Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: зупинення, відмова в реєстрації податкових накладних
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №120/16630/25
Суддя: Гнап Д.Д.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/16630/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик Віталій Володимирович
Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.
09 листопада 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючої судді: Гнап Д.Д.
суддів: Сушка О.О. Яремчукa К.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на додаткове рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфуд» до Головного управління ДПС у Вінницькій області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 120/16630/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфуд» до Головного управління ДПС у Вінницькій області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними та скасовано рішення комісії Головного управління ДПС у Вінницькій області від 02 жовтня 2025 року № 13332554/42392712 та № 13332553/42392712 про відмову в реєстрації податкових накладних № 3 від 31 липня 2025 року та № 2 від 30 червня 2025 року.
Зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати зазначені податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних датою їх фактичного подання на реєстрацію.
Вирішено питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору.
21 липня 2026 року до суду першої інстанції надійшла заява представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.
Додатковим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року заяву представника позивача задоволено.
Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфуд» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.
Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфуд» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України.
Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн підтверджені належними документами, безпосередньо пов`язані з розглядом цієї адміністративної справи та є співмірними зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт і витраченим на їх виконання часом.
Не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Вінницькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року та зменшити розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на професійну правничу допомогу повинен бути співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим на їх виконання, та значенням справи для сторони.
Апелянт звертає увагу, що предметом спору у цій справі є два рішення контролюючого органу про відмову в реєстрації податкових накладних, які мають спільні підстави прийняття та стосуються однотипних господарських операцій.
На думку апелянта, справа не є складною, а тому заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн не відповідає критеріям розумності та співмірності.
Посилаючись на положення статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та практику Європейського суду з прав людини, відповідач зазначає, що компенсації підлягають лише фактичні, необхідні та обґрунтовані витрати.
Вважає, що суд першої інстанції не врахував незначну складність справи, кількість та обсяг наданих адвокатом послуг, у зв`язку з чим розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Предметом апеляційного перегляду у цій справі є правильність визначення судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частиною першою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої та другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, зокрема гонорару за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначається відповідно до умов договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому згідно з частиною сьомою статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.
Отже, зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу можливе за умови встановлення їх неспівмірності з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторони, яка заперечує проти заявленого розміру витрат.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати, що підлягають відшкодуванню відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у справі.
Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи та чи є їх розмір обґрунтованим і пропорційним до предмета спору з урахуванням значення справи для сторін.
Таким чином, суд під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу повинен оцінити їх документальне підтвердження, зв`язок із розглядом справи, необхідність, обґрунтованість та співмірність.
У постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 260/8573/23 Верховний Суд у складі судової палати Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, виходив із необхідності оцінки умов договору, змісту наданих послуг, їх документального підтвердження, складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт.
У зазначеній справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо зменшення заявлених витрат на професійну правничу допомогу з 20 000 грн до 8500 грн, визнавши присуджену суму документально підтвердженою, обґрунтованою та такою, що відповідає принципу розумності.
Отже, наведений правовий висновок підтверджує, що заявлений стороною розмір витрат на професійну правничу допомогу не підлягає безумовному відшкодуванню, а повинен оцінюватися судом з урахуванням конкретних обставин справи та критеріїв співмірності.
Водночас у постанові від 10 лютого 2026 року у справі № 440/3822/25 Верховний Суд звернув увагу на те, що розмір гонорару адвоката визначається домовленістю між адвокатом і клієнтом, а його зменшення під час розподілу судових витрат має ґрунтуватися на належно доведеній неспівмірності.
При цьому розмір адвокатського гонорару не може механічно порівнюватися з розміром мінімальної чи середньої заробітної плати, а суд не вправі довільно зменшувати витрати на професійну правничу допомогу без належного обґрунтування того, які саме витрати є надмірними та з яких причин.
Таким чином, наведена практика Верховного Суду свідчить про необхідність дотримання балансу між правом сторони на відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу та обов`язком суду перевірити їх реальність, необхідність і розумність з урахуванням обставин конкретної справи.
Як встановлено судом першої інстанції, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано договір № 01-10-М-25 про надання правової допомоги від 01 жовтня 2025 року, акт приймання-передачі наданих послуг № М-12/12 від 16 липня 2026 року, орієнтовний розрахунок судових витрат та ордер серії АВ № 1253117 від 28 листопада 2025 року.
Відповідно до договору № 01-10-М-25 від 01 жовтня 2025 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Карпенко і партнери» та ТОВ «Медфуд», адвокатське об`єднання зобов`язалося надати клієнту правничу допомогу.
Згідно з пунктом 3.2 договору гонорар складається із суми вартості послуг, узгоджених сторонами та зазначених у відповідних актах наданих послуг.
Пунктом 3.6 договору передбачено, що факт надання послуг підтверджується підписаним сторонами актом, який є підставою для сплати гонорару.
Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг № М-12/12 від 16 липня 2026 року адвокатським об`єднанням надано такі послуги:
- предметна консультація з вивченням та аналізом наявної у замовника документації від 27 листопада 2025 року — 2 години;
- підготовка та подання позовної заяви від 28 листопада 2025 року — 4 години.
Загальна вартість наданих послуг становить 6000 грн.
Таким чином, наданими позивачем документами підтверджено характер виконаних адвокатом робіт, їх обсяг, витрачений час та погоджену сторонами вартість.
При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до частини третьої статті 134 КАС України витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи були вони фактично сплачені стороною, чи лише підлягають сплаті відповідно до умов договору.
Отже, відсутність окремого платіжного документа про фактичну сплату гонорару сама по собі не є підставою для відмови у відшкодуванні витрат, якщо належними доказами підтверджено обсяг наданих послуг та обов`язок клієнта оплатити їх відповідно до умов договору.
Апелянт, посилаючись на неспівмірність витрат, обмежується загальним твердженням про незначну складність справи та однотипність господарських операцій, однак не зазначає, які саме послуги адвоката були зайвими або не пов`язаними з розглядом справи, чому визначений в акті час є надмірним та яка саме частина витрат не відповідає критеріям співмірності.
Також апелянтом не наведено конкретного розрахунку суми витрат, яка, на його думку, відповідала б обсягу фактично наданої правничої допомоги.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.
При цьому саме по собі твердження про незначну складність справи без належного обґрунтування неспівмірності конкретних витрат не може бути достатньою підставою для зменшення їх розміру.
Застосовуючи наведені правові висновки Верховного Суду до спірних правовідносин, колегія суддів враховує, що наданими позивачем документами підтверджено виконання адвокатом робіт, безпосередньо пов`язаних із розглядом справи, а заявлений розмір витрат відповідає погодженій сторонами вартості послуг.
Водночас апелянтом не наведено переконливих доводів, які б свідчили про очевидну невідповідність заявленого розміру витрат складності справи, часу, витраченому адвокатом, та обсягу фактично наданих послуг.
З урахуванням характеру спірних правовідносин, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого на їх виконання, та відсутності належного обґрунтування неспівмірності заявлених витрат колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність підстав для зменшення присудженої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, які мають значення для вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, та обґрунтовано визначив їх розмір у сумі 6000 грн.
Доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу не знайшли свого підтвердження та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування ним норм процесуального права.
Підстав для скасування або зміни додаткового рішення суду першої інстанції, передбачених статтею 317 КАС України, колегією суддів не встановлено.
Отже, апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області належить залишити без задоволення, а додаткове рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року — без змін.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а додаткове рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
ГоловуючаГнап Д.Д.
СуддіСушко О.О. Яремчук К.О.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua