Суд: Івано-Франківський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №348/1013/26
Суддя: Томин О. О.
Справа № 348/1013/26
Провадження № 22-ц/4808/2056/26
Головуючий у 1 інстанції Матолич В. В.
Суддя-доповідач Томин
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючої Томин О. О.,
суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на рішення Надвірнянського районного суду від 07 серпня 2026 року, ухвалене у складі судді Матолич В. В. в м. Надвірній, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2026 року ТОВ «Кошельок» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 14.02.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» було укладено Договір № 3485403946-615891 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності.
Відповідно до умов Кредитного договору ТОВ «Кошельок» взяло на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту – 3000 грн (п. 1.1 договору, р. 3 паспорту кредиту); строк кредитування – 30 днів (п. 2.1 договору, р. 3, р. 4 паспорту кредиту, п. 1 графіку розрахунків); відсоткова ставка становить 2,20 % на добу за початковий строк кредитування (Лояльний період) визначений п. 3.6, п. 3.7 договору (р. 4 паспорту кредиту, п. 1, п. 2 графіку розрахунків), базова процентна ставка – 2,2 % на добу за продовжений строк користування кредитом визначений п. 3.5, п. 3.6, п. 3.7, п. 3.8 договору (р. 4 паспорту кредиту, п. 4 графіку розрахунків).
Відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.
Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору та перерахував грошові кошти на банківську картку № НОМЕР_1 , яку ОСОБА_1 вказала в особистому кабінеті як банківська картка, на яку Кредитодавець повинен перерахувати кошти згідно Договору № 3485403946-615891 від 14.02.2022.
Згідно п. 3.6 та п. 3.7 Кредитного договору, строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 16.03.2022 до 13.06.2022, за ставкою 2,2 % на добу.
Тобто строк кредитування з 16.03.2022 до 13.06.2022 погоджений сторонами Договору. А тому позивач правомірно нарахував проценти за користування кредитом до 13.06.2022.
Відповідачка свої зобов`язання за договором не виконувала.
На дату подання позову у позичальника виникла заборгованість по сплаті кредиту та відсотків за користування ним у розмірі 10 920,00 грн, яка складається із: 3000,00 грн - заборгованість за сумою кредиту; 7920,00 грн – заборгованість за відсотками за користування позикою.
Просить задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідачки вказану суму заборгованості та понесені судові витрати.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду
Рішенням Надвірнянського районного суду від 07 серпня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за кредитним договором у розмірі 4980 гривень 00 копійок, судовий збір у розмірі 1214 гривень 17 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 гривень 00 копійок.
Додатковим рішенням Надвірнянського районного суду від 20 серпня 2026 року задоволено частково заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Зубченко І. І. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на користь ОСОБА_1 1000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги
Не погоджуючись із вказаним рішенням суді від 07 серпня 2026 року в частині відмови в позові, ТОВ «Кошельок» подало апеляційну скаргу. Вважає рішення в оскаржуваній частині незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи.
Вказує, що Договір укладено сторонами в порядку, що відповідає Закону України «Про електронну комерцію»; сторони досягли згоди з усіх істотних умов правочину; Договір є укладеним з моменту перерахування кредиту на картку, що зазначила відповідачка. Доказів протилежного Пендюк У. В. не надала, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком. Також у справі відсутні відомості про припинення дії Договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку.
Відповідачка прийняла кредитні кошти та використала їх на свої потреби. Однак, згідно умов договору кредит не повернула та проценти за користування кредитними коштами не сплатила.
Суд у своєму рішенні встановив, що між сторонами укладено Договір, за умовами якого кредит надавався строком на 30 (діб) днів (далі – Лояльний період), початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця грошових коштів. В Договорі цей період визнаний як Лояльний (п. 2.1 Договору).
У пункті 3.6 Договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом. При цьому зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного періоду. (п. 3.7 Договору). З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процента річних, що становить 2,2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п. 3.8 Договору).
Таким чином, сторони Договору погодили продовження строку користування кредитом до 120 днів з моменту укладення Договору (30 днів плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов Договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення Лояльного періоду.
Тобто строк кредитування з 16.03.2022 до 13.06.2022 погоджений сторонами Договору.
Як вбачається з матеріалів справи, до спливу Лояльного періоду у 30 днів відповідачка не виконала свій обов`язок за Договором та не повернула кредит, не сплатила процентів, що підтверджується доданим до позовної заяви детальним розрахунком заборгованості. Тобто відповідачка продовжила користуватися кредитом після закінчення Лояльного періоду, що за Договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 120 днів з моменту укладення Договору до 13.06.2022. Відповідно, нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений пунктом 3.8 Договору, є законним.
Посилається на практику Верховного Суду щодо допустимості вчинення умовних правочинів, в яких умовою є дія/дії та/або волевиявлення сторін правочину і третіх осіб (постанова від 07.08.2019 у справі № 496/1561/16-ц), та що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова від 10.03.2021 року в справі № 607/11746/17).
Крім того, вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню принцип «pacta sunt servanda» - «договорів необхідно дотримуватись», закріплений у статті 629 ЦК України, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 2-1283/11, Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17.
Отже, відповідна умова Договору, зазначена в пункті 3.6 цього правочину і названа його сторонами «відкладальною», незалежно від такої назви, є на час вирішення спору обов`язковою для сторін і правомірною в розумінні статті 204 ЦК України, оскільки у справі відсутні відомості про припинення дії згаданого пункту Договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку.
Відповідачка до спливу Лояльного періоду не сплатила проценти і не повернула кредит, тобто продовжила користуватися кредитом, а тому строк користування кредитом був подовжений не на підставі п. 2.2 Договору, а як наслідок настання цієї відкладальної обставини, і саме про це домовились сторони Договору (п.п. 3.6, 3.7, 3.8 Договору). При цьому позичальник, який не повернув кредит до спливу Лояльного періоду, ніяким чином не порушив Договір (а відтак не йдеться про відповідальність). Відповідачка продовжила користуватися кредитом, але на інших умовах.
Отже, після спливу Лояльного періоду строк користування кредитом за Договором був подовжений до 13.06.2022, а тому позивач правомірно нарахував проценти за користування кредитом за період з 16.03.2022 до 13.06.2022.
Таким чином вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального і порушив норми процесуального права та безпідставно дійшов висновку про сплив строку кредитування після закінчення Лояльного періоду.
А оскільки відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати, цей строк не вказано у паспорті споживчого кредиту та в графіку платежів правомірно.
Обставин, які б вказували на відсутність вільного волевиявлення відповідачки на отримання кредиту, а також спростували би презумпцію правомірності Договору, не встановлено. На момент укладення Договору вона не заявляла додаткових вимог щодо умов Договору, погодилася з усіма його умовами, в тому числі з розміром відсоткової ставки.
Щодо відшкодування витрат на професійну правову допомогу вказує, що заявлений позивачем розмір адвокатського гонорару не є завищеним і не перевищує середньо-ринковий розмір послуг адвокатів по Київському регіону України. Таким чином, вимоги про відшкодування витрат позивача на правничу допомогу в сумі 10 000 грн були доведені, оскільки вони пов`язані з розглядом справи, розмір яких є обґрунтованим, а також позивачем дотримані критерії розумності їх вартості.
Також зазначає, що попередній (орієнтований розмір) судових витрат на проведення розгляду справи, які позивач поніс та очікує понести у зв`язку розглядом даної апеляційної скарги складають 7993,60 грн, що складається із: 3993,60 грн - сума судового збору за подання апеляційної скарги; 4000,00 грн - сума витрат на професійну правничу допомогу.
Просить скасувати рішення Надвірнянського районного суду від 07 серпня 2026 року в частині відмови в позові та ухвалити нове, яким позов ТОВ «Кошельок» задовольнити та стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за Кредитним договором № 3485403946-615891 від 14.02.2022 в розмірі 10 920,00 грн, що складається із: заборгованість за сумою кредиту: 3000,00 грн; заборгованість за відсотками за користування позикою: 7920,00 грн. Стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» суму сплаченого судового збору у розмірі 2662,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, суму сплаченого судового збору у розмірі 3993,60 грн за подання апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн за подання апеляційної скарги.
Позиція інших учасників справи
Представник ОСОБА_1 – адвокат Зубченко І. І. подала відзив на апеляційну скаргу.
Зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що 14.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кошельок» та ОСОБА_1 було укладено Договір надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту № 3485403946-615891, відповідно до умов якого тіло кредиту становить 3000,00 гривень, строк кредиту - 30 днів з можливістю продовження за умови оплати у продовж вказаного період всіх процентів.
Відповідачка жодного разу не здійснювала погашення заборгованості за вказаним договором.
Наведені доводи апеляційної скарги є незрозумілими, оскільки відповідачка не заперечує факту укладення кредитного договору, отримання грошових коштів, а також, належності їй номеру телефону.
Крім того, доводи позивача про те, що кредитний договір не визнаний недійсним, також, не впливають на результат розгляду справи.
Визначаючи необхідну до стягнення заборгованість за відсотками у розмірі 7920,00 грн, позивач обґрунтовував цей розрахунок, пославшись на погоджені сторонами п. 3.6, 3.7, 3.8 кредитного договору.
Однак, доказів того, що строк договору було продовжено суду не надано.
Проценти за користування кредитом: 1980,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,20 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,20 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до пункту 2.2 Договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1 Договору строк Лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом. Тобто, ініціативу щодо продовження строку дії договору мав виявити саме позичальник, сплативши протягом лояльного періоду всі фактично нараховані відсотки за користування коштами. Проте відповідачкою не вчинялися дії, які свідчили б про її намір продовжити строк кредитних правовідносин з позичальником.
Тому надання такому факту у договорі назви «відкладальна обставина» саме по собі не може змінити правову природу грошового зобов`язання та перетворити період після настання строку повернення кредиту на новий період правомірного користування ним за статтею 1048 ЦК України. Водночас, позивач вимог про стягнення сум відповідно до частини другої статті 625 ЦК України не заявляв та в апеляційній скарзі прямо наполягає на тому, що спірні 7920,00 грн є саме платою за правомірне користування кредитом у межах нібито продовженого строку, а не мірою відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду сформульовану у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, де Верховний Суд вказав, що суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.
Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Вважає, що зазначення у договорі двох строків кредитування призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником. Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору від 14.02.2022 щодо строку його дії 30 днів відповідно до п. 2.1 чи 120 днів (30 днів + 90 днів продовження строку в контексті ст. 212 ЦК України) відповідно до п. 3.6, 3.7, 3.8 договору, тому в даному випадку потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав.
Позивач, нараховуючи заборгованість, виходив з іншого строку кредитування (п. 3.7 договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідачка як споживач банківських послуг є слабшою стороною цих правовідносин.
Щодо стягнення з відповідачки витрат на правову допомогу при поданні позову вважає, що визначений судом розмір відповідає критеріям розумності і необхідності. Справа не є складною за характером спірних правовідносин, не потребувала значного обсягу процесуальних дій чи участі адвоката у численних судових засіданнях, а ціна позову становила 10 920,00 грн.
Щодо стягнення з відповідачки витрат на правову допомогу при поданні апеляційної скарги вказує, що не погоджується із заявленим відповідачем розміром витрат на професійну правничу допомогу та вважаємо їх стягнення безпідставним. Вважає, що підстави для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу та судового збору, понесених у зв`язку з поданням апеляційної скарги, відсутні, оскільки рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим із дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому не підлягає скасуванню чи зміні.
Щодо стягнення судових витрат з позивача зазначає, що орієнтовна вартість послуг адвоката за надання правової допомоги відповідачці, пов`язаної з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, складає 8000 грн. Остаточний розрахунок наданих послуг та докази на підтвердження понесення цих витрат будуть подані протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення.
Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду
Згідно з частиною 1 ст. 369 ЦПК України, ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості в розмірі 10 920,00 грн, тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, справа є малозначною в силу прямої вказівки закону.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду від 07.08.2026 фактично оскаржується в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Тому апеляційним судом переглядається в цій частині.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення Надвірнянського районного суду від 07 серпня 2026 року в оскаржуваній частині зазначеним вимогам відповідає.
Фактичні обставини справи
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 14.02.2022 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено Договір № 3485403946-615891 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» (а.с. 13 (зворот)-18).
Згідно з п. 1.1 Договору кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 3000,00 гривень на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до п. 1.4.3 Договору, Графіку розрахунків (Додаток № 1 до Договору) проценти за користування кредитом становлять 2,20 % від фактичного залишку за кожен день користування кредитом.
Також згідно Паспорту кредиту дисконтна процентна ставка в день – 2,20 %, річна дисконтна відсоткова ставка – 803 %, базова процентна ставка в день – 2,2 %, річна відсоткова ставка – 803 % (а.с. 12-13).
Згідно з п. 2.1 Договору кредит надається строком на 30 днів («Лояльний період»), початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.
Відповідно до п. 2.2 Договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1 Договору строк Лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.
Згідно з п. 2.5 Договору кредит надається позичальнику згідно його заявки шляхом безготівкового перерахування суми кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 або іншого електронного платіжного засобу , реквізити якої надані/вказані позичальником з метою отримання кредиту.
Відповідно до п. 3.6 Договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду є відкладальною обставиною в розумінні 212 ст. ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного періоду (п. 3.7); з наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процента річних, що становить 2,2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним (п. 3.8); з наступного дня після закінчення Лояльного періоду у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю сплачувати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 проценти річних від простроченої суми (п. 3.9); у разі порушення позичальником своїх зобов`язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за користування ним, кредитодавець має право нараховувати позичальнику пеню у розмірі до 2-х % від залишку суми кредиту за кожний день прострочення повернення заборгованості, починаючи з першого дня порушення до дня повного погашення заборгованості за кредитом (п. 3.10).
Згідно з п. 9.1 Договору сторонами погоджено, що цей Договір є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.
Підписанням цього договору ОСОБА_1 підтвердила, що отримав від кредитодавця до укладення цього договору інформацію, в тому числі певних наслідків в разі невиконання зобов`язань за договором.
Згідно з повідомленням ТОВ «ТАС ЛІНК» 14.02.2022 о 17:14:35 через платіжну систему ТОВ «ТАС ЛІНК» було проведено успішне зарахування на карту клієнта № НОМЕР_2 , сума операції 3000 грн, опис замовлення: видача кредитних коштів, договір займу № 3485403946-615891 (а.с. 25).
Відповідно до повідомлення АТ «Універсал Банк» від 22.06.2026, наданого на виконання ухвали суду, на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано банківську картку № НОМЕР_1 . Згідно руху грошових коштів по рахунку за період з 13.02.2022 по 15.02.2022 на вказану картку 14.02.2022 зараховано 3000,00 грн від KOSHELOK (а.с. 64-67).
Згідно з детальним розрахунком заборгованості за Договором № 3485403946-615891 від 14.02.2022 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту станом на 13.06.2022 заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором складає 10 920,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 3000,00 грн; заборгованість за відсотками – 7920,00 грн. Всього видано кредиту 3000,00 грн, нараховано відсотків в межах Лояльного періоду до 15.03.2022 – 1980,00 грн, нараховано відсотків за продовжений строк користування позикою – 5940,00 грн; сплачено – 0,00 грн (а.с. 20-21).
Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами була досягнута згода щодо всіх істотних умов Кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Після підписання Кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема у ТОВ «Кошельок» - надання кредитних коштів, а у відповідача - зобов`язання з їх повернення. Доказів повернення відповідачем позивачу вказаної позики матеріали справи не містять, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту 3000,00 грн є обґрунтованою.
Вирішуючи питання про стягнення процентів за користування позикою у розмірі 7920,00 грн, суд прийшов до висновку, що така вимога підлягає частковому задоволенню. Оскільки Договором визначений строк кредитування, який становить 30 днів, а доказів його пролонгації в порядку, передбаченому п. 2.2 Договору, суду не надано, саме протягом вказаного строку позивач мав право нараховувати відповідачу передбачені цим договором відсотки, що становить 1980,00 грн. Вимогу про стягнення з відповідача неустойки позивач не заявляв.
Стягнення судового збору судом розраховано в сумі 1214,17 грн на підставі ст. 141 ЦПК України пропорційно до задоволених позовних вимог.
Також з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу витраченого адвокатом на виконання таких робіт, враховуючи принципи розумності та справедливості, а також часткового задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн із заявлених 10 000,00 грн.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України ).
Статті 6 та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом першої інстанції встановлено, що 14.02.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» було укладено Договір № 3485403946-615891 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором 6278. На виконання умов укладеного Договору позивачем надано відповідачу кредитні кошти в розмірі 3000,00 грн. Однак відповідачка свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту в розмірі 3000,00 грн та за відсотками.
Переглядаючи рішення в межах доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції в частині обставин укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, стягнення тіла кредиту не оскаржується.
Щодо вирішення вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
За змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.
Отже, у випадку настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно норм ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені норми права, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, який було враховано судом першої інстанції, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Такі висновки викладені також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі № 300/438/18.
У справі, що переглядається, умовами кредитного договору передбачено, що кредит – 3000,00 грн – надається строком на 30 днів («Лояльний період»), початком якого є дата підписання Договору, а закінченням - дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця; проценти за користування кредитом становлять 2,20 % від суми кредиту в день, річна відсоткова ставка – 803 %.
При цьому, у п. 2.2 Договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1 Договору строк Лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.
Відповідно до п. 3.6 Договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду є відкладальною обставиною в розумінні 212 ст. ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного періоду (п. 3.7); з наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процента річних, що становить 2,2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п. 3.8); з наступного дня після закінчення Лояльного періоду у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю сплачувати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 проценти річних від простроченої суми (п. 3.9); у разі порушення позичальником своїх зобов`язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за користування ним, кредитодавець має право нараховувати позичальнику пеню у розмірі до 2-х % від залишку суми кредиту за кожний день прострочення повернення заборгованості, починаючи з першого дня порушення до дня повного погашення заборгованості за кредитом (п. 3.10).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка не здійснювала жодних погашень заборгованості протягом Лояльного періоду, і свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту не виконала взагалі.
Заявляючи вимогу про стягнення з відповідача відсотків, нарахованих за межами 30 днів кредитування, визначених договором, позивач посилався на факт продовження строку користування кредитними коштами відповідно п. 3.6 Договору.
Однак, факт неповернення кредиту у визначений договором строк, в даному випадку після спливу 30 днів кредитування, свідчить не про продовження строку договору, а про неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань.
Таким чином, застосування п. 3.6 Договору щодо продовження дії договору строком на 90 днів можливе за виконання п. 2.2 Договору шляхом оплати позичальником протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.
Але відомості щодо оплати будь-яких платежів позивачем на надано.
Очевидно, позичальник не виконав умов, за яких можливе продовження строку користування кредитом на підставі п.п. 2.2, 3.6 Договору.
Інших погоджених сторонами умов продовження строку кредитування кредитний договір не містить.
Тому нарахування відсотків за користування кредитом після погодженого сторонами 30 днів строку кредитування – до 13.06.2022 є неправомірним.
І суд першої інстанції обґрунтовано вирішив стягнути з відповідачки на користь позивача такі відсотки в межах строку кредитування – з 14.02.2022 по 15.03.2022.
Що стосується доводів апелянта про те, що сторони погодили продовження строку користування кредитом до 120 днів з моменту укладення договору (30 днів + 90 днів), то такі не спростовують наведеного. Положеннями договору дійсно передбачено можливість такого продовження позичальником – шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом. Однак, доказів того, що позичальник ініціювала продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.
Відтак, посилання скаржника, що строк кредитування з 16.03.2022 до 13.06.2022 погоджений сторонами не заслуговують на увагу.
Твердження апелянта про те, що позичальник, який не повернув кредит до спливу лояльного періоду та продовжив користуватися кредитом має сплатити проценти за користування кредитом згідно п. 3.6 Договору не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Пунктом 3.1 Договору встановлено, що проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом.
У постанові Великої палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 від 05.04.2023 зазначено, що уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Приписи ч. 2 та ч. 3 ст. 6 і ст. 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.
У ч. 3 ст. 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто ч. 3 ст. 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
В п.п. 3.6, 3.8. Договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду є відкладальною обставиною в розумінні 212 ст. ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного періоду (п. 3.7); з наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процента річних, що становить 2,2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п. 3.8).
При цьому, в п. 3.9 чітко передбачили, що з наступного дня після закінчення Лояльного періоду у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю сплачувати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 проценти річних від простроченої суми.
Натомість, позивач, нараховуючи заборгованість по процентах після закінчення строку кредитування (30 днів), виходив з іншого строку кредитування, визначеного п. 3.7 Договору та процентної ставки, встановленої п. 3.8 Договору, що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.
Зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem). А тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення відсотків за 30 днів у визначений договором строк кредитування.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а фактично зводяться до незгоди з рішенням суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції, який належним чином дослідив та оцінив подані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального і процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Щодо зазначеного апелянтом, що суд першої інстанції безпідставно зменшив суму відшкодування з відповідача на користь позивача витрат за правничу допомогу, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно вимог частин першої-третьої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Позивачем заявлялися вимоги про стягнення витрат на правову допомогу.
Суд з урахуванням наданих доказів на понесення таких витрат позивачем, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності, критерій реальності адвокатських витрат, а також виходячи з конкретних обставин справи, її складності, вважав за можливе зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції до 4000,00 грн та враховуючи часткове задоволення позову стягнути 2000,00 грн таких витрат.
І підстав для зміни такого рішення колегія суддів не вбачає.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Щодо суті апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині – без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки судом апеляційної інстанції рішення місцевого суду по суті вимог не змінюється і не скасовується, підстави для нового розподілу судового збору відсутні.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Ціна позову в цій справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, тому судове рішення у цій справі в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» залишити без задоволення.
Рішення Надвірнянського районного суду від 07 серпня 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча: О. О. Томин
Судді: І. В. Бойчук
О. В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 09 листопада 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua