Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: медико-соціальної експертизи
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №560/18211/25
Суддя: Гнап Д.Д.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/18211/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І.
Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.
09 листопада 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючої судді: Гнап Д.Д.
суддів: Яремчукa К.О. Сушка О.О. ,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (Відповідач-1), Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" (Відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішень.
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
ОСОБА_1 звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 09 липня 2025 року № ЦО-676/1, яким скасовано раніше встановлену їй другу групу інвалідності;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 14 вересня 2025 року № 2200-0306-8/69823 про утримання надміру виплачених сум пенсії за період з 01 жовтня 2019 року по 31 липня 2025 року в розмірі 352 228,47 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 2016 року їй встановлено другу групу інвалідності внаслідок загального захворювання, а за результатами повторного огляду 23 вересня 2019 року інвалідність встановлено безстроково.
У 2025 році Державною установою "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" ініційовано перевірку обґрунтованості раніше прийнятого рішення про встановлення інвалідності.
Позивачка зазначала, що лист із пропозицією прибути для медичного обстеження в період з 18 лютого 2025 року по 18 березня 2025 року вона отримала лише 24 березня 2025 року, тобто після закінчення визначеного строку.
Незважаючи на це, експертною командою 09 липня 2025 року прийнято рішення № ЦО-676/1, яким скасовано раніше встановлену групу інвалідності, без проведення повного медичного обстеження та забезпечення її участі у відповідній процедурі.
На підставі зазначеного рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області припинено виплату пенсії з 01 серпня 2025 року та повідомлено про переплату пенсійних коштів у розмірі 352 228,47 грн.
Позивачка вважала такі дії та рішення протиправними, оскільки не ухилялася від проходження медичного обстеження, не подавала недостовірних документів та не вчиняла жодних зловживань під час отримання пенсії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи від 09 липня 2025 року № ЦО-676/1 щодо ОСОБА_1 .
Зобов`язано Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» повторно викликати позивачку до клініки інституту, надавши їй можливість реалізувати свої права з урахуванням установлених у справі обставин.
Визнано протиправним припинення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2025 року та зобов`язано проводити її виплату з дати припинення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Державною установою "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" не дотримано встановленої законодавством процедури перевірки обґрунтованості рішення про встановлення інвалідності, оскільки позивачку належним чином не повідомлено про необхідність прибуття для медичного обстеження, а тому її неявка не могла розцінюватися як відмова від проходження такого обстеження.
Суд зазначив, що Державною установою "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" не доведено наявності передбачених законодавством підстав для скасування раніше прийнятого рішення медико-соціальної експертної комісії за відсутності позивачки.
Крім того, суд першої інстанції встановив, що Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області припинило виплату пенсії з 01 серпня 2025 року без прийняття відповідного рішення, передбаченого статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
При цьому лист від 14 вересня 2025 року № 2200-0306-8/69823 має інформаційний характер та не є рішенням суб`єкта владних повноважень про припинення виплати пенсії або стягнення надміру виплачених коштів.
З огляду на встановлені обставини суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність виходу за межі заявлених позовних вимог відповідно до частини другої статті 9 КАС України з метою ефективного захисту порушеного права позивачки шляхом зобов`язання пенсійного органу відновити виплату пенсії з дати її припинення.
ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Апелянт вказує, що позивачка з 30 вересня 2016 року перебувала на обліку в пенсійному органі та отримувала пенсію по інвалідності як особа з інвалідністю другої групи внаслідок загального захворювання.
За результатами повторного огляду 23 вересня 2019 року позивачці встановлено другу групу інвалідності безстроково.
Водночас відповідно до витягу з рішення експертної команди від 09 липня 2025 року № ЦО-676/1, який надійшов до пенсійного органу 21 липня 2025 року, групу інвалідності позивачці не встановлено з 23 вересня 2019 року.
У зв`язку із цим виплату пенсії по інвалідності припинено з 01 серпня 2025 року.
Апелянт зазначає, що внаслідок скасування раніше встановленої групи інвалідності за період з 01 жовтня 2019 року по 31 липня 2025 року виникла переплата пенсії в розмірі 352 228,47 грн.
Посилаючись на статті 49, 50 Закону № 1058-IV та Порядок відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 21 березня 2003 року № 6-4, апелянт зазначає, що надміру виплачені суми пенсії можуть бути повернуті добровільно або стягнуті в установленому законодавством порядку.
Також вказує, що лист від 14 вересня 2025 року № 2200-0306-8/69823 містить повідомлення про можливість добровільного повернення переплати пенсії.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки заперечує проти її задоволення, зазначаючи, що припинення виплати пенсії є похідним від рішення експертної команди, яке судом першої інстанції визнано протиправним та скасовано.
Наголошує, що Пенсійний фонд не оскаржує належним чином установлених судом порушень процедури перевірки обґрунтованості рішення про встановлення інвалідності.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.
ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 за результатами медико-соціальної експертизи у 2016 році встановлено другу групу інвалідності внаслідок загального захворювання.
Відповідно до довідки серії АВ № 0066285 за результатами повторного огляду 23 вересня 2019 року позивачці встановлено другу групу інвалідності безстроково.
На підставі зазначених документів позивачка отримувала пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV.
У межах кримінального провадження № 62024000000000923 постановою старшого слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань від 31 січня 2025 року працівників Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» залучено як спеціалістів для вирішення питання обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій щодо встановлення груп інвалідності, зокрема позивачці.
Листом від 18 лютого 2025 року № 643/03-19 позивачці запропоновано прибути до клініки інституту в місті Дніпрі в період з 18 лютого 2025 року по 18 березня 2025 року для проходження медичного обстеження.
Водночас, як встановлено судом першої інстанції, зазначений лист вручено позивачці лише 24 березня 2025 року, тобто після закінчення визначеного в ньому строку.
09 липня 2025 року експертною командою прийнято рішення № ЦО-676/1, яким скасовано попереднє рішення медико-соціальної експертної комісії про встановлення позивачці групи інвалідності з 23 вересня 2019 року.
Підставою для прийняття зазначеного рішення визначено, зокрема, неприбуття позивачки для проведення повного медичного обстеження.
21 липня 2025 року витяг із рішення експертної команди надійшов до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
На підставі отриманих відомостей пенсійним органом припинено виплату пенсії позивачці з 01 серпня 2025 року.
Листом від 14 вересня 2025 року № 2200-0306-8/69823 позивачку повідомлено про переплату пенсії за період з 01 жовтня 2019 року по 31 липня 2025 року в сумі 352 228,47 грн.
Вважаючи рішення експертної команди від 09 липня 2025 року № ЦО-676/1 та дії пенсійного органу щодо припинення виплати пенсії протиправними, позивачка звернулася до суду з цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» запроваджено новий механізм оцінювання повсякденного функціонування особи та визначено порядок проведення відповідних процедур.
Відповідно до пункту 51 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою № 1338, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Центр оцінювання функціонального стану особи проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання, та рішень медико-соціальних експертних комісій, зокрема на виконання постанови слідчого, прокурора або ухвали слідчого судді.
Отже, наявність постанови слідчого Державного бюро розслідувань від 31 січня 2025 року становила передбачену законодавством підставу для ініціювання перевірки обґрунтованості раніше прийнятого рішення про встановлення позивачці інвалідності.
Разом із тим наявність правових підстав для проведення такої перевірки не звільняла відповідача-2 від обов`язку дотримання встановленої процедури її проведення та забезпечення прав особи, щодо якої здійснюється перевірка.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідач-2 самостійно визначив необхідність прибуття позивачки для проведення медичного обстеження та направив відповідне повідомлення.
Однак лист від 18 лютого 2025 року № 643/03-19, яким позивачці запропоновано прибути до клініки інституту в період з 18 лютого по 18 березня 2025 року, вручено їй лише 24 березня 2025 року.
Отже, на момент отримання повідомлення визначений відповідачем-2 строк для проходження обстеження вже закінчився.
Колегія суддів зазначає, що за таких обставин позивачка була об`єктивно позбавлена можливості виконати вимогу про прибуття у встановлений відповідачем строк.
Водночас відповідачем-2 не надано доказів повторного належного повідомлення позивачки про необхідність проходження обстеження, а також доказів її відмови від такого обстеження.
Відповідно до положень пунктів 51, 52 Порядку, затвердженого постановою № 1338, у редакції, чинній на час спірних правовідносин, проведення перевірки обґрунтованості рішень щодо встановлення інвалідності передбачає дотримання визначеної процедури оцінювання, зокрема забезпечення можливості проходження необхідних медичних обстежень у випадках, коли такі обстеження визначені необхідними.
При цьому неприбуття особи для проходження медичного обстеження може мати передбачені законодавством наслідки лише за умови належного забезпечення можливості її прибуття.
Неприбуття особи у визначений строк унаслідок несвоєчасного отримання повідомлення не може ототожнюватися з її відмовою від проходження медичного обстеження.
Інше тлумачення фактично покладало б на особу негативні наслідки неналежного виконання суб`єктом владних повноважень обов`язку щодо повідомлення.
Колегія суддів також враховує, що відповідачем-2 не наведено належного обґрунтування наявності передбачених законодавством підстав для проведення оцінювання позивачки заочно, зокрема за відсутності доказів її належного повідомлення та відмови від проходження обстеження.
Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 25 серпня 2026 року у справі № 420/37294/25, у якій Суд зазначив, що під час перевірки обґрунтованості рішення медико-соціальної експертної комісії Центр оцінювання функціонального стану особи зобов`язаний дотримуватися встановленої законодавством процедури повторного оцінювання, зокрема забезпечити належне повідомлення особи про необхідність проходження медичного обстеження.
Верховний Суд наголосив, що отримання особою повідомлення про необхідність прибуття для проходження медичного обстеження після закінчення визначеного в ньому строку виключає можливість розцінювати її неприбуття як ухилення від проходження такого обстеження. Колегія суддів ураховує зазначений висновок Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.
У справі, що розглядається, судом першої інстанції встановлено, що позивачка отримала повідомлення про необхідність прибуття для проходження медичного обстеження лише 24 березня 2025 року, тоді як визначений відповідачем строк для такого обстеження закінчився 18 березня 2025 року.
За таких обставин неприбуття позивачки до відповідної медичної установи не могло бути розцінене як її відмова від проходження обстеження та слугувати самостійною підставою для скасування раніше прийнятого рішення медико-соціальної експертної комісії.
Відтак апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення експертної команди від 09 липня 2025 року № ЦО-676/1, прийнятого з порушенням установленої процедури.
При цьому колегія суддів наголошує, що встановлені порушення стосуються саме порядку проведення перевірки та прийняття відповідного рішення і не означають вирішення судом медичного питання щодо наявності чи відсутності у позивачки певної групи інвалідності.
Визначення групи інвалідності належить до компетенції уповноважених експертних команд і повинно здійснюватися за встановленою законодавством процедурою.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про необхідність скасування рішення експертної команди та забезпечення позивачці можливості проходження відповідної процедури з дотриманням її прав є обґрунтованим.
Щодо правомірності припинення виплати пенсії з 01 серпня 2025 року колегія суддів зазначає таке.
Правовідносини щодо призначення, перерахунку та виплати пенсій регулюються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності, за наявності необхідного страхового стажу.
Згідно зі статтею 31 цього Закону група інвалідності, її причина, час настання та строк встановлюються для повнолітніх осіб за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи.
Отже, встановлення або скасування інвалідності має безпосереднє значення для вирішення питання про право особи на пенсію по інвалідності.
Водночас порядок припинення виплати пенсії визначений статтею 49 Закону № 1058-IV.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється у випадках, передбачених цією нормою.
Таким чином, припинення виплати пенсії має здійснюватися у визначеному законом порядку та за наявності відповідних правових підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області припинило виплату пенсії позивачці з 01 серпня 2025 року на підставі отриманого витягу з рішення експертної команди від 09 липня 2025 року № ЦО-676/1.
Проте доказів прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України окремого рішення про припинення виплати пенсії позивачці відповідачем не надано.
При цьому лист від 14 вересня 2025 року № 2200-0306-8/69823, на який посилається апелянт, не є рішенням про припинення виплати пенсії.
Зазначений лист містить інформацію про припинення виплати пенсії та наявність, за розрахунками пенсійного органу, надміру виплачених коштів.
Отже, лист має повідомний характер та не підтверджує дотримання пенсійним органом установленої законом процедури припинення пенсійних виплат.
Колегія суддів зазначає, що отримання пенсійним органом відомостей про скасування раніше встановленої групи інвалідності може бути підставою для вирішення питання про подальшу виплату пенсії у встановленому законом порядку, однак не звільняє відповідний орган від обов`язку дотримуватися вимог законодавства під час прийняття такого рішення.
Крім того, у цій справі рішення експертної команди, на підставі якого припинено виплату пенсії, визнано судом першої інстанції протиправним та скасовано.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність припинення виплати пенсії позивачці з 01 серпня 2025 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що пенсійний орган діяв на підставі отриманого рішення експертної команди, не спростовують зазначеного висновку, оскільки не підтверджують дотримання встановленого законом порядку припинення виплати пенсії.
Щодо доводів апеляційної скарги про виникнення переплати пенсії в розмірі 352 228,47 грн колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 50 Закону № 1058-IV суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку.
Аналогічні положення містяться у Порядку відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 21 березня 2003 року № 6-4.
Отже, для вирішення питання про примусове повернення надміру виплачених пенсійних коштів необхідно встановити передбачені законом підстави такого повернення.
Сам по собі факт зміни або скасування рішення про встановлення інвалідності не є безумовним доказом зловживань із боку пенсіонера.
Як встановлено з матеріалів справи, пенсія позивачці виплачувалася на підставі документів про встановлення другої групи інвалідності, виданих уповноваженим органом у 2016 та 2019 роках.
На час призначення та виплати пенсії відповідні документи були чинними.
Водночас відповідачем не надано доказів того, що позивачка подавала завідомо недостовірні документи, повідомляла неправдиві відомості або вчиняла інші зловживання з метою незаконного отримання пенсійних виплат.
Також матеріали справи не містять належних доказів прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України рішення про стягнення з позивачки надміру виплачених пенсійних коштів у сумі 352 228,47 грн.
При цьому лист від 14 вересня 2025 року № 2200-0306-8/69823 містить повідомлення про наявність переплати та можливість добровільного повернення відповідної суми, однак сам по собі не підтверджує існування передбачених статтею 50 Закону № 1058-IV підстав для примусового стягнення коштів.
Колегія суддів зазначає, що питання наявності переплати пенсії та питання правових підстав її стягнення не є тотожними.
Наявність розрахованої пенсійним органом переплати не означає автоматичного виникнення в пенсіонера обов`язку її відшкодування.
За таких обставин посилання апелянта на статтю 50 Закону № 1058-IV та Порядок № 6-4 не спростовують висновків суду першої інстанції щодо протиправності припинення пенсійних виплат.
Крім того, суд першої інстанції не ухвалював рішення про стягнення з позивачки відповідної суми, а вимогу про скасування листа від 14 вересня 2025 року № 2200-0306-8/69823 не задовольнив, встановивши його інформаційний характер.
Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині не свідчать про неправильність вирішення судом першої інстанції спору.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності відновлення виплати пенсії позивачці з 01 серпня 2025 року, оскільки встановлення протиправності припинення пенсійних виплат без їх фактичного поновлення не забезпечувало б ефективного захисту порушеного права позивачки. Обраний судом спосіб захисту відповідає положенням частини другої статті 9 та статті 245 КАС України.
Колегія суддів зазначає, що незгода апелянта з оцінкою доказів та правовими висновками суду першої інстанції сама по собі не свідчить про незаконність або необґрунтованість судового рішення.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
За таких обставин підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, передбачені статтею 317 КАС України, відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
ГоловуючаГнап Д.Д.
СуддіЯремчук К.О. Сушко О.О.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua