Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №240/25430/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №240/25430/25

Суддя: Томчук А.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/25430/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева Марія Сергіївна

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

09 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, за участі третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, за участі третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 29.09.2025 №063950007351 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що враховується при призначенні та виплаті пенсії, період роботи з 29.11.1985 р. по 01.11.1991 р. в районах Крайньої Півночі та в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі у пільговому обчисленні один рік як один рік і шість місяців;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 вересня 2025 року про призначення пенсії за віком та призначити ОСОБА_1 з 22.09.2025 року пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 29.11.1985 р. по 01.11.1991 р. в районах Крайньої Півночі та в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі у пільговому обчисленні один рік як один рік і шість місяців.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 позов задоволено частково. Так, суд вирішив:

"Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 29.09.2025 року № 063950007351 щодо відмови у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності з 29.11.1985 по 31.12.1990 із розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців роботи та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.09.2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у цій справі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 484,48 грн.".

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що робота позивача в районі Крайньої Півночі до 01.01.1991 підтверджена записами трудової книжки. Відповідно до пункту 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" такий період підлягає зарахуванню до страхового стажу в порядку і на умовах законодавства, що діяло до 01.01.1991, тобто з пільговим коефіцієнтом. Для пільгового обчислення стажу достатньо одного з передбачених документів, а наявність письмового строкового трудового договору не є обов`язковою умовою. Водночас для пільгового обчислення періоду з 01.01.1991 по 01.11.1991 підстави відсутні. Вимогу про зобов`язання призначити пенсію суд відхилив, оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції органу Пенсійного фонду України.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Чернівецькій області подало апеляційну скаргу. Апелянт посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи. Він просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. На обґрунтування скарги відповідач зазначає, що відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" для призначення пенсії за віком у 2025 році необхідно мати 32 роки страхового стажу. За результатами опрацювання наданих позивачкою документів її страховий стаж становить 31 рік 3 місяці 5 днів. При цьому до стажу не зараховано період роботи з 01.11.2018 по 31.12.2018, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні відповідні дані. Розрахунок стажу, на думку апелянта, проведено згідно зі статтями 24, 26, 45 зазначеного Закону, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій № 22-1 та Порядком підтвердження наявного трудового стажу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 637. Відповідач вважає, що в його діях відсутні ознаки протиправності.

ОСОБА_1 через свого представника подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечила щодо доводів і мотивів такої скарги та просила залишити оскаржуване судове рішення без змін. У відзиві позивач зазначає, що визначений відповідачем страховий стаж у розмірі 31 року 3 місяців 5 днів є наслідком обчислення спірного періоду роботи в календарному порядку, без застосування пільгового коефіцієнта. Тому цей показник не може підтверджувати правомірність відмови: саме правильність такого розрахунку є предметом спору. Факт роботи позивача з 29.11.1985 по 01.11.1991 у військовій частині Мурманської області та зарахування цього періоду до страхового стажу відповідачем не заперечуються. Належність місцевості до районів Крайньої Півночі також не є спірною.

Позивач вважає, що посилання апелянта на загальні правила підтвердження стажу, визначені Порядком № 22-1 та Порядком № 637, не стосуються предмета спору. Цим предметом є застосування спеціального порядку обчислення стажу, набутого в районах Крайньої Півночі до 01.01.1991. На підтвердження своєї позиції позивачка посилається на висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 07 червня 2018 року у справі № 173/637/17, від 03 липня 2018 року у справі № 302/662/17-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 554/1723/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 750/1717/16-а та від 08 листопада 2019 року у справі № 396/153/17. Вона також зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано не підміняв орган Пенсійного фонду України, а обрав належний спосіб захисту - зобов`язання повторно розглянути заяву з урахуванням правової оцінки суду.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судом встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22.09.2025 подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області заяву про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від №063950007351 від 29.09.2025 про відмову в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Страховий стаж позивача, згідно зі згаданим рішенням склав 31 рік 3 місяці 5 днів.

Представник позивача звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області з адвокатським запитом, яким просила надати розрахунок страхового стажу ОСОБА_1 .

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 29.10.2025 № 2400-1701-8/38814 надано розрахунок, який було сформовано при прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії за віком № 063950007351 від 29.09.2025 та повідомлено, що період роботи з 29.11.1985 по 01.11.1991 в РФ зарахований до страхового стажу при прийнятті рішення № 063950007351 від 29.09.2025 в порядку, визначеному абзацом шостим пункту 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Оскільки скаржник апелює рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому апеляційний суд з урахуванням приписів статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України переглядатиме оскаржуване судове рішення в межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. Це право гарантується, зокрема, загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а також пропорційно.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV у період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 32 років.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Спеціальне правило щодо стажу, набутого в районах Крайньої Півночі, встановлено пунктом 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV: період роботи до 01 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 1991 року.

Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), також визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку, є трудова книжка. Пункт 3 Порядку № 637 застосовується лише за відсутності трудової книжки, а також тоді, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи. У таких випадках для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), передбачено таке. За період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, а також на острові Шпіцберген як документи про стаж подаються договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в зазначених районах і місцевостях.

Законодавство, що діяло до 01 січня 1991 року і регулювало пільгове обчислення такого стажу, складають, зокрема, такі акти: Указ Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі"; постанова Ради Міністрів СРСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі"" (далі - Постанова № 148); Указ Президії Верховної Ради СРСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

Підпунктом "д" пункту 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року передбачено зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до них, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності. Згідно з пунктом 3 Постанови № 148 після 1 березня 1960 року кожний рік такої роботи зараховується за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 вересня 1967 року тривалість трудового договору, що надає право на зазначені пільги, скорочено до трьох років.

Водночас пунктом 2 розділу 1 Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, № 530/П-28 (далі - Інструкція № 530/П-28) визначено, що пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26 вересня 1967 року, "надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору". Відповідно до пункту 1 розділу 1 цієї Інструкції пільги надаються всім робітникам і службовцям, у тому числі місцевим жителям та іншим особам, прийнятим на роботу на місці, державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до них.

Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на які поширюється дія зазначених указів, визначено постановою Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1967 року № 1029.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що необхідною та достатньою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнта (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність двох обставин:

документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях;

поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих указами Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року та Постановою № 148.

Основним документом, що підтверджує факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях, є її трудова книжка. Ці обставини можуть також підтверджуватися іншими документами, зокрема архівною довідкою. Для пільгового обчислення стажу достатньо одного з передбачених документів - трудової книжки, письмового трудового договору або довідки, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі, а не їх сукупності.

Такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 07 червня 2018 року у справі № 173/637/17, від 03 липня 2018 року у справі № 302/662/17-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 554/1723/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 750/1717/16-а та від 06 листопада 2019 року у справі № 212/2529/16-а. Ці висновки стосуються подібних правовідносин і в силу частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Застосовуючи наведені норми до встановлених обставин, колегія суддів зазначає таке.

Робота позивача в період з 29.11.1985 по 01.11.1991 у військовій частині Мурманської області підтверджена записами трудової книжки серії. Відповідач цю обставину не заперечує: спірний період він зарахував до страхового стажу позивачки, але в календарному обчисленні. Віднесення місцевості, в якій працювала позивач, до районів Крайньої Півночі учасники справи також не заперечують.

Отже, предметом спору є не факт роботи позивача та його документальне підтвердження, а порядок обчислення підтвердженого періоду роботи. Цей порядок для стажу, набутого до 01.01.1991, визначає спеціальна норма - пункт 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, яка відсилає до законодавства, що діяло до цієї дати.

Доводи третьої особи про відсутність письмових строкових трудових договорів не можуть слугувати підставою для відмови в пільговому обчисленні стажу. Відповідно до пункту 2 розділу 1 Інструкції № 530/П-28 пільги надаються незалежно від наявності такого договору.

За усталеною практикою Верховного Суду трудова книжка є достатнім документом для підтвердження стажу роботи в районах Крайньої Півночі.

В свою чергу, пункт 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV поширюється лише на період роботи до 01 січня 1991 року. Тому пільговому обчисленню підлягає період з 29.11.1985 по 31.12.1990, а у пільговому обчисленні періоду з 01.01.1991 по 01.11.1991 суд обґрунтовано відмовив. У цій частині рішення не оскаржується.

Розмір страхового стажу 31 рік 3 місяці 5 днів, на який посилається апелянт як на підставу відмови, визначено без застосування пільгового обчислення періоду з 29.11.1985 по 31.12.1990. Отже, цей розрахунок здійснено з порушенням пункту 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, і він не може підтверджувати відсутність у позивача необхідного страхового стажу.

З урахуванням наведеного, оспорюване межах цієї справи рішення, ґрунтується на неправильно визначеному страховому стажі, тобто прийняте без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття. Тому воно не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач не довів правомірності оскаржуваного рішення в частині незастосування пільгового обчислення спірного періоду.

Колегія суддів також погоджується і з обраним судом першої інстанції способом захисту порушеного права.

Щодо решти доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає таке.

Посилання апелянта на статті 24, 26, 45 Закону № 1058-IV, Порядок № 22-1 та Порядок № 637 стосуються загальних умов призначення пенсії та загального порядку підтвердження страхового стажу. Ці доводи не спростовують висновку суду першої інстанції про необхідність застосування до спірного періоду спеціального правила пункту 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV. Апеляційна скарга не містить аргументів щодо підстав незастосування пільгового обчислення періоду роботи позивача в районі Крайньої Півночі.

Посилання апелянта на незарахування до страхового стажу періоду з 01.11.2018 по 31.12.2018 через відсутність даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу не впливає на правильність висновків суду першої інстанції. Цей період не був предметом позовних вимог та судового розгляду.

Посилання апелянта на те, що задоволення позову призведе до витрат з державного бюджету, не є правовою підставою для обмеження права особи на пенсійне забезпечення, гарантованого Конституцією та законами України.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

ГоловуючийТомчук А.В.

СуддіДрачук Т. О. Савицька Н.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua