Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №240/28900/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/28900/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк Микола Миколайович

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

09 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з вимогами:

- визнати протиправними дії щодо нездійснення виплати пенсії з 20.04.2026 у фактично нарахованому розмірі відповідно рішення суду по справі № 240/10957/25;

- зобов`язати виплачувати ОСОБА_1 пенсію з 20.04.2026 перераховану на виконання рішення суду у справі № 240/10957/25 щомісяця у повному нарахованому розмірі з коштів державного бюджету, передбачених на виплату пенсій (підвищень, доплат) особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до Закону № 796-XII, без віднесення таких виплат до виокремлених у бюджеті Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (підвищень, доплат), перерахованих на виконання рішень суду, та без застосування будь-якого часткового, пропорційного чи відстроченого порядку виплати (в межах окремих бюджетних асигнувань або з перенесенням невиплачених сум на наступні бюджетні періоди).

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі.

При постановлянні вказаної ухвали першої інстанції виходив із того, що спір у справі стосується невиконання відповідачем рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі № № 240/10957/25 тоді як наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм (статті 382, 383), спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість захисту прав стягувача шляхом подання нового позову. Суд зазначив, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, зобов`язання вчинити дії на виконання іншого судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються, а відтак відсутні підстави для відкриття провадження у справі.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 скасувати та ухвалити рішення, яким справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи скарги зводяться до того, що у справі № 240/10957/25 оскаржувались правовідносини, що стосувались права позивача на перерахунок та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796 ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 №230/96-ВР у розмірі 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум, а у даній справі правовідносини стосуються виплати пенсії у фактично нарахованому розмірі на виконання рішення суду. Апелянт наголошує, що в порядку судового контролю не може надаватись правова оцінка нормативно-правовому акту, який застосовується в період його дії при виконанні судового рішення, якщо при ухваленні такого рішення правова оцінка йому не надавалась.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити, оскаржене позивачем, судове рішення, без змін.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області та отримує пенсію по втраті годувальника за померлого ОСОБА_2 , який був особою з інвалідністю І групи від захворювання, яке пов`язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, з 18.01.2023 відповідно до частини першої статті 54 Закону № 796-ХІІ.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 у справі № 240/10957/25, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2026, крім іншого, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 з 19.02.2025 перерахунок та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 № 230/96-ВР у розмірі 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного судового рішення відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача, сума доплати по перерахунку, проведеного на виконання рішення суду на користь ОСОБА_1 становила 122848,54 грн. Крім того листом від 15.08.2026, відповідач надав інформацію що нараховано заборгованість з 19.02.2025 по 31.08.2026 в сумі 122848,54 грн, в тому числі з 19.02.2025 по 28.02.2025 – 2637,64 грн. з 01.03.2025 по 28.02.2026 – 6877,14 грн, щомісячно з 01.03.2026 по 31.08.2026 – 6280,87 грн щомісячно.

Вважаючи, що рішення суду у справі № 240/10957/25 фактично не виконується відповідачем у частині виплати поточного місячного пенсійного платежу у визначеному судом розмірі, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у цій справі.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

За змістом частини першої статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами.

Процесуальним засобом забезпечення належного та своєчасного виконання судового рішення в адміністративному судочинстві є судовий контроль, підстави та порядок здійснення якого визначені статтями 382, 382-1 - 382-3 та 383 КАС України.

Так, згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. При цьому в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат та інших соціальних виплат за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено спеціальний порядок, у межах якого перевіряється повнота та належність виконання судового рішення в адміністративній справі, а також правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, учинених на стадії такого виконання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону України "Про виконавче провадження" дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому названим Законом.

Колегія суддів також враховує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.09.2026 у справі № 580/490/26, яка стосується подібних правовідносин, сформулював правовий висновок, відповідно до якого у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства, а відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених КАС України.

У зазначеній постанові Верховний Суд наголосив, що "сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення". Водночас Верховний Суд відступив від протилежного висновку, викладеного у постанові від 30.04.2026 у справі № 340/7985/25, вказавши, що застосування суб`єктом владних повноважень положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 "Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень" (далі - Порядок № 821) під час виконання судового рішення не є самостійним юридичним фактом, що породжує нові публічно-правові відносини між сторонами, а є лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Наведений висновок судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, ухвалений у порядку, передбаченому статтею 346 КАС України, є обов`язковим для врахування колегією суддів при вирішенні цієї справи.

Застосовуючи вказані правові висновки до обставин справи, що переглядається, колегія суддів зазначає таке.

Право позивача на отримання пенсії пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 № 230/96-ВР у розмірі 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком, вже було встановлене судом та підтверджене рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 у справі № 240/10957/25, яке набрало законної сили.

Цим самим рішенням на ГУ ПФУ в Житомирській області покладено обов`язок здійснити перерахунок і виплату відповідної пенсії з 19.02.2025 з урахуванням проведених виплат. Таким чином, обов`язок відповідача здійснювати виплату пенсії позивача у визначеному судом розмірі, у тому числі в частині поточних місячних платежів, прямо випливає зі змісту вже ухваленого судового рішення і не потребує встановлення у новому позовному провадженні.

Звертаючись з позовом у справі, що розглядається, позивач по суті стверджує, що відповідач не виплачує їй пенсію у розмірі, визначеному рішенням суду у справі № 240/10957/25, тобто неналежним чином виконує покладений на нього судовим рішенням обов`язок.

Отже, спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, а стосуються способу та повноти реалізації судового рішення, ухваленого на її користь. За таких обставин заявлені вимоги не утворюють самостійного предмета адміністративного спору.

Доводи апеляційної скарги про нетотожність позовних вимог у справах № 240/10957/25 та № 240/28900/26 колегія суддів відхиляє, оскільки підставою для відмови у відкритті провадження у цій справі слугував не збіг предмета та підстав позову, а встановлений судом факт того, що заявлені вимоги за своїм змістом спрямовані на спонукання відповідача до виконання судового рішення, ухваленого в іншій справі.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 15.09.2026 у справі № 580/490/26, предметом незгоди особи в подібних випадках є не самостійна правомірність Порядку № 821, а правомірність його застосування відповідачем під час виконання конкретного судового рішення, що охоплюється повноваженнями суду в межах процедур, передбачених статтями 382, 383 КАС України.

Поруч з наведеним, колегія суддів наголошує, що висновок суду першої інстанції не призводить до обмеження права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя, оскільки позивач не позбавлений можливості захистити своє право, підтверджене рішенням суду у справі № 240/10957/25, у передбаченому процесуальним законом порядку.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для відкриття провадження у цій адміністративній справі.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

ГоловуючийТомчук А.В.

СуддіДрачук Т. О. Савицька Н.В.