Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №240/4539/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №240/4539/26

Суддя: Канигіна Т.С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/4539/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Т.О.

Суддя-доповідач - Канигіна Т.С.

09 листопада 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Канигіної Т.С.

суддів: Слободонюка М.В. Кузьмишина В.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вичнити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

06.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)", в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахування та виплаті індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 31.08.2022;

- зобов`язати Державну установу "Житомирська виправна колонія (№4)" здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.08.2022, із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, обчисливши щомісячний розмір індексації 4456,10 грн, як різницю між сумою індексації, обчисленою у березні 2018 року із застосуванням індексів споживчих цін що відповідають місяцю підвищення посадового окладу січень 2008 року, і розміром підвищення доходу в березні 2018 року.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.05.2026 провадження у справі № 240/4539/26 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії закрито.

ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Зважаючи на встановлені обставини справи, а саме на наявність у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 у справі №240/34207/22, яке набрало законної сили, суд дійшов висновку про закриття провадження у цій справі в частині позовних вимог.

ІV. ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Особа, яка подала апеляційну скаргу, – ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права, стверджує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо закриття провадження у справі, а тому вказану ухвалу слід скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Так, позивач зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що предметом позовних вимог у даній справі є оспорювання нарахування індексації – тобто порядок дій, а саме математичних розрахункових дій, який вчинив відповідач при нарахуванні індексації.

Натомість у справі № 240/34207/22 предметом позовних вимог було право на індексацію. Тобто предмет позовних вимог у даній справі та у справі № 240/34207/22 не є тотожними, а позовні вимоги у даній справі є похідними та наслідком дій відповідача, вчинених після набуття законної сили рішення у справі № 240/34207/22.

Отже, за доводами скаржника, предмет позовних вимог у даній справі не міг бути предметом позовних вимог у справі № 240/34207/22, а тому відсутні законні підстави для закриття провадження у даній справі.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу вказавши, що у випадку непогодження позивача з алгоритмом нарахування, математичними розрахунками чи сумою, яку нарахував відповідач на виконання судового рішення, не утворює нового предмета спору і не може бути підставою для подання нового позову, а правовий захист має здійснюватися в порядку статті 382 КАС України або статті 383 КАС України (судовий контроль за виконанням судових рішень), а не шляхом пред`явлення нового позову.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Згідно з статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі передбачені частиною першою статті 170 КАС України, якою зокрема передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: 1) позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; 2) у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі; 3) настала смерть фізичної особи чи припинено юридичну особу, яка не є суб`єктом владних повноважень, які звернулися із позовною заявою або до яких пред`явлено позовну заяву, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 4) у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Пунктом 4 частини першої статті 238 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Згідно з частиною другою статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Частиною другою статті 239 КАС України встановлено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02.02.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі – Закон № 1404-VIII).

Згідно із частиною першою статті 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону № 1404-VIII дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Закону № 1404-VIII.

Згідно із положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень – відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

VI. ПОЗИЦІЯ ТА ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

Наявність у КАС України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1, 382-2, 382-3, 383 КАС України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

Так, із змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що 06.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)", у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахування та виплаті індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 31.08.2022;

- зобов`язати Державну установу "Житомирська виправна колонія (№4)" здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.08.2022, із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, обчисливши щомісячний розмір індексації 4456,10 грн, як різницю між сумою індексації, обчисленою у березні 2018 року із застосуванням індексів споживчих цін що відповідають місяцю підвищення посадового окладу січень 2008 року, і розміром підвищення доходу в березні 2018 року.

Однак, відповідно до інформації комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" ці фактичні обставини вже були предметом дослідження та правової оцінки у справі №240/34207/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська виправна колонія №4" про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року у справі №240/34207/22 зобов`язано Державну установу "Житомирська виправна колонія (№4)" здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення позивача за період проходження військової служби з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, а за період з 01 березня 2018 року по 31 серпня 2022 року з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зазначене судове рішення набрало законної сили.

Отже, новий позов за своїм змістом охоплюються предметом правового регулювання та наслідками судового рішення у справі №240/34207/22.

Таким чином, зміст заявлених у цій справі вимог свідчить про те, що позивач фактично порушує питання щодо реалізації та належного виконання судових рішень, ухвалених у справі №240/34207/22, а не щодо вирішення нового самостійного спору, який виник на підставі інших фактичних обставин.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в їх сукупності за змістом і спрямованістю не утворюють нового самостійного спору між сторонами, а фактично спрямовані на усунення наслідків невиконання або неналежного виконання відповідачем судового рішення у справі №240/34207/22 і таке питання беззаперечно стосується порядку виконання судових рішень у вказаних справах.

Колегія суддів зазначає, що судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та/або КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

За висновком Верховного Суду, встановлений КАС України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1, 382-3, 383 КАС України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.

При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 820/4261/18, від 09.07.2019 у справі № 826/17587/18, від 28.03.2023 у справі № 420/7631/22, від 05.08.2025 у справі № 620/15158/24, від 25.03.2026 у справі № 320/36568/25 та від 30.09.2026 у справі № 120/7326/26.

За таких обставин, оскільки є таке, що набрало законної сили рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.03.2023 у справі №240/34207/22 між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що й в справі, яка розглядається щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по 31.08.2022, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо закриття провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України.

VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 315, статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

ГоловуючийКанигіна Т.С.

СуддіСлободонюк М.В. Кузьмишин В.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua