Суд: Смілянський міськрайонний суд Черкаської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №703/4336/26
Суддя: Прилуцький В. О.
Справа № 703/4336/26
2/703/2737/26
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2026 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого-судді Прилуцького В.О.
секретаря судового засідання Тимошенко Д.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позов мотивовано тим, що її чоловік ОСОБА_4 отримав квартиру АДРЕСА_1 відповідно до рішення №88-4/7 Виконавчого комітету Смілянської міської Ради народних депутатів Черкаської області від 15 лютого 1979 року «Про розподіл квартир житлового фонду відділку залізниці.
ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_4 помер.
Вказує на те, що на даний час вона одна проживає у вказаній квартирі та разом з нею зареєстровані, але не проживають відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Зазначає, що вирішила звернутися з заявою до ВК Смілянської міської ради про приватизацію квартири, але не може цього зробити, оскільки для цього необхідне звернення всіх осіб які зареєстровані в квартирі. Неможливість звернення порушує її право на приватизацію житла і змушує її звернутися за судовим захистом.
Ухвалою суду від 07 липня 2026 року відкрито провадження у справі, її учасників повідомлено, що розгляд даної цивільної справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, та роз`яснено їм права, передбачені ст.ст. 178-180, 191, 193, ч. 5 ст. 279 ЦПК України.
Відповідачам копія ухвали з матеріалами позовної заяви направлялась за зареєстрованим місцем їх проживання, які повернулись до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», відзив від них не надходив.
Від представника позивача, адвоката Примака В.А. надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивачки, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явились, будучи повідомленими про день, час та місце розгляду справи за зареєстрованим місцем проживання, відзив до суду не подавали, клопотань від них не надходило.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідач по справі вважається належним чином повідомлений про час, день та місце проведення судового засідання. В установлений ч. 7 ст.178 ЦПК України строк до суду не надано відзиву на позовну заяву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст.178 ЦПК України.
Статтею 280 ЦПК України передбачено, що в разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідачі в судове засідання не з`явились повторно, про розгляд справи повідомлялись належним чином за місцем реєстрації проживання, з відзивом (запереченням) на позов до суду не звертались, тому суд ухвалив провести по справі заочний розгляд відповідно до ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи вище викладене та приписи ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі осіб, які в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.
За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній письмових доказів за відсутності учасників справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч.2 ст. 247 ЦПК України).
Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувальної техніки не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, врахувавши позицію позивачки, викладену письмово, приходить до наступного висновку.
З копії рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради народних депутатів № 88-4/7 від 15 лютого 1979 року вбачається, що виконкомом міської Ради народних депутатів вирішено надати квартири в новозбудованому 40 – квартирному будинку по АДРЕСА_2 громадян міста, зокрема ОСОБА_4 , квартиру АДРЕСА_3 з трьох кімнат та кухні, житловою площею 42,21 кв.м., склад сім`ї 4 особи.
Позивачка ОСОБА_1 зазначає, що після смерті її чоловіка ОСОБА_4 , вона залишилась одна проживати в зазначеній вище квартирі, де окрім неї зареєстровані ще й відповідачі.
З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 10 вересня 2024 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
З копії Витягу № 4137 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 04 вересня 2024 року вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та позивачка ОСОБА_1 .
Позивачка ОСОБА_1 зазначає, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 хоч і зареєстровані разом із нею в квартирі, однак там не проживають з 2016 року, речей їх у квартирі немає, меблів та побутової техніки, які б належали відповідач також немає.
Вказує суду на те, що визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом, їй необхідне для того щоб здійснити приватизацію квартири. Однак здійснити своє право на приватизацію житла вона не має змоги, оскільки для цього необхідно звернутись до органу приватизації із заявою від всіх зареєстрованих у квартирі осіб.
Позивачка зазначає, що оскільки відповідачі проживають закордоном та не планують повератись на територію країни та вона не чинить їм прешкод у користування квартирою, то вважає, що їх слід визнати такими, що втратили право користування квартирою.
З копії акту обстеження квартири від 24 березня 2026 року вбачається, що комісія в складі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 склали даний акт про те, що квартира АДРЕСА_1 не приватизована, належить Смілянській міській раді. За вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на час огляду квартири, комісією було встановлено, що в даній квартирі проживає лише ОСОБА_1 , також встановлено відсутність особистих речей, туалетних приналежностей, меблів та побутової техніки, які б належали ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Зі слів власників квартири та сусідів, в даній квартирі не проживають ОСОБА_2 з 2019 року, ОСОБА_3 не проживає з 2016 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, об`єктом захисту визнано порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
У статті 395 ЦК України встановлено, що право користування є речовим правом на чуже майно та відповідно до статті 396 ЦК України підлягає захисту відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Отже, особа має право звернутися до суду із позовом про визнання права користування майном, якщо це право порушується, оспорюється чи не визнається.
Передумовою для застосування наведених норм права є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права.
У статті 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Позивачка посилаючись на ст. 71, 72 ЖК України, просила суд визнати такими, що втратили право користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартирою АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Тлумачення статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України 13 січня 2026 року № 4751-IX "Про основні засади житлової політики", який набрав чинності 15 лютого 2026 року, визнано таким, що втратили чинність, ЖК України, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.
Позивачка ОСОБА_1 зазначає, що квартиру, яку вона має намір приватизувати та якою на їх думку втратили право користування відповідачі, отримував її чоловік ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради. А після смерті чоловіка вона залишилась проживати там та користуватись квартирою.
Судом досліджено надану позивачкою копію рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради народних депутатів № 88-4/7 від 15 лютого 1979 року та встановлено, що квартиру АДРЕСА_1 було надано Шевченківським відділком залізниці в користування ОСОБА_4 із складом сім`ї 4 особи.
Відповідно до частин першої та другої статті 61, статей 64 та 65 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється за правилами, визначеними для договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово - експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Частиною першою статті 106 ЖК України передбачено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.
Судом встановлено, що позивачка просить визнати такими, що втратили право користування житловим приміщенням відповідачів, квартирою в яку квартиронаймач ОСОБА_4 був вселений на підставі рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради.
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та його архівної складової частини щодо об`єкта нерухомого майна № 407936288 від 13 жовтня 2026 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 в реєстрі не зареєстроване.
Таким чином, квартира АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади.
Статтею 118 ЖК України встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Згідно зі статтею 121 ЖК України службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншого громадського об`єднання.
Відповідно до статті 122 ЖК України на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.
Порядок користування службовими приміщеннями врегульований нормами Глави 3 Розділу ІІІ ЖК України.
Відповідно до статті 62 ЖК України до відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також норми Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 123 ЖК України порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України. До користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73-76, 79-83, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103-106 цього Кодексу.
У частині другій статті 825 ЦК України визначено, що у разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.
Статтею 107 ЖК України визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв`язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім`я члена сім`ї, який має право користуватися квартирою.
Подібний порядок правозастосування продемонстрований Верховним Судом у постанові від 28 червня 2022 року у справі № 754/14628/17.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_4 вселився у квартиру АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради.
Даних про отримання ОСОБА_4 чи іншим квартиронаймачем ордеру на вказану квартиру, матеріали справи не містять.
Також суд звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Позивачка ОСОБА_8 в позовній заяві зазначає, що квартиру було отримано у користування її чоловіком ОСОБА_4 та вона, як його дружина залишилась проживати там і надалі після його смерті.
Однак, в матеріалах справи відсутні будь – які докази на підтвердження того, що ОСОБА_4 , якому було надано в користування квартиру АДРЕСА_1 був чоловіком позивачки ОСОБА_1 .
Таким чином, суд позбавлений можливості встановити родинні стосунки позивачки ОСОБА_1 та особи, якій було надано в користування квартиру ОСОБА_4 .
Відповідно твердження позивачки ОСОБА_1 про те, що квартиру в користування отримав її чоловік ОСОБА_4 , а вона після його смерті залишилась там проживати, не підтвердженні належними та допустимими доказами.
Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи зареєстровані вони в даному житловому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
При цьому, суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у Постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 521/17805/16-ц, відповідно до якої згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Також Верховний Суд роз`яснив, що за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статті 405 ЦК України регулює взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Позивачка ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом, не надала до суду жодного доказу на підтвердження свого права на користування квартирою АДРЕСА_1 та того, факту, що вона є законним квартиронаймачем вказаної квартири.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвередження того, що позивачка ОСОБА_1 після смерті квартиронаймача ОСОБА_4 (якому рішенням було надано в користування вказану квартиру) зверталась до власника нерухомого майна з метою переоформлення договору найму квартири та доказів, що у такому клопотанні їй було відмовлено, як і відсутні докази того, що вона зверталась до будь – яких державних органів чи організацій з метою переведення на себе особових рахунків та надання їй у користування квартири АДРЕСА_1 .
Таким чином судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 не є власником спірної картири, як і не її є квартиронаймачем.
Докази, які б підтверджували, що позивачка ОСОБА_1 є членом сім`ї квартиронаймача ОСОБА_4 , якому рішенням виконавчого комітету від 15 лютого 1979 року було надано в користування спірну квартиру, матеріали справи також не містять.
При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.11 своєї Постанови «Про судове рішення у цивільних справах», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч.ч.1, 2ст. 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
За вказаних обставин, суду не надано доказів того, що права позивача у даному випадку порушені та підлягають захисту у відповідності до способів, визначених ст. 16 ЦК України, враховуючи ту обставину, що станом на теперішній час останній не є а ні власником квартири, а ні її квартиронаймачем, а тому нею, на думку суду, не може ініціюватись питання про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
Оскільки позов до задоволення не підлягає, судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України слід віднести на рахунок прозивачки.
Керуючись ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 247, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням – відмовити повністю.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Сторони:
Позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаюча по АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований по АДРЕСА_4 ;
Відповідачка: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована по АДРЕСА_4 .
Головуючий: В. О. Прилуцький
Оригінал: reyestr.court.gov.ua