Суд: Харківський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: інших фактів, з них:.
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №642/7908/25
Суддя: Яцина В. Б.
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 642/7908/25 Головуючий суддя І інстанції Ольховський Є. Б.
Провадження № 22-ц/818/4894/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: інших фактів, з них:.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2026 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Коверя Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Мойсюка Андрія Миколайовича на ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 01 червня 2026 року, у цивільній справі № 642/7908/25, за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин, заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
в с т а н о в и в:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд із заявою про встановлення факту родинних відносин в порядку окремого провадження.
Заява мотивована тим, що заявниця є громадянкою Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та згідно українського свідоцтва про народження є матір`ю дитини жіночої статі ОСОБА_4 та дитини чоловічої статі ОСОБА_5 , які народились ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Харкові (Україна) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій. Встановлення факту родинних відносин в українському суді необхідно заявниці для легалізації свого материнство відносно вказаних дітей у ФРН, громадянкою якої є ОСОБА_1 , оскільки діюче законодавство ФРН наявне у неї українське свідоцтво про материнство, отримане після застосованих репродуктивних технологій не визнає, оскільки у такій ситуації в якості матері там визнається лише жінка яка народила дитину (сурогатна матір).
Посилаючись на вказані обставини, заявниця просила суд встановити факт що громадянка Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є матір`ю дитини жіночої статі ОСОБА_4 та дитини чоловічої статі ОСОБА_5 , які народились ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Харкові (Україна) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій
В судовому засіданні заінтересована особа – ОСОБА_6 заперечує проти задоволення заяви ОСОБА_1 з підстав використання для народження дітей не її, а анонімної донорської яйцеклітини, а тому між сторонами існує суперечка щодо встановлення факту родинних відносин.
Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 01 червня 2026 року заяву залишено без розгляду, підставі ч. 6 ст. 294 ЦПК України, оскільки із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, 15 червня 2026 року представник ОСОБА_1 – адвокат Мойсюк Андрій Миколайович подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вважає, що ухвалу суду було постановлено з порушенням норм процесуального права, суд поверхово і формально застосував норму ст.294 ЦПК України, не давши оцінки доводам її представника та представника заінтересованої особи Міхєєвої Н., залишив поза увагою недобросовісну поведінку заінтересованої особи – Хусейна Тарвата, адвокат якого використала формальний привід про наявність «спору про право» для заперечень проти заяви ОСОБА_1 .
Зазначає, що звернення заявниці з даною заявою саме до суду обумовлене спеціальним для Федеративної Республіки Німеччина порядком реєстрації батьківства щодо дітей, народжених шляхом сурогатного материнства за кордоном.
Вказує на те, що народження дітей відбулося в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до вимог Наказу МОЗ України №787 від 09.09.2013 «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні», а реєстрація факту народження дітей була проведена відповідно до вимог ст.ст. 123, 133 Сімейного кодексу України та п. 11 глави 1 розділу III наказу Міністерства юстиції України №52/2 від 18.10.2000 року. Проте правом ФРН, громадянкою якої є заявниця, сурогатне материнство заборонене, і в якості матері відповідно з параграфом 1591 Цивільного кодексу ФРН визнається лише жінка, яка народила дитину (сурогатна матір).
Зазначає, що відповідно до законодавства ФРН, для оформлення батьківських прав заявників щодо їх дитини з урахуванням забезпечення як найкращих інтересів дитини, необхідно рішення компетентного суду України, яке б встановлювало юридичний факт батьківства заявників щодо їх дитини.
Посилається порушення норм процесуального права і вважає помилковим висновок суду, що із заяви вбачається спір про право. Встановлення фактів, що ОСОБА_1 є матір`ю дитини жіночої статі ОСОБА_4 та дитини чоловічої статі ОСОБА_5 , які народились ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Харкові (Україна) шляхом використання допоміжних репродуктивних технологій, не пов`язані з наступним вирішенням спору про право. Встановлення даних фактів є необхідним виключно для подальшої реєстрації батьківства за законодавством Федеративної Республіки Німеччина, громадянкою якої є заявниця.
Жодних обставин чи доказів, які б ставили під сумнів законність набуття подружжям статусу батьків дітей згідно права України ОСОБА_7 суду не надано, як і не надано доказів порушення його матеріальних прав, наприклад, що ОСОБА_8 чи ОСОБА_9 не приймали участь в процесі народження дітей шляхом сурогатного материнства (не підписували відповідні заяви, договори з лікувальною установою чи сурогатною матір`ю) чи вони зробили це в супереч вимогам закону помилково чи шляхом обману, внаслідок чого реєстрація їх батьками (одного з них) відбулася в порушення законодавства України, чи ОСОБА_8 не знав, що будуть використовуватись яйцеклітини донора.
За таких підстав лише формальне заперечення ОСОБА_10 проти задоволення заяви на підставі обставин, які не відповідають дійсності і не мають правового підґрунтя, не свідчить про наявність спору про право, такий спір є лише гіпотетичним (бажаним для ОСОБА_11 ). Заперечення в такій формі та такого змісту є доказом недобросовісної поведінки чоловіка заявниці, який у власних протиправних цілях зловживає колізійним правовим статусом матері дітей, народжених в України сурогатною матір`ю, у своїх власних цілях.
У письмовому відзиві представник зацікавленої особи - ОСОБА_3 – адвокат Герцев В.О. просить задовольнити апеляційну скаргу, а ухвалу суду скасувати.
Вказав, що вона як сурогатна матір, яка народила дітей ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , із якими ОСОБА_9 просить встановити родинні відносини, ОСОБА_3 підтверджує всі обставини, викладені заявницею в заяві до суду першої інстанції про встановлення факту родинних відносин, та правову необхідність звернення ОСОБА_1 до українського суду з причини невизнання її в ФРН матерію дітей.
Критична необхідність встановлення факту родинних відносин між заявницею та її дітьми виникла також і для заінтересованої особи ОСОБА_3 , яка не є їх «юридичною» матір`ю за правом України, але визнається такою згідно права Німеччини. Наданими ОСОБА_3 суду разом з заявою копіями повідомлень від 18.11.2025 року від служби у справах молоді міста Швабіш Халль з їх перекладами на українську мову підтверджуються вимоги вказаного органу ФРН до неї, як матері дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 згідно німецького права, про виконання нею обов`язку по сплаті внесків на їх утримання згідно німецького законодавства.
Зазначає, що доказами свідомої участі заявниці, її чоловіка, та ОСОБА_3 як сурогатної матері в процесі народження дітей шляхом застосування ДРТ і яйцеклітин донора, та визнання один одного батьками і запису їх такими є: договір про виношування дитини від 05.09.2020, укладений ОСОБА_9 і її чоловіком ОСОБА_7 з сурогатною матір`ю ОСОБА_14 , українсько- німецький текст якого був підписаний зокрема ОСОБА_7 на кожній з 11 –ти сторінок (додаток 4 до заяви ОСОБА_9 ); договір з ПП МІЦСМ «ЛаВітаНова» від 15.09.2020 р., предметом якого було надання послуг з підбору та тестування учасників програми (донорів яйцеклітини). Цей договір в т. ч. і німецькою мовою був підписаний на кожній сторінці обома з подружжя, в тому числі і заінтересованою особою ОСОБА_7 ; довідка про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом № 97 від 08.10.2021 р. (додаток 6 до заяви), в якій вказується, що у лікувальній програмі ДРТ використано яйцеклітини донора (ЛТО) та сперму пацієнта ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і має місце генетична спорідненість лише батька з плодом; свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 за актовим записом №3015 та серії НОМЕР_2 за актовим записом та №3016, виданих Відділом ДРАЦС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління МЮ України (м. Харків) 20 жовтня 2021р. З огляду на похилий вік заявниці та інші факти, зокрема медичні показники, ОСОБА_9 не могла мати дітей, і про це її чоловік знав, і саме тому вони разом свідомо уклали вказані вище договори та вчиняли всі необхідні дії для застосування в ДРТ яйцеклітин донора. Тому посилання представниці ОСОБА_15 у запереченнях на заяву ОСОБА_9 на те, що «Заінтересована особа - батько дітей ОСОБА_2 категорично не погоджується з вимогою заявниці про судове встановлення факту, що вона є матір`ю дітей…та….Заявниця не є генетичною матір`ю дітей, її правовий статус щодо дітей суттєво відрізняється від статусу генетичного батька». У зв`язку з цим заінтересована особа має намір ініціювати проведення судово-генетичної експертизи для остаточного з`ясування обставин справи» як на підґрунтя для заперечення статусу ОСОБА_9 як матері дітей, є неправдивими, а заявлене на цій підставі твердження ОСОБА_10 , що має місто спір про право, і клопотання залишити заяву без розгляду, безпідставними і недобросовісними.
Вважає, що поведінка ОСОБА_11 та оскаржувана ухала суду першої інстанції порушили вказані вище засади сімейних відносин, незахищеними залишились права і інтереси дітей, заявниці та заінтересованої особи ОСОБА_3 . Досконально знаючи все про обставини народження дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , чоловік заявниці без будь яких мінімальних правових підстав (лише на словах !) і моральних обмежень заперечує факт того, що його дружина ОСОБА_9 ,яка разом з ним вказана в свідоцтвах про народження (!), є їх матір`ю. Результатом такої недобросовісної поведінки ОСОБА_16 може стати те, що діти в ФРН ще на тривалий термін не будуть мати матері (хоча згідно українських свідоцтв про народження вона у них є), заявниця буде і на далі позбавлена прав на їх піклування, а юридичні обов`язки матері в супереч права України органи ФРН будуть пред`являти заінтересованій особі ОСОБА_3 .
Вказує, що формально зваживши на аргументи заінтересованої особи ОСОБА_17 , а саме, що має місце спір про право, суд не дав критичної оцінки його недобросовісний поведінці і дійсному правовому становищу сторін у справі, та безпідставно залишив заяву без розгляду. Те, що заявниця ОСОБА_9 має право подати позов на загальних підставах з дотриманням правил підсудності, на що вказав суд в оскаржуваній ухвалі, не нівелює неврахування судом норм права України та міжнародного права стосовно пріоритетного захисту інтересів дітей, оскільки залишення судом заяви без розгляду дорівнює залишенню дітей без юридичної матері в ФРН щонайменше ще на три роки, доки буде винесене рішення в позовному провадженні з наступним його визнанням в ФРН.
29 липня 2026 року представник ОСОБА_17 – адвокат Хрустовська О.П. подала клопотання про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, у якому зазначила, що про ухвалу від02.07.2026 дізнались 20.07.2026, просила поновити строк на подання відзиву.
У письмовому відзиві вказала, що розгляд даної заяви в порядку окремого провадження є неможливим через наявність спору про право між заявницею ОСОБА_18 та заінтересованою особою ОСОБА_6 . Заявниця не може з одного боку стверджувати, що її правове материнство вже на підставі української реєстрації є повністю та безспірно встановленим, а з іншого боку – заявляти, що саме додаткове рішення українського суду є необхідним для того, щоб реалізувати це материнство в Німеччині в правовому порядку та вивести з нього конкретні батьківські права. Саме стверджувальна необхідність додаткового судового рішення доводить, що йдеться не просто про підтвердження вже завершеного історичного факту. Йдеться про створення додаткової судової правової позиції з конкретними транскордонними правовими наслідками. Оскільки саме ця правова позиція та її наслідки є спірними між учасниками, існує реальний та актуальний «спір про право». Отже, враховуючи той факт, що заінтересована особа ОСОБА_2 заперечує проти задоволення заяви, що породжує конфлікт інтересів між заінтересованою особою та заявницею, суд повинен розглядати таку заяву за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження. Крім того, розгляд цієї заяви в порядку окремого провадження є неможливим також з тієї причини, що сторона захисту наполягає на необхідності призначення судової генетичної експертизи. Діти були зачаті не природним шляхом, а із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій із використанням анонімної донорської яйцеклітини. У таких випадках не можна апріорі виключати можливість технічної або організаційної помилки медичного центру при проведенні програми. Для встановлення дійсного походження дітей та перевірки генетичної спорідненості необхідне проведення генетичної експертизи. Саме можливість призначення та проведення такої експертизи, дослідження відповідних доказів, надання пояснень сторонами та змагальність процесу свідчать про наявність спору про право та про те, що справа не може розглядатися в порядку окремого провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників заявниці Ратманн І.А., представника заінтересованої особи ОСОБА_6 -адвоката Хрустовської О.П., перевіривши законність і обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржене рішення суду відповідає.
Залишаючи заяву без розгляду, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що із заяви вбачається наявність спору про право, який має розглядатися у позовному провадженні.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Основне питання, яке має розв`язати суд апеляційної інстанції у даному випадку – чи є мета використання заявницею, яка записана матір`ю дітей в українському свідоцтві про народження, рішення українського суду як доказ у транскордонній суперечці з батьком щодо опікунства (сustody dispute) в Німеччині такою, що свідчить про наявність спору про право.
Колегія суддів відповідає ствердно на це питання, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає у порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб.
Згідно до ч. 6 ст. 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Частиною 4 ст. 315 ЦПК України також визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що спір про право в розумінні вказаних норм цивільного права не обмежений територією України.
У п. 104 постанови ВП ВС від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) була висловлена наступна правова позиція, яка відповідно до ч. 34 ст. 264 ЦПК України є застосованою у даній справі:
«Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.»
З матеріалів справи вбачається, що заявниця просить встановити факт родинних відносин, а саме, встановити факт того, що ОСОБА_1 є матір`ю дітей: жіночої статі ОСОБА_4 та чоловічої статі ОСОБА_5 , які народились ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Харкові (Україна) шляхом використання допоміжних репродуктивних технологій.
Правом Федеративної Республіки Німеччина, громадянами якої є один із подружжя, сурогатне материнство заборонене. Як матір відповідно до параграфу 1591 Цивільного кодексу ФРН визнається лише жінка, що народила дитину (сурогатна матір).
Поряд з цим, представник заявниці зазначала, що встановлення фактів, що діти: жіночої статі ОСОБА_4 та чоловічої статі ОСОБА_5 , які народились ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Харкові (Україна) шляхом використання допоміжних репродуктивних технологій, є дітьми ОСОБА_17 та ОСОБА_1 , не пов`язані з наступним вирішенням спору про право, та не зачіпає права та інтереси інших осіб, а встановлення даних фактів є необхідним виключно для подальшої реєстрації батьківства за законодавством Федеративної Республіки Німеччина, громадянкою якої є заявниця.
Факт реєстрації народження ОСОБА_12 за актовим записом №3015 підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 , виданим Відділом ДРАЦС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління МЮ України (м. Харків) 20 жовтня 2021р. та медичним висновком про народження №АКХ6-9С93-А8Р9-НХКН від 13.10.2021 комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний перинатальний центр» Харківської обласної ради.
Факт реєстрації народження ОСОБА_13 за актовим записом №3016 підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 , виданим Відділом ДРАЦС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління МЮ України (м.Харків) 20 жовтня 2021 року та медичним висновком про народження №АРТХ-8КМВ-Т938-4ТМЕ від 13.10.2021 комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний перинатальний центр» Харківської обласної ради.
Батьками дітей, вказано ОСОБА_6 , Громадянин Федеративної Республіки Німеччини, та ОСОБА_1 , Громадянка Федеративної Республіки Німеччини (а.с.27, 28 т.1).
Згідно наданих до матеріалів справи документів безспірно встановлено, що між заявницею та зацікавленою особою ОСОБА_2 у Німеччині розглядається справа щодо опікунства відносин згаданих вище дітей, і тому для підтвердження свого материнства заявниця звернулася до суду з цією заявою про встановлення юридичного факту свого материнства.
Згідно до ст. 123 СК України визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій здійснюється у такому порядку:
1. У разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини.
2. У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.
Частина друга статті 123 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3760-VI від 20.09.2011
3. Подружжя визнається батьками дитини, народженої дружиною після перенесення в її організм ембріона людини, зачатого її чоловіком та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.
Отже, застосування донорської яйцеклітини у даному випадку означає, що заявниця не має генетичного зв`язку з дітьми, а її материнство в Україні ґрунтується виключно на нормі частині третьої ст. 123 СК України (так зване «договірне» або «законне» материнство).
У Німеччині сурогатне материнство та донорство яйцеклітин суворо заборонені Законом про захист ембріонів (Embryonenschutzgesetz).
Німецьке право визнає матір`ю дитини тільки ту жінку, яка її народила (сурогатну матір), . параграф 1591 Цивільного кодексу Німеччини. Тому генетичний зв`язок заявниці чи його відсутність (як у випадку з донорською яйцеклітиною) для вказаної норми не має юридичного значення та порушує публічний порядок, який існує у країні заявниці.
Таку поведінку у національному правопорядку (використання українського суду для обходу імперативної норми права Німеччини (§ 1591 BGB та § 1 ESchG) українське право розцінює, як недобросовісну, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Заявниця діє недобросовісно, її дії в окремому провадженні спрямовані на штучне обмеження батьківських прав батька дітей у судовому процесі в Німеччині, що є зловживанням матеріальним правом, ст. 13 ЦК України. Суд не може «встановлювати» те, що вже існує і підтверджено належними державними актами.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно до ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства.
У даному випадку, як було повідомлено представниками заявниці, звичайним місцем проживання дітей, заявниці та біологічного батька, зацікавленої особи Тарват Хуссейн, - є Німеччина.
З огляду на це, колегія суддів вважає, що подання заяви в окремому провадженні в Україні за наявності очевидного спору про опіку над дітьми у Німеччині є по суті паралельним судовим процесом, а тому - зловживанням процесуальними правами, спрямованими на створення преюдиціальних фактів в обхід змагальної процедури спору щодо опіки над дітьми у суді в державі, де дитина інтегрована у соціальне та сімейне середовище на момент подачі позову, що відповідно до ст. 44 ЦПК України також є неприпустимим. Заявниця у даному випадку використовує український суд у порядку непозовного судочинства як інструмент збору доказів для іноземного процесу, вводячи український суд в оману щодо «безспірності» факту, який насправді перебуває у спорі. За наявності заперечень біологічного батька та за відсутності судово-генетичної експертизи, договір про сурогатне материнство та свідоцтво про народження дітей не можуть свідчити про безспірність заяви ОСОБА_1 в українському суді.
Оскільки судом було виявлено прихований спір про право між батьками щодо статусу та опіки над дітьми, а дії заявниці є зловживанням процесом, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції згідно до ч. 6 ст. 294, ч. 4 ст. 315 ЦПК України обґрунтовано залишив заяву без розгляду.
Наведені з цього приводу доводи скарги не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та не відповідають вказаним нормам права, внаслідок цього висновків суду не спростовують.
Оскільки оскаржене судове рішення відповідає нормам матеріального і процесуального права, а доводи скарги висновків суду не спростували, то відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Мойсюка Андрія Миколайовича - залишити без задоволення..
Ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 01 червня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 09 листопада 2026 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії О.В. Маміна.
О.Ю. Тичкова.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua