Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №240/9172/25
Суддя: Сапальова Т.В.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/9172/25
Головуючий у 1-й інстанції: Окис Тетяна Олександрівна
Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.
09 листопада 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Капустинського М.М. Шидловського В.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
31 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій щодо припинення з 01 січня 2025 року нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та зобов`язання вчинити відповідні дії.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що є непрацюючим пенсіонером, який постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення. З огляду на прийняття 17 липня 2018 року Конституційним Судом України рішення №6-р/2018 уважає, що згідно положень статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання доплати до пенсії у розмірі двох прожиткових мінімумів. Таке право підтверджене рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року у справі №240/26658/23. Однак, відповідач з 01 січня 2025 року, на переконання позивача, протиправно припинив нарахування та виплату зазначеної доплати. Зауважує, що додаткові підстави для обмеження виплати, визначені Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» від 27 грудня 2024 року №1524, протирічать приписам статті 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому не підлягають застосуванню.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, з урахуванням наступного.
Під час розгляду справи судами встановлено, що позивач має статус громадянина, який постраждав від наслідків аварії на ЧАЕС, є непрацюючим пенсіонером, та проживає в зоні гарантованого добровільного відселення.
На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року у справі №240/26658/23 з 01 квітня 2023 року проведено перерахунок пенсії позивача з урахуванням підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року.
За період з 01 квітня 2023 року по 31 липня 2024 року позивачу нарахована доплата пенсії в розмірі 58496,00 грн, а з 01 серпня 2024 року виплата пенсії здійснювалась у розмірі, визначеному на виконання рішення суду.
За результатами звірки з Єдиним державним демографічним реєстром відповідач установив, що за місцем проживання в м. Коростень, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, позивач зареєстрована з 17 січня 2017 року.
З 01 липня 2025 року доплата до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, не встановлена.
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості вимог позивача, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.
Відповідно до частин першої та другої статті 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, що була чинною до 01 січня 2015 року, громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення — у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, установлених частиною першою цієї статті.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого, зокрема, виключено статтю 39 Закону №796-XII.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII. З дня ухвалення цього Рішення відновлено дію статті 39 Закону №796-XII у редакції, що була чинною до 01 січня 2015 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18, вирішуючи питання щодо наслідків відновлення дії попередньої редакції статті 39 Закону №796-XII, дійшла висновку про відновлення з 17 липня 2018 року права непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення, на отримання відповідного підвищення до пенсії.
Водночас 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення, зокрема, інших виплат. До внесення відповідних змін до законів України мінімальна заробітна плата як розрахункова величина застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21 сформулювала висновок, відповідно до якого норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII поширюється на підвищення до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення.
Тому розмір підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-XII у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року, визначається із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
Отже, особа, яка відповідає передбаченим статтею 39 Закону №796-XII умовам, має право на щомісячне підвищення до пенсії у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
Разом з тим статтею 45 Закону України від 19 листопада 2024 року №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у відповідній зоні станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, у зв`язку з чим їм надано статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Цією ж статтею встановлено розмір доплати - 2361 грн, а також передбачено, що особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС змінили місце проживання за межі відповідних зон та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, доплата не встановлюється.
На виконання статті 45 Закону №4059-IX Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 27 грудня 2024 року №1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення».
Водночас положеннями статті 45 Закону №4059-IX та постанови Кабінету Міністрів України №1524 фактично запроваджено інше, додаткове правове регулювання відносин, які вже врегульовані спеціальним Законом №796-XII, зокрема встановлено додаткові умови виникнення та збереження права на відповідну соціальну виплату.
Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що предмет закону про Державний бюджет України визначений Конституцією України, а тому таким законом не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
Зокрема, така правова позиція викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 та від 28 серпня 2020 року №10-р/2020.
Зміна правового регулювання відносин у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має здійснюватися шляхом внесення відповідних змін до спеціального Закону №796-XII, а не шляхом установлення відмінного правового регулювання законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому зміни до Закону №796-XII у частині умов отримання непрацюючими пенсіонерами, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 підвищення до пенсії у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» не вносилися.
Отже, передбачені статтею 45 Закону №4059-IX та постановою Кабінету Міністрів України №1524 додаткові умови не можуть бути застосовані як правова підстава для припинення або обмеження права особи на підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону №796-XII.
Саме такий підхід сформовано Верховним Судом у постанові від 20 травня 2026 року у справі №600/1438/25-а, у якій Суд визнав помилковим застосування статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» для вирішення питання про право особи на передбачене статтею 39 Закону №796-XII підвищення до пенсії.
Надалі зазначений підхід послідовно застосовано Верховним Судом, зокрема у постанові від 05 червня 2026 року у справі №240/4486/25.
При цьому фактичні обставини справи №240/4486/25 є релевантними для вирішення цього спору, оскільки у тій справі особа також після аварії на Чорнобильській АЕС змінювала місце проживання за межі території радіоактивного забруднення та згодом повернулася на постійне місце проживання до такої території. Верховний Суд дійшов висновку, що застосування статті 45 Закону №4059-IX та постанови Кабінету Міністрів України №1524 для припинення з 01 січня 2025 року передбаченого статтею 39 Закону №796-XII підвищення є неправомірним.
Такий правовий підхід підтверджено і подальшою практикою Верховного Суду. Зокрема, постановою від 14 липня 2026 року у справі №240/22191/25 Верховний Суд скасував рішення Житомирського окружного адміністративного суду та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду й ухвалив нове рішення про задоволення позову, визнавши протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та зобов`язавши здійснити нарахування і виплату підвищення відповідно до статті 39 Закону №796-XII у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня календарного року.
Таким чином, на час вирішення цієї справи існує послідовна правова позиція Верховного Суду щодо незастосування передбачених статтею 45 Закону №4059-IX додаткових умов як підстави для припинення виплати підвищення до пенсії, право на яке особа має відповідно до статті 39 Закону №796-XII.
Застосовуючи наведені правові висновки до обставин цієї справи, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 є непрацюючою пенсіонеркою, проживає з 17 січня 2017 року і на час виникнення спірних правовідносин продовжує проживати в в м. Коростень, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Крім того, її право на отримання передбаченого статтею 39 Закону №796-XII підвищення до пенсії вже було встановлено рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року у справі №240/26658/23.
Водночас наявність зазначеного судового рішення не виключає можливості судового захисту позивача у цій справі.
Предметом попереднього судового розгляду було право позивачки на отримання підвищення до пенсії починаючи з 01.04.2023 року, тоді як цей спір виник унаслідок нових дій відповідача - припинення виплати з 01 січня 2025 року з посиланням на нове нормативне регулювання, запроваджене Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України №1524. Отже, такі дії відповідача утворили новий юридичний факт та стали підставою для виникнення самостійного публічно-правового спору, який не був та об`єктивно не міг бути предметом судового розгляду у справі №240/26658/23.
Для вирішення цього спору визначальним є те, що на момент припинення виплати та протягом спірного періоду позивачка є непрацюючою пенсіонеркою та постійно проживає у населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення.
Зазначені обставини відповідачем не спростовані.
Тому дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення з 01 січня 2025 року виплати ОСОБА_2 підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, є протиправними.
Належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивачки є зобов`язання відповідача з 01 січня 2025 року поновити, нарахувати та виплачувати їй підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня календарного року.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до матеріалів справи позивачем сплачено судовий збір за подання позову в сумі 968 грн. 96 коп., та за подання апеляційної скарги в сумі 1453,44 грн., отже, загальна сума судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної та апеляційної скарг, становить 2422 грн 40 коп., яка відповідно до частини першої статті 139 КАС України підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
У зв`язку із цим судові витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню позивачу в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення з 01.01.2025 нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поновити з 01.01.2025 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер – НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
ГоловуючийСапальова Т.В.
СуддіКапустинський М.М. Шидловський В.Б.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua