Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №211/14219/25 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №211/14219/25

Суддя: Остапенко В. О.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10619/26 Справа № 211/14219/25 Суддя у 1-й інстанції - Юзефович І.О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 211/14219/25

Дніпровський апеляційний суд ускладі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

сторони:

позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шемет Ігор Олегович, на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 липня 2026 року, яке ухвалено суддею Юзефовичем І.О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

В грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивова на тим, що 21 грудня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 497944. Сума кредиту – 7 000 грн.

12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» було укладено договір факторингу №1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі за договором про надання фінансового кредиту № 497944 від 21 грудня 2018 року.

Таким чином, позивач ТОВ «Він Фінанс» набуло прав кредитора відносно відповідачки ОСОБА_1

25 липня 2024 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було перейменовано на ТОВ «Він Фінанс».

З врахуванням наведеного позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 497944 від 21 грудня 2018 року у розмірі 17 039,88 грн, яка складається з: 13 020 грн - заборгованості за кредитом; 2847,01 грн - суми інфляційних втрат, 1 172,87 грн - 3% річних, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 липня 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТО«³н Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 497944 від 21 грудня 2018 року у загальному розмірі 17 039, 88 грн, яка складається з: 13 020 грн - суми заборгованості, 2 847,01 грн - інфляційних втрат, 1 172,87 грн - 3% річних.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТО«³н Фінанс» судовий збір в розмірі 2 422 грн 40 коп та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідач по справі категорично заперечує факт укладення кредитного договору, подання заявки на отримання кредиту, реєстрації в інформаційній системі кредитодавця, ознайомлення з умовами кредитування, використання електронного підпису або одноразового ідентифікатора та отримання кредитних коштів.

Апелянт зазначає, що відповідно до листа АТ КБ «ПриватБанк» від 28 квітня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260416/94427, впродовж 2018–2019 років електронний цифровий підпис на ім`я ОСОБА_1 акредитованим центром сертифікації ключів ПриватБанку не формувався, а перший кваліфікований електронний підпис було створено лише у 2021 році. В оскаржуваному рішенні суд не навів змісту поданих відповідачем пояснень, не згадав про лист АТ КБ «ПриватБанк», не надав цьому доказу жодної оцінки та не зазначив мотивів відхилення заперечень відповідача. Суд обмежився формальним твердженням про те, що відповідач не подала відзиву. Водночас назва поданого процесуального документа не звільняла суд від обов`язку розглянути викладені в ньому заперечення та оцінити доданий доказ. Таким чином, суд фактично вирішив справу без урахування позиції відповідача, хоча ця позиція була подана до ухвалення рішення та стосувалася основної обставини, що підлягала доказуванню, а саме існування між сторонами кредитних правовідносин. Це порушує вимоги статей 12, 13, 43, 89, 263–265 ЦПК України щодо змагальності сторін, оцінки доказів, законності та обґрунтованості судового рішення.

Також апелянт зазначає, що з оскаржуваного рішення неможливо встановити, яким саме видом електронного підпису було підписано спірний договір, який одноразовий ідентифікатор використовувався, на який номер телефону він направлявся, кому належав відповідний номер телефону та якими доказами підтверджується введення цього ідентифікатора саме ОСОБА_1 .. Суд також не встановив, коли відповідач зареєструвалася в інформаційній системі кредитодавця, з якого пристрою здійснювався вхід до особистого кабінету та яким чином було проведено ідентифікацію особи позичальника. Суд не зазначив і конкретного доказу фактичного перерахування кредитних коштів відповідачу.

В оскаржуваному рішенні відсутні відомості про дату та номер платіжної операції, рахунок або банківську картку, на яку нібито було перераховано 7 000 грн, а також докази належності відповідного рахунку чи картки ОСОБА_1 . Твердження суду про перерахування коштів викладене без посилання на банківську виписку, платіжне доручення або інший первинний платіжний документ.

Судом першої інстанції не встановлено склад і правильність розрахунку заборгованості та безпідставно стягнуто інфляційні втрати і три проценти річних. В оскаржуваному рішенні зазначено, що сума кредиту становила 7 000 грн, строк кредитування - 20 днів, а процентна ставка - 1,35 процента від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Виходячи з наведених умов, проценти за двадцять днів становлять 1 890 грн, а загальна сума кредиту та процентів - 8 890 грн. Проте суд стягнув 13 020 грн, не встановивши, з яких складових утворилася ця сума, яка її частина є тілом кредиту, за який період нараховано проценти та на підставі якої умови договору розмір заборгованості було збільшено на 6 020 грн.

Стягуючи 2 847,01 грн інфляційних втрат та 1 172,87 грн трьох процентів річних, суд не визначив початкову та кінцеву дати нарахування, кількість днів прострочення, застосовані індекси інфляції та формулу розрахунку. За відсутності цих відомостей перевірити правильність присуджених сум неможливо.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з договором № 497944 про надання фінансового кредиту від 21 грудня 2018 року , ТОВ «Авентус Україна» та відповідачка ОСОБА_1 уклали даний договір. Сума кредиту – 7000 грн. Строк дії договору - 20 днів. Сторони також погодили фіксовану процентну ставку за користування кредитом 1,35 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом у межах строку надання кредиту (а.с. 17-18).

Первісний кредитор виконав умови кредитного договору та переказав на рахунок Відповідача безготівковим шляхом кошти, в свою чергу позичальник, не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів в наслідок чого виникла заборгованість.

Відповідно до розрахунку заборгованості (станом на дату відступлення права вимоги), загальна заборгованість відповідачки ОСОБА_1 становить 13 020 грн. (а.с. 21).

Згідно з договором факторингу № 1 від 12 квітня 2018 року ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ТОВ «Авентус Україна» уклали договір факторингу, у відповідності до якого, ТОВ «Авентус Україна» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» зобов`язується їх прийняти (а.с. 14-15).

У реєстрі прав вимоги №15 від 29 березня 2019 року зазначено дані про відповідачку ОСОБА_1 (а.с. 24-25).

Відповідно до розрахунку позивача ТОВ «Він Фінанс» сума боргу відповідачки ОСОБА_1 становить 13 020 грн (а.с. 11).

25 липня 2024 року на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс» (ЄДРПОУ 38750239).

На підставі наказу № 55-к від 25 липня 2024 року на виконання Протоколу № 1706 від 25 липня 2024 року внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства. Докази, що підтверджують зміну назви Товариства на ТОВ «Він Фінанс» додаються, в тому числі виписка з ЄДР № 140801500422 від 26 липня 2024 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів укладення між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою кредитного договору, первісний кредитор у повному обсязі виконав свої зобов`язання за договором, надавши кредит відповідачці, яка свої зобов`язання у строки, передбачені договором щодо повернення суми кредиту та процентів за користування кредитом не виконала, внаслідок чого у відповідачки виникла заборгованість. Вимоги позивача про стягнення з відповідачки інфляційних втрат, 3 % річних, штрафів та пені підлягають задоволенню, оскільки ці суми нараховані до 23 лютого 2022 року, до запровадження в Україні воєнного стану.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

При вирішенні спору колегія суддів керується такими нормами права.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства , а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням (ст. 610 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, якою регламентовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 вищевказаного Закону, - це одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ч. 3, 4, 6 ст. 11 вищевказаного Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Частиною 12 ст. 11 Закону визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції, так якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналізуючи положення вищевказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору кредиту № 497944 від 21 грудня 2018 року, його було укладено в електронному вигляді за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом України «Про електронну комерцію».

Отже, матеріали справи містять достатньо доказів, із яких вбачається, що 21 грудня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 був укладений договір кредиту № 497944 в електронній формі, умови яких первісним кредитором були виконані, а саме щодо отримання 7 000 грн кредиту, однак відповідач у передбачений договором строк тіло кредиту не повернула та відсотки за його користування не сплатила.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, враховуючи положення вказаних статей, ТОВ «Він фінанс» є новим кредитором у зобов`язаннях з відповідачкою ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності .

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач отримала кредитні кошти і у неї виникло зобов`язання повернути їх, у розмірах та у строки, зазначеними в кредитному договорі.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З індивідуальної частини договору № 497944 про надання фінансового кредиту від 21 грудня 2018 року встановлено, що: отримано кредит у розмірі 7 000 грн (п. 1.1 даного договору); плата за кредит – 1,35 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом (п. 1.2.1 цього договору), (492,75 % річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору, починаючи з наступного дня після дня надання кредиту; строк дії договору 30 днів, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов`язань за цим Договором, кредит надається строком на 20 днів (п. 1.4. цього договору); у разі порушення Клієнтом строків виконання зобов`язань за Договором та у разі, якщо встановлена підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 цього Договору процентна ставка за користування кредитом менша ніж 1.8 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству процент за користування кредитом у розмірі 1.8 % (один кома вісім процента) від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня користування кредитом у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору. При цьому Клієнт розуміє та надає згоду Товариству, що така зміна процентної ставки не є односторонньою зміною умов договору.

З графіку розрахунків до договору про надання фінансового кредиту № 497944 від 21 грудня 2018 року, який підписаний стронами, вбачається узгодження між сторонами суми нарахованих відсотків в межах сроків кредитування в розмірі 1 890 грн.

Разом з тим, як слідує з умов кредитного договору, колегія суддів вважає помилковими доводи відповідача про визначення виключно 20-ти днів кредитного зобов`язання, адже у п. 1.4 цього договору вказано, що строк дії договору 20 днів, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов`язань за цим Договором. При цьому, суд звертає увагу, що від кредитора не надходило в строк до 29 березня 2019 року (дата переходу права вимоги - підписано реєстр прав вимоги № 15 від 29 березня 2019 року) вимоги про повернення кредиту, що слугувало б кінцевим терміном строку кредитування.

Відповідно до картки обліку Договору (розрахунок заборгованості) у відповідачки виник борг у розмірі 13 020 грн, у який увійшли нарахування з тіла кредиту – 7 000 грн, проценти – 2 520 грн, пеня – 3 500 грн. Вказані суми відповідають узгодженим умовам кредитного договору та нараховані у строк, встановлений п. 1.4 індивідуальної частини договору № 497944 про надання фінансового кредиту від 21 грудня 2018 року.

Зважаючи на вказане колегія суддів вбачає обґрунтованою заборгованість за кредитним договором в розмірі 13 020 грн, яка утворилась у відповідача до переходу права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «Він Фінанс», тому суд першої інстанції вірно стягнув вказану заборгованість з відповідачки на користь позивача.

Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з березня 2019 року по лютий 2022 року, суд зазначає, що ч. 2 ст. 625 ЦК України презюмується, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин справи, суд всебічно та повно з`ясував обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов обгрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги, що у матеріалах справи немає бухгалтерських документів про видачу кредиту не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно дозаконів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання заявника на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», є безпідставним.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у матеріалах справи немає даних про те, що відповідача було належним чином ідентифіковано при реєстрації в ІТС відповідним електронним підписом, електронним цифровим підписом чи іншим аналогом власноручного підпису, отже, відсутні докази підписання ним кредитного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції встановив, що оспорюваний договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю -ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину, без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не міг бути укладений.

Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині. Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідач також їх не надав, що відповідно до статей 12,81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Доводи апеляційної скарги, зазначених висновків суду не спростовують, зводяться до власного тлумачення норм матеріального права, а тому не заслуговують на увагу.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шемет Ігор Олегович, - залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 09 листопада 2026 року.

Головуючий:

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua