Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №560/3643/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/3643/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

09 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 222650010351 від 01.08.2025;

- зобов`язати зарахувати до страхового стажу періоди роботи згідно з записами у дублікаті трудової книжки НОМЕР_1 періоди участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях в складі ЗСУ згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 від 16.02.2026 №3690; періоди безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в складі ЗСУ згідно з довідками військової частини НОМЕР_2 від 18.11.2024 №10174 та від 12.02.2026 №3617;

- повторно розглянути заяву про призначення пенсії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.07.2026 позов задоволено частково. Так, суд вирішив:

"Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.08.2025 №222650010351 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи згідно з записами у дублікаті трудової книжки НОМЕР_1 , зобов`язати повторно розглянути заяву про призначення пенсії, здійснити повну перевірку і перерахунок наявного у нього страхового стажу ( включаючи зарахований) та вирішити питання призначення пенсії відповідно до вимог закону з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти вимог позову - відмовити.".

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що дублікат трудової книжки є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, а дата друку бланка дубліката об`єктивно є пізнішою за дати внесених до нього записів про попередню трудову діяльність, і ця обставина не свідчить про недостовірність записів. В свою чергу, відповідач не довів неправильності чи недостовірності записів.

Відмовляючи в іншій частині вимог, суд зазначив, що періоди проходження позивачем військової служби вже зараховані відповідачем до страхового стажу за період з 01.11.2018 по 30.06.2025.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

На думку апелянта, суд першої інстанції порушив норми матеріального права. Апелянт зазначає, що згідно з Порядком № 637 у разі неправильних або неточних записів у трудовій книжці трудовий стаж підтверджується довідками, виданими на підставі первинних документів. Оскільки при заповненні трудової книжки позивача виявлено розбіжності в датах, йому правомірно відмовлено в призначенні пенсії та рекомендовано підтвердити стаж первинними документами. Крім того, апелянт посилається на виключну компетенцію Пенсійного фонду в питаннях призначення та перерахунку пенсій і на його дискреційні повноваження. На переконання апелянта, суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень і давати вказівки щодо вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25.07.2025 звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 01.08.2025 № 222650010351 позивачу відмовлено у призначенні пенсії згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Підставою відмови стала відсутність необхідної тривалості страхового стажу 25 років. Визнаний пенсійним органом страховий стаж позивача становить 15 років 7 місяців 17 днів.

Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з дублікатом трудової книжки серії НОМЕР_1 без дати видачі. Як підставу відповідач зазначив, що періоди трудової діяльності передують даті друку бланка трудової книжки, а отже потребують підтвердження первинними документами.

Трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 оформлена як дублікат. Записи у дублікаті містять посилання на накази про прийняття на роботу та звільнення і засвідчені відбитками печаток та підписами уповноважених осіб.

Відповідно до розрахунку страхового стажу (форма РС-право) відповідач зарахував позивачу до страхового стажу період проходження військової служби з 01.11.2018 по 30.06.2025 тривалістю 6 років 6 місяців 6 днів.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Оскільки скаржник апелює рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому апеляційний суд з урахуванням приписів статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України переглядатиме оскаржуване судове рішення в межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. За періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку стаж обчислюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом згідно із законодавством, яке діяло раніше, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в ній відсутні необхідні записи, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 інші документи приймаються для підтвердження трудового стажу за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в ній відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи. До таких документів належать: дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; довідки, виписки із наказів; особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати; посвідчення, характеристики; письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання; інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, системний аналіз наведених норм свідчить, що трудова книжка є основним документом про трудовий стаж. Підтвердження стажу іншими документами законодавець пов`язує лише з відсутністю трудової книжки, відсутністю у ній необхідних записів або наявністю неправильних чи неточних записів.

Порядок ведення трудових книжок визначено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).

Згідно з пунктом 5.1 Інструкції № 58 особа, яка втратила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов`язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а в разі ускладнення - в інші строки, власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нові зразки) з написом «Дублікат» у правому верхньому куті першої сторінки.

Таким чином, дублікат трудової книжки за своєю правовою природою оформлюється на бланку нового зразка, тобто на бланку, виготовленому після втрати оригіналу. До такого дубліката вносяться відомості про трудову діяльність особи, що мала місце в минулому. Тому дата друку бланка дубліката за об`єктивних причин є пізнішою за дати більшості внесених до нього записів про роботу. Ця обставина є закономірним наслідком самої процедури видачі дубліката, передбаченої пунктом 5.1 Інструкції № 58. Вона не свідчить ні про неправильність чи неточність записів, ні про їх недостовірність.

Колегія суддів наголошує, що чинне законодавство не встановлює правила, за яким записи у дублікаті трудової книжки щодо періодів, які передують даті друку його бланка, не можуть враховуватися без додаткового підтвердження первинними документами. Відповідач такої норми не навів ні в оскаржуваному рішенні, ні в апеляційній скарзі.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 записи в трудовій книжці вносяться власником або уповноваженим ним органом. Отже, обов`язок належного оформлення трудової книжки, зокрема дубліката, включаючи зазначення дати його видачі, покладено на роботодавця, а не на працівника.

Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а дійшов висновку, що певні недоліки заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування до страхового стажу відповідного періоду роботи. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів роботодавцем і не повинен нести негативних наслідків порушення порядку заповнення трудової книжки.

Аналогічний підхід викладено в постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а та від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17. Згідно з цим підходом, за наявності у трудовій книжці відомостей про періоди роботи пенсійний орган не має підстав вимагати додаткового підтвердження стажу. Виняток становлять випадки, коли записи є неправильними чи неточними або викликають обґрунтований сумнів у достовірності, що має бути належним чином вмотивовано.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Апелянт стверджує про розбіжності в датах при заповненні трудової книжки. Проте ні оскаржуване рішення відповідача, ні апеляційна скарга не містять жодного конкретного прикладу неправильного чи неточного запису. Не зазначено, які саме записи суперечать один одному, суперечать іншим документам чи даним реєстру застрахованих осіб. Єдиною підставою відмови в оскаржуваному рішенні зазначено співвідношення дати друку бланка та періодів трудової діяльності. Як встановлено вище, така обставина для дубліката трудової книжки є закономірною.

Записи у дублікаті трудової книжки позивача містять посилання на накази про прийняття на роботу та звільнення і засвідчені печатками та підписами уповноважених осіб. Відповідач не надав доказів того, що ці записи є недостовірними або що у відповідні періоди позивач не працював.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Відповідач цього обов`язку не виконав.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про невмотивованість оскаржуваного рішення. Пенсійний орган не конкретизував, які саме періоди трудової діяльності, у яких підприємствах, установах, організаціях і з яких підстав не зараховані до страхового стажу. Це не відповідає критерію обґрунтованості, визначеному пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України.

Щодо доводів апелянта про дискреційні повноваження Пенсійного фонду та неможливість суду підміняти суб`єкта владних повноважень колегія суддів зазначає таке.

Дискреційним є повноваження, яке надає суб`єкту владних повноважень можливість обирати один з кількох юридично допустимих варіантів рішення. Натомість повноваження не є дискреційним, якщо закон визначає єдиний правомірний варіант поведінки за наявності відповідних фактичних підстав. Аналогічне розуміння дискреційних повноважень викладено в постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а.

Зарахування до страхового стажу періодів роботи, підтверджених записами в трудовій книжці як основному документі про стаж, не належить до дискреційних повноважень пенсійного органу. За наявності належним чином оформлених записів закон не надає органу Пенсійного фонду вибору між їх зарахуванням і незарахуванням.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 01.08.2025 № 222650010351 та наявності підстав для зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи згідно із записами у дублікаті трудової книжки, повторно розглянути заяву про призначення пенсії та вирішити питання її призначення з урахуванням висновків суду.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

ГоловуючийТомчук А.В.

СуддіДрачук Т. О. Савицька Н.В.