Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №344/1347/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/1347/26

Провадження № 22-ц/4808/2134/26

Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О. В.,

суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.,

з участю секретаря Панасюк В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Олейняш Михайло Іванович, на рішення Івано-Франківського міського суду від 28 серпня 2026 року, у складі судді Домбровської Г. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати дії ОСОБА_2 такими, що завдали їй моральної шкоди; стягнути з нього на її користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 2013 року відповідач систематично вчиняє щодо позивачки протиправні дії, влаштовує конфлікти та принижує її, завдаючи моральних страждань і негативних переживань.

Вказувала, що сторони проживають в одному будинку, який поділений між ними в натурі, однак відповідач створює позивачці перешкоди у користуванні належною їй частиною житла: самовільно відключив її від електро-, газо- та водопостачання, а також обмежує доступ до приміщення, внаслідок чого вона змушена потрапляти до своєї кімнати через вікно.

Позивачка стверджувала, що такі дії відповідача негативно позначилися на її здоров`ї, спричинили душевні страждання та порушили звичний спосіб життя. У зв`язку з цим вона неодноразово зверталася за медичною допомогою, перебувала на стаціонарному лікуванні та зверталася до правоохоронних органів.

З огляду на викладене, позивачка оцінювала завдану їй моральну шкоду в 200 000 грн та просила стягнути зазначену суму з відповідача.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 28 серпня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Олейняш М. І. подав апеляційну скаргу. Вважає, що рішення суду суперечить нормам матеріального і процесуального права.

Зазначає, що обов`язок відшкодування моральної шкоди виникає за наявності сукупності таких умов: факту завдання моральної шкоди, протиправності поведінки заподіювача, причинного зв`язку між його діями та завданою шкодою, а також вини особи. При цьому позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинного зв`язку, тоді як відповідач — відсутність протиправності та вини.

Також не кожне завдання моральної шкоди є підставою для її відшкодування, а розмір компенсації визначається судом з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, ступеня вини, інших істотних обставин, а також вимог розумності та справедливості. Якщо сторони не досягли згоди щодо способу та розміру компенсації, такі питання вирішуються судом.

Судом не взято до уваги обставини про те, що позивачка ОСОБА_1 неодноразово повідомляла поліцію про неправомірну поведінку відповідача ОСОБА_2 , такою поведінкою відповідач систематично спричиняв позивачці душевні страждання, хвилювання, переживання, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Позивачка зазначає, що протягом 2025–2026 років неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні у зв`язку з погіршенням стану здоров`я. Зокрема, у червні 2025 року їй діагностовано транзиторну ішемічну атаку, ішемічну хворобу та епілептичний напад, а у квітні 2026 року – гострий ішемічний інсульт та супутні серцево-судинні захворювання.

Крім того, за результатами обстежень у вересні 2026 року виявлено менінгіому лівої лобної ділянки головного мозку та симптоматичну епілепсію, що підтверджується медичними документами та результатами МРТ.

Позивачка вважає, що всі ці хвороби потребують спокою, проте відповідач своєю поведінкою навпаки сприяє їх ускладненню. Позивачка пов`язує наявність цих хвороб і їх загострення з неправомірною поведінкою відповідача ОСОБА_2 . Зазначає, що суд не встановив причинно-наслідкового зв`язку хвороб позивачки ОСОБА_1 і дій відповідача ОСОБА_2 , отже неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи.

Просила скасувати рішення суду та ухвалити постанову про задоволення позовної заяви та стягнути з ОСОБА_2 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу. Проте, вказаний відзив не підписаний відповідачем чи його представником.

Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

У частині четвертій статті 183 ЦПК України закріплено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Враховуючи наведене, відзив представника ОСОБА_2 колегія залишає без розгляду, оскільки він не підписаний.

В засіданні апеляційного суду скаржниця та її представник адвокат Олейняш М. І. доводи апеляційної скарги підтримали.

Представниця відповідача адвокат Жидецька С. Р. заперечила проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Згідно положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивачки та представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

За змістом частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам судове рішення відповідає.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_4 будь-яких протиправних дій щодо ОСОБА_1 , вини відповідача та причинного зв`язку між його діями й завданою моральною шкодою позивачу. Відтак, суд прийшов до висновку про відсутність підтвердження завдання позивачу моральної шкоди відповідачем та понесення нею моральних страждань. Крім того, твердження позивача про завдану їй моральну шкоду не зумовлюють настання обов`язку з її відшкодування з боку відповідача.

Суд вважав, що сам по собі факт поділу будинку в судовому порядку за позовом ОСОБА_1 не підтверджує наявність правових підстав для відшкодування їй моральної шкоди відповідачем. Натомість, наявні в матеріалах справи відповіді з правоохоронних органів за результатами розгляду заяв ОСОБА_1 , свідчать про те, що правоохоронцями не було встановлено фактів домашнього насильства з боку ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 чи протиправності його дій, а констатовано між сторонами наявність цивільно-правових відносин.

З вказаними висновками колегія суддів погоджується.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають в одному будинку за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 є дружиною рідного брата відповідача – ОСОБА_5 , якого за життя було визнано недієздатним та який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11.11.2025 року у справі №344/11310/19 проведено реальний поділ житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , згідно варіанту поділу №2 висновку судової будівельно-технічної експертизи №05/04-2018 від 16 квітня 2018 року. Виділено ОСОБА_1 співвласнику 59/400 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 по першому поверху житлову кімнату 1-5, площею 16,1 кв.м. Виділено ОСОБА_2 співвласнику 341/400 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 наступні житлові приміщення: підвал: І кладова площею 4,8 кв.м, ІІ кладова площею 5,9 кв.м., по першому поверху: №1-1 коридор площею 9,8 кв.м., 1-2 ванну площею 4,8 кв.м., 1-3 житлова кімната площею 15,3 кв.м., житлова кімната 1-4 площею 16,3 кв.м., 1-6 кухня площею 14,9 кв.м., 1-7 кладова площею 3,3 кв.м.; по мезоніну 1-8 коридор 16,0 кв.м., житлова кімната 1-9 площею 9,8 кв.м., житлова кімната 1-10 площею 10,0 кв.м.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію у розмірі перевищення частки над ідеальною у сумі 21 182, 00 грн.

Зобов`язано сторони закласти дверний проріз між приміщеннями «1 - 4» та «1-5». ОСОБА_1 влаштувати дверний проріз в приміщення «1-5», влаштувати добудову до будинку з приміщеннями: тамбуру пл.3,0 кв.м. під літ.ІІІ, кухнею пл.7,1 кв.м. під літ IV.

Звертаючись з позовом про стягнення моральної шкоди, ОСОБА_1 посилалась на те, що з 2013 року відповідач влаштовує сварки та знущається з неї, створив неможливі умови для проживання, оскільки від`єднав належну їй частину будинку від електромережі, газу та водопостачання, а також не допускає її до належної їй частини житлового будинку.

На підтвердження зазначених обставин позивачка посилалась, зокрема, на матеріали перевірок, проведених правоохоронними органами за її зверненнями.

Так, 28.11.2008 року дільничним інспектором Пасічнянського МВМ за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_2 .

Крім того, 03.01.2015 року оперуповноваженим СДБЕЗ Івано-Франківського МВ УМВС складено висновок за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 щодо недопуску працівників РЕМ до будинку за адресою: АДРЕСА_1 . За результатами перевірки встановлено, що матеріали звернення мають цивільно-правовий характер.

Також, відповідно до довідки від 15.05.2025 року, складеної старшим інспектором СПДН відділу превенції Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 , факт домашнього насильства свого підтвердження не знайшов, водночас у матеріалах звернення вбачаються ознаки цивільно-правових відносин.

Таким чином, із наведених документів убачається, що звернення ОСОБА_1 у різні роки були предметом розгляду правоохоронних органів, за результатами яких приймалися відповідні процесуальні рішення, відповідно до яких обставини конфлікту між сторонами оцінювалися, зокрема, як такі, що мають цивільно-правовий характер.

Відповідно до частин першої - третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 607/11755/20).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, обґрунтовано виходив із того, що звернення позивачки до правоохоронних органів саме по собі не підтверджує заподіяння їй моральної шкоди, натомість матеріали справи не містять належних і допустимих доказів протиправної, винної поведінки відповідача чи інших обставин, які б свідчили про завдання їй відповідачем моральної шкоди.

Доводи скаржниці про те, що погіршення стану її здоров`я та виникнення зазначених захворювань пов`язані саме із поведінкою відповідача, не свідчать про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями останнього та встановленими у неї захворюваннями, оскільки медичні документи підтверджують лише стан здоров`я позивачки, але не причини його погіршення. Відтак, за відсутності належних і допустимих доказів того, що саме поведінка відповідача спричинила виникнення чи загострення захворювань позивачки, твердження про неповне з`ясування судом обставин справи є необґрунтованими.

При цьому слід ураховувати, що причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Відтак, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що позивачка не надала достатніх належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння їй моральних страждань, встановлення факту протиправності дій відповідача, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача і його вини в заподіянні цієї шкоди.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Олейняш Михайло Іванович, залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 28 серпня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний тест постанови виготовлено 09 листопада 2026 року.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: І. В. Бойчук

О. О. Томин