Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №240/20917/24
Суддя: Канигіна Т.С.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/20917/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович І.Е.
Суддя-доповідач - Канигіна Т.С.
09 листопада 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Канигіної Т.С.
суддів: Кузьмишина В.М. Слободонюка М.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач 2), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 02.09.2024 №918250810874 про відмову йому в перерахунку пенсії;
- зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 26.08.2024.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що в період з 11.08.1992 по 29.11.2019, тобто 27 років 03 місяці 18 днів, він працював на посадах, передбачених постановою Кабінет Міністрів України від 04.11.1993 №909, а тому має достатній стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров`я, відповідно до пунку "е" частини першої статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". У зв`язку із цим він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про переведення його з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" частини першої статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 02.09.2024 №918250810874 йому було відмовлено в такому переведенні через відсутність у нього станом на 11.10.2017 спеціального стажу в розмірі 26 років 6 місяців. Позивач вважає таке рішення протиправним, а тому з метою захисту свого права на пенсійне забезпечення, він звернувся з даним позовом до суду.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 02.09.2024 №918250810874 про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ч. 1 ст. 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області перевести ОСОБА_1 з 26.08.2024 із пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за вислугу років відповідно до до п. "е" ч. 1 ст.55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (в редакції, чинній до 01.04.2015).
У задоволенні позовних вимог, заявлених до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
26.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою, у якій просив перевести його з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення", як працівника закладів охорони здоров`я.
За наслідками розгляду цієї заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийняло рішення від 02.09.2024 №918250810874, яким відмовило позивачу у переведенні на пенсію за вислугу років з підстав відсутності у нього станом на 11.10.2017 (день набрання чинності Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України підвищення пенсій") передбаченого пунктом "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" спеціального стажу роботи на посадах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, в розмірі не менше 26 років 6 місяців.
Зокрема, за результатами розгляду наданих позивачем документів, Головне управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області встановило, що згідно з довідкою КНП "Коростенська центральна міська лікарня Коростенської міської ради" від 22.08.2024 №48 та трудової книжки серії НОМЕР_1 спеціальний стаж роботи ОСОБА_1 посадах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, станом на 10.10.2017 складає лише 23 роки 7 місяців 28 днів, а тому дійшло висновку про недостатність у позивача спеціального стажу для призначення йому пенсії за вислугу років.
Про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області рішення від 02.09.2024 №918250810874 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, позивача було повідомлено листом Головного управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області від 03.09.2024 №0600-0211-8/112138.
Вважаючи відмову в переведенні його на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" протиправною, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
ІV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Суд першої інстанції виходив з того, що до спірних у даній справі правовідносин застосуванню підлягають саме норми пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, а не норми пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII.
Дослідивши наявну у матеріалах справи копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , суд встановив, що в ній містяться такі записи про періоди роботи позивача:
- з 11.08.1992 по 18.08.1993 - лікар-інтерн Коростенського ТМО;
- з 19.08.1993 по 02.09.2000 - лікар-стоматолог Коростенського ТМО;
- з 03.09.2000 по 02.08.2004 - лікар-стоматолог-ортопед зубопротезувальної лабораторії Коростенського ТМО (після реорганізації Коростенська ЦМЛ);
- з 03.08.2004 по 29.11.2019 - завідуючий ортопедичним відділенням стоматологічної поліклініки Коростенської ЦМЛ (після реорганізації КНП "Коростенська центральна міська лікарня Коростенської міської ради").
Усі записи в трудовій книжці позивача про вказані періоди роботи завірені печаткою та підписом відповідальної особи, містять інформацію про номер та дату наказу про прийняття на роботу та номер і дату наказу про звільнення.
Крім того, робота ОСОБА_1 у вказані періоди з 11.08.1992 по 18.08.1993 , з 19.08.1993 по 02.09.2000, з 03.09.2000 по 02.08.2004 та з 03.08.2004 по 29.11.2019 на посадах лікаря-інтерна, лікаря-стоматолога, лікаря-стоматолога-ортопеда та завідуючого ортопедичним відділенням стоматологічної поліклініки підтверджується інформацією, указаною в довідці КНП "Коростенська міська лікарня Коростенської міської ради" від 22.08.2024 №78.
Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі - Перелік №909), робота в лікарняних закладах чи амбулаторно-поліклінічних закладах на посаді лікаря та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) віднесена до робіт, які надають право на пенсію за вислугу років.
За висновком суду першої інстанції, робота ОСОБА_1 в періоди з 11.08.1992 по 18.08.1993 (1 рік 8 днів), з 19.08.1993 по 02.09.2000 (7 років 15 днів), з 03.09.2000 по 02.08.2004 (3 роки 10 місяців 31 день) та з 03.08.2004 по 29.11.2019 (15 років 3 місяці 27 днів) на посадах лікаря-інтерна, лікаря-стоматолога, лікаря-стоматолога-ортопеда та завідуючого ортопедичним відділенням стоматологічної поліклініки підлягають врахуванню до спеціального стажу, який надає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 статті 55 Закону №1788-ХІІ.
V. ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Особа, яка подала апеляційну скаргу, - ГУ ПФУ в Хмельницькій області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, зазначаючи, що суд під час винесення оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, що мають суттєве значення для об`єктивного вирішення справи, виніс рішення, ґрунтуючись на неправильному застосуванні норм матеріального права та на висновках, які фактично не відповідали обставинам справи, просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Скаржник, зокрема, зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що стаж на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, рахується по 10.10.2017 включно.
Зобов`язання є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
VІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статі 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
За Преамбулою Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються, в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII (набрав чинності 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
У статті 52 Закону № 1788-XII передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ (у редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право, на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
З прийняттям Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону №1788- XII, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт "е" статті 55 Закону №1788-ХП) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ (у редакції Закону України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України") встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку, зокрема: 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року;
VIІ. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
З аналізу вищенаведених норм слідує, що пенсія за вислугу років згідно із нормами Закону №1788-ХІІ призначається за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного цим законом страхового і спеціального стажу.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII.
У наведеному Рішенні, зокрема, зазначено Конституційним Судом України: положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону № 1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
На думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213 до оспорюваних положень Закону № 1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону № 1788, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону № 1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону № 1788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону № 1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Зазначені норми Закону №1788-ХІІ втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення, тобто з 04.06.2019.
Отже, починаючи з 05.06.2019 положення пункту "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" та Законом України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Таким чином, на день звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я, пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХП було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти не залежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо застосування в аналогічних спірних правовідносинах правові висновки Верховного Суду, наведені в постанові від 06.11.2023 в справі №240/24/21, у яких судом надавалась правова оцінка щодо вирішення колізії між нормами статті 55 Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, з одного боку, та нормами пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII з іншого боку.
Так, за наслідками розгляду вказаної справи Верховний Суд виніс постанову від 06.11.2023, у якій сформував висновок про те, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017, для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Крім того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформованими в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 за подібних правовідносин, оскільки норми названих законів (Закону №1788-ХІІ та пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII) регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").
У вищезазначеній постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Також суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що до спірних у даній справі правовідносин застосуванню підлягають саме норми пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, а не норми пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII.
Доводи скаржника є безпідставними та не спростовують вищенаведене.
Крім того, суд першої інстанції у мотивувальній частині зазначив, що робота ОСОБА_1 в періоди з 11.08.1992 по 18.08.1993 (1 рік 8 днів), з 19.08.1993 по 02.09.2000 (7 років 15 днів), з 03.09.2000 по 02.08.2004 (3 роки 10 місяців 31 день) та з 03.08.2004 по 29.11.2019 (15 років 3 місяці 27 днів) на посадах лікаря-інтерна, лікаря-стоматолога, лікаря-стоматолога-ортопеда та завідуючого ортопедичним відділенням стоматологічної поліклініки підлягають врахуванню до спеціального стажу, який надає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Таким чином, усім аргументам учасників справи судом першої інстанції надана належна правова оцінка з урахуванням матеріалів справи.
Щодо втручання у дискреційні повноваження відповідача апеляційний суд зазначає наступне.
Верховним Судом у постанові від 20.06.2024 у справі №340/2259/23 зазначено, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України "Про адміністративну процедуру" 17.02.2022 № 2073-IX (далі - Закон №2073-IX), згідно з яким дискреційне повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:
дискреційне повноваження передбачено законом;
дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;
правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;
вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
З огляду на вищезазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.
Характерними ознаками адміністративного розсуду (дискреції) є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб`єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб`єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 826/16911/18, від 26.05.2021 у справі № 824/266/20-а, від 08.07.2021 у справі № 160/1598/20, від 28.07.2021 у справі № 280/160/20, від 21.04.2021 у справі № 480/2675/20, від 20.05.2022 у справі № 340/370/21, від 26.10.2022 у справі № 640/30483/21, від 21.03.2023 у справі № 640/17821/21, від 01.05.2023 у справі № 540/913/21, від 01.05.2023 у справі № 540/913/21 та від 16.05.2023 у справі № 380/3195/22.
З урахуванням матеріалів справи та встановлених судом обставин, позивач на момент звернення до відповідача забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Інші доводи скаржника також є безпідставними та спростовуються вищенаведеним.
VIII. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відсутні підстави для його скасування, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
ГоловуючийКанигіна Т.С.
СуддіКузьмишин В.М. Слободонюк М.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua