Суд: Кропивницький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №394/469/26
Суддя: Єгорова С. М.
ПОСТАНОВА
Іменем України
09 листопада 2026 року м. Кропивницький
справа № 394/469/26
провадження № 22-ц/4809/1614/26
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Дьомич Л. М., Карпенка О. Л.,
учасники справи:
позивач – Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк»,
відповідач – ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2026 року у складі головуючого судді Запорожця О. М.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У квітні 2026 року Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі – АТ «ПУМБ») звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 50 088,58 грн.
В обгрунтування позову зазначено, що 10 травня 2018 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір №1001032868401, на підставі якого ОСОБА_1 видано кредит у сумі 47 500 грн.
Позивач зазначає, що відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання належним чином вже довготривалий час, а тому Банк вимушений звернутись до суду із цим позовом.
Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2026 року задоволено позов Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» заборгованість за кредитом в сумі 50 088,58 грн та судовий збір в сумі 2 662,40 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд керувався тим, що відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання вказаного вище договору шляхом його підписання, що стало підставою для видачі кредитної картки, з подальшим збільшенням кредитного ліміту. Факт отримання відповідачем кредитних коштів та користування ними підтверджується копією розрахунків про заборгованість. Уклавши зазначений договір на умовах, викладених в ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені. Суд зазначив, що відповідачем не було подано до суду жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості, долучених до матеріалів справи позивачем, а тому вважав, що позовні вимоги є обгрунтованими та доведеними.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
ОСОБА_1 подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2026 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Зазначив, що суд безпідставно стягнув заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, не встановив, за які саме періоди нараховані проценти, що заявлені до стягнення; який розмір процентної ставки застосовувався банком у відповідні періоди; чи враховані при розрахунку всі платежі, здійснені відповідачем.
Вказав, що суд першої інстанції безпідставно стягнув комісію за обслуговування кредиту, оскільки матеріали справи не містять доказів того, які саме послуги надавалися Банком відповідачу за сплату комісії; у чому полягає зміст таких послуг; коли саме такі послуги надавалися.
Зауважує, що позивач не надав жодного доказу фактичного надання відповідачу будь-яких додаткових послуг, за які могла б стягуватись окрема плата.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не подано, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції – скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.
10 травня 2018 року між АТ «Першим Українським Міжнародним Банком» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом підписання заяви про приєднання №1001032868401 до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
Як убачається зі змісту заяви, ОСОБА_1 підписанням цієї заяви підтвердив прийняття публічної пропозиції АТ «ПУМБ» про укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ» pumb.ua, в повному обсязі з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті ДКБО, так і послуг, що можуть бути надані йому в процесі обслуговування (з урахуванням всіх змін).
На підставі кредитного договору відповідачу було наднано кредит у вигляді кредитного ліміту на суму 47 500 гривень з розміром процентної ставки 12,00 % річних, строком на 24 місяці.
Згідно платіжної інструкції від 10 травня 2018 року, позивачем на рахунок ОСОБА_1 перераховано 47 500 грн, призначення платежу: надання кредитних коштів за договором №1001032868401 від 10 травня 2018 року.
Відповідно до наданого Банком розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №1001032868401 від 10 травня 2018 року, загальний розмір заборгованості становить 50 088, 58 грн, з яких 21 164, 4 грн - заборгованість за кредитом; 14 968, 79 грн - заборгованість за процентами; 13 955, 39 грн – заборгованість за комісією.
При цьому, апеляційним судом встановлено, що позивач не здійснював нарахування відсотків за користування кредитом, а також комісії після закінчення строку кредитування, тобто після 10 травня 2020 року.
Крім того, судом встановлено, що відповідач фактично сплатив 26 335, 60 грн тіла кредиту, 4 986, 51 грн – відсотків за користування кредитом, а також 15 114, 53 грн – комісії.
Позивачем до позовної заяви долучено виписку по рахунку відповідача, яка містить інформацію про рух коштів по рахунку позичальника.
02 березня 2026 року АТ «ПУМБ» направило на поштову адресу ОСОБА_1 письмову вимогу (повідомлення), в якій зазначив, що у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 50 088, 58 грн, та просив погасити таку заборгованість. Зазначив, що у разі невиконання цієї вимоги, банк буде змушений звернутись до суду з метою примусового стягнення заборгованості.
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, яка переглядається, відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції, яким із нього на користь АТ «ПУМБ» стягнуто заборгованість за кредитним договором №1001032868401 від 10 травня 2018 року в загальному розмірі 50 088,58 грн, з яких 21 164,40 грн – заборгованість за кредитом, 14 968,79 грн – заборгованість за процентами, 13 955,39 грн – заборгованість за комісією. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не перевірив правильність нарахування процентів та безпідставно стягнув комісію за обслуговування кредиту, хоча позивач не довів надання відповідачу будь-яких послуг, за які могла б стягуватися така плата.
Колегія суддів частково погоджується з такими доводами з огляду на таке.
Відповідно до статті 6, частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтями 526, 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 цього Кодексу, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Факт укладення 10 травня 2018 року кредитного договору шляхом підписання заяви про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, а також факт отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 47 500 грн підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, зокрема заявою про приєднання, платіжною інструкцією від 10 травня 2018 року та випискою по рахунку позичальника, і відповідачем в апеляційній скарзі не спростовуються.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у відповідача обов`язку повернути отримані кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними на умовах, погоджених сторонами.
Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне нарахування процентів за користування кредитом, колегія суддів зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу строку кредитування кредитодавець має право лише на нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Апеляційним судом встановлено, що кредит відповідачу надано строком на 24 місяці під 12,00 % річних, а позивач не здійснював нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку кредитування, тобто після 10 травня 2020 року. Отже, проценти в сумі 14 968,79 грн нараховано в межах строку кредитування та відповідно до погодженої сторонами процентної ставки.
При цьому, заперечуючи правильність нарахування процентів, відповідач не надав контррозрахунку заборгованості, не зазначив, які саме здійснені ним платежі не були враховані банком, та не надав доказів сплати коштів, які не відображені у виписці по рахунку. Тому підстав вважати розрахунок позивача в частині заборгованості за кредитом та процентами недостовірним колегія суддів не вбачає, а відповідні доводи апеляційної скарги відхиляє.
Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність встановлення та стягнення комісії за обслуговування кредиту.
Кредитний договір між сторонами укладено 10 травня 2018 року, тобто після набрання чинності 10 червня 2017 року Законом України «Про споживче кредитування». Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній з 10 червня 2017 року) ця стаття застосовується до відносин із надання споживчих кредитів у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Отже, до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Частинами першою, другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» на кредитодавця покладено обов`язок протягом строку дії договору про споживчий кредит на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, безоплатно надавати йому інформацію про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, а також інші передбачені законом відомості щодо стану кредитної заборгованості.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) виснувала, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом про її надання. Плата за обслуговування кредитної заборгованості може включати лише плату за надання інформації, яку споживач запитує частіше ніж один раз на місяць, а також за інші реальні послуги, не пов`язані з інформуванням про стан кредитної заборгованості. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після 10 червня 2017 року, якою встановлено щомісячну плату за обслуговування кредиту, що фактично є платою за інформування про стан заборгованості, яке має здійснюватися безоплатно, є нікчемною відповідно до частин першої, другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 та від 15 березня 2021 року у справі № 361/392/20, і вказала, що висновок про нікчемність такої умови суд зазначає в мотивувальній частині судового рішення.
Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Згідно зі статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Матеріали справи не містять жодних доказів того, які саме послуги, відмінні від тих, що банк зобов`язаний надавати безоплатно, або від дій, які банк вчиняє у власних інтересах (ведення рахунку, облік заборгованості, прийняття платежів), надавалися відповідачу за плату у вигляді комісії, у чому полягав зміст таких послуг та коли вони були надані. Комісія нараховувалася банком щомісячно незалежно від звернення позичальника за отриманням будь-якої послуги чи інформації. Позивач, на якого відповідно до статей 12, 81 ЦПК України покладено обов`язок доведення обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги, зокрема й підстав виникнення у позичальника обов`язку сплачувати комісію, таких доказів ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не надав, відзиву на апеляційну скаргу не подав.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що умова кредитного договору про сплату позичальником комісії за обслуговування кредиту встановлена банком безпідставно, не пов`язана з наданням споживачу реальної послуги та є нікчемною в силу закону. Така умова не створює для відповідача обов`язку зі сплати комісії, а тому позовні вимоги АТ «ПУМБ» про стягнення заборгованості за комісією в сумі 13 955,39 грн задоволенню не підлягають. Нікчемність цієї умови не тягне недійсності кредитного договору в іншій частині (стаття 217 ЦК України).
Крім того, апеляційним судом встановлено, що протягом дії договору відповідач фактично сплатив банку комісію в сумі 15 114,53 грн. Оскільки умова договору, на підставі якої ці кошти були сплачені, є нікчемною і не створює юридичних наслідків, сплачені відповідачем як комісія кошти отримані банком без достатньої правової підстави. Ураховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 про необхідність перерахунку заборгованості позичальника з урахуванням нікчемності відповідних умов договору, а також усталену практику Верховного Суду, колегія суддів вважає, що сплачена відповідачем комісія в сумі 15 114,53 грн підлягає зарахуванню в рахунок погашення його заборгованості за кредитним договором.
Таке зарахування не є виходом за межі позовних вимог, оскільки суд, вирішуючи спір про стягнення кредитної заборгованості, встановлює її дійсний розмір у межах заявленої позивачем суми та на підставі наявних у справі доказів, зокрема наданої самим позивачем виписки по рахунку відповідача.
Отже, з урахуванням викладеного, розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 21 018,66 грн з розрахунку: 21 164,40 грн (заборгованість за кредитом) + 14 968,79 грн (заборгованість за процентами) – 15 114,53 грн (безпідставно сплачена комісія) = 21 018,66 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Суд першої інстанції наведеного не врахував, не перевірив правомірність нарахування комісії та її відповідність вимогам Закону України «Про споживче кредитування», формально послався на відсутність контррозрахунку відповідача та дійшов помилкового висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права, зокрема положення Закону України «Про споживче кредитування» та статей 215, 216, 217 ЦК України, що відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог: стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором у розмірі 21 018,66 грн та відмову в задоволенні решти позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позовні вимоги задоволено на суму 21 018,66 грн із заявлених 50 088,58 грн, тобто на 41,96 %. Тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 117,14 грн.
Апеляційну скаргу відповідача задоволено частково – в частині відмови у стягненні 29 069,92 грн, що становить 58,04 % від оскаржуваної суми. Тому з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги у розмірі 2 897,35 грн.
Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2026 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким задовольнити частково позовні вимоги Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість у розмірі 21 018, 66 грн.
В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1117, 14 грн.
Стягнути із Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2897, 35 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 09.11.2026.
Головуючий С. М. Єгорова
Судді Л. М. Дьомич
О. Л. Карпенко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua