Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №120/15948/25
Суддя: Томчук А.В.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/15948/25
Головуючий у 1-й інстанції: Бошкова Юлія Миколаївна
Суддя-доповідач: Томчук А.В.
09 листопада 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Томчука А.В.
суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.07.2026 адміністративний позов задоволено частково. Так, суд вирішив:
"Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 024550006312 від 27.10.2025 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як особі, яка постійно проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю 4 категорії, з 20.10..2025.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.".
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право на пільги, зокрема на зменшення пенсійного віку, є відповідне посвідчення. Наявність у позивача дійсного посвідчення категорії 4, на думку суду, свідчить про те, що уповноважений орган уже визнав тривалість його проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю понад чотири роки. Крім того, суд дійшов висновку, що сукупна тривалість періодів проживання позивача, зазначених у довідці органу місцевого самоврядування, перевищує чотири роки станом на 01.01.1993. Сам факт навчання за межами зони, на думку суду, не свідчить про припинення постійного проживання. Відмову в частині вимог до ГУ ПФУ у Вінницькій області суд мотивував тим, що цей орган не приймав оскаржуване рішення.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Кіровоградській області подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апелянт посилається на неповне з`ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права. На думку апелянта, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є факт постійного проживання (роботи) у зоні радіоактивного забруднення, а не реєстрація чи наявність посвідчення. Апелянт зазначає, що в періоди навчання на денній формі в Харківському медичному училищі позивач не проживав у зоні посиленого радіологічного контролю. Тому тривалість його проживання у цій зоні станом на 01.01.1993 становить лише 2 роки 9 місяців 28 днів. Апелянт посилається на висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22, від 02.10.2024 у справі № 500/551/23, від 11.11.2024 у справі № 460/19947/23 та від 18.03.2025 у справі № 460/27065/23. Крім того, апелянт зазначає, що частину періодів роботи не зараховано до страхового стажу позивача, а стягнення судового збору за рахунок органу Пенсійного фонду є безпідставним.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив щодо доводів і мотивів такої скарги та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін. У відзиві позивач зазначає, що його постійне проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю понад чотири роки підтверджено довідкою виконавчого комітету Джуринської сільської ради від 05.02.2024 № 22 та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4. Позивач наголошує, що зазначену довідку видано з урахуванням його навчання в м. Харкові та служби в армії. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, позивач стверджує, що посвідчення є єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого та право на пільги. Щодо незарахованих періодів страхового стажу позивач зазначає, що рішення відповідача в цій частині він не оскаржував, тому вказані обставини не є предметом спору.
Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.
З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), серії НОМЕР_1 від 28.11.1999. Посвідчення видане Вінницькою обласною державною адміністрацією.
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, с. Джурин Жмеринського (колишнього Шаргородського) району Вінницької області віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Згідно з довідкою виконавчого комітету Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області від 05.02.2024 № 22, позивач проживав у с. Джурин у періоди з 18.02.1986 по 25.08.1986, з 30.01.1987 по 30.05.1987 та з 10.04.1989 по час видачі довідки.
Відповідно до довідки Комунального закладу охорони здоров`я "Харківський обласний медичний фаховий коледж" Харківської обласної ради (код ЄДРПОУ 02010899), ОСОБА_1 навчався на денному відділенні Харківського медичного училища № 2 за спеціальністю "зубний технік". Навчання тривало з 01 вересня 1986 року (наказ про зарахування від 22 серпня 1986 року № 175) по 04 липня 1990 року (наказ про присвоєння кваліфікації від 04 липня 1990 року № 208-у). З 28.05.1987 позивача було відраховано у зв`язку з призовом до лав Радянської Армії (наказ від 22 червня 1987 року № 108). З 23.05.1989 його поновлено на навчання після демобілізації (наказ від 22 травня 1989 року № 124-у). Позивач отримав диплом НОМЕР_2 від 03 липня 1990 року. Довідку видано на підставі записів у журналі наказів директора училища за 1986, 1987, 1989 та 1990 роки.
20.10.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". На момент звернення позивачу виповнилося 56 років.
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуло ГУ ПФУ в Кіровоградській області. Рішенням від 27.10.2025 № 024550006312 воно відмовило позивачу в призначенні пенсії. Підставою відмови визначено те, що період проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 2 роки 9 місяців 28 днів. До періоду проживання в цій зоні не зараховано періоди з 30.01.1987 по 30.05.1987 та з 10.04.1989 по 03.07.1990, оскільки в цей час позивач навчався в Харківському медичному училищі. Місцезнаходження цього навчального закладу не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю.
Цим же рішенням визначено страховий стаж позивача тривалістю 27 років 10 місяців 19 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.07.2000 по 31.07.2000, з 01.09.2000 по 31.10.2000, з 01.12.2000 по 31.12.2000, з 01.03.2001 по 31.05.2001, з 01.07.2001 по 30.09.2001, з 01.11.2001 по 30.11.2001 та з 01.01.2002 по 31.08.2003. Причиною незарахування визначено відсутність відомостей про стаж та нараховану заробітну плату в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Рішення в частині незарахування зазначених періодів до страхового стажу позивач не оскаржував.
У відповідності до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Водночас за приписами частини другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII). Цей Закон також встановлює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них та соціального захисту потерпілого населення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 11 Закону № 796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Пунктом 4 частини першої статті 14 цього Закону зазначених осіб віднесено до категорії 4.
Статтею 65 Закону № 796-XII визначено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону № 796-XII.
Відповідно до частини першої цієї статті "особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу".
Згідно з абзацом шостим пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років. Обов`язковою умовою є те, що станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років.
Приміткою до зазначеної норми встановлено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) і цього Закону.
Частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що заява про призначення пенсії та необхідні документи подаються в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду України. Відповідно до частини третьої цієї статті органи Пенсійного фонду мають право в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість видачі документів, поданих для оформлення пенсії, та достовірність поданих відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1).
Підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 передбачено, що при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-XII до заяви додаються документи, які засвідчують особливий статус особи. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4, — за наявності) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Системний аналіз наведених норм свідчить, що право на зменшення пенсійного віку за статтею 55 Закону № 796-XII залежить від двох умов.
Перша - належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Друга - факт постійного проживання або постійної роботи особи в зоні посиленого радіологічного контролю протягом не менше чотирьох років станом на 01 січня 1993 року.
При цьому для осіб категорії 4 Порядок № 22-1 визначає посвідчення як документ, що подається лише "за наявності". Отже, визначальним для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є саме підтверджений факт і тривалість постійного проживання (роботи) на забрудненій території.
Верховний Суд у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17 сформував такий висновок. Виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
У постановах від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17 Верховний Суд додатково зазначив, що підставою для призначення такої пенсії є факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіоактивного забруднення.
У постановах від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22 та від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд вказав, що обов`язковий період проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю обраховується з дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Періодичне перебування в зоні, зокрема під час канікул, не є постійним проживанням у розумінні Закону № 796-XII.
Зокрема у справі № 460/23707/22, в якій позивач мала посвідчення категорії 4, Верховний Суд погодився з тим, що навчання особи на денній формі в навчальному закладі, розташованому за межами зони посиленого радіологічного контролю, виключає можливість її постійного проживання в такій зоні у відповідний період. Відмову пенсійного органу в призначенні пенсії Верховний Суд визнав правомірною.
У постанові від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23 Верховний Суд зазначив, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії за статтею 55 Закону № 796-XII. Вагомим є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території. Періоди навчання та військової служби можуть бути прирівняні до постійного проживання в зоні радіоактивного забруднення лише за умови, що вони безпосередньо проходили в забрудненій зоні. Зазначене має бути підтверджене документами, які однозначно вказують на місцезнаходження особи в такій зоні протягом відповідного періоду.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Наведені висновки стосуються подібних правовідносин і підлягають врахуванню у цій справі.
Застосовуючи наведені норми та правові висновки до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до довідки КЗОЗ "Харківський обласний медичний фаховий коледж" Харківської обласної ради позивач навчався на денному відділенні Харківського медичного училища № 2 у два періоди. Перший - з 01.09.1986 по 28.05.1987. Другий - після поновлення з 23.05.1989 по 04.07.1990. Ця довідка видана на підставі первинних документів - журналу наказів навчального закладу. Вона містить реквізити наказів про зарахування, відрахування, поновлення та присвоєння кваліфікації. Факт навчання на денній формі в м. Харкові позивач не заперечує. Місто Харків до зони посиленого радіоекологічного контролю не віднесено.
Водночас довідка виконавчого комітету Джуринської сільської ради від 05.02.2024 № 22 відображає періоди проживання позивача в с. Джурин з 30.01.1987 по 30.05.1987 та з 10.04.1989. Ці періоди значною мірою збігаються з періодами навчання позивача на денній формі в м. Харкові. Отже, довідка органу місцевого самоврядування в цій частині не узгоджується з іншими доказами у справі.
Доводи відзиву про те, що довідку видано з урахуванням навчання в м. Харкові, спростовуються змістом самої довідки. Вона включає до періодів проживання проміжки часу, протягом яких позивач навчався на денній формі за межами зони.
За таких обставин відповідач, реалізуючи передбачене частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV право на перевірку достовірності поданих відомостей, обґрунтовано не зарахував періоди навчання позивача на денній формі в м. Харкові до періоду постійного проживання в зоні посиленого радіологічного контролю.
Колегія суддів визначила період постійного проживання позивача в зоні з урахуванням таких обставин:
обрахунок починається з 26.04.1986, тому період проживання позивача до аварії (з 18.02.1986) не враховується;
зараховується період з 26.04.1986 по 25.08.1986;
зараховується період після завершення навчання по 01.01.1993.
Таким чином, тривалість постійного проживання позивача у відповідній зоні становить менше чотирьох років.
Колегія суддів також враховує, що окремі проміжки часу, які відповідач виключив з довідки, не збігаються з періодами навчання. Йдеться про період з 10.04.1989 до поновлення на навчанні 23.05.1989 та про кілька днів після відрахування з 28.05.1987. Навіть з урахуванням цих проміжків загальна тривалість постійного проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не досягає чотирьох років. Відтак позивач не відповідає умові, встановленій абзацом шостим пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посвідчення категорії 4 є єдиним і достатнім документом, який безумовно підтверджує право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Посвідчення підтверджує статус особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи. Цей статус відповідач не заперечує, і він сам по собі не був підставою відмови. Проте право на зменшення пенсійного віку стаття 55 Закону № 796-XII пов`язує з підтвердженим фактом і тривалістю постійного проживання (роботи) у зоні, що враховується при визначенні величини зниження.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22 та від 11.11.2024 у справі № 460/19947/23.
Правові висновки, на які послався суд першої інстанції (постанови від 21.11.2019 у справі № 572/47/17 та від 15.01.2021 у справі № 520/7846/17), стосуються значення посвідчення як документа, що підтверджує статус. Ці висновки не спростовують необхідності встановлення факту постійного проживання для цілей статті 55 Закону № 796-XII. Крім того, справа № 520/7846/17 стосувалася учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, тобто інших фактичних обставин. На цю обставину звернув увагу Верховний Суд у постанові від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22.
Висновок суду першої інстанції про те, що сукупна тривалість періодів проживання позивача станом на 01.01.1993 перевищує чотири роки, ґрунтується виключно на відомостях довідки органу місцевого самоврядування від 05.02.2024 № 22. При цьому суд не оцінив цю довідку в сукупності з довідкою навчального закладу, яка підтверджує навчання позивача на денній формі в м. Харкові в ті самі періоди. Відтак зазначений висновок не відповідає обставинам справи.
Суд першої інстанції також послався на постанову Верховного Суду від 12.05.2026 у справі № 460/13782/24. Згідно з викладом суду першої інстанції, у цій постанові зазначено, що диплом підтверджує лише факт навчання і не містить відомостей щодо місця проживання. Колегія суддів вважає, що цей висновок не є релевантним до обставин цієї справи. Факт навчання позивача на денній формі в м. Харкові встановлено не лише на підставі диплома. Його підтверджено довідкою навчального закладу, складеною на підставі первинних документів, із зазначенням конкретних наказів. Денна форма навчання передбачає щоденне фізичне перебування особи за місцем розташування навчального закладу протягом навчального року.
Це, з урахуванням висновків Верховного Суду у справах № 460/23707/22 та № 460/19947/23, виключає постійне проживання позивача в с. Джурин у відповідні періоди.
Колегія суддів також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не надав доказів зміни позивачем місця постійного проживання. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача. Матеріали справи містять довідку навчального закладу про навчання позивача на денній формі за межами зони. Відповідач послався на цей доказ в оскаржуваному рішенні як на підставу відмови. Таким чином, відповідач довів обставини, на яких ґрунтується його рішення.
Щодо доводів апеляційної скарги про незарахування до страхового стажу окремих періодів роботи колегія суддів зазначає таке. Позивач не оскаржував рішення відповідача в цій частині. Ці обставини не впливають на висновок про відсутність у позивача права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, оскільки таке право відсутнє з підстави недостатньої тривалості постійного проживання в зоні. Тому окремої оцінки ці доводи не потребують.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 27.10.2025 № 024550006312 прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. Воно є обґрунтованим, а підстави для його скасування відсутні. Оскільки вимога про зобов`язання призначити пенсію є похідною від вимоги про скасування зазначеного рішення, вона також не підлягає задоволенню.
Доводи відзиву на апеляційну скаргу наведених висновків не спростовують.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).
Відповідно до частини другої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;
недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
невідповідність висновків суду обставинам справи;
неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Беручи до уваги наведене, суд першої інстанції дійшов висновків, що не відповідають обставинам справи, та неправильно застосував норми матеріального права, а саме статтю 55 Закону № 796-XII. Тому рішення суду першої інстанції належить скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, то такий згідно з приписами статті 139 КАС України, не здійснюється.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області задовольнити повністю.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вимог адміністративного позову повністю.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
ГоловуючийТомчук А.В.
СуддіДрачук Т. О. Савицька Н.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua