Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №214/8621/23 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №214/8621/23

Суддя: Остапенко В. О.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10502/26 Справа № 214/8621/23 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 214/8621/23

Дніпровський апеляційний суд ускладі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Зеркін Артур Сергійович, на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 червня 2026 року, яке ухвалено суддею Коноваленком М.І. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

В листопаді 2023 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення частки в оплаті комунальних послуг.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивачці та відповідачу, на праві спільної сумісної та часткової власності, належить по 1/2 частині, кожному, квартира АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що хоча відповідач частково сплачував комунальні обслуги але вона несе більшу частину витрат і різниця складає за жовтень 2020 року - 558,66 грн, листопад 2020 року - 747,27 грн, грудень 2020 року - 2 118,14 грн, усього за грудень 2020 року - 2 676,80 грн та з урахуванням індексу інфляції 1,43 борг у цей період складає 3 827,24 грн.

Різниця витрат за січень 2021 року склала - 3 528,92 грн, лютий 2021 року - 3 282,97 грн, березень 2021 року - 2 904,52 грн, квітень 2021 року - 3 706,32 грн, травень 2021 року - 1 677,95 грн, червень 2021 року - 1202,32 грн, серпень 2021 року - 1 161,82 грн, вересень 2021 року - 1 067,20 грн, жовтень 2021 року - 1 236,40 грн, листопад 2021 року - 1 705,08 грн, грудень 2021 року - 2 411,29 грн, а всього за 2021 рік - 24 580,63 грн, з урахуванням індексу інфляції (24 580,63Х1,3) складає 31 954,19 грн.

Протягом 2022 року вона також понесла більшу частину витрат з оплати коммуналних послуг на суму 18 581, 16 грн, що з урахування індексу інфляції (18 581,16Х1,03) складає 19 138,59 грн.

У період з січня 2023 року по жовтень 2023 року позивач у повному обсязі оплачувала комунальні послуги на загальну суму 15 014,14 грн.

Відповідач в добровільному порядку відмовляється нести витрати по утриманню житла, та сплати житлово-комунальних послуг.

На підставі наведеного вище позивач просила суд компенсувати їй половину понесених нею витрат в розмірі 34 967,08 грн, стягнути з відповідача на її користь 20 000 грн витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги та понесені судові витрати.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 червня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 вартість сплачених житлово-комунальних послуг, що становить 12 443,29 грн, понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 382,09 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн, а всього стягнуто 22 825,38 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Зеркін А.С., просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог позивачки та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на підтвердження виплат на комунальні послуги позивачем надано недопустимий доказ, тому як надані документи на підтвердження сплати позивачем комунальних послуг не є первинними розрахунковими документами, як того вимагає абз.3 ч.1 ст.13 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні».

Також апелянт зазначив, що позивачка, здійснюючи нарахування суми компенсаційної складової, у вигляді інфляційних втрат, жодним чином не обґрунтувала (не навела ґрунтовний розрахунок) суми інфляційних втрат за кожним окремим грошовим зобов`язанням, з вказанням періоду прострочення грошового зобов`язання, показників індексу інфляції в кожному окремому місяці в такий період, загальний строк (період) порушення грошового зобов`язання та порядок формування (математичного розрахунку) сукупного показника індексу інфляції за такий період. А суд першої інстанції належним чином не дослідив обставини, що мають суттєве значення для розгляду даної справи в частині нарахування суми компенсаційної складової у вигляді інфляційних втрат, оскільки у відповідача була відсутня об`єктивна можливість для перевірки здійсненого розрахунку, вбачаючи відсутність такого розрахунку, відсутність посилань на формулу здійснення розрахунку, що унеможливлює надання об`єктивної оцінки такій вимозі, в частині її обґрунтованості та правомірності, в цілому.

Крім того апелянт зазначає, що враховуючи складність справи та виконаної адвокатами роботи, які підтверджені належними доказами, принципу справедливості, співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, сторона відповідача вважає за мождиве просити суд зменшити розмір витрат на правову допомогу до 2 000 грн, а у випадку відмови у позові - відмовити у стчгненні таких витрат.

Ціна позову у даній справі становить 34 967,08 грн, що менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, згідно Свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло виданого 14 квітня 2006 року Управлінням житлово-комунального господарства Криворізької міської ради, Витягів про реєстрацію право власності на нерухоме майно, Свідоцтва про право на спадщину за законом, Свідоцтва про право спадщину за законом, квартира АДРЕСА_1 в рівних частках належить на праві спільної сумісної та часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Відповідач у квартирі АДРЕСА_1 , не проживає. Вказана обставина сторонами не заперечується а також підтверджується відомостями Реєстру Криворізької міської ради, за яким відповідач зареєстрований у АДРЕСА_2 (том 1 а.с.63).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1/2 частина витрат, понесених позивачем по оплаті комунальних послуг, зокрема на утримання будинку та території, обслуговування теплолічильника та опалення, з урахуванням сум сплачених відповідачем, з урахуванням індексу інфляції відповідно до ст.625 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

У частині першій статті 322 ЦК України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

На підставі вимог ст.ст.66, 67 ЖК України плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку).

Плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі №521/3743/17-ц, від 19 серпня 2020 року у справі №703/2200/15-ц, від 15 квітня 2021 року у справі №638/5001/17.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц, вказано, що статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. А боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).

Верховний Суд роз`яснив, що тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок,що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна,що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна,має право вимагати від іншого співвласникаїх відшкодування(право зворотної вимоги -регрес). Суд вказав, що якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

У постановах Верховного Суду від 02 квітня 2020 р. у справі № 757/29813/17-ц, 25 червня 2020 року у справі 520/16591/16-ц сформульована правова позиція про те, що обов`язок по утриманню майна, включаючи обов`язок по сплаті житлово-комунальних послуг, покладається законом на відповідача як на власника частини квартири незалежно від факту його реєстрації чи проживання у житловому приміщенні.

Відсутність між співвласниками договірних відносин щодо розподілу витрат на утримання спірної квартири, не є підставою для відмови у стягненні з співвласниками витрат за вказані послуги. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 19 серпня 2020 року у справі справа № 703/2200/15-ц (провадження № 61-7289св20).

Як вбачається із матеріалів справи, за послугу з утримання будинку та території, обслуговування теплолічильника та опалення позивачем сплачено за жовтень - грудень 2020 року - 1 671,50 грн, відповідачем сплачено - 737,71 грн, різниця склала - 933,79 грн, половина якої, з урахуванням індексу інфляції, складає 667,59 грн = (466,85 грн х 1,43) та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача; за січень - грудень 2021 року позивачем було сплачено 13 128,37 грн, відповідачем - 1 240,69 грн, різниця склала – 11 887,68 грн, половина якої підлягає стягненню з відповідача з урахуванням індексу інфляції у сумі 8 533,43 грн = ( 6 564,18 грн х 1,3); за січень - грудень 2022 року позивачем було сплачено 9 962 грн, до стягнення з відповідача підлягає половина суми боргу з урахуванням індексу інфляції у сумі 5 130,43 грн = (4 981 грн х 1,03); за січень - жовтень 2023 року - позивачем було сплачено 6 484,54 грн, до стягнення з відповідача підлягає половина суми боргу у сумі 3 242,27 грн, а всього за спірний період з жовтня 2020 року по жовтень 2023 року, з відповідача на користь позивача підлягає стягенню частка в оплаті комунальних послуг в розмірі 12 443,29 грн, розмір якої судом першої інстнації розраховано вірно і чим погоджується колегія суддів.

При цьому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження оплати нею витрат на комунальне обслуговування, оскільки як інформація про нарахування, так і дані про оплату комунальних послуг у період з жовтня 2020 року по жовтень 2023 роки, міститься в матеріалах справи.

При цьому запереречуючи проти визначеного судом першої інстанції розміру вартості оплочених позивачкою житлово-комунальних послуг, з урахуванням індексу інфляції, відповідачем не спростовано нарахування індексу інфляції та власного розрахунку не надано.

Також колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги представника відповідача про не співмірність стягнутих судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу, оскільки судом першої інстанції було надано оцінку тому, що справа про стягнення частки в опаті комунальних послуг не є складною, не вимагає вивчення великого обсягу нормативно-правових актів, складення великої кількості процесуальних документів. Судом враховано, що необхідний фактичний обсяг правової допомоги у цій справі є меншим, ніж зазначено позивачем у позові на загальну суму 20 000 грн, а тому такий обсяг виконаних робіт підлягає зменшенню та стягненню з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, понесених у цій справі, в сумі 10 000 грн, враховуючи вид послуг, наданих адвокатом позивачу, тривалість його участі в судових засіданнях, та з урахуванням часткового задоволення суми позовних вимог.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат апелянта, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Зеркін Артур Сергійович, - залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 09 листопада 2026 року.

Головуючий:

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua