Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №214/10563/26 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про розірвання шлюбу

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №214/10563/26

Суддя: Остапенко В. О.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/12261/26 Справа № 214/10563/26 Суддя у 1-й інстанції - Сіденко С.І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 214/10563/26

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Остапенко В.О.

суддів – Акуленка В.В., Бондар Я.М.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Оклу Юнус

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Стефанюк Ольга Миколаївна, на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 вересня 2026 року, яку постановлено суддею Сіденком С.І. в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складення повного тексту відсутні,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Оклу ОСОБА_2 розірвання шлюбу.

В обґрунтування позову зазначила, що 17 лютого 2025 року Муніципалітетом Денізлі Відділом Інджиліпинар, в м. Памуккале, Турецької Республіки між позивачкою, яка є громадянкою України, та громадянином Туреччини – відповідачем Оклу ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, реєстровий номер 03/144.

Вказує, що спільне життя з відповідачем не склалося у зв`язку з різними поглядами на життя та відсутністю взаєморозуміння. Сторони втратили почуття один до одного, неодноразового намагалися знайти порозуміння та зберегти родину, однак це не змінило ситуацію. Примирення між ними вже неможливе. Наразі родина існує лише формально, а шлюбно-сімейні відносини між ними фактично припинені. Спільного господарства не ведуть, неповнолітній дітей не мають, а збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки.

Щодо територіальної підсудності справи позивачка зазначила, що адреса фактичного місця проживання Оклу ОСОБА_3 на даний момент невідома. Після укладення шлюбу подружжя спільно проживало та вело спільне господарство у м. Кривому Розі за адресою: АДРЕСА_1 , тому саме ця адреса є останнім відомим місцем фактичного проживання та перебування відповідача, у зв`язку з чим, справа підсудна Саксаганському районному суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 вересня 2026 року позовну заяву повернуто позивачці ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Стефанюк О.М., посилаючись на порушення судом норм процесуального законодавства, просить вищевказану ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми законодавства щодо підсудності справи, оскільки, як зазначив Верховний Суд у справі № 199/15273/25, достатнім є зазначення позивачем останнього відомого йому місця проживання відповідача та вказав, що повертаючи позов, суди порушують ч. 9 ст. 28 ЦПК України.

Крім того, зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції норм про міжнародну юрисдикцію, оскільки позивачка на час розірвання шлюбу продовжує проживати на території України, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України, що відповідає Закону України «Про міжнародне приватне право».

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 14 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, оскільки оскаржується ухвала суду, зазначена у п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

07 вересня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Оклу ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (а.с. 1).

Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади від 01 вересня 2026 року, ОСОБА_1 з 23 грудня 2013 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18).

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції, дійшов висновку, що позивачка є громадянкою України, а відповідач є громадянином іншої держави, угоди про підсудність справи з іноземним елементом судам України суду не надано, відповідач зареєстрований на території Туреччини, неповнолітніх дітей на утриманні позивачки немає, доказів того, що через стан здоров`я чи з інших поважних причин позивачка не може звернутись за місцем реєстрації відповідача не надала.

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Предметом позову у справі, яка переглядається, є розірвання шлюбу укладеного між громадянином України та громадянином іншої держави за законодавством іншої держави.

Згідно з частиною першою статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них (частина друга статті 28 ЦПК України).

Згідно з частиною дев`ятою статті 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Відповідно до абзацу 2 частини першої та дев`ятої статті 187 ЦПК України, якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи відповідача. Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України (частина десята статті 187 ЦПК України)

У позові Оклу І.В. зазначила, що їй невідомо місце реєстрації чи перебування відповідача на даний час, тому нею вказано останнє їй відоме місце перебування відповідача в Україні – АДРЕСА_1 .

Отже, дані про те, що позивачці відомо місце реєстрації чи перебування відповідача на даний час, відсутні.

Згідно з п. 2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється, зокрема, у формі, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

Під час вирішення питання про визначення підсудності спору про розірвання шлюбу Верховний Суд керується положеннями ЦПК України та Законом України «Про міжнародне приватне право», якими встановлено порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.

Відповідно до ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Так, у міжнародному цивільному процесі під підсудністю цивільних справ за участю іноземних осіб (міжнародною підсудністю) розуміють компетенцію судів певної держави щодо розгляду і вирішення цивільних справ та здійснення окремих процесуальних дій щодо іноземного елемента. Тому, спочатку необхідно вирішити питання про те, чи підлягає розгляду конкретна справа на території держави, до суду якої звернувся заявник, а вже потім має бути визначений конкретний суд, наділений повноваженнями вирішувати подібні цивільні справи.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені ст. 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється за правилами іншого судочинства.

У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

З урахуванням викладеного, на цивільні справи з іноземним елементом поширюються як загальні, так і спеціальні правила підсудності. Тому суд повинен був з`ясувати питання про те, чи поширюється його компетенція на розгляд даної справи.

Частиною 1 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Згідно ч. 1 ст. 61 вказаного Закону подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно ч. 1 ст. 63 зазначеного Закону припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі та вирішення спору по суті суду першої інстанції належить з`ясувати дотримання позивачем вимог ст. 16, 60, 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» щодо наявності підстав для звернення до суду України.

Крім того, розгляд цієї справи саме судами України найбільше відповідає принципам ефективності судового захисту, правової визначеності та забезпечення права особи на припинення шлюбних відносин.

Розгляд справи українським судом забезпечить можливість безперешкодного внесення відповідних відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян України після набрання рішенням законної сили та дозволить сторонам оперативно реалізувати свої права, пов`язані з припиненням шлюбу, зокрема право на укладення нового шлюбу.

Натомість, звернення до суду іноземної держави призведе до необхідності проходження додаткових процедур визнання та легалізації (апостилювання, консульської легалізації, перекладу та нотаріального засвідчення документів), а також подальшого визнання такого рішення на території України для внесення відповідних відомостей до державних реєстрів. Це істотно ускладнить реалізацію сторонами їхніх особистих немайнових прав та призведе до невиправданого затягування процедури припинення шлюбу.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду повинно бути реальним та ефективним, а не теоретичним чи ілюзорним. Відмова у розгляді справи судами України за наявності достатнього зв`язку спірних правовідносин з Україною фактично створює для позивача надмірні та непропорційні перешкоди у реалізації права на судовий захист.

Додатково слід врахувати, що позивачці не відоме фактичне місце проживання, перебування чи реєстрації відповідача ані на території України, ані на території Турецької Республіки, ані на території будь-якої іншої держави. Будь-які відомості про актуальне місце проживання відповідача у позивачки відсутні.

Саме з цих підстав позов було подано відповідно до ч. 9 та ч. 10 ст. 28 ЦПК України - за останнім відомим місцем проживання відповідача в Україні, а саме: АДРЕСА_1 .

Більше того, відсутність відомостей про місце проживання відповідача за кордоном фактично унеможливлює звернення позивачки до компетентного суду іноземної держави, оскільки визначення територіальної юрисдикції такого суду без відомостей про місце проживання відповідача є неможливим. За таких обставин саме суди України є єдиним ефективним засобом судового захисту права позивачки на припинення шлюбу.

Фактично висновок суду першої інстанції створює ситуацію, за якої позивачка позбавляється можливості розірвати шлюб у будь-якій державі світу, оскільки місце проживання відповідача їй невідоме. Такий підхід суперечить ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципу доступу до правосуддя та правовій позиції ЄСПЛ про те, що право на суд має бути практичним та ефективним, а не теоретичним та ілюзорним. За відсутності доступного способу звернення до іноземного суду відмова українського суду у розгляді справи фактично позбавляє позивачку можливості реалізувати право на припинення шлюбу та перетворює шлюбні відносини на примусові всупереч волі одного з подружжя. Це несумісно з принципом свободи шлюбу, гарантованим ст. 51 Конституції України та ст. 24, 56, 105, 110 СК України.

Таким чином, розгляд даної справи судами України є найбільш ефективним, пропорційним та таким, що забезпечує реальний доступ позивача до правосуддя.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 569/2295/19 (провадження № 61-14212св19) зазначено, що «повернення позовної заяви позивачеві із вказаних в оскаржуваних судових рішеннях підстав законом не передбачено, оскільки у разі встановлення того, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає її за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, а у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі».

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 501/2443/18 (провадження № 61-12785св19).

Неможливість встановити офіційну реєстрацію відповідача через державні бази даних не дозволяє суду повертати позов. Суд повинен відкрити провадження у справі за останньою відомою адресою відповідача, забезпечивши його повідомлення через вебпортал судової влади.

Такий висновок зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховний Суд у постанові від 20 травня 2026 року у справі № 199/15273/25.

За наведених обставин, апеляційна скарга позивачки підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала, як така, що суперечить нормам процесуального права, підлягає скасуванню з передачею справи на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 379 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Стефанюк Ольга Миколаївна, задовольнити.

Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 вересня 2026 року скасувати, справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 09 листопада 2026 року.

Головуючий

Судді

Оригінал: reyestr.court.gov.ua