Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №240/16500/26
Суддя: Гнап Д.Д.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/16500/26 Головуюча суддя 1-ої інстанції - Лавренчук Ольга Володимирівна
Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.
09 листопада 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючої судді: Гнап Д.Д.
суддів: Яремчукa К.О. Сушка О.О. ,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 22.01.2026 №262340032889 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 13.01.2010 по 31.05.2019, з 01.06.2019 по 30.06.2019 та з 01.07.2019 та призначити й виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, починаючи з 13.10.2025.
На обґрунтування позовних вимог вказала, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Зі змісту правових норм вбачається, що довідки мають надаватися у разі, коли відсутні відомості в трудовій книжці про роботу особи у спірний період, що визначає її право на пільгову пенсію. Позивач вважає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема на отримання пенсії. Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає, що у неї вистачає загального та пільгового стажу, які надають їй право виходу на пенсію за Списком № 2, а саме періоди роботи з 13.01.2010 по 31.05.2019, з 01.06.2019 по 30.06.2019 та з 01.07.2019 тому належним способом захисту порушеного права, у даному випадку, є зобов`язання територіального органу Пенсійного фонду України призначити Позивачу пенсію на пільгових умовах відповідно до «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 22 січня 2026 року № 262340032889 про відмову у призначенні пенсії позивачці.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву позивачки від 14 січня 2026 року, зарахувавши до її пільгового стажу за Списком № 2 період роботи з 13 січня 2010 року по 24 червня 2022 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявні у матеріалах справи документи, зокрема трудова книжка позивачки та уточнююча довідка від 09 квітня 2024 року № 186, підтверджують її роботу на посадах, що дають право на пенсійне забезпечення на пільгових умовах за Списком № 2.
Суд зазначив, що трудова книжка містить записи про відповідні періоди роботи, займані посади та проведення атестації робочих місць, а тому відсутність в уточнюючій довідці інформації про делегування повноважень особам, які її підписали, не може бути достатньою підставою для неврахування пільгового стажу.
При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки є скасування рішення про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання органу Пенсійного фонду України, який розглядав її заяву за принципом екстериторіальності, повторно розглянути таку заяву із зарахуванням спірного періоду роботи до пільгового стажу.
ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права.
Апелянт посилається на положення статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до яких право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 мають жінки після досягнення 55 років за наявності відповідного страхового та пільгового стажу.
Зазначає, що на дату звернення із заявою позивачка не досягла передбаченого зазначеною нормою пенсійного віку.
Крім того, апелянт вказує, що для зарахування періодів роботи до пільгового стажу необхідно підтвердити зайнятість особи на відповідних роботах протягом повного робочого дня та результати атестації робочих місць.
Стверджує, що уточнююча довідка Київського міського будинку дитини «Берізка» від 09 квітня 2024 року № 186 не відповідає вимогам законодавства, оскільки відсутня інформація про делегування права підпису голові та члену комісії з реорганізації, а відомості, зазначені в довідці, потребують підтвердження первинними документами.
За твердженням апелянта, страховий стаж позивачки становить 36 років 8 місяців 13 днів, тоді як пільговий стаж за Списком № 2 документально не підтверджений.
У зв`язку із цим вважає, що рішення про відмову у призначенні пенсії прийнято правомірно, а висновки суду першої інстанції є передчасними.
Позивачка правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
ІІІ.ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 14 січня 2026 року звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
За принципом екстериторіальності зазначену заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яке прийняло рішення від 22 січня 2026 року № 262340032889 про відмову у призначенні пенсії.
Підставами для відмови визначено відсутність необхідного пільгового стажу та недосягнення позивачкою 55-річного віку.
При цьому пенсійним органом установлено, що страховий стаж позивачки становить 36 років 8 місяців 13 днів, а всі періоди її трудової діяльності зараховано до страхового стажу.
До пільгового стажу не зараховано період роботи, зазначений в уточнюючій довідці від 09 квітня 2024 року № 186, з огляду на відсутність інформації про делегування права підпису голові та члену комісії з реорганізації, а також необхідність підтвердження відомостей первинними документами.
Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернулася до суду з цим позовом.
ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірними питаннями у цій справі є правомірність неврахування періоду роботи позивачки в Київському міському будинку дитини «Берізка» до пільгового стажу за Списком № 2 та застосування пенсійним органом вимог щодо пенсійного віку.
Відповідно до частини першої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах мають, зокрема, особи, які працювали на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць.
Пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах працівникам, зайнятим повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2.
Водночас пунктом «б» частини першої статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII передбачалося право жінок на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 після досягнення 50 років і за наявності стажу роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення статті 13, частини другої статті 14, пунктів «б»–«г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.
Конституційний Суд України визначив, що застосуванню підлягають відповідні положення Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII щодо осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених зазначеними нормами.
Отже, щодо осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на роботах за Списком № 2, під час вирішення питання про право на пенсію за віком на пільгових умовах необхідно враховувати правові наслідки рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Колегія суддів звертає увагу, що позивачка розпочала роботу в Київському міському будинку дитини «Берізка» 13 січня 2010 року, тобто до 01 квітня 2015 року, та станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50-річного віку.
За таких обставин посилання пенсійного органу виключно на недосягнення позивачкою 55-річного віку без урахування рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 не може вважатися належним обґрунтуванням відмови у призначенні пенсії.
Разом із тим вирішення питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах потребує підтвердження відповідного пільгового стажу.
За приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в ній відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються, зокрема, дані реєстру застрахованих осіб, довідки, виписки з наказів, особові рахунки, відомості про заробітну плату та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У таких довідках мають зазначатися періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, відповідний розділ, підрозділ, пункт чи найменування Списку, а також первинні документи, на підставі яких видано довідку.
Отже, трудова книжка є основним документом, який підтверджує трудовий стаж, однак для підтвердження спеціального характеру роботи можуть використовуватися й інші документи, що містять відповідні відомості.
Як установлено судом першої інстанції, відповідно до записів у трудовій книжці позивачки 13 січня 2010 року її прийнято на посаду сестри медичної Київського міського будинку дитини «Берізка».
Записи трудової книжки містять відомості про віднесення відповідної посади до Списку № 2 за результатами атестації робочих місць відповідно до наказів від 20 червня 2011 року № 82-к та від 11 травня 2016 року № 47-к.
З 01 червня 2019 року позивачку переведено на посаду сестри медичної відділення паліативної допомоги, а з 01 липня 2019 року — на посаду сестри медичної загального відділення.
Крім того, трудова книжка містить запис про віднесення посади сестри медичної загального відділення до Списку № 2 на підставі наказу від 30 березня 2021 року № 30-к.
24 червня 2022 року позивачку звільнено з роботи.
У довідці Київського міського будинку дитини «Берізка» від 09 квітня 2024 року № 186 зазначено, що позивачка працювала повний робочий день у зазначеному закладі в період з 13 січня 2010 року по 24 червня 2022 року, що становить 12 років 5 місяців 12 днів.
У довідці наведено відомості про проведення атестації робочих місць у 2006, 2011, 2016 та 2021 роках із посиланням на відповідні накази.
Підставами видачі довідки визначено відомості про заробітну плату, накази та особову картку працівника за формою П-2.
Таким чином, на підтвердження пільгового характеру роботи позивачки наявна не лише уточнююча довідка, а й записи трудової книжки, які містять відомості про посади, періоди роботи та результати атестації робочих місць.
Колегія суддів зазначає, що під час оцінки таких доказів необхідно враховувати їх сукупність, а не обмежуватися виключно перевіркою формальних реквізитів одного документа.
Щодо доводів апеляційної скарги про неналежне оформлення довідки від 09 квітня 2024 року № 186 колегія суддів зазначає таке.
Як встановлено з оскаржуваного рішення, підставою для неврахування пільгового стажу визначено відсутність у довідці інформації про делегування права підпису голові та члену комісії з реорганізації, а також необхідність підтвердження зазначених у ній відомостей первинними документами.
Водночас наведені обставини не свідчать самі по собі про недостовірність інформації щодо трудової діяльності позивачки.
Зокрема, відповідач не навів обставин, які б спростовували записи трудової книжки про роботу позивачки у відповідному закладі, переведення на інші посади та проведення атестації робочих місць.
Колегія суддів враховує, що недоліки оформлення окремого документа не повинні автоматично призводити до неврахування періоду роботи, якщо відповідні обставини можуть бути встановлені на підставі інших належних і допустимих доказів.
При цьому частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV органам Пенсійного фонду України надано право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій та окремих осіб, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей.
Отже, у разі виникнення сумнівів щодо повноважень осіб, які підписали уточнюючу довідку, або достовірності відомостей, зазначених у ній, пенсійний орган не позбавлений можливості здійснити перевірку відповідних документів.
Саме по собі посилання на необхідність підтвердження довідки первинними документами без належної оцінки інших наявних доказів не може вважатися достатнім обґрунтуванням відмови у зарахуванні пільгового стажу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави, наведені Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області в рішенні від 22 січня 2026 року № 262340032889, не є достатніми для відмови у врахуванні відповідних відомостей про трудову діяльність позивачки.
Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність підтвердження атестації робочих місць колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до Порядку застосування Списків № 1 і № 2, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, чинні в період роботи особи.
Після 21 серпня 1992 року відповідне право на пільгове пенсійне забезпечення підтверджується, зокрема, результатами атестації робочих місць за умовами праці.
Як встановлено судом першої інстанції, трудова книжка позивачки містить записи про результати атестації робочих місць у 2011, 2016 та 2021 роках.
Уточнююча довідка від 09 квітня 2024 року № 186 також містить відомості про проведення атестації у відповідні роки та посилання на накази, якими затверджено її результати.
Таким чином, твердження апелянта про відсутність документів, які підтверджують проведення атестації робочих місць, не узгоджується зі встановленими судом першої інстанції обставинами.
При цьому сама по собі відсутність у пенсійного органу окремих первинних документів не спростовує відомостей трудової книжки та уточнюючої довідки, якщо їх достовірність не спростована належними доказами.
Колегія суддів також враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а, відповідно до якого непроведення атестації робочих місць із вини роботодавця не може бути підставою для позбавлення працівника права на зарахування відповідного періоду роботи до пільгового стажу.
Хоча у цій справі наявні відомості про проведення атестації робочих місць, наведений висновок підтверджує необхідність оцінки фактичних умов праці та недопустимість покладення на працівника негативних наслідків неналежного виконання роботодавцем обов`язків щодо документального оформлення відповідних відомостей.
Отже, наведені доводи апеляційної скарги не є достатніми для висновку про правомірність відмови у призначенні пенсії з підстав, зазначених в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, а також про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.
Судом першої інстанції встановлено, що рішення про відмову у призначенні пенсії прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області за принципом екстериторіальності.
Відтак саме зазначений територіальний орган Пенсійного фонду України здійснював розгляд заяви позивачки, оцінював подані документи та прийняв рішення, яким відмовлено у призначенні пенсії.
У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23 викладено правовий підхід щодо покладення обов`язку вчинити дії, пов`язані з розглядом заяви та зарахуванням стажу, на територіальний орган Пенсійного фонду України, який за принципом екстериторіальності розглядав відповідну заяву.
Тому висновок суду першої інстанції про покладення обов`язку повторно розглянути заяву позивачки саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відповідає встановленому порядку розгляду заяв про призначення пенсії.
При цьому суд першої інстанції не зобов`язав пенсійний орган безпосередньо призначити позивачці пенсію з визначеної нею дати, а обрав спосіб захисту шляхом повторного розгляду заяви із зарахуванням установленого судом пільгового стажу.
Такий спосіб захисту забезпечує можливість поновлення порушеного права позивачки та водночас передбачає здійснення пенсійним органом відповідних дій у межах його компетенції.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Інші доводи апеляційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які могли б вплинути на правильність вирішення спору.
V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
За таких обставин підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, передбачені статтею 317 КАС України, відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
ГоловуючаГнап Д.Д.
СуддіЯремчук К.О. Сушко О.О.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua