Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №214/7553/26 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: дарування

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №214/7553/26

Суддя: Остапенко В. О.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/11906/26 Справа № 214/7553/26 Суддя у 1-й інстанції - Попов В.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 214/7553/26

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в порядку ч.13 ст. 7, ч.2 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 серпня 2026 року, яка постановлена суддею Поповим В.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування в якому позивач просив суд визнати недійсним договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений представником дарувальника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а також просив застосувати наслідки недійсності вказаного правочину виключно у спосіб, передбачений ст. 216 ЦК України, шляхом повного відновлення первісного майнового стану сторін, що існував до вчинення правочину, включно з відновленням за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру як первісного титульного власника, припиненням усіх речово-правових наслідків, які виникли на підставі оспорюваного договору, зокрема права власності відповідача та приведенням відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у стан, що відповідає відсутності юридичної дії оспорюваного правочину, як технічного відображення наслідків його недійсності.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 серпня 2026 року вказану позовну заяву повернуто позивачу на підставі ст. 44 ЦПК України.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неврахування того, що подібність спорів не є автоматичним зловживанням процесуальними правами а наявність справ № 214/6638/25, № 214/693/26, № 214/5861/26 та № 214/7553/26 свідчить лише про фактичний та предметний зв`язок між спорами, що не доводе недобросовісності процесуальної поведінки ОСОБА_1 та свідчать лише про фактичний та предметний зв`язок між спорами, але самі по собі не доводять недобросовісності процесуальної поведінки ОСОБА_1 .

Апелянт зазначає, що суд не довів мети, яку поклав в основу висновку про зловживання, лише зазначив, що наступні позови подавалися з метою повторного розгляду вже вирішеної справи та відволікання часових, людських і матеріальних ресурсів суду та інших учасників. Проте оскаржувана ухвала не містить жодного конкретного доказу того, що саме такою була мета ОСОБА_1 . Посилання суду на справу № 214/5861/26 не підтверджує встановленого зловживання процесуальними правами, а лише свідчить про факт попереднього звернення ОСОБА_1 до суду.

Також зазначає, що для застосування статті 44 ЦПК України недостатньо встановити, що позов може бути необґрунтованим, неналежно обраним або таким, що не підлягає задоволенню. Необхідно встановити обставини, які свідчать саме про недобросовісний характер процесуальної поведінки та її несумісність із призначенням права на звернення до суду. Оскаржувана ухвала такого розмежування не містить. Суд фактично використав відсутність у ОСОБА_1 певного матеріального права чи статусу як аргумент для висновку про зловживання процесуальним правом. Таким чином, суд підмінив питання про те, чи має позивач право на заявлений захист, питанням про те, чи добросовісно він скористався правом на звернення до суду. Це різні правові питання, які потребують самостійного встановлення та правової оцінки.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, ухвалу суду першої інстанції - залишити без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ст. 369 ЦПК України, оскільки оскаржується ухвала, передбачена п.6 ст. 353 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що у цій справі наявна сукупність ознак зловживання процесуальними правами: повторне оскарження того самого договору дарування; використання іншої пов`язаної особи як нового позивача; спрямованість позову на відновлення права не позивача, а ОСОБА_3 ; використання спадкового інтересу як формального обґрунтування; спроба повторного запуску спорів після розгляду справи № 214/6638/25, що свідчить про штучне створення нового судового спору, що суперечить принципам добросовісності, правової визначеності та остаточності судових рішень, тому відповідно до ч. 3 ст. 44 ЦПК України, подання даного позову є зловживанням процесуальними правам.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За правилом ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У ч. 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.

Згідно ч. 3 ст. 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Частиною 4 ст. 44 ЦПК України передбачено, що суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ч. 2-5 ст. 13 цього Кодексу.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідками щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року під час розгляду справи № 199/6713/14-ц зазначено, що учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (п. 1 ч. 2 ст. 43 ЦПК України). Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1 ст. 44 ЦПК України). За змістом частин другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.

Зазначені норми права свідчать про те, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права та інтересу способами, які не заборонені законом, перелік яких не є вичерпним.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції в червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування в якому позивач просив суд визнати недійсним договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений представником дарувальника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а також просив застосувати наслідки недійсності вказаного правочину виключно у спосіб, передбачений ст. 216 ЦК України, шляхом повного відновлення первісного майнового стану сторін, що існував до вчинення правочину, включно з відновленням за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру як первісного титульного власника, припиненням усіх речово-правових наслідків, які виникли на підставі оспорюваного договору, зокрема права власності відповідача та приведенням відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у стан, що відповідає відсутності юридичної дії оспорюваного правочину, як технічного відображення наслідків його недійсності.

Позивач посилається на те, що встановлення судом факту відсутності у дарувальника вільного, усвідомленого та реального волевиявлення на вчинення договору дарування у системному зв`язку всіх досліджених доказів виключає дію презумпції правомірності правочину та зумовлює визнання такого договору недійсним як такого, що не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України.

За своєю юридичною природою позов - це матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою (відповідачем).

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістомп.1 ст.6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст. 2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Пред`явлення позову (заяви) це процесуальна дія, яка має здійснюватися у порядку, передбаченому ЦПК України.

Таким чином, в діях позивача, який вважає, що його права порушені відповідачами, до яких він і пред`явив позов, судова колегія не вбачає завідомо безпідставного залучення особи як відповідача (співвідповідача) з метою зміни підсудності справи, а лише використання процесуальних прав, прямо передбачених ЦПК України. Своїми діями ОСОБА_1 не порушив і не обмежив законних прав інших осіб.

На вищевказане суд першої інстанції уваги не звернув, зазначених вимог закону суд не дотримався, чим обмежив сторону позивача у доступі до правосуддя в розумінні практики Європейського суду з прав людини, допустив порушення норм процесуального права та прийшов до передчасного висновку про зловживання процесуальними правами та як наслідок цьому про повернення позовної заяви.

Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначені в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».

У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що «ст. 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визначено, що виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Висновки про недопущення надмірного формалізму при вирішенні судом питань, пов`язаних з реалізацією особою свого права на доступ до правосуддя, викладені також у постановах Верховного Суду, зокрема від 26 грудня 2019 року у справі № 367/8573/17, від 18 грудня 2018 року у справі № 761/5894/17, від 09 липня 2019 року у справі № 826/6479/18.

Апеляційний суд приходить до висновку, що повернення позовної заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладене, ухвала Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 серпня 2026 року не може вважатися законною та обґрунтованою.

Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 серпня 2026 року скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 379 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 серпня 2026 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 09 листопада 2026 року.

Головуючий:

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua