Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №120/10402/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №120/10402/25

Суддя: Томчук А.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/10402/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Поліщук Ірина Миколаївна

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

09 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення відповідача № 025050006974 від 21.01.2025.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.07.2026 позов задоволено частково. Так, суд вирішив:

"Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №025050006974 від 21.01.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 21.01.1986 року по 10.06.2002 року (за виключенням уже зарахованих періодів), а також повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 14.01.2025 року та прийняти відповідне рішення із врахуванням висновків суду.

В задоволенні решти вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області."

Ухвалюючи згадане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність у трудовій книжці відомостей про посадову особу, яка внесла запис про звільнення, є недоліком її заповнення. Відповідальність за такий недолік не може покладатися на працівника, тому він не може бути підставою для незарахування спірного періоду до страхового стажу. Водночас суд не знайшов підстав зобов`язати відповідача призначити пенсію. Матеріали справи не містять відомостей про те, які саме періоди в межах спірного проміжку часу вже були враховані пенсійним органом.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Донецькій області подало апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апелянт зазначає, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України. На думку апелянта, позовні вимоги стосуються періоду з 21.11.2024, а позов подано 25.07.2025, при цьому пропуск строку не підтверджено жодними доказами. Апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 та від 17.07.2018 у справі № 521/21851/16-а. По суті спору скаржник вказує, що записи в трудовій книжці мають відповідати вимогам Інструкції № 162 та Інструкції № 58. Період роботи з 21.01.1986 по 10.06.2002 за трудовою книжкою від 15.02.1983 серії НОМЕР_1 зараховано до стажу лише частково - на підставі довідки про заробітну плату від 05.09.2024 № 251 та відомостей Реєстру застрахованих осіб. Причиною часткового зарахування апелянт називає відсутність відомостей про посадову особу, яка зробила запис про звільнення. Наявний страховий стаж позивача у 16 років 02 місяці 13 днів є недостатнім для призначення пенсії за віком, а тому, на думку апелянта, оскаржуване рішення прийнято правомірно.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що 14.01.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення йому пенсії за віком.

Подана позивачем заява про призначення пенсії була передана за принципом екстериторіальності на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

За результатом розгляду такої заяви прийнято рішення №25050006974 від 21.01.2025, яким позивачу відмовлено в призначенні відповідного виду пенсії. Відмова мотивована тим, що наявний у позивача страховий стаж (16 років 2 місяці 13 днів) є недостатнім для призначення йому пенсії. В рішенні також вказано, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.02.1983 з 21.01.1986 по 10.06.2002, оскільки відсутні відомості про посадову особу, яка зробила запис про звільнення. Крім того зазначено, що до страхового стажу частково зараховано період роботи відповідно до довідки про заробітну плату № 251 від 05.09.2024 та відповідно до відомостей Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), розсудливо, пропорційно.

Першочергово надаючи оцінку доводам апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду із цим позовом, колегія суддів вказує про наступне.

Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Предметом спору в цій справі є рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 21.01.2025 № 025050006974. Його прийнято за результатами розгляду заяви позивача від 14.01.2025. Тобто перебіг строку звернення розпочав свій відлік саме з дати, коли позивач дізнався про існування оскарженого ним рішення. Судом встановлено, що звернення до суду мало місце у липні 2025 року. Отже, позовну заяву подано до суду не пізніше цієї дати, тобто в межах шестимісячного строку навіть у разі його обчислення від дати прийняття оскаржуваного рішення.

З огляду на наведене апеляційний суд відхиляє посилання апелянта пропуск позивачем строку звернення до суду із відповідним позовом

Колегія суддів також зауважує, що правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, стосуються інших правовідносин. Ідеться про строки звернення до суду з вимогами щодо перерахунку та виплати вже призначеної пенсії, яка є щомісячним періодичним платежем, розмір якого відомий отримувачу. Висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 521/21851/16-а, стосуються випадків фактичного пропуску строку звернення до суду. Тому до спірних правовідносин вони також не застосовні.

Відтак підстави для залишення позовної заяви без розгляду на підставі частини 3 статті 123 КАС України відсутні, а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) право на пенсію за віком пов`язується з досягненням встановленого цією статтею віку та наявністю необхідного страхового стажу.

Частиною 2 статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що починаючи з 1 січня 2018 року у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Спірний період роботи позивача (з 21.01.1986 по 10.06.2002) передує набранню чинності Законом № 1058-IV. Тому порядок підтвердження стажу за цей період визначається, зокрема, Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, законодавець передбачив підтвердження трудового стажу іншими документами лише за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, а також у разі неправильних чи неточних записів. Навіть у такому разі наявність недоліків у трудовій книжці сама по собі не виключає зарахування відповідного періоду до стажу. Вона лише зумовлює необхідність його підтвердження додатковими документами.

Порядок ведення трудових книжок у період, коли внесено спірні записи, визначався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162).

Згідно з пунктом 4.1 Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, внесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги містить Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).

Із наведених норм вбачається, що обов`язок належного заповнення трудової книжки, у тому числі засвідчення записів про звільнення підписом уповноваженої посадової особи, покладено на роботодавця (адміністрацію підприємства). Працівник не наділений повноваженнями щодо ведення та заповнення трудової книжки і не може контролювати дотримання роботодавцем відповідних вимог.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17. Відповідно до неї працівник не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту записів у трудовій книжці, а неналежне виконання роботодавцем обов`язку щодо її ведення не може бути підставою для обмеження права особи на соціальний захист.

У постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а Верховний Суд зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Наведені висновки стосуються подібних правовідносин і в силу частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом під час вирішення цієї справи.

У спірному випадку пенсійний орган не ставив під сумнів сам факт роботи позивача в період з 21.01.1986 по 10.06.2002, а також достовірність записів про прийняття на роботу та звільнення. Єдиною підставою для незарахування цього періоду визначено відсутність відомостей про посадову особу, яка зробила запис про звільнення, тобто дефект оформлення запису. Відповідальність за такий недолік несе роботодавець. До того ж робота позивача у спірний період частково підтверджена іншими документами - довідкою про заробітну плату від 05.09.2024 № 251 та даними Реєстру застрахованих осіб. Це підтверджено самим апелянтом в оскаржуваному рішенні та в апеляційній скарзі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переліку вимог Інструкції № 162 та Інструкції № 58 щодо порядку внесення записів до трудової книжки. Вони не спростовують того, що обов`язок дотримання цих вимог лежить на роботодавці, а не на працівникові. Апелянт не послався на жодні обставини, які б свідчили про недостовірність спірних записів або про те, що позивач у вказаний період фактично не працював.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У розглядуваному випадку ПФУ в Донецькій області такого обов`язку не виконало.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 21.01.2025 № 025050006974 та про наявність підстав для його скасування із зобов`язанням відповідача вчинити дії у спосіб, визначений судом першої інстанції.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 315, статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

ГоловуючийТомчук А.В.

СуддіДрачук Т. О. Савицька Н.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua