21) та інших Верховний Суд наголошував, що норми Закону № 2262-XII щодо призначення та перерахунку пенсій повинні тлумачитись із врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, таким чином, будь-яке обмеження максимального розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262, є протиправним. Такий підхід залишається усталеним та однозначним, про що свідчить правовий висновок касаційного суду, викладений у постанові КАС ВС від 29.11.2024 у справі № 380/24058/23 (№ в ЄДРСР 123410441), такого змісту:

«71. Так, відповідно до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII (у редакції Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» чинній з 1 січня по 20 грудня 2016 року) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

72. Водночас як зазначалося вище, Рішенням КСУ №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.

73. Згідно із пунктом другим резолютивної частини рішення КСУ №7-рп/2016, зокрема, частина сьома статті 43 Закону №2262-XII втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

74. Проте відповідно до Закону № 1774-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону № 2262-XII слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».

75. Отже, буквальне розуміння змін, внесених Законом № 1774-VIII з урахуванням рішення КСУ №7-рп/2016, дозволяє стверджувати, що у Законі № 2262-XII відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.

76. Це означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону № 2262-XII не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

77. Отже, внесені Законом № 1774-VІІІ до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

78. Така правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі 522/22798/17, від 17 травня 2021 року у справі 343/870/17, від 21 грудня 2021 року у справі 120/3552/21-а, від 26 січня 2022 року у справі 569/2950/17, від 14 грудня 2023 року у справі № 640/15298/20 та від 23 жовтня 2024 року у справі № 560/2041/22, і колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку.

79. Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків щодо протиправності дій відповідача, які полягають у обмеженні пенсії позивача максимальним розміром.».

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) та частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наведені висновки Верховного Суду щодо застосування частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, колегія суддів дійшла висновку, що вони є релевантними та повинні враховуватися при вирішенні цього спору, що, в свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для обмеження пенсії позивача «максимальним розміром» після проведення її індексації з 01.03.2025.

Суд констатує, що аргументи апелянта за своїм змістом фактично зводяться до заперечення наведених вище висновків Верховного Суду щодо обрання та застосування релевантних норм права, тому суд їх відхиляє. Водночас апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції при вирішенні спору належно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та надав їм правову оцінку, що відповідає усталеним висновкам Верховного Суду та Конституційного Суду України щодо неконституційності та протиправності будь-якого обмеження розміру пенсій, призначених на підставі Закону № 2262-ХІІ. З огляду на це суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність обмеження розміру пенсії позивача «максимальним», зменшивши суму проіндексованої на підставі Постанови № 209 до виплати пенсії з 32939,10 грн. до 23610,00 грн. Ці дії відповідача є протиправними та призводить до порушення законних інтересів особи, за захистом яких вона звернулася до суду.

Разом із тим, заслуговують на уваги доводи апеляційної скарги в частині пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до суду з цим позовом.

Так, право громадян на отримання пенсії в належному розмірі не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Водночас поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19).

Верховний Суд зазначив, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 дійшов висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС, у спорах цієї категорії:

- для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;

- пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

Враховуючи викладене, до спірних правовідносин підлягає застосуванню строк звернення до суду, який встановлений частиною другою статті 122 КАС України.

Оскільки з цим позовом до суду позивач звернувся 21 грудня 2025 року, тому його право щодо отримання пенсії без обмеження її максимальним розміром може бути захищене судом з 21 червня 2025 року, тобто в межах шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказував на пропуск позивачем строку звернення до суду, однак суд першої інстанції не дав жодної оцінки вказаним доводам ні у спосіб поставлення ухвали за результами розгляду, ні у судовому рішенні по суті вирішення цієї справи, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Отже, позивачем пропущено строк звернення до суду в частині позовних вимог за період з 01.03.2025 до 20.06.2025 (включно), та не заявлено клопотання про поновлення такого строку.

Відповідно до положень частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

У зв`язку з наведеним, апеляційну скаргу потрібно частково задовольнити, а рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог за період з 01.03.2025 до 20.06.2025 (включно) скасувати, з ухваленням нового судового рішення про залишення без розгляду позову в цій частині відповідно до частини третьої статті 123, пункту 8 частини першої статті 240 КАС України,

В решті рішення суду необхідно залишити без змін, так як доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правильності застосування судом норм матеріального права до встановлених ним на підставі безпосередньо досліджених та оцінених доказів та обставин справи.

З огляду на висновок по суті апеляційної скарги, суд покладає на апелянта понесені ним судові витрати.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року у справі №300/9348/25 скасувати в частині задоволення позову за період з 01 березня 2025 року до 20 червня 2025 року та прийняти в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без розгляду.

В іншій частині - рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року у справі № 300/9348/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. В таких випадках постанова може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддяТ. І. Боршовський

суддіР. В. Кухтей

С. М. Шевчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua